Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 473/44/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 18.08.2021.
Дата набрання законної сили: 12.08.2021
Номер судового провадження: 61-8103ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 серпня 2021 року 
		м. Київ
		 
		справа № 473/44/20-ц
		провадження № 61-8103св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		третя особа - Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 січня 2021 року у складі судді Лузан Л. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкова О. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, про визначення місця проживання дитини.
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що з 22 січня 2011 року перебувала у шлюбі з відповідачем, який розірвано 29 січня 2018 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області.Від шлюбу вони мають доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після припинення шлюбних відносин постійно проживає з нею. Будучи підприємцем зі стабільним доходом, проживає           у квартирі з сучасним ремонтом і обладнанням, отримує аліменти на утримання доньки, яка за її ініціативою навчається в спеціалізованій школі I-III ступенів «Європейська школа «Михаїл», весь свій вільний час, якого достатньо, присвячує єдиній дитині, а саме: відвідує кружки і заходи якими цікавиться донька, займається    з нею спортом, приймає участь у її лікуванні, оздоровленні, у тому числі за кордоном.Незважаючи на тісну прив`язаність доньки до батька саме в інтересах дитини визначення місця її проживання з матір`ю є найбільш доцільним.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із нею. 
		 
		У лютому 2020 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , третя особа - Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, про визначення місця проживання дитини.
		 
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що квартира в якій мешкає колишня дружина                з донькою є його дошлюбним майном в якій вони проживають за його наполяганням. Саме він піклується про дитину і знаходиться поряд з нею більшість часу поза межами школи, був дійсним ініціатором влаштування до навчального закладу, орендує квартиру неподалік від місця проживання дитини аби не змінювати її усталений розпорядок. За потреби забезпечує дитину всім необхідним для школи, спорту, розваг, харчування, супроводжує та сплачує витрати на зайняття з живопису, перебування у шкільному таборі влітку, піклується профілактикою та лікуванням, аліментні зобов`язання виконує своєчасно. У той же час, мати мало займається дитиною, повертається додому пізно, невчасно приводить дитину до школи, наполягла на відвідуванні кружка лише для отримання відповідної довідки. Дитину хоча й вивозить у закордонні подорожі, але за рахунок сплачених ним аліментів             і після таких поїздок дитина хворіє. Також був випадок залишення хворої дитини на нього та бабусю з метою відвідування іншої країни. Мати двічі потрапляла                              в дорожньо-транспортні пригоди, один раз з дитиною, постійно маніпулює виною та страхом дитини, робить її винуватою у всіх дрібницях, змушує відчувати себе поганою та загалом рішення суду їй потрібно лише для подальших маніпуляцій та переїзду до своїх батьків в інший населений пункт. На відміну від матері дитини, у нього, крім житла, є стабільна робота та високі прибутки.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із ним. 
		 
		Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 січня 2021 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
		 
		Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких підстав вважати, що внаслідок проживання з матір`ю права дитини можуть бути порушені, не встановлено. Разом з тим, відповідачем не надано належних доказів, що зміна звичайного способу життя дитини (зміна місця проживання, побутових умов, оточення, у тому числі з урахуванням наявності                       у останнього жінки, з якою він проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу, її неповнолітніх дітей) позитивно вплине на психологічний стан малолітньої ОСОБА_4 .
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між сторонами у справі існує спір щодо місця проживання доньки, який вони у досудовому порядку вирішити не змогли, а тому, враховуючи психофізіологічні особливості малолітньої дитини, а також виходячи з балансу інтересів дитини та її батьків, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову. 
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
		 
		У травні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 січня 2021 рокута постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та про задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду      від 14 липня 2020 року у справі № 357/7976/18, від 17 жовтня 2018 року у справі        № 402/428/16-ц, від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17, від 14 лютого      2019 року у справі № 377/128/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження     у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		08 червня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального                   і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Обставини встановлені судами 
		 
		22 січня 2011 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 і  ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області               від 29 січня 2018 року.
		Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		Після припинення шлюбних відносин за взаємною домовленістю сторін ОСОБА_1 разом із донькою фактично проживають у зареєстрованій за відповідачем на праві власності квартирі АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов проживання сім`ї                       від 27 серпня 2020 року, складеного фахівцем з соціальної роботи Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області,                       в квартирі за місцем проживання  ОСОБА_1 ,загальною площею 74 кв. м, є всі зручності, житлові умови задовільні. В квартирі чисто, охайно, є сучасні меблі та техніка. У дитини власна кімната, облаштовані місця для навчання, сну, зберігання речей, у тому числі іграшок. Матір`ю створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.
		 
		ОСОБА_1 займається підприємницькою діяльністю, надає послуги із розроблення програмного забезпечення, характеризується замовником послуг як надійний                         і ефективний партнер.
		 
		За даними податкової декларації платника єдиного податку за 2018 рік, сума одержаного доходу  ОСОБА_1 складає 1 376 555,90 грн, а за три квартали 2019 року - 1 008 652,36 грн.
		 
		Донька сторін навчається з першого класу у НВК «ЗНЗ «Європейська школа «Михаїл» І-ІІІ ступенів, ясла-садок». Договори на навчання з цим закладом укладались як батьком, так і матір`ю дитини.
		 
		За характеристиками класного керівника та директора школи, ОСОБА_4                                    є дисциплінованою, має навчальні досягнення високого та достатнього рівня. Весела, товариська, стримана, самостійна, не піддається чужому впливу, користується повагою серед учнів, має багато друзів, завжди охайна, школу відвідує систематично. Батько дитини спілкується з педагогами, цікавиться шкільним життям дитини, турбується про стан її здоров`я, зазвичай, забирає дитину зі школи.
		 
		Також ОСОБА_4 відвідує з 2016 року спортивний клуб, а з вересня 2019 року дитячу архітектурну студію, де проявляє певні здібності.
		 
		Із березня 2018 року по червень 2019 року ОСОБА_4 відвідувала художню студію, в яку її привів і супроводжував батько.
		 
		Обоє батьків сплачують за оздоровчо-профілактичні та медичні послуги, які надавались їхній доньці.
		 
		За судовим наказом Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області                від 06 лютого 2018 року ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання доньки                  у розмірі ј заробітку (доходу).
		 
		Аліменти сплачуються ОСОБА_2 своєчасно і у повному обсязі.
		 
		ОСОБА_2 проживав на час вирішення спору однією сім`єю без реєстрації шлюбу з жінкою та її дітьми: донькою, 2007 року народження, сином, 2012 року народження, в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Відповідно до акта обстеження умов проживання від 16 вересня 2020 року, складеного спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації, квартира складається з трьох окремих кімнат, умови проживання в квартирі задовільні. Квартира облаштована необхідними меблями та побутовою технікою, зроблено сучасний ремонт, створені умови для перебування дитини.
		 
		ОСОБА_2 працює в ТОВ «СімКорп Україна» старшим інженером-програмістом, має стабільний дохід, за 2018 рік нараховано 1 574 320,60 грн заробітної плати, а за 2019 рік - 1 615 386,72 грн.
		 
		За місцем роботи, проживання ОСОБА_2 характеризуються позитивно, ділові якості проявив на найвищому рівні, спокійний, врівноважений, від колег має тільки позитивні відгуки, відвідує з донькою заходи дитячого клубу компанії.
		 
		За висновком Органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 08 жовтня 2020 року місце проживання малолітньої ОСОБА_4 ,                       ІНФОРМАЦІЯ_1 , виходячи з інтересів дитини, рекомендовано визначити з матір`ю.
		 
		Згідно з висновком психолога від 27 жовтня 2020 року ОСОБА_2 рекомендовано: організувати, оптимізувати з урахуванням робочого графіку свій час таким чином, щоб щодня проводити більшу кількість годин разом із донькою ОСОБА_4 ; проводити батьківські зустрічі з дитячим психологом за участю обох батьків; звертатись за приватними психологічними консультаціями (психотерапія) обома батьками; проводити індивідуальні чи групові заняття з дитячим психологом для дитини.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		 
		Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		 
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		 
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		 
		Згідно статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		 
		Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві             в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		 
		Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		 
		У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним               у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батькипроживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
		 
		Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		 
		Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
		 
		Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		 
		У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі              «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге,                    у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
		 
		У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України»     від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
		 
		Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору. 
		 
		Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого                    з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
		 
		При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
		 
		Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		 
		Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		 
		Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він                             є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним  з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі            № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) викладено висновок про те, що  положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, встановлюють, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю. Верховний Суд погоджується із таким висновками судів з огляду на таке.  
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 не чинить ОСОБА_2 будь-яких перешкод   у спілкуванні, побаченні з донькою, а також у її вихованні. 
		 
		Визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, а саме, тому, що і батьком і мамою створено належні умови для виховання та розвитку дитини, обоє з батьків приділяють увагу, підтримку та люблять дитину, суди, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що донька після розлучення батьків проживає разом із матір`ю, визначив місце проживання з нею. На час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, що призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. При таких обставинах, суди правильно врахували інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту, і змінювати місце її проживання вагомих підстав немає. 
		 
		Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
		 
		Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі. 
		 
		У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.  
		 
		У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року                у справі № 357/7976/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц,                        від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17, від 14 лютого 2019 року у справі            № 377/128/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17.
		 
		Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі    № 402/428/16-ц, провадження № 61-327цс18 відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі                          № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, асаме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли                    є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини.
		 
		У постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 357/7976/18-ц, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції вказав на те, що розглядаючи питання про визначення місця проживання дитини, комісія з питань захисту з прав дитини розв`язання спору між батьком та матір`ю про місце проживання їх дочки поклала на розсуд суду. Крім того, тлумачення частини другої статті 171 СК Українисвідчить, що вона закріплює випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов`язково. До таких випадків належить: вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її місця проживання (стаття 161 СК України); вирішення спору про позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України); вирішення спору про поновлення батьківських прав (стаття 169 СК України); вирішення спору щодо управління її майном (стаття 177 СК України). Проте апеляційний суд не перевірив наявність або відсутність підстав для застосування статей 161, 171 СК України, не встановив, що буде відповідати найкращим інтересам  дитини, та не з`ясував можливість заслуховування особистої думки дитини.
		 
		У постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 333/1013/17 та від 14 лютого         2019 року у справі № 377/128/18 Верховний Суд сформулював висновок про те, що суд зобов`язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.
		 
		У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, вказав на те, що суд у своїх висновках помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено тих обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір`ю. Апеляційний суд не врахував, що у Конвенції про права дитини реалізовано принцип примату інтересів дитини понад усім. Ця Конвенція ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, її правові норми                      є частиною національного законодавства згідно зі статтею 9 Конституції України. Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, суд апеляційної інстанції відхилив висновок органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з батьком та взяв до уваги лише акт обстеження умов проживання матері. 
		 
		Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги про невідповідність висновків судів у цій справі вказаним висновкам, оскільки у цій справі, ухвалюючи рішення про визначення місця проживання доньки з мамою, суди виходили із найкращих інтересів дитини, виклавши відповідні обґрунтування такого судового рішення. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд зобов`язаний був заслухати думку дитини, Верховний Суд відхиляє з огляду на те, що на час ухвалення судами як першої, так і  апеляційної інстанцій рішення у справі, дитина не досягла 10-річного віку, а отже, відсутні підстави вважати, що суди порушили вимоги частини третьої статті 29 ЦК України, за змістом якої місце проживання малолітньої дитини у віці від 10 до 14 років визначається за згодою з дитиною.   
		 
		Твердження заявника, що донька у 9 років здатна була висловити свою думку, а тому суд повинен був її заслухати, Верховний Суд оцінює критично з огляду на таке.
		  
		Статтею 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
		 
		Отже, положення закону визначають необхідність врахування думки дитини при вирішені спорів з питань, які стосуються її життя, в першу чергу, батьками. Наведені положення закону не дають підстав для висновку, що думка дитини повинна бути вислухана тільки судом у залі судового засідання, оскільки самий факт розірвання шлюбу між батьками вже є психотравмуючим фактором для дитини. Присутність дитини під час суперечок батьків також не вливає сприятливо на її психоемоційний стан. Присутність у суді, у судовому засіданні не є комфортним для дітей. Тому, вирішуючи питання про необхідність заслуховування думки дитини саме судом                    у судовому засіданні, потрібно враховувати обставини кожної конкретної справи, особливості та вік дитини, а також те, чи була заслухана думка дитини органом опіки чи піклування, психологом, чи донесена думка дитини до суду у відповідних документах, та чи є потреба суду особисто заслухати дитину.
		 
		У матеріалах розглядуваної справи наявний висновок психолога, де вказано про певний емоційний дискомфорт і помірне напруження дитини в сімейній системі, приховане занепокоєння; у сім`ї для дитини більш значущий батько; виражена сильна емоційна прив`язаність до батька, потреба в проведенні часу разом; батьки спілкується через дитину; з погляду дитини, члени сім`ї вміють контролювати свої емоції і почуття, впевнені, незалежні, одночасно при окремій нестабільності, розумні, любимі та цінні для дитини; прийняття такого порядку речей, положення справ, одночасно нерозуміння і неусвідомлення стану речей і свого власного місця в цьому; спілкування дитини з батьком та його участь у її вихованні відповідає інтересам дитини та інше.
		 
		Отже до суду донесена думка дитини, оскільки судами взято до уваги висновок психолога, що члени сім`ї любимі та цінні для дитини, відповідно думка дитини врахована судами. Також судом відображена у судовому рішенні оцінка висновку психолога в частині значущості батька у житті дитини. Відповідно, твердження  касаційної скарги про те, що суди проігнорували думку дитини та почуття дитини до кожного із батьків, є безпідставним. Те, що за результатами урахування усіх обставин справи, в тому числі і прихильного ставлення дитини до батька, суди ухвалили рішення про визначення місця проживання доньки із матір`ю, а не з батьком, не свідчить про порушення судом норм процесуального права.
		 
		Також не заслуговують на увагу доводи сторони відповідача про неналежність  висновку органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 08 жовтня 2020 року як доказу, оскільки у висновку наведене обґрунтування доцільності визначення місця проживання дитини з матір`ю.
		 
		Отже, доводи заявника, які стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у судових рішеннях Верховного Суду, наведених як приклади, встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в оскаржуваних судових рішеннях суду у справі, що переглядається. У своїй переважній більшості, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення                в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
		 
		Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 січня 
		2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 квітня 2021 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                           О. В. Ступак
		 
		                                                                                                                             І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                              С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...