Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/475/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 30.08.2021. Зареєстровано: 31.08.2021. Забезпечено надання загального доступу: 31.08.2021.
Дата набрання законної сили: 30.08.2021
Номер судового провадження: К/9901/29904/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 серпня 2021 року 
		м. Київ
		справа №640/475/20
		адміністративне провадження № К/9901/29904/20 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Єресько Л.О.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Соколова В.М., 
		розглянув у попередньому судовому засіданні без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/475/20
		за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича про визнання відсутності повноважень,
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глоба Костянтин Вікторович,
		та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Чаку Є.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Коротких А.Ю.,
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		1. У січні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_1 (позивач 1), ОСОБА_2 (позивач 2), ОСОБА_3 (позивач 3), а разом - позивачі) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позов до першого заступника Генерального прокурора Каська Віталія Вікторовича (далі - відповідач, перший заступника Генерального прокурора Касько В.В.), у якому просили визнати відсутність повноважень у Першого заступника Генерального прокурора Каська В.В. на прийняття постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року в рамках кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року. 
		2. В обґрунтування позову позивачі посилалися на відсутність у відповідача повноважень для скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року в рамках кримінального провадження №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року, оскільки такі дії були вчинені відповідачем поза межами строків, визначених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК України, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
		Установлені судами фактичні обставини справи
		3. Власником 86,8% акцій Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») є компанія Quickcom Limited (Республіка Кіпр), основним акціонером (бенефіціаром) якої є ОСОБА_1 .
		4. У період з 24 квітня 2014 року по 21 листопада 2014 року посаду голови спостережної ради ПАТ «ВіЕйБі Банк» займала ОСОБА_2 .
		5. У період з 09 лютого 2012 року по 19 листопада 2014 року посаду Голови правління ПАТ «ВіЕйБі Банк» займав ОСОБА_3 .
		6. 13 жовтня 2014 року між Національним банком України (кредитор) та ПАТ «ВіЕйБі Банк» (позичальник) в особі голови правління ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 43, за умовами до якого кредитор надав позичальнику стабілізаційний кредит на суму 1 200 000 000, 00 грн.
		7. З приводу фактів можливого зловживання службовими особами Національного Банку України під час прийняття рішення про надання ПАТ «ВіЕйБі Банк» грошових коштів за кредитним договором від 13 жовтня 2014 року № 43 та можливого привласнення наданих грошових кредитних коштів службовими особами ПАТ «ВіЕйБі Банк» Національним антикорупційним бюро України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		8. У межах вказаного кримінального провадження здійснювалися процесуальні та слідчі дії відносно службових осіб ПАТ «ВіЕйБі Банк» - голови правління, заступника голови правління, членів Спостережної ради ПАТ «ВіЕйБі Банк».
		9. 22 лютого 2019 року Генеральним прокурором Луценком Ю.В. відповідно до вимог статті 216, частини п`ятою статті 218 КПК України було визначено підслідність кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 366 КК України, у кримінальному провадженні №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року за головним слідчим управлінням Національної поліції України (далі - ГСУ НП України).
		9.1. У постанові Генерального прокурора Луценка Ю.В. від 22 лютого 2019 року визначено у кримінальному провадженні №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року для здійснення повноважень прокурора групу прокурорів у складі: Березіна М.Г., Богданова О.О., Васенкова П.В., Шимончука А.О., Устименко О.І., Райкуна О.С., Грицая  Ю.І.
		10. 09 серпня 2019 року начальником відділу ГСУ НП України Лиськом М.В. прийнято постанову про закриття кримінального провадження №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року у зв`язку з відсутністю в діяннях службових осіб ПАТ «ВіЕйБі Банк», Національного банку України, TOB «Бізнес-Центр «Експертиза» складу розслідуваних кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 366 КК України.
		11. На виконання вимог частини шостої статті 284 КПК України, начальником відділу ГСУ НП України Лиськом М.В. 09 серпня 2019 року надіслано постанову від 09 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження на адресу прокурора, який входить до складу групи прокурорів, - Васенкову П.В.
		12. У листі № 04/2/4-5396-19 за підписом процесуального керівника - прокурора Генеральної прокуратури України Васенкова П.В. зазначено, що за результатами вивчення установлено, що рішення про закриття кримінального провадження прийнято обґрунтовано та у відповідності до вимог кримінального законодавства.
		13. Проте постановою відповідача від 18 вересня 2019 року скасовано постанову начальника відділу ГСУ НП України Лиська М.В. про закриття кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року.
		14. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 листопада 2019 року у справі №757/56506/19к вказано на неможливість оскарження в передбаченому КПК України порядку постанови першого заступника Генерального прокурора про скасування постанови про закриття кримінального провадження, в наслідок чого відмовлено в задоволенні скарги на постанову відповідача від 18 вересня 2019 року.
		15. Згідно з ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року (справа №757/65585/19-к), від 27 грудня 2019 року (справа №757/66828/19-к) та від 28 грудня 2019 року (справа № 757/66843/19-к), за наслідком розгляду скарг ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання відсутності повноважень у першого заступника Генерального прокурора Каська В.В. при прийнятті постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року прийняті рішення про відмову у задоволенні поданих скарг з огляду на те, що заявлені вимоги скаржників не можуть бути предметом розгляду слідчим суддею, оскільки таке оскарження не передбачене КПК України. При цьому, вказані судові рішення містять посилання на те, що скаржники не позбавлені права звернутись з відповідними позовами щодо питань, викладених у скаргах, в порядку адміністративного судочинства.
		16. Позивачі, вважаючи, що у відповідача відсутні повноваження щодо прийняття рішення щодо винесення наведеної постанови від 18 вересня 2019 року, звернулися до суду з даними адміністративними позовами.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		17. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року позов задоволено.
		18. Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що ця справа у межах заявлених позовних вимог підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у даному випадку відсутня можливість швидкого та ефективного засобу правового захисту прав та інтересів позивачів шляхом оскарження дій Першого заступника Генерального прокурора щодо винесення постанови від 18 вересня 2019 року в порядку кримінального судочинства.
		18.1. Так, судом першої інтенції було ураховано, що, неодноразово звертаючись за захистом своїх порушених прав в порядку кримінального судочинства, позивачі не отримали відповідного захисту з причин неврегулювання КПК України порядку як оскарження постанови про скасування постанови про закриття кримінального провадження, так і визнання відсутності у відповідача повноважень на прийняття такого рішення. При цьому, судовими рішеннями позивачам було надано вказівку на те, що їх права та інтереси можуть бути захищені, у визначений ними спосіб, у порядку адміністративного судочинства.
		18.2. Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що спір з приводу встановлення наявності чи відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень може мати місце виключно за позовом іншого суб`єкта владних повноважень, суд першої інстанції зазначив, що закріплене у пунктах 3, 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правило щодо юрисдикції адміністративних судів, лише конкретизує можливість звернення до суду суб`єкта владних повноважень з позовом щодо реалізації компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, іншим суб`єктом владних повноважень. При цьому, право кожної особи, в тому числі фізичної, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень, прямо закріплене частиною першою статті 5 КАС України та не може бути обмежене.
		18.3. Щодо суті позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що скасування будь-ким з прокурорів постанови слідчого про закриття кримінального провадження поза межами встановленого двадцятиденного строку свідчить про прийняття відповідного рішення/вчинення дій поза межами повноважень, визначених частиною шостою статті 36 та частиною шостою статті 284 КПК України. Відповідно, відповідач при прийнятті спірної постанови може вважатися таким, що діяв в межах наданих йому законом повноважень, виключно у разі дотримання наведених вище вимог. Водночас вказана постанова прийнята відповідачем 18 вересня 2019 року, тобто з пропуском двадцятиденного строку, що визначений частиною шостою статті 284 КПК України, а отже поза межами визначених КПК України повноважень, але підстави для її скасування відсутні через те, що стаття 303 КПК України не передбачає можливість оскарження такої постанови в порядку кримінального судочинства. 
		18.4. Таким чином, суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню. Водночас суд першої інстанції указав, що визначене позивачами формулювання позовних вимог носить загальний характер, а тому вони підлягають задоволенню шляхом визнання з 03 вересня 2019 року відсутніми повноваження, передбачені частиною шостою статті 36 та частиною шостою статті 284 КПК України, у першого заступника Генерального прокурора Каська    В.В. на прийняття постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року поза межами двадцятиденного строку, визначеного частиною 6 статті 284 КПК України.
		19. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора та Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБ України) подали апеляційні скарги.
		20. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та НАБ України задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року скасовано. Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Першого заступника Генерального прокурора Каська В.В. про визнання відсутності повноважень закрито на підставі статті 238 КАС України.
		21. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивачів з діями першого заступника Генерального прокурора Каська В.В. щодо прийняття постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року в рамках кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року. Однак перевірка правомірності таких діянь знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.
		21.1. Так, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18, від 27 листопада 2019 року у справі №826/10364/17, суд апеляційної інстанції зазначив, що за своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК України порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суди здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК України спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, органів прокуратури, які здійснені щодо кримінального провадження або у рамках кримінального провадження, може відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
		21.2. Висновки суду першої інстанції та доводи позивачів про те, що спір у цій справі є спором з приводу встановлення наявності чи відсутності компетенції суб`єкта владних повноважень, а тому підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими з огляду на те, що у компетенційних спорах позивачем є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою. Спори, визначені пунктом 3 частини першої статті 19 КАС України, можуть виникати внаслідок різного тлумачення суб`єктами владних повноважень законодавства щодо їхньої компетенції на вирішення певних питань у сфері управління. Також спори з приводу компетенції виникають у разі виявлення привласнення повноважень іншого суб`єкта владних повноважень або перевищення власних повноважень. У даному випадку позивачі, звернувшись до суду з позовом про відсутність у відповідача (посадової особи) компетенції, обрали неналежний спосіб захисту порушеного, на їх думку, права (свободи, інтересу), оскільки розгляд такої вимоги фізичної особи не передбачено КАС України.
		21.3. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції зазначив про те, що, виходячи зі змісту правовідносин, з яких виник спір в цій справі, дії щодо прийняття постанови в рамках кримінального провадження № 12016100000001664, а також здобутих в таких спосіб доказів можуть оспорюватися і бути предметом перевірки в порядку кримінального судочинства.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
		22. 09 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глоба К.В., у якій скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2020 року.
		23. В обґрунтування касаційної скарги скаржник вказує на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанцій з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. 
		23.1. Так, скаржник зазначає, що спір між позивачами, які є фізичними особами, та відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, щодо відсутності у нього під час вчинення дій (прийняття рішення) відповідних повноважень, не передбачає іншого порядку судового провадження (зокрема в порядку кримінального судочинства), є публічно-правовим та підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Тому скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності, зокрема, органів прокуратури, які здійснені щодо кримінального провадження або у рамках кримінального провадження, може відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України. При цьому, на думку скаржника, посилаючись на положення КПК України, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що Перший заступник Генерального прокурора Касько В.В. виніс спірну постанову від 18 вересня 2019 року поза межами строку досудового розслідування, а відтак здійснював владно-управлінські функції як суб`єкт владних повноважень, а постанова від 18 вересня 2019 року, прийнята поза межами строку досудового розслідування не є наслідком виконання Першим заступником Генерального прокурора функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
		23.2. При цьому, скаржник уважає, що, приймаючи спірну постанову не у спосіб та поза межами повноважень, визначених частиною шостою статті 36 та частиною шостою статті 284 КПК України, під виглядом процесуального рішення, прийнятого у порядку КПК України, фактично відповідач діяв із застосуванням своїх публічно-владних управлінських функцій як Перший заступник Генерального прокурора України, розраховуючи на її обов`язковість та неможливість скасування ані в порядку КПК України, ані судами інших юрисдикцій, що призвело до відновлення правомірно закритого кримінального провадження та подальшого переслідування ОСОБА_1 . Тому, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 09 березня 2017 року у справі Кузьменко проти України (заява № 49526/07), скаржник наполягає на необхідності розгляду спору у цій справі саме у порядку адміністративного судочинства.
		23.3. Стосовно висновків суду апеляційної інстанції про відсутність у позивачів адміністративно процесуальної дієздатності щодо заявлення вимоги про визнання наявності чи відсутності повноважень у відповідача виносити спірну постанову, скаржник зазначає, що частина друга статті 5 КАС України не тільки не обмежує позивачів у виборі способу захисту порушеного права, якщо способи, перелічені у частині першій цієї статті не можуть належним чином забезпечити ефективний захист прав і інтересів позивачів, а й прямо передбачають можливість обрання іншого способу захисту порушеного права на розсуд позивачів. Тому скаржник уважає, що у цій справі обраний позивачами спосіб захисту порушеного права шляхом визнання відсутності повноважень у відповідача на прийняття рішення є таким, що найефективніше забезпечить права та інтереси позивачів.
		23.4. Крім того, скаржник звертає увагу, що судом апеляційної інстанції протиправно відмовлено у наданні адвокату Борисовій Т.М. (представнику ОСОБА_1 ) матеріалів справи для ознайомлення та формування позиції у справі, що призвело, на думку скаржника, до порушення права ОСОБА_1 на отримання кваліфікованої правової допомоги.
		23.5. Також скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано відсутність представників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що призвело до порушення їх прав на отримання правової допомоги та висловлення їх представниками позицій у цій справі.
		24. 09 листопада 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
		25. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		26. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 28 серпня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 340 та статті 343 КАС України).
		Позиція інших учасників справи
		27. Від НАБ України 14 грудня 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		27.1. Зокрема, наполягає, що оскарження дій/рішень прокурора (як прокурора, який є процесуальним керівником у конкретному кримінальному провадженні, так і Першого заступника Генерального прокурора), пов`язаних зі здійсненням досудового розслідування у кримінальному провадженні № 1201600000001664 (у тому числі щодо питання скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження), здійснюється у порядку, визначеному КПК України і в силу вищенаведених норм законодавства не може бути предметом оскарження в адміністративному суді.
		27.2. Також зазначає, що суб`єктний склад учасників цієї справи дає підстави для висновку, що такий спір не є компетенційним, а відтак позовні вимоги не могли розглядатись у порядку адміністративного судочинства.
		28. Від Офісу Генерального прокурора 16 грудня 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		28.1. Зокрема, наполягає, що, приймаючи спірну постанову про скасування постанови про закриття кримінального провадження в рамках кримінального провадженні №12016100000001664, перший заступник Генерального прокурора діяв як прокурор, реалізовуючи функцію здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування згідно з положеннями статей 15, 25 Закону України «Про прокуратуру», статей 1, 9, 36 КПК України». Тобто дії відповідача в процесі реалізації ним функцій з нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування є процесуальними, а не управлінськими, відповідно, спірні правовідносини у цій справі не стосуються здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій у розумінні КАС України. 
		29.2. Також зазначає, що позивачі не є суб`єктами владних повноважень, а отже не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю щодо пред`явлення позову про визнання наявності чи відсутність компетенції (повноважень) у відповідача. Вказане, на думку відповідача, свідчить про обрання позивачами неналежного способу захисту своїх прав.
		30. Від інших учасників процесу відзиви на касаційну скаргу не надходили, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.
		Джерела права
		31. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		32. Статтею 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 
		33. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		34. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		35. За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		36. Пунктами 1, 3 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
		36.1. спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження;
		36.2. спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень 
		37. Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 КАС України).
		38. Завданнями кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		39. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
		40. Пунктами 5, 10 частини першої статі 3 КПК України досудове розслідування визначено як стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; кримінальне провадження визначено як досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
		41. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно із частиною першою статті 24 КПК України гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		42. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування встановлено статтями 303, 314-316 КПК України.
		42. У частині першій статті 303 КПК України визначено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Зі змісту цієї норми убачається, що нею не передбачено права оскаржити на цій стадії дії прокурора щодо скасування постанови про закриття кримінального провадження.
		43. Відповідно до частини другої цієї статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу.
		44. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів визначає Закон України «Про прокуратуру» від14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
		45. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 2 Закон № 1697-VII на прокуратуру покладаються функції, зокрема з нагляду за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
		46. Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		47. Згідно з частиною статті 284 КПК України копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови.
		48. Частиною шостою статті 36 КПК України визначено, що Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, керівник місцевої прокуратури, їх перші заступники та заступники при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування мають право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих та прокурорів нижчого рівня у межах строків досудового розслідування, передбачених статтею 219 цього Кодексу. Про скасування таких постанов повідомляється прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення відповідного досудового розслідування. Скасування таких постанов слідчих та прокурорів Національного антикорупційного бюро України може бути здійснено лише Генеральним прокурором або особою, яка виконує його обов`язки.
		49. Частиною першою статті 45 Закону № 1697-VII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому КПК України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.
		Позиція Верховного Суду
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		50. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		51. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 19 січня 2021 року слідує, що підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 640/475/20 є оскарження постанови суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі та посилання скаржника у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
		52. Колегія суддів зазначає, що оскільки рішення суду першої інстанції по суті апеляційним судом не переглядалося, Верховний Суд має перевірити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.
		53. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
		54. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		55. Так, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачі, звернувшись до суду з позовом про відсутність у відповідача (його посадової особи) компетенції, обрали неналежний спосіб захисту порушеного, на їх думку, права (свободи, інтересу), оскільки розгляд такої вимоги фізичної особи не передбачено КАС України. Виходячи зі змісту правовідносин, з яких виник спір у цій справі, дії щодо прийняття постанови в рамках кримінального провадження №12016100000001664, можуть оспорюватися і бути предметом перевірки у порядку кримінального судочинства.
		56. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо непоширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів з огляду на такі міркування.
		57. Аналіз наведених приписів КАС України дає підстави дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		58. Водночас юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.
		59. У цій справі судами попередніх інстанції установлено, що постановою відповідача від 18 вересня 2019 року скасовано постанову начальника відділу ГСУ НП України Лиська М.В. про закриття кримінального провадження №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року, у межах якого здійснювалися процесуальні та слідчі дії відносно службових осіб ПАТ «ВіЕйБі Банк», зокрема позивачів. 
		60. При цьому, в ухвалі від 15 листопада 2019 року у справі № 757/56506/19к Печерський районний суд міста Києва указав на неможливість оскарження в передбаченому приписами частини першої статті 303 КПК України порядку постанови Першого заступника Генерального прокурора про скасування постанови про закриття кримінального провадження, у наслідок чого відмовив у задоволенні скарги на постанову відповідача від 18 вересня 2019 року про закриття кримінального провадження вирішувалося.
		61. Крім того, ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2019 року (справа №757/65585/19-к), від 27 грудня 2019 року (справа №757/66828/19-к) та від 28 грудня 2019 року (справа № 757/66843/19-к), за наслідком розгляду скарг позивачів у цій справі про визнання відсутності повноважень у першого заступника Генерального прокурора Каська В.В. при прийнятті постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року було відмовлено у відкритті проваджень за такими скаргами у межах кримінального провадження №12016100000001664, оскільки таке оскарження не передбачено частиною першої статті 303 КПК України. 
		62. Скаржник у касаційній скарзі доводить, що оскільки положеннями КПК України не передбачено права оскаржити спірну постанову Першого заступника Генерального прокурора Каська В.В. від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року, то єдиною можливістю захисту прав позивачів у цій справі, які вони уважають порушеними у наслідок винесення відповідачем спірної постанови, є визнання відсутності повноважень у відповідача на прийняття рішення шляхом винесення постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року.
		63. Крім того, касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачі у цій справі оскаржують не процесуальні рішення прокурора, а дії відповідача із застосуванням публічно-владних управлінських функцій, а тому цей спір відповідно до частина друга статті 5 та статті 19 КАС України має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		64. Питання юрисдикційності справ неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справа № 641/8857/17 висловлено правову позицію, яка полягає у тому, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
		65. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
		66. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі №808/390/18 (К/9901/52086/18), вирішуючи юрисдикційний конфлікт, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ужитий у статті 19 КАС України термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. 
		67. Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		68. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		69. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		70. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		71. У справі №808/390/18 (К/9901/52086/18) Велика Палата Верховного Суду урахувала роз`яснення суті кримінального судочинства, наведене у Рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6рп/2001, відповідно до якого кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
		71. Ураховуючи викладене у контексті спірних правовідносин у справі №808/390/18 (К/9901/52086/18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурори під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.
		72. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що питання предметної чи суб`єктної юрисдикції суди повинні вирішувати з огляду на суть конфлікту сторін у справі, тобто з дійсних правовідносин, що склалися між учасниками такого конфлікту, а не з огляду на сформований позивачами склад сторін справи та сформульовані позивачем позовні вимоги. Саме такий підхід (орієнтація на сутність конфлікту, який виник, а не на формальне зосередження на визначених позивачами сторонах спору чи його предметі), зокрема, запобігає розгляду судами «зайвих» вимог, тобто таких позовних вимог, задоволення яких не дозволить захистити порушені права позивачів та вирішити спір по суті без додаткового ініціювання інших судових процесів у судах різних юрисдикцій. Рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту (який часто зумовлений обмеженнями, що діють у певній юрисдикції) є неефективним.
		73. У вимірі цього спору, варто зауважити, що задоволення позовних вимог позивачів, які сформовані як вимога про визнання відсутності повноваження, передбачені частиною шостою статті 36 та частиною шостою статті 284 КПК України, у відповідача на прийняття постанови про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року у кримінальному провадженні №12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року поза межами двадцятиденного строку, визначеного частиною 6 статті 284 КПК України, автоматично не має наслідком скасування винесеної відповідачем постанови про закриття означеного кримінального провадження. Тобто, у разі задоволення заявлених у цій справі позивачами позовних вимог, рішення суду не вирішить по суті конфлікт між учасниками у цій справі, оскільки винесена відповідачем постанова від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року залишиться чинною.
		74. У контексті обставин цієї справи наведені мотиви доводять висновок колегії суддів про те, що винесення першим заступником Генерального прокурора Каська В.В. постанови від 18 вересня 2019 року про скасування постанови про закриття кримінального провадження від 09 серпня 2019 року в рамках кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року є процесуальною дією, порядок вчинення якої унормований положеннями кримінального процесуального законодавства і не може розглядатися як владна управлінська функція. Відповідач у цих правовідносинах діє не як суб`єкт владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а як сторона кримінального провадження у розумінні КПК України, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
		75. Тут варто також звернути увагу, що частиною першою статті 45 Закону № 1697-VII прямо і безальтернативно передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому КПК України.
		76. Верховний Суд критично оцінює доводи скаржника про те, що закриття провадження у цій справі позбавляє позивачів права на єдиний доступний засіб захисту своїх прав, які вони уважають порушеними.
		77. Так, у частині першій статті 303 КПК України визначено, які рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Зі змісту цієї норми убачається, що нею не передбачено права оскаржити на цій стадії дії прокурора щодо скасування постанови про закриття кримінального провадження.
		78. Разом з тим, частиною другою цієї статті унормовано, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу .
		79. Таким чином, скарги на рішення, дії, чи бездіяльність слідчого або прокурора, які не можуть бути оскаржені у порядку частини першої статті 303 КПК під час досудового розслідування, можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у порядку КПК України. 
		80. Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 808/390/18 (К/9901/52086/18).
		81. Оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання позивачів, діями першого заступника Генерального прокурора Каська В.В., вчинених останнім у рамках кримінального провадження № 12016100000001664 від 08 жовтня 2016 року, перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 КАС України та частини першої статті 45 Закону № 1697-VII, знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, адже їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.
		82. Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги стосовно наявності у позивачів адміністративно процесуальної дієздатності щодо заявлення вимоги про визнання наявності чи відсутності повноважень у відповідача виносити спірну постанову, з огляду на наступне.
		83. Так, за змістом пункту 3 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень 
		84. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 сформовано правовий висновок, відповідно до якого компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.
		85. У постановах Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а, від 26 вересня 2019 року у справі №826/7320/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №160/1106/19, сформовано правовий висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.
		86. Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що у цій справі позивачі не є суб`єктами владних повноважень, а отже не наділені адміністративною процесуальною дієздатністю щодо пред`явлення позову про визнання наявності чи відсутність компетенції (повноважень) у відповідача. Крім того, колегія суддів вкотре звертає увагу, що у вимірі обставин цієї конкретної справи і відповідач не здійснював владних управлінських функцій у розумінні КАС України. 
		87. Таким чином, ураховуючи правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та у постановах Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а, від 26 вересня 2019 року у справі №826/7320/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №160/1106/19, з огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій про те, що у даному випадку позивачі, звернувшись до суду з позовом про відсутність у відповідача (посадової особи) компетенції, обрали неналежний спосіб захисту порушеного, на їх думку, права (свободи, інтересу), оскільки розгляд такої вимоги фізичної особи не передбачено КАС України.
		88. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд резюмує, що для вирішення цього спору не можуть бути використані способи захисту, передбачені в адміністративному судочинстві. Для ефективного захисту прав позивачів КПК України передбачає спеціальні процедури, які не можна підмінити шляхом звернення з позовом до адміністративного суду.
		89. Посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини від 09 березня 2017 року у справі Кузьменко проти України (заява № 49526/07) колегія суддів визнає не обґрунтованими, оскільки у згаданій справі оцінка Судом надавалася у контексті недосконалості процедури оскарження рішення слідчого, передбаченого статтею 234 КПК від 28 грудня 1960 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин у справі «Кузьменко проти України»), особою, яка не є учасником кримінальної справи, у рамках якої проведено обшук її житла.
		90. Натомість, у справі, яка переглядається, позивачі є учасниками кримінального провадження, при цьому законом визначені порядок оскарження дій та рішень відповідача і стадія, на якій учасники кримінального провадження можуть реалізувати таке право.
		91. Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у справі, Верховний Суд дійшов висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки суду апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі з огляду на належність до розгляд у порядку кримінального судочинства є обґрунтованими.
		92. З огляду на наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		93. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		94. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		95. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, ураховуючи, що суд апеляційної інстанції прийняв правильне процесуальне рішення, а доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанцій - без змін.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		96. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Глоба Костянтин Вікторович, залишити без задоволення.
		2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/475/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк  В.М. Соколов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...