Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 940/61/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 13.08.2021. Зареєстровано: 13.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2021.
Дата набрання законної сили: 14.09.2021
Номер судового провадження: 2/940/170/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		05.08.2021 Провадження по справі № 2/940/170/21 
		Справа № 940/61/21
		                                        
		РІШЕННЯ
		                                       Іменем України
		 
		05 серпня 2021 року Тетіївський районний суд Київської області у складі:
		головуючого судді                                        Мандзюка С.В.
		за участю секретаря судових засідань                Столярчук В.В.
		позивача                                                 ОСОБА_1 
		відповідача                                                 ОСОБА_2 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання висловлювань дискримінаційними, захист честі, гідності та ділової репутації, та відшкодування моральної шкоди, 
		                                        встановив:        
		ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:
		1)визнати висловлювання ОСОБА_2 , які були поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі «Фейсбук» на сторінці групи «Тетіївська правда» під постом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 висловлювання у коментарях на сторінці #Вибори Без сексизму дискримінаційними за ознакою статі;
		2)визнати висловлювання ОСОБА_2 , які були поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 у мережі «Фейсбук» на сторінці групи «Тетіївська правда» під постом ОСОБА_1 та 06.10.2020 року висловлювання у коментарях на сторінці #Вибори Без сексизму такими, що принижують мою честь, гідність та ділову репутацію;
		3)зобов`язати ОСОБА_2 вибачитися за висловлювання у такий самий спосіб, що й поширила їх наступним чином: у мережі «Фейсбук» на сторінці групи «Тетіївська правда» написати такий текст вибачення: «Я, ОСОБА_2 , коментувала дописи у мережі « Фейсбук » на сторінці групи «Тетіївська правда» під постом ОСОБА_1 05.10.2020 року та 06.10.2020 року на сторінці #Вибори Без сексизму, які супроводжувались образами, наклепом, дискримінацією та приниженням честі та гідності, за що прошу вибачення у ОСОБА_1 !».
		4)стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 1(одна) гривня 00 копійок та судовий збір та понесені мною за час розгляду цієї справи судові витрати.
		В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що є громадською діячкою, з 2019 року по теперішній час працює помічником-консультантом народного депутата України. Через активну та небайдужу громадську та політичну діяльність часто публікує дописи політичного характеру в соціальній мережі « Фейсбук » зі своєї особистої сторінки (ОСОБА_1). Відповідачка зі своєї сторінки ( ОСОБА_6 ), зареєстрованої в соціальній мережі «Фейсбук» дискримінаційними та сексистськими висловлюваннями коментує її дописи. Зокрема, 05.10.2020 року за дописом у групі «Тетіївська правда» у соціальній мережі «Фейсбук» на її пост про балотування кандидаткою в депутати до Київської обласної ради відповідачка прокоментувала дану публікацію: «Категорично-Ні!!! Людина, що переступила тридцятирічний рубіж і не стала ні дружиною, ні матір`ю на мою думку не може стати ніким, оскільки нікого окрім себе не любить і не поважає.» Крім того, 06.10.2020 року у групі «Вибори без сексизму», створеній у соціальній мережі «Фейсбук», було опубліковано допис про те, що вона зіштовхнулася з дискримінацією та сексизмом, на що відповідачка написала коментар: «Боже, яке зрозуміле, жахливе створіння! Я прожила 55 років, виростити чотирьох дітей, не маю права на власну думку! Ви, недоумки, кого героєм робите? За пару десятиліть з такими «героїнями» українців взагалі не залишиться! Ще раз повторюю скандал і сварки - це все, що вміє ОСОБА_1 ! І повторюю і аргументує це де завгодно!». 
		Вважає, що поширені відповідачкою висловлювання не відповідають дійсності, є дискримінаційними за ознакою статі та спрямовані на те, щоб принизити її честь, гідність та ділову репутацію, тому підлягають спростуванню. У результаті цілеспрямованих дій відповідачки щодо поширення недостовірної інформації і усвідомлення при цьому нею наслідків своїх дій, що опорочили її честь, гідність і ділову репутацію було спричинено значну моральну шкоду, а саме втрати немайнового характеру внаслідок приниження її честі, гідності і ділової репутації як кандидатки в депутати, ускладнення подальшого активного громадсько-політичного життя, стосунків із громадськістю. 
		Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 29.01.2021 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання.
		01.03.2021 року відповідачкою ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання висловлювань дискримінаційними, захист честі, гідності та ділової репутації, та відшкодування моральної шкоди відмовити у повному обсязі, вказуючи, що доводи позивачки є безпідставними та необґрунтованими, виходячи з того, що вона висловила свою власну критичну думку, правдивість якої не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Дана позиція повністю кореспондується з законодавством України, зокрема ст. 47-1 Закону України «Про інформацію» регламентує, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Щодо сексистських висловлювань зазначає, що жоден із її дописів не містить посилань чи вказівок, визначень чи обмежень у правовизначенні щодо можливостей чоловіків та жінок. Своїми дописами реалізувала свої права громадянина України, гарантовані ст. 34 Конституції України, яка гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та передбачає, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Що стосується питання відшкодування моральної шкоди, то відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження умов, при яких здійснюється відшкодування моральної шкоди.
		Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 03.03.2021 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті. 
		У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
		У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та просила відмовити у позові за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог.
		Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, свідків, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступних висновків. 
		Як встановлено в судовому засіданні та вбачається із  роздруківок скриншотів із соціальної мережі «Фейсбук» у групі «Тетіївська правда», наданих позивачкою ОСОБА_1 , 05.10.2020 року на пост ОСОБА_1 про балотування її кандидаткою в депутати до Київської обласної ради відповідачкою ОСОБА_2 прокоментовано дану публікацію наступного змісту: «Категорично-Ні!!! Людина, що переступила тридцятирічний рубіж і не стала ні дружиною, ні матір`ю на мою думку не може стати ніким, оскільки нікого окрім себе не любить і не поважає.» (а. с. 11).
		Крім того, 06.10.2020 року у соціальній мережі «Фейсбук» у групі «Вибори без сексизму», відповідачкою ОСОБА_2 опублікувано коментар наступного змісту: «Боже, яке зрозуміле, жахливе створіння! Я прожила 55 років, виростити чотирьох дітей, не маю права на власну думку! Ви, недоумки, кого героєм робите? За пару десятиліть з такими «героїнями» українців взагалі не залишиться! Ще раз повторюю скандал і сварки - це все, що вміє ОСОБА_1 ! І повторюю і аргументує це де завгодно!».
		Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначив, що у мережі Фейсбук на сторінці «Тетіївська правда» був розміщений агітаційний допис позивачки ОСОБА_1 , під яким були залишені негативні коментарі, у тому числі і відповідачки ОСОБА_2 . Дописи відповідачки пам`ятає, вважає їх дискримінаційним за ознакою статі та принизливими з метою створення негативного враження щодо відповідачки ОСОБА_1 , а тому такі дописи вважає неправдивими. 
		Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні зазначила, що позивачка, будучи кандидатом у депутати, у соціальних мережах публікувала свою пости із матеріалами, які є передвиборчою агітацією. Під одним із таких постів з`явилися коментарі відповідачки ОСОБА_2 , в яких остання намагалася принизити позивачку. Пости пам`ятає, вважає їх принизливими саме через втручання в право особи бути чи не бути матір`ю, а також щодо права вибору свого сімейного стану. Крім того, свідок ОСОБА_9 зазначила, що відповідачка завжди пише пости під своїх справжнім ім`ям, хоча пости та дописи відповідачки ОСОБА_2 дуже часто стосуються втручання в сімейне та особисте життя. Дописи викликали обурення не тільки в мережі, а й серед громади. Крім того зазначила, що висловлювання є образливими з рисами сексизму, висловлені у категоричній формі.
		Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
		Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Разом із тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
		Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		За змістом статей 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції Укпаїни, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
		У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду. 
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Суд звертає увагу, що в своїй практиці Європейський Суд з прав людини розрізняє факти та оціночні судження.
		При дотриманні умов § 2 статті 10 Конвенції, право вільно передавати інформацію поширюється не лише на "інформацію" та "ідеї", які сприймаються сприятливо або вважаються необразливими чи нейтральними, але й такі, які ображають, шокують чи викликають стурбованість. Такі є вимоги плюралізму, толерантності і лібералізму, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі Handysidev.UnitedKingdom).
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» також зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
		У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
		Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
		Отже, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини, суд приходить висновку, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
		Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 травня 2019 року у справі №591/7099/16-ц (провадження №61-34159св18), за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
		Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2019 року у справі №725/5585/16-ц (провадження №61-34549св18), вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Якщо суб`єктивну думку, яка є оціночним судженням, висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду, а не спростовувати таку інформацію. 
		У рішенні від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». 
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 лютого 2012 року у справі «Аксель Шпрінгер АГ проти Німеччини» зазначив, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується. У таких справах, як «Лінгенс проти Австрії» (1986 року); «Обершлік проти Австрії» (1991 року), в яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів. Тому Європейський суд з прав людини вважає порушенням ст. 10 Конвенції задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти до критики. Межа допустимої критики щодо публічного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Як встановлено в судовому засіданні, позивачка ОСОБА_1 є активісткою, громадською діячкою, меценаткою, з 2019 року по теперішній час працює помічником-консультантом народного депутата України, займається активною громадською та політичною діяльністю, хоча і не розголошує того, що організовує заходи для дітей, співпрацює з Центром розвитку «Пізнайко», допомагає онкохворим, опікується питаннями належного медичного обстеження жінок, які перебувають у зоні АТО. У судових дебатах позивачка також вказала, що усвідомлює, що є громадською активісткою, її життя є публічним, а тому вона готова до того, що люди будуть оцінювати її за професійною діяльністю, але дописи відповідачки вважає дискримінаційними та образливими і не лише щодо себе, а щодо більшості жінок, які ведуть активне громадське життя. Саме свою стать, вік та сімейний стан позивачка вважає об`єктами посягань, які потребують судового захисту. За таких обставин вважає твердження відповідачки не оціночними судженнями, а саме дискримінаційними. Таким чином позивачка ОСОБА_1 фактично не заперечує статус публічної особи, а відтак і того, що межі допустимої критики та оцінки поведінки позивачки є значно ширшими, ніж межі критики пересічного громадянина.
		З огляду на те, що позивач є публічною особою, суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції    № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях  3,  4,  6  Декларації  вказується,  що  оскільки політичні  діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або  здійснюють  публічну  владу  на місцевому,   регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні  мати  більшого  захисту  своєї  репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
		Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України»,    «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» тощо, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Європейський суд з прав людини 02.06.2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
		У зазначеному рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
		Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.
		У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, алей тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц.
		Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалась на те, що висловлювання відповідачки є дискримінаційними за ознакою статі та такими, що принижують її честь, гідність та ділову репутацію.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків», дискримінація за ознакою статі - ситуація, за якої особа та/або група осіб за ознаками статі, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами або привілеями в будь-якій формі, встановленій Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», крім випадків, коли такі обмеження або привілеї мають правомірну об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Зазначені висловлювання відповідачки за відсутності фактичних даних не можуть вважатися дискримінаційними за ознакою статі, оскільки виходячи із наведеного визначення для віднесення тих чи інших дій до дискримінаційних необхідна наявність певної ознаки (тобто конкретного переконання), внаслідок якої позивачка зазнала обмеження у своїх правах у порівнянні з іншими. 
		Разом з тим, встановивши обставини справи, у вказаних позивачкою дописах, розміщених відповідачкою 05.10.2020 року та 06.10.2020 року у соціальній мережі «Фейсбук» відсутня констатація будь-яких конкретних фактів стосовно ОСОБА_1 , а міститься лише власна думка ОСОБА_2 щодо позивачки, здебільшого як кандидатки на місцевих виборах. Зазначені висловлювання хоч і є критичними та такими, що викликали певний негативний резонанс, проте зазначені висловлювання в першу чергу свідчать про особисте ставлення відповідачки до позивачки, як кандидата, і як відповідь на пост, здійсненні в межах свободи вираження її особистих поглядів. 
		У рішенні від 06 жовтня 2015 року в справі «Карпюк та інші проти України» зазначено, що  свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства».
		Особа, яка висловлює  власні погляди, критичні висловлювання  не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права.
		Зрештою, суд наголошує на тому, що дописи відповідачки є вираженням її суб`єктивної думки, фактично коментарем на передвиборчий пост, підготовлений позивачкою ОСОБА_1 , тобто є не твердженням, висловленим особисто ОСОБА_2 про факт, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору. 
		За таких обставин, суд вважає, що поширені відповідачкою висловлювання є суто оціночними судженнями.
		Як вбачається зі змісту правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі №725/5585/16-ц (провадження №61-34549св18), від 20 травня 2019 року у справі №591/7099/16-ц (провадження №61-34159св18), поширення відповідачем оціночних суджень не може бути підставою для захисту права позивача на повагу до честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
		Щодо заявленої позовної вимоги, зокрема зобов`язати відповідачку ОСОБА_2 вибачитися за висловлювання у такий самий спосіб, що й поширила їх, то суд не вправі зобов`язувати відповідачку вибачатися у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі та ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено діючим законодавством.
		Разом з тим, оціночні судження ОСОБА_2 могли сприйматись позивачкою як образливі висловлювання. У такому випадку, згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», єдиним належним та ефективним способом захисту особистих немайнових прав позивачки може бути відшкодування їй моральної шкоди. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).
		Однак, всупереч ч.1 ст. 81 ЦПК України позивачка ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у зв`язку з поширенням відповідачкою оціночних суджень вона зазнала моральних страждань. 
		Більш того, в судових дебатах позивачка ОСОБА_1 зазначила, що оцінює як хороше те, що викладена відповідачкою інформація неодноразово публікувалась у ЗМІ і в травні 2021 року було зареєстровано законопроект щодо внесення змін до чинного законодавства, зокрема щодо визначення поняття нетерпимості. За таких обставин, суд констатує, що матеріали справи та встановлені у ході судового розгляду обставини унеможливлюють кваліфікацію переживань позивачки ОСОБА_1 щодо дописів відповідачки, такими, що завдали їй моральної шкоди. 
		Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ( ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
		Оцінивши в сукупності докази, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивачки, оскільки, відповідачка висловила власні критичні думки, що є оціночними судженнями, які в силу вимог закону, положень Конвенції, з врахуванням практики ЄСПЛ, не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості та відповідно не можуть бути підставою для захисту права позивача на повагу до честі, гідності та ділової репутації.
		Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. 
		Оскільки, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на позивачку.
		З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання висловлювань дискримінаційними, захист честі, гідності та ділової репутації, та відшкодування моральної шкоди.
		Керуючись статтями 32, 34, 55, 68 Конституції України, статтями 15, 23, 94, 277, 297, 1167 Цивільного кодексу України, статтею 30 Закону України «Про інформацію», постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», статтями 10, 12, 13, 76, 81, 82, 141, 206, 264-268, 354 ЦПК України, суд
		                                               вирішив:
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання висловлювань дискримінаційними, захист честі, гідності та ділової репутації, та відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Дата складення повного рішення: 13.08.2021 року. 
		 
		Суддя                                                                                С.В.Мандзюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...