Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 506/33/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за законом..
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2021.
Дата набрання законної сили: 26.05.2021
Номер судового провадження: 61-20277ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 травня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 506/33/19
		провадження № 61-20277св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року, постановлену колегією у складі суддів: Гірняк Л. А., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Красноокнянського районного суду Одеської області про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування. 
		Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_3 , спадкоємцями якого є вона та його дочка - ОСОБА_2 . 
		Позивач вказувала, що вона прийняла спадщину після ОСОБА_3 , оскільки проживала з ним на момент його смерті, а відповідач - шляхом звернення з відповідною заявою у встановлений законом строк. До спадкоємців першої черги за законом також належать і інші діти ОСОБА_3 : син - ОСОБА_4 та дочка - ОСОБА_5 , які заяву про прийняття спадщини не подавали та на спадкове майно не претендують. 
		Відповідач, всупереч домовленості між ними щодо поділу спадкового майна, отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на все майно спадкодавця в цілому.
		Рішенням Красноокнянського районного суду Одеської області від 7 червня 2018 року свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, зокрема, на земельну ділянку, грошові заощадження та житловий будинок, які були видані відповідачеві, визнані недійсними. 
		Посилаючись на те, що відповідач умисно ухилялась від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_3 , який через важку хворобу потребував сторонньої допомоги, просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття 
		Ухвалою Красноокнянського районного суду Одеської області від 26 лютого 2019 року, прийнятою у складі судді Чеботаренко О. Л., позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі.
		Приймаючи до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позовна заява відповідає вимогам, статей 175, 177 ЦПК України і підсудна Красноокнянському районному суду Одеської області. Позивач звернулась з позовом до відповідача про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом на підставі статей 1224, 1270 ЦК України, статей 172, 202 СК України, статей 4, 43, 49, 175 ЦПК України. 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Красноокнянського районного суду Одеської області від 26 лютого 2019 року скасовано та направлено справу на розгляд до Котовського міськрайонного суду Одеської області за встановленою підсудністю.
		Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що справа належить до іншої територіальної юрисдикції (підсудності), відтак, позов відповідно до вимог частини першої статті 27 ЦПК України повинен розглядатися судом за місцем реєстрації відповідача. Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, як вважав апеляційний суд, помилково керувався вимогами статті 28 ЦПК України щодо визначення підсудності справи за вибором позивача.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року скасувати, а ухвалу Красноокнянського районного суду Одеської області від 26 лютого 2019 року залишити в силі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права.
		Заявник у касаційній скарзі зазначає, що в ухвалі суду першої інстанції відсутнє будь-яке посилання на статтю 28 ЦПК України, тому висновки апеляційного суду є помилковими. Навпаки, суд першої інстанції виходив із дотримання вимог статті 30 ЦПК України, оскільки предметом позову є право на спадщину, яке складається із нерухомого майна, а саме земельної ділянки та житлового будинку, розташованих на території, що належить до юрисдикції Красноокнянського районного суду Одеської області.
		Позиція інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу від учасників справи до касаційного суду не надходив.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 28 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року 
		№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		 
		Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		За таких обставин розгляд касаційної скарги заявника на постанову Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
		У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
		За змістом частини першої статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
		У статі 28 ЦПК України наведений перелік позовів, у яких підсудність визначається за вибором позивача.
		Статтею 30 ЦПК України визначено перелік позовів, які розглядаються за правилами виключної підсудності.
		Так, за змістом частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. 
		Згідно з роз`ясненнями, які містяться в постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (абзац перший пункту 41, пункт 42), перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають з приводу нерухомого майна. Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
		Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20). 
		З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю вбачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. 
		Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.
		Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. 
		Подібні правові висновки щодо застосування правил виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
		З огляду на те, що спірні правовідносини стосуються нерухомого майна, оскільки предметом позову є усунення відповідача від права на спадкування після ОСОБА_3 , спадщина якого складається із житлового будинку, будівель і споруд, що знаходяться в селі Новокрасне Красноокнянського району Одеської області на вулиці без назви, та земельної ділянки площею 3,67 га, кадастровий номер 5123184900:01:002:0024, яка розташована на території Федосіївської сільської ради Красноокнянського району Одеської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, колегія суддів вважає, що у цьому випадку застосуванню підлягають правила виключної підсудності, визначені частиною першою статті 30 ЦПК України щодо розгляду спору за місцезнаходженням майна або його основної частини і розгляд справ має здійснювати Красноокнянський районний суд Одеської області. 
		Таким чином, висновок апеляційного суду про те, що цей позов має розглядатися за загальними правилами територіальної підсудності відповідно до вимог статті 27 ЦПК України, є помилковим.
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі з додержанням норм процесуального права, що є підставою для скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції. 
		Процесуальні документи, ухвалені після прийняття судом апеляційної інстанції постанови, що скасована касаційним судом не має правового значення.
		 
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Таким чином, враховуючи задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі ухвали суду першої інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у сумі 384,20 грн.
		Керуючись статтями 400, 413 ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити. 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 20 вересня 2019 року скасувати, ухвалу Красноокнянського районного суду Одеської області від 26 лютого 2019 року залишити в силі.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 384,20 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		ГоловуючийІ. М. ФаловськаСудді:В. М. Ігнатенко  С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв  В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...