Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/24426/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 20.08.2021. Зареєстровано: 22.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2021.
Дата набрання законної сили: 17.08.2021
Номер судового провадження: A/855/12114/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/24426/19                                                                       Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		  17 серпня 2021 року                                                                                            м. Київ
		 
		Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
		головуючого - судді Федотова І.В.,
		суддів: Єгорової Н.М. та Чаку Є.В.,
		за участю секретаря Бринюк Г.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сокар Енерджі Україна" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокар Енерджі Україна» (далі - позивач, ТОВ «Сокар Енерджі Україна», товариство) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - відповідач, Офіс ВПП ДПС, контролюючий орган), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 04.09.2019:
		- № 0005631401 про збільшення податкового зобов`язання з ПДВ на 34409904,00 грн. та накладення штрафної санкції у розмірі 8602476,00 грн.;
		- № 0005641401 про нарахування штрафних санкцій на суму 1035614,48 грн.;
		- № 0005701402 про нарахування штрафних санкцій на суму 1020,00 грн.;
		- № 0005651401 в частині завищення суми від`ємного значення на суму 178870,00 грн.;
		- № 0005691402 в частині збільшення основного зобов`язання на суму 855715,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 213929,00 грн.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року позов було задоволено.
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. 
		Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на висновках акту перевірки.
		Крім того, відповідач вказує що судом першої інстанції при розгляді справи та винесенні оскаржуваного рішення не взято до уваги та не надано належної правової оцінки наявним беззаперечним доказам у справі в їх сукупності, що враховуючи суть спору, свідчить про не з`ясування останнім всіх обставин судової справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення адміністративного спору.
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		У відповідності до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, посадовими особами відповідача, з метою здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 та з метою контролю за правильністю нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.03.2019 було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Сокар Енерджі Україна».
		За результатами вказаної перевірки було складено акт від 08.08.2019 № 2351/28-10-14-01-01/36866563 (далі - Акт перевірки).
		За висновками Акту перевірки (з урахуванням розгляду заперечень позивача від 22.08.2019 № 550) відповідачем встановлено порушення позивачем:
		- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 Податкового кодексу України, абзацу 3 статті 4, пункту 1 статті 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, пункту 8 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІІІ, абзацу 7 пункту 6 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», пункту 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання», пункту 5 П(С)БО 15 «Дохід», в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток на суму 44556642,00 грн., у тому числі за перший квартал 2019 року в сумі 44556642,00 грн.;
		- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.10, пункту 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 50833516,00 грн., у тому числі за рахунок заниження у загальній сумі 82900996,00 грн. та завищення у загальній сумі 32067480,00 грн., а саме: заниження за квітень 2016 року у розмірі 2211240,00 грн., заниження за травень 2016 року у розмірі 16423612,00 грн., заниження за серпень 2016 року у розмірі 27808637,00 грн., заниження за травень 2017 року у розмірі 4118208,00 грн., заниження за червень 2017 року у розмірі 32339299,00 грн., завищення за червень 2018 року у розмірі 782010,00 грн., завищення за липень 2018 року у розмірі 1169907,00 грн., завищення за серпень 2018 року у розмірі 1835331,00 грн., завищення за вересень 2018 року у розмірі 4628401,00 грн., завищення за листопад 2018 року у розмірі 1425879,00 грн., завищення за грудень 2018 року у розмірі 4496010,00 грн., завищення за січень 2019 року у розмірі 7565717,00 грн., завищення за лютий 2019 року у розмірі 3899615,00 грн., завищення за березень 2019 року у розмірі 6264610,00 грн.;
		- пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.12 статті 201, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 28776310,00 грн., у тому числі за березень 2019 року у розмірі 28776310,00 грн., у тому числі за березень 2019 року у розмірі 28776310,00 грн.;
		- абзацу 16 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в частині недотримання граничних строків реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних за грудень 2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 календарних днів на суму ПДВ 10356144,78 грн.;
		- підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, при виплаті доходу (у вигляді процентів) нерезиденту Державна нафтова компанія Азербайджанської Республіки (Республіка Азербайджан) позивач не утримував податок з доходів нерезидентів в загальній сумі 1247744,70 грн.;
		- підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, при виплаті доходу (у вигляді інших доходів) нерезиденту РУП СГ-Транс (Республіка Білорусь) позивач не утримував податок з доходів нерезидентів у загальній сумі 855715,33 грн.;
		- пункту 46.1 статті 46, пункту 103.9 статті 103 Податкового кодексу України, позивач унаслідок неподання до податкових органів розрахунки (звіти) податкових зобов`язань нерезидента РУП СГ-Транс (Республіка Білорусь), яким отримано доходи із джерелом їх походження з України (додаток ПН до податкової декларації з податку на прибуток підприємства) за 2017 рік, 2018 рік, та І квартал 2019 року;
		- пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків, суми утриманого з них податку, які призвели до зміни платників податків;
		- пункту 271.1 статті 274 Податкового кодексу України, рішення Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області «Про встановлення ставок та пільг зі сплати податку на землю по Холоднобалківській сільській раді» від 12.06.2018 № 970/2018-VII, що призвело до заниження земельного податку на загальну суму 17898,21 грн. за січень-березень 2019 року, у т.ч. січень - 5966,07 грн., лютий - 5966,07 грн., березень - 5966,07 грн.
		На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.09.2019:
		- № 0005631401 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 43012380,00 грн., з яких: 34409904,00 грн. за основним платежем та 8602476,00 грн. за штрафними санкціями;
		- № 0005641401 про нарахування штрафу у розмірі 1035614,48 грн.;
		- № 0005651401 про визначення завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 44556642,00 грн.;
		- № 0005691402 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в розмірі 2629325,00 грн., з яких: 2103460,00 грн. за основним платежем та 525865,00 грн. за штрафними санкціями;
		- № 0005701402 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 1020,00 грн.
		За результатом адміністративного оскарження вказаних рішень, рішенням ДПС України від 18.11.2019 спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
		Позивач вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
		Щодо податкового повідомлення-рішення № 0005631401 про збільшення податкового зобов`язання з ПДВ на 34409904,00 грн. та накладення штрафної санкції у розмірі 8602476,00 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0005651401 в частині завищення суми від`ємного значення на суму 178870,00 грн.
		Як вбачається із акту перевірки контролюючим органом виявлене заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 34409904,00 грн. у поданих звітних та уточнюючих деклараціях від 29.11.2016 №9228873610, від 20.10.2016 №9197767015, від 31.07.2017 №9149776708, від 28.05.2019 №9110808684, від 28.05.2019 №9110694063, від 20.09.2018 №9202723709, від 04.02.2019 №9011042942, від 04.02.2019 №9011047675, від 05.03.2019 №9037267608, від 20.02.2019 №9027259160, від 20.03.2019 №9050972789, від 22.04.2019 №9080279363 за результатами формування податкового кредиту на підставі тимчасових митних декларацій, а також заниження від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток та податкового кредиту за результатами господарських операцій із ТОВ «Буденергомонтаж-8».
		Так, підпунктом «в» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.
		Відповідно до частини першої статті 260 МК України якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати митному органу тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов`язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації.
		Частиною десятою наведеної статті визначено, що оформлення митним органом тимчасової або періодичної митної декларації передбачає необхідність виконання вимог цього Кодексу, передбачених для поміщення товарів в обраний митний режим та сплати митних платежів або забезпечення їх сплати відповідно до розділу X цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 261 МК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі подання відповідно до статей 259 і 260 цього Кодексу попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.
		Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 МК України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.
		Системний аналіз положень Митного кодексу України в редакції, яка набрала чинності з 1 червня 2012 року, зумовлює висновок про те, що митне законодавство України під терміном «митна декларація» передбачає декілька її видів, а саме митна декларація, заповнена у звичайному порядку, попередня митна декларація, тимчасова митна декларація, періодична митна декларація, додаткова декларація.
		Незважаючи на те, що стаття 4 Митного кодексу України окремо не містить визначення поняття «тимчасова митна декларація», аналіз норм цього Кодексу, а також Положення про митні декларації та Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, дає підстави для висновку про те, що тимчасова митна декларація є заявою, в якій зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів і в якій містяться відомості про товари, що переміщуються через митний кордон, тобто є митною декларацією. Для оформлення всіх видів митних декларацій (митної декларації, заповненої у звичайному порядку, попередньої, тимчасової митної декларації періодичної та додаткової митних декларацій) використовуються бланки єдиного адміністративного документа.
		Таким чином, декларування і сплата митних платежів при ввезенні товарів на митну територію України, у тому числі імпортний податок на додану вартість, здійснюється Декларантом на підставі ТМД й уточняється, у разі потреби, на підставі додаткової декларації.
		Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
		Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		Відповідно по пункту 187.8 ПК Українидатою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
		Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.
		У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Податкового кодексу України.
		Згідно з пунктом 201.12 статті 201 ПК України у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.
		Таким чином, у контексті спірних правовідносин, з моменту подання платником податків тимчасової митної декларації для митного оформлення ввезених на митну територію України товарів у останнього виникають відповідні податкові зобов`язання зі сплати ПДВ, але після сплати цього податку до бюджету платник податків набуває право на віднесення таких сум до податкового кредиту відповідного періоду. Таке розуміння норм ПК України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми ПДВ до бюджету, а не від стадії або завершення митних процедур, як помилково вважає контролюючий орган. 
		При цьому тимчасова митна декларація (як один із видів митних декларацій), оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту на відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.
		Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №640/19498/19.
		Слід зазначити, що виключно Податковим кодексом України визначаються правила оподаткування податком на додану вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України.
		За положеннями цього Кодексу у разі ввезення товарів на митну територію України право платника податку на віднесення фактично сплачених сум податку на додану вартість на погашення податкових зобов`язань до складу податкового кредиту виникає «на підставі митних декларацій» та не поставлено у залежність від процедури завершення митного оформлення. Платник податку відображає податковий кредит в декларації з податку на додану вартість на підставі належно оформлених ТМД, які містять електронний підпис і штамп митного органу, який здійснив випуск ввезених товарів у вільний обіг.
		Аналогічного правового висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №480/660/19, зазначивши, що контролюючий орган безпідставно пов`язував право на податковий кредит із моментом завершення митних формальностей, адже положення статті 198 ПК України чітко вказують на момент, з якого у платника податку виникає право на формування податкового кредиту - дата сплати податку за податковими зобов`язаннями. У цій справі Верховний Суд зазначив, що документи повинні розглядатися виходячи з їх змісту, а не особливостей їх оформлення. Подання декларації до митних органів є юридично значимим фактом, який тягне за собою виникнення обов`язків зі сплати податків, а тому, відповідно, датою виникнення податкових зобов`язань є дата подання митної декларації для митного оформлення.
		Колегія суддів звертає увагу, що контролюючим органом під час проведення перевірки не встановлено обставин щодо несплати позивачем податку на додану вартість при поданні тимчасових митних декларацій.
		Відтак, надані позивачем тимчасові митні декларації оформлені відповідно до вимог законодавства є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту на відповідний період, з огляду на те, що вони підтверджують фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.
		Посилання апелянта на висновки викладені у постановах Верховного Суду України у справах № 826/5939/16 та № 817/743/16, колегія суддів вважає нерелевантним, оскільки правове регулювання у даних справах стосувалося Митного кодексу України, в редакції, яка втратила чинність 1 червня 2012 року. Крім того, фактичні обставини справ є відмінними від даної справи.
		Зокрема, у справі № 826/5939/16 предметом спору була бездіяльність податкового органу щодо приведення у відповідність до поданої декларації з ПДВ рахунку підприємства в системі електронного адміністрування ПДВ в частині збільшення значення суми податку, а у справі № 817/743/16 правовідносини стосувалися формування податкового кредиту з ПДВ на підставі попередніх вантажно-митних декларацій.
		Стосовно господарських операцій з ТОВ «Буденергомонтаж-8» колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового Кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Згідно пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Відповідно до положень пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
		Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
		Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
		Тобто, податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за НП(С)БО чи МСФЗ, відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).
		Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.
		Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
		- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
		- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Відповідно до п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
		Відповідно до п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
		Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
		При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.
		Отже, формування податкового кредиту та витрат, що враховують при обчисленні об`єкта оподаткування з податку на прибуток, є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.
		Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов`язковим.
		Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.
		За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
		Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Отже, необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами. 
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи між позивачем (замовник) та ТОВ «Буденергомонтаж-8» (підрядник) укладений договір підряду від 25.10.2016 № 5516, відповідно до умов якого підрядник приймає на себе зобов`язання власними силами та матеріалами виконати роботи по виносу мереж зовнішнього освітлення з-під плями забудови багатофункціонального комплексу (у складі торгівельно-офісно-розважального комплексу з автостоянкою, автозаправочною станцією, паркінгом та мийкою за адресою: вул. Протасів Яр 13-а, 15, 17 у Солом`янському районі м.Києва) на об`єкті замовника в обумовлений Договором строк, а замовник зобов`язується надати підряднику фронт робіт, прийняти та оплатити виконані підрядником роботи.
		На підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано наступні копії: договірних цін на будівництво: винос мереж зовнішнього освітлення з-під плями забудови багатофункціонального комплексу (у складі торгівельно-офісно-розважального комплексу з автостоянкою, автозаправочною станцією, паркінгом та мийкою за адресою: вул. Протасів Яр 13-а, 15, 17 у Солом`янському районі м.Києва), що здійснюється в 2016 році; локальних кошторисів № 2-1-1, 2-1-2 на пусконалагоджувальні роботи, будівельно-монтажні роботи монтаж мереж зовнішнього освітлення; довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2016 року; актів приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2016 року № 1; податкових накладних від 30.12.2016 № 29, від 30.12.2016 №30, від 11.11.2016 № 8; платіжних доручень від 11.11.2016 № 4047, від 04.01.2017 № 4547, від 04.01.2017 № 4548.
		Судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент виникнення та під час перебування у господарських відносинах із позивачем ТОВ «Буденергомонтаж-8» було платником ПДВ (свідоцтво платника податку на додану вартість № 200033738 від 16.03.2012 анульовано 26.04.2019, тобто після проведення господарських операцій із позивачем у перевіряємому періоді).
		Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом було зроблено висновок щодо нереальності господарських операцій із вказаним контрагентом, враховуючи наявність досудового розслідування, що здійснюється у кримінальних провадженнях №32017100060000104 від 17.11.2017, № 32017100110000024, № 32017120010000006 від 25.01.2017, № 42017230000000342 від 13.11.2017, № 32018120010000038 від 13.06.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, частинами першою, другою статті 205, частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.
		Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що вказані відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань відносно службових осіб ТОВ «Фінанбуд» та ТОВ «Румицор», які не є безпосередніми контрагентами позивача, та жодних господарських операцій між позивачем та вказаними товариствами не відбувалось.
		Крім того, жодної інформації про наявність обвинувальних вироків судів відносно службових осіб ТОВ «Буденергомонтаж-8» на момент виникнення господарських правовідносин із позивачем матеріали справи не містять.
		Відтак, судом першої інстанції вірно відхилено, як безпідставне, посилання податкового органу на вищевказані кримінальні провадження.
		Колегія суддів наголошує, що факт наявності кримінального провадження, або отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
		Доказів наявності вироків суду відносно ТОВ «Буденергомонтаж-8» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, а договір, укладений між позивачем та ТОВ «Буденергомонтаж-8» недійсним в судовому порядку не визнавався.
		Відтак, висновки податкового органу про допущені позивачем порушення ґрунтуються виключно на доводах про порушення контрагентом позивача та третіми особами в ланцюгу постачання норм податкового законодавства.
		Проте, відповідачем не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій, невідповідність їх дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність саме позивача як платника податків.
		Так, співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, що містяться в матеріалах справи, вказує, що спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем не надано.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. 
		Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
		При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів, які підтверджують фактичне проведення відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
		У разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу, що перевіркою не встановлено відсутності документів бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження задекларованих показників по операціям з контрагентами, обов`язок ведення і зберігання яких покладено на позивача, а наявні в матеріалах справи містять достатні дані про зміст господарських операцій та її учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Буденергомонтаж-8», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
		Наведене у сукупності свідчить, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 34409904,00 грн. у поданих звітних та уточнюючих деклараціях від 29.11.2016 № 9228873610, від 20.10.2016 № 9197767015, від 31.07.2017 № 9149776708, від 28.05.2019 № 9110808684, від 28.05.2019 № 9110694063, від 20.09.2018 № 9202723709, від 04.02.2019 № 9011042942, від 04.02.2019 № 9011047675, від 05.03.2019 № 9037267608, від 20.02.2019 № 9027259160, від 20.03.2019 № 9050972789, від 22.04.2019 № 9080279363 за результатами формування податкового кредиту на підставі тимчасових митних декларацій, а також заниження від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток та податкового кредиту за результатами господарських операцій із ТОВ «Буденергомонтаж-8» є помилковими.
		Щодо податкового повідомлення-рішення № 0005641401 про нарахування штрафних санкцій на суму 1035614,48 грн. колегія суддів зауважує наступне.
		Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи при здійсненні господарських операцій із контрагентами-покупцями позивачем були складені податкові накладні від 18.12.2018 № 113, від 31.12.2018 № 321 та № 388.
		Так, на виконання приписів ПК України позивачем до ЄРПН для реєстрації були направлені в електронному вигляді вищевказані податкові накладні.
		Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податку накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
		Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
		Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
		З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.
		Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.
		Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.
		Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
		Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних має бути здійснена протягом 15 календарних днів, наступних за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі порушення цього терміну застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.
		Згідно з пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України порушення платниками податку на додану вартість граничних термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 цього Кодексу, тягнуть за собою накладення на платників податку на додану вартість, на яких відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов`язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі 10 відсотків від суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів.
		Пунктом 200-1.4 статті 200-1 Податкового кодексу України визначено, що на рахунок у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника зараховуються кошти, в тому числі, з власного поточного рахунку платника в сумах, необхідних для збільшення розміру суми, що обчислюється відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України.
		Згідно з абз. тринадцятим пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов`язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.
		Механізм відкриття та закриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - податок), особливості складення податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних (далі - розрахунки коригування) у такій системі, а також механізм проведення розрахунків з бюджетом з використанням зазначених рахунків регулює Порядок електронного адміністрування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 №569 "Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість" (далі - Порядок №569).
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 569 рахунок у системі електронного адміністрування податку (далі - електронний рахунок) - рахунок, відкритий платнику податку в Казначействі, на який таким платником перераховуються кошти у сумі, необхідній для досягнення розміру суми податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Реєстр), а також у сумі, необхідній для сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку;
		спеціальний рахунок - рахунок, відкритий у банку та/або органі Казначейства сільськогосподарськими підприємствами - суб`єктами спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, передбаченого статтею 209 Податкового кодексу України (далі - суб`єкт спеціального режиму оподаткування), для акумулювання сум податку, що нараховуються на вартість поставлених/наданих ними сільськогосподарських товарів/послуг.
		Пунктом 12 Порядку № 569 визначено, що якщо сума, обчислена відповідно до пункту 9 цього Порядку, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній, яку платник податку повинен зареєструвати в Реєстрі, такий платник перераховує необхідну суму коштів з поточного рахунка на електронний рахунок (в тому числі на додаткові електронні рахунки).
		На електронні рахунки (в тому числі додаткові електронні рахунки) не можуть перераховуватися кошти із спеціальних рахунків.
		ДФС автоматично обчислює суму податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі. Платник податку має право отримувати у ДФС інформацію про стан свого електронного рахунка (в тому числі додаткових електронних рахунків), а також суму податку, на яку він має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Реєстрі (пункт 13 Порядку № 569).
		Казначейство подає ДФС в розрізі платників податку інформацію про суми поповнення електронних рахунків (в тому числі додаткових електронних рахунків) та залишків на таких рахунках (пункт 14 Порядку № 569).
		Відповідно до пункту 200-1.5 статті 200-1 Податкового кодексу України кошти що надійшли на рахунки, визначені у пункті 200-1.2 цієї статті, автоматично перераховуються органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на рахунок такого платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість на такий спеціальний рахунок такого платника протягом наступного операційного дня. 
		Отже платник податку може зареєструвати податкові накладні у Єдиному реєстрі податкових накладних за умови наявності достатньої суми коштів на його електронному рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ, яка б відповідала загальній сумі податку за податковими накладними. 
		Як вбачається з матеріалів справи, податкова накладна №321 від 31.12.2018 (граничний термін реєстрації - 15.01.2019) надіслана на реєстрацію в ЄРПН 14.01.2019 в 17:37. Згідно отриманої 16.01.2019 квитанції №1: документ доставлено до центрального рівня ДФС 14.01.2019 в 17:54, Документ не прийнято (помилка - сума ПДВ в документі не може перевищувати суму ліміту на рахунку ПДВ).
		Позивачем 22.01.2019 в 11:39 повторно надіслано податкову накладну №321 на реєстрацію в ЄРПН. Згідно отриманої 22.01.2019 квитанції №1 :Документ доставлено до центрального рівня ДФС 22.01.2019 в 11:39, Документ не прийнято (помилка - сума ПДВ в документі не може перевищувати суму ліміту на рахунку ПДВ).
		Позивачем 24.01.2019 повторно надіслано податкову накладну №321 на реєстрацію в ЄРПН. Згідно отриманої 24.01.2019 квитанції - документ доставлено до центрального рівня ДФС 24.01.2019 в 13:15. Документ прийнято.
		Податкова накладна №388 від 31.12.2018 (граничний термін реєстрації - 15.01.2019) надіслана на реєстрацію в ЄРПН 15.01.2019. Згідно отриманої 16.01.2019 квитанції - документ доставлено до центрального рівня ДФС 15.01.2019 в 17:30. Документ не прийнято (помилка - у графі «Зведена податкова накладна» повинно бути проставлено код ознаки « 1» або « 2»).
		Позивачем 17.01.2019 в 09:49 повторно надіслано податкову накладну №388 на реєстрацію в ЄРПН. Згідно отриманої 17.01.2019 в 09:49 квитанції: Документ прийнято.
		Податкова накладна №113 від 18.12.2018 надіслана на реєстрацію в ЄРПН 15.01.2019 в 16:42. Згідно отриманої 22.01.2019 в 17:59 квитанції №1: Документ прийнято.
		Як вбачається з матеріалів справи квитанції з відмовою у прийнятті податкових накладних від 31.12.18 №321 та №388 були надіслані позивачу лише 16.01.2019. одночасно слід зауважити, що квитанція про отримання податкової накладної №113 від 18.12.2018 взагалі не направлялася позивачу.
		Таким чином, несвоєчасне направлення контролюючим органом зазначених квитанцій призвело до позбавлення позивача права вчасно збільшити ліміт на рахунку ПДВ та повторно зареєструвати податкові накладні у ЄРПН з дотриманням встановленого строку.
		З наведеного вбачається, що порушення граничних термінів реєстрації спірних податкових накладних спричинено обставинами, які є незалежними від волі платника податків, що свідчить про відсутність ознак протиправності в діях позивача.
		Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що саме з вини відповідача не відбулась реєстрація вказаних податкових накладних у Єдиному реєстрі, протягом операційного дня квитанція про неприйняття податкових накладних позивачу не надсилалась, що є підставою для того, щоб вважати такі накладні зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних саме в операційний день, коли вони була надіслані - 31.12.2018 та 18.12.2018 відповідно.
		Наведене у сукупності свідчить про наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0005641401 з огляду на те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, приймаючи спірний акт індивідуальної дії, діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та, відповідно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що призвело до безпідставного застосування до позивача фінансових санкцій у вигляді штрафу.
		Щодо податкового повідомлення - рішення № 0005691402 в частині збільшення основного зобов`язання на суму 855715,00 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 213929,00 грн. та № 0005701402 про нарахування штрафних санкцій на суму 1020,00 грн.
		У відповідності до приписів підпункту 14.1.260 пункту 14.1 статті 14 ПК України фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом.
		Фрахт, як одна з категорій доходів, що можуть одержуватись нерезидентом із джерелом їх походження з України, визначено на час спірних правовідносин у підпункті "г" підпункту 141.4.1 пункту 141.4 статті 141 ПК України.
		Отже, за своєю сутністю зміст терміну "фрахт" містить дві класифікуючи ознаки: а) цивільно-правову природу договору: договір перевезення, договір найму судна або транспортного засобу або їх частин, договір піднайму судна або транспортного засобу або їх частин; б) мету укладання договору: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами або перевезення вантажів (але не пасажирів) залізничним або морським транспортом.
		Загальні положення про перевезення визначені статтею 908 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), в той час як договору перевезення вантажу присвячена стаття 909 ЦК України, відповідно до частини першої якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
		Укладення договору перевезення вантажу, згідно із частиною третьою статті 909 ЦК України, підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
		За змістом частини першої статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Зазначене відповідає приписам абзацу першого статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 01 липня 2004 року №1955-IV.
		Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо) (абзаци 2, 3 частини першої статті 929 ЦК України).
		Експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб (частина перша статті 932 ЦК України).
		Аналіз наведеного правового врегулювання дає підстави для висновку, що у разі укладання з нерезидентом договору транспортного експедирування (транспортно-експедиторських послуг), відповідна операція визначається ПК України фрахтом.
		За загальним правилом, якщо нерезидент виступає як експедитор, він може обрати декілька способів виконання операцій: безпосереднє здійснення перевезення або організація перевезення. Якщо нерезидент, виступаючи як експедитор, здійснює лише організацію перевезення, а не саме перевезення, отримані експедитором від клієнта кошти можуть мати характер: а) плати за послуги перевезення, яку буде передано безпосереднім перевізникам; б) плати за послуги з навантаження, розвантаження, схову тощо; в) винагороди експедитора.
		Виходячи із зазначеного вище правового регулювання, перші дві складові (за виключенням винагороди експедитора) охоплюються поняттям фрахту.
		Згідно із підпунктом 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3-141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.
		Відповідно до підпункту 141.4.4 пункту 141.4 статті 141 ПК України сума фрахту, що сплачується резидентом нерезиденту за договорами фрахту, оподатковується за ставкою 6 відсотків у джерела виплати таких доходів за рахунок цих доходів. При цьому: базою для оподаткування є базова ставка такого фрахту; особами, уповноваженими справляти податок та вносити його до бюджету, є резидент, який виплачує такі доходи, незалежно від того, чи є він платником податку, а також суб`єктом спрощеного оподаткування.
		Судова колегія звертає увагу на те, що термін "базова ставка фрахту" за змістом, наведеним у підпункті 14.1.12 пункту 14.1 статті 14 ПК України означає суму фрахту, включаючи витрати з навантаження, розвантаження, перевантаження та складування (схову) товарів, збільшену на суму витрат за рейс судна або іншого транспортного засобу, сплачуваних (відшкодовуваних) фрахтувальником згідно з укладеним договором фрахтування.
		Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, платники податку - резиденти, що сплачують на користь нерезидентів винагороду (компенсацію) у вигляді фрахту, зобов`язані утримувати з виплачених сум податок за ставкою 6%. Така ставка не визначається як "понижена" відносно ставки 15%, і застосовується безумовно до будь-яких операцій з виплати фрахту на користь нерезидента.
		Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (за договором - клієнт) та Республіканським унітарним підприємством з транспортування та забезпечення зрідженими нафтовими газами (РУП СГ-Транс), що зареєстроване і діє відповідно до законодавства Республіки Білорусь (за договором - експедитор) укладений договір від 01.12.2017 № 240-2-17, відповідно до умов якого експедитор зобов`язується за винагороду і за рахунок клієнта виконати та організувати виконання транспортно-експедиторських послуг, пов`язаних із перевезенням газової продукції - зріджених вуглецевих газів у цистернах експедитора (за наявності вільних) з нафтогазопереробних заводів за межі Республіки Білорусь або з нафтогазопереробних заводів за межі Республіки Білорусь.
		Додатками № 1 та № 2 до вказаного договору оформлені протоколи погодження договірної винагороди та інших істотних умов надання транспортно-експедиторських послуг (за межі Республіки Білорусь) від 01.02.2018.
		Також укладені додаткові угоди від 10.01.2018 б/н, від 01.02.2018 № 1, до договору від 01.12.2017 № 240-2-17, від 22.05.2018 б/н, від 10.10.2018 б/н, від 08.11.2018 б/н, від 30.11.2018 б/н, від 28.12.2018 б/н, від 26.06.2019 б/н.
		Факт надання послуг підтверджується актами здачі-приймання наданих послуг від 31.12.2017 № 12, від 30.09.2019 № 9, від 31.03.2019 № 3, від 31.03.2018 №3, від 30.04.2019 №4, від 30.04.2018 № 4, від 31.05.2018 № 5, від 31.05.2019 №5, від 30.06.2018 №6, від 30.062019 № 6, від 31.08.2019 №8, від 31.07.2019 №7, від 31.07.2018 №7, від 31.08.2018 №8, від 28.02.2018 №2. 
		Експедитором виписані рахунки-фактури від 20.12.2017 № 8166, від 27.12.2017 №8337, від 28.12.2017 № 8368, від 28.12.2017 № 8369, від 03.01.2018 № 60, від 03.01.2018 №61, від 03.01.2018 № 63, від 08.12.2017 № 7839, від 12.12.2017 № 7911, від 13.12.2017 №7954, від 13.12.2017 № 7957, від 15.12.2017 № 8047, від 10.01.2018 № 220, від 08.10.2019 №5189, від 14.03.2018 № 1940, від 14.03.2018 № 1942, від 14.03.2018 № 1943, від 14.03.2018 № 1967, від 05.04.2018 № 2543, від 27.03.2018 № 2290, від 29.03.2018 № 2361, від 02.04.2018 № 2410, від 14.03.2018 № 1940, від 14.03.2018 № 1942, від 14.03.2018 № 1943, від 14.03.2018 № 1967, від 05.04.2018 № 2543, від 27.03.2018 № 2290, від 29.03.2018 № 2361, від 02.04.2018 № 2410, від 02.05.2019 № 2216, від 23.04.2019 № 2092, від 09.04.2018 № 2629, від 11.04.2018 № 2661, від 11.04.2018 № 2676, від 03.05.2018 № 3128, від 03.05.2018 № 3129, від 18.04.2018 № 2779, від 18.04.2018 № 2777, від 18.04.2018 № 2778, від 27.04.2018 № 3049, від 27.04.2018 № 3050, від 28.04.2018 № 3065, від 04.05.2018 № 3171, від 10.05.2018 № 3261, від 02.05.2018 № 3090, від 11.05.2018 № 3308, від 15.05.2018 № 3398, від 03.06.2019 № 2668, від 27.05.2019 № 2576, від 27.05.2019 № 2574, від 05.06.2019 № 2733, від 10.06.2019 № 2792, від 28.06.2018 № 4345, від 28.06.2018 № 4367, від 28.06.2018 № 4374, від 28.06.2018 № 4376, від 12.06.2018 № 3933, від 11.06.2018 № 3878, від 12.06.2018 № 3928, від 07.07.2018 № 4537, від 07.07.2018 № 4526, від 04.07.2018 № 4411, від 09.07.2019 № 3482, від 31.07.2018 № 5096, від 05.07.2018 № 4477, від 11.07.2018 № 4664, від 18.07.2018 № 4809, від 26.07.2018 № 4998, від 26.07.2018 № 4999, від 31.07.2018 № 5103, від 02.08.2018 № 5179, від 13.08.2018 № 5386, від 09.07.2018 № 4580, від 10.07.2018 № 4618, від 19.07.2018 № 4834, від 06.08.2018 № 5259, від 30.07.2018 № 5077, від 01.08.2018 № 5124, від 01.08.2018 № 5129, від 06.08.2018 № 5249, від 14.08.2018 № 5453, від 14.08.2018 № 5455, від 21.08.2018 № 5570, від 27.08.2018 № 5679, від 28.08.2018 № 5722, від 28.08.2018 № 5723, від 29.08.2018 № 5774, від 03.09.2018 № 5841, від 13.08.2018 № 5364, від 13.08.2018 № 5376, від 15.08.2018 № 5505, від 17.08.2018 № 5528, від 22.08.2018 № 5605, від 04.09.2018 № 5863, від 06.09.2018 № 5929, від 20.02.2018 № 1347, від 20.02.2018 № 1349, від 21.02.2018 № 1401 та рахунки-акти від 03.09.2019 № 4580, від 18.03.2019 №1461, від 18.03.2019 № 1459, від 19.03.2019 № 1495, від 26.03.2019 № 1589, від 01.04.2019 № 1702, від 11.03.2019 № 1318, від 11.03.2019 № 1265, від 12.03.2019 № 1383, від 13.03.2019 № 1386, від 29.03.2019 № 1657, від 01.04.2019 № 1681, від 02.04.2019 № 1716, від 02.04.2019 № 1717, від 09.04.2019 № 1833, від 02.04.2019 № 1713, від 02.04.2019 № 1714, від 02.04.2019 № 1715, від 02.04.2019 № 1717, від 09.04.2019 № 1833, від 02.04.2019 № 1713, від 02.04.2019 № 1714, від 02.04.2019 № 1715, від 11.05.2019 № 2319, від 12.04.2019 № 1924, від 12.04.2019 № 1923, від 05.04.2019 № 1760, від 30.04.2019 № 2182, від 02.05.2019 № 2202, від 30.04.2019 № 2181, від 30.04.2019 № 2180, від 02.05.2019 № 2201, від 02.05.2019 № 2200, від 02.05.2019 № 2199, від 02.05.2019 № 2198, від 02.05.2019 № 2197, від 24.04.2019 № 2111, від 24.04.2019 № 2110, від 16.04.2019 № 1976, від 11.04.2019 № 1900, від 09.04.2019 № 1849, від 14.05.2019 № 2395, від 10.05.2019 № 2309, від 10.05.2019 № 2308, від 13.05.2019 № 2377, від 13.05.2019 № 2375, від 10.05.2019 № 2307, від 11.06.2019 № 2816, від 11.06.2019 № 2832, від 14.06.2019 № 2908, від 19.06.2019 № 3037, від 19.06.2019 № 3036, від 17.06.2019 № 2928, від 17.06.2019 № 2929, від 05.08.2019 № 4037, від 14.08.2019 № 4228, від 21.08.2019 № 4346, від 21.08.2019 № 4347, від 05.09.2019 № 4641, від 11.07.2019 № 3533, від 26.07.2019 № 3844, від 07.08.2019 № 4102, від 15.07.2019 № 3621, від 16.07.2019 № 3652, від 26.07.2019 № 3849, від 29.07.2019 № 3861.
		Позивачем проведені оплати згідно із платіжними дорученнями в іноземній валюті або банківських металах від 08.12.2017 № 171, від 12.02.2018 № 29, від 14.02.2018 № 33, від 20.03.2018 № 75, від 02.04.2018 № 95, від 20.04.2018 № 126, від 30.05.2018 № 194, від 17.07.2018 № 296, від 17.07.2018 № 297, від 27.07.2018 № 312, від 08.08.2018 № 334, від 20.09.2018 № 420, від 14.01.2019 № 6, від 05.03.2019 № 28, від 26.03.2019 № 41, від 18.04.2019 № 67, від 23.04.2019 № 69, від 11.07.2019 № 162 на загальну суму 213854,00 дол. США, що складає 5704769,00 грн.
		Також, матеріали справи містять акти заліку зустрічних однорідних вимог від 30.06.2018, від 31.08.2018, від 31.07.2018, від 30.04.2018, від 31.03.2019, від 30.04.2019.
		Враховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач, здійснюючи операції з вказаним нерезидентом та виплачуючи йому суми фрахту, не повинен був сплачувати податок за ставкою 15% на підставі пункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України.
		Отже, відповідачем безпідставно зроблені висновки про порушення позивачем підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 ПК України, у зв`язку із чим збільшено основне зобов`язання на суму 855715,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 213929,00 грн., що підлягає скасуванню в силу протиправності таких нарахувань.
		З огляду на викладене, висновок контролюючого органу про неподання позивачем розрахунків (звітів) за 2017 рік, 2018 рік, та І квартал 2019 року, та застосування у зв`язку із цим штрафу у розмірі 1020,00 грн. також є безпідставним.
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів звертає увагу, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов`язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.
		Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що нарахування податковим органом за зазначені вище порушення сум грошового зобов`язання є протиправним, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову. 
		Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
		Оцінюючи доводи апелянта, колегія суддів зазначає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. 
		Таким чином, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. 
		На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
		Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2021 року - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя:                                                                                І.В. Федотов
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді:                                                                                                    Н.М. Єгорова
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		                                                                                                              Є.В. Чаку
		 
		 
		 
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено 19.08.2021 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...