Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/7494/16-к : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання впливом.
Надіслано для оприлюднення: 28.08.2021. Зареєстровано: 28.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 30.08.2021.
Дата набрання законної сили: 11.08.2021
Номер судового провадження: 11-кп/807/1233/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015080000000492

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		        Дата документу 11.08.2021 Справа № 335/7494/16-к
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд 
		 
		 
		 
		Провадження №11-кп/807/1233/21Головуючий у 1-й інстанції  ОСОБА_1 Єдиний унікальний №335/7494/16-кСуддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_2 Категорія: ч.3 ст.369-2 КК України  
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 серпня 2021 року                         м.Запоріжжя
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
		головуючого              ОСОБА_2 
		суддів                  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		за участі секретаря         ОСОБА_5 
		прокурора                 ОСОБА_6 
		захисника                 ОСОБА_7 
		обвинуваченого          ОСОБА_8 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора (з доповненням) на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 травня 2021 року, яким 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , 
		визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, 
		ВСТАНОВИЛА
		Відповідно до обвинувального акта ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
		15.02.2016 на посаду заступника директора департаменту призначено ОСОБА_9 . Згідно з наказом про розподіл обов`язків та функціональних повноважень між керівництвом Департаменту заступник директора Департаменту у разі відсутності директора виконує у повному обсязі його обов`язки та здійснює загальне керівництво діяльністю Департаменту, у тому числі видає накази у межах своїх повноважень.
		Таким чином, ОСОБА_9 відповідно до п.п «в» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.
		Наприкінці березня 2016 року заступник директора Департаменту ОСОБА_9 познайомився та вступив в особисті дружні стосунки зі спеціалістом відділу екологічного контролю природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу та оперативного контролю  державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Запорізької області Державної екологічної інспекції у Запорізькій області ОСОБА_8 .
		В свою чергу ОСОБА_8 , маючи значний досвід роботи у сфері екології, особисто знайомий та підтримує ділові контакти із керівниками підприємств, що здійснюють діяльність у сфері екології, у тому числі щодо отримання різноманітних дозволів у сфері охорони навколишнього природного середовища, розробки та подачі документів, необхідних для отримання таких дозволів.
		ОСОБА_8 , займаючи посаду спеціаліста відділу екологічного контролю природно-заповідного фонду, рослинного і тваринного світу та оперативного контролю  державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Запорізької області Державної екологічної інспекції у Запорізькій області є державним службовцем та відповідно п.п. «в» п. 1 ч.1 ст.3, ст.65 Закону України «Про запобігання корупції» є суб`єктом відповідальності за корупційні правопорушення.
		Згідно з ч.1 ст.22 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_8 забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб.
		У січні 2016 року КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради укладено договори з Дочірнім підприємством «Екотест» про надання послуг у сфері підготовки документів для отримання дозволів, узгодження класів небезпеки відходів в Департаменті.
		Для підготовки необхідної документації та отримання відповідних дозволів, узгодження класів небезпеки відходів було уповноважено представника Дочірнього підприємства «Екотест» ОСОБА_10 .
		30 березня 2016 року ОСОБА_10 зустрівся із ОСОБА_8 . У ході зустрічі ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_8 про те, що ним вживаються заходи щодо погодження визначення класів небезпеки відходів КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради.
		ОСОБА_8 , будучи достовірно обізнаним про порядок погодження визначення класів небезпеки відходів, розуміючи, що прийняття вказаного рішення входить до компетенції керівництва Департаменту, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, висунув ОСОБА_10 вимогу передати йому грошові кошти у розмірі 200 грн. за кожну одиницю відходу на загальну суму 3600 грн., пообіцявши вплинути на заступника директора Департаменту ОСОБА_9 щодо прийняття останнім позитивного рішення про погодження визначення класів небезпеки відходів КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради.
		При цьому ОСОБА_8 запевнив ОСОБА_10 , що у разі відмови передати йому грошові кошті Департаментом рішення про погодження визначення класів небезпеки відходів КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради прийняте не буде.
		Крім того, ОСОБА_8 повідомив ОСОБА_10 , що для отримання будь-яких інших дозволів або узгоджень, що надаються Департаментом, ОСОБА_10 необхідно буде надавати ОСОБА_8 грошові кошти в обумовлених розмірах за кожний вид дозволу та погодження окремо, за здійснення ОСОБА_8 впливу на заступника директора Департаменту ОСОБА_9 
		ОСОБА_10 , достовірно розуміючи, що у разі ненадання ОСОБА_8 грошових коштів у зазначених ним розмірах, керівництвом Департаменту рішення про погодження визначення класів небезпеки відходів КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради прийнято не буде, чим буде порушено законні інтереси установи, вимушений був погодиться з протиправною вимогою ОСОБА_8 передати останньому грошові кошти у розмірі 3600 грн. та у подальшому передавати ОСОБА_8 грошові кошти в обумовлених розмірах (за кожний вид дозволу та погодження окремо) для здійснення останнім впливу на заступника директора Департаменту ОСОБА_9 для позитивного вирішення питання щодо отримання відповідних дозволів та погоджень.
		14.04.2016 приблизно о 16 годині 15 хвилин ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 , отримав від ОСОБА_10 грошові кошти у сумі 3600 грн. за вплив на прийняття заступником директора Департаменту ОСОБА_9 рішення про погодження визначення класів небезпеки відходів (18 одиниць) КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради.
		Таким чином, ОСОБА_8 одержав від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у вигляді 3600 грн. для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.
		04.05.2016 року ОСОБА_10 в інтересах КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради підготовлено та направлено до Департаменту звіт з інвентаризації відходів установи для його реєстрації в Департаменті, а також пакет документів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 32 стаціонарних джерел установи.
		05.05.2016 приблизно о 12 годині 15 хвилин ОСОБА_10 , перебуваючи біля будинку 5-а по вул.Правди у м.Запоріжжя, достовірно розуміючи, що за раніше обумовленою домовленістю із ОСОБА_8 , без передачі останньому неправомірної вигоди керівництвом Департаменту указаний дозвіл не буде виданий, звіт з інвентаризації відходів зареєстрований не буде, повідомив ОСОБА_8 , що він з метою подальшої реєстрації подав до Департаменту звіт з інвентаризації відходів (18 одиниць), а також направив документи для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 32 стаціонарних джерел КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня».
		При цьому, за раніше обумовленою вимогою ОСОБА_8 , ОСОБА_10 для отримання вищевказаного дозволу та реєстрації звіту повинен був передати ОСОБА_8 грошову кошти у сумі 200 грн. за дозвіл на кожне джерело забруднення атмосферного повітря та 100 грн. за кожного виду відходів (18 одиниць) за затвердження звіту з інвентаризації відходів установи.
		05.05.2016 приблизно о 12 годині 20 хвилин ОСОБА_8 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на отримання неправомірної вигоди, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 , отримав від ОСОБА_10 грошові кошти у сумі 8200 грн. за вплив на прийняття заступником директора Департаменту ОСОБА_9 рішення про видачу дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від 32 стаціонарних джерел КУ «Обласна інфекційна клінічна лікарня» Запорізької обласної ради та реєстрацію звіту з інвентаризації відходів установи.
		Таким чином, ОСОБА_8 одержав від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у вигляді 8200 грн. для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.
		Вказані дії ОСОБА_8 прокурором були кваліфіковані за ч.3 ст.369-2 КК, як одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.
		Вироком суду ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. 
		В апеляційній скарзі прокурор просила вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Свої вимоги мотивувала тим, що суд безпідставно визнав недопустимим доказом ухвалу слідчого судді апеляційного суду Запорізької області від 24.03.2016 року, а також всі інші докази, які проведені на підставі цієї ухвали, оскільки під час судового розгляду прокурором було здійснено відкриття ухвал слідчих суддів апеляційного суду та інших матеріалів, на підставі яких проводилися НСРД та стороні захисту було надано можливість ознайомитися з вказаними документами. Перешкодою у відкритті стороні захисту під час виконання вимог ст.290 КПК ухвал слідчих суддів апеляційного суду стало те, що апеляційний суд у 2015-2016 роках практикував відмови у розсекреченні таких подібних процесуальних документів в інших справах. Відтак будь-яких істотних порушень прав і основоположних свобод людини стороною обвинувачення під час досудового розслідування та судового розгляду не допущено.
		В доповненні до апеляційної скарги прокурор додатково зазначила про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 06.06.2016 року, адже законні підстави для розголошення державної таємниці під час проведення контролю за вчиненням злочину до прийняття рішення про їх розсекречування відсутні. 
		В запереченнях на апеляційну скаргу захисник просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги через безпідставність наведених в ній доводів та вимог, а вирок суду залишити без змін 
		Заслухавши доповідь судді; прокурора, яка повністю підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти скарги та просили вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Зі змісту ст.370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		Згідно з п.1 ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
		За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, районний суд, виправдовуючи ОСОБА_8 за ч.3 ст.369-2 КК у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, дотримався вищезазначених вимог закону.
		Судом у вироку викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого обвинуваченому за ч.3 ст.369-2 КК визнаного судом недоведеним, підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. 
		Ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 , суд першої інстанції у судовому засіданні, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, перевірив зібрані на досудовому розслідуванні докази винуватості обвинуваченого, на які посилалася сторона обвинувачення, та, згідно зі ст.94 КПК, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.
		Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду своєї вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав та пояснив, що ніяких прохань та послуг ОСОБА_10 в реєстрації, узгодженні документів в Департаменті за гроші він не виконував, грошей з ОСОБА_10 за реєстрацію та узгодження документів в Департаменті не вимагав.
		Відповідно до змісту ст.92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК, покладений на прокурора. 
		З матеріалів провадження вбачається, що на підтвердження винуватості ОСОБА_8 стороною обвинувачення були заявлені свідки. 
		Зокрема за клопотанням прокурора судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 .
		Відповідно до ч.1 ст.84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Надаючи оцінку показам свідка ОСОБА_10 суд першої інстанції правильно виходив з того, що відповідно до показів даного свідка саме він ініціював зустріч з ОСОБА_8 в той час коли проводились негласні слідчі дії і саме він телефонував останньому 05.05.2016 року з повідомленням про подання документів до Департаменту, що носить ознаки, притаманні провокації. З огляду на що суд цілком обґрунтовано критично поставився до показів даного свідка.
		Що стосується показів свідка ОСОБА_11 , то вона під час допиту в судовому засіданні повідомила про те, що їй не відомо про обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, а свідок ОСОБА_9 лише надав покази про процедуру отримання дозвільних документів та зазначив про те, що ОСОБА_8 ніколи до нього не звертався з проханнями або вказівками позитивного розгляду будь-яких документів.
		Відтак свідки обвинувачення не повідомили суду будь-яких фактичних даних, які би встановлювали наявність фактів та обставин, що мають значення для цього кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що в якості доказів винуватості ОСОБА_8 стороною обвинувачення було надано ряд зібраних у ході досудового розслідування письмових доказів.
		Суд першої інстанції під час судового розгляду у встановленому законом порядку дослідив докази, на підставі яких обвинуваченому пред`явлене обвинувачення, навів детальний аналіз цих доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку та навів у вироку належні та достатні мотиви, з яких він відкинув ці докази. З такими мотивами погоджується і колегія суддів.
		Відтак суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором не надано достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в діяннях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.369-2 КК. 
		Крім того, суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.369-2 КК, є будь-яка фізична осудна особа, що досягла віку кримінальної відповідальності на момент його вчинення, яка, за усвідомленням того, хто пропонує, обіцяє або надає неправомірну вигоду, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.
		Між з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів, які би підтверджували той факт, що у обвинуваченого ОСОБА_8 були наявні реальні можливості, пов`язані зі службовими повноваженнями, дружніми стосунками чи то будь-які інші чинники, які уможливили б здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави  заступника директора Департаменту ОСОБА_9 . Можливість такого впливу спростував і сам ОСОБА_9 під час його допиту.
		Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
		Зміст апеляційної скарги прокурора фактично свідчить про те, що прокурор погодилася із наданою судом оцінкою доказам за виключенням оцінки наданій ухвалі слідчого судді апеляційного суду Запорізької області від 24.03.2016 року, а також протоколів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій, вважаючи при цьому, що суд безпідставно визнав такі докази недопустимими. 
		Проте колегія суддів не може погодитися із такими доводами прокурора виходячи з наступного.
		Відповідно до ст.9 КПК, однією із ключових засад здійснення кримінального провадження визначено законність, що додатково забезпечується гарантією, визначеною в ч.3 ст.62 Конституції України, згідно з якою обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. 
		Як зазначено у ст.94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 
		Статтею 86 КПК визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до ч.2 ст.290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
		Таким чином, наявність ухвали слідчого судді про проведення НСРД є обов`язковою умовою допустимості доказів, отриманих внаслідок слідчих дій, що вимагають попереднього дозволу суду. 
		Оскільки обов`язковим елементом порядку отримання доказів у результаті НСРД є попередній дозвіл уповноважених суб`єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення, то сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи процесуального порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати проти неї в суді.
		Під час судового розгляду судом було встановлено, що на момент відкриття слідчим матеріалів досудового розслідування в порядку ст.290 КПК стороні захисту не була відкрита ухвала слідчого судді Апеляційного суду Запорізької області від 24.03.2016 року.
		Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 16 жовтня 2019 року справа №640/6847/15-к (провадження №13-43кс19) зазначила, що суд має детально вивчати ситуації, коли процесуальні документи щодо проведених НСРД не були повністю розкриті стороні захисту на етапі завершення досудового розслідування. За таких обставин поряд з перевіркою дотримання умов наданого дозволу на проведення НСРД суд повинен з`ясувати причини, які перешкодили прокурору відкрити їх на більш ранній стадії. Сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до статті 290 КПК України.
		Якщо сторона обвинувачення не вжила необхідних та своєчасних заходів, що спрямовані на розсекречення процесуальних документів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК України.
		Процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (ухвали, постанови, клопотання) та які на стадії досудового розслідування не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК України з тієї причини, що їх не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не були розсекречені на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні під час розгляду справи у суді за умови своєчасного вжиття прокурором всіх необхідних заходів для їх отримання. 
		Проте з матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор жодних своєчасних і необхідних дій, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали підставою для проведення НСРД в даному кримінальному провадженні, під час досудового розслідування не вчиняв. Натомість такі матеріали були відкриті стороні захисту лише під час судового розгляду. 
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачення ОСОБА_8 базувалося переважною мірою на даних НСРД, а тому за встановлених обставин суд першої інстанції правильно встановив, що отримані в результаті цих слідчих дій докази не можуть бути визнані допустимими, оскільки має місце порушення норм статті 290 КПК.
		Посилання прокурора як на перешкоду у відкритті стороні захисту під час виконання вимог ст.290 КПК ухвали слідчого судді на ту обставину, що у 2015-2016 роках апеляційний суд практикував відмови у розсекречені таких процесуальних документів є непереконливими. Адже дотримання вимог кримінального процесуального закону жодним чином не залежить і не пов`язано з тією чи іншою позицією. Більш того, визнати допустимим докази можливо було б лише у разі надання доказу такого звернення органу досудового розслідування з відповідним клопотанням про розсекречування із відмовою апеляційного суду, про що йдеться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа №640/6847/15-к). Проте під час апеляційного розгляду прокурор зазначила, що такого звернення орган досудового розслідування не вчиняв.
		Доводи прокурора про відсутність підстав для розголошення державної таємниці під час проведення контролю за вчиненням злочину до прийняття рішення про їх розсекречування, а відтак і про безпідставне визнання судом недопустимим доказом протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 06.06.2016 року прямо суперечать вимогам ч.4 ст.271 КПК, відповідно до якої якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням (що мало місце у даній справі), про це складається протокол в присутності такої особи. Між тим, протокол про результати контролю за вчиненням злочину від 06.06.2016 року в порушення вимог ч.3 ст.252 КПК складений більше ніж через 24 години та ще й не в присутності ОСОБА_8 . З огляду на що суд першої інстанції дійшов цілком законного висновку про недопустимість даного протоколу як доказу через істотне порушення прав та свобод людини. 
		Відтак доводи прокурора про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.
		Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п.16 ч.1 ст.7, ст.23 КПК), апеляційний суд не вправі надати доказам іншу оцінку ніж надав суд першої інстанції без безпосереднього дослідження доказів у справі. Між тим, прокурором в апеляційній скарзі не порушувалося питання про дослідження апеляційним судом доказів сторони обвинувачення. Не заявлялося такого клопотання і під час апеляційного розгляду. 
		Отже, на переконання колегії суддів, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 відповідає вимогам ст.ст.370, 373 і 374 КПК. Переконливих аргументів на спростування висновків районного суду прокурор в апеляційній скарзі не навів. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваного судового рішення колегією суддів не встановлено. 
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
		УХВАЛИЛА
		Апеляційну скаргу прокурора (з доповненням) залишити без задоволення. 
		Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 17 травня 2021 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
		Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...