Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/3470/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2021. Зареєстровано: 31.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 31.08.2021.
Дата набрання законної сили: 30.08.2021
Номер судового провадження: К/9901/32335/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 серпня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 120/3470/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/32335/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року (головуючий суддя - Мультян М.Б.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року (головуючий суддя - Залімський І.Г., судді: Сушко О.О., Мацький  Є.М.) у справі № 120/3470/20-а за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У липні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич  В.Л. (далі - приватний виконавець, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 02 липня 2020 року ВП № 62452056.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що приватним виконавцем Дорошкевич В. Л. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса, де вона виступає боржником. Водночас, на думку позивача, вказане виконавче провадження відкрито поза межами виконавчого округу відповідача, оскільки її зареєстрованим та фактичним місцем проживання є: АДРЕСА_1 , а за адресою: АДРЕСА_2 , яка зазначена у виконавчому написі нотаріуса та у спірній постанові відповідача, вона ніколи не проживала. Позивач уважає, що на момент відкриття виконавчого провадження приватному виконавцю Дорошкевич В.Л. була відома адреса реєстрації місця проживання боржника, а відтак у неї були відсутні підстави приймати до примусового виконання виконавчий напис нотаріуса та відкривати виконавче провадження. З огляду на це, оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 14 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, позов задовольнив. Визнав протиправною та скасував постанову приватного виконавця Дорошкевич В.Л. про відкриття виконавчого провадження №  62452056 від 02 липня 2020 року. Стягнув на користь ОСОБА_1 з приватного виконавця Дорошкевич В.Л. сплачений нею судовий збір у сумі 840,80 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки зареєстроване місце проживання позивача знаходиться поза межами виконавчого округу відповідача, то у неї не було повноважень щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 1615 від 20 червня 2020 року. Такий висновок суду ґрунтується на аналізі норм Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №  1404-VIII), якими визначені вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому, згідно з частиною третьою статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
		Апеляційний погодився з такими висновками суду першої інстанції та, з-поміж іншого, зазначив про те, що порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Отже, на момент відкриття виконавчого провадження приватний виконавець Дорошкевич В.Л. не володіла достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
		На рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року приватний виконавець Дорошкевич В.Л. подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити .
		Підставами для касаційного оскарження скаржник визначила пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та пояснила, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону № 1404-VIII у вимірі подібних правовідносин. 
		Одночасно з цим скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого надає судові рішення у різних справах, як приклади прийняття судами попередніх інстанцій протилежних рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, у справах № 160/4982/20, № 560/2520/20, № 520/5603/20 рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника відмінним від місця його реєстрації. Натомість, у справах № 200/4020/20-а, № 200/5040/20-а та № 520/5605/20-а рішення прийняті на користь приватних виконавців, а також зроблено висновок щодо відсутності у приватного виконавця обов`язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відсутність підстав уважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження.
		Стосовно іншої правової підстави відповідач зазначила, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, на переконання приватного виконавця, приписи статті 24 Закону № 1404-VIII дають стягувачу можливість вибору місця пред`явлення виконавчого документа до виконання: за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання. Скаржник зауважує, що у виконавчому написі нотаріуса № 1615 від 20 червня 2020 року та заяві від 23 червня 2020 року про його примусове виконання містилася інформація про місце проживання боржника у межах виконавчого округу, де здійснює свою діяльність Дорошкевич В.Л . Ураховуючи, що приватний виконавець не має обов`язку перевіряти місцезнаходження боржника, яке стягувач зазначив у виконавчому документі, то у відповідача були відсутні підстави вважати, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання та, відповідно, повертати його стягувачу. При цьому відповідач наголосила, що зареєстроване місце проживання позивача не є підтвердженням того, що на дату відкриття виконавчого провадження боржник проживав саме за цією адресою (у Вінницькій області), адже згідно з нормами чинного законодавства він має право на вільне пресування та вибір місця проживання, тобто може проживати чи перебувати за іншою, аніж зареєстрована, адресою.
		За наведених мотивів приватний виконавець Дорошкевич В.Л. уважає, що нею жодним чином не порушено норми статті 24 Закону № 1404-VIII, оскільки виконавче провадження відкрите за місцем проживання боржника, вказаним у виконавчому документі.
		Посилаючись на порушення норм процесуального права скаржник зазначила, що судами попередніх інстанцій проведено однобічне дослідження та оцінку доказів, без наведення відповідних мотивів суди надали перевагу доказам позивача та відхилили надані їм на противагу докази відповідача, що спростовують факти, викладені в позові.
		Ухвалою від 14 грудня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою з підстав, визначених пунктами 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. 
		ОСОБА_1 відзив на касаційну скаргу не надіслала, що в силу частини четвертої статті 338 КАС України не є перешкодою для перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		Ухвалою від 27 серпня 2021 року Верховний Суд провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
		Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
		20 червня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис № 1615 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» заборгованості в розмірі 13040,00 грн.
		23 червня 2020 року ТОВ «Авентус Україна» звернулось до приватного виконавця Дорошкевич В.Л. із заявою про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. № 1615 від 20 червня 2020 року. 
		У заяві стягувач вказав, що місцем проживання боржника - ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 , а місцем реєстрації - АДРЕСА_1 .
		02 липня 2020 року приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62452056 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика Володимира Вікторовича № 1615 від 20 червня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» заборгованості в розмірі 13040,00 грн.
		Того ж дня приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. винесено постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних, відповідно якої замість суб`єкта, що видав виконавчий документ: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимир Вікторович, зазначити суб`єкта, що видав виконавчий докмуент: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович.
		Також судами встановлено, що згідно з довідкою Виконавчого комітету Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про реєстрацію місця проживання особи № 30 від 09 квітня 2020 року, ОСОБА_1 з 16 грудня 2016 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Втім, у постанові про відкриття виконавчого провадження приватний виконавець зазначив іншу адресу «місця проживання» боржника, а саме: АДРЕСА_2 .
		Позивач, уважаючи, що виконавче провадження відкрито поза межами виконавчого округу відповідача, звернулась до суду з даним позовом про визнання протиправною та скасування постанови від 02 липня 2020 року про відкриття виконавчого провадження № 62452056.
		Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у контексті доводів та аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
		В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.
		Статтею 1 Закону № 1404-VIII унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону №1404-VІІІ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
		Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIIІ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).
		Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
		За змістом частин першої, другої статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
		Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім винятків, установлених цією частиною.
		Частиною першою статті 18 Закону №1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Згідно з частиною п`ятою цієї статті, під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.
		Відповідно до частини першої статті 19 Закону №1404-VІІІ сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
		Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VІІІ виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
		Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
		Відповідно до частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року №  1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
		Частиною першою статті 4 Закону №  1403-VIII визначено, що діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.
		Державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII).
		Відповідно до частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
		Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
		Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб`єктом владних повноважень, на дії якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб`єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.
		У даній справі предметом судового контролю є постанова приватного виконавця Дорошкевич В. Л. про відкриття виконавчого провадження від 02 липня 2020 року №  62452056. При цьому, спірним у даному випадку є питання тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника.
		За висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Закон № 1404-VIII містить чітку вказівку на те, що виконавчі документи приймаються до виконання за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, а не довільно, без будь-яких підтверджень, зазначених у виконавчому документі. Відтак, за відсутності доказів проживання та наявності майна у позивача як боржника у виконавчому провадженні у місті Києві, тобто у виконавчому окрузі, на території якого здійснює діяльність приватний виконавець, в останнього не було правових підстав для прийняття до виконання виконавчого документа шляхом прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.
		Колегія суддів погоджується з наведеними міркуваннями та зауважує, що статтею 19 Закону №1404-VІІІ на боржника покладено низку обов`язків, виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з`являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій).
		Таким чином у виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов`язків у виконавчому провадженні. 
		У розглядуваній справі судами встановлено, що боржник у виконавчому провадженні № 62452056 - фізична особа ОСОБА_1 з 16 грудня 2016 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Виконавчого комітету Сербинівської сільської ради Жмеринського району Вінницької області про реєстрацію місця проживання особи № 30 від 09 квітня 2020 року.
		Водночас, у виконавчому написі приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. № 1615 від 20 червня 2020 року міститься інформація як про адресу реєстрації боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), так і про адресу її місця проживання ( АДРЕСА_2 ). При цьому у кредитному договорі, на підставі якого було вчинено виконавчий напис, указано лише зареєстроване місце проживання боржника: АДРЕСА_1 . 
		Тож з установлених обставин справи вбачається, що приватним нотаріусом Гораєм  О.С. під час вчинення виконавчого напису № 1615 від 20 червня 2020 року самостійно зазначено адресу: АДРЕСА_2 , як адресу місця проживання боржника ОСОБА_1 . 
		Верховний Суд ураховує, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження того, що вищезазначена адреса піддавалась перевірці на предмет її достовірності.
		Щодо «адреси проживання», яку повідомив стягувач (ТОВ «Авентус Україна»), то за змістом оскаржуваних судових рішень, жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає. Тобто об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що позивач проживав у місті Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач не надав.
		У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 зазначено, що отримавши заяву стягувача про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якій, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ (пункт 81 постанови). 
		Водночас, у випадку з позивачем приватний виконавець Дорошкевич В.Л. відкрила виконавче провадження № 62452056 без з`ясування дійсного місця проживання боржника.
		У вищеназваній постанові від 31 березня 2021 року Верховний Суд дійшов висновку про те, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою (пункт 86 постанови).
		Крім того Суд зазначив, що хоча приватний виконавець не має обов`язку перевіряти вірогідність відомостей, які зазначено у виконавчому документі, водночас приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону №1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII). Закріплені у статті 4 Закону № 1403-VIII засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків (пункти 79-80 постанови).
		Варто зауважити, що тлумачення положень статті 24 Закону № 1404-VIII у контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов`язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника було здійснено у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі №  380/9335/20.
		Так, у названому рішенні суду касаційної інстанції зазначено, що Законом № 1404-VIII установлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у Законі України від 11 грудня 2003 року №    1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон №  1382-IV), відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
		Виходячи з приписів статті 6 Закону № 1382-IV, місце проживання підлягає обов`язковій реєстрації, тобто цей Закон пов`язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов`язані з місцем її проживання. 
		Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною другою статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону № 1404-VIII.
		При цьому частина друга статті 24 Закону № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині першій статті 28 цього Закону.
		Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника. 
		До того ж, аналізуючи положення статей 9, 18 Закону №1404-VІІІ, статті 27 Закону №1403-VIII та Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини другої статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись. 
		Крім того Суд відзначив, що норми КАС України також пов`язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини третьої статті 171 КАС України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
		Отже, законодавець, оперуючи поняттям «місце проживання особи», передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб`єкти владних повноважень зобов`язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій. 
		Таким чином, відсутність прямого обов`язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною першою статті 4 Закону №1403-VIII та кореспондуються з положеннями частини другої статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень. 
		Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі №1404-VIIІ на обов`язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб`єкта владних повноважень.
		Одночасно з цим Верховний Суд звернув увагу на положення пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону №1404-VIIІ та констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.
		Зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 380/7750/20 та від 15 липня 2021 року у справі № 380/9335/20, визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон №1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.
		Суд ураховує доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.
		За такого правового регулювання та обставин справи колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець Дорошкевич В.Л., виконавчим округом якої є місто Київ, не вправі була приймати до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Горая О.С. від 20 червня 2020 року № 1615), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі. При цьому, з огляду на критерії, визначені у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яким адміністративний суд повинен перевіряти рішення суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про протиправність оспорюваної у цій справі постанови про відкриття виконавчого провадження.
		Таким чином судами попередніх інстанцій здійснено правильне тлумачення положень частин першої та другої статті 24 Закону №1404-VIIІ, висновки судів є правильними, обґрунтованими, у зв`язку з чим підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
		Підсумовуючи викладене Верховний Суд констатує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. 
		Доводи скаржника не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин. 
		З огляду на це підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 120/3470/20-а залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...