Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/14917/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2021. Зареєстровано: 08.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.08.2021.
Дата набрання законної сили: 21.07.2021
Номер судового провадження: 22-ц/813/7749/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/7749/21 
		Номер справи місцевого суду: 522/14917/19
		Головуючий у першій інстанції Донцов Д. Ю.
		Доповідач Драгомерецький М. М.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21.07.2021 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		 головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
		 суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,
		 при секретарі: Павлючук Ю.В.,
		 
		 за участю: представника позивача Одеської міської ради  Старостіна О.С.,
		адвоката відповідача ОСОБА_1  ОСОБА_2 ,
		третьої особи  ОСОБА_3 , 
		 
		 переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Глазова Олексія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його законний представник  опікун ОСОБА_4 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від24лютого 2021 року по справі запозовомОдеської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Лілії Володимирівни, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва, -
		 
		встановив:
		02 вересня 2019 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ,за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору  ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора та знесення самочинного будівництва.
		02 липня 2020 року Одеська міська радазвернулась до суду із заявою про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог, а саме про залучення до участі у справі співвідповідачів Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради та Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіна Лілія Володимирівна за позовом Одеської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення за власний рахунок об`єкта самочинного будівництва.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .Будинок АДРЕСА_2 є об`єктом культурної спадщини, який прийнятий під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985 року №480 як пам`ятка архітектури місцевого значення та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та туризму України від 16.06.2007 року №662/0/16-07, охоронний №22-ОД (житлові будинки (Соломос) (2 корпуси) арх. В.І. Прохаска, поч. ХХ ст.).
		Між власникамиквартири АДРЕСА_1 та органом охорони культурної спадщини  Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, укладено охоронний договір від 25.02.2014 року №04-02/575, за яким власники беруть на себе зобов`язання щодо охорони частини пам`ятки  приміщень другого поверху житлової квартири АДРЕСА_3 .
		28 вересня 2018 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об&apos;єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об&apos;єктів з незначними наслідками (СС1) за №ОД141182711371, за об`єктом: «Реконструкція квартири АДРЕСА_4 ; 1122.1. Будинки багатоквартирні масової забудови», подану замовниками  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 ..
		На підставі вказаної декларації державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В. прийнято рішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 622164051101, згідно з яким підставою виникнення права власності на об`єкт нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , додано декларацію та змінено загальну площу 117 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. квартири на загальну площу 129,7 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. відповідно, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Отже, внаслідок проведеної реконструкції вищенаведеної квартири відбулося збільшення її загальної площі на 12,7 кв.м. без зміни житлової площі.
		За зверненням ОСОБА_3 від 27.12.2018 року №01-13/Г369, що проживає у квартирі АДРЕСА_6 та є її власником, щодо законності виконання будівельних робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_7 вказаного будинку, за результатами чого виникла прибудова до його квартири у будинку, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради встановлено, що внаслідок проведеної реконструкції згідно з вищенаведеною декларацію побудована прибудова до першого поверху будинку АДРЕСА_2 площею 12,7 кв.м., що включена до загальної площі квартири АДРЕСА_1 , про що зазначено у листі від 22.01.2019 року №Г-4132. При цьому, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради та до комунального підприємства «ЖКС «Порто-Франківський» для розгляду питань, порушених ОСОБА_3 , з метою недопущення фактів самочинного будівництва.
		Вищевказана прибудова площею 12,7 кв.м. позначенау технічному паспорті від 03.10.2018 року, виготовленому ТОВ «Одеське БТІ», у квартирі АДРЕСА_1 як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м., що розташоване як окреме приміщення на першому поверсі будинку, у той час як інші приміщення квартири, загальною площею 117 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м., знаходяться на другому поверсі будинку, як і раніше до реконструкції, отже фактично внаслідок «реконструкції» квартири АДРЕСА_1 відбулося будівництво нового об`єкта  прибудови до будинку-пам`ятки на першому поверсі.
		Згідно листа Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 25.01.2019 року №Г-253/01-18, 14.01.2019 року спеціалістом управління проведено огляд будівлі-пам`ятки АДРЕСА_2 та встановлено наступне: на південно-західному фасаді внутрішньодворового корпусу пам`ятки наявна прибудова, на якій зафіксовано ознаки проведення ремонтно-будівельних робіт, що відображено в акті огляду від 14.01.2019 року і доданих до нього матеріалах фотофіксації та схемі розташування прибудови, копії яких наявні в матеріалах справи. Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 25.01.2019 року №Г-253/01-18 окремо наголошено, що передбачена ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» науково-проектна документація, необхідна для отримання дозволу на проведення робіт на будівлі-пам`ятці за зазначеною адресою, на розгляд управління не надходила. ПрАТ «Інпроектсервіс» листом від 02.07.2019 року №41-16/36 повідомило, що воно не розробляло проект «Реконструкція квартири АДРЕСА_4 », який, однак, зазначено у декларації та проектувальником за ним вказано саме ПрАТ «Інпроектсервіс», що свідчить про недостовірні відомості у декларації як щодо належного проекту, який, як встановлено, навіть не розроблявся, не погоджувався та не затверджувався відповідно, так і щодо проектувальника, яким ПрАТ «Інпроектсервіс» у дійсності не є.
		Згідно листа Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 09.04.2019 року №27-інф/01-19, відповідна прибудова по АДРЕСА_2 , що позначена на схемі, яка додається до цього листа, не є автентичною частиною зазначеної будівлі та не включена до конфігурації будівлі-пам`ятки «Житлові будинки (Соломос)» за вказаною адресою.
		Крім того, Управлінням з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради у листі від 08.02.2019 року№01-13/Г-369вих, повідомлено, що під час огляду будинку-пам`ятки за адресою: АДРЕСА_2 , фахівцями управління зафіксовано, що до лівобічного ризаліту дворового корпусу у рівні першого поверху прилягає одноповерхова прибудова (площею близько 10-15 кв.м.) з ознаками недавнього проведення ремонтно-будівельних робіт та за вказаною адресою органом державного архітектурно-будівельного контрою зареєстровано вищезазначену декларацію. Фахівцями Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради 05.02.2019 року взято участь у проведенні позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за вказаною адресою, що був ініційований Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради. Під час зазначеного заходу контролю (перевірки) встановлено, що власниками квартири АДРЕСА_7 (замовниками будівельних робіт) у декларації наведені недостовірні дані в частині заниження класу наслідків.
		Наказом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 06.02.2019 року №01-13/65ДАБК «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД141182711371 від 28.09.2018 року» скасовано реєстрацію декларації. 
		Проте, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року у справі №420/1852/19визнано протиправним та скасованонаказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 06.02.2019 року №01-13/65ДАБК «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД141182711371 від 28.09.2018 року», тому оскаржувана у справі реєстрація декларації залишається чинною.
		При цьому, суди першої та апеляційної інстанції у справі №420/1852/19 встановили факт наведення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в декларації недостовірних даних щодо класу наслідків об`єкта будівництва, які дозволяють кваліфікувати об`єкт як самочинне будівництво, наголосивши на можливості звернення до суду з окремим позовом про знесення самочинного будівництва у порядку, встановленому законом, після реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, у разі наявності підстав вважати об`єкт самочинним будівництвом відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.
		Згідно з листом Комунального підприємства «ЖКС «Порто-Франківський» від 16.05.2019 року №255 співробітниками ВД №1 КП «ЖКС «Порто-Франківський» 16.05.2019 року проведено обстеження прибудови до квартири АДРЕСА_8 , в результаті якого встановлено, що дана прибудова належить до квартири АДРЕСА_7 вказаного будинку, що відображено в акті обстеження від 16.05.2019 року.
		Спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту комунальної власності Одеської міської ради проведено огляд земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого складено акт огляду земельної ділянки від 16.05.2019 року та згідноз актом за результатами візуального обстеження встановлено, що на внутрішній дворовій території будинку АДРЕСА_2 , улаштовано прибудову орієнтовною площею 20 кв.м. за рахунок території загального користування. Інформація про наявність рішень Одеської міської ради щодо відведення у власність або тимчасове користування (оренду) земельної ділянки за вказаною адресою в департаменті комунальної власності Одеської міської ради відсутня. В акті зазначено, що таким чином користувачем вказаної земельної ділянки допущене порушення, передбачене п. б ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України (самовільне зайняття земельної ділянки).
		Одеська міська рада не приймала рішень про передачу у власність чи користування ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі під її забудову і, зокрема, для будівництва відповідної прибудови.
		Збільшення загальної площі належної на праві власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 кв. АДРЕСА_1 з 117 кв.м. до 129,7 кв.м. за рахунок безпідставного та незаконного будівництва останніми прибудови площею 12,7 кв.м. до будинку АДРЕСА_2 на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, під виглядом реконструкції квартири, у зв`язку з чим позивач вважає, що підлягають скасуванню реєстрація декларації та рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Л.В. від 10.10.2018р. за індексним номером 43447246 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 622164051101, згідно з якими підставою виникнення права власності на об`єкт нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , додано декларацію та змінено загальну площу 117 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. квартири на загальну площу 129,7 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м., а самовільно зайнята земельна ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , підлягає звільненню шляхом знесення за власний рахунок ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 об`єкта самочинного будівництва  прибудови.
		Декларація зареєстрована Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради в порушення ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на дату реєстрації декларації) щодо об`єкта будівництва, який є пам`яткою культурної спадщини, та, відповідно, належить до об`єктів із значними наслідками (СС3). Викладене, на думку позивача, свідчить про недостовірність відомостей у декларації щодо класу наслідків об`єкта будівництва та безпідставне здійснення її реєстрації з порушенням п. 7 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на дату реєстрації декларації) неналежним органом державного архітектурно-будівельного контролю, що обумовило безпідставну забудову земельної ділянки комунальної власності.
		Відповідачами в порушення ст. 24 Закону України «Про планування та забудову територій», ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на дату реєстрації декларації) не подано заяву про намір щодо забудови земельної ділянки та не отримано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва прибудови площею 12,7 кв.м. до будинку АДРЕСА_2 . В порушення ч. 9 та ч. 10 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на дату реєстрації декларації) у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відсутнє завдання на проектування, затверджене ними та погодженез проектувальником, щодо будівництва спірної прибудови. В порушення ст. 24, ст. 27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на дату реєстрації декларації), а також ч. 5 ст. 26, ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на дату реєстрації декларації) відповідачами не отримані належні вихідні дані для будівництва прибудови площею 12,7 кв.м. до будинку АДРЕСА_2 , чим порушено визначений законом порядок будівництва, що, на думку позивача, обумовило безпідставну забудову земельної ділянки комунальної власності.
		В порушення ст. 28 Закону України «Про планування та забудову територій», п. 2, п. 3 ч. 5 ст. 26, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»(у редакції, чинній на дату реєстрації декларації), ст.ст. 9, 27 Закону України «Про архітектурну діяльність», ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво», ДБН А.2.1-1-2014 «Інженерні вишукування для будівництва» у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відсутня належним чином розроблена та затверджена проектна документація щодо будівництва прибудови площею 12,7 кв.м. до будинку АДРЕСА_2 під виглядом реконструкції належної їм на праві власності квартири АДРЕСА_7 у цьому будинку. Відповідно, в порушення п. 2 ч. 5 ст. 26, п. 1 ч. 4 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на дату реєстрації декларації) також не проводилася експертиза такого проекту, незважаючи на те, що об`єкт будівництва за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів зі значними (СС3) наслідками.
		Відомості у декларації щодо підрядників будівництва не відповідають вимогам законодавства, адже капітальне будівництво не може виконуватися без залученого підрядника, а замовник і підрядник не можуть бути однією особою.
		Внаслідок «реконструкції» відбулася безпідставна та незаконна забудова земельної ділянки, що належить до комунальної власності м. Одеси шляхом будівництва на ній прибудови площею 12,7 кв.м. до першого поверху будинку АДРЕСА_2 . Викладені у позові факти подання недостовірних даних, наведених у зареєстрованій декларації, дають підстави вважати наведений об`єкт самочинно збудованим, оскільки він збудований на самовільно зайнятій земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.
		Декларація оформлена замовниками реконструкції із суттєвими порушеннями вимог законодавства, у зв`язку з чим її реєстрація має бути скасована в судовому порядку.
		На підставі чинної, однак, на думку міської ради, незаконно зареєстрованої та оформленої декларації,державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В. прийнято рішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 622164051101, згідно з яким підставою виникнення права власності на об`єкт нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , додано декларацію та змінено загальну площу 117 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. квартири на загальну площу 129,7 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. відповідно, про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на те, що зареєстрована декларація не відповідає вимогам законодавства, відповідно подані заявниками документи (у тому числі технічний паспорт) не давали змоги встановити набуття ними речових прав на збільшену площу, а будівництво прибудови на першому поверсі будинку, тоді як квартира знаходилася на другому поверсі, на думку позивача, свідчили про те, що відбулася забудова земельної ділянки і виник новий об`єкт будівництва, створений під виглядом реконструкції квартири АДРЕСА_1 , право власності на який підлягає окремій державній реєстрації згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент прийняття рішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 (у редакції, чиннійна момент прийняттярішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246), що вказує на наявність суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
		Рішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246, прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В. підлягає скасуванню, адже нею в поза встановлений законодавством порядок «легалізована» самочинно збудована на земельній ділянці комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 , прибудова площею 12,7 кв.м. до першого поверху цього будинку, чим позбавлено міську раду права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися цією земельною ділянкою, яка вже забудована і, відповідно, самовільно зайнята відповідачами. Крім того, позивач вважає, що оскаржуване рішення державного реєстратора фактично не містить жодних підстав та обґрунтувань для його прийняття.
		Відповідачами незаконно та безпідставно забудовано земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси за адресою: АДРЕСА_2 , без жодних правових підстав для цього. Спірна прибудова збудована ними на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного належного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, та з істотними порушеннями будівельних норм і правил, а також з іншими численними порушеннями законодавства.
		Одеська міська рада заперечує проти визнання права власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на збудовану на земельній ділянці комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 , прибудову площею 12,7 кв.м. до першого поверху цього будинку, яка позначена у технічному паспорті від 03.10.2018 року, виготовленому ТОВ «Одеське БТІ», як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м. у розташованій на другому поверсі квартирі АДРЕСА_1 , а тому позивач вважає, що вказане майно підлягає знесенню вищенаведеними особами, які здійснили самочинне будівництво, за їх рахунок, що відповідає приписам ст. 376 ЦК України.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03липня2020року прийнято до розгляду заяву представника позивача про зміну предмету позову та уточнення позовних вимог, а також залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіну Л.В..
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2019 року провадження у справі №522/14917/19 зупинено до набрання законної сили рішення по справі №420/1852/19 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнанняпротиправним та скасуваннянаказу від 06.02.2019р. №01-13/65ДАБК «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД141182711371 від 28.09.2018 року».
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2020 року поновлено провадження у справі №522/14917/19.
		Адвокат Мишко Костянтин Володимирович в інтересах відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 підтримав раніше подане клопотання, наявне в матеріалах справи за вх. №105295/19 від 09.10.2019 року, про часткове закриття провадження у справі, а саме в частині розгляду позовних вимог щодо скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28.09.2018 року №ОД 141182711371.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2020 року відмовлено в задоволенні клопотання про часткове закриття провадження у справі.
		Представник відповідачів проти задоволенні позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (уточнену). В обґрунтування відзиву наголошено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року у справі №420/1852/19, задоволено адміністративний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 доУправління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  ОСОБА_3 ,і визнано протиправним та скасованонаказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 06.02.2019 року №01-13/65ДАБК «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД141182711371 від 28.09.2018 року». Таким чином, на думку представника відповідачів, судами була встановлена незаконність скасування декларації, а, отже, підтверджена законна підстава набуття права власності відповідачами за квартирою за адресою: АДРЕСА_5 .
		За доводами відзиву, за правилами статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт, з моменту реєстрація права власності на новостворений об`єкт вичерпує свою дію декларація про готовність об`єкта до експлуатації, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. Після подання декларації до Управліннядержавного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради останнім було проведено відповідну перевірку на об`єкті реконструкції, в результаті чого було зареєстровано зазначену декларацію, та жодних зауважень з боку контролюючого органу під час реконструкції квартири та після подання зазначеної декларації до відповідачів не надходило. Представник відповідачів наголошує, що фактично Одеська міська рада намагається виправити «помилку» свого структурного підрозділу (Управліннядержавного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради) шляхом втручання в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. На підставі чинної декларації та технічного паспорту від 03.10.2018 року, за результатом реконструкції,державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В. було зареєстровано право власності за відповідачами на квартиру загальною площею 129,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 , та жодних законних підстав для відмови у державній реєстрації зазначеної декларації у державного реєстратора не було. Жодної належної та законної перевірки відповідними державними органами щодо меж та забудови земельної ділянки, на якій розташований будинок за адресою: АДРЕСА_2 , не проводилось, та позивачем не надано доказів проведення такої перевірки із залученням відповідних фахівців та чітким зазначенням фактичних меж земельної ділянки з її точними координатами, розміром зайнятої спірної земельної ділянки.З посиланням на витяг з технічного паспорту 1966 року по першому поверху будинку за адресою: АДРЕСА_2 станом на 1996 рік значиться приміщення будинку на тому ж самому місці, що й в технічному паспорті від 03.10.2018 року, у той час як перший поверх кв. АДРЕСА_1 знаходиться під другим поверхом та є фактично опорною частиною другого поверху квартири.
		Позивачем не надано доказів технічної можливості демонтажу «об`єкту самочинного будівництва  прибудови загальною площею 12,7 кв.м. добуд. АДРЕСА_2 , яка позначена у технічному паспорті, виготовленому товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське БТІ» станом на 03.10.2018 року, як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м. у кв. АДРЕСА_1 » без пошкодження конструкції споруди в цілому, не визначено, яку саме частину будинку слід знести, її розмір та конфігурацію, а тому відповідна вимога є передчасною. Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідачів звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об`єкта самочинного будівництває неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод фактично не призводить до відновлення порушенихправ, а навпаки призведе до недотримання справедливої рівноваги, оскільки повернення земельної ділянки під частиною квартири відповідачів з приведенням її у придатний для використання стан шляхом знесення частини квартири, фактично означає знесення належного відповідачам на праві власності майна, що вважає порушенням їх права власності, гарантованого ст. 41 Конституції України.
		Державний реєстратор Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіна Л.В. відзиву на позов не подала, позицію щодо позову не висловила.
		Представник Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради подав до суду клопотання, у якому просив позовні вимоги Одеської міської ради задовольнити в повному обсязі та розглядати справу за його відсутності.
		Представники третьої особи ОСОБА_3  адвокат Холод О.М. та адвокат Гаспарянц Д.М. позовні вимоги вважали обґрунтованими та просили їх задовольнити з підстав, викладених в поданих до суду поясненнях, у яких зазначено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_6 . Відповідачам належить квартира АДРЕСА_1 , яка знаходиться поверхом вище над квартирою ОСОБА_3 28.12.2018 року відповідачі без жодних документів самовільно захопили прибудову, яка знаходиться впритул до квартири АДРЕСА_9 , демонтували та пошкодили двері, що ведуть до квартири ОСОБА_3 , та без складання проекту будівництва та будь-яких дозвільно-погоджувальних документів під виглядом реконструкції квартири розширили її до розміру 18,85 кв.м.. Зауважено, що дружиною ОСОБА_3 в той же день був здійснений виклик поліції, яка зафіксувала факт незаконного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .З посиланням на технічний висновок про визнання стану будівельних конструкції прибудови до квартири АДРЕСА_10 , умов її подальшої експлуатації і можливого впливу на стан конструкцій і оздоблення квартири АДРЕСА_9 , складений 10.10.2018 року архітектором-експертом Будикіним А.В., у поясненнях зазначається, що має місце факт постійного затікання дощової або талої води на конструкції перекриття і стін об`єкту, який обстежується. Закрите приміщення прибудови не має можливості для природнього провітрювання та, як наслідок, просушування конструкцій. Вологість в приміщенні майже повсякчасно складає 100%. Зауважується, що зважаючи на те, що зовнішня західна стіна квартири є спільною з прибудовою, та вона просікаючи вологою, окрім руйнації стає гарним середовищем для виникнення на поверхні плісняви. Наявність плісняви робить умови перебування в приміщенні мешканців квартири АДРЕСА_9 спотворює зовнішній вигляд пам`ятки архітектури, перешкоджає доступ до конструкцій суміжних споруд для можливості підтримання їх технічного стану належним чином, для квартири АДРЕСА_9 відновити пройми, що відповідало би аутентичному вигляду пам`ятки. Внаслідок незаконних дій відповідачів по самовільному захопленню прибудови та її подальшої реконструкції без належної проектно-правової документації та його згоди, як власника сусіднього приміщення, введення її в експлуатацію на підставі декларації від 28.09.2018 року №ОД 141182711371, ОСОБА_3 був позбавлений можливості виконання обов`язків власника по утриманню майна  закрито доступ до стін будинку для проведення їх поточного так капітального ремонту, закрито другий вихід з квартири, наявність постійної вологості та плісняви у прибудові робить умови перебування в квартирі шкідливими та небезпечними для здоров`я, стіна прибудови примикає до віконної пройми квартири АДРЕСА_9 , в результаті чого був частково перекритий доступ сонячного світла до квартири.
		Представник ОСОБА_3 підтримав доводи позовної заяви, вказуючи про безпідставність реєстрації права власності на самочинно збудований об`єкт, що розташований на землях територіальної громади м. Одеси та наголосив, що у зв`язку з тим, що власниками кв. АДРЕСА_1 здійснено самовільне захоплення прибудови, яка розташована на земельній ділянці, що належить територіальній громаді м. Одеси, в декларацію про готовність об`єкта до експлуатації внесені недостовірні відомості щодо невідповідності класу наслідків СС1 замість ССЗ, при відсутності права користування земельною ділянкою та проектної документації, та оскількиУправління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради не мало повноважень на надання документів, що дають право на виконання підготовчихта будівельних робіт і прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спірного об`єкту ОСОБА_3 погоджується з доводами Одеської міської ради та просив позов задовольнити в повному обсязі.
		В судове засідання 24.02.2021 року з`явились представник ОМР Старостін О.С., представник ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1  адвокат Роман В.С., Гончарук О.С., та його представник  адвокат Гаспарянц Д.М.. Інші учасники справи до судового засідання не з`явилися, про дату час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2021 року позовну заяву Одеської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ,Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради,державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіної Лілії Володимирівни,треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення за власний рахунок об`єкта самочинного будівництва задоволено.
		Суд скасував реєстрацію деклараціїпро готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) за об`єктом: «Реконструкція квартири АДРЕСА_4 ; 1122.1. Будинки багатоквартирні масової забудови», подану ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , здійснену Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 28.09.2018 року за №ОД141182711371;
		скасував рішення від 10 жовтня 2018 року за індексним номером 43447246, прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Лілією Володимирівною, про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 622164051101, згідно з яким підставою виникнення права власності на об`єкт нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , доданодеклараціюпро готовність до експлуатації об`єкта, зареєстровану Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 28.09.2018 року за №ОД141182711371, та змінено загальну площу 117 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. на загальну площу 129,7 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м., що є підставою для внесення змін до записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 622164051101, згідно з якими вилучити з підстав державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ,деклараціюпро готовність до експлуатації об`єкта, зареєстровану Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 28.09.2018 року за №ОД141182711371, та змінити загальну площу об`єкта нерухомості 129,7 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. на загальну площу 117 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м;
		зобов`язав ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника  податків: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_11 ), ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; АДРЕСА_11 ), ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_11 ) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 ,  шляхом знесення за їх власний рахунок об`єкта самочинного будівництва  прибудови загальною площею 12,7 кв.м. до житлового буд. АДРЕСА_2 , яка позначена у технічному паспорті, виготовленому ТОВ «Одеське БТІ» станом на 03.10.2018 року, як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м. у кв. АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		В апеляційній скарзі адвокат Глазов Олексій Олегович в інтересах ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його законний представник  опікун ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
		У судове засідання до суду апеляційної інстанції відповідачі  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ,представник Управліннядержавного архітектурно-будівельногоконтролю Одеськоїміської ради,державний реєстраторУправління державноїреєстрації юридичногодепартаменту Одеськоїміської радиКарпухіна Л.В.,представник третьоїособи Управліннядержавної реєстраціїюридичного департаментуОдеської міськоїрадине з`явились, але про розгляд справи вони сповіщались належним чином та завчасно, що підтверджено поштовими повідомленнями про отримання ними судових повісток. 
		Відповідно до ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки.
		Тому згідно правил ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку, що вказані обставини не перешкоджають розглядові справи у відсутність належно сповіщених сторін.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, про те що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права.
		У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.
		За змістом статей 316, 317, 321, 391 ЦК Україниправо власності  це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але в межах, передбачених законом.Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
		Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Відповідно до частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Частиною 4 статті 376 ЦК України передбачено, що, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		Згідно із частини 7 статті 376 ЦК України, у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
		У частині 2 статті 152 ЗК України зазначено, що лише власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		Частина 3 статті 152 ЗК України визначає способи захисту порушених прав, а саме: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		Відповідно до частини 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, серед іншого, земля, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
		Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності. 
		Суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт б частини 1 статті 80 ЗК України).
		Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності (частини 1 та 2 статті 83 ЗК України).
		Відповідно до статей 10, 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради представляють інтереси територіальної громади.
		Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах, зокрема, належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та землю, а також кошти, отримані від їх відчуження (частина 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні).
		Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду(частина 5 статті 60Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
		Стаття 12 ЗК Українивизначає, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.
		Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
		Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до частини 2статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.
		Стаття 211 ЗК України встановлюєвідповідальність за порушення земельного законодавства, зокрема, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема, за самовільне зайняття земельних ділянок(пункт б частини 1 статті 211 ЗК України).
		Судом першої інстанції встановлено, що будинок АДРЕСА_2 є об`єктом культурної спадщини, який прийнятий під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985 року №480 як пам`ятка архітектури місцевого значення та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури та туризму України від 16.06.2007 року №662/0/16-07, охоронний №22-ОД (житлові будинки (Соломос) (2 корпуси) арх. В.І. Прохаска, поч. ХХ ст.).
		З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.08.2019 року №177481229, вбачається, що на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.12.2006 року у справі №2-6070  комунальним  підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об&apos;єктів нерухомості» 15.03.2007 року у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 1/5 частки об`єкта нерухомості за реєстраційним номером: 18161992  квартири загальною площею 117 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . При цьому, згідно з рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Піщевської Надії Валеріївни від 10.10.2018 року за індексним номером 43433896 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2020 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на 1/5 частки об`єкта нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири загальною площею 117 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , номер запису про право власності: 28316306.
		Крім того, із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.08.2019 року №177481229 вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.04.2015 року, виданого державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Масловою Марією В`ячеславівною, зареєстрованого в реєстрі за №1-853, згідно з рішенням від 21.04.2015 року за індексним номером20808155 державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В. 21.04.2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 1/15 частки об`єкта нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири загальною площею 117 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , номер запису про право власності: 9431297 (з відкриттям розділу).
		Із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно  та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.08.2019 року №177481229 вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.04.2015 року, виданого державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Масловою Марією В`ячеславівною, зареєстрованого в реєстрі за№1-853, згідно з рішенням від 21.04.2015 року за індексним номером 20808155 державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори Масловою М.В. 21.04.2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 зареєстровано право приватної власності на 2/15 частки об`єкта нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири загальною площею 117 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , номер запису про право власності: 9431281 (з відкриттям розділу).
		З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 14.08.2019 року №177481229 вбачається, що на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.12.2006 року у справі №2-6070 комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 15.03.2007 року у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на 3/5 частки об`єкта нерухомості за реєстраційним номером: 18161992  квартири загальною площею 117 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 . При цьому, згідно з рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Піщевської Надії Валеріївни від 10.10.2018 року за індексним номером 43433896 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.10.2020 року проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_4 на 3/5 частки об`єкта нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири загальною площею 117 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 , номер запису про право власності: 28316503.
		Між власниками квартири АДРЕСА_7  ОСОБА_4 і ОСОБА_1 та органом охорони культурної спадщини  Управлінням охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації укладено охоронний договір від 25.02.2014 року №04-02/575 щодо кв. АДРЕСА_1 , за яким власники беруть на себе зобов`язання щодо охорони частини пам`ятки  приміщень другого поверху житлової кв. АДРЕСА_7 загальною площею 117,0 кв.м. у будівлі-пам`ятці по АДРЕСА_2 .
		28 вересня 2018 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1) за №ОД141182711371, за об`єктом: «Реконструкція квартири АДРЕСА_7 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані; АДРЕСА_5 ; 1122.1. Будинки багатоквартирні масової забудови», подану замовниками  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
		Згідно із декларацією будівництво розпочато 11.05.2009 року та закінчено 20.09.2018 року, строк введення об`єкта до експлуатації: ІІІ квартал 2018 року. Місцезнаходження об`єкта за адресою: АДРЕСА_5 .Також у декларації наведено, що реконструкція здійснювалася за проектом «Реконструкція квартири АДРЕСА_4 », затвердженим замовниками  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 17.04.2009 року та 05.06.2017 року. Проектувальником у декларації визначено ПрАТ «Інпроектсервіс».
		У розділі 13 «Інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою» декларації зазначено: «відповідно до п. 7 постанови КМУ від 13.04.2011 №466 відомості щодо земельної ділянки не зазначаються у разі реконструкції, реставрації або капітального ремонту об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкції або капітального ремонту автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення».
		Як відображено у декларації, загальна площа вищенаведеної квартири після реконструкції склала 129,7 кв.м., житлова  84,9 кв.м.
		Підрядником будівництва у декларації визначені самі замовники: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
		Матеріалами справи підтверджується, що на підставі поданої відповідачами декларації, зареєстрованої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 28.09.2018 року за №ОД141182711371, державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Лілією Володимирівною прийнято рішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 622164051101, згідно з яким у підстави виникнення права власності на об`єкт нерухомості за реєстраційним номером: 622164051101  квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , додано декларацію та змінено загальну площу 117 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. квартири на загальну площу 129,7 кв.м. та житлову площу 84,9 кв.м. відповідно, про що внесено відомості до Державного реєстру речових  прав на нерухоме майно.
		Отже, виходячи з відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внаслідок проведеної відповідачами реконструкції вищенаведеної квартири, що перебуває в їх приватній власності, відбулося збільшення її загальної площі на 12,7 кв.м. без зміни житлової площі шляхом будівництваприбудови площею 12,7 кв.м., яка позначенау технічному паспорті від 03.10.2018 року, виготовленому ТОВ «Одеське БТІ», у квартирі АДРЕСА_1 як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м., що розташоване як окреме приміщення на першому поверсі будинку, у той час як інші приміщення квартири загальною площею 117 кв.м., житловою площею 84,9 кв.м., знаходяться на другому поверсі будинку, як і раніше до реконструкції.
		За зверненням третьої особи ОСОБА_3 від 27.12.2018 року №01-13/Г369, що проживає у квартирі АДРЕСА_6 та є її власником, щодо законності виконання будівельних робіт з реконструкції квартири АДРЕСА_7 вказаного будинку, за результатами чого виникла прибудова до його квартири в будинку, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради встановлено, що внаслідок проведеної реконструкції згідно з вищенаведеною декларацію побудована прибудовадо першого поверху буд. АДРЕСА_2 площею 12,7 кв.м., що включена до загальної площі кв. АДРЕСА_1 , про що зазначено у листі від 22.01.2019 року №Г-4132. При цьому, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради звернулася до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради та до комунального підприємства «ЖКС «Порто-Франківський» для розгляду питань, порушених ОСОБА_3 , з метою недопущення фактів самочинного будівництва.
		У листі Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 25.01.2019 року№Г-253/01-18 зазначено, що 14.01.2019 року спеціалістом управління проведено огляд будівлі-пам`ятки №4 по вул. Преображенській у м. Одесі та встановлено наступне: на південно-західному фасаді внутрішньодворового корпусу пам`ятки наявна прибудова, на якій зафіксовано ознаки проведення ремонтно-будівельних робіт, що відображено в акті огляду від 14.01.2019 року і доданих до нього матеріалах фотофіксації та схемі розташування прибудови. Крім того, Управлінням культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 25.01.2019 року №Г-253/01-18 вказано, що передбачена ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» науково-проектна документація, необхідна для отримання дозволу на проведення робіт на будівлі-пам`ятці за зазначеною адресою, на розгляд управління не надходила.
		Управлінням з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради у листі від 08.02.2019 року №01-13/Г-369вих, зокрема, повідомлено, що під час огляду будинку-пам`ятки за адресою: АДРЕСА_2 , фахівцями управління зафіксовано, що до лівобічного ризаліту дворового корпусу у рівні першого поверху прилягає одноповерхова прибудова (площею близько 10-15 кв.м.) з ознаками недавнього проведення ремонтно-будівельних робіт.
		У листі Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації від 09.04.2019 року №27-інф/01-19 зазначається, що відповідна прибудова по АДРЕСА_2 , що позначена на схемі, яка додається до цього листа, не є автентичною частиною зазначеної будівлі та не включена до конфігурації будівлі-пам`ятки «Житлові будинки (Соломос)» за вказаною адресою.
		Згідно з листаКП «ЖКС «Порто-Франківський» від 16.05.2019 року №255 співробітниками ВД №1 КП «ЖКС «Порто-Франківський» 16.05.2019 року проведено обстеження прибудови до квартири АДРЕСА_8 , в результаті якого встановлено, що дана прибудова належить до кв. АДРЕСА_7 вказаного будинку, що відображено в акті обстеження від 16.05.2019 року.
		ПрАТ «Інпроектсервіс», яке визначенопроектувальником у декларації, зареєстрованої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 28.09.2018 року за №ОД141182711371,листом від 02.07.2019 року №41-16/36 повідомило, що воно не розробляло проект«Реконструкція кв. АДРЕСА_7 без зміни геометричних розмірів фундаментів у плані, за адресою: АДРЕСА_5 ».
		Фахівцями Управління з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської міської ради 05.02.2019 року взято участь у проведенні позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності за вказаною адресою, що був ініційований Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради. Під час зазначеного заходу контролю (перевірки) встановлено, що власниками квартири АДРЕСА_7 (замовниками будівельних робіт) у декларації, зареєстрованої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради 28.09.2018 року за №ОД141182711371, наведені недостовірні дані в частині заниження класу наслідків.
		Наказом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 06.02.2019 року №01-13/65ДАБК «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД 141182711371 від 28.09.2018 року» скасовано реєстрацію вищенаведеної декларації.
		Не погоджуючись із цим наказом, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 звернулися до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про скасування вищенаведеного наказу від 06.02.2019 року №01-13/63ДАБК.
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року у справі №420/1852/19, позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 задоволено і визнано протиправним та скасованонаказ Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 06.02.2019 року№01-13/65ДАБК «Про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ОД141182711371 від 28.09.2018 року». Ухвалою Верховного Суду від 30.03.2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року у справі №420/1852/19 з підстав того, що оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
		Вирішуючи справу№420/1852/19, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради під час перевірки порушена процедура її проведення, адже перевірка проведена за відсутності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 ,копії направлення на перевірку та акта, складеного за результатом перевірки, їм не вручались в порушення приписів Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року №553 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим недотримання відповідачем вимог цього Порядку позбавило ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 можливості реалізувати надані законодавством права, зокрема, бути обізнаними про дату початку та закінчення заходу контролю, підставу та предмет його здійснення.Крім того,Одеський окружний адміністративний суд робить висновок, що після реєстрації права власностіна збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення. А відтак, суд вказав, що не може визнаватись законною перевірка контролюючого органу такого об`єкта та акти, оформлені за результатами державного архітектурно-будівельного контролю.З огляду на це, після закінчення реконструкції та реєстрації ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 права власності на квартиру, наведена декларація вичерпала свою дію.
		Вирішуючи справу№420/1852/19, Одеським окружним адміністративним судом встановлено, що з огляду на те, що буд. АДРЕСА_2 є об`єктом культурної спадщини  пам`яткою архітектури місцевого значення, об`єкт будівництва згідно з декларацією відповідно до ч. 5 ст. 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» має бути віднесено до категорії об`єктів значних наслідків (СС3), у той час як у декларації об`єкт будівництва безпідставно віднесено до категорії об`єктів незначних наслідків (СС1).
		При цьому, П`ятий апеляційний адміністративний суд у постановівід 11.02.2020 року у справі №420/1852/19 встановив, що при поданні декларації наведені недостовірні відомості щодо класу наслідків, які дозволяють кваліфікувати об`єкт як самочинне будівництво, хоча й мали місце, однак не спростовують той факт, що перевірка була проведена з порушенням вимог Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року №553.
		Отже, в судовому порядку встановленофакт наведення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в декларації недостовірних даних щодо класу наслідків об`єкта будівництва, які дозволяють кваліфікувати об`єкт як самочинне будівництво.
		За таких підстав, суд першої інстанції правильно відхилив доводи представника відповідачів про те, що судами у справі№420/1852/19 була підтверджена законна підстава набуття права власності відповідачами за квартирою за адресою: АДРЕСА_5 , адже вони не відповідають змістурішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року, у яких не досліджувалися питання щодо правомірності державної реєстрації права власності та не встановлювалися жодні обставини щодо цього.Натомість, судові рішенняу справі №420/1852/19 виходять з можливості звернення до суду з окремим позовом про знесення самочинного будівництва у порядку, встановленому законом, після реєстрації права власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, у разі наявності підстав вважати об`єкт самочинним будівництвом відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України.
		У даній справі Одеська міська рада не приймала рішень про передачу у власність чи користування ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , у тому числі під її забудову і, зокрема, для будівництва відповідної прибудови. Ця обставина не заперечується учасниками справи.
		Матеріалами справи підтверджено, що спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель департаменту комунальної власності Одеської міської ради проведено огляд земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за результатами якого складено акт огляду земельної ділянки від 16.05.2019 року, до якого додано відповідні матеріали фотофіксації. Згідно з цим Актом за результатами візуального обстеження встановлено, що на внутрішній дворовій території будинку АДРЕСА_2 улаштовано прибудову орієнтовною площею 20 кв.м. за рахунок території загального користування. Інформація про наявність рішень Одеської міської ради щодо відведення у власність або тимчасове користування (оренду) земельної ділянки за вказаною адресою в департаменті комунальної власності Одеської міської ради відсутня.В Акті також зазначено, що таким чином користувачем вказаної земельної ділянки допущене порушення, передбачене п. б) ч. 1 ст. 211 Земельного кодексу України (самовільне зайняття земельної ділянки).
		За таких обставин, суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірна прибудова збудована на земельній ділянці комунальної власності територіальної громади м. Одеси, яка не передавалася відповідачам ані у власність, ані у користування, у тому числі під її забудову.
		Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» клас наслідків (відповідальності) будівель і споруд (далі  клас наслідків)  це характеристика рівня можливої небезпеки для здоров`я і життя людей, які постійно або періодично перебуватимуть на об`єкті або які знаходитимуться зовні такого об`єкта, матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов`язаних із припиненням експлуатації або з втратою цілісності об`єкта.
		Згідно із ч. 5 ст. 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» усі об`єкти поділяються за такими класами наслідків (відповідальності):незначні наслідки  СС1;середні наслідки  СС2;значні наслідки  СС3.До значних наслідків (СС3) відносяться, серед інших, такі об`єктияк пам`ятки культурної спадщини, визначені відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Об`єкт будівництва згідно з декларацією є пам`яткою культурної спадщини, та, відповідно, належить до об`єктів із значними наслідками (СС3), який розташований у межах населеного пункту (м. Одеси), і не може бути віднесено до незначних наслідків (СС1). 
		Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив, що у декларації в порушення ст. 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» наведено недостовірні відомості про те, що об`єкт будівництва віднесено до незначних наслідків (СС1). Декларацію в порушення пункту 7 частини 1 статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстровано виконавчим органом з питань державного архітектурно-будівельного контролю міської ради  управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради як щодо об`єкта будівництва, віднесеного до незначних наслідків (СС1), у той час як реєстрацію документа щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів стосовно об`єкта будівництва, віднесеного до значних наслідків (СС3), мав здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головного інспектора будівельного нагляду. Тому декларація зареєстрована Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради в порушення ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо об`єкта будівництва, який є пам`яткою культурної спадщини, та, відповідно, належить до об`єктів із значними наслідками (СС3).
		Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;3) затвердження проектної документації;4) виконання підготовчих та будівельних робіт;5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування (частина 5 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Згідно із ч. ч. 1-3та 8 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є:1) містобудівні умови та обмеження;2) технічні умови;3) завдання на проектування.
		Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.
		Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;4) витяг із Державного земельного кадастру.
		Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.
		Відповідно до листа департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 14.07.2020 року №01-11/3033 дані щодо видачі містобудівних умов та обмежень на проектування реконструкції кв. АДРЕСА_1 , не значяться.
		Отже, відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 в порушення ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не подавали заявупро намір щодо забудови земельної ділянки, а також не отримували містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва прибудови площею 12,7 кв.м. до будинку АДРЕСА_2 .
		Завдання на проектування об`єктів будівництва складається і затверджується замовником за погодженням із проектувальником.Завдання на проектування визначає обґрунтовані вимоги замовника до планувальних, архітектурних, інженерних і технологічних рішень об`єкта будівництва, його основних параметрів, вартості та організації його будівництва і складається з урахуванням технічних умов, містобудівних умов та обмежень (частини 9 та 10 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Втім, в порушення ч. ч. 9 та 10 ст. 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 відсутнє завдання на проектування, затверджене ними та погоджене з проектувальником, щодо будівництва спірної прибудови. Доказів протилежного відповідачами суду не надано. Також, відповідачамине отримані належні вихідні дані для будівництва прибудови площею 12,7 кв.м. до буд. АДРЕСА_2 , чим порушено визначений законом порядок будівництва.
		Згідно із частиною 1 статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником.
		Обов`язковій експертизі підлягають проекти будівництва об`єктів, якіза класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, - щодо додержання нормативів з питань санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної, техногенної, ядерної та радіаційної безпеки, міцності, надійності, довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо додержання нормативів з питань створення безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення.(пункт 1 частини 4 статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		Матеріалами справи підтверджується, що проект «Реконструкція квартири АДРЕСА_4 вказаниму декларації проектувальником  ПрАТ «Інпроектсервіс» не розроблявся та, відповідно, не затверджувався у встановленому порядку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.
		Проте, всупереч вказаним приписам закону відповідна науково-проектна документація також не розроблялася, а відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не отримували письмовий дозвіл органу виконавчої влади обласної державної адміністрації на таке будівництво.
		Постановою адміністративної комісії виконавчого комітету Одеської міської ради від 15.04.2019 року №721 ОСОБА_4 притягнуто до адміністративної відповідальностіза статтею 92 КУпАП України, а саме за порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини, що полягало у проведені ремонтно-будівельних робіт на будівлі-пам`ятці по АДРЕСА_2 без погодженої науково-проектної документації та письмового дозволу відповідного органу у сфері охорони культурної спадщини в порушення ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», та накладено штраф у розмірі 1700 грн..
		За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано погодився із доводами міської ради про те, що викладене свідчить про недостовірні відомості у декларації щодо належного проекту, який, як встановлено судом, не розроблявся, не погоджувався та не затверджувався відповідно, і щодо проектувальника, яким ПрАТ «Інпроектсервіс» не було.Матеріали справи також не містять жодних відомостей про існування іншої відповідної розробленої та затвердженої в установленому порядкупроектної документації, розробленої у відповідності до містобудівної документації та вихідних даних. Відповідно, в порушення  п. 2 ч. 5 ст. 26, п. 1 ч. 4 ст. 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» також не проводилася експертиза такого проекту, що є обов`язковим для об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів зі значними (СС3) наслідками.
		Відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пункту 7 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №466, реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об`єктів будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, реконструкція або капітальний ремонт автомобільних доріг, залізничних колій, ліній електропередачі, зв`язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій у межах земель їх розміщення, а також комплексна реконструкція кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду і нове будівництво об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури відповідно до містобудівної документації на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності можуть здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою.
		Суд критично ставиться до викладеного у декларації про те, що реконструкція об`єкта будівництва здійснена без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, адже матеріалами справи підтверджується, що внаслідок наведеної реконструкції здійснено будівництво окремої одноповерхової прибудови площею 12,7 кв.м. в межах першого поверху будинку АДРЕСА_2 .
		З матеріалів технічної інвентаризації, копії яких наявні у матеріалах справи, вбачається, що до проведення реконструкції загальна площа квартири АДРЕСА_1 , щодо якої проводилася така реконструкція, складала 117 кв.м., а житлова  84,9 кв.м. Зазначені відомості відповідають інформації щодо цієї квартири, наведеної у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Ґрунтуючись на матеріалах технічної інвентаризації об`єкта нерухомості, проведеної після здійснення оскаржуваної реєстрації декларації, відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також обставинах, що встановлені уповноваженими органами охорони культурної спадщини, Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, комунальним підприємством «ЖКС «Порто-Франківський», суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за наслідками вказаної вище реконструкції площа такого об`єкта збільшилась виключно на площу спірної прибудови до першого поверху будинку АДРЕСА_2 , яка у технічному паспорті від 03.10.2018 року, виготовленому ТОВ «Одеське БТІ», у квартирі АДРЕСА_1 позначена як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м. У той же час, сама квартира залишилася у первинному вигляді на другому поверсі.
		Тому суд першої інстанції відхилив посилання представника відповідачів на витяг з технічного паспорту 1966 року, згідно з яким, за його доводами, по першому поверху будинку за адресою: АДРЕСА_2 станом на 1996 рік значиться приміщення будинку на тому ж самому місці, що й в технічному паспорті від 03.10.2018 року, адже з матеріалів справи вбачається, що прибудова була побудована саме у 2018 році та у технічному паспорті від 03.10.2018 року вона відображена як таке, що знаходиться окремо, підсобне приміщення та те, що спірна прибудова є фактично опорною частиною другого поверху квартири, адже це не підтверджується жодними доказами у справі.Викладене свідчить про те, що спірне будівництво здійснене на землі зі зміною геометричних розмірів, чим визначається недостовірність вказаної у декларації інформації про проведення реконструкції нерухомого об`єкта без такої зміни.
		У пункті 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №6«Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» наведено, що «право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 102-1 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.
		Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.
		Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26-32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		З наведених приписів законодавства вбачається, що право на забудову, в тому числі реконструкцію об`єкта нерухомого майна, за виключенням випадків, передбачених частиною 4 статті 34Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», виникає у особи лише за наявності у неї відповідних речових прав на земельну ділянку, яка підлягає забудові. Отже, підтвердження речового права на земельну ділянку, цільове призначення якої дозволяє здійснення відповідних будівельних робіт, є обов`язковою умовою правомірності її забудови.
		Одеська міська рада не передавала у власність чи користування ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 земельну ділянку, яка була забудована за адресою: АДРЕСА_2 . Одеською міською радою не вирішувалося питання щодо відведення земельної ділянки для будівництва прибудови площею 12,7 кв.м. до першого поверху буд. АДРЕСА_2 . Тобто, будівництво проведено на земельній ділянці, яка не була відведена в установленому законодавством порядку для цієї мети, тому матеріалами справи доведено, що відповідачами здійснена незаконна забудова земельної ділянки, яка належить до комунальної власності м. Одеси, шляхом будівництва на ній прибудови площею 12,7 кв.м. до першого поверху будинку АДРЕСА_2 , яка є самочинно збудованим об`єктом, оскільки він збудований на самовільно зайнятій земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети.
		Відповідно до ч. 10 ст. 39 Закону №3038-VI замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданійним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
		За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що декларація оформлена замовниками реконструкції із порушеннями, встановленими вище, у зв`язку з чим її реєстрація підлягає скасуванню в судовому порядку, можливість чого прямо передбачена приписами Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461. У даному випадку саме зареєстрована декларація порушує права та законні інтереси територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради як власника земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на якійна підставі цієї зареєстрованої Декларації збудована прибудова до першого поверху цього будинку площею 12,7 кв.м.
		При цьому, ця декларація стала підставою для оформлення відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 права власності на спірну прибудову внаслідок прийняття державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В. рішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 622164051101. Тому суд відхилив посилання відповідачів на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.09.2018 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2020 року у справі №420/1852/19, в частині того, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення, адже згідно із ч. 7 ст. 82 ЦПК Україниправова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		При цьому,суд першої інстанції правильно враховував позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 23.06.2020 року у справі №680/214/16-ц, згідно з якою Велика Палата Верховного Суду виходить з можливості вирішення в судовому порядку вимоги про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації для відновлення становища власника у спірних правовідносинах. При цьому, Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновки про те, що будівництво об`єкта на земельній ділянці, яка не була для цього відведена, без належних дозволів на будівництво та без належно затвердженого проекту, у межах території, на якій заборонене будівництво, повинно мати наслідком скасування реєстрацію декларації судом.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 року у справі №916/2791/13 наголошує, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі №909/526/18, від 01.07.2020 року №755/3782/17, від 08.07.2020 року у справі №922/1349/18, від 15.07.2020 року у справі №915/476/19.
		Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, щонескасування реєстрації декларації у судовому порядку нівелює можливість захисту прав та інтересів територіальної громади м. Одеси у споріз відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , адже за чинної реєстрації декларації у разі задоволення позову в частині скасування рішення державного реєстратора та зобов`язаннявказаних осібзвільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення за власний рахунок об`єкта самочинного будівництва, останні не матимуть ніяких перешкод повторно подати вказану чинну зареєстровану декларацію до відповідного державного реєстратора для наступного нового оформлення права власності на цю прибудову. У даному випадку скасування реєстрації деклараціїпро готовність об`єкта до експлуатації від 28.09.2018 року №ОД 141182711371є ефективним способом захисту порушених прав та інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, що спростовує підстави оформлення права власності відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на побудовану на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 , прибудову до першого поверху цього будинку площею 12,7 кв.м., яка позначена у технічному паспорті від 03.10.2018 року, виготовленому ТОВ «Одеське БТІ», як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м. у кв. АДРЕСА_1 , а також перешкодить можливості здійснення такого оформлення права власності за цими особами у майбутньому після задоволення позову, що відповідатиме завданням цивільного судочинства.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі  у редакції, чинній на момент прийняттярішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі  державна реєстрація  прав)  офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Стаття 3Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, щодержавна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
		У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (частина 1 статті 5Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону(частина 2 статті 5Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		У разі зміни ідентифікаційних даних суб`єкта права, визначення часток у праві спільної власності чи їх зміни, зміни суб`єкта управління об`єктами державної власності, відомостей про об`єкт нерухомого майна, у тому числі зміни його технічних характеристик, виявлення технічної помилки в записах Державного реєстру прав чи документах, виданих за допомогою програмних засобів ведення цього реєстру (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), за заявою власника чи іншого правонабувача, обтяжувача, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, вносяться зміни до записів Державного реєстру прав (абзац 2 частини 1 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону) (частина 5 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		Згідно із ч. 3 ст. 10Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державний реєстратор, серед іншого:встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;наявність обтяжень прав на нерухоме майно;наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації (п. 1);перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення (п. 2); під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень (п. 4).
		Відповідно до частини 1 статті 11Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
		Згідно із ч. 2 ст. 18Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень»перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів Українивід 25.12.2015 року №1127 (далі  у редакції, чиннійна момент прийняттярішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246).
		Відповідно до частини 4 статті 18Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
		Згідно із ч. 2 ст. 24Закону України «Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень»за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
		За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що, оскільки зареєстрована декларація не відповідає вимогам законодавства, та подані заявниками документи не давали змоги встановити підстав набуття ними речових правна збільшену площу нерухомого майна. Будівництво прибудови на першому поверсі будинку, тоді як фактично квартира знаходилася на другому поверсі, підтверджує те, що відбулася забудова земельної ділянки і збудований новий об`єкт будівництва, право власності на який підлягає окремій державній реєстрації згідно ізЗаконом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127, яким окремо врегульовано порядок державної реєстраціїправа власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна та закріплений перелік документів, що подаються для цього.
		Проте, державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В. прийнято оскаржуване рішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246, яким у вигляді зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна оформлено право власності відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на новозбудований об`єкт  побудовану на земельній ділянці комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 , прибудову площею 12,7 кв.м. до першого поверху цього будинку, яка позначена у технічному паспорті від 03.10.2018 року, виготовленому ТОВ «Одеське БТІ», як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м. у розташованій на другому поверсі кв. АДРЕСА_1 .
		Отже, рішення від 10.10.2018 року за індексним номером 43447246, прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради Карпухіною Л.В. підлягає скасуванню, адже згідно з цим рішення зареєстровано право власності на самочинно збудовану на земельній ділянці комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 , прибудову площею 12,7 кв.м. до першого поверху цього будинку, чим позбавлено територіальну громаду міста Одеси в особі Одеської міської ради права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися цією земельною ділянкою.
		Таким чином, відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 незаконно та безпідставно забудовано земельну ділянку комунальної власності територіальної громади м. Одеси за адресою: АДРЕСА_2 , за відсутності правових підстав для цього, чим порушено права останньої. Спірна прибудова збудована ними на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного належного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, без належно затвердженого проекту, та з порушеннями законодавства, будівельних норм і правил.
		З урахуванням того, що Одеська міська рада заперечує проти визнання права власностіза відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на збудовану на земельній ділянці комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 , прибудову площею 12,7 кв.м. до першого поверху цього будинку, яка позначена у технічному паспорті від 03.10.2018 року, виготовленому ТОВ «Одеське БТІ», як приміщення підсобне площею 12,7 кв.м. у розташованій на другому поверсі квартирі АДРЕСА_1 , вказане майно підлягає знесенню вищенаведеними особами, які здійснили самочинне будівництво, за їх рахунок відповідно до ст. 376 ЦК України. При цьому, суд правильно відхилив доводи відзиву про передчасність вимоги про знесення самочинного будівництва з підстав того, що матеріали технічної інвентаризації чітко визначають конфігурацію, розмір та межі спірної забудови.
		Посилання адвоката Глазова О.О. в інтересах ОСОБА_1 , в інтересах якогодіє його законний представник  опікун ОСОБА_4 , в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки судом безпідставно не враховано, щопісля реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення, не приймаються до уваги за таких підстав.
		Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції  гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі  провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).
		У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенціїзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
		Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011р.) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). 
		Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства  обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
		За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно  правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства  суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити,  із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
		Проте, позивачем, Одеською міською радою, доведено належним чином підстави позову, а саме, те, що здійснена відповідачами прибудова до квартири АДРЕСА_7 ,яка розташована на другому поверсі будинку, який єоб`єктом культурної спадщини й прийнятий під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985 року №480 як пам`ятка архітектури місцевого значення та занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України,в порушення встановленого законом порядку забудови земельної ділянки комунальної власності територіальної громади м. Одеси, чим позбавлено територіальну громаду м. Одеси в особі Одеської міської ради права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися цією земельною ділянкою, істотним порушенням будівельних норм та правил, а також суттєвим порушенням прав власника квартири АДРЕСА_9 у цьому ж будинку, є самочинним будівництвом, яке підлягає знесенню.
		Й, навпаки, відповідачами не доведено належним чином заперечення проти позову, а саме, те, щопісля реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.
		Так, згідно із положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми, є наявність у позивача права власності та встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
		Упунктах 4, 5 постанови №6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правий режим самочинного будівництва)» Пленум Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснив, що «при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
		Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.
		Відповідно до вимог статті 376 ЦК право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. 
		У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК)».
		Розглядаючи подібну справу, Верховний Суд у постанові від 24 березня 2021 року у справі №495/10972/17(провадження №61-6894св20) зробив наступний правової висновок: «Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
		Саме такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1328цс15, а також Верховним Судому постановахвід 18 лютого 2019 року у справі №308/5988/17-ц,від 20 березня 2019 року у справі №202/3520/16-ц.
		Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, що є необхідним для підтвердження права власності, і самостійного значення для виникнення права власності немає, оскільки визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
		У пункті 55 постанови від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16-ц (провадження №14-445цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постановувід 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).
		Ураховуючи наведене, помилковим є висновок апеляційного суду про те, що у спірних правовідносинах держава через свої уповноважені органи офіційно визнала та підтвердила факт виникнення у ОСОБИ_1 права власності набудівлю відпочинку рибака та зберігання плавзасобівяк нерухоме майно».
		При розгляді аналогічної справи Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі №520/9539/13 (провадження №61-16069св19) дійшов наступного правового висновку: «У пунктах 6.23-6.36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 (провадження №12-115гс19) зазначено, що:
		«за положеннями частини першої статті 376 ЦК України (у редакції, чинній станом на час звернення до суду із цим позовом) житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
		Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).
		Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.
		Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
		Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, щодержавна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
		При цьомуформулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
		Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
		У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.
		Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності,суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва».
		Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). 
		У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
		У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеженняне буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).
		В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».
		Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне  17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
		Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз`яснення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, правові висновкиВеликої Палата Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та наявні у справі докази, надані сторонами у справі, колегія суддів вважає, що, задовольняючи позов Одеської міської ради, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що наявними у справі доказами доведено існування наведених вище самочинних робіт, здійснених саме відповідачамипоприбудові до квартири АДРЕСА_7 , яка розташована на другому поверсі будинку, який єоб`єктом культурної спадщини й прийнятий під охорону держави рішенням виконавчого комітету Одеської обласної ради народних депутатів від 15.08.1985 року №480 як пам`ятка архітектури місцевого значення та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, в порушення встановленого законом порядку забудували земельну ділянку комунальної власності територіальної громади міста Одеси,чим позбавлено територіальну громаду м. Одеси в особі Одеської міської ради права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися цією земельною ділянкою.
		Також доведено значне погіршення внаслідок її незаконних дій житлово-побутових умов третьої особи ОСОБА_3 , який є власником квартири АДРЕСА_9 , розташованої на першому поверсі, та перешкоджання останньому у користуванні належноюйому власністю.
		Державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, без встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови, не змінюють режиму такого об`єкта як самочинного та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва
		Відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 були зобов`язані передбачити наслідки надання недостовірних даних при реєстрації Декларації та права власності, тому вказаний висновок не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку втручання держави у мирне володіння майномвідповідачами є пропорційним.
		Отже, права Одеської міської радиістотно порушені відповідачами ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 й у відповідності до статей 15, 16 ЦК України права міської ради підлягають захисту судом.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.
		Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		На переконання суду апеляційного інстанції, такі дії відповідачівщодо здійснення самочинної прибудови до будинку неправомірно, необхідно оцінити як недобросовісні, спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача, Одеської міської ради, що свідчить про наявність обставин, визначених частиною другою статті 13 ЦК України, неправомірна мета та недобросовісна поведінка позбавляють сторону права посилатися на такі обставини як на підставу та умови надання захисту судом.
		Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, напредмет пропорційностіспіввідношенняміжзастосованими засобами і поставленою метоюу контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом»,дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову в повному обсязі. 
		У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28 жовтня 2010 року, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».
		Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.
		Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
		Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.
		Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -
		п остановив:
		 
		Апеляційну скаргу адвоката Глазова Олексія Олеговича в інтересах ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його законний представник  опікун ОСОБА_4 , залишити без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від24 лютого 2021 рокузалишити без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
		Повний текст судового рішення складено: 06 серпня 2021 року.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький 
		 
		А.І.Дришлюк
		 
		Р.Д.Громік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...