Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/8310/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2021.
Дата набрання законної сили: 18.08.2021
Номер судового провадження: 61-14033ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		 
		                                                                                 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 серпня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 200/8310/18
		 
		 
		провадження № 61-14033св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Державна казначейська служба України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 
		29 листопада 2019 року у складі судді Женеску Е. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року у складі колегії суддів: 
		Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2018 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями слідчих органів Кіровського РВ ДМУ ГУНП в Дніпропетровській області.
		 
		Позов мотивовано тим, що 10 січня 2006 року слідчими органами порушено кримінальну справу за фактом відкритого викрадення майна громадян, за частиною першою статті 186 КК України, 15 січня 2006 року порушено кримінальну справу за частиною першою статті 309 КК України відносно нього та 15 січня 2006 року вказані кримінальні справи об`єднані в одну. 
		 
		Зазначав, що 16 січня 2006 року він був затриманий та 23 січня 2006 року йому пред`явлено звинувачення за частиною другою статті 186 та частиною другою статті 309 КК України, 23 січня 2006 року судом обрано запобіжний захід - тримання під вартою, 11 квітня 2004 року кримінальну справу направлено до суду з обвинувальним актом, а 01 червня 2007 року суд направив справу на додаткове розслідування.
		 
		01 серпня 2007 року справу знову направлено до суду, однак 19 грудня 
		2007 року судом знову направлено справу для додаткового розслідування.
		 
		Також, 19 грудня 2007 року змінено обраний йому запобіжний захід та взято з нього підписку про невиїзд. 
		 
		13 березня 2008 року слідчий Кіровського РВ ДМУ закрив кримінальну справу за його обвинуваченням за частиною другою статті 186 КК України за недоведеністю їх вини в скоєні злочину, та матеріали справи по факту відкритого викрадення майна громадян виділив в окреме провадження, не надавши йому номер. Другою постановою слідчий кримінальну справу за його обвинуваченням за частиною другою статті 309 КК України теж виділив в окреме провадження, але номеру провадженню також не надав.
		 
		Вказував, що після звільнення 19 грудня 2007 року з-під варти його до слідчих органів не викликали. Про те, що кримінальна справа за частиною другою статті 186 КК України - закрита, а кримінальна справа за частиною другою статті 309 КК України - виділена в окреме провадження, йому ніхто не повідомив. Порядок поновлення його порушених прав та відшкодування завданої шкоди йому роз`яснено не було, та лише 13 квітня 2018 року було отримано відповідь від начальника СВ ДВП ГУНП України в Дніпропетровській області та копію постанови слідчого Начиняного В. С. від 15 листопада 2009 року про закриття кримінального провадження проти нього за частиною другою статті 309 КК України за відсутністю в його діях складу злочину. 
		 
		Посилаючись на те, що період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, затримання, тримання під вартою склав 1 рік 11 місяців 3 доби, з 16 січня 2006 року по 19 грудня 2007 року, крім того, в статусі обвинуваченого за частиною другою статті 186 КК України він перебував з 23 січня 2006 по 
		13 березня 2008 року тобто 2 роки 1 місяць 19 діб, в статусі обвинуваченого за частиною другою статті 309 КК України - з 23 січня 2006 по 15 листопада 
		2009 року, тобто 3 роки 9 місяців 23 доби, підписка про невиїзд незаконно діяла до 15 листопада 2009 року, а під час перебування під вартою, 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, якого він не мав можливості поховати, а дівчина, з якою він зустрічався та мав намір створити сім`ю, покинула його, слідчий не повідомив його своєчасно про закриття кримінальних справ і ще 9 років він вважав, що знаходиться під слідством, що також завдавало йому моральних страждань та порушувало нормальні життєві зв`язки, ОСОБА_1 просив поновити строк позовної давності на розгляд позовної заяви, як пропущений з поважних причин; визнати незаконними дії слідчих органів по незаконному пред`явленню йому обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186 та частиною другою статті 309 КК України, незаконного затримання та незаконного взяття та тримання під вартою, незаконного неповідомлення про закриття проти нього кримінальних справ і не роз`яснення йому порядку поновлення його порушених прав і свобод та порядку відшкодування завданої йому шкоди, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду»; визнати незаконними дії по відмові у прийнятті постанови за його зверненням відповідно до статті 12 вищевказаного Закону і надані відписки про те, що треба звернутись до суду; стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету через органи Казначейства на його користь за завдану йому моральну шкоду за незаконне пред`явлення обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186 та частиною другою статті 309 КК України, незаконне затримання та незаконне взяття та утримання під вартою, незаконне неповідомлення про закриття проти нього кримінальних справ і не роз`яснення йому порядку поновлення його порушених прав і свобод та порядку відшкодування завданої йому шкоди - в сумі 251 958,00 грн; витрати, понесені ним на правову допомогу в 2006-2007 роках в сумі 16 797,00 грн; витрати, понесені ним на правову допомогу в 2017 та в 2018 роках в сумі 46 000,00 грн.
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 
		29 листопада 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Поновлено ОСОБА_1 строк позовної давності на звернення з позовом до суду.
		 
		Визнано незаконними дії слідчих органів по незаконному пред`явленню ОСОБА_1 обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186 та частиною другою статті 309 КК України, незаконного затримання та незаконного взяття та тримання під вартою, незаконного неповідомлення ОСОБА_1 про закриття проти нього кримінальних справ і не роз`яснення йому порядку поновлення його порушених прав і свобод та порядку відшкодування завданої йому шкоди, як це передбачено статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду».
		 
		Визнано незаконними дії по відмові у прийнятті постанови за зверненням відповідно до статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури та суду».
		 
		Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 завдану йому моральну шкоду за незаконне пред`явлення обвинувачень у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 186 та частиною другою статті 309 КК України, незаконне затримання та незаконне взяття та утримання під вартою, незаконне неповідомлення про закриття проти нього кримінальних справ і не роз`яснення йому порядку поновлення його порушених прав і свобод та порядку відшкодування завданої йому шкоди - в сумі 251 958,00 грн.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Судові витрати компенсовано за рахунок держави.
		 
		Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності слід поновити у зв`язку з наявністю правових підстав для його поновлення, вимоги про відшкодування завданої йому моральної шкоди та вимоги про визнання дій слідчих органів незаконними вважав обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення з врахуванням вимог закону.
		 
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, до якої приєдналося Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, залишено без задоволення.
		 
		Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 
		29 листопада 2019 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, до якої приєдналося Головне управління Національної поліції України в Дніпропетровській області без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		21 вересня 2020 року Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточненої редакції, просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 
		11 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга, з урахуванням уточненої редакції, мотивована тим, що заявникне може бути відповідачем у даній справі оскільки є лише виконавцем судового рішення, а право на відшкодування шкоди дає лише встановлена незаконність дій посадових осіб, моральна шкода визначена позивачем як завищеною.
		 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		30 грудня 2020 року ГУНП в Дніпропетровській області через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу задовольнити, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 
		11 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		 
		19 січня 2021 року представник ОСОБА_1 - Прудковський В. Д. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року - без змін.
		 
		Рух касаційних скарг та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2020 року поновлено Державній казначейській службі України строк на касаційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська.
		 
		Зупинено виконання рішення Бабушкінського районного суду 
		м. Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року,до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
		 
		02 лютого 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		 
		Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року та постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
		 
		В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року та постанова Дніпровського апеляційного суду 
		від 11 серпня 2020 року не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не перевіряються.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		10 січня 2006 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Захаренко Ю. В. порушив кримінальну справу за фактом відкритого викрадення майна, яке належить ТОВ «Бонус», за ознаками частини другої статті 186 КК України.
		 
		15 січня 2006 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Миронюк С. А. порушив кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , за ознаками частини першої статті 309 КК України.
		 
		15 січня 2006 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Захаренко Ю. В. об`єднав в одне провадження кримінальні справи № 65061010, порушену за ознаками частини другої статті 186 КК України, № 65061020, порушену відносно ОСОБА_1 , за ознаками частини першої статті 309 КК України, та № 65061021, відносно ОСОБА_3 , за ознаками частини першої статті 309 КК України, в одне провадження та присвоїв номер № 65061010.
		 
		16 січня 2006 року ОСОБА_1 був затриманий в порядку статті 115 КПК України за підозрою в скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 186, частини першої статті 309 КК України.
		 
		20 січня 2006 року слідчим Захаренко Ю. В. винесено постанову про допуск до участі у справі захисника Прудовського В. Д.
		 
		16 січня 2006 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська винесено постанову про продовження затримання ОСОБА_1 до десяти діб.
		 
		23 січня 2006 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська винесено постанову про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу - тримання під вартою.
		 
		11 квітня 2006 року прокурором Кіровського району затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 65061010 по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 309 КК України.
		 
		01 червня 2007 року Кіровський районний суд виніс постанову про направлення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 309 КК України - прокурору для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід залишений без змін - тримання під вартою.
		 
		01 серпня 2007 року прокурором Кіровського району затверджено обвинувальний висновок у кримінальній справі № 65061010 по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 309 КК України.
		 
		19 грудня 2007 року Кіровський районний суд виніс постанову про направлення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 186, частиною другою статті 309 КК України - прокурору для організації додаткового розслідування. Запобіжний захід ОСОБА_1 - змінений на підписку про невиїзд, та його звільнено з-під варти в залі суду.
		 
		19 грудня 2007 року у ОСОБА_1 було відібрано підписку про невиїзд.
		 
		13 березня 2008 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Захаренко Ю. В. виніс постанову, якою закрив кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК України - в зв`язку з недоведеністю їх вини у вчиненні злочину. Матеріали кримінальної справи за фактом відкритого викрадення майна, яке належить ТОВ «Бонус» - виділив в окреме провадження.
		 
		Також, 13 березня 2008 року слідчий СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Захаренко Ю. В. виніс постанову, якою кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками частини другої статті 309 КК України виділив із кримінальної справи № 65061010 в окреме провадження, прийняв кримінальну справу до свого провадження та приступив до досудового слідства.
		 
		08 листопада 2017 року ОСОБА_1 та адвокат Прудковський В. Д. уклали договір про надання правової допомоги, згідно якого адвокат взяв на себе зобов`язання надати необхідну правову допомогу у кримінальному провадженні, в якому ОСОБА_1 підозрюється у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 та частиною другою статті 309 КК України. Кримінальна справа № 65061010 розслідується СВ Кіровського РВ ДМУ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області з січня 2006 року; з`ясувати чому ОСОБА_1 до цього часу не повідомлений про результати розслідування.
		 
		06 грудня 2017 року ОСОБА_1 та адвокат Прудковський В. Д. уклали договір про надання юридичної допомоги, представництва, згідно якого адвокат взяв на себе зобов`язання надати необхідну правову допомогу, представляти і захищати інтереси клієнта у всіх судах загальної юрисдикції в якості представника позивача до держави Україна за незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, незаконний арешт у кримінальній справі № 65061010, порушеній СВ Кіровського РВ ДМУ ГУ УМВС України в Дніпропетровській області в січні 2006 року за статями 186 та 309 КК України; підготувати позовну заяву в суд; представляти його інтереси в суді, а також в усіх інших державних та недержавних органах.
		 
		На запит адвоката Прудковського В. Д. начальник слідчого відділу Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Кучеровський О. О. листом від 13 квітня 2018 року повідомив, що 13 березня 2008 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками частини другої статті 309 КК України виділено із кримінальної справи № 65061010 в окреме провадження за номером № 65081140, та станом на 13 квітня 2018 року кримінальна справа за 
		№ 65081140 зберігається в архіві СВ Дніпровського ВП ГУНП.
		 
		В матеріалах справи наявна копія постанови слідчого СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області Начиняного В. С. від 15 листопада 2009 року у кримінальній справі №65081140, якою припинено кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 за частиною другою статті 309 КК України на підставі пункту 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.
		 
		23 лютого 2018 року адвокат Прудовський В. Д. подав начальнику ГУ НП в Дніпропетровській області звернення-претензію про відшкодування матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями слідчих органів, та просив прийняти постанову про виплату з державного бюджету 
		135 602,00 грн матеріальної шкоди.
		 
		Листом від 15 березня 2018 року начальник слідчого відділу Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області Кучеровський О. О. повідомив адвоката Прудковського В. Д. про те, що виплати грошових коштів органами досудового розслідування не проводяться, в зв`язку з тим, що виплати не входять в компетенцію вищезазначеного органу та порадив звернутися до суду.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
		 
		 
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		 
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		 
		Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
		 
		Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
		 
		Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		 
		1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру 
		у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		 
		2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		 
		3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		 
		У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
		 
		Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).
		 
		У справі, що переглядається, суди дійшли обґрунтованих висновків, що унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження від 10 січня 
		2006 року припинено постановою слідчого СВ Кіровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області від 15 листопада 2009 року у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину.
		 
		Разом з цим, апеляційний суд розглядаючи справу в апеляційному порядку та змінюючи рішення суду першої інстанції в частині суми відшкодування моральної шкоди не звернув уваги на таке.
		 
		Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судувизначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		 
		Така правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2203цс15 від 02 грудня 2015 року.
		 
		Зазначена норма Закону не зобов`язує суд визначати розмір відшкодування моральної шкоди в межах мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, а лише встановлює найнижчу межу розміру такого відшкодування. Тобто розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом може бути визначений у сумі більшій, ніж один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. 
		 
		Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду. 
		 
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 
		2019 рік» установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 4 173,00 грн.
		 
		Розмір відшкодування слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.
		 
		Таким чином, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції мінімальна заробітна плата становить - 4 173,00 грн та за період часу перебування позивача під слідством - 3 роки 10 місяців її розмір становить 
		191 958,00 грн.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 10 січня 2006 року (постанова про порушення кримінальної справи стосовно позивача за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК України, частиною 2 статті 309 КК України) до 15 листопада 2009 року (постанова про припинення кримінального переслідування ), тобто 3 роки 10 місяців, та врахувавши ступінь душевних стражданнях, їх тривалість, порушення звичайного режиму життя позивача та виникненням певних обмежень та незручностей в зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про збільшення розрахованого судом розміру моральної шкоди та встановив його у розмірі 251 958,00 грн.
		 
		Щодо стягнення моральної шкоди з ДКС України
		 
		Суд першої інстанції розглянувши справу, зробив висновок, з яким погодився апеляційний суд, що завдана  позивачу шкода підлягає стягненню з Державної казначейської служби України.  
		 
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути  відповідачем.  
		 
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. 
		 
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		 
		Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Міністерство внутрішніх справ України (дії посадової особи якого  призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16).
		 
		На вказані обставини суди першої та апеляційної інстанцій уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку.  
		 
		За таких обставин, оскаржувані судові рішення підлягають зміні в частині стягнення коштів не з Державної казначейської служби України, а з Державного бюджету України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухваленням нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 418, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державної казначейської служби Українизадовольнити частково.
		 
		Рішення Бабушкіського районного суду міста Дніпропетровська від 
		29 листопада 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 
		11 серпня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 251 958,00 грн компенсації моральної шкоди». 
		 
		Поновити виконання рішення Бабушкіського районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2019 року, у незміненій його частині, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська        Судді: С. Ю. Бурлаков         А. Ю. Зайцев         Є. В. Коротенко         В. М. Коротун

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...