Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/4853/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 12.08.2021. Зареєстровано: 13.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2021.
Дата набрання законної сили: 28.06.2022 (частково)
Результат оскарження 28.06.2022 Другий апеляційний адміністративний суд: скасовано судове рішення частково і ухвалено нове судове рішення у відповідній частині
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 серпня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/4853/21
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді  Клочка К.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення коштів. Під час розгляду справи суд, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		17 травня 2021 року  ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської міської ради про стягнення коштів а саме просить:
		- стягнути з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку у розмірі 22367,26 грн;
		- стягнути з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення (60150,52 грн).
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 17.12.2010 по 29.12.2020 він перебував на посаді сільського голови Кротенківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (з 22.12.2017- Сем`янівська сільська рада Полтавського району Полтавської області).
		Відповідно до пункту 5 рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 29.01.2021 Полтавська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, у тому числі Сем`янівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
		Згідно розпорядження Полтавського міського голови О.Мамая від 29.12.2020 № 49 ОСОБА_1 звільнено з посади Сем`янівського сільського голови 29.12.2020 у зв`язку із припиненням повноважень на підставі п.п. 1 п. 6-1 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Разом з тим, в день звільнення ОСОБА_1 йому було не в повному обсязі виплачено суму компенсації за невикористану відпустку (сума недоплати - 22 367,26 грн). У зв`язку з чим позивач вважає, що Полтавська міська рада як правонаступник прав та обов`язків Сем`янівської сільської ради Полтавського району Полтавської області зобов`язана доплатити йому зазначену суму компенсації, а також відшкодувати середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнення за 92 робочих дні у розмірі 60 150,52 грн.
		15.06.2021 судом отримано клопотання відповідача про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 у зв`язку з пропущенням ним строку звернення до суду.
		Зазначене клопотання відповідача не підлягає задоволенню з огляду на положення частини 2 статті 233 КЗпП: у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Водночас, за усталеною практикою Верховного Суду строк звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку розпочинається з дня проведення роботодавцем остаточного розрахунку.
		15.06.2021 судом отримано відзив відповідача на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що обов`язок та відповідальність провести в день звільнення розрахунок нормами чинного законодавства, зокрема статтею 47 Кодексу законів про працю України, було покладено саме на позивача.
		Також відповідач зазначав, що у поданій фінансовій звітності Сем`янівської сільської ради за 2020 рік відсутня інформація про наявність заборгованості по зобов`язанням із заробітної плати працівникам сільської ради.
		Крім того, відповідачем ставиться під сумнів достовірність довідки-розрахунку, якою позивач обґрунтовує позовні вимоги, оскільки вона підписана самим позивачем та головним бухгалтером. 
		Також, на думку відповідача, даний спір виник внаслідок заздалегідь надуманого позивачем порушення, адже, позивач міг як використовувати свої відпустки, так і передбачити в бюджеті кошти для відшкодування невикористаних ним відпусток.
		В резолютивній частині відзиву на позовну заяву міститься клопотання відповідача про залучення в якості другого відповідача Виконавчого комітету Полтавської міської ради, обґрунтоване тим, що останній є головним розпорядником коштів місцевого бюджету.
		Аналогічне клопотання заявлено і позивачем 05.07.2021.
		Вирішуючи клопотання сторін про залучення другого відповідача у справі Виконавчого комітету Полтавської міської ради суд враховує, що згідно пункту 5 рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 29.01.2021 Полтавська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Сем`янівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. 
		У зв`язку із чим, на думку суду, належним відповідачем у справі є саме Полтавська міська рада. Відтак, клопотання сторін про залучення другого відповідача не підлягають задоволенню.
		Водночас, клопотання позивача про збільшення позовних вимог від 30.06.2021 судом не приймається до розгляду у зв`язку із пропущенням позивачем строку подачі такої заяви, визначеного частиною 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Ухвалою суду від 07.06.2021 заперечення представника Полтавської міської ради проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.
		Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
		З 17.12.2010 по 29.12.2020 ОСОБА_1 перебував на посаді сільського голови Кротенківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (з 22.12.2017 перейменована на Сем`янівську сільську раду).
		Відповідно до пункту 5 рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 29.01.2021 Полтавська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, у тому числі Сем`янівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
		Згідно розпорядження Полтавського міського голови О.Мамая від 29.12.2020 № 49 ОСОБА_1 звільнено з посади Сем`янівського сільського голови 29.12.2020 у зв`язку із припиненням повноважень на підставі п.п. 1 п. 6-1 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Згідно довідки - розрахунку від 29.12.2020 ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 26 487,54 грн. Заборгованість з виплати компенсації за невикористану відпустку складає 22 367,26 грн /а.с. 8/.
		Сума заборгованості також підтверджується розрахунковим листом від 29.12.2020 /а.с. 9/.
		Згідно довідки від 29.12.2020 на дату звільнення ОСОБА_1 ним не використано відпустки у кількості 83 дні /а.с. 10/.
		З листа головного бухгалтера Сем`янівської сільської ради від 11.01.2021 № 05-21/6, адресованому Полтавському міському голові Мамаю О.Ф. вбачається, що компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 було не доплачено в сумі 22 367,26 грн у зв`язку з відсутністю бюджетних призначень /а.с. 17/. 
		10.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського міського голови Мамая О.Ф. із заявою, в якій просив виплатити йому недоплачену суму компенсації за невикористану відпустку. 
		Листом головного бухгалтера Полтавської міської ради від 02.03.2021 № 07-45/78 ОСОБА_1 повідомлено, що при затвердженні кошторисних видатків Сем`янівської сільської ради на 2020 рік (внесенні змін до кошторисних призначень) на сесії сільської ради необхідно було врахувати витрати на здійснення виплат при звільненні сільського голови та секретаря сільської ради. В річній фінансовій звітності Сем`янівської сільської ради на 2020 рік не відображено заборгованість з виплати заробітної плати, тому немає підстав здійснити зазначені в листі виплати /а.с. 16/.
		Позивач не погодився з такою відповіддю та звернувся до суду з цим позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
		Відповідно до Конституції в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
		Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР.
		В свою чергу, Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-ІІІ регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
		Посадовою особою місцевого самоврядування, згідно статті 2 Закону №2493-ІІІ є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
		Положеннями Закону №280/97-ВР, Закону №2493-ІІІ та Кодексу законів про працю України визначено механізм звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування зі служби в органах місцевого самоврядування та дотримання при цьому гарантій їх соціального захисту.
		Так, згідно частини 1 статті 42 Закону №280/97-ВР повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.
		Отже, у відповідності до наведеного, підставою для звільнення сільського, селищного, міського голови у зв`язку із закінченням строку повноважень буде рішення новообраної ради про набуття нею повноважень або, у разі якщо рада не обрана - рішення про набуття повноважень новообраним сільським, селищним, міським головою.
		Таким чином, у разі закінчення строку повноважень сільський, селищний, міський голова звільняється з посади за частиною 1 статті 42 Закону №280/97-ВР, а підставою звільнення є рішення першої сесії новобраної ради про початок повноважень ради нового скликання (у разі, якщо рада не обрана - рішення про набуття повноважень новобраним сільським, селищним, міським головою).
		14.05.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад" від 16.04.2020 №562-IX, згідно пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положено якого установлено, що повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, старост сіл, селищ територіальних громад, які увійшли до складу територіальних громад, території яких затверджено Кабінетом Міністрів України на підставі цього Закону, припиняються в день набуття повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних на перших місцевих виборах у 2020 році відповідно до підпункту 2 цього пункту.
		За пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993. №58 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110) днем звільнення вважається останній день роботи.
		Статтею 47 Кодексу законів про працю України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником, а саме - власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
		Статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Як вже зазначалося судом, згідно розпорядження Полтавського міського голови О.Мамая від 29.12.2020 № 49 ОСОБА_1 звільнено з посади Сем`янівського сільського голови 29.12.2020 у зв`язку із припиненням повноважень на підставі п.п. 1 п. 6-1 Розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Водночас, відповідно до пункту 5 рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 29.01.2021 Полтавська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Сем`янівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
		Наявність заборгованості з виплати компенсації за невикористану відпустку у розмірі 22 367,26 грн підтверджується довідкою - розрахунком від 29.12.2020 /а.с. 8/, розрахунковим листом від 29.12.2020 /а.с. 9/, а також довідкою від 29.12.2020, згідно якої на дату звільнення ОСОБА_1 ним не використано відпустку тривалістю 83 дні /а.с. 10/.
		Посилання відповідача на те, що в річній фінансовій звітності Сем`янівської сільської ради на 2020 рік не відображено заборгованість з виплати заробітної плати, а також на те, що відповідач ставить під сумнів дані, зазначені у наданих позивачем довідках суд відхиляє з огляду на те, що вищезазначені довідка - розрахунок, розрахунковий лист та довідка про невикористану відпустку від 29.12.2020 підписані уповноваженими посадовими особами органу місцевого самоврядування. Водночас, доказів підробки чи недостовірності цих документів суду не надано. 
		Твердження відповідача про те, що при затвердженні кошторисних видатків Сем`янівської сільської ради на 2020 рік (внесенні змін до кошторисних призначень) на сесії сільської ради необхідно було врахувати витрати на здійснення виплат при звільненні сільського голови, а також про те, що позивач сам був уповноваженою особою, яка могла здійснити усі виплати при його звільненні суд вважає слушними, але не такими, що звільняють Полтавську міську раду, як правонаступника усіх прав та обов`язків Сем`янівської сільської ради, виплатити усі суми, що належать позивачу при звільненні.
		Відтак, позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 22 367,26 грн суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Вирішуючи питання наявності підстав для відшкодування позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з яким під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Отже, компенсація за невикористані дні відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
		Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день звільнення.
		Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України  в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
		З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
		Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
		За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
		Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
		Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
		Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливу відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
		Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
		Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних відносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Крім того, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пунктах 58-61 постанови від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 дійшов таких висновків. 
		Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 
		Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. 
		Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. 
		Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
		До того ж, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (зокрема, пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
		Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (зокрема, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
		Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 квітня 2019 року у справі №761/9584/15-ц): 
		- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 
		- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 
		- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 
		- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. 
		Позицію щодо правомірності застосування судом до спірних правовідносин такого принципу під час розрахунку загального розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, висловлено касаційною інстанцією в постанові Верховного суду від 24 липня 2019 року по справі №805/3167/18-а адміністративне провадження №К/9901/9908/19.
		При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку суд враховує, що позивач до 29.12.2020 перебував на посаді сільського голови та мав можливість передбачити при затвердженні кошторисних видатків Сем`янівської сільської ради на 2020 рік (внесенні змін до кошторисних призначень) на сесії сільської ради витрати на здійснення виплат при звільненні сільського голови. Також суд враховує, що заявлений позивачем середній заробіток у розмірі 60 150,52 грн значно перевищує суму недоплаченої компенсації за невикористану позивачем відпустку.
		Крім того, враховуючи посаду, яку обіймав позивач, наявність у нього невикористаних відпусток прямо пов`язана з його власним волевиявлення. 
		Враховуючи вищенаведені обставини суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 5000 грн.
		Враховуючи, що Полтавська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, зокрема, Сем`янівської сільської ради, у якій позивач обіймав посаду сільського голови, та саме на підставі рішення даної ради позивача звільнено з посади, на думку суду, середній заробіток за весь час затримки розрахунку із позивачем при звільненні має бути стягнутий саме з відповідача.
		Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, розмір заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
		Здійснюючи розподіл судових витрат позивача на правничу допомогу суд враховує наступне.
		Згідно зі статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
		Частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
		Для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
		1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
		2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
		3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
		4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
		Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17, від 11 квітня 2018 у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі №813/4989/17.
		Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 26 червня 2019 року у справі №200/14113/18-а, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 21 травня 2020 року у справі №240/3888/19.
		В підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду копії договору № 2/4853 від 10.06.2021 про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Грущанським В.О., узгодження погодинної вартості роботи адвоката (додаток № 1 до договору), попередній розрахунок вартості послуг (додаток № 2 до договору), акту від 05.07. 2020 року приймання-передачі наданих послуг до вказаного Договору, квитанцію про оплату послуг за представництво інтересів до прибуткового касового ордеру № 05/07-01 від 05.07.2021 у розмірі 4500,00 грн.
		Суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить, зокрема, із того, що ця справа відноситься до справ незначної складності. Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
		Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
		Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		Оцінивши обставини цієї справи та надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, а також часткове задоволення позову дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 3000,00 грн.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. 
		Враховуючи часткове задоволення позову, витрати позивача зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у пропорційному розмірі до задоволених вимог - 246,12 грн. 
		Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 242 - 246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Полтавської міської ради (вул. Соборності,36, м. Полтава, ідентифікаційний код 24388285) про стягнення коштів задовольнити частково.
		Стягнути з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 22367,26 грн.
		Стягнути з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 10.08.2021 у розмірі 5000,00 грн.
		В решті позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 246,12 грн.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
		Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. 
		 
		Суддя К.І. Клочко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...