Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/6970/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 11.08.2021.
Дата набрання законної сили: 03.08.2021
Номер судового провадження: 51-5694км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013110100015917

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		03 серпня 2021 року
		м. Київ
		справа № 761/6970/14-к
		провадження № 51-5694км20
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		виправданого ОСОБА_6 , 
		захисника  ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 
		№ 12013110100015917, за обвинуваченням 
		 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Бандишівка Могилів-Подільського району Вінницької області, жителя 
		АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості, 
		 
		 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі  КК). 
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини 
		За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2019 року ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК визнано невинуватим та виправдано на підставі недоведеності, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим (п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК).
		Органами досудового розслідування неповнолітній ОСОБА_6 обвинувачувався в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_8 за таких обставин. 
		19 жовтня 2013 року близько 03:20 ОСОБА_6 , переходячи разом зі своїм товаришем ОСОБА_9 навпроти будинку 
		АДРЕСА_2 проїжджу частину дороги в непередбаченому для цього місці, отримав із цього приводу зауваження від ОСОБА_8 . Після цього між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 виникла сварка, під час якої 
		ОСОБА_6 ножем завдав потерпілому один удар в шию, один  в грудну клітку, спричинивши йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я, та один удар у живіт, спричинивши ОСОБА_8 тяжке тілесне ушкодження. 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни. 
		 
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і про призначення нового розгляду в суді першої інстанції. 
		Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що ОСОБА_6 безпідставно виправдано в умисному заподіянні ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження. При цьому посилається на те, що на порушення вимог ст. 94 КПК суд не дав належну оцінку даним протоколів пред`явлення особи для впізнання від 09 листопада 2013 року (за фотознімками) за участю потерпілого та від 21 жовтня 2013 року за участю свідка 
		ОСОБА_10 . На думку прокурора, ці слідчі дії були проведені з дотриманням вимог ст. 228 КПК. Також зазначає, що для з`ясування всіх обставин справи важливе значення мав допит свідка ОСОБА_10 , який безпосередньо був присутній при завданні потерпілому тілесних ушкоджень і якого так і не було допитано в судовому засіданні. Стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення увагу не звернув, безпідставно відмовив в клопотанні прокурора про дослідження доказів. Загалом вважає вирок та ухвалу апеляційного суду такими, що не відповідають вимогам ст. 370 КПК.
		У запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6  адвокат ОСОБА_7 просить залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6  без зміни. 
		 
		Позиції учасників судового провадження
		 Прокурор підтримала доводи касаційної скарги частково, просила скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		 ОСОБА_6 та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора та просили судові рішення залишити без зміни. 
		 
		Мотиви Суду
		Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.
		Перевіряючи постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення в межах касаційних вимог прокурора, колегія суддів дійшла такого висновку. 
		Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що у разі ухвалення виправдувального вироку в його мотивувальній частині зазначаються: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
		Місцевий суд, постановляючи виправдувальний вирок щодо 
		ОСОБА_6 , з яким обґрунтовано погодився й апеляційний суд, зазначених вимог закону дотримався, дослідив докази, надані стороною обвинувачення, надав їм належну оцінку в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами ст. 94 КПК та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виправдання  ОСОБА_6 
		за ч. 1 ст. 121 КК. 
		Статтею 91 КПК передбачено обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а відповідно до вимог ст. 92 КПК обов`язок доказування цих обставин покладається на сторону обвинувачення. 
		Так, згідно з обвинувальним актом ОСОБА_6 обвинувачувався в умисному заподіянні ОСОБА_8 тяжкого тілесного ушкодження, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
		Проте судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що зазначене кримінальне правопорушення вчинене ОСОБА_6 . 
		Так, місцевим судом належним чином досліджені показання ОСОБА_6 , який стверджував, що злочину не вчиняв, з потерпілим не знайомий, ніколи його не бачив, на час інкримінованих подій жодних конфліктів у нього ні з ким не було.
		Місцевим судом надано належну оцінку показанням потерпілого ОСОБА_8 , який у судовому засіданні, надавши показання щодо обставин заподіяння йому тілесних ушкоджень, не міг чітко та впевнено стверджувати, що саме ОСОБА_6 є тією особою, що завдала йому ножові поранення. 
		У справі правильно визнано недопустимими як докази протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 листопада 
		2013 року та протокол впізнання від 21 жовтня 2013 року. 
		Правила ст. 228 КПК установлюють вимоги до проведення такої слідчої дії, як пред`явлення особи для впізнання, недотримання яких має наслідком визнання відповідного протоколу недопустимим доказом, тобто таким, що отриманий з порушенням порядку, встановленого КПК. 
		Як видно з дослідженого судом першої інстанції протоколу 
		від 09 листопада 2013 року, потерпілий ОСОБА_8 серед чотирьох фотознімків впізнав на фото № 3 зліва направо хлопця, як хлопця № 1, який завдав йому 19 жовтня 2013 року близько 03:20 на АДРЕСА_2 ножові поранення. Проте з даного протоколу незрозуміло, кого ж саме впізнав потерпілий: хлопця на фото № 1 чи № 3. Також із чотирьох фотознімків, наданих для впізнання, три відрізняються від фотознімку ОСОБА_6 за розміром зображення, фото останнього є значно більшим. 
		Крім того, як правильно звернув увагу місцевий суд, сам протокол слідчої дії не містить опису про зовнішній вигляд, прикмети або сукупність ознак, за якими ОСОБА_8 може впізнати особу, що завдала йому поранення, а також обставин, за яких потерпілий бачив цю особу. Що стосується опису ознак, за якими потерпілий впізнав ОСОБА_6 , то вони мають лише загальний характер. Також судом правильно звернуто увагу і на те, що закон допускає впізнання за фотознімками або матеріалами відеозапису в разі необхідності, тобто за реальної неможливості забезпечення присутності особи, яка підлягає впізнанню. Втім, причин, з яких дану слідчу дію було проведено за відсутності ОСОБА_6 , не зазначено.
		Частиною 2 ст. 228 КПК передбачено, що особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред`явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються.
		З дослідженого судом першої інстанції протоколу пред`явлення особи для впізнання від 21 жовтня 2013 року видно, що перед впізнанням у свідка ОСОБА_10 було з`ясовано, чи може він впізнати особу, та поставлено йому питання про зовнішній вигляд та прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких він її бачив. Проте на запитання слідчого свідок відповів, що особа, яка стоїть першою від входу в кабінет, має куртку такого ж кольору, яку мав хлопець, який 19 жовтня 2013 року заподіяв ОСОБА_8 тілесні ушкодження, вказаний хлопець за загальними рисами схожий на нападника. Лише після цього слідчий запропонував ОСОБА_6 зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються. Він вибрав місце першим від входу в кабінет і якого в подальшому ОСОБА_10 впізнав як особу, схожу на нападника за одягом, зростом, тілобудовою та загальними рисами обличчя. 
		Таким чином, згідно із цим протоколом, ще до початку самого впізнання свідок ОСОБА_10 вже знав, на якому місці буде стояти особа, яку він буде впізнавати. При цьому під час проведення впізнання технічні засоби фіксації не застосовувалися, фотознімки, які відображають перебіг процедури впізнання, до протоколу не додані, що у даному випадку позбавило можливості суд перевірити дотримання органами досудового розслідування вимог ч. 2 ст. 228 КПК під час цієї слідчої дії.
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, свідок сторони обвинувачення ОСОБА_10 у судовому засіданні не допитувався. Водночас матеріали справи свідчать про те, що судом належним чином були виконані вимоги ч. 6 ст. 22 КПК щодо створення необхідних умов для реалізації, зокрема, стороною обвинувачення її процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. 
		Так, судом неодноразово здійснювався виклик у судове засідання свідка ОСОБА_10 , за клопотанням прокурора надавалося доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій для встановлення його фактичного місця проживання та застосовувався привод.
		 Таким чином, місцевий суд правильно зазначив, що прокурор не забезпечив участі свідка обвинувачення для його безпосереднього допиту в судовому засіданні (що з огляду на вимоги ч. 3 ст. 23 КПК є обов`язком прокурора), а вжиті судом заходи із цього приводу не дали дієвих результатів. 
		Отже, за результатами відповідної оцінки зазначених протоколів 
		від 09 листопада 2013 року та від 21 жовтня 2013 року суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ці докази отримані з порушенням вимог ст. 228 КПК, а тому не можуть бути визнані допустимими.
		Предметом безпосереднього дослідження місцевого суду був і запис із камер відеоспостереження, на якому зафіксовано, як, крім ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , у ніч (перед часом вчинення злочину) 19 жовтня 2013 року на вул. Довженка перебували ще двоє хлопців, зовні схожих на них та в схожому одязі. Єдиною відмінною ознакою цієї пари від ОСОБА_6 та його товариша було те, що на одному із цих невідомих осіб була темна спортивна шапка. У судовому засіданні потерпілий не зміг чітко вказати, з якими хлопцями із двох пар у нього був конфлікт та хто із зображених на відео заподіяв йому тілесні ушкодження. У той же час, описуючи осіб, з якими у нього виник конфлікт, зазначив, що хлопці були одягнені в куртки, один був у шапці. Проте органами досудового розслідування особи цих невідомих осіб не встановлювалися, їх причетність або непричетність до вчинення злочину не перевірялась. Також на відеозаписах не зафіксований сам процес завдання тілесних ушкоджень, їх точний час та місце. 
		Місцевим судом досліджені інші докази сторони обвинувачення, зокрема протокол огляду місця події  ділянки місцевості на АДРЕСА_2 , протоколи огляду кімнат АДРЕСА_3 , № 403, № 412 у гуртожитку, де проживали ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , висновки експертів.
		Так, під час огляду місця події знаряддя злочину  ножа, яким були заподіяні поранення ОСОБА_8 , виявлено не було; відсутні дані про те, що хоча б один ніж із вилучених у кімнатах гуртожитку, де проживає 
		ОСОБА_6 , має відношення до вчинення злочину; вилучена в ОСОБА_6 куртка слідів крові не містить, а кому належить кров, виявлена на куртці потерпілого, а також під час огляду місця події, у висновках експертів не зазначено.
		Висновок експерта № 2019/е щодо локалізації, характеру, часу та механізму утворення, а також ступеня тяжкості тілесних ушкоджень підтверджує лише факт спричинення потерпілому ОСОБА_8 колото-різаних поранень. 
		Отже, надавши належну оцінку всім доказам сторони обвинувачення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в зазначені в обвинувальному акті час та місці потерпілому ОСОБА_8 були заподіяні три колото-різаних поранення, у тому числі проникаюче колото-різане поранення живота, що є тяжким тілесним ушкодженням. Проте надані обвинуваченням докази не доводять, що ці ушкодження були заподіяні саме ОСОБА_6 .
		Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Статтею 62 Основного Закону передбачено, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		З огляду на зазначені вимоги закону рішення місцевого суду про виправдання ОСОБА_6 сумніву в колегії суддів не викликає, а отже, виправдувальний вирок відповідає вимогам ст. 370 КПК.
		Апеляційний розгляд здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК. 
		Як видно з ухвали, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив її доводи щодо безпідставного виправдання ОСОБА_6 , проаналізував їх, зіставляючи з тими доказами, що містяться в матеріалах справи, та зазначив підстави, на яких цю скаргу визнано необґрунтованою. 
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
		Перевіривши матеріали справи, колегія суддів не вбачає передбачених законом умов, які б покладали на апеляційний суд такий обов`язок. У разі, коли суд першої інстанції дослідив усі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то в суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити ці докази, що він і зробив, дотримуючись положень закону.
		Отже, доводи в касаційній скарзі прокурора із цього приводу позбавлені підстав.
		Таким чином, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.
		З огляду на наведене касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		 
		ухвалив:
		 
		Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 
		2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...