Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/21643/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2021. Зареєстровано: 31.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 31.08.2021.
Дата набрання законної сили: 30.08.2021
Номер судового провадження: К/9901/20011/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 серпня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 686/21643/19
		адміністративні провадження № К/9901/20011/20 № К/9901/35826/20 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Єресько Л.О.,  Загороднюка А.Г., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року (судді Гонтарук В.М., Біла Л.М., Курко  О.П.) у справі № 686/21643/19 за позовом ОСОБА_2 до Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЖЕД ПМК 2015», ОСОБА_1 , про визнання незаконними дій державного виконавця,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У серпні 2019 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , позивачка) звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області (далі -Другий ВДВС м.  Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області, відповідач), у якому просила визнати незаконними дії державного виконавця Другого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області Герасимова А.А. щодо вселення 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 у житлову кімнату АДРЕСА_1 , які оформлено Актом державного виконавця від 01 серпня 2019 року про примусове виконання виконавчого листа № 686/13976/16-ц, виданого 04 червня 2019 року Хмельницьким міськрайонним судом.
		В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказувала на те, що їй на праві приватної власності належить житлова кімната АДРЕСА_1 , яку вона придбала за договором купівлі-продажу від 19 березня 2019 року. У липні 2019 року державним виконавцем Другого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області Герасимовим А.А. повідомлено про необхідність виконання ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 686/13976/16-ц про поворот виконання рішення, згідно якої у кімнату № 15 потрібно вселити ОСОБА_1 , виселену за позовом ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» у 2016 році. Позивачка пояснювала, що кімната належить їй на праві приватної власності, а тому будь-які дії, спрямовані на проникнення, будуть порушенням права приватної власності. Незважаючи на це, державний виконавець протиправно проник у кімнату і вселив туди сторонню для позивачки особу. З цього проводу вона звернулась до Національної поліції про вчинення кримінального правопорушення. На думку позивачки, державним виконавцем порушено норми матеріального права, а саме статей 109, 157 Житлового кодексу Української РСР, відповідно до яких вселення може здійснюватися виключно на підставі рішення суду. Акцентувала увагу на тому, що державний виконавець здійснював виконавчі дії у виконавчому провадженні № 59307283, у якому вона не є стороною. У цьому провадженні стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником ТОВ «ЖЕД ПМК 2015». З огляду на це, на переконання позивачки, її протиправно виселили та вселили сторонню для неї особу. Враховуючи норми Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII та фактичні обставини, позивачка вважає, що державний виконавець повинен був зупинити виконання рішення суду та звернутися до суду із поданням про роз`яснення рішення суду, оскільки проникнення у власність особи, яка не є стороною виконавчого провадження, не узгоджується із принципами виконавчого провадження. 
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення. 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач довів, що не порушував вимоги Закону України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII «Про виконавче провадження» під час примусового виконання виконавчого листа № 686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04 червня 2019 року.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позов задоволено повністю. 
		Постановою Верховного Суду від 28 квітня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та Другого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області задоволено частково. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 686/21643/19 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
		Зазначене рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовну заяву ОСОБА_2 , не врахував наявність цивільного спору між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та, оцінюючи оскаржувані дії державного виконавця, не надав оцінку діям останнього у частині дотримання ним приписів статті 67 Закону України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII «Про виконавче провадження», яка регламентує процедуру вселення у житлове приміщення, у тому числі у примусовому порядку. При цьому поняття «примусове проникнення» та «примусове вселення» не є тотожними. За наведених обставин висновки суду апеляційної інстанції є передчасними та ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи, що свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з`ясування усіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Верховний Суд зазначив, що під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права, а також прийняти рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено повністю. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю. 
		Приймаючи означене судове рішення апеляційний суд виходив з того, що у даному випадку відбулось саме проникнення до житла позивачки, що свідчить про протиправність дій відповідача, оскільки такі дії не були вчинені на підставі та у межах наданих повноважень державного виконавця, визначених Законом України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII. Оскільки проникнення у власність особи, яка не є стороною виконавчого провадження, не узгоджується із принципами виконавчого провадження, є протиправним та порушує право на володіння майном, колегія суддів вважає протиправними дії відповідача щодо вселення 01 серпня 2019 року ОСОБА_1 у житлову кімнату АДРЕСА_1 , які оформлено Актом державного виконавця від 01 серпня 2019 року про примусове виконання виконавчого листа № 686/13976/16-ц, виданого 04 червня 2019 року Хмельницьким міськрайонним судом.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їхній рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
		Не погодившись із постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року.
		В основу доводів покладено те, що суд апеляційної інстанції, усупереч висновкам Верховного Суду, зроблених у постанові від 28 квітня 2020 року у цій справі, безпідставно визнав дії державного виконавця як незаконне «проникнення». Однак, державний виконавець не здійснював будь-якого проникнення у кімнату АДРЕСА_1 , а лише здійснив вселення ОСОБА_1 у кімнату, вказану у виконавчому документі, та в якій остання має право проживати відповідно до постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 686/13976/16-ц. Окрім того, стаття 67 Закону України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII «Про виконавче провадження», яка підлягала застосуванню судом, також не містить поняття «проникнення». Посилання апеляційного суду на пункт 4 частини третьої статті 18 названого Закону є безпідставними, оскільки проникнення в приміщення при вселенні стягувача здійснюється на підставі рішення суду і не потребує додаткового ухвалення судового рішення. Тим не менш, дана норма не спростовує того факту, що будь-якого проникнення у кімнату АДРЕСА_1 державним виконавцем не здійснювалось. 
		Також, на думку скаржника, є помилковими твердження суду апеляційної інстанції про те, що державний виконавець мав би зупинити виконавче провадження та звернутися до суду за роз`ясненням рішення суду, адже зупинення виконавчого провадження є правом, а не обов`язком державного виконавця, і здійснюється тільки у випадках, визначених Законом України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII «Про виконавче провадження», а рішення суду є чітким і зрозумілим. 
		ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_2 набула право власності на кімнату АДРЕСА_1 після винесення ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 686/13976/16-ц про поворот рішення Хмельницького міськрайонного суду від 28 жовтня 2016 року про виселення ОСОБА_1 . При цьому суд апеляційної інстанції не навів мотиви надання переваги праву власності позивачки над правом ОСОБА_1 на проживання у кімнаті № 15, яка є її єдиним житлом.
		За наведених вище мотивів скаржник уважає, що постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року не відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
		Ухвалою від 31 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. 
		У відзиві на касаційну скаргу начальник Другого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області зазначив, що підтримує доводи та вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 , у зв`язку із чим також просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року.
		ОСОБА_2 і ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» у відзивах на касаційну скаргу просять відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити без змін постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, оскільки вважають правильним висновок апеляційного суду про те, що державний виконавець здійснив саме примусове проникнення до житла позивачки без рішення суду, чим порушив вимоги Закону України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII «Про виконавче провадження». 
		Відповідач - Другий ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області також звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року.
		Аргументи скаржника полягають у тому, що при новому розгляді справи суд апеляційної інстанції проігнорував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 квітня 2020 року у даній справі, та знову ж таки ототожнив поняття «примусове вселення» та «примусове проникнення». Скаржник наголошує, що жодного проникнення до житла позивачки державний виконавець не здійснював, натомість, керуючись вимогами статті 67 Закону України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII «Про виконавче провадження», вчинив дії щодо вселення ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_1 на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 25 лютого 2019 року у справі №  686/13976/16-ц. Зважаючи на викладене, відповідач уважає, що судом апеляційної інстанції помилково до спірних правовідносин застосовано положення статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII «Про виконавче провадження» та безпідставно не застосовано статтю 67 цього Закону. 
		Окрім того, на думку скаржника, оскарження позивачкою до адміністративного суду дій державного виконавця не є ефективним засобом юридичного захисту, оскільки жодним чином не відновить її майнових прав. Для належного захисту цього права позивачка має звернутися з окремим позовом у порядку господарського (цивільного) судочинства. 
		Ухвалою від 18 січня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Другого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України. 
		Позивачка та третя особа ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» подали відзиви на касаційну скаргу відповідача, у яких просять відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року. Мотиви такої позиції сторін полягають у тому, що державний виконавець порушив вимоги Закону України від 02 червня 2016 року №  1404-VIII «Про виконавче провадження» у частині примусового проникнення до житла позивачки без відповідного рішення суду.
		Ухвалою від 28 серпня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 25 лютого 2019 року у справі №  686/13976/16-ц заяву ОСОБА_1 задоволено. Здійснено поворот рішення Хмельницького міськрайонного суду від 28 жовтня 2016 року про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення шляхом вселення її в кімнату АДРЕСА_1 .
		Відповідно до виконавчого листа у справі № 686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04 червня 2019 року, ухвала Хмельницького міськрайонного суду від 25 лютого 2019 року у справі № 686/13976/16-ц набрала законної сили 02 травня 2019 року. 
		Актом державного виконавця від 01 серпня 2019 року стверджено, що при примусовому виконанні виконавчого листа № 686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04 червня 2019 року про здійснення повороту рішення про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення шляхом вселення її в кімнату АДРЕСА_1 , встановлено: « 01 серпня здійснено виїзд за адресою, зазначеною у виконавчому документі щодо виконання рішення суду про вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 . В ході вжитих заходів ОСОБА_1 вселено у зазначену кімнату. Рішення суду виконано в повному обсязі».
		Згідно з постановою про закінчення виконавчого провадження ВП № 59307283 від 12 серпня 2019 року у справі про поворот рішення про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення шляхом вселення її в кімнату АДРЕСА_1 , виконавче провадження закінчено у зв`язку з його виконанням.
		За матеріалами справи житлова кімната АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , яку вона придбала за договором купівлі-продажу від 19 березня 2019 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та вказаним договором.
		ОСОБА_2 , яка не була учасником виконавчого провадження ВП № 59307283, оскаржує дії державного виконавця у цьому провадженні, які мали місце 01 серпня 2019 року щодо виконання ухвали Хмельницького міськрайонного суду про поворот виконання рішення суду про виселення ОСОБА_1 .
		Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими      доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Виникнення спірних правовідносин обумовлено вжиттям державним виконавцем Герасимовим А.А. заходів щодо примусового виконання виконавчого листа №  686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04 червня 2019 року про здійснення повороту виконання рішення про виселення ОСОБА_1 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення шляхом вселення її у кімнату АДРЕСА_1 . 
		01 серпня 2019 року державним виконавцем вчинено заходи щодо вселення ОСОБА_1 , як стягувача у виконавчому провадженні ВП № 59307283, у кімнату АДРЕСА_1 .
		Позивачка ОСОБА_2 , як власник зазначеного жилого приміщення, уважає такі дії державного виконавця нічим іншим, як незаконним проникненням у її житло.
		Оцінивши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Статтею 41 Конституції України кожному гарантоване право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Статтею 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII закріплено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18).
		Виконання рішення про вселення стягувача врегульовано статтею 67 Закону №1404-VIII. Так, за змістом цієї статті, державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про вселення стягувача. У разі невиконання боржником рішення про вселення стягувача самостійно державний виконавець виконує його примусово.
		Примусове вселення полягає у забезпеченні державним виконавцем безперешкодного входження стягувача у приміщення, зазначене у виконавчому документі, та його проживання (перебування) в ньому.
		Державний виконавець зобов`язаний письмово повідомити боржника і стягувача про день і час примусового вселення. Боржник вважається повідомленим про примусове вселення стягувача, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися вселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем.
		Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового вселення, під час виконання рішення про вселення не є перешкодою для вселення стягувача.
		У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про вселення стягувача, державний виконавець накладає на нього штраф та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
		Примусове вселення стягувача здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції.
		Про примусове вселення стягувача державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове вселення.
		Варто наголосити, що житлова кімната АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , яка не є стороною виконавчого провадження № 59307283. Натомість, у цьому виконавчому провадженні стягувачем є ОСОБА_1 , а боржником - ТОВ «ЖЕД ПМК 2015».
		Як убачається з Акта державного виконавця від 01 серпня 2019 року, державним виконавцем Другого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області Герасимовим А.А. у присутності понятих та за участю працівників поліції вжито заходи щодо виконання рішення суду про вселення ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_1 . В ході вжитих заходів ОСОБА_1 вселено у зазначену кімнату. Рішення суду виконано у повному обсязі.
		Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2020 року у цій справі зазначив, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 очевидно існує спір про цивільне право володіння (користування) житловою кімнатою АДРЕСА_1 . Даний спір безумовно не може бути вирішений у рамках адміністративного судочинства шляхом оскарження дій державного виконавця.
		Згідно з положеннями статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав. 
		Тобто за захистом цивільних прав особи мають звертатися до місцевого загального суду в порядку ЦПК.
		Одночасно з цим у названій постанові Верховний Суд зауважив, і колегія суддів погоджується з тим, що у даній справі перевірці підлягають виключно дії державного виконавця щодо виконання рішення про вселення стягувача в частині дотримання ним приписів статті 67 Закон №1404-VIII, яка регламентує процедуру вселення у житлове приміщення, в тому числі у примусовому порядку. 
		Разом із тим, в оскаржуваній постанові від 21 липня 2020 року Сьомий апеляційний адміністративний суд, незважаючи на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 квітня 2020 року про нетотожність понять «примусове вселення» та «примусове проникнення», зазначив, що у даному випадку відбулось саме проникнення до житла позивачки. При цьому, суд апеляційної інстанції не надав оцінку діям державного виконавця на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
		Колегія суддів не може погодитись з такими твердженнями суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
		Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду.
		Згідно зі статтею 439 Цивільного процесуального кодексу України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
		Суд розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, негайно, але не пізніше наступного дня з дня його надходження до суду, без повідомлення (виклику) сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного чи приватного виконавця.
		Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що державний виконавець може звернутися до суду з поданням про надання дозволу на примусове проникнення до житла для проведення виконавчих дій, передбачених Законом №1404-VIII. Таке право державного виконавця також закріплене у пункті 13 частини третьої статті 18 указаного Закону. При цьому, приписи статті 439 Цивільного процесуального кодексу України встановлюють особливі правила підсудності, а саме, що подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника розглядається не судом, який видав виконавчий документ, а судом за місцем знаходження житла чи іншого володіння особи.
		Разом із тим, поняття «примусове проникнення» та поняття «примусове вселення» мають різну правову природу та порядок вирішення цих питань регулюються різними нормами Закону №1404-VIII.
		Так, для примусового проникнення до житла для вчинення дій, передбачених Законом №1404-VIII, державний виконавець має звернутися до суду для ухвалення відповідного рішення про надання дозволу на примусове проникнення до житла боржника.
		Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11 липня 2019 року у справі № 520/1358/19 та від 01 листопада 2019 року у справі №  826/10431/17.
		Натомість, дії державного виконавця щодо примусового вселення стягувача як раз і зумовлені наявністю відповідного рішення про таке, і в цьому випадку виключають необхідність додаткового звернення державного виконавця до суду для отримання дозволу на проникнення до житла.
		Алгоритм дій державного виконавця під час примусового виконання рішення про вселення стягувача наведений у статті 67 Закону №1404-VIII і за своїм змістом є подібним до виконання рішення про виселення боржника (стаття 66 цього Закону).
		Так, у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 203/2519/19 предметом судового контролю були дії державного виконавця щодо вчинення дій у рамках виконавчого провадження з виконання заочного рішення Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 квітня 2019 року про усунення ОСОБА_3 перешкод у користуванні житлом шляхом виселення ОСОБА_4 .
		У цій справі державний виконавець за участю понятих та працівників поліції здійснила примусовий вхід до квартири, опис та вилучення майна боржника, а також звільнення квартири від майна боржника, що підтверджується відповідними актами державного виконавця від 12 липня 2019 року. Позивач оскаржив зазначені дії державного виконавця у судовому порядку, посилаючись на відсутність окремого вмотивованого рішення суду про надання дозволу на проникнення до його житла.
		За результатами розгляду справи № 203/2519/19 Верховний Суд дійшов висновку, що державний виконавець за умови дотримання вимог статті 66 Закону № 1404-VIII (виконання рішення про виселення боржника) має право на проникнення до житла на підставі рішення суду про усунення перешкод у користуванні таким житлом.
		Незважаючи на те, що правовідносини у справі № 203/2519/19 та у справі, що розглядається, не є подібними з огляду на різне нормативне регулювання правовідносин у цих справах, проте, враховуючи схожий алгоритм дій державного виконавця при виконанні рішення про вселення стягувача (стаття 67) та рішення про виселення боржника (стаття 66), колегія суддів уважає за можливе врахувати при розгляді даної справи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 203/2519/19.
		Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що вчинення державним виконавцем дій щодо примусового виконання рішення про вселення стягувача не знаходиться у площині поняття «примусового проникнення». 
		Відтак, висновок апеляційного суду про те, що дії державного виконавця щодо проникнення до житла ОСОБА_2 , яка не є стороною виконавчого провадження, без відповідного рішення суду вчинені з порушенням вимог Закону № 1404-VIII та поза межами наданих виконавцю повноважень є помилковим та не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки у даному випадку відбулось не примусове проникнення до житла ОСОБА_2 , а примусове вселення ОСОБА_1 на виконання рішення суду.
		Надаючи оцінку діям державного виконавця на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суб`єкт владних повноважень довів, що не порушував приписи Закону № 1404-VIII під час примусового виконання виконавчого листа №  686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04 червня 2019 року.
		Суд касаційної інстанції уважає, що дії державного виконавця щодо виконання рішення про вселення ОСОБА_1 у кімнату АДРЕСА_1 вчинені у відповідності до вимог, визначених статтею 67 Закону № 1404-VIII, що підтверджується матеріалами справи. Державний виконавець дотримався наведеної у цій статті послідовності дій при виконанні рішення про вселення стягувача.
		Твердження позивачки, з якими погодився суд апеляційної інстанції, про те, що державний виконавець повинен був вжити заходи щодо зупинення виконавчого провадження та звернутися до суду за роз`ясненням рішення щодо виконання рішення суду з метою недопущення порушення прав позивача є безпідставними, оскільки стаття 34 Закону № 1404-VIII містить виключний перелік підстав, які зумовлюють необхідність зупинення виконавчого провадження, серед яких відсутня така підстава, як звернення до суду за роз`ясненням рішення. 
		Тим більше, як правильно зауважено у касаційній скарзі Другого ВДВС м.  Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області, звернення державного виконавця до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення у відповідності до пункту 10 частини третьої статті 18 Закону №  1404-VIII є правом, а не обов`язком виконавця.
		Жодних інших обставин, які б свідчили про протиправність дій державного виконавця Другого ВДВС м. Хмельницький ГТУЮ у Хмельницькій області Герасимова А.А. під час примусового виконання виконавчого листа № 686/13976/16-ц, виданого Хмельницьким міськрайонним судом 04 червня 2019 року, окрім тих, що наведені вище, ані суд апеляційної інстанції, ані позивачка не зазначили.
		При вирішенні даної справи Верховний Суд також ураховує рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», у якому Суд зазначив, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення.
		На думку колегії суддів, апеляційний суд в оскаржуваній постанові від 21 липня 2020 року, порівняно із наданням оцінки діям державного виконавця, значну увагу приділив принципу непорушності права власності та мирного володіння майном, належного ОСОБА_2 . 
		Водночас, посилаючись на пункт 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України», суд апеляційної інстанції не врахував, що судовими рішеннями у справі № 686/13976/16-ц установлено, що до виселення ОСОБА_1 з 07 лютого 2003 року була зареєстрована та проживала у кімнаті АДРЕСА_1 , куди була вселена за клопотанням адміністрації лікарні, де працювала медсестрою-анестезіологом. ОСОБА_1 є пенсіонером і кімната № НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку є її єдиним житлом. 
		З огляду на це, Верховний Суд, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій у справі № 686/13976/16-ц, зазначив, що під час нового розгляду справи суду необхідно встановити баланс між правами та інтересами відповідача - ОСОБА_1 , яка тривалий час проживає у спірному житлі, та метою, яку переслідує позивач - ТОВ «ЖЕД ПМК 2015» при поданні позову про виселення ОСОБА_1 із спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення і самим цим заходом. 
		За таких обставин колегія суддів уважає, що з метою дотримання критеріїв, визначених статтею 242 КАС України, в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції повинен був навести мотиви надання переваги праву власності ОСОБА_2 над правом проживання ОСОБА_1 у кімнаті, яка є її єдиним житлом.
		Підсумовуючи викладене Суд резюмує, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості.
		За правилами статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
		Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Ураховуючи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, а суд першої інстанції прийняв правильне по суті рішення, однак не в повній мірі виклав його мотиви, існують підстави для скасування постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року та залишення в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року зі зміною його мотивувальної частини.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 352, 356, 359 КАС України Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Другого відділу державної виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) задовольнити частково.
		2. Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 686/21643/19 скасувати.
		3. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		4. В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07  листопада 2019 року у справі № 686/21643/19 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько   А.Г. Загороднюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...