Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/23287/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано для оприлюднення: 17.08.2021. Зареєстровано: 18.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 19.08.2021.
Дата набрання законної сили: 16.08.2021
Номер судового провадження: 22-ц/4820/1272/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА
		ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		____________________________________________________________________
		                                                                               Справа № 686/23287/20
		Провадження № 22-ц/4820/1272/21
		Категорія: 43
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		16 серпня 2021 року м. Хмельницький
		 
		Хмельницький апеляційний суд в складі 
		колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
		Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І.
		секретар судового засідання Садік Н.Д.
		за участю позивачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 
		розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/23287/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2021 року (суддя Бондарчук В.В., повне судове рішення складено 17 травня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житла.
		Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та її представника, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 вказувала, що їй, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , в якій крім позивачки та ОСОБА_5 також зареєстрований відповідач ОСОБА_3 . Позивачка зазначила, що ОСОБА_3 систематично зловживає алкогольними напоями, впродовж останніх років вчиняє сварки та суперечки, здійснює психологічний тиск на неї та дітей, у зв`язку із чим у останніх розвинувся стан тривожності, що проявляється у вигляді: тремтіння голосу і рук, ковтанні слів, важкого та прискореного дихання, раптових емоційних реакцій у вигляді сліз. ОСОБА_3 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за насилля в сім`ї, проте заходи впливу зі сторони правоохоронних та судових органів виявилися безрезультатними. У зв`язку із вчиненням відповідачем протиправних дій у вигляді завдання психологічної шкоди ОСОБА_1 та дітям, що робить неможливим для вказаних осіб спільне проживання із ОСОБА_3 в одній квартирі, позивачка просила суд виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. 
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2021 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
		Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт вказує, що місцевий суд при вирішенні позовних вимог формально підійшов до встановлення фактичних обставин справи, не врахував необхідність дотримання вимог національного законодавства, конвенційних норм та прецедентної практики Європейського суду з прав людини. Апелянт вказує, що суд першої інстанції не дав належної оцінки тим обставинам, що відповідач має стійкі розлади здоров`я, а саме: хронічну ревматичну хворобу серця, у зв`язку із чим в 2015 році було проведено операцію по протезуванню мітрального клапана на серці та призначено другу групу інвалідності. ОСОБА_3 посилається на те, що виселення його з квартири ставить під загрозу його соціальний статус, оскільки він може бути безхатченком, що призведе до виникнення негативних для відповідача наслідків, пов`язаних з відсутністю житла, а з врахуванням його стану здоров`я та доходів, навіть наймання житла буде для нього надмірним тягарем. Крім того, ОСОБА_3 має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_5 , який є особою з інвалідністю з дитинства та потребує особливого догляду, турботи про здоров`я. Також, апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що ним систематично вчинялися дії психологічного насильства щодо позивачки та їхніх дітей, адже судом не було взяти до уваги пояснення відповідача про те, що сімейні сварки та непорозуміння відбувались через провокації з боку позивачки, яка «штучно» ініціювала між ними виникнення конфліктів, щоб викликати поліцію та зафіксувати начебто факти вчинення з його сторони домашнього насильства. Крім того, ОСОБА_3 вважає, що суд першої інстанції мав би критично віднестись до пояснень свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які є близькими подругами позивачки та фактично про обставини спільного життя сторін, виникнення конфліктів знають лише зі слів самої ОСОБА_1 . Також, докази, на які посилався суд першої інстанції у своєму рішенні, ґрунтуються лише на доказах, наданих позивачкою, яка надала суду неправді відомості щодо начебто систематичного вживання відповідачем алкогольних напоїв та вчинення сварок.
		Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 просить суд скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити.
		Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.
		Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечили і просять її відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.
		Апелянт ОСОБА_9 та треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до суду не з`явилися, хоча про день і час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
		Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).
		Оскаржуване рішення відповідає вказаним нормам закону.
		Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , частки співвласників є рівними та становлять по 1/3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Хмельницького БТІ від 09.02.2007 (а.с.8-9).
		Згідно довідки виробничого підрозділу АТ «Українська залізниця» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Локомотивне депо Гречани від 24 вересня 2019 року №115 у кв. АДРЕСА_1 з 27 жовтня 2006 року прописані та проживають ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_3 (а.с.10).
		Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради ОСОБА_1 є законним представником особи з інвалідністю з дитинства ОСОБА_5 (а.с.14).
		Згідно із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №238890792 від 28.12.2020 відомості з приводу належності ОСОБА_3 нерухомого майна на праві власності відсутні (а.с.49).
		Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 ОСОБА_3 є особою з інвалідністю 2 групи, загальне захворювання та отримує пенсію по інвалідності (а.с.53).
		Звертаючись до суду із позовом позивачка зазначала, що відповідач систематично порушує правила співжиття, робить неможливим спільне проживання її та спільного неповнолітнього сина, особи з інвалідністю з дитинства разом із ним у квартирі АДРЕСА_1 , а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, оскільки поведінка ОСОБА_3 не змінилась.
		Як вбачається із первинного психологічного висновку ФОП ОСОБА_10 від 02.09.2020 за результатами бесіди та спостереження за поведінкою членів родини у складі: матері ОСОБА_1 , доньки ОСОБА_4 , сина ОСОБА_5 встановлено, що загальний емоційний стан змінюється, коли розмова стосується батька дітей. Під час бесіди з`являлася напруженість, нервовість, пригніченість. Спостерігався стан занепокоєння, з`являлися ознаки страху, плутаність у формулюванні думок. Цей стан також проявлявся під час розмови, а саме: тремтіння голосу, ковтання слів, важке та прискорене дихання; у невербальній поведінці (тремтіння рук, губ, емоційна реакція у вигляді сліз). Концентрація уваги та рівень працездатності знижуються, загальний емоційний стан характеризується підвищеним рівнем тривожності (а.с.15). 
		Відповідно до постанов Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2020 року та від 05 жовтня 2020 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі по 170 грн (а.с.12-13, 22). 
		15 лютого 2021 року постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП і накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн (а.с.69).
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2020 року по цивільній справі №686/27418/20 за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису видано обмежувальний припис ОСОБА_3 строком на один місяць із забороною перебування за місцем спільного проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 (а.с.71-72).
		І зазначеним рішенням встановлено систематичне здійснення з боку ОСОБА_3 психологічного насильства та погрози фізичною розправою відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; вживання спиртних напоїв, вчинення відповідних дій у пізній час.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 систематично порушуються правила співжиття, здійснювалося психічне насильство відносно відповідачки ОСОБА_1 , незважаючи на притягнення відповідача до адміністративної відповідальності та встановлення обмежувального припису, поведінка ОСОБА_3 залишилася незмінною, а тому виселення останнього з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла, на думку суду, збереже принцип пропорційності та є необхідним для дотримання «справедливого балансу» між потребами позивача, як власника та втратою відповідачем житла, оскільки спільне проживання сторін з дотриманням їх прав, свобод та інтересів за вказаною адресою за встановлених судом обставин не є можливим.
		Висновки суду узгоджуються із нормами матеріального та процесуального права.
		Так, відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу
		Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
		Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого житла. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у це право (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50; рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitsky v. Ukraine») заява № 30856/03).
		За змістом статті 157 ЖК Української РСР членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
		Відповідно до частини першої статті 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
		Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) сформувала висновки про основні принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 першого Протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, у справах з приводу користування житловими приміщеннями. У цій постанові зазначено, зокрема, що неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю, тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
		Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.         У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
		Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми"; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
		У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява N 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (заява N 43768/07)).
		Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, врахувавши характер порушень, а саме вчинення психічного насильства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_1 зокрема за фактом, що відбувся 24.07.2020 - протиправна поведінка відповідача по відношенню до позивача мала місце о 00 год. 44 хв., тобто в нічний час; за фактом, що мав місце 23.08.2020 - протиправні дії були вчинені відповідачем відносно позивача о 21 год., у вечірній час; за фактом, що мав місце 08.10.2020 - протиправні дії відповідачем були вчинені відносно позивача о 21 год. 22 хв., у вечірній час; за фактом, що відбувся 05.01.2021, протиправні дії відповідачем були вчинені відносно позивача о 01 год. 15 хв. у нічний час; врахувавши постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 10 серпня 2020 року, від 05 жовтня 2020 року, від 15 лютого 2021 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та ч. 2 ст. 173-2 КУпАП; рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 листопада 2020 року щодо видання обмежувального припису, а також покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність систематичності порушення ОСОБА_3 правил співжиття і заходи, що вжиті судом, ніякої результативності не мали, а тому наявні підстави для виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення.
		З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не врахування необхідності дотримання вимог конвенційних норм та прецедентної практики Європейського Суду з прав людини є голослівними, адже суд при прийнятті оскаржуваного рішення керувався положеннями ст. 47 Конституції України, ст.ст. 9, 116, 156, 157 ЖК УРСР, ст. 391 ЦК України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою ЄСПЛ та правовими висновками Верховного Суду щодо вибору і застосування норм права до спірних правовідносин. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про систематичність вчинення дій психологічного насильства зі сторони відповідача щодо позивачки та суд не взяв до уваги доводи відповідача, що саме сімейні сварки і непорозуміння відбувались через провокації ОСОБА_1 є в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України недоведеними, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
		Оцінивши у відповідності з вимогами ст. 89 ЦПК України надані учасниками справи та їх представниками докази, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач не дотримувався охоронюваного законом права позивачки на мирне володіння своїм майном шляхом неодноразового порушення правил співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання такій поведінці ОСОБА_3 , що вжиті правоохоронними органами, виявилися безрезультатними.
		Враховуючи, що через неприязні стосунки між позивачем та відповідачем виникають систематичні сварки та непорозуміння, у зв`язку з чим у їхні відносини втручаються правоохоронні органи і з огляду на таку ситуацію, з метою запобігання більш важких наслідків таких неприязних стосунків, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що виселення відповідача із житлового приміщення переслідує легітимну мету.
		Посилання апелянта на те, що він не погоджується із постановами суду про притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, оскільки через брак коштів не мав можливості оскаржити їх в апеляційному порядку та звернутися за правовою допомогою до адвокатів на законність оскаржуваного судового рішення не впливає. 
		Колегія суддів зазначає, що виходячи з аналізу змісту статті 116 ЖК Української РСР не слідує, що особа обов`язково повинна бути притягнута до адміністративної відповідальності. Як зазначалося вище, систематичність визначається виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому, суттєвим є факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними.
		Окрім того, судом першої інстанції не встановлено, що відповідач відноситься до верств населення, які потребують посиленого соціального захисту, а також не встановлено те, що він не має фізичної та матеріальної можливості самостійно організувати власне життя, у тому числі, забезпечити себе житлом, адже ОСОБА_3 працює в КП «Південно-західні тепломережі» слюсарем - ремонтником та отримує пенсію по інвалідності 2 групи загального захворювання (а.с. 50, 53). А тому, посилання апелянта ОСОБА_3 на неможливість його виселення з квартири у зв`язку із встановлення йому 2 групи інвалідності є голослівними. Разом з тим, факт встановлення відповідачу такої групи інвалідності не перешкоджає відповідачу систематично порушувати правила співжиття сторін у спірний квартирі. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що в ОСОБА_3 на утриманні перебуває неповнолітній син ОСОБА_5 , 2004 року народження, який є особою з інвалідністю з дитинства та потребує особливого догляду, турботи про його здоров`я на законність судового рішення не впливає, адже жодних питань щодо місця проживання дитини чи порядку спілкування батька з дитиною суд першої інстанції у цій справі не вирішував.
		Доводи ОСОБА_3  про те, що суд мав критично віднестись до пояснень свідків  ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які є близькими подругами позивачки є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки ці докази були предметом дослідження суду першої інстанції, яким у відповідності із вимогами ст. 89 ЦПК України судом, в сукупності із іншими доказами, дано оцінку. І ці доводи зводяться до незгоди апелянта із оцінкою доказів судом першої інстанції
		Інших доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції в цій справі, апеляційна скарга не містить.
		Порушень процесуального закону, які б були підставою для скасування рішення, судом першої інстанції не допущено. 
		Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається.
		Відповідно до ч.ч. 1- 2 ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат.
		Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд
		 
		п о с т а н о в и в:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 травня 2021 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повне судове рішення складено 17 серпня 2021 року.
		 
		Судді                                                                А.П. Корніюк
		 
		                                                       І.В. П`єнта
		 
		                                                       О.І. Талалай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...