Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/3808/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; до засобів масової інформації.
Надіслано для оприлюднення: 13.08.2021. Зареєстровано: 13.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2021.
Дата набрання законної сили: 12.08.2021
Номер судового провадження: 22-ц/803/6442/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/6442/21 Справа № 203/3808/20   Суддя у 1-й інстанції - Колесніченко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 серпня 2021 року                                    м. Дніпро
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
		 
		головуючого судді  Свистунової О.В.,
		суддів  Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.,
		за участю секретаря  Гулієва М.І.о.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
		 
		апеляційну скаргу  ОСОБА_1 
		 
		на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року
		 
		по цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Газета Наше місто про захист честі, гідності та ділової репутації, 
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Газета Наше місто (далі  ТОВ Газета Наше місто) про захист честі, гідності та ділової репутації.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет відповідач на своєму веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 з посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3 розмістив статтю під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 » зі змістом про опублікування мешканки міста Дніпра ОСОБА_2 у соціальній мережі Facebook інформації про отримання нею продуктового набору з крупами та соняшниковою олією від представників політичної партії Загіда Краснова Громадська Сила, який також містив чіткі інструкції про правильне голосування за політсилу на виборах, а також зі змістом про відкриття Дніпровським відділом поліції ГУНП в Дніпропетровській області кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12020040030001903, передбаченого ч.1 ст. 160 КК України, за фактом прямого підкупу виборців лідером політичної партії Громадська сила та кандидатом в мери міста Дніпра Загідом Красновим, яких було зареєстровано 60 порушень, в тому числі і у місті Дніпрі та підтверджено показаннями свідків і доказами спостерігачів, та що бізнесмену, який має «кримінальне минуле» і звертається до всіляких «чорних» схем заради підвищення своїх гірких рейтингів, подібні методи «боротьби» за владу притаманні, як то «заманливі» пропозиції за неділю до місцевих виборів продати свій голос за 1000 гривень та прийти в день виборів на дільницю, поставити галочку біля прізвища ОСОБА_3 та відправити фотозвіт куратору, доказом чого стали публікації скринів повідомлень від куратора ОСОБА_3 в мережі Інтернет обурених громадян, натомість ОСОБА_3 , проявивши свої бандитські замашки, відмовився виплачувати обіцяні кошти, тим самим «кинувши» людей, про що ІНФОРМАЦІЯ_5 розмістили на сайті статтю з посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6 », правдивість чого не може бути достеменно перевірена, контент публікації не відповідає дійсності (щодо особи позивача) та створює у широкого кола осіб (кому вказана інформація стала відома) викривлене уявлення про особу позивача.
		 
		В обґрунтування завідомо недостовірності поширеної інформації, позивач також категорично заперечував факт наявності будь-якого кримінального провадження щодо нього, тим більше з ухваленням вироку суду, що набрав законної сили. Доводи про негативність такої інформації аргументував формою і способом її подачі як масової для створення у необмеженої кількості читачів хибного уявлення про прояв позивачем зневаги до чинного законодавства і про грубе його порушення, нібито пійманим на недоброчесності з викриттям, таким чином, в аморальності і протиправній діяльності, яка має обвинувальний нахил і сприймається, як звинувачення позивача у вчиненні злочину, що несумісне з презумпцією невинуватості позивача.
		 
		Ураховуючи викладене, позивач просив суд: визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_3 та ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 з посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_3 зобов`язати ТОВ Газета Наше місто протягом трьох календарних днів з дня набрання рішенням суду законної сили видалити інформацію, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, розміщену 18 та ІНФОРМАЦІЯ_5 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 з посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 та ІНФОРМАЦІЯ_3 та спростувати недостовірну інформацію у спосіб, яким вона була поширена, а саме опублікувати вступну та резолютивну частину цього рішення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
		 
		Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Судом першої інстанції установлено, що 21 вересня 2020 року о 12 год. 26 хв. постановою голови комісії Дніпровської міської територіальної комісії Дніпровського району Дніпропетровської області під № 18 ОСОБА_1 , який висунутий Дніпровською міською організацією партії Громадська Сила, зареєстровано кандидатом на посаду Дніпровського міського голови Дніпровського району Дніпропетровської області на перших виборах депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2020 року (а.с.30,31).
		 
		Того ж дня, о 12 год. 38 хв. постановою голови комісії Дніпровської міської територіальної комісії Дніпровського району Дніпропетровської області під № 19 зареєстровано кандидатів у депутати Дніпровської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, включених до виборчих списків Дніпровської міської організації партії Громадська Сила, у єдиному багатомандатному виборчому окрузі та територіальних виборчих округах на перших виборах депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних і міських голів 25 жовтня 2020 року (а.с.28,29).
		 
		18 жовтня 2020 року о 18 годині 05 хвилини в мережі Інтернет редакція ТОВ Газета Наше Місто по праву реєстранта доменного імені nashemisto.dp.ua на веб-сайті інтернет-видання Головна газета Дніпра Наше місто в адресному просторі з режимом доступу URL:https://nashemisto.dp.ua/2020/10/18/starye-metody-v-sile-zagid-krasnov-podkupaet-izbiratelej-produktovym-naborom-s-krupami-fotofakt/ під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_4 » розмістила публіцистичну новинну статтю наступного змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_7 . Казалось бы, давно забытый метод покупа избирателей гречкой  в далеком прошлом! Но только не для человека, который уже не знает, как удержаться в тонущей лодке. Так, однак из жительниц днепровского района ОСОБА_4 в Facebook заявила, что получила продуктовый набор с крупами и подсолнечным маслом от представителей политической партии Загида Краснова Громадська сила. Внутри пакета она обнаружила инструкцию с указанием, как правильно проголосовать за указанную политсилу.» (а.с.24-27).
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_5 о13годині 33хвилині вмережі Інтернетредакція ТОВГазета НашеМісто поправу реєстрантадоменного імені ІНФОРМАЦІЯ_2  на веб-сайті інтернет-видання Головна газета Дніпра Наше місто в адресному просторі з режимом доступу URL: ІНФОРМАЦІЯ_6 / під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_8 » розмістила публіцистичну новинну статтю наступного змісту: «Согласно ч.1 ст. 160 Уголовного кодекса Украины, за подкуп избирателей правонарушителю грозит наказание в виде лишения свободы сроком до 3 лет. Тем людям, которые совершили продажу своего голоса, также грозит наказание  в виде штрафа или даже свободы до двух лет. По данным наблюдателей, уже было зафиксировано 60 подобных правонарушений, в том числе и в Днепре. И не смотря на то, что ОСОБА_3 всячески отрицает причастность к подкупам в своем видеообращении, факты подтверджены свидетелями и уликами. Примечательно, что бизнесмену с криминальным прошлым вовсе не чужды подобные методы борьбы за власть. В надежде хоть как-то повысить свои печальные рейтинги, господин ОСОБА_3 , по многочисленным сообщениям в СМИ и соцсетях, прибегает ко всевозможным черным схемам покупки голосов. Так, за неделю до местных выборов в интернете возмущенные граждане опубликовали скрин сообщения от куратора Загида с заманчивым предлоджением продать свой голос за 1000 гривен. Все, что требуется  прийти в день выборов на участок, поставить галочку напротив фамилии ОСОБА_3 и отправить куратору фото бюллетеня. Позже выяснилось, что и в этой схеме проявились бандитские замашки ОСОБА_3  депутат отказался выплачивать обещанные деньги, тем самым кинув людей. Впрочем, поступил как обычно  наобещал, но слова не сдержал. Напомним, несмотря на все старания зацепиться за власть, ОСОБА_5 социологи пророчат тотальный провал  выше пятого места этому кандидату не подняться.» (а.с.20-23).
		 
		Разом з новинною інформацією відповідачем опубліковані також фото ОСОБА_6 , скрин повідомлення громадянам зі змістом про пропонування голосувати за ОСОБА_6 , фотокартку галочки в бюлетені, яку надіслати на зворотній зв`язок, за що буде сплачено 1000 грн., а також фото змісту пакету з продуктами та примірником бюлетеню з вказівками голосування саме за Громадську Силу під номером «02».
		 
		Натомість, відповідачем до відзиву на позов надані друкований витяг з соціальної мережі Facebook користувача ОСОБА_2 з заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_9 » з хештегом « ОСОБА_7 », де зазначено коментар користувача: « ОСОБА_8 меняются, а принципы нет! Или как проводится предвыборка на Игрени! Кто остался без прод.продуктов? Интересно какая категория вошла в списки и кто их выдавал?», під яким розміщено фото змісту пакету, в якому знаходиться олія, крупи, борошно та інше з примірником виборчого бюлетеню, в якому під номером «02» зазначена політична партія Громадська Сила та галочка, нібито, виборця за надання виборчого голосу за зазначену партію. Разом з цим фото міститься і фото автомобіля марки Форд з державним номером НОМЕР_1 , яким, нібито, розвозили пакети з продуктами від партії Громадська Сила.
		 
		Крім цього, відповідачем надана фотокопія листа ДВП ГУНП в Дніпропетровській області за вих. № 45/2-Аз-204 від 21 жовтня 2020 року, підписаного заступником начальника ДВП ГУНП в Дніпропетровській області  начальником слідчого відділу підполковником поліції Ю.Захаренком, наданого на запит адвоката Костюченко Н.О. від 20 жовтня 2020 року за вх.№ Аз-204, в якому повідомляється про надання Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом опублікування публікації про те, що 18 жовтня 2020 року представники політичної сили Загіда Краснова Громадська Сила на території ж/м Ігрень та Самарського району м. Дніпра на легковому автомобілі марки Форд організували видачу масових подарунків для потенційних виборців під виглядом продовольчих товарів. 19 жовтня 2020 року СВ ДВП ГУНП в Дніпропетровській області на підставі матеріалів, наданих Самарським ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12020040030001903, внесеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 160 КК України.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на фотокартки та коментарі, розміщені на сторінці користувача ОСОБА_9 , тобто є не твердженням, висловленим про факт порушення передвиборчої кампанії ОСОБА_1 , як кандидатом у депутати міської ради та кандидата на посаду Дніпровського міського голови, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації, що стосується і отримано інформації щодо порушення кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 160 КК України, то такі висновки не можуть бути а ні спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		 
		Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		 
		У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
		 
		Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
		 
		У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		 
		За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
		 
		За положеннями статті 29 Закону України Про інформацію від 02.10.1992 року № 2657-XII (далі  Закон № 2657-XII), суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		 
		При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо щоб інформація. Яка розповсюджується будь ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
		 
		За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
		 
		Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони обираючи кар`єру публічної особи погодились на таку увагу.
		 
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
		 
		Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону № 2657-XII оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		 
		Таким чином, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи. Або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.
		 
		Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження і критику у поєднанні з дотримання розумних меж цих суджень.
		 
		Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
		 
		Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		 
		Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27.02.2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		 
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		 
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		 
		Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		 
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
		 
		Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
		 
		Відповідно, коли висловлювання стосуються питання суспільного інтересу, свободі вираження думок зазвичай надаватиметься високий рівень захисту, а органи влади, таким чином, матимуть вузькі межі дискреційних повноважень. Більше того, межі допустимої критики щодо політика ширші, ніж межі критики щодо приватної особи. На відміну від останньої, політик неминуче та свідомо відкриває себе для пильного вивчення своїх слів та дій з боку журналістів та широкого загалу, а тому повинен проявляти більшу толерантність. Звичайно, право на захист репутації поширюється і на політиків, навіть якщо вони виступають не як приватні особи, проте у таких випадках вимоги такого захисту мають бути збалансовані з інтересами суспільства до відкритої дискусії з політичних питань (INSTYTUT EKONOMICHNYKH REFORM, TOV v. UKRAINE, № 61561/08, § 44, ЄСПЛ, 02 червня 2016 року).
		 
		У постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.08.2018 року у справі № 607/4318/16-ц зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».
		 
		В рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19.
		 
		Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 753/21759/16-ц, від 22.05.2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 05.06.2019 року у справі № 758/6022/14-ц та ін.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Судом апеляційної інстанції установлено, що ОСОБА_1 є публічною особою, що не заперечувалося ним самим, відомим у суспільстві політичним та громадським діячем, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та суспільства, та його безпосередні дії становить суспільний інтерес.
		 
		У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі  Резолюція).
		 
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		 
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		 
		Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
		 
		Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
		 
		Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом  це передумова плюралізму поглядів.
		 
		Європейський суд з прав людини 02.06.2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
		 
		У зазначеному рішення суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.
		 
		Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.
		 
		У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» № ЄСПЛ зазначив: «37. Суд знову повторює, що свобода вираження являє собою одну з найважливіших основ демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу. Відповідно до частини другої статті 10 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), вона стосується не лише «інформації» або «ідей», які сприймаються схвально або вважаються необразливими, або не викликають інтересу, алей тих, що ображають, шокують або непокоять. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та свободи поглядів, без яких не існує «демократичного суспільства».
		 
		Так, у справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» вказано «43. Він повторює, що фундаментальною вимогою права дифамації (the law of defamation) є те, що для виникнення підстави для подання позову про дифамацію необхідно, щоб дифамація була звернена до конкретної особи. Якби усім державним посадовцям було б дозволено звертатися до суду з позовами про дифамацію через будь-яку заяву критичного характеру стосовно ведення державних справ, навіть у ситуаціях, коли до посадовця не зверталися на ім`я або в інший (такий, що може бути ідентифікований) спосіб, журналісти були б завалені позовами. Це не лише вилилося б у накладення надмірного і непропорційного тягаря на засоби масової інформації, що здійснювало б тиск на їхні ресурси та затягло б їх у нескінченні судові тяжби. Безсумнівно, це мало б ефект стримування, яке відчувала б преса, виконуючи роль рупора інформації та громадського охоронця порядку (watchdog)».
		 
		Таким чином, така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, тобто є не твердженням, висловленим ними особисто про факти, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації. Такі висновки не можуть бути, а ні спростовані, а ні підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.
		 
		Поширення таких висновків відповідачем повинно оцінюватись з точки зору суспільно відповідальної поведінки будь-якої особи перед суспільством, а аналіз таких висновків повинен здійснюватися суспільством на основі усієї інформації отриманої з різних джерел
		 
		З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що поширена відповідачем інформація на підставі даних відповідача знаходиться в межах допустимої критики позивача, як політичного діяча, в період виборчих перегонів. Таке поширення та оцінка отриманої інформації була зроблена з посилання на сторінку користувача Facebook, що є оціночними судженнями відповідача, які ґрунтуються на його особистому трактуванні отриманої з інших джерел і є у площині критики публічної особи політичного діяча.
		 
		Крім того, відповідач ТОВ Газета Наше Місто випускає зареєстровану у встановленому порядку газету Наше місто, з огляду на що екранне (інтернет) видання Головна газета Дніпра Наше місто, як засіб комунікації для розповсюдження інформації, за розширеного тлумачення ч.3 ст. 1 Закону про пресу визнається носієм інформації друкованого видання того ж виду, на який за висновками Верховного Суду, викладеними 13.02.2019 року в постанові Касаційного цивільного суду № 61-5189св18, розповсюджуються гарантії діяльності засобів масової інформації, а так само обов`язки і відповідальність. На веб-сторінці видання Головна газета Дніпра Наше місто інформація опублікована без зазначення автора у формі редакційної статті, тому за відсутності офіційних відомостей про статус юридичної особи у такої редакції з висновків Пленуму Верховного Суду України в п.9 зазначеної постанови № 1 від 27.02.2009 року, які підтримав Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду № 61-48133св18 від 30.09.2019 року, слідує відповідальність за її випуск у світ у ТОВ Газета Наше Місто за правом власника веб-сайту і як за власну електронну інформаційну продукцію, і як власника засобу комунікації її розповсюдження.
		 
		Виходячи у з`ясованих обставинах із статусу відповідача, скористатися у цій справі застереженнями про умовний імунітет ЗМІ від цивільної відповідальності, сформульований в § 65 рішення Європейського Суду з прав людини від 05.05.2011 року у наведеній вище справі «Редакції газети "Правоє дело" та Штекель проти України», відповідач ТОВ Газета Наше Місто вправі з посиланням на ст. 42 Закону про пресу і ст. 35 Закону України Про інформаційні агентства.
		 
		В свою чергу, спростування недостовірної інформації за ст. 277 ЦК України належить до змісту абсолютного особистого (немайнового) суб`єктивного права і здійснюється незалежно від вини особи, яка поширила таку інформацію, чи мети дій такої особи, а тому за висновками Пленуму Верховного Суду України в п.22 зазначеної постанови № 1 від 27.02.2009 року не відноситься до способів цивільно-правової відповідальності, звільнення від якої у вичерпному переліку випадків передбачене для засобів масової інформації включно з інформаційними агентствами, означаючи неможливість покладення на них в цих випадках обов`язку винагороди за збитки чи відшкодувати моральну шкоду, у зв`язку з чим правила ст. 277 ЦК України застосовуються залежно від виду посягання у системному зв`язку з критеріями відмежування оціночних суджень від недостовірної інформації (тверджень про факти) відповідно до ст. 30 Закону України Про інформацію та Конвенції, чим згідно ст.ст. 12, 13 ЦК України визначені межі здійснення права на інформацію, від яких залежать об`єктивні і суб`єктивні ознаки юридичного складу правопорушення.
		 
		Позитивні обов`язки професійних учасників інформаційних відносин підлягають виконанню в обсязі, встановленому від протилежного правилом ч.2 ст. 37 Закону про пресу, за якого спростування на вимогу потерпілого зобов`язана опублікувати редакція, яка не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, чого має дотримуватися інформаційне агентство в силу бланкетної норми статті 21 Закону України Про інформаційні агентства щодо обов`язків його журналістів за більш суворим стандартом добросовісності згідно ст. 33 цього Закону, за яким має бути спростована лише та інформація, що не відповідає дійсності, незалежно від наявності в розпорядженні інформаційного агентства будь-яких доказів протилежного.
		 
		Допустимі межі прийнятної критики в діях відповідача за практикою їх тлумачення Європейським Судом з прав людини в рішенні від 27.02.2001 року у справі «Єрузалем проти Австрії» визначаються лише у випадку поширення оціночних суджень, правдивість яких не може бути ані доведена, ані спростована, до яких за статтею 30 Закону України Про інформацію не відносяться ті з висловлювань, що не містять фактичних даних, які складають наклеп, тобто завідомо неправдиві вигадки про начебто вчинений протиправний чи аморальний вчинок або інші ганебні відомості, що може бути спростований.
		 
		В той же час функцію засобів масової інформації за усталеною практикою Європейського Суду з прав людини в § 37 рішення від 24.02.97 у справі «De Haes and Gijsels v. Belgium» [Де Хаєс и Гійселс проти Бельгії] складає передача інформації стосовно будь-яких питань і тем, які викликають інтерес громадськості, у спосіб, відповідний їх «обов`язкам і відповідальності», не порушуючи межі особливо в тому, що стосується репутації і прав інших осіб, а тому з вимогою отримання інформації з надійних джерел не сумісна відсутність достатнього підтвердження в якості фактичної основи для висловлених у статті тверджень, а так само добросовісно здійсненого перед опублікуванням дослідження, що в іншій справі «Dorota Kania v. Poland (№. 2)» за рішенням Європейського Суду з прав людини від 04.10.2016 допускає втручання у свободу слова в інтересах захисту репутації.
		 
		З огляду на викладене та враховуючи, що така оцінка є вираженням суб`єктивної думки відповідача, фактично коментарем на фотокартки та коментарі, розміщені на сторінці користувача ОСОБА_9 , тобто є не твердженням, висловленим про факт порушення передвиборчої кампанії ОСОБА_1 , як кандидатом у депутати міської ради та кандидата на посаду Дніпровського міського голови, а є оцінкою отриманої інформації та власними висновками від цієї інформації, що стосується і отримано інформації щодо порушення кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 160 КК України, то такі висновки не можуть бути а ні спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом спору.
		 
		За таких обставин, з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів погоджується із висновком суду про відмову у задоволенні позову, оскільки поширена відносно позивача вищевикладена інформація є оціночним судженням та відповідає засадам демократичного суспільства щодо свободи вираження поглядів.
		 
		Позивачем не було доведено належними доказами, що поширена про нього інформація є твердженням про факти, а не оціночним судженням, не довів, що оспорена інформація принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
		 
		Згідно із частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
		 
		Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення  без змін.
		 
		На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
		 
		Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, 
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		 
		Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року  залишити без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		 
		 
		Головуючий О.В. Свистунова
		 
		 
		 
		Судді: Т.П. Красвітна
		 
		 
		 
		І.А. Єлізаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...