Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 750/2254/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; щодо реєстрації або обліку прав на майно.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 05.08.2021.
Дата набрання законної сили: 28.07.2021
Номер судового провадження: 61-6102ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		28 липня 2021 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 750/2254/19
		провадження № 61-6102св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
		суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі: акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», державний реєстратор Чернігівської районної державної адміністрації Пінчук Іван Юрійович,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Воронцовою Мариною Володимирівною, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року у складі судді: Карапута Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в складі колегії суддів:Бечка Є. М., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до державного реєстратора Чернігівської РДА Пінчука І. Ю., акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - «Укрсоцбанк», банк) про визнання неправомірними дій державного реєстратора, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на майно та визнання права власності.
		 
		Позов мотивований тим, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», укладено іпотечний договір, згідно з яким вона стала майновим поручителем її колишнього чоловіка - ОСОБА_2 , та нею була передана в іпотеку однокімнатна квартира   АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності.
		 
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 лютого 2019 року позивачці стало відомо, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» на підставі рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І.Ю. від 08 лютого 2019 року за № 45423963. 
		 
		Позивач вказувала, що банк порушив положення Закону України «Про іпотеку», не врахувавши, що наразі діє мораторій на стягнення майна громадян України відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Такими діями порушено права неповнолітньої дитини, яка зареєстрована та проживає разом з матір`ю у спірній квартирі, оскільки не отримано дозвіл на вчинення правочину від органу опіки та піклування. При цьому державний реєстратор провів реєстрацію не за місцезнаходженням нерухомого майна, чим порушив вимоги законодавства про порядок реєстрації прав на нерухоме майно.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		визнати неправомірними дії державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І.Ю. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32 та внесення запису про проведену державну реєстрацію права власності №30197490, дата час державної реєстрації - 05 лютого 2019 року 09:52:38 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
		скасувати рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І. Ю. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32 та запис про проведену державну реєстрацію права власності №30197490, дата час державної реєстрації - 05 лютого 2019 року 09:52:38 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;
		визнати за  ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		 
		Скасовано рішення державного реєстратора Чернігівської РДА Чернігівської обл. Пінчука І. Ю. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32 та запис про проведену державну реєстрацію права власності №30197490, дата, час державної реєстрації - 05 лютого 2019 року 09:52:38 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 
		 
		В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони іпотечного договору досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2 та 4.5.3 договору іпотеки. Разом із тим, відповідно до пункту 4.5.3 звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону, тобто шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Під час прийняття оскарженого рішення щодо реєстрації права власності на спірну квартиру договору про її добровільну передачу у власність між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено не було, а ОСОБА_1 , як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. За таких обставин, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору державному реєстратору та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірну квартиру, власником якої залишався позивач, не можна вважати законними. Тому прийняття державним реєстратором рішення про передачу спірної квартири у власність ПАТ «Укрсоцбанк» та державну реєстрацію права власності як такого, що виникає на підставі іпотечного договору, є протиправним, що є підставою для задоволення позовних вимог шляхом скасування рішення державного реєстратора. 
		 
		Суд першої інстанції вказав, що слід відмовити у задоволенні вимог позивача про визнання права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки на підставі статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запис про право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру поновлюється автоматично. Вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08.02.2019 08:50:32 та внесення запису про проведену державну реєстрацію права власності № 30197490 заявлена позивачем не у спосіб порушеного цивільного права та не відновлює порушеного її права, а тому в задоволенні даної вимоги слід відмовити.
		 
		Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
		 
		Протокольною ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2021 року замінено АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника - АТ «Альфа-Банк».
		 
		Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 рокузалишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно пункту 4.5.3 укладеного між сторонами іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону, тобто шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Сторони договору дійсно досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2 та 4.5.3 договору іпотеки. Однак, як встановлено судом, ні ОСОБА_1 , ні боржник за кредитним договором - ОСОБА_2 не отримали повідомлення кредитора про сплату боргу за договором від 27 серпня 2018 року. Встановивши, що під час прийняття рішення державним реєстратором щодо реєстрації права власності на спірну квартиру договору про її добровільну передачу у власність між АТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено не було, що статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що саме договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, що позивачка не була належним чином повідомлена про наявність заборгованості, не отримала вимогу банку та, як іпотекодавець, не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову  ОСОБА_1 в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та запису про проведену державну реєстрацію права власності. Доводи апеляційної скарги, що підписанням іпотечного договору   ОСОБА_1 засвідчила, що вона надає іпотекодержателю згоду на прийняття ним одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до банку, ґрунтуються на невірному розумінні відповідачем норм права та самої суті іпотечного договору, укладеного між сторонами.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У квітні 2021 року АТ «Альфа-Банк», яка підписана представником Воронцовою М. В. подало касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року, в якій просило: скасувати оскаржені судові рішення про скасування рішення державного реєстратора; постановити нове рішення про відмову в позові в повному обсязі; вирішити питання про розподіл судових витрат.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили неправильний висновок, що відповідачем не надано належних та достовірних доказів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 отримали повідомлення-вимогу. Навіть повернення від боржника належно направленої вимоги за закінченням встановленого строку зберігання свідчить про вжиття іпотекодержателем всіх заходів для відповідного повідомлення боржника про наявність заборгованості, а тому судами не застосовані висновки Верховного Суду у справі № 755/5691/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17. Банком направлено на адресу позивача вимогу, однак остання ухилялась від її отримання, внаслідок чого вимога повернулась відправнику, що є належним доказом повідомлення позивача. 
		 
		Суди помилково вважали, що під час прийняття рішення державним реєстратором щодо реєстрації права власності на спірну квартиру договору про її добровільну передачу у власність між банком та ОСОБА_1 укладено не було, остання не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю та застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду в справі № 201/344/18, від 27 березня 2019 року у справі № 522/24450/14, 
		 
		Зазначає, що в матеріалах справи немає жодного доказу про проживання позивачки в квартирі, що була предметом іпотеки на час здійснення спірної реєстрації права власності. Матеріали справи взагалі не містять доказів про те, що у позивача або членів її сім`ї немає іншого житла, в тому числі належного їй на праві спільної сумісної власності (довідок з ОБТІ, органу місцевого самоврядування, даних з державних реєстрів по членах родини, тощо). Більше того, ОСОБА_1 за весь час розгляду даної цивільної справи не надала складений за участі органу місцевого самоврядування або ж з житлово-експлуатаційної організації акту обтяження житлових умов з якого б вбачалось що вона справді використовує іпотечне майно як місце свого постійного проживання (що не є співзначним з поняттям реєстрації місця проживання). Адже, як зазначалось вище, іпотекодержатель реєструючи за собою право власності на предмет іпотеки, керувався положеннями законодавства в тій частині, в якій сторони не погодили свої правовідносини договором, а згідно пункту 4.5 Іпотечного договору. Таким чином суди не встановили обставин які є необхідними для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», зокрема наявності згоди іпотекодержателя на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку настання відповідних відкладальних обставин. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Із змісту вказаної норми вбачається, що суд не вправі постановити рішення про скасування рішення державного реєстратора, без одночасного зазначення про припинення речового права (права власності) за попереднім власником, та поновлення речового права (права власності) за позивачем.
		 
		Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до банку, державного реєстратора та судових витрат. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються. 
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року: відкрито касаційне провадження у справі; в задоволенні заяви АТ «Альфа-Банк» про зупинення дії рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року відмовлено.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року призначено справу до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 04 червня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 29 серпня 2018 року у справі № 755/5691/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 15 січня 2020 року у справі № 201/344/18, від 27 березня 2019 року у справі № 522/24450/14, від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір, за умовами якого позивачка виступила майновим поручителем ОСОБА_2 , та нею була передана в іпотеку однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 28,8 кв.м. і яка належить позивачці на праві власності.
		 
		У пункту 4.5. іпотечного договору від 25 квітня 2008 року передбачено, що іпотекодержатель має право за своїм вибором звернути стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: на підставі рішення суду (підпункт 4.5.1); на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 4.5.2); шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.3); шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.4); шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (підпункт 4.5.5).
		 
		Рішенням Деснянського районного суду від 20 січня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано 
		 
		05 вересня 2014 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на ОСОБА_6 .
		 
		23 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали письмові заяви до Голови правління ПАТ «Укрсоцбанк» на добровільну реалізацію нерухомого майна, переданого в іпотеку, а саме квартири АДРЕСА_1 . Вказане майно останні згідно поданих заяв передають банку на продаж з метою погашення заборгованості за кредитним договором №985/08-040 від 25 квітня 2008 року. Також ОСОБА_1 повідомила банк, що має малолітню дитину - сина, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідною довідкою.
		 
		Суди встановили, що матеріали справи містять копію повідомлення АТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 10 вересня 2018 року, направленого на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та надано копії вкладень у цінний лист та реєстр відправлень даних повідомлень. Також матеріали справи містять копію заяви АТ «Укрсоцбанк» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 , відомості з бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав, копію рішення державного реєстратора Пінчука І. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 лютого 2019 року; докази направлення на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повідомлення про звернення стягнення з яких вбачається, що боржники не отримали дане повідомлення.
		 
		Відповідно до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25 лютого 2019 року право власності на квартиру позивачки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк». Підставою для внесення відповідного запису до реєстру стало рішення Державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І. Ю. від 08 лютого 2019 року за № 45423963.
		 
		Згідно довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 26 лютого 2019 року № 2093 позивачка та її син зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до банку
		 
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		 
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
		 
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. 
		 
		У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
		таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 
		загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року по справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18) вказано, що:
		«згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону». 
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 750/10129/18 (провадження № 61-4971св20) вказано, що:
		«пунктом 4.5 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право за своїм вибором звернути стягнення на предмет іпотеки в один із таких способів: на підставі рішення суду (підпункт 4.5.1); на підставі виконавчого напису нотаріуса (підпункт 4.5.2); шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.3); шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» (підпункт 4.5.4); шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (підпункт 4.5.5).
		Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції Закону України № 800-VI іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Нова редакція статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», що викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ «Перехідні положення» Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх. Аналіз наведених норм, як і Закону № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що із прийняттям названого закону законодавець обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом. Отже, законодавцем визначено як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору. Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд, на відміну від місцевого суду, безпідставно не врахував правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17 (провадження № 14-486цс18), згідно з яким відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору нотаріусу та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, свідчить, що дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за іпотекодержателем права власності на спірну квартиру, власником якої залишалася позивач, є незаконними, не заслуговують на увагу, так як в цій постанові та у справі, яка переглядається, встановлено різні фактичні обставини. Зокрема, у справі № 199/1276/17 суди встановили, що в договорі іпотеки відсутнє застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки, тоді як у справі, яка переглядається, в іпотечному договорі міститься відповідне застереження, яке дозволяє іпотекодержателю зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що: 
		«згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
		Отже, за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
		Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті).
		Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.
		Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
		Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов`язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов`язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.
		В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
		За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання
		При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання. У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про іпотеку» (одним документом) слід виходити з пріоритету дотримання саме частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі №643/6211/18 (провадження №61-1134св20) вказано, що:
		«договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.  З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про те, що спірна квартира, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнуто на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», враховуючи, що кредит є споживчим і наданий в іноземній валюті. Отже, у державного реєстратора відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л. М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «Укрсоцбанк».
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року в справі № 466/3651/18 (провадження № 61-16122св20) зазначено, що:
		«підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті`право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій АТ КБ «ПриватБанк» та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису від 29 вересня 2016 року № 16656352 про реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , з огляду на іноземну валюту кредиту, використання позивачем предмета іпотеки як місця постійного проживання та площу квартири (30,6 кв. м), яка не перевищує 140 кв. м, тобто розповсюдження на спірні правовідносини дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо заборони примусового стягнення (відчуження без згоди власника) предмета іпотеки. Отже, у державного реєстратора були відсутні підстави для проведення державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ КБ «ПриватБанк».
		 
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина перша, друга статті 89 ЦПК України).
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
		 
		У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (пункти 1, 2 частини четвертої статті 265 ЦПК України).
		 
		У справі, що переглядається:
		            суди не врахували, що в іпотечному договорі (пункт 4.5) міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема шляхом можливості набуття ним права власності на предмет іпотеки, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя;
		суди не звернули увагу, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. У пункті 6.2. іпотечного договору від 25 квітня 2008 року сторони домовилися про те, що усі повідомлення за цим договором будуть вважатись зробленими належним чином у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або зроблені особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення одержувача. Проте в оскаржених судових рішеннях оцінка зазначеної умови іпотечного договору в контексті належності/неналежності повідомлення іпотекодавця здійснена не була;
		суди вказали, що позивачка посилалась на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та на те, що спірна квартира є її єдиним місцем проживання з неповнолітньою дитиною. Проте мотивованої оцінки, зазначеного аргументу та наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, письмових заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Голови правління ПАТ «Укрсоцбанк» на добровільну реалізацію нерухомого майна, переданого в іпотеку, а саме квартири АДРЕСА_1 , не навели.
		 
		За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 до банку, а тому судові рішення в цій частині належить скасувати та направити справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до банку на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Згідно частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора 
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
		 
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року по справі № 752/3612/19 (провадження № 61-1129св20) вказано, що: «позивач заявив вимогу про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності до державного реєстратора. Суди вважали останнього належним відповідачем. Натомість, третя особа - іпотекодержатель, за яким було зареєстровано право власності на спірну квартиру, вважає, що належним відповідачем у цій справі має бути саме особа, за якою зареєстровано право власності на предмет іпотеки, оскільки її права порушуються скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .[...] Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи засвідчують, що спір виник саме між позивачем і третьою особою з приводу порушення права позивача на квартиру внаслідок дій третьої особи щодо реєстрації за нею такого права. Отже, позовна вимога про визнання дій протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки не може бути звернена до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Вирішуючи спір, суди не звернули уваги, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, проте вирішили спір по суті. Належним відповідачем у справі є АТ «Альфа-Банк» як правонаступник АТ «Укрсоцбанк», за яким зареєстровано речове право на належне позивачу майно, яке він передав в іпотеку банку. Встановлюючи обставини та надаючи правовий аналіз заявленим у справі вимогам, суд першої інстанції у рішенні не дав неналежної оцінки суб`єктному складу судового процесу та вирішив спір до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Результат» Миронівської міської ради у місті Києві Коровайко О. С., якого позивач визначив відповідачем. Переглядаючи рішення суду першої інстанції у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не дав належної правової оцінки твердженням банку про те, що саме він має бути відповідачем у цій справі. Висновки апеляційного суду, що позов заявлено до державного реєстратора як належного відповідача є помилковими».
		 
		У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 та банком. Тому державний реєстратор є неналежним відповідачем, і у зв`язку з цим у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора необхідно відмовити із зазначеної підстави. Тому судові рішення в частині позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в їх задоволенні.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині не відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року по справі № 522/24450/14 (провадження № 61-38762св18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року в справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19)та з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року в справі № 750/10129/18 (провадження № 61-4971св20), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року по справі № 752/3612/19 (провадження № 61-1129св20), у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2021 року в справі №643/6211/18 (провадження №61-1134св20), у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року в справі № 466/3651/18 (провадження № 61-16122св20), колегія суддів вважає, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним: касаційну скаргу належить задовольнити частково; судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора слід скасувати та в задоволенні цих позовних вимог відмовити; судові рішення в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до банку, про стягнення судових витрат скасувати та в цій частині передати  справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		 
		Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
		 
		Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк», яка підписана представником Воронцовою Мариною Володимирівною задовольнити частково.
		 
		Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Пінчука Івана Юрійовича про скасування рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32 та запису про проведену державну реєстрацію права власності № 30197490, дата, час державної реєстрації 05 лютого 2019 року 09:52:38 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
		 
		Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», про скасування рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32 та запису про проведену державну реєстрацію права власності № 30197490, дата, час державної реєстрації 05 лютого 2019 року 09:52:38 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та судових витрат скасувати.
		 
		Передати справу № 750/2254/19 в частині позовних вимог  ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», про скасування рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука Івана Юрійовича про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) ,індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32 та запису про проведену державну реєстрацію права власності № 30197490, дата, час державної реєстрації 05 лютого 2019 року 09:52:38 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та судових витрат на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року та постанова Чернігівського апеляційного суду від 03 березня 2021 року в скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                              Н. О. Антоненко
		 
		Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...