Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 165/2365/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 28.08.2021.
Дата набрання законної сили: 25.08.2021
Номер судового провадження: 51-542ск21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020030050000529

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		25 серпня 2021 року
		м. Київ 
		 
		справа № 165/2365/20
		провадження № 51-542 ск 21
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянувши касаційну скаргу прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року щодо засудженого ОСОБА_4 ,
		встановив:
		Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 21 грудня 2020 року ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_4 в строк покарання, строк попереднього ув`язнення з 07 червня 2020 року по 20 серпня 2020 року включно, із розрахунку одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі.
		На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання, якщо протягом двох років не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання чи роботи; періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
		Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
		Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 21 грудня 2020 року щодо ОСОБА_4  без змін.
		За вироком ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він 07 червня 2020 року, приблизно о 01 год 30 хв., увійшов у приміщення магазину «Продукти 1185» ТОВ «АТБ-Маркет», що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Нововолинськ, проспект Дружби, буд. 16, тримаючи в руках кухонний ніж. Перебуваючи в приміщенні торгового залу, керуючись корисливим мотивом та метою незаконного заволодіння чужим майном, не усвідомлюючи в повній мірі свої дії, підійшов до адміністратора торговельного залу ОСОБА_5 та напав на нього, погрожуючи застосуванням насильства, що проявилось у демонстрації ножа, спрямуванням його в сторону потерпілого та словесних погрозах заподіяння тілесних ушкоджень, пред`явив вимогу передати пляшку пива. ОСОБА_5 дані погрози сприйняв як реальну загрозу своєму життю і здоров`ю та надав доступ до торгівельних полиць лікеро-горілчаного відділу магазину ОСОБА_4 , який заволодів пляшкою пива вартістю 45,10 грн та залишив приміщення магазину, не оплативши її вартість. Після цього, перебуваючи на вулиці, був зупинений працівником охорони вказаного магазину ОСОБА_6 , який висловив вимогу повернути викрадений товар, однак ОСОБА_4 , продовжуючи свої протиправні дії, з метою утримання вищевказаної пляшки пива, якою раніше незаконно заволодів, здійснив напад на ОСОБА_6 , поєднаний з погрозою застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, що проявилось у демонстрації ножа, спрямуванням його в сторону потерпілого та словесних погрозах вбивством у випадку протидії його злочинним посяганням та невиконанні вимог щодо надання можливості розпорядитися викраденим майном, які потерпілий сприйняв як реальні. В подальшому ОСОБА_4 зник з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. В обґрунтування зазначає, що залишаючи без змін вирок місцевого суду, апеляційний суд, в порушення ст. 419 КПК України, належним чином не проаналізував всі доводи апеляційної скарги прокурора і не надав на кожен із них вичерпної відповіді. Вказує, що приймаючи рішення про призначання ОСОБА_4 покарання із звільненням від його відбування, відповідно до положень ст. 75 КК України, місцевим судом не в повній мірі враховано всі обставини кримінального правопорушення, на що апеляційний суд уваги не звернув. Стверджує, що суд, встановивши, що кримінальне правопорушення було вчинено обвинуваченим у стані обмеженої осудності, безпідставно не застосував до ОСОБА_4 примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
		Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.
		За приписами ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 та правову кваліфікацію його дій за 
		ч. 1 ст. 187 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.
		Зі змісту касаційної скарги вбачається, що вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначенняпокарання та порядку його відбування, які пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
		Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, які обтяжують та пом`якшують покарання.
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
		Загальні засади призначення покарання, визначені в ст. 65 КК України наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності  призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України.
		За правилами ст. 75 КК України у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
		Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з позиції суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Як слідує з оскаржуваної ухвали, при призначенні покарання ОСОБА_4 суд першої інстанції врахував:
		- ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином;
		- дані про його особу, який не працює, вперше притягується до кримінальної відповідальності, перебуває на обліку у лікаря-психіатра;
		- вчинення кримінального правопорушення в стані обмеженої осудності; 
		- обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння;
		- обставини, які пом`якшують покарання - щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку.
		З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що для виправлення та перевиховання ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 187 КК України.
		На підставі встановлених фактичних обставин та враховуючи дані про особу винного, його вік, критичне ставлення до вчиненого ним кримінального правопорушення, наявність постійного місця проживання, сім`ї, інвалідність ІІ групи та стан здоров`я, приймаючи до уваги незначну вартість та обсяг викраденого, відсутність тяжких наслідків злочину, а також думку директора магазину «Продукти 1185» ТОВ «АТБ-Маркет», суд першої інстанції дійшов висновку, що для досягнення мети покарання можливо застосувати до ОСОБА_4 інститут звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, що на переконання суду буде справедливим та співмірним із тяжкістю вчиненого ним кримінального правопорушення та особою винного.
		Залишаючи вказаний вирок без змін в частині виду, розміру, а також порядку відбування призначеного покарання, апеляційний суд зазначив, що зважаючи на конкретні обставини по справі та з урахуванням даних про особу обвинуваченого, погоджується з висновком місцевого суду про можливість виправлення і перевиховання ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
		При цьому, на думку колегії суддів касаційного суду, звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованим, а встановлений іспитовий строк буде необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження вчинення ним в подальшому нових кримінальних правопорушень.
		Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність застосування до ОСОБА_4 примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, суд відхилив їх, при цьому зазначив, що за матеріалами кримінального провадження обвинувачений добровільно періодично (з 05 по 26 березня 2021 року, з 05 по 30 квітня 2021 року, а також під час апеляційного розгляду) проходить стаціонарне лікування у психіатричній лікарні. 
		Доводи касаційної скарги про незастосування до засудженого ОСОБА_4 примусових заходів медичного характеру (ст. 94 КК України), на думку колегії суддів Верховного Суду є безпідставними та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій частині, з огляду на таке.
		За змістом ч. 2 ст. 20 КК України визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
		Наведена законодавча конструкція передбачає, що сам факт визнання особи обмежено осудною обов`язково враховується при призначенні покарання, проте використання формулювання «може бути ……» вказує, що вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру віднесено на розсуд суду і не становить для суду обов`язку.
		Як слідує зі змісту вироку суду першої інстанції, при призначенні ОСОБА_4 покарання судом враховано, що останній під час вчинення інкримінованих йому дій перебував у стані обмеженої осудності, тобто судом виконано вимоги ст. 20 КК України.
		Розглядаючи можливість застосування до ОСОБА_4 примусових заходів медичного характеру, суди попередніх інстанцій встановили, що засуджений має психічний розлад, який зумовлює його обмежену осудність та періодично добровільно проходить лікування у психіатричній лікарні, що у своїй сукупності не свідчить про необхідність застосування примусових заходів, з чим погоджується і Верховний Суд.
		На переконання Верховного Суду, суд апеляційної інстанції в достатній мірі спростував доводи апеляційної скарги прокурора, при цьому належним чином проаналізував її доводи, які є аналогічні доводам його касаційної скарги, перевірив їх, з наведенням мотивів постановленого рішення.
		Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
		Підсумовуючи наведене, колегія суддів касаційного суду вважає доводи касаційної скарги прокурора непереконливими та такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для її задоволення.
		Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та вважає, що у відкритті провадження, на підставі 
		п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, слід відмовити.
		Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд
		постановив:
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який приймав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції, на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 травня 2021 року щодо засудженого ОСОБА_4 . 
		Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...