Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 523/12031/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.08.2021.
Дата набрання законної сили: 16.08.2021
Номер судового провадження: 61-17236ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		16 серпня 2021 року
		м. Київ
		справа № 523/12031/16-ц
		провадження № 61-17236св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,               
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційними скаргами ОСОБА_2 , подану адвокатом Шавровим Ігорем Ігоровичем, та акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С. від 21 жовтня 2020 року,
		ВСТАНОВИВ:
		1.Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 03 березня 2016 року.
		Свої вимоги позивач мотивував тим, що договір купівлі-продажу вказаної квартири був укладений між відповідачами з порушенням порядку його укладення. Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки ухвалено 22 липня 2010 року, тобто минуло більше шести років, а тому строк давності для стягнення заборгованості сплинув, строк пред`явлення судового рішення до виконання один рік. Ціна продажу в рішенні не була вказана та під час укладення угоди не узгоджувалась з позивачем, квартира не оглядалась працівниками банку, тому звіт по оцінці не може відповідати дійсній вартості квартири, оскільки отриманий в порушення приписів Закону. Іпотекодавцю не направлялося повідомлення про укладення договору, яким порушено його права. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов є безпідставним, оскільки при укладенні договору про продаж спірної квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстровано в реєстрі за № 266, не було допущено порушень вимог Закону та прав позивача ОСОБА_1 .                                                                        
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Визнано недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 , укладений 03 березня 2016 року на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 липня 2010 року у справі № 2-2814/10, між АТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстровано в реєстрі за № 266. Вирішено питання про судовий збір.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки договір купівлі-продажу було укладено щодо майна, яке є предметом іпотеки та виступає як забезпечення виконання зобов`язань  за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті у період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тому дії банку з відчуження без згоди власника предмета іпотеки не відповідає вимогам статті 203 ЦК України.
		Аргументи учасників справи
		Узагальнені доводи вимог касаційних скарг
		19 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулася через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував  норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 32 жовтня 2018 року в справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), справах № 645/5280/16-ц,  № 760/18364/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		20 листопада 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року, у якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року в справі № 645/5280/16-ц, від                    18 грудня 2019 року у справі № 718/2468/18, від 01 липня 2020 року у справі № 760/18364/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
		21 квітня 2021 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 та                   АТ КБ «ПриватБанк» , в якому заявник просить зазначені касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Зазначає, що правильними є висновки апеляційного суду про те, що відчуження спірної квартири, єдиного житла, відбулося без згоди позивача, в порушення пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року № 1304-VII, в редакції, діючої в момент укладення спірного договору купівлі-продажу квартири - 03 березня 2016 року, протягом дії якого не може бути примусово стягнуте  (відчужене без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито провадження у вказаній справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» та витребувано цивільну справу № 523/12031/16-ц з Суворовського районного суду м. Одеси.
		Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
		Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що 31 жовтня 2006 року між АТ КБ «ПриватБанк» та          ОСОБА_1 було укладено договір №ODH0GK01420223, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 138 000 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 10,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення                        28 жовтня 2021 року.
		У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором,                            01 листопада 2016 року, між банком та відповідачем було укладено договір іпотеки, згідно якого останній надав в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 63,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1   і належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада 2016 року.
		22 липня 2010 року Приморським районним судом м. Одеси  у справ                     і № 2-2814/10 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на іпотечне майно було прийнято заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за договором №ODH0GK01420223 від 31 жовтня 2006 року в розмірі 113 659,46 дол. США, що еквівалентно 875 177,84 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну на праві приватної власності ОСОБА_1 квартиру, загальною площею 63,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу  вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки                                              № ODH0GK01420223 від 01 листопада 2006 року) із застосуванням процедури продажу, передбаченої статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
		03 березня 2016 року АТ КБ «ПриватБанк», діючи від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С. В. та зареєстровано в реєстрі за № 266.
		За змістом зазначеного договору купівлі-продажу, продаж квартири вчинено за 742 027,60 грн.
		2.Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня                      2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк                     або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно із частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги                             за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій                       на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,0 кв. м для житлового будинку.
		Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається                             як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої                      статті 263 ЦК України).
		Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Тому встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов`язань за договором,                  а лише тимчасово забороняє примусово стягувати його (відчужувати без згоди власника).
		Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені                до та після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», залишаються в силі, а їх виконання припиняється                                 до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.
		Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій  на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		Аналіз зазначених норм закону дає підстави для висновку про те,                   що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.
		Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19).
		Вирішуючи спір, апеляційний суд, встановивши, що на час укладення спірного договору діяв мораторій на стягнення майна громадян, наданого                      як забезпечення кредитів в іноземній валюті, передана квартира                       в іпотеку не перевищувала 140,0 кв. м, позивач використовував її як місце постійного проживання та не мав іншого нерухомого житлового майна, дійшов правильного висновку про те, що відчуження належної позивачу квартири не узгоджується із положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що в свою чергу, є підставою для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним згідно із частиною першою статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
		Посилання касаційних скарг на те, що судове рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, набрало законної сили ще у 2010 році,               а Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» набрав чинності 07 червня 2014 року, тому його норми не можуть бути застосовані                      до спірних правовідносин є безпідставними, оскільки мораторій                               є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання, а рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню. Зокрема у рахунок звернення стягнення спірна квартира відчуженню за договором купівлі-продажу не підлягала.
		Інші доводи касаційних скарг АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судового рішення апеляційного суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
		Таким чином, наведені у касаційних скаргах доводи не спростовують висновків апеляційного суду.
		Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року зупинено виконання постанови Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судового збору, а в іншій частині зупинено дію вказаної постанови до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання/дія вказаного судового рішення підлягає поновленню.
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги ОСОБА_2 та акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		Постанову Одеського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року залишити без змін.
		Поновити дію/виконання постанови Одеського апеляційного суду від                  21 жовтня 2020 року.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                               М. Є. Червинська
		 
		                                                                                                       С. Ю. Бурлаков
		 
		                                                                                                        В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...