Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 240/13521/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2021. Зареєстровано: 31.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 31.08.2021.
Дата набрання законної сили: 30.08.2021
Номер судового провадження: К/9901/2680/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 серпня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 240/13521/20
		адміністративне провадження № К/9901/2680/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (головуючий суддя - Черноліхов С. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (головуючий суддя - Граб Л. С., судді: Сторчак В. Ю., Іваненко Т. В.) у справі № 240/13521/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», про визнання протиправними дій та скасування постанови,
		 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. (далі - приватний виконавець, відповідач), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30 червня 2020 року ВП               № 62435030.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідач, у порушення вимог статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», безпідставно відкрила виконавче провадження та винесла оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки позивач зареєстрована та проживає в селі Красносілка, Чуднівського району, Житомирської області, будь-якої нерухомості у місті Києві не має, відтак вважає, що приватний виконавець виконавчого округу міста Київ не могла провадити виконавчі дії за виконавчим документом щодо боржника, місце проживання якого знаходиться за межами її виконавчого округу. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 23 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від    23 грудня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. Визнав протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. та скасував постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 30 червня 2020 року ВП № 62435030. Стягнув на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840,80 грн за рахунок приватного виконавця Дорошкевич В. Л.
		Приймаючи означені судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки зареєстроване місце проживання позивача знаходиться поза межами виконавчого округу відповідача, то в останнього не було повноважень щодо відкриття виконавчого провадження. При цьому, доказів перевірки інформації щодо проживання боржника на час відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем не надано. Вказана у виконавчому написі нотаріуса чи заяві стягувача інформація про проживання боржника, не може слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час відкриття виконавчого провадження, адже, у протилежному випадку, допускалась би можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) задля штучної зміни виконавчого округу.
		В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зазначив, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи з місця проживання/перебування боржника або місцезнаходження майна боржника. Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 30 квітня 2020 року у справі             № 580/3311/19. Апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, володіючи інформацією щодо місця реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв до виконання виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що свідчить про протиправність спірної постанови про відкриття виконавчого провадження та необхідності її скасування.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи
		На рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня             2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року приватний виконавець Дорошкевич В.Л. подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити .
		Підставами для касаційного оскарження скаржник зазначила пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У цьому зв`язку пояснила, що на дату звернення до касаційного суду немає висновку Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) у вимірі подібних правовідносин. 
		Одночасно з цим скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого надає судові рішення у різних справах, як приклади прийняття судами попередніх інстанцій протилежних рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, у справах № 160/4982/20, № 560/2520/20, № 520/5603/20 рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника відмінним від місця його реєстрації, натомість у справах № 200/4020/20-а, № 200/5040/20-а та № 520/5605/20-а рішення прийняті на користь приватних виконавців, а також зроблено висновок щодо відсутності у приватного виконавця обов`язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відсутність підстав вважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.
		Стосовно іншої правової підстави відповідач зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, на переконання приватного виконавця, приписи статті 24 Закону № 1404-VIII дають стягувачу можливість вибору місця пред`явлення виконавчого документа до виконання: за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання. Водночас, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили поняття «місце реєстрації» і «місце проживання» боржника як критерію чи умови, за якими потрібно визначати місце виконання рішення. Відтак, оскільки виконавчий напис виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О. С. від 20 червня 2020 року № 2487 містив інформацію про місце проживання боржника у межах виконавчого округу міста Києва, то відповідно до статей 24, 26 Закону № 1404-VIII приватний виконавець Дорошкевич В. Л. мала право прийняти до виконання згаданий виконавчий документ та відкрити виконавче провадження з його примусового виконання.
		У розрізі обставин даної справи приватний виконавець Дорошкевич В. Л. також додала, що зареєстроване місце проживання позивача не є підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження боржник проживав саме за цією адресою (у Житомирській області), адже згідно з нормами чинного законодавства він має право на вільне пресування та вибір місця проживання, тобто може проживати чи перебувати за іншою, аніж зареєстрована, адресою.
		Автор касаційної скарги наголосила на тому, що приватний виконавець не має обов`язку перевіряти місцезнаходження боржника, вказане стягувачем у виконавчому документі, а тому в неї були відсутні підстави вважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання та, відповідно, повертати його стягувачу. 
		Більше того зазначила, що норми чинного законодавства не містять вимоги щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника адже, в Законі № 1404-VIII застосовуються всі три окремих поняття: «місце проживання», «місце перебування» чи «місцезнаходження» особи.
		Також скаржниця зауважила, що на етапі вирішення питання про відкриття виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа у приватного виконавця відсутній обов`язок, а отже і будь-який механізм, спрямований на перевірку законності виконавчого документа та правильності визначення в ньому адреси місця проживання/перебування боржника. Відповідальність за вчинення виконавчого напису, відповідно до вимог Глави 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5, несе нотаріус, як особа, яка вчиняє виконавчий напис.
		На підтвердження своєї позиції зауважила, що за подібних обставин такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у справі                     № 460/3537/20, однак суди попередніх інстанцій не урахували такий висновок у своїх рішеннях.
		На підтвердження своєї позиції зазначила, що за подібних обставин такого ж висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20, однак суди попередніх інстанцій не урахували такий висновок у своїх рішеннях.
		Ухвалою від 01 лютого 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за указаною скаргою з підстав, визначених підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. 
		Позивач не надіслала суду відзиву на касаційну скаргу; клопотань процесуального характеру від неї також не надходило.
		Ухвалою від 27 серпня 2021 року Верховний Суд провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
		Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
		Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О. С. вчинив виконавчий напис від 20 червня 2020 року № 2487 про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (далі - ТОВ «Фінфорс») заборгованості в сумі 17  775,00 грн.
		ТОВ «Фінфорс» подало приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В. Л. заяву від 25 червня 2020 року про примусове виконання рішення, у якій просило:
		1) відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу             Гораєм О. С. від 20 червня 2020 року № 2487 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 17 775,00 грн;
		2) у випадку встановлення доходу боржника, яким є ОСОБА_1 , звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.
		До вказаної заяви стягувач долучив оригінал виконавчого напису від 20 червня         2020 року № 2487, належним чином завірену копію довіреності представника стягувача.
		На цій підставі приватний виконавець виконавчого округу міста Києва                 Дорошкевич В. Л. винесла постанову від 30 червня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62435030 з примусового виконання виконавчого напису № 2487, вчиненого 20 червня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О. С.
		Виконавчим округом, у межах якого приватний виконавець Дорошкевич В. Л. здійснює свої повноваження, є місто Київ.
		Водночас, суд першої інстанції установив, що зареєстрованим місцем проживання позивача (згідно з відомостями, зазначеними у паспорті громадянина України) з             05 березня 2003 року є адреса: АДРЕСА_1 .
		Зареєстроване місце проживання позивача (та сама адреса) зазначено також у виконавчому написі нотаріуса від 20 червня 2020 року № 2487. Утім, поряд з цією адресою у тому ж виконавчому написі зазначена ще одна адреса, «місце проживання», а саме: АДРЕСА_2 .
		Саме цю адреса обрав відповідач як підставу для відкриття виконавчого провадження ВП № 62435030.
		Позивач, уважаючи, що виконавче провадження відкрито поза межами виконавчого округу відповідача, звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправною та скасування постанови від 30 червня 2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 62435030.
		Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у контексті доводів та аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.
		Статтею 1 Закону № 1404-VIII унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
		Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
		За змістом частин першої, другої статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.
		Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Згідно з частиною п`ятою цієї статті, під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
		Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
		Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
		Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
		Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року                  № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
		Частиною першою статті 4 Закону № 1403-VIII визначено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень;                                6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження;          9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
		Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII).
		Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
		Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
		Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
		У даній справі предметом судового контролю є постанова приватного виконавця Дорошкевич В. Л. про відкриття виконавчого провадження від 30 червня 2020 року   № 62435030. При цьому, спірним у даному випадку є питання тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.
		За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Закон № 1404-VIII містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної  особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі. Відтак, за відсутності доказів проживання та наявності майна у позивача як боржника у виконавчому провадженні у місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність приватний виконавець, в останнього не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.
		Колегія суддів погоджується з такими міркуваннями судів попередніх інстанцій та зауважує, що статтею 19 Закону №1404-VІІІ на боржника покладено низку обов`язків, виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій).
		Таким чином у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні. 
		У цій справі судами установлено, що боржник у виконавчому провадженні                       № 62435030 - фізична особа - ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорту позивача, долученою до матеріалів справи.
		Щодо «адреси проживання»: АДРЕСА_2 , яку зазначила приватний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження, то за текстом судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає. Тобто об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що позивач проживав у місті Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач не надав.
		У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 зазначено, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). 
		Водночас, у випадку з позивачем приватний виконавець Дорошкевич В.Л. відкрила виконавче провадження № 62435030 без з`ясування дійсного місця проживання боржника.
		У вищеназваній постанові від 31 березня 2021 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).
		Крім того, Суд зазначив, що хоча приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону №1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII). Закріплені у статті 4 Закону № 1403-VIII засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків (пункти 79-80 постанови).
		Варто зауважити, що тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника було здійснено у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі            № 380/9335/20.
		Так, у названому рішенні суду касаційної інстанції зазначено, що Законом № 1404-VIII установлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України від 11 грудня 2003 року №  1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон            № 1382-IV), відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
		Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто цей Закон пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання. 
		Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону № 1404-VIII.
		При цьому частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 цього Закону.
		Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника. 
		До того ж, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VІІІ, статті 27 Закону №1403-VIII та Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. 
		Крім того Суд відзначив, що норми КАС України також пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини третьої статті 171 КАС України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
		Отже, законодавець, оперуючи поняттям «місце проживання особи», передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій. 
		Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону №1403-VIII та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень. 
		Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі №1404-VIIІ на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.
		Одночасно з цим Верховний Суд звернув увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ та констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.
		Зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня           2021 року у справі № 380/7750/20 та від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20, визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
		Суд ураховує доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті   24 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.
		За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець                           Дорошкевич В. Л., виконавчим округом якої є місто Київ, не могла прийняти до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Горая О. С. від 20 червня 2020 року № 2487), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі. З огляду також на критерії, визначені у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про протиправність оскарженої постанови про відкриття виконавчого провадження.
		Таким чином судами попередніх інстанцій здійснено правильне тлумачення положень частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VIIІ, висновки судів є правильними, обґрунтованими, у зв`язку з чим підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		Колегія суддів уважає безпідставними доводи скаржника про неможливість застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 580/3311/19, оскільки у цій справі (як і у справі, що розглядається) позивач обґрунтовував позовні вимоги саме порушенням приватним виконавцем статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та відкриттям виконавчого провадження не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи або знаходження її майна, тобто з порушенням правил територіальної діяльності, в іншому виконавчому окрузі.
		Відповідно до обставин справи № 580/3311/19, позивач (боржник) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, а у виконавчому написі нотаріуса № 901 від 16 квітня 2019 року, який підлягав примусовому виконанню, зазначено наступне місце проживання позивача (боржника): АДРЕСА_3 . При цьому наявність будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) судами не встановлено.
		За результатами касаційного розгляду цієї справи Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки, знаючи місце проживання позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу.
		Отже, обставини справи № 580/3311/19 і справи, що розглядається є подібними у розрізі фактичних обставин справи. При цьому, у справі № 580/3311/19 не досліджувалось питання наявності чи відсутності у боржника майна за місцем виконання виконавчого документа в аспекті правомірності постанови приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, як про це зазначає скаржник.
		За таких обставин колегія суддів не вважає помилковим застосування апеляційним судом правової позиції Верховного Суду, викладеної у названій справі.
		Щодо врахування позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 09 грудня            2020 року у справі № 460/3537/20 у подібних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що Верховним Судом у названій справі рішення по суті не приймалось, а лише направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Відтак, висновок Верховного Суду у справі № 460/3537/20 у даному випадку не може бути врахований під час розгляду даної справи. Натомість, такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20, яка і є застосовною до спірних правовідносин.
		Підсумовуючи викладене Верховний Суд констатує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 
		Доводи скаржника не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин. З огляду на це підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня  2020 року у справі № 240/13521/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...