Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 683/1803/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 27.08.2021. Зареєстровано: 28.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.08.2021.
Дата набрання законної сили: 26.08.2021
Номер судового провадження: 22-ц/4820/817/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА
		ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		____________________________________________________________________
		                                       Справа № 683/1803/20
		Провадження № 22-ц/4820/817/21
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		26 серпня 2021 року м. Хмельницький
		Хмельницький апеляційний суд у складі 
		колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М.,
		секретар судового засідання  Кошельник В.М.,
		з участю представників апелянта, 
		представника позивача,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2021 року, суддя Кутасевич О.Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, заборони його експлуатації та вилучення, 
		 
		встановив:
		 
		В липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, заборону експлуатації та вилучення.
		В обґрунтування позову вказала, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , 24 червня 2016 року вони набули у спільну сумісну власність автомобіль RENAULT LAGUNA, д.н.з. НОМЕР_1 . Шлюб між ними розірвано 17 травня 2018 року.
		У листопаді 2019 року вона дізналась, що ОСОБА_1 29 жовтня 2017 року без її згоди на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №6844/2017/680352, відчужив автомобіль RENAULT LAGUNA, д.н.з. НОМЕР_1 , своєму батькові ОСОБА_3 . 
		Однак вона не давала письмової згоди на відчуження транспортного засобу, у зв`язку з чим просила вищевказаний договір визнати недійсним, заборонити експлуатувати автомобіль та вилучити його на штрафний майданчик поліції. 
		Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2021 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №6844/2017/680352 від 29 жовтня 2017 року транспортного засобу RENAULT LAGUNA, д.н.з. НОМЕР_1 , загальний легковий універсал В, 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , сірого кольору, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з моменту укладення.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. 
		Зазначив, що кошти,які булипозичені дляпридбання автомобіляналежать йомуна правіприватної власності,у зв`язкуз чимвважає,що вінмав правобез повідомленнята отриманнязгоди позивачапродати спірнийавтомобіль.Позичальник ОСОБА_4 був допитанийв іншійсправі зприводу обставиннадання відповідноїпозики нащо судпершої інстанціїуваги незвернув.Законодавством не передбачено можливості визнання недійсним правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, таким чином, суд при розгляді даної справи повинен був виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна, а не визнавати оспорюваний правочин недійсним. Зазначив, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		В суді представники апелянта підтримали доводи апеляційної скарги.
		Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, підтримав рішення суду першої інстанції. 
		Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		Згідно з ч. 1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17 червня 2016 року, який розірвано рішенням Старокостянтинівського районного суду від 17 травня 2018 року (а.с. 7-8).
		Під час шлюбу 24 червня 2016 року ними придбано автомобіль RENAULT LAGUNA, д.н.з. НОМЕР_1 , 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , сірого кольору, який зареєстрований за ОСОБА_1 29 жовтня 2017 року вказаний транспортний засіб ОСОБА_1 відчужив на користь свого батька, ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу №6844/2017/680352 за ціною 150000 грн (а.с. 49).
		Обґрунтовуючи своє рішення суд виходив з того, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Оскільки, за встановлених у справі обставин, спірний автомобіль придбано сторонами під час перебування у шлюбі, за спільні кошти подружжя, тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи що спірний транспортний засіб, який є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, є цінною річчю, тому його продаж повинен був вчинятися за письмової згоди другого з подружжя. Якщо майно, яке є спільною сумісною власністю, відчужене без згоди інших співвласників, то наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору купівлі-продажу цього майна актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 205 ЦК України.
		Вказаний висновок є обґрунтованим з огляду на наступне.
		Згідно зі ст.204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		За правилом частини першої статті 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
		При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
		За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
		Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
		Відповідно до частини першої 355ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		У статті 60 СК Українизакріплено правило, за яким майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Таке ж положення містить і частина третястатті 368 ЦК України.
		За вимогами частин першої, другоїстатті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
		Згідно з частиною третьоюстатті 65 СК Українидля укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Відповідно до частини четвертоїстатті 369 ЦК Україниправочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
		Установивши, що автомобіль марки RENAULT LAGUNA, д.н.з. НОМЕР_1 , придбаний у період перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідачами не спростовано презумпцію спільності майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного автомобіля, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , оскільки відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою для визнання цього правочину недійсним.
		Визначення «дрібний побутовий правочин» має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості.
		Враховуючи, що предметом спору є автомобіль марки RENAULT LAGUNA, д.н.з. НОМЕР_1 , правочин щодо відчуження вказаного автомобіля виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивача як другого із співвласників.
		Таким чином, оскільки зазначений автомобіль набутий за спільні кошти під час шлюбу сторін та є їхньою спільною сумісною власністю, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що неотримання згоди іншого з подружжя при відчуженні такого майна є порушенням вимог статей 60, 61, 63 СК України, і підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного автомобіля відповідно до статей 203, 215ЦК України (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17, постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі №726/1606/17).
		Згідно з частиною другою статті 78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до положень статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Заперечуючи належність спірного автомобіля до спільної сумісної власності подружжя, відповідач ОСОБА_3 зазначив, що спірний автомобіль було придбано за позичені ним у ОСОБА_4 кошти, на підтвердження чого надав копію розписки від 12.06.2016 року.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зі змісту розписки не вбачається, що кошти ОСОБА_3 взяв у борг саме для придбання автомобіля, свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні допитаний не був, посилання апелянта на те, що ОСОБА_4 був допитаний судом в іншій судовій справі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки показання свідка є доказом у справі в разі надання їх безпосередньо суду, який розглядає конкретну справу. 
		Суд першої інстанції, виконавши вимоги ст.89ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, у зв`язку з чим дійшов вірного висновку стосовно порушення права позивача через відчуження майна всупереч Закону та без згоди іншого з подружжя.
		Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки досліджених судом доказів та не містять обґрунтованих підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду.
		Керуючись ст.ст. 374, 375, 382,384,389,390 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		постановив:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Старокостянтинівського районногосуду Хмельницькоїобласті від17лютого 2021року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 27 серпня 2021 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді:                                    Р.С. Гринчук 
		 
		 
		 
		                                       Л.М. Грох 
		 
		 
		 
		                                       А.М. Костенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...