Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17974/14 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них; проведення очищення влади (люстрації).
Надіслано для оприлюднення: 11.08.2021. Зареєстровано: 12.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2021.

Результат оскарження 12.01.2022 Шостий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення повністю і ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		11 серпня 2021 року                                                                       справа №826/17974/14
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка  В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )до1.  Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - відповідач 1, МВС України) 2.  Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ МВС в Одеській області) третя особаМіністерство юстиції України (далі по тексту - третя особа, МЮУ)про1)  визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 27 жовтня 2014  року №2239о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік);  2)  поновлення ОСОБА_1 , з 28 жовтня 2014 року на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки;  3)  стягнення з відповідача 1 на користь позивача за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2014 року і до винесення судом постанови по справі середнього грошового забезпечення, яке на момент звільнення отримував позивач на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки;  4)  зобов`язання відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади»В С Т А Н О В И В:
		Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, зазначаючи про незаконність свого звільнення із займаної посади, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що оскаржувані накази відповідачів прийнято всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших норм міжнародного права, практиці Європейського суду з прав людини та чинному законодавству України, а саме: підпункту 1  пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» щодо порушення відповідачем 1 порядку звільнення позивача із займаної посади та частини третьої статті 1 цього Закону щодо порушення застосування критерія здійснення очищення влади (застосування заборони).
		Як вказує позивач, оскаржуваний наказ прийнято за формальними ознаками, оскільки службове розслідування не проводилось; будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини позивач не вчиняв.
		Ухвалою від 20 листопада 2014 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №826/17974/14 та призначив підготовче засідання.
		Ухвалою від 26 січня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва зупинив провадження у справі №826/17974/14 до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності окремих положень Закону України «Про очищення влади» Конституції України, питання щодо чого порушено відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26  січня 2015 року у справі №826/17974/14.
		Ухвалою від 12 травня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва поновив провадження у справі №826/17974/14 та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучив до участі у справі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області в якості співвідповідача.
		Ухвалою від 05 липня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва залучив до участі в адміністративній справі Міністерство юстиції України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.
		Відповідач 1 у письмовому відзиві на позовну заяву зазначив, що звільнення позивача здійснено в межах процедури, визначеної Законом України «Про очищення влади».
		Відповідач 2 подав відзив на адміністративний позов аналогічного змісту, у якому вказав про безпідставність позовних вимог у зв`язку із тим, що звільнення позивача відбулось на підставі та в установленому законом порядку, оскільки процедура люстрації, яка передбачена Законом України «Про очищення влади» поширюється на осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України, та не були звільнені за власним бажанням з відповідної посади працівника правоохоронного органу.
		У відповіді на відзив позивач повторно наголосив на протиправності оскаржуваного наказу.
		Третя особа у письмових поясненнях з приводу позовних вимог зазначила про відповідність своїх дій щодо внесення до реєстру відомостей відносно позивача вимогам чинного законодавства.
		Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
		Згідно з витягом з послужного списку, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 1991 року.
		Наказом МВС України від 09 лютого 2011 року №145 о/с, ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Управління МВС України в Чернігівській області - начальника міліції громадської безпеки.
		08 травня 2014 року МВС України видано наказ №822 о/с, яким полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531) призначено заступником начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальником міліції громадської безпеки, звільнивши його з посади заступника начальника Управління МВС України в Чернігівській області - начальника міліції громадської безпеки.
		Наказом МВС України від 27 жовтня 2014  року №2239о/с «По особовому складу», згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік).
		Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду.
		Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
		Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України «Про очищення влади».
		Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1  цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:
		1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;
		2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1  цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», у порядку та строки, визначені цим Законом.
		Вирішуючи питання відповідності ОСОБА_1 критеріям, визначеним частиною першою статті 3 Закону України «Про очищення влади», та наявності підстав для звільнення на підставі пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», суд приходить до таких висновків.
		Як визначено у частині першій статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина третя статті 1 Закону України «Про очищення влади»).
		Пунктом 8 частини першої статті 3 Закону України «Про очищення влади» встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема, заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України.
		Таким чином, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», та процедура звільнення за нормами пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, може бути застосована у відношенні до позивача за умови відповідності його таким критеріям:
		- обіймав посаду заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014  року;
		-  здійснював заходи спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
		Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 у період з лютого 2011  року по травень 2014 року обіймав посаду заступника начальника Управління МВС України в Чернігівській області - начальника міліції громадської безпеки.
		Відповідач зазначив, що застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади» обумовлено тим, що ОСОБА_1 обіймав сукупно, не менше одного року посади, віднесені до категорії «заступника керівника територіального (регіонального) органу Міністерства внутрішніх справ України».
		Суд звертає увагу, що відповідач не надав оцінку відповідності посади позивача посаді, на яку розповсюджується заборона, передбачена Законом України «Про очищення влади».
		Звільнення на підставі положень Закону України «Про очищення влади» передбачає, зокрема, процедуру, яка полягає у проведенні перевірки особи та можливість її звільнення за результатами такої перевірки.
		Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про очищення влади» органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, є Міністерство юстиції України. Міністерство юстиції України в місячний строк з дня набрання чинності цим Законом розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України: 1)  перелік органів, що здійснюють перевірку достовірності відповідних відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону, згідно з їх компетенцією; 2) порядок проведення перевірки, передбаченої цим Законом; 3) план проведення перевірок по кожному органу державної влади та органу місцевого самоврядування, підприємству, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, відповідно до черговості, визначеної частиною шостою цієї статті.
		Частиною четвертою цієї статті визначено, що організація проведення перевірки осіб (крім суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.
		Перевірка по кожному органу, в якому працюють особи, зазначені у пунктах 1-10  частини першої статті 2 Закону, має здійснюватися відповідно до встановленого цим Законом порядку.
		 
		Проведення перевірки насамперед має за мету, визначену у статті 1 Закону України «Про очищення влади», а саме: виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
		Результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду відповідно до статті 5 Закону України «Про очищення влади».
		Планом проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року №1025-р, передбачено у період березень-травень 2015 року провести відповідно до Закону України «Про очищення влади» перевірку, зокрема, щодо заступників керівників територіальних органів МВС.
		Як встановлено судом вище, оскаржуваний наказ прийнято 27 жовтня 2014 року, тобто до початку проведення перевірки, що свідчить про те, що перевірка відповідно до Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 не проводилась, висновок про результати такої перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про очищення влади» та який може бути підставою для звільнення, не складався.
		У взаємозв`язку з наведеним вище Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає про таке.
		Згідно з положеннями статті 1, статті 3, частини другої статті 6, частин першої та другої статті 8 Конституції України Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основ Конституції України  і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		Статтею 43 Конституції України зокрема передбачено, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		Як зазначив Конституційний Суд України у абзаці третьому підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 у справі за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» та конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону України «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності» (справа про звільнення народних депутатів України з інших посад у разі суміщення), право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.
		 
		Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
		Законом України «Про очищення влади» визначено правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.
		Як зазначено вище, відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
		За загальний визначенням під поняттям «принцип» (від лат. principium - начало, основа) розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне.
		Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.
		Виходячи з наведеного, вбачається, що частиною першою та другою статті першої Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
		При цьому, відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
		Згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу №1 та Протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
		Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096  (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений  у кожному конкретному випадку.
		У пунктах 62, 63 Проміжного висновку щодо Закону України «Про очищення влади» (Закон «Про люстрацію») від 16 грудня 2014 року №788/2014 (СDL-АD (2014)044) Венеціанська комісія зазначила, що відповідно до Керівних принципів, люстрація має бути спрямована тільки проти осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді нанесли шкоду іншим, і вони знали або повинні були знати про це. Крім того, особи, які були молодшими за 18 років під час відповідних дій, добровільно відмовилися від членства, зайнятості або представництва у відповідній організації до переходу до демократичного режиму, або які діяли з примусу, повинні бути звільнені від люстрації.
		Нарешті, як зазначено в статті 1.2 Закону «Про люстрацію», «люстрація має бути заснована на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності».
		З наведеного вбачається, що люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній посаді в органах державної влади, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
		Отже, люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
		Разом із тим, під час розгляду справи, відповідачі не надали доказів того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, тобто у даному випадку, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України «Про очищення влади».
		Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року, справа №817/3431/14, адміністративне провадження №К/9901/1400/18, де суд дійшов висновку, що заходи такої суворості як звільнення з посади із забороною займати посаду на 10 років не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави, без аналізу індивідуальної поведінки таких осіб та встановлення зв`язку із узурпацію влади, підривом основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини.
		З огляду на недоведеність того, що позивач здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, суд приходить до висновку, що наказ МВС України від 27 жовтня 2014  року №2239о/с «По особовому складу» є протиправним та про задоволення позовних вимог у цій частині.
		Суд встановив, що на підставі наказу МВС України від 27 жовтня 2014  року №2239о/с «По особовому складу», ГУ МВС в Одеській області прийнято наказ від 31 жовтня 2014 року №775о/с «По особовому складу», яким полковника міліції ОСОБА_1 , заступника начальника ГУ МВС України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, звільнено у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) за пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
		Відповідно до частини другої стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Таким чином, враховуючи, що суд встановив факт протиправного звільнення позивача з органів внутрішніх справ та з посади заступника начальника ГУ МВС України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з урахуванням необхідності ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС в Одеській області від 31 жовтня 2014 року №775о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 , оскільки він є похідним від наказу МВС України від 27 жовтня 2014  року №2239о/с та прийнятий за відсутності законних підстав.
		Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Суд встановив, роботодавцем позивача є ГУ МВС в Одеській області, тому саме цим суб`єктом владних повноважень порушено право позивача на працю.
		При цьому, згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на теперішній час, ГУ МВС України в Одеській області не ліквідоване, а перебуває у стані припинення.
		Враховуючи незаконність звільнення позивача, з метою відновлення порушеного права позивача на працю, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення його на посаді заступника начальника ГУ МВС України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки з 28 жовтня 2014 року підлягають задоволенню.
		В частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.
		Відповідно до пункту 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу. 
		Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08  лютого 1995  року №100  (далі по тексту - Порядок).
		Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
		Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на  число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14  січня 2014 року №21-395а13.
		Суд встановив, що позивача звільнено 27 жовтня 2014 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за серпень та вересень 2014 року.
		Так, відповідно до довідки від 10 червня 2021 року, виданої ГУ МВС України в Одеській області, заробітна плата позивача за серпень 2014 року складає 12  299,04 грн., за вересень 2014 року - 12  233,03 грн.; середньоденне грошове забезпечення становить 402,17  грн.
		Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника, в цьому випадку з 28 жовтня 2014 року по 11  серпня 2021  року. 
		На підставі листів Міністерства праці та соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу» суд встановив, що кількість робочих днів за період з 28  жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року становить 47 днів, а саме: у 2015 році - 251  робочий день; у 2016  році - 251 робочий день; у 2017 році - 248 робочих днів; у 2018 році - 250 робочих днів; у 2019  році - 250 робочих днів; у 2020 році - 251 робочий день; за період з 01 січня 2021  року по 11 серпня 2021 року - 151  робочий день, а саме: січень 2021 року - 19  днів, лютий 2021 року - 20 днів, березень 2021 року - 22 день, квітень 2021 року - 22 днів; травень 2021 року - 18 днів; червень 2021 року - 20 днів; липень 2021 року - 22 дні; серпень 2021 року - 8 днів. Разом 1699 робочих днів.
		За таких підстав на користь ОСОБА_1 належить виплатити суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 683  286,83 грн. (402,17 грн. х 1699 днів).
		В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача 1 проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», суд звертає увагу на таке.
		Частиною першою статті 7 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
		Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (далі по тексту - Положення).
		Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1  Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
		Згідно пункту 4 Положення Держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).
		Положеннями пункту 5 розділу ІІ Положення зокрема передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.
		Виходячи зі змісту позовних вимог та наведених правових норм, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання МВС України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
		Правову позицію аналогічного змісту викладено Верховним Судом в постановах від 15  жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 04 червня 2020 року у справі №821/4571/14, від 07 жовтня 2020 року у справі №826/25472/15 та від 09 липня 2020 року у справі №816/4476/15.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено відповідність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, враховуючи дату поновлення позивача на посаді адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
		Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, - виконуються негайно.
		Згідно з довідкою від 10 червня 2021 року, виданою ГУ МВС України в Одеській області, середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 12  266,04 грн.
		Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1.  Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
		2.  Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014  року №2239о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік).
		3.  Вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 31 жовтня 2014  року №775о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 (С-649531), заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки у запас Збройних Сил.
		4.  Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - начальника міліції громадської безпеки з 28 жовтня 2014 року.
		 
		 
		 
		5.  Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 683  286,83 грн. (шістсот вісімдесят три тисячі двісті вісімдесят шість гривень вісімдесят три копійки).
		6.  Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 12  266,04 грн. (дванадцять тисяч двісті шістдесят шість гривень чотири копійки).
		7.  Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України надати до Міністерства юстиції України відомості про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_1 заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
		 
		Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
		Міністерство внутрішніх справ України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 10; ідентифікаційний код 00032684);
		Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Єврейська, 12; ідентифікаційний код 08592268);
		Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; ідентифікаційний код 00015622).
		 
		 
		Суддя                                                                                                               В.А. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...