Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 920/569/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2021. Зареєстровано: 30.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 31.08.2021.
Дата набрання законної сили: 29.11.2022
Результат оскарження 29.11.2022 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: 1773

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		 
		 
		18.08.2021 Справа № 920/569/19 м. Суми
		Господарський суд Сумської області у складі колегії суддів: головуючого судді Джепи Ю.А., судді Соп`яненко О.Ю. та судді Котельницької В.Л, за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/569/19 в порядку загального позовного провадження
		за позовом: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002, email:bank@pib.ua), 
		до відповідачів: 1) Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991, email:info@snpo.ua), 
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 34013028, e-mail:smpo2010@ukr.net),
		про стягнення 8     440 163,79 доларів США та 78     993 611,59 грн,
		та за зустрічним позовом: Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991, email:info@snpo.ua), 
		до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002, email:bank@pib.ua), 
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні позивача за зустрічним позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 34013028, email:smpo2010@ukr.net),
		про визнання недійсними договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 та договору від 12.12.2017 № 20-0516/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № 20-0516/2-1 від 23.02.2012,
		за участю представників учасників справи:
		позивача - Суденко Р.В. приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції,
		відповідачів - 1) Танчик О.М.,
		                        2) Похилько Л.В.
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд, стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 в розмірі 8 444 783,00 доларів США та 79 790 638,02 грн, з яких: заборгованість по кредиту - 6 395815,02 доларів США; заборгованість по процентах - 2 048 967,98  доларів США; пеня по кредиту - 61 727 898,00 грн; пеня по відсоткам - 8 898 136,46 грн; 3 % річних по тілу кредиту - 6 982 941,93 грн; 3 % річних по процентам - 1     621 661,63 грн; штраф - 560     000,00 грн. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 672 350, 00 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням першим відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 щодо погашення кредитної заборгованості.
		Ухвалою від 14.06.2019 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду; відкрити провадження у справі № 920/569/19 за правилами загального позовного провадження; призначити підготовче засідання на 15.07.2019, 11:00.
		15.07.2019 від другого відповідача - ТОВ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» надійшло клопотання про витребування у позивача оригіналів доказів, а саме:
		- кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 з договорами про внесення змін до нього;
		- договору поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12 2017 з договором про внесення змін до нього;
		- договору застави товарів в обороті № 20-4302/2-1 від 28.12.2012 з договорами про внесення змін до нього;
		- банківської ліцензії № 1 від 02.09.2009;
		- генеральної ліцензії № 1 від 02.09.2009;
		- меморіального валютного ордеру № 2 від 24.02.2012;
		- меморіального валютного ордеру № 153766 від 30.09.2016 для огляду у судовому засіданні.
		Окрім того представник другого відповідача просив витребувати у позивача оригінали письмових доказів, первинних документів, які підтверджують обставини сплати ПАТ «Сумське НВО» заборгованості по кредитному договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 за період з 24.02.2012 по 24.042019. 
		Ухвалою від 15.07.2019 у справі № 920/569/19 судом постановлено задовольнити клопотання представника другого відповідача про витребування доказів; витребувати у позивача оригінали письмових доказів, доданих до позовної заяви, а саме: кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 з договорами про внесення змін до нього; договору поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12 2017 з договором про внесення змін до нього; договору застави товарів в обороті № 20-4302/2-1 від 28.12.2012 з договорами про внесення змін до нього; банківської ліцензії № 1 від 02.09.2009; генеральної ліцензії № 1 від 02.09.2009; меморіального валютного ордеру № 2 від 24.02.2012; меморіального валютного ордеру № 153766 від 30.09.2016 для огляду у судовому засіданні; витребувати у позивача та у першого відповідача - оригінали письмових доказів, первинних документів, які підтверджують обставини сплати ПАТ «Сумське НВО» заборгованості по кредитному договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 за період з 24.02.2012 по 24.042019 для огляду в судовому засіданні та копії для долучення до матеріалів справи; відкласти підготовче засідання на 07.08.2019, 12:00.
		07.08.2019 представником першого відповідача подано до суду відзив на позовну заяву від 07.08.2019 № 18-7/712, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на що станом на 21.12.2017 (кінцевий термін користування кредитом) кредит на суму 6 369     000,00 доларів США боржником не повернутий, але боржник продовжував користуватися кредитом в період з 22.12.2017 по 24.04.2019. Щодо процентів за користування кредитом поза межами строків кредитування на загальну суму 2     765     460,07 доларів США, перший відповідач зазначає, що зазначені проценти нараховані банком безпідставно, оскільки після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування право банку нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припиняється. 
		Перший відповідач також у відзиві зазначає, що враховуючи надходження від боржника до банку коштів в рахунок виконання боргових зобов`язань на суму 3 251     406,48 доларів США, в той час коли банк неправомірно нарахував 2     765     460,07 доларів США з 5     300     374,46 доларів США, переплата боржника за процентами мала б становити 716     492,09 доларів США. Відповідно до умов пункту 3.6, а з 30.09.2016 пункту 5.1 кредитного договору така переплата повинна бути зарахована на погашення простроченої до сплати суми кредиту. Таким чином, як зазначає перший відповідач, сума його заборгованості перед банком зі сплати отриманого кредиту має бути зменшена на суми переплат здійснених боржником в період з липня 2013 року по квітень 2018 року в рахунок погашення заборгованості по неправомірно нарахованих банком процентах поза межами строків кредитування. Зазначене також суттєво впливає на розрахунок процентів, пені та 3 % річних за користування кредитом, оскільки банк неправомірно зараховував оплату боржником боргових зобов`язань в рахунок погашення заборгованості за процентами, які були неправомірно нараховані поза межами строку кредитування, при цьому не зменшуючи суму боргу боржника за кредитом.
		Посилаючись на вимоги частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, представник першого відповідача зазначає, що позивач а порушення вимог зазначеної правової норми, нараховує пеню не з моменту порушення першим відповідачем зобов`язання, а за календарний рік до моменту його звернення з цим позовом до суду. 
		Крім наведеного перший відповідач зазначає у відзиві, що пеня по кредиту на суму 61     727     898,00 грн за період з 24.04.2018 по 23.04.2019; пеня по процентам на суму 8     898     136,46 грн за вищезазначений період є неправомірними, оскільки зобов`язання боржника зі сплати процентів в рамках строків кредитування припинились 21.12.2017. Також, як зазначає перший відповідач, нарахування банком 3 % річних є необгрутованим до моменту приведення розрахунків у відповідність з фактичною сумою боргу за кредитним договором. Щодо штрафів перший відповідач зазначає, що у позовній заяві банк не наводить які конкретно перший відповідач допустив порушення умов кредитного договору та не підтверджує цих обставин будь-якими доказами.
		Представником першого відповідача подано до суду клопотання від 06.08.2019 б/н (вх. № 6428 від 07.08.2019), відповідно до якого представник першого відповідача повідомляє суд про зміну типу та найменування першого відповідача на Акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991). Також разом із зазначеним клопотанням представником першого відповідача надано суду копії первинних документів, які підтверджують обставини сплати ПАТ «Сумське НВО» заборгованості по кредитному договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 за період з 24.02.2012 по 24.042019.
		Надані представником першого відповідача письмові докази долучено судом до матеріалів цієї справи.
		Також 07.08.2019 представником першого відповідача подано до суду клопотання б/д, б/н (вх. № 2410к від 07.08.2019) про колегіальний розгляд справи.
		Ухвалою від 07.08.2019 у цій справі судом постановлено, зокрема, продовжити строк підготовчого провадження у справі на тридцять днів та відкласти підготовче засідання на 12.09.2019, 12:45.
		У відповіді на відзив від 16.08.2019 № 09-1-8/846 представник позивача заперечує проти доводів першого відповідача та зазначає, що перший відповідач намагається уникнути виконання зобов`язань щодо повернення кредиту без надання суду належних та допустимих доказів, що підтвердив би обставини на яких ґрунтуються заперечення першого відповідача по сплаті заборгованості по тілу кредиту. У відповідності до пунктів 4.1, 4.2 кредитного договору банк нараховує проценти за користування кредитом до повного погашення заборгованості по кредиту. Нарахування процентів після кредитування передбачено кредитним договором у вигляді «процентів за неправомірне користування кредитом» та є на думку позивача правомірним. Також банком наведено доводи на спростування позиції першого відповідача стосовно порядку черговості та правомірності зарахування погашення заборгованості першим відповідачем. Нарахування пені, 3 % річних та штрафів банк також вважає обґрунтованим та правомірним, а у довідці-розрахунку штрафу читко описані всі випадки порушення першим відповідачем у мов кредитного договору, суми та періоди невиконання/порушення. 
		Щодо заперечень першого відповідача стосовно вимог до поручителя (другого відповідача) позивач зазначає, що умовами договору поруки передбачено право банку, а не обов`язок направляти вимогу до поручителя. Враховуючи настання кінцевої дати повернення всіх отриманих в межах кредитного договору сум позивач має всі правомірні підстави вимагати від поручителя як солідарного боржника повернення отриманих кредитних коштів з нарахуванням штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору.
		02.09.2019 до суду надійшла заява від 30.08.2019 № 09-1-8/894 представника позивача - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Ухвалою від 03.09.2020 у справі № 920/569/19 судом постановлено вищезазначену заяву позивача задовольнити та доручити Касаційному господарському суду у складі Верховного суду (01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6) забезпечити проведення відеоконференції у справі № 920/569/19, розгляд якої відбудеться 12.09.2019, 12:45 в приміщенні Господарського суду Сумської області за адресою: м. Суми, просп. Шевченка, 18/1, зал № 2.
		Ухвалою від 12.09.2019 у справі № 920/569/19 судом за клопотанням першого відповідача б/д, б/н (вх. № 2410к від 07.08.2019) постановлено подальший розгляд справи здійснювати колегіально у складі трьох суддів.
		Відповідно до витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 16.09.2019 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Джепа Ю.А., та судді - Соп`яненко О.Ю., Котельницька В.Л.
		Ухвалою від 17.09.2019 у цій справі судом постановлено призначити підготовче засідання на 10.10.2019, 12:30.
		01.10.2019 від другого відповідача до суду надійшов відзив від 30.09.2019 б/н (вх. № 3080к), в якому проти позову заперечує та просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважає, що договір поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2016 є недійсний в силу вимог частини п`ятої статті 203 та статті 229 Цивільного кодексу України.
		01.10.2019 другим відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» подано зустрічну позовну заяву від 30.09.2019, відповідно до якої останній просить: відстрочити ТОВ «СМНВО» сплату судового збору за подання зустрічної позовної заяви у справі № 920/569/19 до ухвалення Господарським судом Сумської області рішення у даній справі, прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, а також визнати недійсним договір поруки  від 12.12.2017 № 20-0569/2-1-12122017/п1, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання».
		02.10.2019 представник першого відповідача подав зустрічний позов від 30.09.2019 №18-7/812, відповідно до якого останній просить суд: поновити АТ «Сумське НВО» строк на подання зустрічної позовної заяви та прийняти зустрічний позов, визнати недійсним договір від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання».
		Від представника першого відповідача до суду надійшли письмові заперечення від 10.10.2019 б/н (вх. № 8260 від 10.10.2019) щодо доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, де представник першого відповідача зазначає, що кінцевий строк повернення кредиту до 20.03.2015; відповідно до наданої позивачем довідки-розрахунку заборгованості за процентами, в період з 01.02.2015 по 31.08.2016 позивачем нараховано процентів за наростаючим підсумком на суму 895     815,02 доларів США (з урахуванням погашення 03.04.2015 та 09.04.2015 на суму 39     785,28 доларів США); в період після закінчення терміну кредитування (з 02.06.2015 по 11.03.2016) першим відповідачем погашено по кредиту коштів на загальну суму 226     641,37 доларів США, а тому представник першого відповідача вважає, що сума нарахованих та несплачених процентів за кредитним договором в період з 20.03.2015 (кінцевий термін нарахування) по 31.08.2016 повинна дорівнювати - 197     371,09 доларів США (29     270,28 доларів США(проценти нараховані до 20.03.2015) - 226     641,37 доларів США (сума погашень, які відбулися після кінцевого терміну кредитування) = - 197     371,09 доларів США). Представник першого відповідача зазначає, що сума в розмірі 197     371,09 доларів США повинна бути зарахована банком в рахунок погашення заборгованості за кредитом, а сума простроченої заборгованості за тілом кредиту станом на 30.08.2016 повинна становити 5     302     628,91 доларів США. А тому, як зазначає представник першого відповідача, позивач, при визначені суми несплачених процентів за період з 20.03.2015 по 31.08.2016 неправомірно обрахував суму процентів по кредиту. Відповідних виписок по рахунках першого відповідача № 37391620167362/840 та № 26008601004328/840, які відкрито останнім у позивача, код банку 300012, позивачем не долучено до матеріалів цієї справи.
		Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, представник першого відповідача зазначає, що кредитні установи не мають право нараховувати проценти за користування кредитними коштами після спливу строку кредитування. У правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (пункти 53-54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12). При цьому при нарахуванні процентів за користування кредитом та за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом позивач у позовній заяві посилається виключно на умови кредитного договору.
		Окрім наведеного, представник першого відповідача зазначає, що сторони у договорі поруки погодили, що поручитель відповідає перед кредитором лише в межах основного боргу, наданої кредитної лінії у сумі 6     396     000,00 доларів США.
		Представник другого відповідача подав клопотання про розгляд справи спочатку б/д, б/н (вх. № 3180к від 10.10.2019), де просить суд здійснювати розгляд справи у складі колегії суддів у підготовчому засіданні 10.10.2019 спочатку. 
		Ухвалою Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі № 920/569/19 постановлено: поновити АТ «СМНВО» строк для подання зустрічної позовної заяви; прийняти зустрічну позовну заяву № 18-7/812 від 30.09.2019 Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання недійсним договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 до розгляду та об`єднати вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом у справі № 920/569/19; в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» про відстрочення сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви відмовити; зустрічну позовну заяву від 30.09.2019 Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання недійсним договору поруки № 20-0569/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 залишити без руху; позивачу за зустрічним позовом надати строк для усунення недоліків зустрічної позовної заяви (подати докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі - 1 921,00 грн протягом десяти днів з моменту вручення ухвали про залишення зустрічної позовної заяви без руху; відповідачу за зустрічним позовом - Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надати строк для подання відзиву на зустрічний позов з урахуванням вимог статті 165 ГПК України - 15 днів з дня отримання ним даної ухвали; відкласти підготовче засідання на 15.11.2019, 11:00; доручити Касаційному господарському суду у складі Верховного суду (01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6) забезпечити проведення відеоконференції у справі № 920/569/19, розгляд якої відбудеться 15.11.2019, 11:00 в приміщенні Господарського суду Сумської області за адресою: м. Суми, просп. Шевченка, 18/1, зал № 2.
		15.10.2020 від представника позивача за первісним позовом до суду надійшла відповідь на відзив другого відповідача від 09.10.2019 № 09-1-8/1158, де останній зазначає, що в порушення умов кредитного договору та вимог чинного законодавства перший відповідач за первісним позовом не виконав свої грошові зобов`язання належним чином, в установлений строк не здійснив розрахунок у повному обсязі, що призвело до виникнення боргу в сумі 8     444     783,00 доларів США та 79     790     638,02 грн, розмір якого документально підтверджений матеріалами справи, а тому банком правомірно заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідачів як солідарних боржників та відповідачами за первісним позовом не спростовано.
		Ухвалою від 21.10.2019 у справі № 920/569/19 судом постановлено, зокрема, виправити описку в п. 7 та п. 8 резолютивної частини ухвали Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 у справі № 920/569/19 виклавши їх в такій редакції: « 7. Відкласти підготовче засідання на 11.11.2019, 12:00. 8. Доручити Касаційному господарському суду у складі Верховного суду (01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6) забезпечити проведення відеоконференції у справі № 920/569/19, розгляд якої відбудеться 11.11.2019, 12:00 в приміщенні Господарського суду Сумської області за адресою: м. Суми, просп. Шевченка, 18/1, зал № 2.».
		Ухвалою від 31.10.2019 у справі № 920/569/19 судом постановлено зустрічні позовні матеріали ТОВ «СМНВО» повернути позивачу за зустрічним позовом.
		Ухвалою суду від 31.10.2019 зупинено провадження у справі № 920/569/19 у зв`язку із направленням матеріалів зазначеної справи № 920/569/19 до суду апеляційної інстанції.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» залишено без задоволення, а  ухвалу Господарського суду Сумської області від 21.10.2019 у справі № 920/569/19 залишено без змін.
		07.02.2020 до Господарського суду Сумської області повернуто матеріали справи № 920/569/19.
		06.112019 під час апеляційного оскарження ухвали суду від 21.10.2019, до суду від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічний позов АТ «СМНВО», де останній зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не надано жодного доказу наявності та порушень його прав банком. Навпаки саме АТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» є тією стороною, яка не виконує взяті на себе грошові зобов`язання за кредитним договором, порушує приписи статті 526 ЦК України (належного виконання зобов`язань), статті 530 ЦК України (строку (терміну) виконання зобов`язання), статті 629 ЦК України (принципу обов`язковості договору) та статті 1054 ЦК України (зобов`язання позичальника повернути кредит та сплатити проценти у розмірі та на умовах встановлених договором). Спір між сторонами виник з приводу стягнення заборгованості за кредитом. Станом на момент звернення до суду з позовом першим відповідачем за первісним позовом порушено зобов`язання перед ПАТ «Промінвестбанк» щодо повернення сум кредиту та нарахованих відсотків. Відтак у разі, коли обраний спосіб не є таким, що спричинятиме поновлення порушених прав суд не має правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.
		В силу статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, як зазначає представник позивача за первісним позовом, в порушення умов кредитного договору та вимог чинного законодавства, перший відповідач за первісним позовом не виконав свої грошові зобов`язання належним чином, в установлений строк не здійснив розрахунок у повному обсязі, що призвело до виникнення боргу в сумі 8 444 783,00 доларів США та 79 790     638,02 грн розмір якого документально підтверджений матеріалами справи та відповідачами за первісним позовом не спростовано, а тому первісні позовні вимоги банку в частині стягнення боргу обґрунтовано за кредитним договором підлягають задоволенню, а вимоги щодо визнання недійсним договору від 30.09.2016 від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 відхиленню.
		14.02.2020 до Господарського суду Сумської області надійшов лист Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 № 920/569/19/195/20, відповідно до якого витребувано матеріали справи № 920/569/19 для подальшого скерування разом із касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		14.02.2020 супровідним листом Господарського суду Сумської області № 01-31/1363/20 матеріали справи № 920/569/19 надіслані до Північного апеляційного господарського суду для подальшого направлення разом із касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 03.03.2020 було відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі № 920/569/19 за касаційною скаргою ТОВ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» на ухвалу Господарського суду Сумської області від 21.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020. 
		23.03.2020 до Господарського суду Сумської області повернуто матеріали справи № 920/569/19.
		Ухвалою від 08.04.2020 у справі № 920/569/19 постановлено провадження у справі № 920/569/19 поновити; призначити підготовче засідання на 13.05.2020, 12:30; запропонувати сторонам подати письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі на даний час.
		08.05.2020 від представника позивача - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002, email: bank@pib.ua) до суду надійшла заява б/д, б/н (вх. № 1512к від 08.05.2020) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, де представник позивача просить суд забезпечити проведення судових засідань у даній справі в режимі відеоконференції та визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференцій під час судових засідань з наступного переліку: Господарський суд м. Києва (вул. Б. Хмельницького, 44-В, м. Київ, 01030), Господарський суд Київської області (вул. Симона Петлюри (Комінтерну), 16, м. Київ, 01032), Північний апеляційний господарський суд (вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116), Касаційний господарський суд (вул. О. Копиленка, 6, м. Київ, 01016) та Київський апеляційний суд (вул. Солом`янська, 2А, м. Київ, 03110).
		Ухвалою від 12.05.2020 у справі № 920/569/19 судом постановлено заяву представника позивача за первісним позовом про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задовольнити; доручити Київському апеляційному суду (вул. Солом`янська, 2А, м. Київ, 03110, email:inbox@kia.court.gov.ua) забезпечити проведення судового засідання у справі № 920/569/19, яке відбудеться 13.05.2020, 12:30 в режимі відеоконференції в приміщенні Київського апеляційного суду (вул. Солом`янська, 2А, м. Київ, 03110, email:inbox@kia.court.gov.ua) за участі представника позивача за первісним позовом. 
		Ухвалою від 13.05.2020 у цій справі судом постановлено, зокрема, відкласти підготовче засідання на 18.06.2020, 14:30 у режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за участі представника позивача за первісним позовом, а також ухвалою від 18.06.2020 у цій справі судом постановлено, зокрема, відкласти підготовче засідання на 05.08.2020, 11:00 у режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за участі представника позивача за первісним позовом.  
		05.08.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з відпускою головуючого судді Джепи Ю.А. з 03.08.2020 по 14.08.2020 та відпусткою судді - члена колегії Соп`яненко О.Ю. з 03.08.2020 по 17.08.2020, що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
		Відповідно частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Враховуючи факт виходу суддів з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 19.08.2020 призначив справу № 920/569/19 до розгляду в підготовчому засіданні на 30.09.2020, 14:30 у режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за участі представника позивача за первісним позовом.
		Проте, ухвалою від 11.09.2020 у справі № 920/569/19 постановлено судом призначити підготовче засідання на 05.10.2020, 14:20 у режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за участі представника позивача за первісним позовом.
		01.10.2020 від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні позивача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 34013028, email:smpo2010@ukr.net) до суду надійшов позов третьої особи від 01.10.2020 б/н (вх. № 3002то від 01.10.2020), відповідно до якого представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» просить суд прийняти позовну заяву про застосування наслідків недійсності правочину, як третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до спільного розгляду с зустрічним позовом Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» про визнання недійсним правочину у справі № 920/569/19; застосувати наслідки недійсності договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання»; та визнати недійсним договір поруки № 20-0516/2-1-1212017/п1 від 12.12.2017, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання».
		05.10.2020 від представника позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» до суду надійшла заява від 05.10.2020 № 18-7/849 (вх. № 3035к від 05.10.2020) про зміну предмету зустрічного позову, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить суд розглядати зустрічні позовні вимоги в наступній редакції: 
		- визнати недійсним договір від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання»;
		- визнати недійсним договір від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання»;
		- визнати недійсним договір від 12.12.2017 № 20-0516/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання»; здійснити розподіл судових витрат.
		05.10.2020 розгляд зазначеної справи не відбувся у зв`язку з лікарняним головуючого судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.
		З 09.10.2020 по 21.10.2020 суддя член колегії Соп`яненко О.Ю. перебувала на лікарняному.
		У зв`язку з виходом на роботу суддів, враховуючи положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 22.10.2020 призначив справу № 920/569/19 до розгляду в підготовчому засіданні на 09.11.2020, 14:00 у режимі відеоконференції в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за участі представника позивача за первісним позовом.
		06.11.2020 від представника другого відповідача за первісним позовом до суду письмові пояснення від 06.11.2020 б/н (вх. № 9772/20), відповідно до якого просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до заявлених позивачем за первісним позовом позовних вимог та відмовити в їх задоволенні у повному обсязі; зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.
		В обгрунтування зазначеного представник другого відповідача за первісним позовом, посилаючись на вимоги статті 257 та частини четвертої статті 267 ЦК України зазначає, що з урахуванням нікчемності договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 та договору від 21.02.2017 №20-0516/2-1-21022017 про внесення змін до кредитного договору та недійсності договору від 12.12.2017 №20-0516/2-1-12122017 про внесення змін до кредитного договору, строк повернення кредиту за кредитним договором був встановлений до 20.03.2015 (відповідно до редакції договору від 27:11.2014р. №20-2791/1 про внесення змін до кредитного договору). Сторони кредитного договору за умовами редакції договору від 27.11.2014 № 20-2791/1 про внесення змін до кредитного договору погодили строк кредитування до 20.03.2015. ТОВ «СМНВО», як поручитель, відповідає за зобов`язаннями АТ «Сумське НВО», що виникли за кредитним договором.
		В той же час відповідно до частини другої статті 555 ЦК України, поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов`язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг. АТ «Сумське НВО» не було заявлено під час розгляду даної справи про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності за заявленими АТ «Промінвестбанк» позовними вимогами. А тому, керуючись частиною другою статті 555 ЦК України, ТОВ «СМНВО» заявляє про необхідність застосування до позовних вимог АТ «Промінвестбанк» у справі № 920/569/19 наслідків спливу позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові.
		Від представника позивача за первісним позовом до суду надійшов відзив від 09.11.2020 №09-1-8-1030 (вх. № 9811/20, вх. № 9799/20) на заяву позивача за зустрічним позовом про зміну предмету зустрічного позову, в якому представник позивача за первісним позовом зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення його прав позивачем за первісним позовом викладенням кредитного договору у новій редакції. А тому позивач за первісним позовом вважає, що зустрічний позов АТ «Сумське НВО» про визнання недійсним договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 та договорів від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 та від 12.12.2017 № 20-0516/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 не підлягає задоволенню.
		Крім того, як зазначає позивач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом звернувся з вимогою про визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, виклавши її у своїй заяві про зміну предмету позову, яка датована 05.10.2020. У зустрічному позові, поданому 01 жовтня 2019 року такої вимоги не містилось. В той же час, позивачем за зустрічним позовом щодо вимоги "про визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору" пропущений строк позовної давності у три роки з дня укладання такого договору від 21.02.2017 про внесення змін. Про такі обставини позивач за зустрічним позовом знав та повинен був знати з 21.02.2017 а тому міг заявляти свої вимоги лише до 21.02.2020. Проте, вимоги про визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 заявлені 05.10.2020, тобто з пропуском трирічного строку.
		На підставі наведеного, відповідач за зустрічним позовом заявляє про застосування строку позовної давності щодо вимоги «про визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору».
		Ухвалою від 09.11.2020 у справі № 920/569/19 постановлено, зокрема, задовольнити заяву представника першого відповідача про зміну предмету зустрічного позову; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вищезазначеної заяви; відкласти підготовче засідання на 30.11.2020, 14:00 в режимі відеоконференції в приміщення Північного апеляційного господарського суду за участі представника позивача за первісним позовом.
		Також ухвалою від 09.11.2020 у цій справі постановлено позовну заяву представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спора на стороні позивача за зустрічним позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 34013028, email:smpo2010@ukr.net) від 01.10.2020 б/н (вх. № 3002то від 01.10.2020) разом із доданими до них документами повернути заявнику без розгляду.
		30.11.2020 від представника першого відповідача за первісним позовом до суду письмові пояснення від 30.11.2020 № 18-7/1012 (вх. № 10600/20), відповідно до якого останній зазначає, що за умовами кредитного договору сторони не погодили, що проценти за неправомірне користування кредитом (додаткові проценти) нараховуються відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому є окремою платою за користування кредитом на частину кредиту, що є простроченим до сплати. Кредитним договором (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 до кредитного договору) сторони визначили поняття «проценти», як плату за кредитний договір, яку банк нараховує до сплати відповідно до статті 1048 ЦК України.
		АТ «Сумське НВО» у зазначених письмових поясненнях наполягає на тому, що при укладанні договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 до кредитного договору, з урахуванням визначеного порядку нарахування процентів, встановленому у п. 4.1. договору та граничним розміром процентної ставки за кредитом встановленим п. 4.2. договору, сторони визначили «проценти за неправомірне користування кредитом», як додаткову плату за користування кредитними коштами в межах встановленого ліміту кредитування, а не як вид спеціальної відповідальності за порушення строків виконання грошового зобов`язання. Що у свою чергу також підтверджується діями ПАТ «Промінвестбанк» з пред`явлення до АТ «Сумське НВО» вимоги щодо сплати 3% річних по тілу кредиту у розмірі 6 982 941,93 грн. Крім того, банк в своєму позові нараховує пеню та 3% річних на суму боргу по процентам, включаючи й проценти за неправомірне користування кредитом.
		30.11.2020 від представника першого відповідача (позивача за зустрічним позовом) Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, e-mail: info@snpo.ua) до суду надійшла заява про відмову від зустрічного позову, в якій останній зазначає, що договір від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, є частиною однієї угоди про надання кредиту АТ «Сумське НВО» від ПАТ «Промінвестбанк», вартість якої перевищує 25 % від вартості активів АТ «Сумське НВО» за даними останньої річної фінансової звітності і підпадає під критерії визначення значного правочину відповідно до пункту 13.1 статуту АТ «Сумське НВО» та частини першої статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства», а тому рішення про його вчинення мали б приймати Загальні збори акціонерів АТ «Сумське НВО». Проте, як зазначає представник першого відповідача, рішення про вчинення такого правочину Загальними зборами акціонерів АТ «Сумське НВО» прийнято не було, а договір від 21.02.2017 року № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, був вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, визначеного Законом України «Про акціонерні товариства».
		Як зазначає представник першого відповідача за первісним позовом, договір від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін до Кредитного договору, вчинені з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на їх вчинення, а отже його умови не створюють, не змінюють та не припиняють цивільні права та обов`язки АТ «Сумське НВО» відповідно до норм статті 72 Закону України «Про акціонерні товариства».
		На підставі наведеного представник першого відповідача за первісним позовом просить суд прийняти відмову АТ «Сумське НВО» від зустрічного позову в справі № 920/569/19 в частині позовних вимог; постановити ухвалу якою закрити провадження у справі № 920/569/19 за зустрічним позовом АТ «Сумське НВО», в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі № 920/569/19 (вх. № 3035к від 05.10.2020), в частині вимог про визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991).
		Ухвалою від 30.11.2020 у цій справі судом постановлено прийняти відмову представника позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004) від частини зустрічних позовних вимог; закрити провадження у справі №  920/569/19 в часті зустрічних позовних вимог в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі № 920/569/19 (вх. № 3035к від 05.10.2020) щодо визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991); відкласти підготовче засідання на 17.12.2020, 16:00 в режимі відеоконференції; доручити Північному апеляційному господарському суду (вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, email:inbox@kia.arbitr.gov.ua) забезпечити участь представника позивача за первісним позовом - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002, email:bank@pib.ua) в судовому засіданні, призначеному на 17.12.2020, 16:00 у справі № 920/569/19, в режимі відеоконференції в приміщенні зазначеного суду.
		15.12.2020 від представника другого відповідача за первісними позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 34013028, e-mail:smpo2010@ukr.net) до суду надійшла апеляційна скарга від 15.12.2020 б/н (вх. № 11089/20) на ухвалу Господарського суду Сумської області від 30.11.2020 у справі № 920/569/19.
		Ухвалою суду від 16.12.2020 зупинено провадження у справі № 920/569/19 у зв`язку із направленням матеріалів зазначеної справи № 920/569/19 до суду апеляційної інстанції.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» залишено без задоволення, а  ухвалу Господарського суду Сумської області від 30.11.2020 у справі № 920/569/19 залишено без змін.
		20.04.2021 до Господарського суду Сумської області повернуто матеріали справи № 920/569/19.
		Відповідно до частини першої статі 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.
		У період з 08.04.2021 по 20.04.2021 суддя-член судової колегії Котельницька В.Л. перебувала на лікарняному та у період з 21.04.2021 по 23.04.2021 суддя-член судової колегії Котельницька В.Л. перебувала у відпустці.
		Відповідно частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.
		Враховуючи факт виходу судді-члена судової колегії Котельницької В.Л. з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32, частини першої стаття 230 ГПК України, ухвалою від 27.04.2021 провадження у справі № 920/539/19 поновленню та призначено підготовче засідання на 17.05.2021, 12:00 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання.
		05.05.2021 до суду від представника позивача за первісним позовом - адвоката Суденко Р.В. надійшла заява від 05.05.2021 вх. № 091-8/310 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в Системі «EasyCon» на офіційному веб-порталі судової влади України за адресою www.court.gov.ua, відповідно до Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.04.2020 № 196.
		Ухвалою від 17.05.2021 у справі № 920/569/19 судом постановлено задовольнити заяву представника позивача за первісним позовом - адвоката Суденко Р.В ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 05.05.2021 вх. № 091-8/310 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; провести підготовче засідання у справі № 920/569/19, призначене на 17.05.2021, 12:00, за участі представника позивача - адвоката Суденко Р.В у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).
		17.05.2021 від представника позивача за первісним позовом до суду електронною поштою надійшли письмові пояснення від 14.05.2021 № 09-1-8/311 (вх. № 4610/21), де представник позивача за первісним позовом заперечує проти доводів першого відповідача за первісним позовом щодо необхідності зменшення суми тіла кредиту за рахунок сплачених «неіснуючих процентів» та зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
		Від представника другого відповідача за первісним позовом до суду надійшла правова позиція від 17.05.2021 б/н (вх. № 4607/21), де останній зазначає, що позивач за первісним позовом пропустив шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до поручителя у відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції Закону № 1414-VІІІ від 14.06.2016. Представник другого відповідача зазначає, що строк на пред`явлення вимог до поручителя сплив 21.06.2018, відповідно позивач пропустив строк звернення до поручителя з вимогою шляхом звернення з первісним позовом у цій справі, а тому і порука за договором поруки є припиненою з 21.06.2018.
		Також 17.05.2021 від представника першого відповідача за первісним позовом до суду надійшли письмові пояснення від 17.05.2021 № 18-7/426 (вх. № 4609/21), де представник першого відповідача, посилаючись на пункти 2.1, 2.2 договору, зазначає, що сторони в договорі поруки встановили, що поручитель відповідає перед кредитором лише в межах основного боргу, наданої кредитної лінії, у сумі 6     396     000,00 доларів США. А тому, на думку представника першого відповідача, вимога позивача щодо стягнення солідарно з відповідачів нарахованих: заборгованості  по процентах у сумі 2     048     967,98 доларів США, пені по кредиту у сумі 61     727     898,00 грн, пені по відсоткам у сумі 8     898     136,46 грн, штрафу у сумі 560     000,00 грн є такою, що не підлягає задоволенню судом.
		У підготовчому засіданні 17.05.2021 судом оголошено перерву до 26.05.2021, 14:00.
		Ухвалою від 24.05.2021 у справі № 920/569/19 судом постановлено повідомити позивача за первісним позовом про дату, час і місце підготовчого засідання, призначеного на 26.05.2021, 14:00 та доручити Господарському суду Київської області забезпечити участь представника позивача - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002, email:bank@pib.ua) у судовому засіданні, призначеному на 26.05.2021, 14:30 в приміщенні зазначеного суду.
		26.05.2021 від представника другого відповідача за первісним позовом до суду надійшло письмове повідомлення від 25.05.2021 б/н (вх. № 4991/21) про причини неявки в судове засідання.
		Також 26.05.2021 від представника першого відповідача за первісним позовом до суду надійшло письмове клопотання від 26.05.2021 б/н (вх. № 5008/21), в якому представник першого відповідача за первісним позовом повідомляє суд про причини неявки у підготовче засідання та зазначає, що не заперечує проти закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті.
		Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
		Ухвалою Господарського суду Сумської області від 26.05.2021 у справі № 920/589/19 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 920/589/19 до судового розгляду по суті в судове засідання на 14.06.2021, 14:30. 
		11.06.2021 від представника позивача за первісним позовом до суду надійшли письмові пояснення від 11.06.2021 № 09-1-8/424, де останній зазначає, що вимоги щодо стягнення процентів за неправомірне користування кредитом ґрунтуються на тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від23.05.2018 у справі № 910/1238/17, полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок простроченні боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування. У постанові КГС ВС від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, суд касаційно інстанції зазначив, що банк не позбавляється права отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою у зв`язку з простроченням виконання позичальник грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
		Умовами п. 2.1.1.1 та п. 2.1.2.1 кредитного договору в редакції від 30.09.2016 передбачено, що «проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються у випадку порушення строку повернення кредиту (його частини)».
		Таким чином, як зазначає представник позивача, умовами кредитного договору встановлена «інша домовленість» між сторонами щодо нарахування процентів після строку повернення кредиту, що охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України. Тому «проценти за неправомірне користування кредитом», які заявлені в позові та розраховані за ставкою 13 % річних, підпадають під дію частини другої статті 625 ЦК України та передбачені як «інша домовленість між сторонами» і застосовується незалежно від того, чи сторони визначили її саме як відповідальність.
		Щодо посилання першого відповідача за первісним позовом на абз. 2 пункту 8.2 договору від 30.09.2016 про «ненарахування пені на проценти після строку повернення кредиту», представник позивача за первісним позовом зазначає, що пунктом 8.2 договору передбачено, що пеня не нараховується на проценти, «нараховані після строку повернення кредиту». Щодо пені на проценти, нарахованих до дати повернення кредиту (тобто до 21.12.2017), то така пеня нараховується на загальних підставах, що наведено у розрахунку. Пеня на проценти нарахована на суму боргу по процентах, що склалась станом на 21.12.2017 (947 733,32 дол. США колонка 13) за мінусом сум, сплачених позичальником станом на 21.12.2017 (тобто - 15     350,00 дол. США = 932     383,32 дол. США), а в подальшому на суму 921 883,32 дол. США, тобто пеня нарахована на суму процентів, що склались на кінцеву дату повернення кредиту 21.12.2017 та після дати повернення кредиту пеня на проценти не нарахована.
		14.06.2021 представником першого відповідача подано до суду вступне слово представника першого відповідача від 14.06.2021 № 18-7/514, де останній зазначає, що укладаючи договір від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, сторони вчинили новий правочин щодо заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Договір від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, як і договір від 21.02.2017 № 20-0516 2-1-21022017 про внесення змін до кредитного договору та договір від 12.12.2017 № 20-0516/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору, якими змінювалась редакція договору від 30.09.2016, вчинені з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на їх вчинення, а отже їх умови не створюють, не змінюють та не припиняють цивільні права та обов`язки АТ «Сумське НВО».
		Посилаючись на норми статті 256, частини першої статті 261, частини четвертої статті 267 та статті 257  Цивільного кодексу України, представник першого відповідача за первісним позовом зазначає, що з урахуванням строку повернення кредиту за кредитним договором до 20.03.2015 (відповідно до редакції договору від 27.11.2014 № 20-2791/1 про внесення змін до кредитного договору), строк позовної давності за вимогами по стягненню основної заборгованості за кредитом в сумі 5 000 000,00 доларів США сплив 13.03.2018, про застосування якого було заявлено першим відповідачем за первісним позовом, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Вимоги щодо повернення 895 815,02 доларів США, отриманих без належних правових підстав, з боку ПАТ «Промінвестбанк» до АТ «Сумське НВО» не були заявлені в межах заявленого позову в справі №920/569/19. Таким чином, як зазначає представник першого відповідача за первісним позовом, позовні вимоги про стягнення 895 815,02 доларів США за умовами кредитного договору є безпідставними та не підлягають задоволенню.
		За період кредитування по 12.03.2015 включно, позивачем за первісним позовом нараховано першому відповідачу за первісним позовом до сплати 29 270,28 дол. США, а позичальником після 13.03.2015 сплачено 226 641, дол. США, таким чином, заборгованість позичальника зі сплати процентів нарахованих в період кредитування до 12.03.2015 відсутня.
		Також АТ «Сумське НВО» звертає увагу суду на те, що позивач за первісним позовом, ні у позовній заяві, ні у інших заявах по суті справи не ототожнює заявлену до стягнення заборгованість по процентах у сумі 2 048 967,98 доларів США зі способом захисту свого майнового інтересу, як відповідальності за порушення грошового зобов`язання визначеною положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вказаний спосіб захисту позивачем за первісним позовом використано через пред`явлення вимог до АТ «Сумське НВО» у вигляді стягнення 3 % річних нарахованих по тілу кредиту у розмірі - 6 982 941,93 грн та 3 % річних нарахованих по процентам у розмірі - 1 621 661,63 грн відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України. З урахуванням строку повернення кредиту за кредитним договором до 12.03.2015 (відповідно до редакції договору від 27.11.2014 № 20-2791/1 про внесення змін до кредитного договору), строк позовної давності за вимогами по стягненню основної заборгованості за кредитом в сумі 5 500 000,00 доларів США сплив 13.03.2018, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
		Посилаючись на вимоги статті 266 ЦК України та висновок Великої Палати Верховного Суду у Постанові у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, представник першого відповідача за первісним позовом вважає, що вимоги про стягнення пені, 3 % річних та штрафів за умовами кредитного договору заявлені позивачем за первісним позовом за межами строків позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні таких позовних вимог. Вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з АТ «Сумське НВО» 6 395 815,02 доларів США за умовами Кредитного договору представник першого відповідача за первісним позовом вважає також необґрунтованими, відповідно нарахування на зазначену суму боргу пені та 3% річних є також необґрунтованими.
		У судовому засіданні по суті 14.06.2021 судом оголошено перерву до 02.08.2021, 11:00.
		Ухвалою від 14.06.2021 у справі № 920/569/19 судом постановлено доручити Господарському суду Київської області забезпечити участь представника позивача за первісним позовом - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) у судовому засіданні по суті, призначеному на 02.08.2021, 11:00 в приміщенні зазначеного суду.
		30.07.2021 від представника другого відповідача за первісним позовом до суду надійшло письмове клопотання від 29.07.2021 б/н (вх. № 6895/21), в якому останній повідомляє суд про причини неявки у судове засідання та зазначає, що підтримує позицію ТОВ «СМНВО» у справі, викладену у відзиві та письмових поясненнях, а також просить суд розгляд справи по суті провести за відсутності представника другого відповідача за первісним позовом.
		У судовому засіданні по суті 02.08.2021 судом оголошено перерву до 18.08.2021, 10:00.
		Ухвалою від 06.08.2021 у справі № 920/569/19 судом постановлено доручити Господарському суду Київської області забезпечити участь представника позивача за первісним позовом - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) у судовому засіданні по суті, призначеному на 18.08.2021, 10:00 в приміщенні зазначеного суду.
		Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні по суті 18.08.2021 приймав участь у режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Київської області у відповідності до статті 197 ГПК України.
		Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні по суті усно зазначив, що первісні позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити, проти зустрічного позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. 
		Представник першого відповідача за первісним позовом в судовому засіданні по суті проти первісного позову заперечує, просить суд відмовити ф його задоволенні, підтримує зустрічний позов в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову.
		Представник другого відповідача за первісним позовом приймав участь в судовому засіданні по суті, додаткових письмових заяв чи клопотань до суду не подав.
		Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.  
		За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
		Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
		Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
		В судовому засіданні 18.08.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.
		Між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Публічним акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання», яке є правонаступником ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання ім. М.В. Фрунзе» укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 (далі - Кредитний договір) на підставі якого банк (позивач за первісним позовом) зобов`язався надати позичальнику (першому відповідачу за первісним позовом) шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 11 000 000,00 дол. США (ліміт кредитної лінії), а позичальник зобов`язався повернути кошти та сплатити проценти в порядку та розмірі, встановленому Кредитним договором.
		Кредит надавався з метою поповнення обігових коштів та інші виробничі потреби. Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту - 22.02.2013.
		На виконання умов Кредитного договору Банк видав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 11 000 000,00 доларів США шляхом перерахування останніх з позичкового рахунку Позичальника на підставі заяви на отримання кредитних коштів, про що свідчить меморіальний ордер № 2 від 24.02.2012.
		Факт видачі кредитних коштів підтверджується виписками по позичковому рахунку першого відповідача за первісним позовом та платіжними документами (меморіальними ордерами на видачу кредиту).
		08.01.2013 позичальником (перший відповідач за первісним позовом) повернуто кредит в розмірі 5 500 000,00 доларів США.
		Протягом дії Кредитного договору до нього неодноразово вносились зміни та доповнення, якими змінювалися умови кредитування. Зокрема, договором про внесення № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016 Кредитний договір викладено в новій редакції.
		Згідно п. 2.1 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) Банк надає Позичальнику Кредит шляхом відкриття траншевої невідновлювальної кредитної лінії зі встановленням максимального Ліміту кредитної лінії у розмірі 6 396 000,00 доларів США.
		Пункт 2.1.1 Кредитного договору встановлює, що враховуючи наявну у Позичальника заборгованість за Кредитом в сумі 5 500 000,00 доларів США, сторони домовились вважати таку заборгованість окремим Траншем 1 (далі - Транш 1).
		Пункт 2.1.2 Кредитного договору встановлює, що Банк надає Позичальнику в межах Ліміту кредитної лінії кредит, сума якого не може перевищувати 1 464 734,72 долари США (далі - Транш 2).
		Пункт 2.1.1.2 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-12122017 від 12.12.2017) встановлює кінцевий термін повернення Кредиту, наданого в межах Траншу 1-21 грудня 2017 року.
		Пункт 2.1.2.2 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-12122017 від 12.12.2017) встановлює кінцевий термін повернення Кредиту, наданого в межах Траншу 2-21 грудня 2017 року.
		Згідно п. 2.5 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20- 0516/2-1-12122017 від 12.12.2017) закріпив строк дії Ліміту кредитної лінії по 21 грудня 2017 року.
		Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі.
		Згідно меморіального ордеру Позичальнику надано кредит в розмірі 895 850,02 доларів США (ордер № 153766 від 30.09.2016).
		Відповідно до п. 2.1.2.3 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) Банк надає Позичальнику Кредит в межах Траншу 2 шляхом перерахування коштів з кредитного рахунку на рахунок Позичальника № НОМЕР_1, код Банку 300012 для подальшого направлення коштів на погашення заборгованості за не сплаченими Позичальником процентами.
		Згідно пункту 2.6 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) Позичальник зобов`язаний використати Кредит виключно за наступним цільовим призначенням: поповнення обігових коштів, інші виробничі потреби, капіталізація нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016.
		Транш 1 - поповнення обігових коштів, інші виробничі потреби;
		Транш 2 - капіталізація нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016. 
		Станом на день пред`явлення позову у Позичальника залишилась непогашена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6 395 815,02 доларів США.
		Також позивачем за первісним позовом заявлено вимоги щодо стягнення з відповідачів як солідарних боржників заборгованості по процентах в сумі 2 048 967,98 доларів США, пені по кредиту в сумі 61 727 898,00 грн, пеня по відсоткам в сумі 8 898 136,46 грн, 3 % річних по тілу кредиту в сумі 6 982 941,93 грн, 3 % річних по процентам - 1 621 661,63 грн та штрафу в сумі 560 000,00 грн.
		Зазначені вимоги позивач за первісним позовом обргрунтовує наступним.
		Щодо процентів за користування кредитом позивач за первісним позовом зазначає, що згідно п. 2.1.1.1 та п.2.1.2.1 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) проценти за користування Кредитом нараховуються Банком виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 9,72 % процента річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом починаючи з 01.09.2016 по день остаточного повернення всіх сум кредиту та сплачуються Позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, що зазначений в п. 2.1.1.2. цього договору.
		Проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються Позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного Кредиту (його частини), на частину Кредиту, що є простроченою до сплати, виходячи із процентної ставки у розмірі 13 % процентів річних.
		Сторони домовились, що обов`язок Позичальника сплачувати Проценти за неправомірне користування Кредитом не потребує додаткового укладання угод про внесення змін і відбувається на підставі виключно цього Договору.
		Після повернення (сплати) Позичальником простроченого до сплати Кредиту (або його частини), Позичальник продовжує сплачувати за користування Кредитом, строк сплати якого не є простроченим, Проценти за користування Кредитом
		Відповідно до п. 4.1 - п. 4.3 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016):
		4.1 За користування Кредитом в межах строку його погашення, Позичальник сплачує Проценти за користування Кредитом. У випадку прострочення Позичальником виконання зобов`язань по погашенню Кредиту, Банк надалі нараховує Проценти за неправомірне користування Кредитом на частину Кредиту, що є простроченою до сплати та Проценти за користування Кредитом - на частину Кредиту, строк сплати якої не настав. Якщо Проценти за неправомірне користування кредитом не встановлені Договором (в тому числі Договором про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування), Банк нараховує Проценти за користування Кредитом до повного погашення заборгованості по Кредиту.
		4.2 Розмір Процентів за користування Кредитом і Процентів за неправомірне користування Кредитом встановлюється у цьому Договорі або у Договорах про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування. При цьому Сторони домовились, що розмір Процентів не може перевищувати максимальний розмір процентної ставки, який  дорівнює 15 % (п`ятнадцять процентів) річних.
		4.3 Проценти нараховуються Банком у розмірі, встановленому у цьому Договорі або Договорі про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення Кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за Кредитом.
		Проценти нараховуються у Валюті Кредиту. При розрахунку Процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод «факт/факт», виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, по заборгованості в іноземній валюті використовується метод «факт/360», виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
		Банк нараховує Проценти на Кредит кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за Кредитом на кінець дня.
		Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів, а при настанні дати сплати (повернення) Кредиту - в цю дату, або відповідно до умов, визначених у п. 2.1.1.1., п. 2.1.2.1. цього Договору щодо надання окремих Траншів.
		Нарахування Процентів за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
		При цьому сторони встановлюють, що зобов`язання Позичальника по сплаті нарахованих Процентів не вважаються простроченими по 4 (четверте) число включно місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів (кінцева дата сплати Процентів).
		У випадку, якщо кінцева дата сплати Процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, Позичальник зобов`язаний здійснити сплату Процентів в останній робочий день напередодні.
		Проценти, які нараховуються на Кредит після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення Кредиту, отриманого в межах Траншу, або його останньої частини, згідно встановленого графіку погашення), сплачуються Позичальником з наступного робочого дня, за датою виникнення простроченої заборгованості, і надалі щоденно, виходячи із залишку заборгованості на кінець попереднього операційного дня.
		При цьому, якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Якщо Договором встановлено Проценти за неправомірне користування Кредитом, то вони нараховуються щоденно.
		Позичальник сплачує Проценти, шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1, код Банку 300012.
		Позивач за первісним позовом у позовній заяві зазначає, що згідно розрахунку заборгованості Позичальнику нараховано 2 503 521,08 доларів США строкових процентів та 2 796 853,38 доларів США процентів за прострочений кредит. Позичальником за весь період кредитування сплачено 3 251 406,48 доларів США процентів, а тому у Позичальника (першого відповідача за первісним позовом) наявна несплачена заборгованість за процентами у розмірі 2 048 967,98 доларів США.
		Щодо підстав нарахування пені позивач за первісним позовом зазначає наступне. 
		Відповідно до умов Кредитного договору, зокрема п. 8.2 (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) За несвоєчасне повернення сум Кредиту та/або несвоєчасну сплату Плати за кредит Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.
		Відповідно до розрахунку позивача за первісним позовом, сума пені за простроченим кредитом становить 70 626 034,46 грн, яка складається із пені по кредиту та пені по відстоках.
		Нарахування 3% річних позивач за первісним позовом обргрунтовує наступним.
		Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).
		За розрахунком позивача за первісним позовом за порушення грошового зобов`язання (в порядку частини другої статті 625 ЦК України) Позичальник зобов`язаний сплатити суму в розмірі 8 604 603,56 грн, яка складається із 3 % річних по тілу кредиту та 3 % річних відсотках.
		Стосовно штрафу в загальні сумі 560     000,00 грн позивач за первісним позовом зазначає наступне.
		Згідно п. 8.4. Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516 2-1-30092016 від 30.09.2016) за невиконання прийнятих на себе зобов`язань Позичальник сплачує штраф у наступних розмірах: 1 500,00 грн за кожне порушення п.п. 6.2.8 цього Договору; 15     000,00 грн за кожне порушення п. 6.2.6. цього Договору; 1 500,00 грн за кожне порушення п. 6.2.2. цього Договору.
		За приписами п. 8.7 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-312122017 від 12.12.2017) у разі невиконання умов, передбачених п.п. 6.2.1-6.2.4 цього Договору сторону зменшення на 10 % та більше, Банк має право вимагати сплати Позичальником штрафу в розмірі 50 000,00 грн за кожен випадок порушення (моніторинг здійснюється щоквартально на підставі довідок, наданих клієнтом).
		Окрім того, за невиконання Позичальникам умов договору забезпечення, а саме, п. 4.1.7 Договору застави товарів в обороті № 20-4302/2-1 від 28.12.2012 (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-12122017/п3 від 12.12.2017) у випадку невиконання умов п. 4.1.7 сплачується штраф у розмірі 50 000,00 грн.
		Щодо підстав надання кредиту та стягнення боргу в іноземній валюті позивач за первісним позовом зазначає наступне.
		Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 10 постанови від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).
		Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.
		Виходячи з положень статті 99 Конституції України, статті 192 ЦК України, статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі укладення кредитного договору в іноземній валюті й наявності в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в іноземній валюті, а не в еквівалентному вираженні гривні до долара США на час вирішення спору.
		Такого висновку дотримується Верховний Суд України у постанові від 24.09.2014 у справі № 6-145цс14.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц висловила позицію згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
		При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 14-134цс18 висловлена правова позиція, що у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
		Також Велика Палата розтлумачила положення частини другої статті 625 ЦК України: при обрахунку 3 % річних, відповідно до якої за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у гривні.
		Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
		Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
		Відповідно до частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		У відповідності до статті 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
		Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Позивач виконав свої договірні зобов`язання за Кредитним договором належним чином та в повному обсязі надав у користування першого відповідача кредитні кошти. Зазначений факт повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовується першим відповідачем.
		Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
		Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
		Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
		Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор маг право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з піде гав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв дідового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
		За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 559 ЦК України).
		Частинами першою та другою статті 193 ГК України закріплено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
		Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		Усупереч умов Кредитного договору та приписів законодавства перший відповідач не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін та не сплатив в повному обсязі проценти за користування кредитом у встановлений Кредитним договором строк.
		Суд, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників справи, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне. 
		Статтею 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку, відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
		Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
		За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання та сплата неустойки.
		Згідно частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до доданого позивачем за первісним позовом до позовної заяви розрахунку розміру позовних вимог прострочена заборгованість першого відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом за Кредитним договором станом на 24.04.2019 становить 6 395 815,02 дол. США.
		Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Згідно частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
		В якості забезпечення виконання зобов`язань першого відповідача за первісним позовом перед позивачем за первісним позовом щодо повернення кредиту між позивачем за первісним позовом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» укладено договір поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 (далі - Договір поруки).
		За умовами пункту 1.2 Договору поруки Позичальник - Публічне акціонерне товариство «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання», що зобов`язується повернути Кредитору кредит за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23 лютого 2012 року (а також усіх договорів про внесення змін до нього) (надалі - Кредитний договір), відповідно до якого Позичальник зобов`язується повернути Кредитору кредит, наданий шляхом відкритої траншевої невідновлюваної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 6 396 000,00 (шість мільйонів триста дев`яносто шість тисяч) доларів США 00 центів (ліміт кредитної лінії) з кінцевим терміном повернення 21 грудня 2017 року (включно).
		Пунктом 1.3 Договору поруки визначено, що Поручитель - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання», яке зобов`язується перед Кредитором відповідати за погашення боргу за Кредитним договором на засадах солідарного боржника.
		Відповідно до п. 2.1. Договору поруки поручитель (другий відповідач за первісним позовом) зобов`язався у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором виконати зобов`язання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, а саме погасити заборгованість в розмірі наданого кредиту - 6 396 000,00 доларів США.
		Згідно п. 2.2 Договору поруки у випадку невиконання або прострочення виконання Позичальником зобов`язань, що випливають із Кредитного договору, Поручитель відповідає перед Кредитором як солідарний боржник в обсязі, передбаченому п. 2.1 цього Договору.
		Умовами договору поруки передбачено право Банку а не обов`язок направляти вимогу до Поручителя.
		Відповідно до пункту 1 договору про внесення змін № 20-0516/2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до договору поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 сторони погодили викласти пункт 5.2. Договору поруки в наступній редакції: «Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими  представникам Сторін та скріплення печатками Сторін.
		Порука за цим Договором припиняється в наступних випадках: 
		- в разі припиненням забезпечених нею зобов`язань;
		-          через 3 (три) роки після настання строку виконання зобов`язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1 цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо Кредитор не пред`явить вимоги до Поручителя (ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України);
		-          в інших випадках, визначених законодавством України.»
		Суд не погоджується з доводами другого відповідача про недійсність поруки і не застосовує позовну давність, а також твердження другого відповідача про те, що порука за договором поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 діяла 6 (шість) місяців, суд не приймає до уваги, оскільки відповідно пункту 1 договору про внесення змін № 20-0516/2-1-25052018/п1 від 25.05.2018 до договору поруки № 20-0516/2-1-12122017/п1 від 12.12.2017 сторони у період дії поруки внесли зміни до зазначеного договору поруки та визначили, що порука припиняється, зокрема, через 3 (три) роки після настання строку виконання зобов`язань за Кредитним договором, які визначені у п. 2.1 цього Договору, в забезпечення виконання яких надана порука, якщо Кредитор не пред`явить вимоги до Поручителя (ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України).
		У даному випадку за договором поруки кінцевим терміном повернення кредиту є 21.12.2017, а з урахуванням змін, внесеними договором про внесення змін до договору поруки, кінцевим терміном повернення кредиту є 21.12.2020, позивач за первісним позовом звернувся 06.06.2019, тобто в межах строку чинності поруки та в межах позовної давності. 
		На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання першим відповідачем свого зобов`язання, суд дійшов висновку щодо стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 6 395 815,02 дол. США правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Суд зауважує, що всі інші платежі (позовні вимоги в іншій частині) не підлягають стягненню з другого відповідача як з солідарного боржника, оскільки договором поруки, укладеним між учасниками справи, передбачена відповідальність Поручителя перед Кредитором в обсязі, передбаченому п. 2.1 цього Договору, тобто лише по погашенню заборгованості за Кредитним договором в розмірі наданого кредиту - 6 396 000,00 доларів США. 
		Щодо процентів за користування кредитом суд зазначає наступне. 
		Згідно п. 2.1.1.1 та п.2.1.2.1 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016) проценти за користування Кредитом нараховуються Банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 9,72 % процента річних на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом починаючи з 01.09.2016 по день остаточного повернення всіх сум кредиту та сплачуються Позичальником не пізніше останнього дня строку кредитування, що зазначений в п. 2.1.1.2. цього договору.
		Проценти за неправомірне користування Кредитом сплачуються Позичальником у випадку порушення строку повернення одержаного Кредиту (його частини), на частину Кредиту, що є простроченою до сплати, виходячи із процентної ставки у розмірі 13 % процентів річних.
		Сторони домовились, що обов`язок Позичальника сплачувати Проценти за неправомірне користування Кредитом не потребує додаткового укладання угод про внесення змін і відбувається на підставі виключно цього Договору.
		Після повернення (сплати) Позичальником простроченого до сплати Кредиту (або його частини), Позичальник продовжує сплачувати за користування Кредитом, строк сплати якого не є простроченим, Проценти за користування Кредитом
		Відповідно до п. 4.1 - п. 4.3 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016):
		4.1 За користування Кредитом в межах строку його погашення, Позичальник сплачує Проценти за користування Кредитом. У випадку прострочення Позичальником виконання зобов`язань по погашенню Кредиту, Банк надалі нараховує Проценти за неправомірне користування Кредитом на частину Кредиту, що є простроченою до сплати та Проценти за користування Кредитом - на частину Кредиту, строк сплати якої не настав. Якщо Проценти за неправомірне користування кредитом не встановлені Договором (в тому числі Договором про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування), Банк нараховує Проценти за користування Кредитом до повного погашення заборгованості по Кредиту.
		4.2 Розмір Процентів за користування Кредитом і Процентів за неправомірне користування Кредитом встановлюється у цьому Договорі або у Договорах про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування. При цьому Сторони домовились, що розмір Процентів не може перевищувати максимальний розмір процентної ставки, який  дорівнює 15 % (п`ятнадцять процентів) річних.
		4.3 Проценти нараховуються Банком у розмірі, встановленому у цьому Договорі або Договорі про надання Траншу в межах встановленого ліміту кредитування, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення Кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за Кредитом.
		Проценти нараховуються у Валюті Кредиту. При розрахунку Процентів по заборгованості в національній валюті використовується метод «факт/факт», виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, по заборгованості в іноземній валюті використовується метод «факт/360», виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році.
		Банк нараховує Проценти на Кредит кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за Кредитом на кінець дня.
		Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів, а при настанні дати сплати (повернення) Кредиту - в цю дату, або відповідно до умов, визначених у п. 2.1.1.1., п. 2.1.2.1. цього Договору щодо надання окремих Траншів.
		Нарахування Процентів за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюється в останній робочий день перед такими вихідними та неробочими днями.
		При цьому сторони встановлюють, що зобов`язання Позичальника по сплаті нарахованих Процентів не вважаються простроченими по 4 (четверте) число включно місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування Процентів (кінцева дата сплати Процентів).
		У випадку, якщо кінцева дата сплати Процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, Позичальник зобов`язаний здійснити сплату Процентів в останній робочий день напередодні.
		Проценти, які нараховуються на Кредит після настання кінцевого терміну його повернення (дата повернення Кредиту, отриманого в межах Траншу, або його останньої частини, згідно встановленого графіку погашення), сплачуються Позичальником з наступного робочого дня, за датою виникнення простроченої заборгованості, і надалі щоденно, виходячи із залишку заборгованості на кінець попереднього операційного дня.
		При цьому, якщо вихідні та неробочі дні починаються в поточному та закінчуються в наступному місяці, тоді нарахування за вихідні та неробочі дні поточного місяця здійснюються в останній робочий день поточного місяця, а нарахування за вихідні та неробочі дні наступного місяця здійснюються в перший робочий день наступного місяця. Якщо Договором встановлено Проценти за неправомірне користування Кредитом, то вони нараховуються щоденно.
		Позичальник сплачує Проценти, шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1, код Банку 300012.
		Згідно розрахунку заборгованості першому відповідачу нараховано 2 048 967,98 доларів США процентів, що складається з суми 345 300,08 доларів США процентів за правомірне користування кредитом та 1 703667,18 доларів США за неправомірне користування кредитом.
		Період, за який заявлено проценти до стягнення, згідно розрахунку заборгованості, починається з 01.09.2016, як це визначено пунктом 2.1.1.1 Договору від 30.09.2016 про внесення змін до Кредитного договору.
		Вимоги щодо стягнення процентів за неправомірне користування кредитом грунтуються на тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		У справі № 910/1238/17 від 23.05.2018 Великою Палатою Верховного Суду розмежовано поняття «проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами» та «проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами», причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
		Такий же висновок наведено у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі № 921/317/18.
		Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок простроченні боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
		У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012, суд касаційно інстанції зазначив: « 50. З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що Банк не позбавляється права отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредите нарахованих за підвищеною ставкою у зв`язку з простроченням виконання позичальник грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.».
		Умовами п. 2.1.1.1 та п. 2.1.2.1 Кредитного договору в редакції договору від 30.09.2016 передбачено, що «проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються у випадку порушення строку повернення кредиту (його частини)».
		Таким чином, умовами Кредитного договору встановлена «інша домовленість» між сторонами щодо нарахування процентів після строку повернення кредиту, що охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
		Тобто «проценти за неправомірне користування кредитом», які заявлені в позові та розраховані за ставкою 13 % річних, підпадають під дію частини другої статті 625 ЦК України та передбачені як «інша домовленість між сторонами» і застосовується незалежно від того, чи сторони визначили її саме як відповідальність.
		Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 323/3357/18-ц.
		На підстави вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача за первісним позовом заборгованості по процентах в сумі 2 048 967,98 доларів США. 
		Щодо стягнення пені по кредиту суд зазначає наступне. 
		Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
		Стаття 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
		Згідно статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
		За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
		Встановлене у статті 547 Цивільного кодексу України правило має загальний та універсальний характер стосовно форми і правочинів із забезпечення виконання зобов`язання. На зазначені правочини поширюються вимоги статті 207 ЦК, що встановлюють обов`язкову письмову форму.
		У відповідності до частини першої статті 548 цього ж кодексу, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встанов    лено договором або законом.
		З аналізу наведеної норми вбачається, що договором мають встановлюватися способи, які в змозі стимулювати виконання своїх зо    бов`язань належними сторонами. Воно може встановлюватися відповідно правочином у письмовій формі, випливати з чинного законодавства або ж із звичаїв ділового обороту.
		Відповідно до умов Кредитного договору, зокрема п. 8.2 (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016), за несвоєчасне повернення сум Кредиту та/або несвоєчасну сплату Плати за кредит Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.
		Відповідно до розрахунку позивача за первісним позовом, сума пені за простроченим кредитом становить 70 626 034,46 грн, яка складається із пені по кредиту в сумі 61     727     898,00 грн та пені по відстоках в сумі 8     898     136,46 грн.
		Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		Суд, перевіривши здійснений позивачем за первісним розрахунок суми пені за Кредитним договором станом на 24.04.2019, нарахованої за загальний період з 24.04.2018 по 23.04.2019 встановив, що розрахунок пені здійснено з порушенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
		Судом здійснено власний розрахунок пені по кредиту за період: з 22.12.2017 по 22.06.2018, однак з врахуванням дати початку нарахування згідно з позовом - 24.04.2018, оскільки суд діє у межах заявлених вимог, за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого сума пені по кредиту за вказаний період складає 9   362    773,51 грн.
		Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання першим відповідачем за первісним позовом зобов`язань за Кредитним договором, вимоги позивача в частині стягнення пені по кредиту в сумі 9    362    773,51 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в іншій частині пені по кредиту за Кредитним договором суд відмовляє за безпідставністю нарахування.
		Щодо стягнення пені по відсотках за кредитом суд зазначає наступне. 
		Пунктом 8.2 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-30092016 від 30.09.2016), за несвоєчасне повернення сум Кредиту та/або несвоєчасну сплату Плати за кредит Позичальник сплачує Банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, за кожен день прострочення.
		Відповідно до розрахунку позивача за первісним позовом, сума пені по відстоках складає 8     898     136,46 грн.
		Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
		Суд, перевіривши здійснений позивачем за первісним розрахунок суми пені по відсотках за Кредитним договором станом на 24.04.2019, нарахованої за загальний період з 24.04.2018 по 23.04.2019 встановив, що розрахунок пені здійснено з порушенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
		Судом здійснено власний розрахунок пені за договором поставки за період: з 22.12.2017 по 22.06.2018, однак з врахуванням дати початку нарахування згідно з позовом - 24.04.2018, оскільки суд діє у межах заявлених вимог, за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН», можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 917/1622/16, відповідно до якого сума пені по відсоткам за вказаний період складає 1     350     304,84 грн.
		Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання першим відповідачем за первісним позовом зобов`язань за Кредитним договором, вимоги позивача в частині стягнення пені по відсотках в сумі 1   350   304,84 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню, а в іншій частині пені по кредиту за Кредитним договором суд відмовляє за безпідставністю нарахування.
		Суд не застосовує до вимог про стягнення пені строк спеціальної позовної давності в один рік, визначений статею 258 ЦК України,  оскільки зі змісту заяв по суті справи та письмових пояснень відповідачів за первісним позовом вбачається, що відповідачами заявлялося лише про застосування до спірних правовідносин загальної позовної давності строком три роки до основних вимог, з посиланням на відповідні статті, а саме: ст.ст. 256, 257 та 266-267 ЦК України. При цьому, оскільки судом встановлено, що до основних вимог загальна позовна давність не спливла, то суд не застосовує також приписи ст. 266 ЦК України щодо спливу такої давності до додаткових вимог.
		Щодо нарахування 3% річних суд зазначає наступне.
		Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013).
		За розрахунком позивача за первісним позовом за порушення грошового зобов`язання (в порядку частини другої статті 625 ЦК України) Позичальник зобов`язаний сплатити суму в розмірі 8 604 603,56 грн, яка складається із 3 % річних по тілу кредиту в сумі 6     982     941,93 грн та 3 % річних по відсотках в сумі 1     621     661,63 грн.
		Суд дослідивши матеріали зазначеної справи, дійшов висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог в частині стягнення з першого відповідача 3 % річних по тілу кредиту в сумі 6     982     941,93 грн, оскільки вважає застосування до першого відповідача відповідальності у вигляді 3 % річних по тілу кредиту в сумі 6     982     941,93 грн є подвійною відповідальністю, і сума 3 % річних по тілу кредиту в розмірі 6     982     941,93 грн фактично поглинається заборгованістю по відсотках в сумі 2     048     967,98 доларів США в частині нарахування останніх за неправомірне користування.
		Щодо нарахування 3% річних по відсотках в сумі 1    621   661,63 грн суд зазначає наступне.
		За змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені статтею 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11).
		Слід враховувати, що, попри подібність правової природи частини третьої статті 549 ЦК України (щодо сплати пені) та статті 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов`язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.
		Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України наслідки порушення боржником грошового зобов`язання не є неустойкою. Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Заходи відповідальності за порушення грошового зобов`язання та неустойка (пеня) є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (аналогічна позиція виражена в постановах Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13). 
		Отже, суд приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом правомірно нараховано першому відповідачеві за первісним позовом три проценти річних по процентах на підставі статті 625 ЦК України в сумі 1 621 661,63 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному розмірі.
		Щодо штрафу в загальні сумі 560     000,00 грн суд зазначає наступне.
		Згідно п. 8.4. Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516 2-1-30092016 від 30.09.2016) за невиконання прийнятих на себе зобов`язань Позичальник сплачує штраф у наступних розмірах: 1 500,00 грн за кожне порушення п.п. 6.2.8 цього Договору; 15     000,00 грн за кожне порушення п. 6.2.6. цього Договору; 1 500,00 грн за кожне порушення п. 6.2.2. цього Договору.
		За приписами п. 8.7 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-312122017 від 12.12.2017) у разі невиконання умов, передбачених п.п. 6.2.1-6.2.4 цього Договору сторону зменшення на 10 % та більше, Банк має право вимагати сплати Позичальником штрафу в розмірі 50 000,00 грн за кожен випадок порушення (моніторинг здійснюється щоквартально на підставі довідок, наданих клієнтом).
		Окрім того, за невиконання Позичальникам умов договору забезпечення, а саме, п. 4.1.7 Договору застави товарів в обороті № 20-4302/2-1 від 28.12.2012 (в редакції договору про внесення змін № 20-0516/2-1-12122017/п3 від 12.12.2017) у випадку невиконання умов п. 4.1.7 сплачується штраф у розмірі 50 000,00 грн.
		За розрахунком позивача за первісним позовом загальний розмір штрафу за невиконання умов Кредитного договору становить 560     000,00 грн.
		Здійснений позивачем за первісним позовом розрахунок суми штрафу за невиконання умов Кредитного договору суд вважає арифметично вірним.
		Вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з першого відповідача за первісним позовом штрафу в загальні сумі 560   000,00 грн визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенні у повному обсязі.
		З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами та підлягають частковому задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
		Щодо зустрічного позову суд зазначає наступне.
		Як вже зазначалося раніше 02.10.2019 представник першого відповідача подав зустрічний позов від 30.09.2019 №18-7/812, відповідно до якого останній просить суд: поновити АТ «Сумське НВО» строк на подання зустрічної позовної заяви та прийняти зустрічний позов, визнати недійсним договір від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання».
		05.10.2020 від представника позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» до суду надійшла заява від 05.10.2020 № 18-7/849 (вх. № 3035к від 05.10.2020) про зміну предмету зустрічного позову, відповідно до якої позивач за зустрічним позовом просить суд розглядати зустрічні позовні вимоги в наступній редакції: 
		- визнати недійсним договір від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання»;
		- визнати недійсним договір від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання»;
		- визнати недійсним договір від 12.12.2017 № 20-0516/2-1-12122017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання»; здійснити розподіл судових витрат.
		Ухвалою від 09.11.2020 у справі № 920/569/19 постановлено, зокрема, задовольнити заяву представника першого відповідача про зміну предмету зустрічного позову; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням вищезазначеної заяви.
		30.11.2020 від представника першого відповідача (позивача за зустрічним позовом) Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, e-mail: info@snpo.ua) до суду надійшла заява про відмову від зустрічного позову, в якій останній просить суд прийняти відмову АТ «Сумське НВО» від зустрічного позову в справі № 920/569/19 в частині позовних вимог; постановити ухвалу якою закрити провадження у справі № 920/569/19 за зустрічним позовом АТ «Сумське НВО», в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі № 920/569/19 (вх. № 3035к від 05.10.2020), в частині вимог про визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991).
		Ухвалою від 30.11.2020 у цій справі судом постановлено, зокрема, прийняти відмову представника позивача за зустрічним позовом - Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004) від частини зустрічних позовних вимог; закрити провадження у справі №  920/569/19 в часті зустрічних позовних вимог в редакції заяви про зміну предмету зустрічного позову у справі № 920/569/19 (вх. № 3035к від 05.10.2020) щодо визнання недійсним договору від 21.02.2017 № 20-0516/2-1-21022017 про внесення змін та доповнень до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) та Акціонерним товариством «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991).
		В обгрунтування зустрічних позовних вимог представник першого відповідача за первісним позовом зазначає, що, укладаючи Кредитний договір про відкриття кредитної лінії №20-0516/2-1 від 23.02.2012 та вносячи зміни до вказаного договору шляхом викладення його у новій редакції, у відповідності до Договору від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, сторони: 
		- 30.09.2019 визначили умови надання Траншу 1 на суму 5 500 000,00 доларів США, які застосовуються з 01.09.2016;
		- встановили, що Транш 2 на суму 896 000,00 доларів США надається на капіталізацію нарахованих та несплачених процентів по 31.08.2016 включно;
		- не встановили строк дії Основного договору;
		Умови Договору від 30.09.2016 року № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20- 0516/2-1 від 23.02.2012 в частині видачі позивачем за первісним позовом першому відповідачу за первісним позовом кредиту на суму 896 000,00 доларів США у вигляді Траншу-2 для погашення процентів за неправомірне користування кредитними коштами є такими, що не направлені на реальне настання правових наслідків в силу вимог частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України, а тому, на думку представника першого відповідача, є недійсними.
		У зустрічному позові представник першого відповідача за первісним позов зазначає, що умови Договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 в частині встановлення строку кредитування з 01.09.2016, тобто до моменту його підписання, враховуючи відсутність домовленості сторін про те, що умови такого договору застосовуються до правовідносин, що виникли між сторонами до його укладання, не можуть породжувати реальні правові наслідки, а отже е недійсними.
		Також, перший відповідач за зустрічним позовом вважає, що недійсність п. 9.3. Договору від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-0516/2-1 від 23.02.2012 року, у відповідності до вимог статті 217 Цивільного кодексу України тягне за собою недійсність всього договору.
		Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
		У зустрічній позовній заяві позивач за зустрічним позовом посилається на правову практику Верховного Суду та вказує на те, що оскаржуваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому є недійсним.
		Правозастосовна практика Верховного Суду щодо стягнення процентів за кредитним договором на підставі норм про позику (абзацу 2 частина перша статті 1048, стаття 1050 ЦК України) є неоднаковою, що зумовлено різними фактичними обставинами справ. Тому відповідні правові висновки щодо застосування норм матеріального права при вирішенні спорів щодо стягнення процентів за кредитними договорами повинні оцінюватися та застосовуватися з урахуванням суб`єктного складу спірних правовідносин та змісту кредитних договорів.
		З огляду на викладене вище, правові висновки Верховного Суду у цивільних справах у спорах, що виникають із кредитних відносин за участю фізичних осіб-споживачів банківських послуг, не можуть беззастережно застосовуватися при вирішенні спорів з кредитних відносин, сторонами яких є фінансові установи (банки) та суб`єкти підприємницької діяльності (позичальники).
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 з урахуванням змісту конкретного кредитного договору та спливу позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за договором та неустойки, сформульовано висновок про те, що «право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання». В такий спосіб Верховним Судом було захищено фізичну особу-позичальника як слабкішу сторону у відносинах із банком від надмірного боргового тягаря, який утворився за значний період часу і цей правовий висновок може бути релевантним лише при вирішенні спорів за участю фізичних осіб як споживачів кредитних послуг та за подібності інших фактичних обставин.
		Водночас, у зазначеній постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 на основі аналізу змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.
		Оскільки у цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання, положення статті 1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики у разі іншої домовленості сторін може бути застосоване лише у межах погодженого сторонами строку кредитування (пункти 35, 36, 53 постанови)» .
		Судова практика свідчить про те, що Верховний Суд не застосовує висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 в інших справах за участю позичальників-суб`єктів підприємницької діяльності і за інших встановлених судами обставин справ, зокрема, мотивуючи це тим, що: 
		умовами кредитного договору передбачено, що нарахування процентів повністю припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі, відтак, проценти за користування кредитом можуть нараховуватися після закінчення строку повернення кредиту (постанова Верховного Суду від 10.10.2018 у справі № 910/750/18, постанова Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 910/289/18 );
		наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін за цим договором та не позбавляє банк права на отримання належних йому процентів за користування кредитом до повного погашення заборгованості (постанова Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 );
		з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) допускається нарахування банком процентів за користування простроченим кредитом щомісячними періодичними платежами за фактичний час користування коштами по день повернення заборгованості, оскільки це передбачено сторонами у кредитному договорі (постанова Верховного Суду 25.07.2019 у справі 906/688/18 );
		умови договору, відповідно до яких нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі є підставою для нарахування позивачем процентів відповідно до порядку, визначеного умовами договору (постанова Верховного Суду від 14.05.2019 у справі 9Ю/22858/17).
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
		З урахуванням умов кредитного договору між банком та суб`єктом підприємницької діяльності, яким передбачено обов`язок позичальника сплачувати проценти до остаточного повернення всіх отриманих позичальником грошових коштів, а також норм статті 1048 ЦК України, банк має право нараховувати проценти як плату за кредит після закінчення строку повернення кредиту до дня повного погашення кредиту.
		Також позивач за зустрічним позовом вказує на протиріччя оскаржуваного Договору про внесення змін вимогам частини п`ятої статті 203 ЦК України, оскільки він не спрямований на реальне настання правових наслідків.
		З норм статей 203, 204, 2015 ЦК України випливає, що розглядаючи позови про визнання недійсним оспорюваного правочину, суди повинні вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину й мають встановити не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначити, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Положеннями статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Згідно з усталеною судовою практикою для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину; саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин; якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь- яких наслідків; у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Таким чином, визнання судом недійсним договору у зв`язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (Вказану правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14).
		Як зазначалося раніше, на виконання умов Кредитного договору Банк виконав свої обов`язки в повному обсязі та видав Позичальнику кредитні кошти на підставі Заяви останнього на отримання кредитних коштів, а Позичальник прийняв ці кошти та використав на власний розсуд.
		Після настання кінцевої дати повернення коштів та через невиконання останнім умов Кредитного договору, Банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості. На що, перший відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) звернувся з зустрічним позовом до Банку, в обґрунтування якого посилається на те, що зміст договору суперечить статті 638 Цивільного кодексу України, оскільки договір не містить такої істотної умови як строк дії договору, а встановлена у договорі умова про припинення його дії після повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором не може вважатися встановленим сторонами договору строком припинення його дії.
		За приписом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша статті 203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 ЦК України).
		В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
		Як вбачається зі змісту п. 9.1 та п. 9.3 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін та доповнень від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016), договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками та діє до повного повернення Позичальником Кредиту, сплати у повному обсязі Процентів за користування Кредитом та до повного виконання Позичальником будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього Договору.
		Додатковими угодами до кредитного договору сторонами змінювались умови щодо строку дії договору: кінцевого терміну повернення кредиту.
		Отже, доводи першого відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) про наявність підстав визнання недійсним Кредитного договору з приводу не визначення у Кредитному договорі строку дії договору, як істотної його умови, в зв`язку з чим неможливо визначити момент, з яким пов`язано коли сторони вже не можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки є безпідставними, а позовні вимоги про визнання недійсним Договору про внесення змін та доповнень від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016 визнаються судом необгрунованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
		Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Твердження позивача за зустрічним позовом, що умови Кредитного договору не відповідають вимогам частини третьої статті 203 ЦК України є безпідставними, оскільки своїми підписами сторони погодили усі істотні умови Кредитного договору.
		У п. 56 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 колегія суддів зазначає: «Проте в порушення статей 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи в контексті вимог про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом не спростовано доводи Банку про неподання судами оцінки та помилкове незастосування пункту 6.7 кредитного договору №13-65-06/212, яким встановлено, що цей договір діє до повного повернення Позичальником кредиту, сплати у повному обсязі процентів за користування кредитом та до повного виконання будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе згідно за умовами кредитного договору».
		На момент укладення Кредитного договору, в тому числі оспорюваного Договору про внесення змін існувала наступна правова позиція Вищого господарського суду, що відображена в Інформаційному листі ВГСУ від 07.04.2008 № 01-8/211.
		«Чи є поняття «строк договору», визначене статтею 631 ЦК України (435- 15), та поняття «строк дії договору», визначене частиною сьомою статті 180 ГК України (436-15), тотожними? Чи може відсутність строку дії господарського договору, як істотної умови в розумінні статті 180 ГК України, бути підставою визнання його неукладеним?
		Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України (435-15) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Згідно з частиною сьомою статті 180 ГК України (436-15) строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Оскільки змістом зобов`язання є права і обов`язки сторін, то поняття «строк договору» та «строк дії договору» є тотожними.
		Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України (436-15) при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити, зокрема, строк дії договору. Отже, строк дії господарського договору є його істотною умовою. Разом з тим слід мати на увазі, що строк дії договору, який сторони зобов`язані погодити, не обмежений будь-яким максимальним строком. Тому сторони можуть визначити, що договір діє до припинення прав та обов`язків, які з нього виникли.
		При цьому слід враховувати, що за змістом статті 637, частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України (435-15) метою тлумачення договору є виявлення справжньої волі сторін, що згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, та що згідно з частиною першою статті 7 ЦК України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Згідно зі звичаєм, що склався в діловому обороті, не зазначення в договорі строку дії договору свідчить про волю сторін на встановлення правила про те, що договір діє до припинення зобов`язання, що виникло з договору, виконанням або з інших підстав відповідно до закону. Отже, за відсутності в господарському договорі строку дії договору у суду немає підстав вважати його неукладеним, якщо докази, наявні у справі, не свідчать про те, що справжня воля сторін полягала у намірі досягнути згоди про строк дії договору в майбутньому».
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Отже, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
		При вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
		Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
		Позиція Верховного Суду по Справі № 910/18618/17: «Отже, належним є виконання зобов`язання з дотриманням встановлених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
		При цьому, поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
		Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов`язки відповідно до договору відповідно до частини першої статті 631 ЦК України.
		Згідно з частиною четвертою статті 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
		Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею обов`язків під час дії договору.
		Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання (пункти 29, 32 - 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
		Таким чином, у цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, оскільки за Кредитним договором перший відповідач отримав кредитні кошти, які зобов`язався повернути у строк до 21.12.1017.
		Разом з тим, у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що положеннями частини першої статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, тоді як частиною другою статті 625 ЦК України встановлено наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
		При цьому пунктом 6.23 зазначеної постанови визначено, що плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Верховний Суд, розглядаючи справу про визнання частково недійсним кредитного договору, розірвання договору зазначив наступне.
		«Сторонами досягнуто згоди щодо істотних умов договорів, зокрема, щодо розміру кредиту, валюти кредитування, відсоткової ставки за кредитним договором, а також порядку сплати кредиту, при підписанні цього договору позичальник ознайомився та погодився з його умовами, а саме: підписав його, отримав кредит та використав його за цільовим призначенням, тим самим не заперечував щодо умов договору, крім того, не оскаржував та виконував умови договору протягом тривалого часу. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року).
		Крім того Позичальник був зацікавлений в реструктуризації та пролонгації дії Кредитного договору. Після його звернення до Банку, останнім прийнято позитивне рішення з наступним заключенням Додаткових угод від 30.09.2016, від 21.02.2017, від 12.12.2017. Перший відповідач за первісним позовом здійснив своїми діями, підписанням Договорів про внесення змін, фактичним прийняттям коштів за договором, оплатою відсотків, наступне схвалення даного правочину. Вчинення Боржником платежів за Кредитним договором (оплатою відсотків), належним чином підтверджують факт укладення Позичальника з Банком Кредитного договору, в т.ч. оспорюваного Договору про внесення змін від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016, його подальшого визнання та виконання й спростовують твердження позивача за зустрічним позовом про недійсність Договору про внесення змін від 30.09.2016 № 20-0516/2-1-30092016.
		Настання передбачених статтею 241 ЦК України наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні. підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).
		Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Отже, неправильне тлумачення позичальником умов Кредитного договору не є підставою для визнання його недійсним.
		Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
		Підставу позову становлять обставини, якими позивач обргрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
		Позивачем за зустрічним позовом не надано будь-яких доказів наявності та порушень його прав відповідачем за зустрічним позовом. 
		У разі, коли обраний спосіб не є таким, що спричинятиме поновлення порушених прав суд не має правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.
		Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості зустрічних позовних вимог відповідача за первісним позовом, а відтак зустрічні позовні вимоги відповідача за первісним позовом не підлягають задоволенню.
		Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
		Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Судом були досліджені всі документи, надані позивачем та надана їм правова оцінка. 
		Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
		Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.  Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.  Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Згідно частини дев`ятої статті 129 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. 
		Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено, однак, фактично спір виник у зв`язку із порушенням саме першим відповідачем за первісним позовом своїх зобов`язань за кредитним договором, відповідно до вимог частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 672   350,56 грн (визначена законодавчо максимальна сума судового збору станом на час подання позову) за подання первісного позову покладається на першого відповідача за первісним позовом, а також судові витрати першого відповідача щодо подання зустрічного позову покладаються на першого відповідача за первісним позовом у зв`язку з відмовою в задоволенні його зустрічних позовних вимог.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
		ВИРІШИВ:
		1.          Первісний позов Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) - задовольнити частково.
		2.          Стягнути солідарно з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 34013028) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) заборгованість по кредиту в сумі 6     395     815,02 доларів США (шість мільйонів триста дев`яносто п`ять тисяч вісімсот п`ятнадцять доларів США 02 центи).
		3.          Стягнути з Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (пров. Шевченка, 12, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00039002) заборгованість по процентах в сумі 2 048 967,98 доларів США (два мільйони сорок вісім тисяч дев`ятсот шістдесят сім доларів США 98 центів); пеню по кредиту в сумі 9     362 773,51 грн (дев`ять мільйонів триста шістдесят дві тисячі сімсот сімдесят три гривні 51 коп.); пеню по відсоткам в сумі 1     350 304,84 грн (один мільйон триста п`ятдесят тисяч триста чотири гривні 84 коп.); 3 % річних по процентах в сумі 1 621     661,63 грн (один мільйон шістсот двадцять одну тисячу шістсот шістдесят одну гривню 63 коп.); штраф в сумі 560     000,00 грн (п`ятсот шістдесят тисяч гривень 00 коп.); а також відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 672 350,56 грн (шістсот сімдесят дві тисячі триста п`ятдесят гривень 56 коп.).
		4.          В іншій частині первісних позовних вимог - відмовити.
		5.          У задоволенні зустрічного позову Акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання» (вул. Горького, буд. 58, м. Суми, 40004, ідентифікаційний код 05747991) - відмовити.
		6.          Видати накази після набрання рішенням законної сили.
		Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
		Повний текст рішення складено та підписано суддями 30 серпня 2021 року у зв`язку із відпускою судді - члена судової колегії Соп`яненко О.Ю. з 26.08.2021 по 28.08.2021. 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                Ю.А. Джепа  
		 
		Суддя                                                                                                О.Ю. Соп`яненко
		 
		 
		Суддя                                                                                                В.Л. Котельницька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...