Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/6212/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.08.2021. Зареєстровано: 06.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2021.
Дата набрання законної сили: 05.08.2021
Номер судового провадження: К/9901/12336/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 серпня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 560/6212/20
		адміністративне провадження № К/9901/12336/21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Шевцової   Н.   В.,
		суддів:   Мацедонської   В.   Е., Радишевської   О.   Р.
		розглянув у порядку спрощеного провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №   560/6212/20
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області 
		про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії
		за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області
		на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020   року, ухвалене в складі головуючого судді Гнап   Д.   Д.,
		та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021   року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Франовської   К.   С., суддів Совгири   Д.   І.,   Боровицького   О.   А.,
		УСТАНОВИВ:
		І. Короткий зміст позовних вимог
		1.          У жовтні 2020 року суддя Чемеровецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Хмельницькій області), в якому просив:
		1.1.          визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно з частиною третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
		1.2.          зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату йому суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено з 01   січня 2020 року з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року. 
		2.          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює на посаді судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області, однак суддівську винагороду за спірний період йому нараховано та виплачено на підставі ст.   29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а не ст.   130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій.
		3.          Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзац 1 частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
		3.1.          За доводами відповідача, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пунктом 10 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (стаття 103 Кодексу законів про працю України і стаття 29 Закону України «Про оплату праці»).
		3.2.          Відповідач уважає, що оскільки зміни в законодавстві України, а саме прийняття Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації в умовах карантину, то ТУ ДСА як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ).
		4.          Ухвалою від 19 листопада 2020 року суд першої інстанції залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області.
		ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
		5.           ОСОБА_1 з грудня 2009 року працює на посаді судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області, обраний головою цього суду.
		6.          Суддівська винагорода ОСОБА_1 станом на 01 січня 2020   року складала 94590,00 грн, в тому числі:
		-          посадовий оклад - 63060,00 грн;
		-          доплата на виконання обов`язків по адміністративній посаді - 6306,00 грн;
		-          доплата за вислугу років - 25225,00 грн.
		7.          Нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу, як і всім суддям та працівникам апаратів місцевих загальних судів Хмельницької області, здійснюється Територіальним управлінням ДСА України в Хмельницькій області.
		8.          Протягом січня-березня 2020 року позивачу нараховано та виплачено суддівську винагороду щомісяця 88284,00 грн, що підтверджено розрахунковими листами, наданими ТУ ДСА в Хмельницькій області. 
		9.          У квітні 2020 року внаслідок застосування обмеження, позивачу недоплачено 9774,76 грн, у травні 2020 року - 34479,36 грн, у червні 2020 - 42624,00 грн, у липні 2020 - 41182,60 грн, у серпні 2020 року - 11840,00 грн.
		ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		10.          Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021   року, позовні вимоги задоволено.
		10.1.          Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №   553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
		10.2.          Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено з 01   січня 2020 року з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
		11.          Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду за період квітень - серпень 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суб`єкт владних повноважень порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
		ІV. Касаційне оскарження
		12.          Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 08 квітня 2021   року.
		13.          У касаційній скарзі Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		14.          На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування з квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
		15.          Відповідач у касаційній скарзі також наголошує, що відповідно до абзацу 1 частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Згідно з положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
		16.          У зв`язку із зазначеним відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		17.          У касаційній скарзі відповідач просить здійснювати судовий розгляд за участю його представника.
		18.          Колегія суддів, уважаючи доведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду 20 квітня 2021 року відкрила касаційне провадження та витребувала із Хмельницького окружного адміністративного суду матеріали справи № 560/6212/20.
		19.          12 травня 2021 року матеріали справи № 560/6212/20 надійшли до Верховного Суду.
		V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
		20.          Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції   Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі -   КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
		21.          За правилами частини третьої статті 3 КАС України   провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		22.          Приписами частини першої статті 341 КАС України   суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		23.          Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		24.          Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		25.          Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі   Конституції України   гарантується.
		26.          Відповідно до   статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
		27.          У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон №   1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
		28.          За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
		28.1.          Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до   Закону України «Про судоустрій і статус суддів»   (частина друга статті 4).
		29.          Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом   та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
		30.          За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
		31.          Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції   Закону №       1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1       січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1       січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
		32.          18 квітня 2020 року набрав чинності   Закон України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020   року № 553-IX (далі - Закон №   553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX   доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення   Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28   серпня 2020 року): «установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
		32.1.          Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
		32.2.          Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
		33.          Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020  визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої  статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553-IX.
		33.1.          За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня  ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		VІ. Позиція Верховного Суду
		34.          Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		35.          Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		36.          Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		37.          Зі змісту ухвали Верховного Суду від 20 квітня 2021 року вбачається, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої  статті 328 КАС України - відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.
		38.          Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства, уважає за необхідне зазначити таке.
		39.          03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову в справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі №340/1916/20 виник у зв`язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі  статті 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними згідно із  Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб`єктний склад спірних правовідносин, але, пам`ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
		40.          Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи №340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень  статті 135 Закону № 1402-VIII  при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв`язку із набранням чинності положень  Закону №  553-ІХ, яким  Закон №  294-ІХ  було доповнено статтею 29. Тобто у справі №   340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
		41.          Зокрема, у постанові від 03 березня 2020 року Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у  статті 135 Закону №   1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини другої  статті 130 Конституції України  (пункт 54). Зміни до цього  Закону  в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).    
		42.          Щодо Закону № 553-ІХ (яким внесено зміни до  Закону № 294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону № 553-ІХ), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що цей  Закон, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим  законом  не вносилися зміни до  Закону №1402-VIII  (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності  Законом №   553-ІХ, має вирішуватися на користь  Закону № 1402-VIII  (пункт 56). <…> Для спірних правовідносин спеціальними є норми  статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей  закон  прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень  Закону №294-ІХ  (у редакції  Закону № 553-ІХ). Ще раз підкреслюємо, що  Основний Закон України  має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність»  Закону № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний  закон  з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).
		43.          У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що цей закон  є спеціальним для спірних правовідносин і неправомірним було обмеження виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №   553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
		44.          За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області щодо нарахування та виплати судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн згідно з частиною третьою статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України №   553-ІХ від 13 квітня 2020 року.
		45.          Разом з тим, колегія суддів зазначає, що згаданою вище постановою від 03   березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
		46.          У ситуації, яка склалася у зв`язку із прийняттям  Закону № 553-ІХ  і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб`єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№   340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
		47.          Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року, починаючи з 18 квітня 2020 року, який був застосований до судді Кропивницького апеляційного суду ОСОБА_2 із застуванням обмеження нарахування у сумі 47   320,00 грн). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов`язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з`ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
		48.          Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено з 01   січня 2020 року з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, суди попередніх інстанцій, виходили з того, що порушення прав позивача допустило ТУ ДСА.
		49.          Щодо належного відповідача за цим позовом (ТУ ДСА) і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
		50.          У постанові від 03 березня 2020 року в справі №340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з`ясування додаткових обставин, у зв`язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
		51.          Аналогічне питання виникло також в межах спірних правовідносин цієї справи.
		52.          Судячи зі змісту рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, вони теж не з`ясовували обставин справи у цій площині. Зокрема поза увагою залишилися питання щодо обсягів фінансування витрат на виплату суддівської винагороди суддям Чемеровецького районного суду Хмельницької області та безпосередньо позивачу протягом спірного періоду.
		53.          Зважаючи на мотиви, які навів Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020   року в справі №  340/1916/20, орієнтуючи суди нижчих інстанцій на те, що має значення для визначення належного відповідача (у схожих правовідносинах), колегія суддів зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині не відповідають тим настановам і вказівкам, які за подібних обставин справи (№  340/1916/20) позначив Верховний Суд для правильного вирішення спору щодо виплати суддівської винагороди.
		54.          З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання (саме) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено з 01   січня 2020 року з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, є передчасними, що, відповідно до вимог частини другої  статті 353 КАС України, є підставою для скасування судового рішення в цій частині і направлення справи на новий розгляд.
		55.          Водночас з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення цієї справи колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
		56.          Відповідно до частин третьої, четвертої  статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України (далі - ДСА) здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
		57.          Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII  суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього  Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому  Бюджетним кодексом України.
		58.          На думку колегії суддів, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати також правовий (звідси і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених частинами першою, третьою  статті 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ), адже ТУ ДСА як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
		59.          Виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених  статтею 29 Закону № 294-ІХ  (зі змінами, внесеними  Законом № 553-ІХ), на думку колегії суддів, могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
		60.          Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII  у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п`ятої статті  22, частини першої статті  23 Бюджетного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
		61.          Крім того, Суд зазначає, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв`язку треба зауважити також, що, враховуючи приписи частини першої статті  2, частини першої статті  3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
		62.          У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що ТУ ДСА є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Чемеровецького районного суду Хмельницької області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання, що суди першої та апеляційної інстанцій і зробили.
		63.          Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
		64.          Між тим, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції може самостійно залучити співвідповідача (частина третя  статті 48 КАС) чи залучити другого відповідача (частина четверта  статті 48 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди першої та апеляційної інстанцій спірних правовідносин не розглядав. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов`язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є помилковим.
		65.          Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі №520/13014/2020, від 22 липня 2021 року в справі №   160/12091/20 та інших.
		66.          Відповідно до частин першої, другої  статті 341 КАС України  суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		67.          Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		68.          Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої  статті 328 цього Кодексу; або <…>.
		69.          Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено з 01   січня 2020 року з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, є передчасними, а правильне вирішення справи в цій частині вимагає дослідження доказів і з`ясування на цій підставі обставин, у зв`язку з чим справу слід направити на новий розгляд.
		VІІ. Судові витрати
		70.          З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341,   344,   349,   353,   355,   356,   359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області задовольнити частково.
		2.          Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020   року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11   березня 2021   року в справі № 560/6212/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Чемеровецького районного суду Хмельницької області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено з 01   січня 2020 року з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.
		3.          В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11   березня 2021 року в справі № 560/6212/20 залишити без змін.
		4.          Судові витрати розподілу не підлягають.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя - доповідач:                                                               Н.   В.   Шевцова
		 
		Судді:                                                                                 В.   Е.   Мацедонська
		 
		                                                                                          О.   Р.   Радишевська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...