Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/7075/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.08.2021. Зареєстровано: 13.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2021.
Дата набрання законної сили: 11.08.2021
Номер судового провадження: К/9901/13844/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 серпня 2021 року 
		м. Київ
		справа №826/7075/16
		провадження № К/9901/13844/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого  - Смоковича М. І.,
		суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
		розглянув у касаційній інстанції справу у порядку письмового провадження справу 
		за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року (судді Бужак Н. П., Костюк Л. О., Кобаль М. І.), 
		встановив: 
		1. У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - ГУ НП в місті Києві), у якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 № 102 с/о від 08 лютого 2016 року;
		- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді начальника Деснянського управління поліції ГУ НП у місті Києві;
		-зобов`язати ГУ НП у місті Києві виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		2. Просив також  визнати поважною причину пропуску строку на звернення до суду з цим позов і поновити цей строк.
		3. Позов обґрунтований тим, що його звільнили з органів поліції на підставі рапорту про звільнення [за власним бажанням], який він подав під тиском з боку керівництва. Переконував, що це звільнення не можна вважати правомірним і таким, що відбулося «за власним бажанням». 
		4. У цьому зв`язку пояснив також, що за наслідками атестування (його як поліцейського) атестаційна комісія оформила висновок, у якому зазначено, що він не відповідає займаній посаді та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність. Апеляційна атестаційна комісія подану ним скаргу залишила без задоволення. Тому вказаний висновок позивач, з його слів, був змушений оскаржити до суду. На тлі описаних обставин на нього (позивача) керівництво чинило моральний тиск, метою якого було його звільнити, оформивши це як звільнення за власним бажанням. Врешті це змусило позивача 06 лютого 2016 року подати рапорт про звільнення за власним бажанням, що й слугувало підставою для видання спірного наказу. 
		5. У справі встановлено, що полковник поліції ОСОБА_1 з 07 листопада 2015 року проходив службу на посаді начальника Деснянського управління поліції ГУ НП у м.  Києві. 
		6. 06 лютого 2016 року ОСОБА_1 власноручно написав рапорт на ім`я заступника Голови Національної поліції України, начальника ГУ НП у місті Києві полковника поліції Крищенка А.Є. про звільнення за власним бажанням на підставі статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №  580-VIII). 
		7. Зазначений рапорт містить резолюцію заступника Голови Національної поліції України, начальника ГУ НП у місті Києві полковника поліції Крищенка А.Є. від 08 лютого 2016 року - «До наказу».
		8. Відтак наказом ГУ НП у місті Києві від 08 лютого 2016 року № 102 о/с позивача, відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, звільнено зі служби в поліції (за власним бажанням). 
		9. Суди попередніх інстанцій зазначили також, що позивач 08 лютого 2016 року отримав у відділі кадрів трудову книжку, приписне посвідчення, витяг з наказу про звільнення, обхідний лист, довідку для постановку на військовий облік.
		10. Вважаючи наказ про звільнення неправомірним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
		11. Тим часом, за наслідками розгляду справи № 826/1515/16 за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП у місті Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Атестаційної комісії ГУ НП у місті Києві в особі Бушуєва К.В. про скасування рішень (за наслідками атестування) Окружний адміністративний суд міста Києва виніс рішення від 17 липня 2018 року (залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року), яким визнав протиправним і скасував рішення Атестаційної комісії ГУ НП у м. Києві від 07 грудня 2015 року і рішення Апеляційної атестаційної комісії Північного регіону від 25 грудня 2015 року за результатами тестування ОСОБА_1 .
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
		20. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 23 липня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог. 
		21. За встановлених в цій справі обставин суд першої інстанції зазначив, що позивач подав рапорт про звільнення, який було погоджено 08 лютого 2016 року, тобто, з погляду цього суду, вказана дата погоджена керівництвом й таким чином сторони домовились про дату звільнення у вказаний строк. 
		22. Додав також, що в цій справі відсутні докази, які б свідчили про тиск на позивача з боку керівництва Національної поліції та що саме це змусило його подати заяву про звільнення зі служби за власним бажанням. 
		23. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 березня 2021 року скасував рішення Окружного адміністративного суду від 23 липня 2020 року і ухвалив у справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив; поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з адміністративним позовом; визнав протиправним і скасував наказ № 102 о/с від 08 лютого 2016 року ГУ НП у місті Києві; поновив ОСОБА_1 на службі на посаді начальника Деснянського управління поліції ГУ НП у місті Києві з 09 лютого 2016 року; стягнув з ГУ НП у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 743967,72 грн. 
		24. Рішення суду в частині  поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання. 
		25. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду України від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14, зазначив, що до закінчення визначеного у статті 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114  (далі - Положення № 114) строку служба в поліції за власним бажанням припиняється за умови, що між поліцейським та органом, уповноваженим приймати рішення про прийняття/звільнення зі служби в поліції, було досягнуто згоди щодо конкретної дати, з якої служба в поліції припиняється.
		26. У цьому зв`язку зазначив, що в рапорті ОСОБА_1 від 06 лютого 2016 року не зазначено про причини, які перешкоджають виконанню службових обов`язків, у зв`язку з чим позивач бажає звільнитися зі служби за власним бажанням. Окрім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, у цьому рапорті відсутня дата, погоджена з керівництвом Національної поліції, з якої позивач просить звільнити його зі служби за власним бажанням. Апеляційний суд зауважив, що на рапорті є лише резолюція «До наказу», підпис посадової особи (яка наклала резолюцію) і дата « 08 лютого 2016  року». 
		27. З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції виснував, що позивача звільнили зі служби в Національній поліції з порушенням вимог чинного на час звільнення законодавства, тому наказ ГЦУ НП у місті Києві від 08 лютого 2016 року № 102 о/с є неправомірний і підлягає скасуванню. 
		Касаційне оскарження
		28. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року. 
		29. Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). 
		30. На думку відповідача, висновки суду апеляційної інстанції в цій справі не відповідають правовому висновку Верховного Суду України щодо застосування пункту 68 Положення № 114, статті 77 Закону № 580-VIII, викладеному у постанові від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14. 
		31. Аргументуючи свою позицію відповідач звернув увагу на те, що на дату видання спірного наказу діяв Закон № 580-VIII, стаття 77 якого визначає порядок звільнення. Тому, зазначив відповідач, не було підстав для застосування до спірних правовідносин Положення № 114. У цьому зв`язку додав, що за правилами статті 77 Закону № 580-VIIІ особа, яка подала рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням, підлягає звільненню й нічого іншого, крім звільнення, ця норма не передбачає. Цим законом не передбачено також строків звільнення. Тому, на думку відповідача, ухвалюючи оскаржене рішення, суд апеляційної інстанції підмінив поняття право особи і роботодавця обумовити дату звільнення у рапорті обов`язком роботодавця звільнити в певні строки з певної дати. 
		32. Крім того, з погляду відповідача, апеляційний суд неправильно застосував Положення № 114 в частині обов`язку працівника попередити керівництво про звільнення за три місяці до звільнення і правом керівника на звільнення працівника в тримісячний строк з дня написання рапорту. Таким чином суд змінив право роботодавця на звільнення працівника не раніше ніж через три місяці з дня написання рапорту на обов`язок керівника звільнити особу не раніше, ніж через три місяці, а право керівника органу та поліцейського узгодити дату звільнення інтерпретував як обов`язок керівника і працівника узгоджувати таку дату. 
		33. Вважає, що ці висновки є наслідком неправильного застосування норм матеріального права і переконує, що написання позивачем рапорту від 06 лютого 2016 року без зазначення дати, з якої позивач бажає звільнитися, і згода керівника відповідно до резолюції датована 08 лютого 2016 року свідчить про узгодженість дати звільнення і підтверджує правомірність спірного наказу.
		34. Ухвалою від 15 червня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі з указаних підстав. 
		35. У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надійшло. 
		Релевантні джерела права 
		36. Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 580-VIII у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
		37. Згідно з частинами першою, другою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
		38. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
		39. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга і третя статті 77 Закону № 580-VIII).
		40. Згідно з пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
		41. Згідно з підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.
		42. Відповідно до пункту 68 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
		Висновки Верховного Суду
		43. В аспекті заявлених у касаційній скарзі підстав для касаційного оскарження судового рішення в цій справі колегія суддів має перевірити відповідність висновків апеляційного суду щодо застосування пункту 68 Положення № 114 у вимірі обставин цієї справи правозастосовному висновку Верховного Суду України, висловленому у постанові від 24 червня 2014 року у справі № 21-241а14. 
		44. Тлумачачи застосування пункту 68 Положення № 114 Верховний Суд України [у постанові від 24 червні 2014 року у справі № 21-241а14] зазначив, що така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
		Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.  
		Такою домовленістю, зокрема,  слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін. 
		Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.
		45. У цій справі встановлено, що позивача звільнили (відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII) на підставі його рапорту [від 06 лютого 2016 року], у якому не було зазначено дати, з якої він хотів би, щоб його звільнили, а так само про обставини, які б свідчили про його намір якомога швидше звільнитися зі служби в поліції. Водночас, спірний наказ датований 08  лютого 2016 року, тобто позивача звільнили у вкрай короткий строк за відсутності домовленості/згоди про це. 
		46. Зважаючи на наведені положення законодавства у поєднанні зі згаданою правозастосовною практикою, можемо погодитися з думкою відповідача про можливість звільнення працівника поліції (за власним бажанням) у більш стислі строки, аніж через три місяці від дати попередження (подання рапорту). Водночас, для цього має бути обопільна згода/намір двох сторін - того, хто звертається з таким рапортом, і того/тих, хто ухвалює рішення про звільнення. За відсутності такої домовленості звільнення за власним бажанням, хоч і на підставі рапорту, не може вважатися правомірним, якщо особу звільнено менш ніж за три місяці від дня подання рапорту про звільнення.  
		47. За подібних обставин справи аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах, зокрема, від 09 лютого 2021 року (справа № 826/10404/16) і від 30 вересня 2020 року (справа № 826/16621/17), яка, по суті, основується на згаданому правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 24  червня2014 року у справі №  21-241а14, до якої апелює відповідач. 
		48. Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		49. Відповідно до статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
		50. Підсумовуючи написане колегія суддів вважає, що у вимірі обставин цієї справи у зіставленні з наведеним правовим регулюванням, застосування судом апеляційної інстанції положень пункту 68 Положення № 114, відтак задоволення на цій підставі позовних вимог, узгоджується зі згаданим правовим висновком Верховного Суду України, викладеному у наданій для порівняння постанові від 24  червня 2014 року (яку згодом підтримав також Верховний Суд, зокрема, у згаданих постановах від 09 лютого 2021 року (справа № 826/10404/16), від 30 вересня 2020 року (справа № 826/16621/17), а також у постановах від 05 лютого 2020 року (справа № 819/744/16), від 14 січня 2021 року (справа № 822/1093/18), ухвалених за дещо інакших фактологічних умов). 
		51. Отож, висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права і підстав для скасування цього рішення не встановлено.  
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		п о с т а н о в и в :
		1. Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у місті Києві залишити без задоволення. 
		2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2021 року в цій справі залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий суддя                                                                                М. І. Смокович 
		Судді                                                                                                    Н. А. Данилевич
		                                                                                                    Н. В. Шевцова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...