Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/3859/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2021.
Дата набрання законної сили: 18.08.2021
Номер судового провадження: 61-437ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		18 серпня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 359/3859/17
		провадження № 61-437св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Крата В. І.
		суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Є., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в складі колегії суддів Панченка М. М., Іванченка М. М., Білич І. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнень просив визнати об`єкт незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 об`єктом спільного майна подружжя та в порядку поділу майна визнати за позивачем право власності на Ѕ частину об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 .
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2015 року в справі № 359/7722/14 встановлено, що з 01 вересня 2001 року по 23 квітня 2014 року сторони перебували в шлюбі, під час якого, використовуючи спільні кошти, побудували житловий будинок по АДРЕСА_1 ; встановлено, що на час розгляду цієї справи будівництво будинку завершено. Указаним рішенням ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову про визнання будинку об`єктом спільної власності подружжя та визнання права власності на його Ѕ частину з тих підстав, що будинок не прийнятий в експлуатацію та не зареєстрований як об`єкт права власності, та встановлено, що сторони у справі є власниками будівельних матеріалів, обладнань та конструкцій, що були використані для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, і частка кожного з них у даному майні становить Ѕ частину. 
		 
		Зазначав, що дружина як особа, на яку оформлена проектно-дозвільна документація на будинок, навмисно ухиляється від вчинення дій щодо прийняття будинку в експлуатацію, при цьому проживаючи в указаному будинку. У зв`язку з цим позивач просив визнати за ним право власності на частку в об`єкті незавершеного будівництва, зазначаючи, що сторони під час перебування у шлюбі фактично побудували новий будинок з новим фундаментом.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з тих підстав, що ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва не дозволяє здійснити його поділ між сторонами, які мають право на Ѕ частину будівельних матеріалів, використаних в ході його будівництва.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; скасовано рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2019 року та ухвалено нове рішення наступного змісту: 
		- позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено; 
		- визнано об`єкт незавершеного будівництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя;
		- визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; згідно технічного паспорту на зазначене нерухоме майно будинок станом на жовтень 2014 року був готовий на 97%, а відповідач разом з дітьми проживає в указаному будинку, який забезпечений електро-, газо- й водопостачанням та іншими необхідними побутовими умовами, тобто будівництво його фактично закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не прийнятий в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача, а позивач позбавлений можливості оформити право власності, що перешкоджає йому реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		У січні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, просить її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 07 серпня 2019 року. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 є власником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 01 грудня 2006 року. Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 240 від 10 березня 2009 року ОСОБА_2 надано дозвіл на перебудову житлового будинку за вказаною адресою, а не побудову нового, як зазначив суд апеляційної інстанції, у зв`язку з чим у суду не було законних підстав визнавати спірний будинок об`єктом незавершеного будівництва. До спірних правовідносин потрібно застосовувати статтю 62 СК України, оскільки спірний будинок є особистою приватною власністю дружини, який істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових та грошових затрат. 
		 
		Вказує, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені 23 квітня 2014 року, а тому відсоток готовності перебудованого будинку потрібно визначати на цей період шляхом проведення судової будівельно-технічної експертизи. Технічний паспорт, складений КП «Бориспільське БТІ» станом на 14 жовтня 2014 року, відповідач вважає неналежним доказом. Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року в справі № 2-4435/2008 (провадження № 61-1950св18) та від 29 березня 2018 року в справі № 909/935/15 про те, що  визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку не передбачено. 
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 вересня 2001 року до 01 липня 2014 року.
		 
		01 грудня 2006 року ОСОБА_3 (батько відповідачки) на підставі договору дарування безоплатно передав у власність ОСОБА_2 домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке на той час складалось із житлового будинку «А-I» загальною площею 58,5 м2, погребу «В», вбиральні «Г», погребу «Е», сараю «Ж», колодязю «К», колонки «М», огорожі та вимощення.
		 
		13 лютого 2009 року ОСОБА_3 на підставі договору дарування безоплатно передав у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,100 га з кадастровим номером 3210500000:13:013:0013 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, розташовану по АДРЕСА_1 .
		 
		Рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради №240 від 10 березня 2009 року ОСОБА_2 надано дозвіл на перебудову житлового будинку загальною площею 58,5 м2, а також зобов`язано відповідача знести вказаний житловий будинок протягом одного місяця після завершення будівництва нового житлового будинку та здачі його в експлуатацію.
		 
		З копії технічного паспорту на житловий будинок, складеного КП «Бориспільське БТІ» станом на 14 жовтня 2014 року, встановлено, що по АДРЕСА_1 крім житлового будинку «А-І» загальною площею 58,5 м2 був побудований ще один житловий будинок «А-ІІн» загальною площею 148,8 м2, готовність якого складає 97%.
		 
		Бориспільським  міськрайонний судом Київської області в 2015 році розглянута справа № 359/7722/14 між цими ж сторонами щодо поділу спільного майна подружжя і рішенням цього суду від 02 лютого 2015 року встановлено, що:
		-          шлюбні відносини між сторонами фактично припинені 23 квітня 2014 року;
		-          сторони є власниками будівельних матеріалів, обладнання та конструкцій, що були використані для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, і частка кожного з них у даному майні становить Ѕ частину; 
		-          на час розгляду справи будівництво спірного об`єкта завершено;
		-          у визнанні за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку в житловому будинку по АДРЕСА_1 відмовлено, з тих підстав, що вказаний житловий будинок не прийнятий в експлуатацію, право власності на нього не зареєстровано, сторони є власниками лише будівельних матеріалів, обладнання та конструкцій, що були використані в процесі будівництва житлового будинку, кожній зі сторін належить по Ѕ частці в праві власності на це майно. 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
		 
		Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		 
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		 
		Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
		 
		Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування презумпції спільності майна, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
		За позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
		 
		Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
		 
		Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц (провадження № 61-32375св18), від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц (провадження № 61-21466св18).
		 
		У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		За правилами частин четвертої, сьомої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 
		 
		Установлені рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2015 року в справі № 359/7722/14 і не підлягають доказуванню при розгляді справи, що переглядається, такі обставини: 
		1)      сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 01вересня 2001 року до 01 липня 2014 року, фактично шлюбні відносини припинені з 23 квітня 2014 року;
		2)      сторони є власниками будівельних матеріалів, обладнання та конструкцій, використаних для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, і частка кожного з них у даному майні становить Ѕ частину;
		3)      будівництво спірного будинку завершено, проте, будинок не прийнятий в експлуатацію і не зареєстрований як об`єкт права власності.  
		 
		У справі, що переглядається, апеляційний суд на підставі складеного КП «Бориспільське БТІ» станом на 14 жовтня 2014 року технічного паспорту на житловий будинок установив, що його готовність складає 97%.
		 
		Виходячи з того, що об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок по АДРЕСА_1 загальною площею 148,8 м2, готовністю 97%, готовий до експлуатації, будівництво його фактично закінчене, він експлуатується за своїм функціональним призначенням, не приймається в експлуатацію і право власності на нього не оформлюється з волі відповідача, що позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу майна, апеляційний суд зробив правильний висновок про наявність правових підстав для визнання спірного об`єкта незавершеного будівництва спільною сумісною власністю сторін із визначенням їх часток у праві спільної сумісної власності.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва слід встановити на час фактичного припинення шлюбних відносин колегія суддів не бере до уваги, адже на обставини здійснення нею особисто будівельних чи будь-яких інших робіт після фактичного припинення шлюбних відносин з позивачем ОСОБА_2 ні під час розгляду справи по суті, ні під час апеляційного перегляду не посилалась і докази на підтвердження таких обставин суду не подавала. 
		 
		Підлягають відхиленню і посилання касаційної скарги на те, що житловий будинок за адресою: по АДРЕСА_1 за літерою «А-ІІн» не є новоствореним майном, а є реконструкцією подарованого відповідачу будинку, позначеного в технічному паспорті літерою «А-І», з таких підстав. 
		 
		Згідно до статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що «істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого з подружжя - не власника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами».
		 
		Апеляційний суд установив, що рішенням виконавчого комітету Бориспільської міської ради № 240 від 10 березня 2009 року ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво нового будинку та зобов`язано знести попередній житловий будинок протягом одного місяця після завершення будівництва нового житлового будинку та здачі його в експлуатацію; у технічному паспорті на житловий будинок, складеному КП «Бориспільське БТІ», зазначено два окремі об`єкти нерухомого майна, яким присвоєні різні позначення та які мають різні фундаменти й інші технічно-будівельні характеристики. На спростування вказаних обставин ОСОБА_2 не надала суду належних і допустимих доказів.
		 
		Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі                            № 2-4435/2008 (провадження № 61-1950св18) від 29 березня 2018 року в справі № 909/935/15, відповідно до яких визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами матеріального права не передбачено, не заслуговують на увагу, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними.
		 
		Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскарженні рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.
		 
		Керуючись статтями  400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін. 
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                    В. І. Крат
		Судді                                                                              Н. О. Антоненко
		Є. В. Краснощоков
		М. М. Русинчук
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...