Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/7205/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про розірвання шлюбу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 13.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2021.
Дата набрання законної сили: 11.08.2021
Номер судового провадження: 61-2175ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 серпня 2021 року 
		м. Київ
		 
		справа № 161/7205/20
		провадження № 61-2175св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Киці С. І., Федонюк С. Ю.,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що з 01 червня 1995 року по 26 листопада 2015 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В період шлюбу ними набуте майно, що є спільною сумісною власністю, - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 99,1 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 0,25 га, кадастровий номер 0722885400:02:001:0447, за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,7750 га, кадастровий номер 0721885800:06:000:1342, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, Прилуцька сільська рада. Згідно з висновками оцінювачів вартість зазначеного майна становить 2 027 646 грн. Також за час шлюбу вони з відповідачем придбали рухоме майно, а саме: мисливську рушницю марки «Zimson», калібр 12 мм, 1951 року випуску, вартістю 150 000 грн; колекцію дорогоцінних монет загальною вартістю 450 000 грн; прості іменні акції в бездокументарній формі в кількості 179 штук номінальною вартістю 0,25 грн за штуку, емітентом яких є Приватне акціонерне товариство «Рівнеазот» (далі - ПрАТ «Рівнеазот»). Вартість вказаного рухомого майна визначена самим відповідачем в поданій ним декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності: на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ;                   на 1/2 частку житлового будинку загальною площею 99,1 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, розташованого по АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 0722885400:02:001:0447, розташованої в селі Вікторяни Луцького району Волинської області; на 1/2 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,7750 га, кадастровий номер 0721885800:06:000:1342, розташованої на території Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області; на прості іменні акції в кількості 89 штук в бездокументарній формі номінальною вартістю 0,25 грн за штуку, емітентом яких є ПрАТ «Рівнеазот», а також просила виділити їй 1/2 частину мисливської рушниці шляхом стягнення з відповідача на її користь компенсації в розмірі 75 000 грн та 1/2 частину дорогоцінних монет - шляхом стягнення з відповідача на її користь компенсації в розмірі 225 000 грн.
		 
		У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечив проти позову, посилаючись на те, що земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,7750 га, кадастровий номер 0721885800:06:000:1342, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Ківерцівський район, Прилуцька сільська рада, набута ним у власність на підставі договору міни земельної ділянки, яка, у свою чергу, була отримана ним за договором дарування. Земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 0722885400:02:001:0447, за адресою: АДРЕСА_2 була отримана ним у спадок після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому зазначені земельні ділянки є його особистою власністю. При цьому позовні вимоги про поділ однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , та житлового будинку загальною площею 99,1 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом трирічної позовної давності. Крім того, мисливська рушниця марки «Zimson», калібр 12 мм, 1951 року випуску, була подарована йому ОСОБА_4 , а колекції дорогоцінних монет були знайдені ним власним металошукачем у 2016 році, тобто після розірвання шлюбу, а тому вказане майно також є його особистою власністю. Прості іменні акції в бездокументарній формі в кількості 179 штук номінальною вартістю 0,25 грн за штуку, емітентом яких є ПрАТ «Рівнеазот», були отримані ним в порядку приватизації державного майна шляхом обміну приватизаційного майнового сертифіката. Наведене свідчить про те, що на вказані іменні акції також розповсюджується правовий режим особистої власності. 
		 
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 0722885400:02:001:0447, розташованої в селі Вікторяни Луцького району Волинської області. Виділено ОСОБА_1 1/2 частину мисливської рушниці «Zimson», калібр 12 мм, 1951 року випуску, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь компенсації в розмірі 75 000 грн. Виділено ОСОБА_1 1/2 частину колекції дорогоцінних монет шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь компенсації в розмірі 225 000 грн. Виділено ОСОБА_1 1/2 частину простих іменних акцій в бездокументарній формі номінальною вартістю 0,25 грн за штуку, емітентом яких є ПрАТ «Рівнеазот», в кількості 89 штук. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що доводи відповідача про застосування позовної давності при вирішенні цього спору є безпідставними, так як ОСОБА_1 фактично довідалася про своє порушене право на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, після відкриття провадження у справі № 161/5354/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, яка перебуває в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області. Однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя, тому підлягають поділу в рівних частинах. При цьому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,7750 га, кадастровий номер 0721885800:06:000:1342, розташованої на території Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області, є необґрунтованими, так як вказану земельну ділянку ОСОБА_2 набув у власність внаслідок її обміну на земельну ділянку, яка належала йому на підставі договору дарування. Мисливська рушниця та антикварний виріб у вигляді колекції дорогоцінних монет є об`єктами спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу, оскільки були набуті ОСОБА_2 в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 . Визначаючи розмір компенсації вартості цього майна, суд виходив з того, що ОСОБА_2 , будучи посадовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-порталі Національного агентства з питань запобігання корупції подав декларацію за 2019 рік, в якій зазначив, що вартість задекларованої ним мисливської рушниці складає 150 000 грн, а антикварного виробу у вигляді дорогоцінних монет - 450 000 грн. Доводи відповідача про те, що колекція дорогоцінних монет була набута ним після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , а також щодо іншої вартості мисливської рушниці та колекції дорогоцінних монет не заслуговують на увагу та спростовуються декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік, яка має найвище доказове значення у справі. Крім того, суд вважав, що спірна колекція дорогоцінних монет є неподільною річчю, оскільки має цінність у своїй цілісності. Спірні акції також є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу, оскільки були набуті ОСОБА_2 у власність в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1 . Посилання відповідача на те, що зазначені акції були отримані ним в порядку приватизації державного майна шляхом обміну приватизаційного майнового сертифіката, є необґрунтованими, оскільки не підтверджені доказами.
		 
		Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку нерухомого майна в апеляційному порядку не оскаржувалося, а тому апеляційним судом в цій частині не переглядалося.
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року в оскаржуваній частині - без змін.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що мисливська рушниця і колекція монет є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому присудив ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно. Також апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину простих іменних акцій в бездокументарній формі номінальною вартістю 0,25 грн за штуку, емітентом яких є ПрАТ «Рівнеазот», в кількості 89 штук, так як ці акції набуті відповідачем за час шлюбу з позивачем та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		10 лютого 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог про виділення ОСОБА_1 : 1/2 частини мисливської рушниці «Zimson» шляхом стягнення компенсації; 1/2 частини колекції дорогоцінних монет шляхом стягнення компенсації; 1/2 частини простих іменних акцій в бездокументарній формі номінальною вартістю 0,25 грн за штуку, емітентом яких є ПрАТ «Рівнеазот», та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди не врахували правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18) та не взяли до уваги наявні в матеріалах справи докази дійсної вартості спірного майна, а саме: відповідь на адвокатський запит стрілецького клубу «Січ» від 10 серпня 2020 року, в якій зазначено, що вартість мисливської рушниці марки «Zimson», калібр 12 мм, 1951 року випуску, складає 8 000 грн; декларацію перед звільненням депутата районної ради ОСОБА_2 від 25 листопада 2020 року, в якій вказано, що вартість рушниці на дату її придбання - 02 серпня 2010 року - складає 8 000 грн, а вартість колекції монет на дату її придбання - 12 грудня 2015 року - складає 1 000 грн. Суд першої інстанції безпідставно присудив позивачу грошову компенсацію за колекцію з трьох монет, а не розподілив їх в натурі, так як спірні три монети в своїй сукупності не є колекцією, тобто не є неподільною річчю, і він не давав своєї згоди на присудження грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на це майно. Крім того, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про призначення у справі комплексної судової мистецтвознавчої та товарознавчої експертизи озброєння для визначення дійсної ринкової вартості колекції монет та мисливської рушниці.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
		 
		11 березня 2021 року справа № 161/7205/20 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пункту 1, абзацу 1 пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Частинами першою, третьою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що з 01 червня 1995 року  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 26 листопада 2015 року. 
		 
		ОСОБА_2 , будучи посадовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-порталі Національного агентства з питань запобігання корупції подав декларацію за 2019 рік, в якій зазначив інформацію про набуття ним права власності: 11 грудня 2000 року - на цінні папери, а саме на 179 іменних акцій ПрАТ «Рівнеазот» номінальною вартістю 45 грн; 16 вересня 2009 року - на антикварний виріб - монети та прикраси з дорогоцінних металів вартістю 450 000 грн; 12 жовтня 2011 року - на мисливську рушницю марки «Zimson», калібр 12 мм, 1951 року випуску, вартістю 150 000 грн.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частини перша, друга статті 372 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
		 
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
		 
		За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
		 
		Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		 
		Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності на майно кожним з подружжя.
		 
		Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Встановивши, що спірні мисливська рушниця, антикварний виріб у вигляді колекції дорогоцінних монет та прості іменні акції в бездокументарній формі в кількості 179 штук, емітентом яких є ПрАТ «Рівнеазот», були набуті відповідачем у власність в період зареєстрованого шлюбу з позивачем, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу. При цьому, визначаючи розмір компенсації вартості мисливської рушниці та антикварного виробу у вигляді колекції дорогоцінних монет, суди попередніх інстанцій дали належну оцінку тим обставинам, що ОСОБА_2 , будучи посадовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-порталі Національного агентства з питань запобігання корупції подав декларацію за 2019 рік, в якій зазначив, що вартість задекларованої ним мисливської рушниці складає 150 000 грн, а антикварного виробу у вигляді дорогоцінних монет - 450 000 грн.
		 
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18), на яку послався заявник в касаційній скарзі, зазначено, що згідно зі статтею 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством. Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про наявні грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Відповідно до вимог Закону України «Про запобігання корупції» та роз`яснень щодо застосування окремих положень цього Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджених рішенням Національного агентства питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 року № 3, декларуванню підлягають в тому числі готівкові кошти станом на 31 грудня звітного року. Відповідно до статті 262 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення суду не може гуртуватись на припущеннях. Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 половини задекларованих ним коштів у сумі 78 000,00 доларів США та 450 000 грн, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, послався на встановлення накопичення сторонами за час шлюбу таких готівкових коштів, проте судами не обґрунтовано, на підставі яких доказів були встановлені такі обставини, а саме щодо накопичення коштів подружжям за час перебування у шлюбі. При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном. Судами не наведено висновків на спростування доводів відповідача про те, що за декларованими ним доходами з 2004 по 2015 рік, у нього не було можливостей накопичити такі кошти. Судами не надано оцінку тій обставині, що шлюб між сторонами у справі розірваний 30 червня 2016 року, спірні готівкові кошти задекларовані відповідачем станом на 31 грудня 2016 року, тобто через 6 місяців після розірвання шлюбу. Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи вимоги ОСОБА_2 у частині стягнення з відповідача половини задекларованих ним коштів у сумі 78 000 доларів США та 450 000 грн, не обґрунтували свої рішення посиланням на належні докази, на підставі яких встановили, що саме ці кошти отримані ОСОБА_1 у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2, тобто до 30 червня 2016 року, Верховний Суд дійшов висновку про невідповідність в цій частині оскаржуваних судових рішень вимогам процесуального закону щодо обґрунтованості судового рішення. У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції не дав оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що з часу розірвання шлюбу і до подання декларації минуло шість місяців, а отже, саме позивач повинна була довести, що ці кошти отриманні у період перебування у шлюбі.
		 
		У справі № 595/324/17 суди давали оцінку відомостям, зазначеним у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щодо грошових активів (готівкових коштів), які наявні у суб`єкта декларування або членів його сім`ї (пункт 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції») станом на останній день звітного періоду (31 грудня 2016 року).
		 
		На відміну від справи № 595/324/17, в цій справі суди послалися на відомості, вказані в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік про цінне рухоме майно,що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, в тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право (пункт 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції»). При цьому  ОСОБА_2 , будучи посадовою особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в декларації за 2019 рік зазначив інформацію не лише про вартість спірного майна, а й про час набуття права власності на нього, а саме: 16 вересня 2009 року - на антикварний виріб - монети та прикраси з дорогоцінних металів вартістю 450 000 грн; 12 жовтня 2011 року - на мисливську рушницю марки «Zimson», калібр 12 мм, 1951 року випуску, вартістю 150 000 грн.
		 
		Отже, правові висновки в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17 (провадження № 61-38303св18) сформульовано Верховним Судом за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи. Тому доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених в зазначеній постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), є необґрунтованими.
		 
		Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
		 
		Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
		 
		Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
		 
		У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
		 
		Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
		 
		Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
		 
		Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду 17 лютого 2021 року у справі № 359/898/18 (провадження № 61-3703св19), від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 07 квітня 2021 року у справі № 757/64512/16-ц (провадження № 61-11187св20), від 18 травня 2021 року у справі № 725/3818/19 (провадження № 61-11831св20).
		 
		Таким чином, у випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду з позовом на підставі статті 364 ЦК України.
		 
		В цій справі ОСОБА_1 просила суд провести поділ спільного майна подружжя, в тому числі шляхом присудження їй грошової компенсації за належну їй частку у спільному майні подружжя.
		 
		Встановивши, що мисливська рушниця та антикварний виріб у вигляді колекції дорогоцінних монет є неподільними речами, перебувають у користуванні відповідача, який не заперечував проти залишення цього майна в його власності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з відповідача на користь позивача вартості належних їй часток вказаного майна.
		 
		За таких обставин доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не давав своєї згоди на присудження грошової компенсації замість частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на спірні мисливську рушницю та антикварний виріб у вигляді колекції дорогоцінних монет, є необґрунтованими. 
		 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб`єкту декларування або членам його сім`ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування; б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості; в) у разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
		 
		Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року встановлено у розмірі 1 921 гривня.
		 
		Системний аналіз вищевказаних норм права дозволяє зробити висновок про те, що відомості про цінне рухоме майно повинні бути зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, якщо його вартість перевищує 192 100 грн. 
		 
		За таких обставин, вказавши в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік відомості про цінне рухоме майно - мисливську рушницю та антикварний виріб у вигляді колекції дорогоцінних монет, ОСОБА_2 фактично визнав, що їх вартість перевищує 192 100 грн.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не взяв до  уваги декларацію перед звільненням депутата районної ради ОСОБА_2 від 25 листопада 2020 року, в якій вказано, що вартість рушниці на дату її придбання - 02 серпня 2010 року - складає 8 000 грн, а вартість колекції монет на дату її придбання - 12 грудня 2015 року - складає 1 000 грн, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		 
		Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		 
		В постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі                                       № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
		 
		В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21) зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
		 
		Враховуючи викладене, оскільки декларація перед звільненням депутата районної ради ОСОБА_2 від 25 листопада 2020 року не існувала на час ухвалення рішення судом першої інстанції, то апеляційний суд не міг її врахувати як доказ вартості та часу набуття у власність спірного майна.
		 
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні його клопотання про призначення у справі комплексної судової мистецтвознавчої та товарознавчої експертизи озброєння для визначення дійсної ринкової вартості колекції монет та мисливської рушниці, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності (частина перша статті 103 ЦПК України).
		 
		Пунктами 6, 7 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, клопотання особи, яка подала скаргу.
		 
		Під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в поданій 26 листопада 2020 року апеляційній скарзі на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 та його представник - адвокат Бурда Д. П. не заявляли клопотання про призначення в цій справі комплексної судової мистецтвознавчої та товарознавчої експертизи озброєння для визначення дійсної ринкової вартості колекції монет та мисливської рушниці, а представник ОСОБА_2 - адвокат Бурда Д. П. подав таке клопотання до апеляційного суду лише 21 січня 2021 року.
		 
		Ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, внесеною в протокол судового засідання, в задоволенні вищевказаного клопотання відмовлено. При цьому апеляційний суд керувався положеннями статті 367 ЦПК України та виходив з того, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі ОСОБА_2 не посилався на необхідність проведення у справі експертизи і не заявляв такого клопотання.
		 
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		 
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		 
		Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		 
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
		 
		За таких обставин, оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також в поданій 26 листопада 2020 року апеляційній скарзі на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року ОСОБА_2 та його представник - адвокат Бурда Д. П. не посилалися на необхідність проведення в цій справі експертизи і не заявляли такого клопотання, то згідно з вимогами пунктів 6, 7 частини другої статті 356, частини другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бурди Д. П. про призначення у справі комплексної судової мистецтвознавчої та товарознавчої експертизи озброєння, яке було подане до апеляційного суду лише 21 січня 2021 року.
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, тобто є необґрунтованими.
		 
		Інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками. При цьому касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині виділення ОСОБА_1 1/2 частини простих іменних акцій в бездокументарній формі номінальною вартістю 0,25 грн за штуку, емітентом яких є ПрАТ «Рівнеазот», в кількості 89 штук.
		 
		Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.
		 
		ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська   Судді:В. М. Ігнатенко    С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв    В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...