Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 285/2558/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2021.
Дата набрання законної сили: 09.08.2021
Номер судового провадження: 61-19356ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		            
		09 серпня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 285/2558/19
		провадження № 61-19356св20
		 
		Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач),       Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Новоград-Волинський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),
		треті особи: приватний нотаріус Новоград-Волинського міського нотаріального округу Житомирської області Лінкевич Броніслав Адамович, публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 січня 2020 року в складі судді Коцюби О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Шевчук А. В., Талько О. Б., Коломієць О. С.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2019 року  ОСОБА_1  звернувся до суду із позовом про зняття арешту із майна. 
		Позовна заява мотивована тим, що рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області в справі № 2-478/10 стягнено в солідарному порядку із ОСОБА_2 на користь відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра») заборгованість за кредитним договором. Під час примусового виконання цього рішення, постановами державного виконавця відділу державної виконавчої служби Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції від 16 липня 2010 року та від 14 лютого 2015 року було накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , у тому числі на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Боржник      ОСОБА_2 , який є рідним братом позивача, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . При зверненні до нотаріуса позивачу відмовлено у задоволенні заяви про прийняття спадщини на тій підставі, що на квартиру, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 , накладено арешт. Відповідач відмовив позивачу у знятті арешту на нерухоме майно спадкодавця. У зв`язку з цим позивач змушений звернутися до суду. З урахуванням заяви про зміну позовних вимог він просив зняти арешти, накладені постановами державного виконавця від 16 липня 2010 року та від 14 лютого 2015 року на майно боржника - ОСОБА_2 , які було вжито посадовими особами відповідача у справі при виконанні судового рішення (виконавчий лист Новоград-Волинського міськрайонного суду № 2-478/10, виданий 11 червня 2010 року, про стягнення заборгованості) та скасувати відповідні записи; скасувати записи про проведену державну реєстрацію цих арештів.
		Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області   від 13 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. 
		Знято арешт за постановами державного виконавця від 16 липня 2010 року та від 14 лютого 2015 року на майно боржника - ОСОБА_2 , за виконавчим провадженням на виконання виконавчого листа Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області № 2-478/10, виданого 11 червня 2010 року про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором у сумі 166 820,63 грн; скасовано відповідні записи про проведену державну реєстрацію арештів. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що арешт, накладений на майно, порушує право на спадщину позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачав, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом зняття арешту.
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) задоволено.
		Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 січня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) про зняття заборони на відчуження майна. 
		 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що належним відповідачем у судовій справі за позовом про зняття арешту з майна є особа, в інтересах якої накладався арешт, тобто до стягувача - ВАТ «КБ «Надра» (яке змінило найменування на публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», далі - ПАТ «КБ «Надра»). Суд першої інстанції мав право відповідно до статті 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) за клопотанням позивача замінити неналежного відповідача належним, але цього не зробив. Такі процесуальні недоліки на стадії апеляційного перегляду усунути неможливо, оскільки апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості залучати особу до участі як відповідача. У разі, якщо позов подано до неналежного відповідача, то у задоволенні позову слід відмовити. Отже, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про задоволення позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		22 грудня 2020 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просив суд касаційної інстанції скасувати рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області      від 13 січня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 13 січня       2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року; витребувано справу із суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Позивач вказує, що він є лише спадкоємцем власника майна, а не власником відповідного майна, а тому у цьому спорі може бути інший склад учасників, ніж вказав апеляційний суд; наявність арешту перешкоджає позивачу оформити право власності на спадкове майно. Також позивач зазначає, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та протиправно розглянули справу про спадкування (спір про зняття арешту із спадкового майна) у порядку спрощеного позовного провадження.
		Позиції інших учасників 
		06 квітня 2021 року Новоград-Волинський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на законність та обґрунтованість рішення апеляційного суду. Належним відповідачем у таких спорах є особа, в інтересах якої накладався арешт на відповідне майно, і доводи касаційної скарги не спростовують такого висновку апеляційного суду. У зв`язку із цим просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		Фактичні обставини, встановлені судами 
		11 червня 2010 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області у справі № 2-478/10 видано виконавчий лист              № 2-478/10 про стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором у сумі 166 820,63 грн. 
		Із матеріалів справи відомо, що вперше виконавчий лист № 2-478/10 був поданий на виконання до Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби 15 липня 2010 року, у зв`язку із чим було відкрито виконавче провадження № 20260056.
		У межах виконавчого провадження № 20260056 Новоград-Волинським міськрайонним відділом ДВС винесено постанову про звернення стягнення на майно боржника від 16 липня 2010 року, а 24 жовтня 2012 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 16 682,06 грн. 
		У зв`язку з поданням ПАТ «КБ «Надра» листа про повернення виконавчого документа стягувачу 24 жовтня 2012 року винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час винесення постанови).
		Повторно виконавчий лист № 2-478/10 надійшов на виконання до Новоград-Волинського міськрайонного відділу ДВС 27 лютого 2014 року та 27 лютого  2015 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження              № 42272038.
		14 лютого 2015 року в межах виконавчого провадження № 42272038 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
		Таким чином, постановами державного виконавця ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ від 16 липня 2010 року у виконавчому провадженні       № 20260056 та від 14 лютого 2015 року у виконавчому провадженні             № 42272038 накладено арешт на все нерухоме майно боржника             ОСОБА_2 , зокрема на квартиру АДРЕСА_2 .
		Ця ж квартира перебуває в іпотеці згідно з договором іпотеки від 22 серпня        2008 року ВКР № 858572-858573, яка позивачем не оспорюється.
		Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на квартиру АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 , накладено обтяження - арешт нерухомого майна; підстава обтяження - постанова ВДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 липня 2010 року.
		ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		23 березня 2018 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 42272038 щодо ОСОБА_2 за виконавчим листом             № 2-478/10, виданим Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області 11 червня 2010 року, у зв`язку зі смертю боржника.
		Згідно з листом Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 08 листопада 2018 року виконавче провадження щодо ОСОБА_2 завершено відповідно до пункту 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв`язку зі смертю боржника).
		Довідкою приватного нотаріуса Новоград-Волинського міського нотаріального округу Лінкевича Б. А. від 30 жовтня 2018 року підтверджується те, що згідно з матеріалами спадкової справи № 4/2017, єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є його рідний брат -      ОСОБА_1 (позивач).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Як відомо із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		Апеляційним судом установлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про зняття арешту із спадкового майна, накладеного постановами державного виконавця від 16 липня 2010 року у виконавчому провадженні № 20260056 та від 14 лютого 2015 року у виконавчому провадженні             № 42272038 на майно боржника - ОСОБА_2 під час виконання виконавчого листа Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області № 2-478/10, виданого 11 червня 2010 року про стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 солідарно на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором у сумі 166 820,63 грн; скасування відповідних записів про проведену державну реєстрацію цих арештів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18 зроблено висновок, що «при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов`язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, господарський суд перевіряє відповідність цих дій приписам статей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізуються шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися господарським судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна». 
		Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Згідно із статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
		Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд починається спочатку.
		Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
		Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (касаційне провадження № 14-61цс18) зробила правовий висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
		Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України та частиною першою статті 417 ЦПК України висновок Великої Палати Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма матеріального права, є обов`язковим для застосування судами.
		У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явив позовні вимоги до Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Житомирській області, правонастуником якого є Новоград-Волинський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), який не є ані боржником, ані особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. 
		Апеляційним судом обґрунтовано встановлено, що особа, в інтересах якої накладено арешт на відповідне спадкове майно в межах виконавчого провадження № 20260056 постановою від 16 липня 2010 року та в межах виконавчого провадження № 42272038 постановою від 14 лютого 2015 року, є ПАТ «КБ «Надра» (або його правонаступник). Воно до участі в справі як відповідач не залучене, клопотань про залучення його відповідачем за цим позовом позивач не заявляв, що є підставою для відмови у задоволенні позову. 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Ураховуючи встановлені належним чином апеляційним судом фактичні обставини у справі на підставі наданих доказів, суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку із пред`явленням його до неналежного відповідача.
		Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в цій справі оскаржуване рішення ухвалене з дотриманням висновків рішень судів касаційної інстанції щодо застосування відповідних норм матеріального та процесуального права в спірних правовідносинах.
		Верховний Суд не може прийняти до уваги доводи касаційної скарги в частині неправомірності рішення суду першої інстанції, оскільки, як зазначено вище, оскаржувана постанова апеляційного суду є законною, що відповідно свідчить про правомірність скасування рішення районного суду апеляційним судом у цій справі та вказує на відсутність правових підстав для його перегляду по суті в касаційному порядку.
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що оскільки позивач не є власником відповідного спадкового майна, а тому при розгляді цієї справи не обов`язково має бути її стороною - відповідачем, особа, в інтересах якої накладено арешт на спадкове майно, оскільки в силу частини п`ятої статті 1268 ЦК України позивачу як спадкоємцю який прийняв спадщину після смерті боржника ОСОБА_2 , спадщина належить з часу її відкриття, а тому при розгляді відповідної категорії справ (враховуючи підстави та предмет позову) належним відповідачем є виключно особа, в інтересах якої такий арешт застосовано (стягувач у виконавчому провадженні).
		Позивач не позбавлений права на подання відповідного позову із визначенням належного складу учасників (сторін та третіх осіб), з метою захисту своїх прав та інтересів.
		Також необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки апеляційним судом ця справа розглянута у відкритому судовому засіданні із викликом учасників, що підтверджується ухвалою суду від 24 лютого 2020 року          (а. с. 165) та журналом судового засідання від 04 листопада 2020 року        (а. с. 262-264). При цьому розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження судом першої інстанції не впливає на законність рішення апеляційного суду, оскільки ним скасовано це рішення.
		Наведені на обґрунтування касаційної скарги інші аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не свідчать про його незаконність, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. 
		ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
		ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (справа Проніна проти України, № 63566/00 § 23, рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.
		Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
		У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Житомирського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:В. М. Ігнатенко       С. О. Карпенко       В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...