Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 484/728/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2021.
Дата набрання законної сили: 03.08.2021
Номер судового провадження: 51-6018км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017150110002689

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України
		3 серпня 2021 року
		м. Київ
		справа № 484/728/18
		провадження № 51-6018 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150110002689, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Первомайську Миколаївської області, зареєстрованого та проживаючого на АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу  9 березня 2011 року вироком Кіровоградського районного суду м. Кіровограда за ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі  КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 3 місяці з конфіскацією майна, звільненого по відбуттю строку покарання 31 жовтня 2016 року,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2020 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
		Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишено без зміни. 
		Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, 25 вересня 2017 року приблизно о 23:25, перебуваючи на узбіччі дороги біля похоронного бюро «Скорбота», що по вул. Київській у м. Первомайську Миколаївської області, бажаючи надати допомогу своєму товаришу ОСОБА_8 , в ході конфлікту з ОСОБА_9 , діючи умисно, завдав останньому серію ударів кулаками та ногами в область голови і по тулубу, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Однак за результатами судового розгляду вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить ухвалу апеляційного суду щодо  ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_7 ч. 1 ст. 121 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Зазначенні обставини, на думку прокурора, не отримали належної оцінки суду апеляційної інстанції, який в порушення вимог статей 404, 419 КПК всіх доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, не дав обґрунтованих відповідей на них, безпідставно залишив без задоволення клопотання прокурора про повторне дослідження доказів та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 без зміни.
		Позиції інших учасників судового провадження
		В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора, просив ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції є необґрунтованими.
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		Як видно з матеріалів справи, ухвала апеляційного суду про залишення без зміни виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК вказаним вимогам закону відповідає.
		За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
		Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках,  на потерпілого.
		Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, перевіривши та дослідивши в апеляційному порядку обставини, встановлені судом першої інстанції, а також обговоривши доводи прокурора, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про необхідність виправдання  ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення. 
		Такий висновок місцевого та апеляційного судів достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанцій відповідно до вимог ст. 94 КПК, а саме: показання потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , дані протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз та інших письмових документів, які у своїй сукупності отримали належну оцінку апеляційного суду.
		Так, під час здійснення кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_7 свою винуватість в інкримінованому йому злочину не визнав і зазначав, що 25 вересня 2017 року у нього був конфлікт з ОСОБА_8 та його компанією, які нанесли ОСОБА_7 удари руками й ногами і чимось зачепили його по руці, від чого у нього пішла кров. Також вказав, що під час бійки він жодного удару ОСОБА_9 не наносив.
		У показаннях свідка ОСОБА_11 , а також у протоколах слідчих експериментів за участю останнього та свідків ОСОБА_18 і ОСОБА_19 , які були надані стороною обвинувачення, також відсутні фактичні дані, які би прямо вказували на вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину. 
		За матеріалами кримінального провадження, свідок ОСОБА_20 під час допиту в місцевому суді не зміг підтвердити того, що тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_9 спричинив саме ОСОБА_7 , оскільки він не бачив хто кого і як бив, лише повідомив, що бачив бійку і що ОСОБА_7 був серед цих чотирьох чоловіків, котрих він підвозив на своєму таксі. 
		Згідно з даними протоколів слідчих експериментів за участі свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 удари ОСОБА_9 наносили двоє з чотирьох чоловіків, які приїхали у червоному таксі, але хто саме  не встановлено. При цьому сторона обвинувачення не забезпечила участь вказаних свідків у судовому засіданні, безпосередньо у суді вони не допитувалися, оскільки на виклики до суду першої інстанції вони не з`явилися, ухвала про привід залишилась невиконаною у зв`язку з їх відсутністю за адресами проживання та невстановленням місця фактичного перебування, а в подальшому прокурор взагалі відмовився від клопотання про допит цих свідків. 
		Крім того, висновки судово-медичних експертиз, відповідно до яких на речах потерпілого ОСОБА_9 виявлено кров ОСОБА_7 , самі по собі не свідчать про те, що саме він наносив удари ОСОБА_9 , як і не спростовують показання свідків та самого ОСОБА_21 , що в останнього була пошкоджена рука, з якої текла кров.
		Разом з цим, інші докази, надані стороною обвинувачення, прямо чи опосередковано не вказують на винуватість ОСОБА_7 у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , натомість стосуються тих обставин кримінального провадження, які ніким не оспорюються, зокрема, підтверджують сам факт бійки та заподіяння останньому таких ушкоджень.
		Таким чином, апеляційний суд,встановивши відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів, які би поза розумним сумнівом свідчили про заподіяння  ОСОБА_7  тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_9 , залишив вирок без зміни. Крім того, виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши доводи прокурора, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, щодо безпідставності виправдання ОСОБА_7 та наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.
		Твердження прокурора про те, що апеляційним судом, в порушення вимог ст. 404 КПК, безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів та порушено принцип безпосередності дослідження доказів, є неприйнятними з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Тобто, сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу не зобов`язує суд апеляційної інстанції досліджувати всю сукупність доказів, оцінених у суді першої інстанції. Разом з тим, у ч. 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Однак у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, він не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
		Крім того, відмова в задоволенні клопотання за відсутності, на переконання апеляційного суду, аргументованих доводів щодо необхідності дослідження доказів, які, на думку учасника судового провадження, були досліджені не повністю або з порушеннями, не свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду та не може бути безумовною підставою для скасування судового рішення, лише якщо з такими висновками суду не погоджується учасник судового провадження.
		Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, якими орган досудового розслідування підтверджував обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, не знайшов передбачених ч. 3 ст. 404 КПК підстав, які би покладали на апеляційний суд такий обов`язок, а прокурором таких підстав не було наведено. При цьому клопотання про виклик свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , котрі не були допитані з приводу обставин справи в суд першої інстанції, стороною обвинувачення не заявлялося. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих місцевим судом, та за результатами перегляду вироку погодився з їх оцінкою, даною судом першої інстанції, відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.
		Ухвала апеляційного суду належним чином вмотивована та відповідає вимогам ст. 404, ст. 419 КПК.
		Порушень вимог кримінального процесуального закону, які би могли вплинути на правильність висновків апеляційного суду та були би підставою для скасування ухвали апеляційного суду, не встановлено.
		Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...