Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/20935/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2021.
Дата набрання законної сили: 11.08.2021
Номер судового провадження: 61-7459ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                    
		Іменем України
		 
		11 серпня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/20935/19
		провадження № 61-7459св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,        Коротуна В. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Шевченківська окружна прокуратура міста Києва (Київська місцева прокуратура № 10), Державна казначейської служба України, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (Київської місцевої прокуратури № 10), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства                  і прокуратури,
		 
		за касаційними скаргами першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва та представника ОСОБА_1 - адвоката Пухальської Ірини Станіславівни на постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Сліпченко О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку на його користь моральну шкоду в розмірі 6 009 120,00 грн та витрати, понесені ним за проведення психологічного дослідження для встановлення факту спричинення психологічних (моральних) страждань, у сумі 15 500,00 грн.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, що полягало у незаконному порушенні кримінальної справи щодо нього, незаконному пред`явленні йому обвинувачення, взятті та триманні під вартою з 16 лютого 2006 року до 17 жовтня 2013 року, довготривалому розгляді справи з 06 лютого 2006 року до 03 жовтня 2018 року йому було завдано моральної шкоди. Ця шкода полягає в тому, що на початку правового переслідування він переніс знущання і катування з боку працівників карного розшуку Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві, які від погроз застосування насильства 06 лютого 2006 року перейшли до активних дій, що полягало у нанесенні йому побоїв, які тривали майже три доби. За результатами таких побоїв він написав явки з повинною у злочинах, яких він ніколи не вчиняв. Він постійно переносив стреси з переживаннями, обуренням та здивуванням щодо змісту звинувачення, почуттями скривдженої честі та репутації, тривоги за своє майбутнє. Упродовж усього періоду слідства відчував постійний душевний дискомфорт з переживаннями тривоги, життєвої невизначеності, безпорадності, безсилля, втрати почуття захищеності, відчуттям образи та приниження, необхідністю виправдовуватися та захищатися від надуманих звинувачень. Унаслідок тривалої стресової ситуації в нього виникали та накопичувалися негативні психоемоційні переживання, зокрема емоційна пригніченість, тривога, напруга, фіксованість на негативних переживаннях. Стан хронічної психоемоційної напруги призводив до порушення фізіологічної рівноваги, появи нових та загострення хронічних хвороб, сприяв різкій актуалізації типових вікових змін, зумовлював формування психосоматичних розладів. За час перебування під вартою втратив всі сталі соціальні зв`язки, які накопичував протягом усього життя, втратив сім`ю (дружина не витримала довгий час розлуки та подала на розлучення). Розлучившись з ним, дружна забрала доньку та виїхала на постійне місце проживання за межі України. За весь час перебування під вартою жодного разу не бачив доньки та дружини, яким не надавали дозволу на побачення. Унаслідок незаконного кримінального переслідування у нього сформувалась недовіра до державних правоохоронних структур, закріпилося тривожне очікування чергової дискредитації з їх боку, постало зруйнованим усвідомлення своєї правової захищеності, що перешкоджає подальшій активній соціальній реалізації як людини. Унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тривалого перебування під вартою йому було завдано душевних страждань, які, зокрема, полягали у тривалому відриві від своєї сім`ї та родини, позбавленні можливості їх бачити, спілкуватись, піклуватися про стару матір, руйнуванні життєвих планів, розриві всіх соціальних зв`язків, негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію. За таких обставин та на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 23, 1167, 1176 ЦК України позивач просив стягнути на свою користь моральну шкоду, розмір якої визначено на підставі висновку експерта                       від 20 травня 2019 року № 14780, згідно з яким можливий розмір грошової компенсації завданих йому страждань може становити 1 440 мінімальних заробітних плат. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 30 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовив.
		 
		Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не звертався до суду першої інстанції із заявою про відшкодування моральної шкоди у порядку, визначеному статтями 12, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також позивач не надав доказів, які саме дії Київської місцевої прокуратури             № 10 та ДКСУ завдали йому моральної шкоди у розумінні статей 23, 1167, 1176 ЦК України. Крім того, позивач не надав належного та допустимого доказу на підтвердження розміру завданої шкоди. При цьому суд не взяв до уваги наданий позивачем висновок експерта, оскільки з нього не можливо встановити хто, та якими саме діями завдав позивачу моральної шкоди. Цей висновок не визначає чіткого розміру завданої моральної шкоди, а містить лише припущення щодо можливого розміру грошової компенсації завданих страждань. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених позивачем вимог.
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 30 березня 2021 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув                                з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка ДКСУна користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 464 000,00 грн. В іншій частині позову відмовив.
		 
		Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позову без задоволення, оскільки                       є підтвердження факту завдання позивачу моральних страждань та втрат немайнового характеру, а тому незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою        у повному обсязі. У зв`язку з цим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, та стягнув моральне відшкодування за кожну з незаконних процесуальних дій органів досудового слідства, прокуратури та суду. При цьому, розмежовуючи види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди, і зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір,           з якого необхідно виходити при її визначенні, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, у такому розмірі, а саме: за порушення кримінальної справи, пред`явлення обвинувачення, довготривалий розгляд справи з 06 лютого 2006 року до 03 жовтня 2018 року, виходячи з одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а саме за 152 місяці по 6 000,00 грн (мінімальний розмір заробітної плати станом на 01 січня 2021 року), що                           у загальному розмірі становить 912 000, 00 грн, а також за незаконне взяття                 і тримання під вартою з 16 лютого 2006 року до 17 жовтня 2013 року, тобто за       152 місяці незаконного взяття і тримання під вартою, у розмірі 552 000,00 грн.
		 
		Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення судових витрат, які понесені на проведення психологічного дослідження від 20 травня 2019 року           № 14780 для встановлення факту спричинення психологічних (моральних страждань), у розмірі 15 500,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що цей доказ не береться до уваги, оскільки він не відповідає вимогам закону та висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі              № 610/3221/19-ц. Водночас у наданому висновку зазначено можливий розмір страждань за завдану моральну шкоду загалом, проте не вказано розміру та ступеня тяжкості за кожну з незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду, яку завдано позивачу.
		 
		Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи
		 
		У квітні 2021 року перший заступник керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року і залишити               в силі рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 листопада    2020 року.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого           2020 року у справі № 199/6713/14-ц, від 03 лютого 2021 року у справі                                № 454/192/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 132/1436/17.
		 
		Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що особливість спірних правовідносин полягає у тому, що завдана фізичній особі внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності шкода відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Водночас неможливо погодитись з висновками апеляційного суду про доведеність позивачем заподіяння йому маральних страждань відповідачами, саме протиправними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду оскільки немає будь-яких відомостей, які вказували б на протиправність дій (обвинувальні вироки судів, дисциплінарні стягнення, тощо) посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, які здійснювали розслідування та підтримання державного обвинувачення в суді щодо відповідача. Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що статтею 12 Закону передбачено спеціальний порядок вирішення питання щодо відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Разом з тим ОСОБА_1 не дотримався вищевказаного порядку, оскільки з відповідною заявою до органів прокуратури про визначення йому розміру шкоди не звертався, і, відповідно, постанова органами прокуратури не виносилась. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд значно збільшив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з держави на користь          ОСОБА_1 , оскільки позивач перебував під слідством з 14 лютого 2006 року (притягнення у кримінальній справі як обвинуваченого у вчиненні злочину)              до 22 серпня 2017 (набрання законної сили вироку від 06 лютого 2015 року). Однак апеляційний суд неправильно визначив перебіг строку перебування під слідством і судом, а саме 12 років та 8 місяців. Оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 22 серпня 2017 року вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим                                        у пред`явленому обвинуваченні та виправдано, залишено без змін, то судове рішення набрало законної сили 22 серпня 2017 року, і ця дата є кінцем перебігу строку перебування позивача під слідством і судом. Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 11 років 5 місяців (а не 12 років та 8 місяців, як зазначено у постанові). Також скарга містить доводи про те, що письмові документи, які надані позивачем, зокрема, копії медичних документів, пояснень, копії матеріалів кримінальної справи, не встановлюють наявність обставин, якими позивач обґрунтовує спричинену моральну шкоду.
		 
		У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пухальська І. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року частково та ухвалити нове рішення у відповідній частині, а саме - позов задовольнити в повному обсязі.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду                          від 20 вересня 2020 року у справі № 686/2373/15-ц та постановах Верховного Суду    від 17 червня 2020 року у справі № 404/4110/17, від 18 січня 2021 року у справі                    № 758/8728/16-ц.
		 
		Касаційна скарга представника позивача мотивована тим, що, частково задовольняючи позов, апеляційний суд не врахував того, що визначений законом розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним, який гарантований державою, а тому суд, виходячи з обставин конкретної справи може визначити         і більший розмір відшкодування, оскільки обмежень щодо максимального розміру закон не містить. Враховуючи обставини цієї справи, характер пережитих фізичних та психологічних страждань, заподіяних незаконними діями правоохоронних органів та довготривалими судовими процесами, результатом яких є виправдувальний вирок, ОСОБА_1 вважає, що йому заподіяно значних і непоправних моральних страждань, які він оцінює з урахуванням висновку експерта в розмірі 6 009 120,00 грн.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва та витребувано цивільну справу № 761/20935/19 із Шевченківського районного суду міста Києва.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пухальської І. С.
		 
		16 червня 2021 року справа № 761/20935/19 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Суди встановили, що 14 грудня 2005 року відділ дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві порушив кримінальна справа № 10-9778 за фактом пошкодження чужого майна за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 194 КК України.
		 
		16 грудня 2005 року кримінальна справа № 10-9778 з відділу дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві була передана до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві.
		 
		30 грудня 2005 року відділ дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві порушив кримінальну справа № 10-9947 за фактом хуліганства за ознаками злочину, передбаченого частиною першою статті 296 КК України.
		 
		24 січня 2006 року кримінальну справу № 10-9947 перекваліфіковано з частини першої статті 296 КК України на частину четверту статті 296 КК України та передано її матеріали з відділу дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України              в місті Києві до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2006 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за злісну непокору працівникам міліції та призначено покарання у вигляді 15 діб адміністративного арешту починаючи з 04 лютого 2006 року до 19 лютого            2006 року.
		 
		06 лютого 2006 року відділ дізнання Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві порушив кримінальну справу щодо ОСОБА_1 в межах кримінальної справи № 10-9778 та обрав запобіжний захід у виді підписки про невиїзд.
		 
		14 лютого 2006 року щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу в межах кримінальної справи № 10-9947. Кримінальну справу № 10-9947 об`єднано в одне провадження з кримінальною справою № 10-9778, а порушену кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 296 КК України перекваліфіковано на частину першу статті 121 КК України.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2006 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з підписки про невиїзд на тримання під вартою.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва 13 квітня 2006 року строк тримання під вартою був продовжений до трьох місяців.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 травня 2006 року 
		строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжувався.
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 16 червня 2006 року строк тримання під вартою ОСОБА_1 був продовжений.
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 серпня 2006 року строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжувався.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 23 листопада       2006 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 повернено до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві на додаткове розслідування.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 квітня 2007 року кримінальна справа щодо ОСОБА_1 повернута до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві на додаткове розслідування.
		 
		21 травня 2007 року прокуратура Шевченківського району міста Києва за зверненням ОСОБА_1 відмовила у порушенні кримінальної справи щодо працівників карного розшуку Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2007 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 повернено до слідчого відділу Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві на додаткове розслідування.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 листопада        2008 року ОСОБА_1 відмовлено у зміні запобіжного заходу.
		 
		Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2010 року ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на одинадцять років.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2011 року вирок та постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2010 року скасовані, кримінальну справу направлено до прокуратури Шевченківського району міста Києва для проведення додаткового розслідування.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 травня 2012 року кримінальну справу повернено до СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві на додаткове розслідування.
		 
		Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 07 вересня            2012 року кримінальна справа повернута у СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України на додаткове розслідування.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 27 червня 2013 року ОСОБА_1 продовжено строк тримання під вартою.
		 
		Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2013 року ОСОБА_1 змінено запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання.
		 
		Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року ОСОБА_1 був визнаний невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 121, частиною другою статті 194 КК України.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року залишено без змін.
		 
		Постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року залишено без змін.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування, яке полягало у незаконному порушенні кримінальної справи щодо нього, незаконному пред`явленні йому обвинувачення, незаконному взятті і триманні під вартою з 16 лютого 2006 року до 17 жовтня 2013 року, тобто 7 років 8 місяців, довготривалому розгляду справи з 06 лютого 2006 року до 03 жовтня 2018 року, тобто 12 років та 8 місяців, йому завдано моральної шкоди у розмірі 6 009 120,00 грн.
		 
		Згідно з висновком експерта Товариства з обмеженою відповідальністю  «Київський експертно-дослідний центр» від 20 травня 2019 року № 14780, складеним на підставі заяви ОСОБА_1 про проведення психологічного дослідження, неправомірне притягнення позивача до кримінальної відповідальності, що включало отримання його показів «…в результаті психологічного тиску …та порушення …права на свободу й особисту недоторканість…» (катування з боку працівників правоохоронного органу), неправомірне тримання під вартою (що включало відсутність побачень з рідними і близькими), подальше винесення вироку, необхідність багаторічного відстоювання своїх прав, що загалом тривало з лютого 2006 року до жовтня       2018 року, є психотравмуючими обставинами життя (психотравмуючою ситуацією) для нього. Вказаними обставинами позивачу завдано страждань (заподіяно моральну шкоду). Розмір грошової компенсації завданих страждань (заподіяної моральної шкоди) може становити 1 440 мінімальних заробітних плат.
		 
		У суді апеляційної інстанції позивач надав пояснення, у яких зазначив, що розмір моральної шкоди, який він просить стягнути (6 009 120,00 грн), обґрунтовується незаконним триманням під вартою, що підтверджується виправдовувальним вироком суду; незаконним порушенням щодо нього кримінальної справи                        і незаконним пред`явленням обвинувачення у вчиненні злочинів, які він не вчиняв, що супроводжувалось приниженням його честі, гідності та довготривалим перенесенням стресів; катуванням з боку працівників карного розшуку Шевченківського РУ ГУ МВС України в місті Києві, які від погроз застосування насильства перейшли до активних дій, які полягали у нанесенні йому побоїв; незаконним довготривалим перебуванням під вартою з 04 лютого 2006 року             до 17 жовтня 2013 року, що призвело до втрати сталих соціальних зв`язків; довготривалим розглядом судом кримінальної справи з листопада 2006 року до 03 жовтня 2018 року, впродовж якого позивач відчував почуття душевного дискомфорту з переживанням тривоги, життєвої невизначеності, безпорадності, безсилля та втрати почуття захищеності. Також позивач вказував, що внаслідок тривалої стресової ситуації в нього виникали та накопичувалися негативні психоемоційні переживання, емоційна пригніченість, тривога, напруга, фіксованість на ситуації з кримінальним переслідуванням та негативних переживаннях, пов`язаних із цим.
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                       є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;               2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи                                       у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права            в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга представника позивача не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		 
		Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
		 
		Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких відокремлено посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме                  у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		 
		Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
		 
		Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
		 
		Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 Закону).
		 
		Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Тобто Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі                                       № 6-2203цс15 вказано, що «відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі          № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «…моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості…».
		 
		Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19),                       у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		 
		Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, апеляційний суд правильно застосував правило частини третьої статті 13 Закону та дійшов обґрунтованого висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди необхідно визначати з розрахунку мінімальної заробітної плати у розмірі 6 000,00 грн, встановленого законом на момент розгляду справи. 
		 
		Водночас апеляційний суд неправильно визначив період перебування позивача під слідством та судом і, відповідно, розмір моральної шкоди, а також дійшов помилкового висновку про можливість одночасного відшкодування моральної шкоди як за перебування позивача під слідством та судом за 152 місяці так і за       152 місяці тримання позивача під вартою, встановивши при цьому, що позивач перебував під вартою в період з 16 лютого 2006 року до 17 жовтня 2013 року.
		 
		У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
		 
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання законної сили виправдувальним вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження.
		 
		Визначаючи строк перебування  ОСОБА_1 під судом і слідством, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що його початком є 16 лютого 2006 року, однак визначив, що останнім днем перебування  ОСОБА_1 під слідством                і судом є 03 жовтня 2018 року - дата прийняття Верховним Судом постанови про залишення без змін вирокуШевченківського районного суду міста Києва                  від 06 лютого 2015 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року.
		 
		Водночас суд не врахував, що останнім днем є день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом                      з постановленням ухвали Апеляційного суду міста Києва від 22 серпня 2017 року про залишення цього вироку без змін.
		 
		Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 43 КПК України виправданим                                                у кримінальному провадженні є обвинувачений, виправдувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили.
		 
		Згідно з частинами першою-четвертою статті 532 КПК України вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх проголошення.
		 
		Враховуючи наведене, особа перебуває під слідством чи судом до набрання законної сили виправдувальним вироком або судовим рішенням, яким закрито провадження, а не до завершення його перегляду судом касаційної інстанції. 
		 
		Апеляційний суд наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.
		 
		Оскільки вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого          2015 року, яким  ОСОБА_1 виправдано у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, ухвалою Апеляційного суду міста Києва                        від 22 серпня 2017 року був залишений без змін, то саме із цієї дати (з дня набрання вироком законної сили) позивач вважається таким, що реабілітований та позбавлений будь-яких обмежень у правах, а кримінальне переслідування щодо нього - завершеним.
		 
		Схожих за змістом висновків щодо кінцевої дати перебування особи під слідством і судом дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року у справі             № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), від 13 серпня 2020 року у справі           № 607/10144/18 (провадження № 61-1394св19).
		 
		Таким чином, період перебування позивача під слідством і судом становить не        152 місяця (з 16 лютого 2006 року до 03 жовтня 2018 року), як помилково зазначив апеляційний суд, а період з 16 лютого 2006 року до 22 серпня 2017 року, тобто       138 місяців.
		 
		Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є обґрунтованими.
		 
		За викладених обставин оскаржувана постанова щодо визначення строку перебування під слідством та судом підлягає зміні в частині наведених мотивів.
		 
		У спірному випадку строк перебування під слідством та судом становить                  138 місяців, тому розмір морального відшкодування не може бути меншим за 828 000, 00 грн.
		 
		Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено, однак суд може його збільшити з урахуванням конкретних обставин справи.
		 
		Таким чином законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, але не граничний. 
		 
		Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року             у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		 
		У справі, яка переглядається, апеляційний суд фактично дійшов висновку про визначення моральної шкоди у більшому розмірі, ніж мінімально визначений законом, та встановив такий розмір на рівні 1 464 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із перебування позивача під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення та позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи.
		 
		Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди в сумі 1 464 000,00 грн, оскілки він зроблений з врахуванням засад розумності, справедливості та доведеності факту незаконного перебування позивача під слідством і судом, зокрема, під вартою протягом значного терміну. Доводи касаційної скарги представника позивача цих висновків не спростовують, а зводяться до незгоди      з ухваленими у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів              у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно                з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		 
		Посилання прокурора у касаційній скарзі на те, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому        в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду. 
		 
		Доводи прокурора про те, що  ОСОБА_1 не дотримавсяспеціального порядку вирішення питання про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, та передчасно звернувся з цим позовом, є безпідставними з огляду на таке.
		 
		Статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
		 
		Згідно зі статтею 12 Закону країни «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу                 у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		 
		Разом з цим обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі ухвалення виправдувального вироку покладається на суд, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією виправдувального вироку, який набрав законної сили. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди                      і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди                             і поновленням порушених прав.
		 
		Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.
		 
		Визначення розміру відшкодування шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок незаконних дій, у разі ухвалення виправдувального вироку здійснює суд, про що постановляє відповідну ухвалу. Таким судом у справі, що переглядається,                     є Шевченківський районний суд міста Києва.
		 
		Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту відповідно до статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
		 
		Виходячи із статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» саме суд, який ухвалив виправдувальний вирок, визначає розмір відшкодування шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, та які підлягають стягненню на його користь, і таке судове рішення може бути оскаржене до суду вищої інстанції відповідно до цивільного процесуального законодавства.
		 
		Таким чином, звернувшись у порядку цивільного судочинства із позовом до Шевченківського районного суду міста Києва, позивач реалізував своє право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
		 
		Отже, апеляційний суд прийняв правильне по суті судове рішення про часткове задоволення позову, однак допустив помилку при його мотивуванні.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею        400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.  Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність зміни оскаржуваної постанови в її мотивувальній частині.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Оскільки виконання постанови Київського апеляційного суду від 30 березня      2021 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року, то його виконання необхідно поновити.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пухальської Ірини Станіславівни залишити без задоволення.
		 
		Касаційну скаргу першого заступника керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року в частині визначення строку перебування під слідством та судом і правових підстав для задоволення позову змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		 
		Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 30 березня     2021 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська  Судді:В. С. Жданова   А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко    В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...