Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/18296/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 20.08.2021. Зареєстровано: 20.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2021.

Номер судового провадження: 2-9605/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/18296/21-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 серпня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
		головуючого судді - Бусик О.Л.
		при секретарі судових засідань Шевчук А.В.
		за участю
		представника позивача - ОСОБА_1 
		представника відповідача - Державне підприємство «Парламентський телеканал «РАДА» - Козяр Н.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом  ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Державного підприємства «Парламентський телеканал «РАДА» про захист честі гідності та ділової репутації, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітня 2021 року позивач, в інтересах якого дії адвокат Пономаренко О.В., звернувся до суду із вказаним позовом.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на пленарному засіданні Верховної Ради України народний депутат України ОСОБА_3 , під час виступу з трибуни Верховної Ради України, оприлюднив відносно нього недостовірну та негативну інформацію в частині тверджень: « Робота ОСОБА_2 як керівника тодішнього спецекспортера «Прогрес» з однією з країн Південної Азії нанесла Україні збитків у 100 мільйонів доларів. Схожих збитків нанесла його подальша робота в «Укроборонпромі». Важливо, що ще в 2010 році посольство США відреагувало на так звані «угоди ОСОБА_2» нотою протесту, де більш вигідні для України угоди просто було замінено збитковими. ...колишні кдбешники, які керуються агентами з Москви, торгують і розвалюють обороноздатність України».
		ОСОБА_2 зауважує, що вказана негативна щодо нього інформація була доведена до великої кількості народних депутатів, які були присутні на засіданні Верховної Ради України, вона є фактичним твердженням та підлягає спростуванню.
		Крім того, позивач, вважає, що поширення вказаної інформації впливає на зниження цінності його особи в очах оточуючих, в очах суспільства, тощо, при цьому ДП «Парламентський телеканал «РАДА» створив умови для розміщення вказаної інформації, шляхом трансляції, в тому числі онлайн, вказаного виступу в ефірі телеканалу «Рада» та розміщення вказаної інформації в мережі Інтернет.
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просить визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову  репутацію інформацію, поширену відповідачем народним депутатом України ОСОБА_3 в публічному виступі з трибуни Верховної Ради України на пленарному засіданні ІНФОРМАЦІЯ_3, розповсюджену ДП «Парламентський  телеканал «Рада» в ефірі телеканалу «Рада» та в мережі Інтернет  на власному YouTube каналі ІНФОРМАЦІЯ_4  ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), наступного змісту: « Робота ОСОБА_2 як керівника тодішнього спецекспортера «Прогрес» з однією з країн Південної Азії нанесла Україні збитків у 100 мільйонів доларів. Схожих збитків нанесла його подальша робота в «Укроборонпромі». Важливо, що ще в 2010 році посольство США відреагувало на так звані «угоди ОСОБА_2 » нотою протесту, де більш вигідні для України угоди просто було замінено збитковими. ...колишні кдбешники, які керуються агентами з Москви, торгують і розвалюють обороноздатність України»; з метою спростування недостовірної інформації, зобов`язати народного депутата України ОСОБА_3 на наступному, з дня набрання законної сили рішенням суду в цій справі, пленарному засіданні Верховної Ради України, оголосити вступну та резолютивну частини рішення у справі; зобов`язати ДП «Парламентський телеканал «РАДА» забезпечити трансляцію та розміщення в ефірі телеканалу виступ народного депутата України ОСОБА_3 на пленарному засіданні Верховної Ради України та розмістити в мережі Інтернет на власному YouTube каналі ІНФОРМАЦІЯ_4 відеозапис зазначеного виступу з метою спростування недостовірної інформації.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 квітня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі для розгляду в порядку загального позовного провадження.
		11 травня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва від відповідача - ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечення проти позову відповідач посилається на наявні повноваження народного депутата України звертатись до компетентних органів з депутатськими запитами, зверненнями та вимогами, яке він реалізовував під час публічного виступу. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на публічність особи позивача. Заперечив проти можливості прийняття судом до уваги висновку експерта за результатами проведення лінгвістичного дослідження, наданого позивачем.
		19 травня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - ДП «Парламентський телеканал «РАДА» надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень проти позову посилався на те, що оскільки виступ народного депутата України ОСОБА_3 розповсюджувався телеканалом «РАДА» без попереднього запису і монтажу в прямій трансляції та розповсюджена інформація містилася у виступах інших осіб, які не є працівниками телеорганізації, а також поширена інформація є дослівним цитуванням усних заяв і виступу народного депутата України, телеканал «РАДА» та його працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, яка в установленому законом порядку буде визнана такою, що не відповідає дійсності.
		19 травня 2021 року до Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_3 на позовну заяву, із запереченнями щодо наведених останнім обґрунтувань відзиву.
		У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити з підстав, викладених у ньому.
		Представник відповідача  ДП «Парламентський телеканал «Рада» - Козяр Н.В. в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав наведених у відзиві. Підтвердила приналежність YouTube каналу ІНФОРМАЦІЯ_4  (ІНФОРМАЦІЯ_1) ДП «Парламентський телеканал «Рада». Просила не покладати на підприємство судові витрати.
		Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. 
		Представник відповідача - ОСОБА_3  просив проводити судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою додатку EasyCon.   При цьому, ухвалою суду від 06 липня 2021 року клопотання представника відповідача задоволено. Під час проведення судового засідання 03 серпня 2021 року встановити зв`язок з представником відповідача за допомогою додатку   EasyCon не виявилося можливим.                                                 
		Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача ДП «Парламентський телеканал «Рада», повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
		В свою чергу ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
		Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
		Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalemv.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
		Разом з тим відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. 
		Згідно положень ст.5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
		У ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
		Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. 
		З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. 
		А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
		Згідно з роз`ясненням Пленуму Верховного Суду України у п.6 постанови від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права. 
		Відповідно до п. 12 Постанови пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
		       Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом.
		Веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;
		Власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.
		Відповідно до п.15 постанови пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року N 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; 
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		Щодо факту поширення інформації, то під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). 
		Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. 
		Верховний суд України у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Розглядаючи справу в межах позовних вимог судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 о 12 год. 39 хв. на пленарному засіданні Верховної Ради України відповідач - народний депутат України ОСОБА_3 , під час виступу з трибуни Верховної Ради України, оприлюднив відносно ОСОБА_2 недостовірну та негативну інформацію в частині тверджень: « Робота ОСОБА_2 як керівника тодішнього спецекспортера «Прогрес» з однією з країн Південної Азії нанесла Україні збитків у 100 мільйонів доларів. Схожих збитків нанесла його подальша робота в «Укроборонпромі». Важливо, що ще в 2010 році посольство США відреагувало на так звані «угоди ОСОБА_2 » нотою протесту, де більш вигідні для України угоди просто було замінено збитковими. ...колишні кдбешники, які керуються агентами з Москви, торгують і розвалюють обороноздатність України».
		Вказана спірна інформація оприлюднена в присутності 367  народних депутатів України присутніх на пленарному засіданні під час виступу.
		Відповідач ОСОБА_3 не заперечував проти поширення ним зазначеної, оспорюваної позивачем, інформації.
		Крім того, судом встановлено, що згаданий вище публічний виступ ОСОБА_3 на  пленарному  засіданні Верховної Ради України транслювався та розміщувався в ефірі  телеканалу  « Рада » ДП «Парламентський телеканал «РАДА», а також розміщено  на  своєму  резервному YouTube каналі:  ІНФОРМАЦІЯ_4  ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в мережі Інтернет за посиланням   ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Вказане дає підстави для висновку, що відбулось поширення спірної інформації ОСОБА_3 шляхом публічного виступу та розповсюдження ДП «Парламентський телеканал «РАДА» за допомогою телебачення та в мережі Інтернет, значному колу осіб.
		Аналіз змісту досліджуваної судом інформації дозволяє визначити її наступні характеристики: зміст виступу безпосередньо стосується ОСОБА_2 , з огляду на посилання на його ім`я, прізвища, по-батькові, посади, яку він займає зараз, та займав раніше, підприємства на яких працював та інші біографічні данні, в частині тверджень: « Робота ОСОБА_2 як керівника тодішнього спецекспортера «Прогрес» з однією з країн Південної Азії нанесла Україні збитків у 100 мільйонів доларів. Схожих збитків нанесла його подальша робота в «Укроборонпромі». Важливо, що ще в 2010 році посольство США відреагувало на так звані «угоди ОСОБА_2 » нотою протесту, де більш вигідні для України угоди просто було замінено збитковими». Об`єктивний зміст висловів зводиться до того, що своєю роботою ОСОБА_2 спричинив збитки Україні у 100 мільйонів доларів, таких же збитків своєю роботою спричинив ДК «Укроборонпром», у зв`язку з чим у 2010 році посольство США  відреагувало на діяльність ОСОБА_2 нотою протесту до України.»
		Позивачем доведений факт недостовірності спірної інформації, листом ДП СЗТФ «Прогрес» № 28/1046 від 18 березня 2021 року, ДК «Укроборонпром» № UOP 2.2-2226 від  18  березня 2021 року, Міністерства закордонних справ України № 414/36-129/4-15734 від 12 березня 2021 року, висновком службового розслідування від 02.04.2021 року за результатами службової перевірки відповідно до наказу ДК «Укроборонпром» від 05.03.2021 року № 87.
		Відповідач ОСОБА_3 не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б могли підтвердити правдивість спірної інформації.
		Хоча вислів «…колишні кгбешники, які керуються агентами з Москви, торгують і розвалюють нашу обороноздатність України» не містить прямого посилання на прізвище позивача, проте аналіз виступу свідчить, що він безпосередньо стосується особи ОСОБА_2 , оскільки інші особи, яких стосувались би наведені біографічні відомості, а саме, приналежність до КГБ СРСР, у виступі не згадуються, тому і висловлювання, в яких особа позивача безпосередньо не вказується також за загальним контекстом стосується саме його.
		У справі «Дюльдін і Кіслов проти Росії» в п. 44 ЄСПЛ вказує «має бути щось в обставинах конкретної справи, що примушувало б звичайного читача відчувати, що твердження прямо стосувалось позивача або він був мішенню критики».
		Вказане також підтверджується службовою перевіркою, яка була проведена саме відносно ОСОБА_2 , а не будь-якої іншої особи, щодо відомостей озвучених народним депутатом України ОСОБА_3 на пленарному засіданні Верховної Ради України щодо приналежності ОСОБА_2 до органів державної безпеки Росії.
		Відповідно до викладеного, а також практики Європейського Суду по справі «Брюне-Лекомт та інші проти Франції», в яких вказано, що висловлювання відносно дій, які є караними за кримінальним законом, хоча не встановлено факту таких злочинів за рішеннями суду, є твердженнями, а не оцінюючими судженнями і є неприйнятними та недостовірними.
		На спростування зазначеної спірної інформації позивачем надана довідка від Міністерства внутрішніх справ України № 1036610, згідно з якою позивач станом на 25 березня 2021 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває; лист Головного слідчого управління Служби безпеки України № 6/О-570/2 від 16 березня 2021 року у кримінальному проваджені № 22020000000000199 від 13 серпня 2020  року, а також в інших кримінальних провадженнях, досудове розслідування яких здійснюють слідчі органи безпеки, повідомлення про підозру позивачу не здійснювалось; лист Офісу Генерального прокурора № 25/3-429вих-21 від 17 березня .2021 року, згідно з яким за результатами опрацювання масиву даних реєстру станом на 15 березня 2021 року кримінальні провадження, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, не встановлені; висновок службового розслідування від 02 квітня 2021 року за результатами службової перевірки відповідно до наказу ДК «Укроборонпром» від 05 березня 2021 року № 87, згідно з яким інформацію, озвучену народним депутатом Кітом А.Б. на пленарному засіданні Верховної Ради України ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо приналежності ОСОБА_2 до органів державної безпеки Росії, за результатами роботи комісії не підтверджено.
		Таким чином, поширені у виступі відповідача народного депутата ОСОБА_3 відомості, про те, що позивач керується з боку агентів Москви та підриває обороноздатність України не є оціночними судженнями, оскільки зазначена інформація була перевірена на предмет дійсності. Відповідачем ОСОБА_3 не доведено правдивості зазначеної ним інформації.
		У ч. 1,2,5 ст. 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
		Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
		Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.
		При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява N 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява N 36650/03)).
		Враховуючи системний аналіз норм КПК України та принцип презумпції невинуватості, який закріплений у ст. 62 Конституції України, ст. 2 КК України, ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 11 Загальної декларації прав людини, суд дійшов до висновку про те, що відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно доположень КПК Україниздійснюється досудове розслідування злочинів (ст. ст. 215, 216, 246, 294 КПК України), а  про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.
		Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.
		Європейський суд з прав людини констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilovand Othersv. Russia, N 2947/06 від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont v. Frence від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).
		При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (рішення у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).
		Аналогічні висновки зроблені Верховним судом, зокрема у постановах від 23 грудня 2020  року в справі № 484/2781/19, від 01 березня 2021 року в справі № 577/4402/19, від 22 березня 2021 року в справі № 482/1474/16-ц.
		При вирішенні справи суд виходить з того, що інформація, оприлюднена відповідачем ОСОБА_3 , виражена у формі фактичних тверджень, а не оціночних суджень. У висловлюваннях відповідача йдеться про вчинки конкретної особи у певний період часу, тобто про фактичні обставини, достовірність яких може бути перевірена.
		Відповідачем ОСОБА_3 використані мовні засоби, які репрезентують чітке, однозначне, точне позначення фактів, які можна довести або спростувати, що неможливо зробити з оціночним судженням. Оспорювана інформація сформульована ним способом категоричного висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів). У його висловлюваннях відсутні спеціальні вставні конструкції, прислівники, інші мовностилістичні способи, що мали б виражати їх невпевненість або сумніви щодо вірогідності висловлюваного.
		Також відсутні будь-які стилістичні конструкції або інші способи, які б вказували на те, що повідомлена інформація є суб`єктивною думкою та особистим поглядом на певні події і відображає особисту точку зору, тобто відсутні ті мовні засоби, які є характерними для оціночних суджень. Про те, що йдеться про фактичні дані, свідчить також загальний тон висловлювань у контексті оспорюваної інформації.
		Заперечуючи проти доводів позову про недостовірність поширеної інформації, відповідач ОСОБА_3 усупереч вимогам ст. ст. 13, 81 ЦПК України не надав доказів на підтвердження своїх аргументів.
		Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.
		Суд критично оцінює посилання відповідача ОСОБА_3 , що достовірність спірної інформації підтверджується змістом статей з Інтернет видань, на які останній посилається як на джерело інформації, оскільки вони не підтверджують дійсність тих фактів та подій про які він зазначив у своєму виступі, не є належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст. ст. 77, 78,79 ЦПК України.
		Крім того, відповідач ОСОБА_3 не надав доказів того, що він перед поширенням інформації, про спростування якої заявляє позивач, перевірив її достовірність або отримання її з офіційних джерел. Будь-якого посилання на офіційні джерела виступ відповідача не містить.
		Твердження відповідача ОСОБА_3 про виконання ним, під час виступу, передбачених чинним законодавством функцій та обов`язків, реалізація ним своїх прав передбачених ст. 40 Конституції України, та повноважень щодо звернення із запитами, зверненнями та вимогами до компетентних органів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
		Слід врахувати, що характер дій відповідача ОСОБА_3 та відсутність з його сторони доказів про перевірку достовірності інформації перед її оприлюдненням свідчать про умисний характер таких дій, тобто народним депутатом ОСОБА_3 інформація була поширена з ігноруванням її як достовірної, з метою поширення неправдивих відомостей та  завданню шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача, що по своїй суті є наклепом.
		Відповідно до ст. 80 Конституції України народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
		Згідно ст. 8 Закону України «Про статус народного депутата України» у своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честі і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватися від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу.
		Неприпустимим є використання народним депутатом свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини і громадянина, законним інтересам суспільства і держави.
		Що ж стосується висновку експерта № 9678 за результатами лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження за заявою адвоката Пономаренко О.В. від 05 квітня 2021 року складений ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз» (ЄДРПОУ 35199548) за підписом експерта Фраймович Л.В., складеного на замовлення позивача, то такий не може вважатись допустимим доказом з огляду на те, що станом на дату складення такого висновку, згідно з реєстром атестованих судових експертів Міністерства юстиції остання мала недійсне свідоцтво експерта, у зв`язку із чим, судом до уваги не береться.
		Однак, за змістом ст. ст. 89, 110 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, і висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили.
		Поряд із цим, стороною позивача надано достатньо доказів для підтвердження обставин про недостовірність та негативність поширеної відносно нього ОСОБА_3 інформації, які переважають і є більш вірогідними, ніж самі по собі доводи протилежної сторони судового процесу - відповідачів, без надання жодних доказів на їх спростування.
		При оцінюванні аргументів відповідача про те, що позивач має статус публічної особи, межі допустимої критики стосовно якої можуть бути ширшими порівняно з іншими особами, суд виходить з наступного.
		Як роз`яснено в п. 21 Постанови ВСУ № 1, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.
		Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У ст. ст. 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
		Політичні діячі та посадові особи, які обіймають політичні (публічні) посади або здійснюють публічну владу, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у ЗМІ, про що зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 01 липня 1997 року у справі «Обершлік проти Австрії (No 2)» (Oberschlickv. Austria (No2), від 24 червня 2004 року у справі «Принцеса фон Ганновер проти Німеччини» (Von Hannoverv. Germany), від 25 червня 2019 року (заява No 14047/16) у справі «Цу Гуттенберг проти Німеччини» (Zu Guttenbergv. Germany).
		Однак свобода поширення інформації та критики щодо публічних осіб не є безмежною.
		Так, ширша свобода у висловлюваннях стосовно публічних осіб передбачає:
		а) більш широку можливість висвітлення пов`язаних з такими особами фактів;
		б) можливість піддавати дії та бездіяльність публічних осіб більш критичній оцінці із застосуванням більш гострих висловлювань, які, однак, не повинні переходити в брутальну, принизливу чи непристойну форму.
		Як вбачається зі змісту ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», критика належить до оціночних суджень. Тобто про критику можна говорити тоді, коли висловлювання містять не фактичні обставини, а суб`єктивне ставлення особи до тих інших обставин чи подій, що мали місце.
		Суд виходить з того, що право на повагу до честі, гідності та ділової репутації належить до особистих немайнових прав фізичної особи, такі права належать кожній фізичній особі від народження і не залежать від професійного статусу людини (ст. ст. 269, 270 ЦК України).
		Суд, крім іншого, ураховує, що відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
		Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 24 Основного Закону громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Відповідно до ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності.
		Суд погоджується з тим, що поширені про позивача відомості мають сильне негативне забарвлення, та не ґрунтуючись на жодних фактичних даних, є надмірними, дискредитаційними, образливими та такими, що принижують його честь, гідність та ділову репутацію.
		Внаслідок поширення відповідачами недостовірної інформації відбулось порушення особистих немайнових прав позивача на повагу до гідності та честі та на недоторканність ділової репутації, оскільки така інформація спотворила та принизила оцінку діяльності позивача з боку громадськості та суспільства, ця оцінка перестала бути об`єктивною, поставила під сумнів його добропорядність як працівника державного підприємства, породила сумніви щодо дотримання ним моральних та правових норм.
		Таким чином, судом встановлено безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між поширенням відповідачами недостовірної інформації та приниженням честі, гідності та ділової репутації позивача.
		Виходячи з вищевикладеного, встановлених обставин справи та положень законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини сторін, суд вважає доведеними обставини, на які посилався позивач у цій частині висловлення недостовірності інформації про позивача ОСОБА_3 та її оприлюдненої ДП «Парламентський телеканал «РАДА», й законними підстави вважати її такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача.
		Розглядаючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідачів спростувати недостовірну інформацію слід зазначити наступне. 
		Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
		Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27 лютого 2009 року, вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.
		Згідно ч. 4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
		Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Відповідно до п. 25 згаданої вище Постанови спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
		Згідно п. 24 цієї ж Постанови, задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. Якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено.
		У зв`язку з тим, що недостовірна інформація була поширена відповідачем народним депутатом України Кітом А.Б. під час публічного виступу на пленарному засіданні у Верховній Раді України, за умови транслювання цього засідання ДП «Парламентський телеканал «Рада» та подальшого розміщення в мережі Інтернет, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача ОСОБА_3 спростувати поширену ним недостовірну інформацію стосовно позивача на наступному, з дня набрання законної сили рішенням суду в цій справі, пленарному засіданні Верховної Ради України, оголосивши вступну та резолютивну частини рішення у справі, зобов`язати ДП «Парламентський телеканал «РАДА» забезпечити трансляцію та розміщення в ефірі телеканалу виступ народного депутата України Кіта А.Б. на пленарному засіданні Верховної Ради України та розмістити в мережі Інтернет на власному YouTube каналі ІНФОРМАЦІЯ_4 відеозапис зазначеного виступу з метою спростування недостовірної інформації.
		Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Що стосується вимог про стягнення з відповідача судових витрат, то слід зазначити наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		При визначенні розміру відшкодування суд виходить з того, що з огляду на диспозитивність цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) такий розмір визначається насамперед позивачем при зверненні до суду. У свою чергу суд, при розгляді справи повинен оцінити співмірність заявлених позивачем вимог з точки зору засад справедливості, добросовісності та розумності.
		Встановлено, що представник позивача, адвокат Пономаренко О.В., відповідно до положень ст. 134 ЦПК України надала попередній розрахунок судових витрат у розмірі 62 212 грн., який міститься у позовній заяві.
		Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, розрахунків тощо).
		Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробили про це відповідну заяву.
		До закінчення судових дебатів у справі представник позивача, адвокат Пономаренко О.В., подала заяву про розподіл судових витрат (детальний опис наданих адвокатом послуг), згідно з якою просила стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати, які складаються з судового збору за подання 4 вимог немайнового характеру згідно ст. ст 4, 6 ЗУ «Про судовий збір» у розмірі 3 632,00 грн, витрати, пов`язані з отриманням довідки з відомостями про власника Youtube каналу - 1 200, 00 грн., витрати, пов`язані з отриманням експертного висновку за результатами проведення фіксації змісту веб-сторінок - 4 380, 00 грн, витрати на правову допомогу в розмірі 28 000,00 грн.
		На підтвердження здійснення стороною позивача вказаних витрат були надані: квитанція про сплату судового збору у розмірі 3 632,00 грн; договір № 028/03-21 від 24 березня 2021 року укладений між АБ «Раков і партнери», акт наданих послуг № 55 від 05 квітня 2021 року, платіжне доручення № 817 від 29 березня 2021 року,  квитанція про компенсацію витрат здійснених адвокатським бюро на послуги експертної установи; на підтвердження витрат пов`язаних з отриманням доказів про власника Youtube каналу та проведення фіксації змісту веб-сторінок у мережі Інтернет: договір про надання послуг №  101/2021 від 17 березня 2021 року, укладений між адвокатом Пономаренко О.В. та ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес», рахунок на оплату № 1-2150 від 18 березня 2021 року, квитанція про оплату послуг Консорціуму «УЦПНА» у розмірі 4 380,00 грн, рахунок на оплату № 2-2282 від 17 березня 2021 року, квитанція про оплату послуг Консорціуму «УЦПНА» у розмірі 1200,00 грн, акт наданих послуг № 1-1-1/2021 від 23 березня 2021 року.
		Крім того, між АБ «Раков і партнери» та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги від 17 березня 2021 року. Вартість послуг обумовлених у п. 1 та п. 2 додаткової угоди до вказаного договору складає 28 000,00 грн. Спосіб оплати: передоплата на розрахунковий рахунок АБ «Раков і партнери».
		Представником позивача, адвокатом Пономаренко О.В., у заяві про розподіл судових витрат наведено детальний опис робіт, перелік яких є ідентичний змісту акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 03 серпня 2021 року.
		На підтвердження витрат на правову допомогу надано: додаткову угоду № 1 від 17 березня 2021 року до Договору про надання правової допомоги від 17 березня 2021 року, квитанція про сплату послуг у розмірі 28 000,00 грн., акт приймання-передачі № 1 від 03 серпня 2021 року до додаткової угоди № 1 від 17 березня 2021 року до договору про надання правової допомоги від 17 березня 2021 року.
		Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 
		1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 
		2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 
		3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).
		На переконання суду заявлені до відшкодування позивачем судові витрати, пов`язані з розглядом справи, крім витрат за проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження від 05.04.2021 р. в розмірі 25 000 грн., є обґрунтованими та пропорційними, співмірними з обсягом наданих послуг, відповідають критерію реальності та розумності таких витрат. 
		З урахуванням завдання цивільного судочинства, виходячи з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права,  суд приходить до висновку про необхідність покладення обов`язку з відшкодування судових витрат на відповідача ОСОБА_3 .
		Керуючись ст. ст. 3, 32, 34, 64, 68 Конституції України, ст. ст. 16, 275, 277, 297, 299 ЦК України, Закону України «Про інформацію», ст. ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 141, 258-259, 263- 265, 273, 352, 354 ЦПК України, , суд,
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов  ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , Державного підприємства «Парламентський телеканал «РАДА» про захист честі гідності та ділової репутації - задовольнити частково.
		Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену народним депутатом України ОСОБА_3 у публічному виступі з трибуни Верховної Ради України на пленарному засіданні ІНФОРМАЦІЯ_3, розповсюджену Державним підприємством «Парламентський  телеканал «Рада» в ефірі телеканалу та в мережі Інтернет  на власному YouTube каналі ІНФОРМАЦІЯ_4  (ІНФОРМАЦІЯ_1) за посиланням ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), наступного змісту: « Робота ОСОБА_2 як керівника тодішнього спецекспортера «Прогрес» з однією з країн Південної Азії нанесла Україні збитків у 100 мільйонів доларів. Схожих збитків нанесла його подальша робота в «Укроборонпромі». Важливо, що ще в 2010 році посольство США відреагувало на так звані «угоди ОСОБА_2 » нотою протесту, де більш вигідні для України угоди просто було замінено збитковими. ...колишні кдбешники, які керуються агентами з Москви, торгують і розвалюють обороноздатність України».
		З метою спростування недостовірної інформації, зобов`язати народного депутата України ОСОБА_3 на наступному, з дня набрання законної сили рішенням суду в цій справі, пленарному засіданні Верховної Ради України, оголосити вступну та резолютивну частини рішення у справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Державне підприємство «Парламентський телеканал «РАДА» про захист честі гідності та ділової репутації.
		Зобов`язати Державне підприємство «Парламентський телеканал «РАДА» забезпечити трансляцію та розміщення в ефірі телеканалу виступ народного депутата України ОСОБА_3 , яке відбудеться на пленарному засіданні Верховної Ради України з метою спростування ним недостовірної інформації в справі за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Державне підприємство «Парламентський телеканал «РАДА» про захист честі гідності та ділової репутації.
		Зобов`язати Державне підприємство «Парламентський телеканал  «РАДА» розмістити в мережі Інтернет на власному YouTube каналі ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) відеозапис виступу народного депутата України ОСОБА_3 на пленарному засіданні Верховної Ради України з метою спростування недостовірної інформації.
		Стягнути з народного депутата України ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 3 632,00 грн (три тисячі шістсот тридцять дві гривні 00 копійок), 28 000,00 грн (двадцять вісім тисяч гривень 00 копійок) витрат, понесених на правову допомогу, 1 200, 00 грн (одна тисяча двісті гривень 00 копійок) витрат, понесених на отримання довідки про власника сайту та 4 380,00 грн (чотири тисячі триста вісімдесят гривень 00  копійок) витрат, понесених на підготовку звіту.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва до Київського апеляційного суду.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Позивач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ).
		Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ).
		Відповідач: Державне підприємство «Парламентський телеканал  «РАДА» (адреса місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Садова, 3- А, код ЄДРПОУ 21708430).
		 
		Повний текст судового рішення складено 19 серпня 2021 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                 О.Л. Бусик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...