Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.006107 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; містобудування; архітектурної діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 19.08.2021. Зареєстровано: 20.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2021.
Дата набрання законної сили: 17.08.2021
Номер судового провадження: СК-А/857/14889/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006107 пров. № СК-А/857/14889/20
		Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
		головуючого суддіШавеля Р.М.,
		суддівУлицького В.З. та Довгої О.І.,
		з участю секретаря судового засідання - Максим Х.Б.,
		 
		а також сторін (їх представників):
		від позивача  Кордюк М.М.;
		від відповідача - Дзюба І.Ю.;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія «Глобус груп» до Міністерства культури України, Міністерства культури та інформаційної політики України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору Львівська обласна організація Українського товариства глухих, Приватне підприємство «Вір-Західбуд», Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, про визнання протиправним та скасування припису органу охорони культурної спадщини щодо усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини (суддя суду І інстанції: Москаль Р.М., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17 год. 55 хв. 23.06.2020р., м.Львів; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 03.07.2020р.),-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		20.11.2019р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ Будівельна компанія /БК/ «Глобус груп» звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України № 47/10-5/74-19 від 30.10.2019р. щодо припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Будівництво Львівською обласною організацією Українського товариства глухих багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.М.Некрасова, 45 зі знесенням господарських будівель та споруд»; судовий збір віднести на рахунок відповідача (Т.1, а.с.6-14).
		 
		Відповідно до ухвали суду від 25.11.2019р. заяву ТзОВ БК «Глобус груп» про забезпечення позову задоволено; зупинено дію припису Міністерства культури України № 47/10-5/74-19 від 30.10.2019р. щодо припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Будівництво Львівською обласною організацією Українського товариства глухих багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.М.Некрасова, 45 зі знесенням господарських будівель та споруд», до набрання законної сили рішенням у справі № 1.380.2019.006107 (Т.1, а.с.160-167).
		 
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано припис Міністерства культури України № 47/10-5/74-19 від 30.10.2019р. щодо припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Будівництво Львівською обласною організацією Українського товариства глухих багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.М.Некрасова, 45 зі знесенням господарських будівель та споруд»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат (Т.2, а.с.86-110).
		 
		Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Міністерство культури та інформаційної політики України, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити (Т.3, а.с.37-51).
		Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що апелянт є спеціально уповноваженим органом охорони культурної спадщини, який має повноваження на здійснення контролю за виконанням законодавства, пов`язаного з охороною об`єктів культурної спадщини, має право безумовного доступу до них, на видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, дозволів або з відхиленням від них.
		Місто Львів занесено до Списку історичних населених місць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 878 від 26.07.2001р.
		Межі історичного ареалу м.Львова, що є також буферною зоною об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, визначені та затверджені рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р. «Про затвердження меж історичних ареалу та зони регулювання забудови м.Львова».
		Вказаний акт органу місцевого самоврядування м.Львова в судовому порядку не оскаржувався та не скасований, а отже є чинним.
		При цьому, наявність дозволу на виконання будівельних робіт не звільняє замовника від обов`язку виконувати законодавство про охорону культурної спадщини та не є безумовною обставиною, що дає право забудовнику здійснювати будівництво, оскільки п.58 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, який є додатком до Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», передбачений дозвіл на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів, виданий у відповідності до вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Таким чином, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює загальні правові та організаційні основи містобудівної діяльності, в той час як Закон України «Про охорону культурної спадщини» є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері охорони культурної спадщини та має перевагу при розбіжностях між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом.
		Пунктом 11 Методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань, затв. наказом Міністерства культури України № 122 від 17.02.2012р., та Положенням про Міністерство культури України (№ 495 від 03.09.2015р.) передбачено, що історико-містобудівне обґрунтування повинно бути погоджене Мінкультури.
		За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України звернень щодо дозволів на проведення земляних робіт за вказаною адресою не надходило, відповідних погоджень чи дозволів не надавалось.
		Таким чином, будівництво по вул.М.Некрасова, 45 у м.Львові ведеться з порушенням законодавства в сфері охорони культурної спадщини без отримання дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, на проведення земляних робіт, що суперечить Закону України «Про охорону культурної спадщини» та, відповідно, стало підставою для видачі припису.
		Окрім цього, земельна ділянка за адресою: м.Львів, вул.Некрасова, 45 розташована в межах історичного ареалу міста Львова (рішення Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р.) та в межах охоронної (буферної) зони об`єкту «Архітектурний ансамбль історичного центра Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		Відповідно до обставин справи до Міністерства культури України надійшов лист Львівської обласної державної адміністрації /ОДА/ № 16-1069/0/2-19 від 11.05.2019р. (вхідний № 680/0/8-19 від 23.05.2019р.) стосовно деяких питань, пов`язаних із проведенням будівельних робіт по вул.Некрасова, 45 у м.Львові та проханням згідно з наділеними повноваженнями вжити відповідні заходи реагування.
		З метою об`єктивного розгляду вказаного питання та прийняття відповідних управлінських рішень Міністерство листом № 838/10-5/15-19 від 29.05.2019р. звернулося до Львівської ОДА із проханням доручити відповідним структурним підрозділам у межах компетенції провести належне обстеження містобудівної ситуації за зазначеною адресою (з обов`язковим наданням акта обстеження та матеріалів фотофіксації, а також повної інформації щодо замовника й виконавця зазначених будівельних робіт). 
		Листом № 16-1487/0/2-19 від 12.07.2019р. (вхідний № 9556/0/18-19 від 06.08.2019р.) Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА надав акт обстеження містобудівної ситуації на вул.М.Некрасова, 45 у м.Львові, датований 10.07.2019р., матеріали фотофіксації актуального стану будівництва та інформацію про замовника і виконавця будівельних робіт.
		На підставі наведеного замовникам ТзОВ БК «Глобус Груп» та Львівській обласній організації Українського товариства глухих, а також генеральному підряднику Приватному підприємству /ПП/ «Вір-Західбуд» було надіслано припис № 47/10-5/74-19 від 30.10.2019р. про припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Будівництво Львівською обласною організацією Українського товариства глухих багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.М.Некрасова, 45 зі знесенням господарських будівель та споруд».
		Щодо порядку перевірок зазначає про те, що Міністерство не здійснювало плановий захід державного нагляду (контролю), а мав місце охоронюваний захід, пов`язаний із перевіркою стану збереження історичного ареалу та на предмет додержання вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини в межах повноважень, наданих Законом України «Про охорону культурної спадщини» та Положенням про Міністерство культури України, затв. постановою КМ України № 495 від 03.09.2015р.
		Органи охорони культурної спадщини в тому числі Мінкультури не здійснюють нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, об`єктом державного нагляду (контролю) у сфері охорони культурної спадщини є стан збереження культурної спадщини, дотримання юридичними і фізичними особами, включно з юридичними особами публічного права, встановленого правового статусу об`єкта культурної спадщини та відповідних охоронних заходів по його збереженню, використанню у суспільному житті, а також захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
		Для сфери охорони культурної спадщини цінність має сам об`єкт культурної спадщини, а не господарська діяльність суб`єктів господарювання.
		Таким чином, припис Міністерства було видано у зв`язку з тим, що позивачем при здійсненні будівництва не були дотриманні норми законодавства про охорону культурної спадщини, а саме не отримано дозвіл на проведення земляних робіт.
		 
		Позивачем ТзОВ БК «Глобус груп» направлено до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми діючого законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (Т.3, а.с.118-135).
		 
		Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
		 
		Як встановлено під час судового розгляду, Львівська обласна організація Українського товариства глухих та ТзОВ БК «Глобус груп» здійснюють будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на земельній ділянці площею 0,4728 га, кадастровий номер 4610137200:06:006:0085 по вул.Некрасова, 45 в м.Львові.
		Зокрема, 31.01.2018р. між позивачем ТзОВ БК «Глобус груп» (замовник-1), Львівською обласною організацією Українського товариства глухих (замовник-2), Всеукраїнською громадською організацією «Українське товариство глухих» (замовник-3) та ПП «Вір-Західбуд» (генпідрядник) укладено договір № 01/01-14-юр, відповідно до якого сторони узгодили основні умови з організації будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по вул.Некрасова, 45 в м.Львові. 
		Відповідно до пп.2.1.1 п.2.1. цього договору сторони погодили, що замовник-1 з дати укладення даного договору передає, а замовник-2 приймає (набуває) функцій замовника будівництва багатоквартирного житлового будинку (його черг), пов`язані із вчиненням всіх необхідних дій щодо отримання вихідних даних, в тому числі, містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки території забудови, технічних умов; щодо розробки проектної та кошторисної документації (проектно-кошторисної документації), необхідної для будівництва об`єкта, отримання позитивного висновку експертизи проектної документації; щодо отримання дозвільних документів, необхідних для виконання будівельних робіт з будівництва об`єкта, спільно на замовника-1, замовника-2 та замовника-3; щодо прийняття в генпідрядника виконаних робіт та оплати виконаних робіт генпідряднику; щодо забезпечення здійснення технічного та авторського нагляду за будівництвом об`єкта; щодо прийняття завершеного будівництвом об`єкта (його черг) в експлуатацію.
		Для фінансування будівництва ТзОВ БК «Глобус груп» (замовник-забудовник) уклало із АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Магістрат Інвест» (інвестор) Інвестиційний договір № 27/09/18 від 27.09.2018р., за умовами якого ТзОВ БК «Глобус Груп» як замовник-забудовник будівництва зобов`язується виконувати свої функції щодо проектування, будівництва та введення в експлуатацію об`єкта будівництва, а інвестор зобов`язується забезпечити фінансування об`єкта будівництва в обсягах, визначених цим договором, та отримати у власність за здійснені інвестиції збудоване нерухоме майно. Для залучення інвестором інвестицій останній має право передавати (уступати, відчужувати) свої майнові права на нерухоме майно в об`єкті будівництва третім особам (Т.1, а.с.123-145).
		 
		Будівництво ведеться на підставі Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, затв. рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 771 від 20.07.2018р., проектної документації, що розроблена ТзОВ «ЮДК проект» (експертиза проекту проведена Державним підприємством «Західний експертно-технічний центр Держпраці», висновок № 634.3861.18/4414 від 30.08.2018р.), а також Дозволу на виконання будівельних робіт № ЛВ112182491685 від 06.09.2018р., виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові (Т.1, а.с.18-20).
		 
		10.07.2019р. головним спеціалістом відділу охорони історичних пам`яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА Книшем Р.М. проведено візуальне обстеження містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові з фотофіксацією, результати якого оформлено відповідним Актом.
		Згідно складеного Акту в результаті обстеження встановлено, що земельна ділянка за вказаною адресою розташована в історичному ареалі м.Львова (рішення Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р.) та у межах охоронної (буферної) зони об`єкта «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На земельній ділянці зафіксовано облаштування будівельного майданчика (територію огороджено парканом, розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників та охорони), на об`єкті будівництва проводяться активні будівельні роботи, на території будівельного майданчика та зведеній споруді перебували люди, будівельна техніка та працював кран. На паркані біля в`їзду на будівельний майданчик розміщено паспорт об`єкта «Будівництво Львівською обласною організацією Українського товариства глухих багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями господарського призначення та підземним паркінгом на вул.М.Некрасова, 45 зі знесенням господарських будівель та споруд». Замовник будівництва - ТзОВ БК «Глобус Груп» та Львівська обласна організація Українського товариства глухих, генеральний підрядник ПП «Вір-Західбуд», головний архітектор проекту ОСОБА_1 . Дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ112182491685 від 06.09.2018р., зареєстрований Інспекцією ДАБК у м.Львові;
		Законодавством України про охорону культурної спадщини передбачено, що дозвіл на проведення робіт, зокрема, в історичних ареалах населених місць необхідно отримати у встановленому законодавством порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерство культури України) на підставі проектної документації, розробленої та погодженої в установленому законодавством порядку, в тому числі в Мінкультури. 
		Із інформації, отриманої від Міністерства культури України, стало відомо, що Мінкультури погоджень проектів будівництва, реконструкцій, дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою у м.Львові не надавало.
		Таким чином, проведення робіт з будівництва на території історичного ареалу м.Львова за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, містить ознаки порушень ч.3 ст.6-1, ч.3 ст.32 та ч.1 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (Т.1, а.с.202-205).
		30.10.2019р. Міністерство культури України за результатами проведеного 10.07.2019р. працівником відділу охорони історичних пам`яток Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської ОДА візуального обстеження містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові склало припис № 47/10-5/74-19.
		Згідно вказаного припису останні виданий на виконання вимог ч.1 ст.30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», в межах повноважень, визначених п.18 ч.2 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» і Положення про Міністерство культури України, затв. постановою КМ № 495 від 03.09.2014р.
		Автором припису вимагається від Львівської обласної організації Українського товариства глухих, ТзОВ БК «Глобус Груп» та ПП «Вір-Західбуд» негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті «Будівництво Львівською обласною організацією Українського товариства глухих багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.М.Некрасова, 45 зі знесенням господарських будівель та споруд», які виконуються в межах історичного ареалу міста Львова (рішення Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р.) та у межах охоронної (буферної) зони об`єкта «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, з порушенням вимог ч.4 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України) (Т.1, а.с.16 і на звороті).
		 
		Вирішуючи наведений спір та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що проведення візуального обстеження містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові є зі сторони відповідача здійсненням державного нагляду (контролю) господарської діяльності замовників будівництва на предмет дотримання ними законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, отримання дозволу на виконання будівельних робіт на території історичного ареалу м.Львова, оскільки такий дозвіл є документом дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, а його отримання є частиною господарської діяльності замовників будівництва. 
		Отже, така перевірки повинна була проводитися у порядку, визначеному Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
		При цьому, замовникам (ТзОВ БК «Глобус Груп» та Львівській обласній організації українського товариства глухих) та генпідряднику (ПП «Вір-Західбуд») будівництва не було забезпечено можливості реалізувати їхні права під час проведення щодо них державного нагляду (контролю) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства, які передбачені ст.10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»; при проведенні огляду містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові не було принципу гарантування прав та законних інтересів суб`єкта господарювання і принципу здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.
		Водночас, описані в Акті обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019 року та приписі № 47/10-5/74-19 від 30.10.2019р. порушення, є відмінними.
		Передумовою для встановлення меж історичного ареалу населеного місця є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населених місць, яка:
		до 23.12.2011р. - повинна бути погоджена відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджена Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини;
		після 23.12.2011р. - повинна бути погоджена відповідним органом місцевого самоврядування та затверджена Міністерством культури України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		За таких умов межі історичного ареалу населеного місця, яке занесено до затвердженого постановою КМ України № 878 від 26.07.2001р. Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання зазначених вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		З огляду на такий підхід, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р. суперечить Закону України «Про охорону культурної спадщини», оскільки до повноважень відповідного органу місцевого самоврядування належить погодження, а не затвердження меж історичного ареалу міста Львова. 
		Отже, Виконавчий комітет Львівської міської ради при прийнятті рішення № 1311 від 09.12.2005р. діяв поза межами своїх повноважень, оскільки прийняв рішення щодо питання, яке відносилось до виключних повноважень Держбуду.
		Також межі охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова» та режим його використання фактично не встановлені (у встановлений законом спосіб), а посилання на рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р., як на таке, яким визначені вказані межі, не заслуговують на увагу.
		Окрім цього, суд не виявив затвердженого КМ України порядку надання органами охорони культурної спадщини дозволів, погоджень і висновків, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, станом на дату виникнення спірних правовідносин. Тобто, положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо отримання вказаних дозволів не мають практичного застосування, так як КМ України не врегульовано дане питання, хоча це безпосередньо відноситься до його компетенції.
		Це дозволяє зробити висновок, що за відсутності визначеного КМ України порядку надання органами охорони культурної спадщини дозволів, погоджень і висновків, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», органи охорони культурної спадщини не вправі покликатись на відсутність їхнього дозволу щодо виконання робіт на пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, оскільки такі дозволи не можуть бути отримані особами, що виконують відповідні роботи, з незалежних від них причин.
		Також за наведених обставин обов`язок отримувати дозвіл на проведення земляних робіт на території міста Львова, зокрема тій, яка визначена рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р., як межі історичного ареалу м.Львова, є відсутнім, оскільки межі історичного ареалу м.Львова не затверджені у встановленому законодавством порядку.
		Вирішуючи питання про належного відповідача у цій справі, суд врахував, що на підставі постанови КМ України № 829 від 02.09.2019 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» та розпорядження № 1360-р від 24.12.2019р. «Питання Міністерства культури, молоді та спорту України» визначено, що з 01.01.2020р. Міністерство культури, молоді та спорту України здійснює покладені на Міністерство культури України функції та повноваження як його правонаступник. Станом на дату прийняття рішення у цій справі Міністерство культури України постановою КМ України № 238 від 23.03.2020р. «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади» перейменовано на Міністерство культури та інформаційної політики. З огляду на це належним відповідачем у цій справі, до якого слід задовольнити позовні вимоги, є Міністерство культури та інформаційної політики. В задоволенні цих самих позовних вимог до іншого відповідача слід відмовити, оскільки такі заявлені до неналежного відповідача.
		 
		Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
		Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
		Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
		 
		Водночас, відповідачем оскаржується рішення суду в частині задоволених позовних вимог.
		Вирішуючи наведений спір в розглядуваній частині колегія суддів виходить з того, що наведені висновки суду першої інстанції у повній мірі узгоджуються з дійсними обставинами справи та відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.
		 
		Положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що одним із повноважень органів охорони культурної спадщини є здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини. 
		Зазначений Закон не визначає того, в яких саме формах може здійснюватись такий контроль.
		 
		Законом України № 3392-VI від 19.05.2011р. «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» (із наступними змінами) затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності.
		Статтею 1 цього Закону визначено, що термін «документ дозвільного характеру» вживається у значенні, наведеному у Законі України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Забороняється вимагати від суб`єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом.
		Документом дозвільного характеру є дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
		До Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності включено такі передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини» дозвільні документи: дозвіл на переміщення (перенесення) пам`ятки національного значення (п.46); дозвіл на переміщення (перенесення) пам`яток місцевого значення (п.47); дозвіл на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології), їх територіях та в зонах охорони, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок (п.57); дозвіл на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів (п.58); погодження відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (п.92); погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (п.93); погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земельних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони (п.106).
		 
		Отже, аналіз вищенаведених норм Законів України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» та «Про охорону культурної спадщини» вказує на те, що органи охорони культурної спадщини, здійснюючи перевірку дотримання суб`єктами господарювання законодавства у сфері охорони культурної спадщини в частині отримання дозволу на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів (п.58 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності), проводять перевірку господарської діяльності таких суб`єктів, оскільки отримання цього дозволу є частиною господарської діяльності відповідних суб`єктів, так як надає їм право на провадження певних дій в рамках здійснення господарської діяльності і без такого дозволу провадження цих дій забороняється.
		 
		Перевірка суб`єкта господарювання на предмет дотримання ним у своїй господарській діяльності вимог законодавства згідно із ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» являє собою державний нагляд (контроль), під яким розуміється діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
		 
		Оскільки Законом України «Про охорону культурної спадщини» та іншими нормативно-правовими актами не врегульований порядок здійснення органами охорони культурної спадщини контролю за виконанням вищевказаного Закону та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини, а в ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до переліку правовідносин, на які не поширюється його дія, не включено заходи контролю за господарською діяльністю, пов`язаною з об`єктами культурної спадщини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що під час здійснення органами охорони культурної спадщини контролю за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини» та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини слід керуватись Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», як таким, що визначає загальний порядок здійснення заходів державного нагляду (контролю). 
		 
		Звідси, проведення візуального обстеження містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові було заходом державного нагляду (контролю), оскільки, як вбачається із Акта обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019р., предметом перевірки була наявність погодженої з Міністерством культури України проектної документації на будівництво та наявність дозволу на проведення робіт з будівництва, а не стан утримання та збереження об`єкта культурної спадщини від пошкодження та руйнування.
		 
		Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (в редакції, чинній станом на дату проведення візуального обстеження містобудівної ситуації) регламентує порядок проведення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності таким чином:
		плановий чи позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником (ч.11 ст.4);
		для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (ч.1 ст.7);
		на підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові) і засвідчується печаткою (ч.2 ст.7);
		у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім`я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення) (ч.2 ст.7);
		посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу; перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею (ч.ч.4, 5 ст.7);
		за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю) (ч.6 ст.7);
		у разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу (ч.7 ст.7);
		припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (ч.8 ст.7);
		суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), залучати під час здійснення таких заходів третіх осіб, не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; суб`єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду (контролю) до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу в суб`єкта господарювання); тривалість планового заходу державного нагляду (контролю) або сумарна тривалість таких заходів протягом року перевищує граничну тривалість, встановлену частиною п`ятою статті 5 цього Закону, або тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною четвертою статті 6 цього Закону; орган державного нагляду (контролю) здійснює повторний позаплановий захід державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю); органом державного нагляду (контролю) не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику; у передбачених законом випадках посадові особи не надали копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) (стаття 10).
		 
		Аналіз наведених нормативних положень вказує на те, що проведення візуального обстеження містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові є заходом державного нагляду (контролю) господарської діяльності замовників будівництва на предмет дотримання ними законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, отримання дозволу на виконання будівельних робіт на території історичного ареалу міста Львова, оскільки такий дозвіл є документом дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, а його отримання є частиною господарської діяльності замовників будівництва. 
		Отже, проведення такої перевірки мало здійснюватися у порядку, визначеному Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
		Разом з тим, для проведення огляду містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові не видався розпорядчий документ органу охорони культурної спадщини, що є порушенням ч.1 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а долучений лист Міністерства культури України № 838/10-5/15-19 від 29.05.2019р. не може вважатися належною підставою проведення такого заходу.
		Огляд містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові проводився без повідомлення ТзОВ БК «Глобус Груп» та Львівської обласної організації українського товариства глухих як замовників будівництва, щодо яких здійснювався державний нагляд (контроль) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства, за відсутності їх керівників, а про проведення такого огляду позивач дізнався лише після отримання оскаржуваного припису, що є порушенням ч.11 ст.4, ч.4 ст.5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
		Складений за результатами огляду містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові Акт обстеження містобудівної ситуації від 10.07.2019р. не направлявся ТзОВ БК «Глобус Груп», Львівській обласній організації українського товариства глухих та ПП «Вір-Західбуд», що є порушенням ч.6 ст.7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
		Ці обставини свідчать про те, що замовникам та генпідряднику будівництва не було забезпечено можливості реалізувати їхні права під час проведення щодо них державного нагляду (контролю) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства, які передбачені ст.10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
		 
		Крім того, на офіційному сайті Державної регуляторної служби розміщено перелік органів державного нагляду (контролю), якими у віднесених до їх відання сферах затверджено уніфіковані форми актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю). Серед цих органів є відсутнім Міністерство культури України, а тому згідно із ст.10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» незатвердження та неоприлюднення Міністерством культури України на власному офіційному веб-сайті уніфікованої форми акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику, позбавляло Міністерство культури України чи його структурні підрозділи права проводити заходи державного нагляду (контролю) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства.
		 
		Отже, проведення огляду містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові відбулось із порушенням порядку, передбаченого Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а також за відсутності станом на 10.07.2019р. у Міністерства культури України чи його структурних підрозділів права проводити заходи державного нагляду (контролю) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства з причини неоприлюднення на власному офіційному веб-сайті Мінкультури затвердженої ним уніфікованої форми акта, передбаченої ст.10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
		 
		Призначення складеного за результатом перевірки акту полягає у фіксуванні стану виконання суб`єктом, щодо якого здійснюється перевірка, вимог законодавства, а у разі виявлення невиконання ним цих вимог в детальному описі виявлених порушень з фіксацією норми законодавства, яку порушується. Тому припис з вимогою про усунення виявлених порушень повинен стосуватись саме тих порушень, які зафіксовані підчас перевірки.
		Між тим, описані в Акті обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019р. та приписі № 47/10-5/74-19 від 30.10.2019р. порушення є відмінними.
		Зокрема, згідно із Актом обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019р. працівник відділу охорони історичних пам`яток департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації вбачав порушення ч.3 ст.6-1, ч.3 ст.32 та ч.1 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини», тоді як в приписі як підставу для припинення земляних та будь-яких інших будівельних робіт по вул.Некрасова, 45 в м.Львові зазначено ч.4 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», яка відсутня в Акті. 
		 
		Стосовно зафіксованих в Акті обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019р. та в оскаржуваному приписі № 47/10-5/74-19 від 30.10.2019р. висновків щодо порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини», колегія суддів вірними наступні твердження суду першої інстанції.
		 
		Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює питання історичного ареалу населеного місця наступним чином:
		історичним ареалом населеного місця є частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку (ст.1);
		з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини (ч.2 ст.32 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
		на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини (ч.3 ст.32);
		визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (п.12 ч.1 ст.5 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Відповідно до постанови КМ України № 878 від 26.07.2001р. «Про затвердження Списку історичних населених місць України» місто Львів включене до списку історичних населених місць України.
		Водночас, саме по собі включення певного населеного пункту до Списку історичних населених місць України не має за собою наслідку формування в ньому історичного ареалу з визначеними межами та режимами використання, а є лише належною підставою для розгляду Міністерством культури України питання та прийняття рішення щодо визначення меж історичного ареалу та встановлення режиму його використання.
		 
		Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджений постановою КМ України № 318 від 13.03.2002р., (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого:
		відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури, Держбуд та уповноважені ними органи охорони культурної спадщини (п.4 в редакції до 23.12.2011р.) або Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини (п.4 в редакції після 23.12.2011р., яка є чинною на даний час);
		межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць (п.5);
		визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджуються Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини (п.12 в редакції до 23.12.2011р.), або погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури (п.12 в редакції після 23.12.2011р.);
		для кожного історичного ареалу визначаються режим використання та конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць (п.16).
		 
		Аналіз цих норм у їх взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що передумовою для встановлення меж історичного ареалу населеного місця є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населених місць, яка до 23.12.2011р. повинна бути погоджена відповідним органом місцевого самоврядування, Мінкультури або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини та затверджена Держбудом або уповноваженим ним органом охорони культурної спадщини, після 23.12.2011р. - така повинна бути погоджена відповідним органом місцевого самоврядування та затверджена Міністерством культури України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		За таких умов межі історичного ареалу населеного місця, яке занесене до затвердженого постановою КМ України № 878 від 26.07.2001р. Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання зазначених вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджений постановою КМ України № 318 від 13.03.2002р.
		 
		З огляду на викладене, до повноважень відповідного органу місцевого самоврядування належить погодження, а не затвердження меж історичного ареалу міста Львова. 
		Отже, Виконавчий комітет Львівської міської ради при прийнятті рішення № 1311 від 09.12.2005р. діяв всупереч вищевикладеним нормам чинного законодавства.
		 
		Перелік історичних ареалів населених місць, щодо яких затверджено межі та режими використання, оприлюднений на офіційному веб-сайті Міністерства культури України, з якого вбачається, що станом на дату проведення візуального обстеження містобудівної ситуації по вул.Некрасова, 45 в м.Львові та прийняття оскаржуваного припису місто Львів не було включено до цього Переліку.
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що межі історичного ареалу міста Львова та режим його використання фактично не встановлені (у встановлений законом спосіб), а посилання на рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р. в цьому контексті є помилковим.
		Отже, відповідач не довів, що земельна ділянка по вул.Некрасова, 45 в м.Львові перебуває в межах історичного ареалу міста Львова.
		 
		Окрім цього, 05.12.1998р. на 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО у м.Кіото, Японія, ансамбль історичного центру Львова був внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
		 
		В Акті обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019р., та інших документах Міністерства культури України, долучених до справи, не зазначено обґрунтування щодо наявності та розміру охоронної (буферної) зони об`єкта «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова». 
		Разом з тим, за твердженням відповідача, охоронною (буферною) зоною об`єкта «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова» є межі історичного ареалу, що визначені рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1311 від 09.12.2005р. «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м.Львова».
		Аналогічна інформація розміщена на веб-сайті Міністерства культури України, де вказано, що площа буферної зони об`єкта Світової спадщини ЮНЕСКО «Львів: Ансамбль історичного центру» становить 2179 га.
		 
		Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює питання буферної зони навколо об`єкта всесвітньої спадщини наступним чином:
		буферною зоною є територія навколо об`єкта всесвітньої спадщини, що забезпечує охорону цілісності та автентичності видатної універсальної цінності цього об`єкта та у межах якої встановлюється відповідний режим використання (ст.1);
		до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, затвердження меж територій об`єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон (п.121 ч.2 ст.5);
		з метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (ч.2 ст.32);
		управління об`єктом всесвітньої спадщини забезпечує орган управління, утворений або визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.37-3);
		управління об`єктом всесвітньої спадщини здійснюється на основі плану управління, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (ч.2 ст.37-3);
		план управління об`єктом всесвітньої спадщини визначає основні напрями та програми щодо захисту, збереження, інтеграції такого об`єкта в суспільне життя відповідно до положень Конвенції та інших міжнародних договорів України і, зокрема, включає: визначення об`єкта всесвітньої спадщини; топографічні показники; визначення буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини; короткий опис видатної універсальної цінності об`єкта всесвітньої спадщини; цілі, стратегію та завдання зі збереження, підтримання та представлення видатної універсальної цінності об`єкта всесвітньої спадщини; методи управління об`єктом всесвітньої спадщини; опис умов, обмежень і заборон щодо об`єкта всесвітньої спадщини, його території та буферної зони (ч.3 ст.37-3);
		план управління об`єктом всесвітньої спадщини, включеним до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, переглядається відповідно до рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО або за необхідності, але не менше одного разу на п`ять років (ч.4 ст.37-3).
		 
		Із системного аналізу норм Закону України «Про охорону культурної спадщини» вбачається, що межі буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання зазначених вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини». При цьому, про затвердження таких меж центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, повинен проінформувати Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Після затвердження меж буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, повинен утворити або визначити орган управління, який забезпечуватиме управління об`єктом всесвітньої спадщини. В свою чергу, управління об`єктом всесвітньої спадщини здійснюється органом управління на основі складеного ним плану управління, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.
		 
		Всупереч визначеному чинним законодавством України порядку визначення та затвердження меж буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини, такі межі не визначено та не затверджено Міністерством культури України, хоча саме до його компетенції, як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, віднесено це питання. 
		Зокрема, серед опублікованого на офіційному веб-сайті Міністерства культури України списку наказів та переліку нормативно-правових актів відсутній акт Міністерства культури України про затвердження меж охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова».
		 
		Отже, апелянтом не спростовані вищевикладені висновки суду першої інстанції про те, що межі охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова» та режим його використання фактично не встановлені (у встановлений законом спосіб), а посилання на рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005р., як на таке, яким визначені вказані межі, є помилковим.
		 
		В контексті наведеного всі вимоги законодавства, які пов`язані з існуванням історичного ареалу та буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини й обумовленні цим фактом не можуть застосовуватися за відсутності належним чином затверджених меж історичного ареалу та меж буферної зони. Тому, вимоги Закону України «Про охорону культурної спадщини» у частині отримання дозволів органу охорони культурної спадщини, для виконання земляних, будівельних інших робіт на території історичного ареалу в межах охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини можуть бути правомірними виключно у разі встановлення відповідного історичного ареалу та буферної зони у порядку, визначеному законодавством України.
		 
		Пунктом 17 ч.2 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
		Згідно із п.1 Положення про Міністерство культури України, затв. постановою КМ України № 495 від 03.09.2014р., станом на дату складення Акту обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019р. та прийняття оскаржуваного припису № 47/10-5/74-19 від 30.10.2019р., Міністерство культури України було визначено як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини.
		Відповідно до пп.67 п.4 вказаного Положення Міністерство культури України видає дозволи на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.
		Згідно із пп.57 п.4 зазначеного Положення Міністерство культури України відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на таких пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них.
		 
		Частинами 1 та 2 ст.6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Водночас, КМ України не затверджено порядок надання органами охорони культурної спадщини дозволів, погоджень і висновків, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», зокрема, дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, станом на дату виникнення спірних правовідносин. Тобто, положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо отримання вказаних дозволів не мають практичного застосування, так як КМ України не врегульовано дане питання, хоча це безпосередньо відноситься до його компетенції.
		Отже, за відсутності визначеного КМ України порядку надання органами охорони культурної спадщини дозволів, погоджень і висновків, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», органи охорони культурної спадщини не вправі покликатись на відсутність їхнього дозволу щодо виконання робіт на пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, оскільки такі дозволи не можуть бути отримані особами, що виконують відповідні роботи, з незалежних від них причин.
		За таких умов Міністерство культури України безпідставно зазначило в оскарженому приписі про відсутність його дозволу на виконання робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул.М.Некрасова, 45 в м.Львові, оскільки такий дозвіл не міг бути виданий в силу відсутності правового регулювання даного питання, тобто з незалежних від позивача обставин.
		 
		Правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг визначаються Законом України № 5203-VI від 06.09.2012р. «Про адміністративні послуги», яким передбачено наступне:
		адміністративна послуга це результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону (ст.1);
		законодавство у сфері надання адміністративних послуг складається з Конституції України, цього та інших законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері надання адміністративних послуг. Надання адміністративних послуг здійснюється відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених законами, які регулюють суспільні відносини у відповідних сферах, зокрема Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (ч.ч.1 та 2 ст.3);
		виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються: найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання; суб`єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; платність або безоплатність надання адміністративної послуги; граничний строк надання адміністративної послуги; перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги; адміністративні послуги визначаються виключно законом (ст.5);
		перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, визначаються законом (ч.5 ст.9).
		 
		Таким чином, оскільки за приписами Закону України «Про адміністративні послуги» перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, визначається виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, і Законом, який регулює відносини в сфері охорони культурної спадщини, є Закон України «Про охорону культурної спадщини», стаття 6-1 якого містить відсилочну норму на порядок, який повинен бути встановлений та затверджений КМ України, то Міністерство культури України не вправі переймати на себе повноваження Уряду щодо встановлення порядку надання відповідних дозволів та погоджень, так як Закон не наділяє Міністерство культури України такими повноваженнями.
		 
		Суд першої інстанції також вірно звернув увагу на ту обставину, що наказ Міністерства культури України № 562 від 17.07.2014р. «Про затвердження інформаційних та технологічних карток з видачі Міністерством культури адміністративних послуг у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», яким затверджено, зокрема, технологічну картку адміністративної послуги «Надання дозволу на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць», не підлягає застосуванню з огляду те, що він не зареєстрований як нормативно-правовий акт у визначеному законодавством порядку.
		 
		Досліджуючи питання необхідності погодження проектної документації на будівництво з органами місцевого самоврядування, органами державної влади чи іншими суб`єктами суд першої інстанції підставно врахував такі норми законодавства:
		проектна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об`єктів будівництва (п.11 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»);
		проектна документація на будівництво об`єктів розробляється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, з урахуванням вимог містобудівної документації та вихідних даних і дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил та затверджується замовником (ч.1 ст.31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»);
		проектна документація на будівництво об`єктів не потребує погодження державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними особами, утвореними такими органами (ч.6 ст.31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»);
		проектна документація на будівництво об`єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами охорони культурної спадщини, державної санітарно-епідеміологічної служби і природоохоронними органами (ч.3 ст.7 Закону України «Про архітектурну діяльність»).
		 
		З наведеного слідує, що проектна документація на будівництво не підлягає погодженню з органами охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерством культури України. При цьому, норми Законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», які поширюють свою дію на всі об`єкти містобудування та стосуються будівництва на усіх територіях, в тому числі, в межах історичних ареалів населених місць, не передбачають жодних винятків із вказаного правила.
		Разом з тим, пунктом 14 ч.1 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить погодження проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень в історичних ареалах населених місць.
		 
		Вимога про необхідність погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень в історичних ареалах населених місць з центральним органом виконавчого органу у сфері охорони культурної спадщини існувала в Законі України «Про охорону культурної спадщини» з дати його прийняття (08.06.2000р.), однак, в подальшому, згідно із Законом України № 509-VІ від 16.09.2008р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» статтю 7 Закону України «Про архітектурну діяльність» було доповнено частиною 3, яка передбачає, що проектна документація на будівництво об`єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами культурної спадщини, державної санітарно-епідеміологічної служби і природоохоронними органами.
		Відтак, при вирішенні питання необхідності погодження з Міністерством культури України проектної документації на будівництво, яке здійснюється в історичному ареалі населеного місця, слід застосовувати ч.3 ст.7 Закону України «Про архітектурну діяльність» як норму закону, яка з`явилася пізніше, аніж п.14 ч.1 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» і не передбачає необхідності погодження проектної документації на будівництво з органами охорони культурної спадщини.
		 
		Отже, помилковим є викладене в Акті обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019р. твердження про те, що проектна документація щодо об`єкта будівництва по вул.Некрасова, 45 в м.Львові підлягала погодженню з Міністерством культури України.
		 
		Частиною 3 ст.6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.
		Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства - це документ, яким суб`єкт господарювання повідомляє адміністратора або представника відповідного дозвільного органу про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства. У такий спосіб суб`єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру. Форма та порядок повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства та внесення про це запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		Постановою КМ України № 922 від 07.12.2016р. «Деякі питання набуття права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності за декларативним принципом» затверджено Порядок повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства.
		Пунктом 3 цього Порядку визначено, що, суб`єкт господарювання має право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності на підставі подання декларації без отримання документа дозвільного характеру, за винятком тих видів господарської діяльності, що включені до переліку певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі подання декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 725.
		Відповідно до п.п.39-46 Переліку певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства, затв. постановою КМ України № 725 від 25.08.2010р., на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства не можуть проводитися такі дії з провадження господарської діяльності як, зокрема, передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини»: проведення робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; відчуження або передача пам`яток їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; переміщення (перенесення) на інше місце; містобудівні, архітектурні та ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи на пам`ятках, їх територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, інші роботи, що можуть позначитися на об`єктах культурної спадщини. Вказані дії з провадження господарської діяльності потребують отримання визначеного законодавством документа дозвільного характеру, який дає право на їх вчинення.
		 
		Тобто, в частині 3 ст.6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» йде мова про неможливість здійснення передбачених Переліком певних дій щодо провадження господарської діяльності або видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства, затв. постановою КМ України № 725 від 25.08.2010р., дій з провадження господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом - без отримання визначеного Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документа дозвільного характеру, який є необхідним для вчинення таких дій.
		Натомість, замовники та підрядник об`єкта будівництва по вул.Некрасова, 45 в м.Львові у процесі провадження своєї діяльності не подавали Міністерству культури України передбачену ч.1 ст.1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з метою проведення будівельних робіт без отримання відповідного дозволу Мінкульту. 
		Відтак, в даному випадку норми ч.3 ст.6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не підлягали застосуванню та посилання на неї в Акті обстеження містобудівної ситуації на вул.Некрасова, 45 в м.Львові від 10.07.2019р. є безпідставним.
		 
		Згідно із ч.1 ст.35 Закону України «Про охорону культурної спадщини» дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини. Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, виданого кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлюється Кабінетом Міністрів України. 
		Тобто, за змістом вказаної законодавчої норми, дозвіл на проведення земляних робіт підлягає отриманню безпосереднім виконавцем робіт - фізичною особою. Тому ця норма не поширює свою дію на замовників будівництва.
		 
		Наведені висновки в своїй сукупності мають ключове та принципове значення для вирішення розглядуваного спору.
		Водночас, доводи апелянта побудовані на переоцінці наявних доказів і усуненні помилок застосування норм матеріального права судом першої інстанції; будь-яких нових доказів до матеріалів справи останнім не представлено.
		 
		В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача і заперечення відповідача, наведені в позовній заяві та відзиві на неї, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
		Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
		Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
		Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими позовні вимоги частково задоволені у визначений спосіб.
		 
		Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявлених вимог, а тому розглядуваний позов підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
		Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Міністерство культури та інформаційної політики України.
		 
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
		 
		Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2020р. в адміністративній справі № 1.380.2019.006107 залишити без задоволення, а вказане рішення суду  без змін.
		Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Міністерство культури та інформаційної політики України.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький   О. І. Довга  Дата складення повного тексту судового рішення: 18.08.2021р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...