Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 912/3323/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Розірвання договорів (правочинів); оренди.
Надіслано для оприлюднення: 31.08.2021. Зареєстровано: 01.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 01.09.2021.
Дата набрання законної сили: 21.07.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 липня 2021 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  912/3323/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Кондратова   І.Д. - головуючий, судді - Бакуліна   С.В., Кібенко О.Р., 
		 
		за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.,
		представників учасників справи:
		позивача - Білоусова В.І. (адвокат);
		відповідача - не з`явився;
		 
		розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Медична компанія "Ірис" 
		на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2020
		(суддя Коваленко Н.М.)
		та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2021
		(колегія суддів у складі: головуючий - Орєшкіна Е.В., судді - Кузнецова І.Л., Подобєд І.М.)
		у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Медична компанія "Ірис" (далі - ТОВ) 
		до Фізичної особи-підприємця Ракути Сергія Миколайовича (далі - ФОП)
		про розірвання договору оренди.
		 
		ВСТУП 
		1.          ТОВ у січні 2020 року уклало з ФОП договір оренди приміщення для розміщення в ньому аптечного закладу. 
		2.          Через введення Кабінетом Міністрів України карантину у березні 2020 року ТОВ не змогло використовувати приміщення відповідно до його мети - розміщення аптеки та звернулось до суду з позовом про розірвання такого договору. 
		3.          Суди попередніх інстанцій відмовили ТОВ у задоволенні позову, тому ТОВ звернулось до Верховного Суду з вимогою прийняти нове рішення про розірвання договору оренди. 
		4.          Перед Верховним Судом у цій справі постали питання:
		-          щодо ознак подібності правовідносин; 
		-          щодо правових підстав для розірвання договору у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); 
		-          щодо правових підстав для розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин. 
		5.          Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з таких міркувань.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Обставини справи, встановлені судами
		6.          02.01.2020 між ФОП (орендодавець) та ТОВ (орендар) укладено договір найму (оренди) нежитлового приміщення (далі - Договір). 
		7.          Договір передбачає, що орендодавець передає, а орендар приймає в найм (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 58,3 кв. м, що знаходиться за адресою: Кіровоградська область, місто Олександрія, вулиця Козацька, будинок 47. Метою оренди є використання приміщення для розміщення аптечного закладу. Плата за користування приміщенням (орендна плата) становить 16 000,00 грн на місяць з урахуванням усіх податків.
		8.          Договір укладено строком на 35 місяців і він діє з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду. Чинність Договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, або дострокового розірвання за взаємною згодою сторін (п.7.3 Договору). 
		9.          02.01.2020 приміщення було передане орендарю за двостороннім актом приймання-передачі.
		10.          31.08.2020 ТОВ листом №177 запропонувало ФОП розірвати Договір з 30.09.2020, підписати додаткову угоду про дострокове припинення договору у зв`язку із запровадженням на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусу СОVID-19.
		11.          У листі-повідомленні від 02.09.2020 ФОП не погодився на розірвання договору, мотивував це припиненням діяльності власної аптеки, яка раніше знаходилася у орендованому приміщенні, з метою укладення договору оренди та можливими збитками у вигляді упущеної вигоди від втрати орендної плати за наступні 25 місяців оренди.
		Короткий зміст позовних вимог
		12.          ТОВ звернулось до Господарського суду Кіровоградської області із позовом до ФОП, у якому просило розірвати договір найму (оренди) нежитлового приміщення від 02.01.2020 у зв`язку з настанням форс-мажору та істотною зміною обставин, якими сторони керувалися в момент укладення договору. 
		13.          В обґрунтування своїх вимог ТОВ послалося на введення з 12.03.2020 на території України карантину, дія якого неодноразово продовжувалась рішеннями Кабінету Міністрів України. У зв`язку з запровадженням карантинних заходів ТОВ зазнало значних економічних втрат, зменшило обсяги діяльності по всій Україні на 40%, не отримало ліцензію, діяльність аптечного пункту в орендованому приміщенні так і не розпочало. Вказане, на думку позивача, є істотною зміною обставин, що є підставою для дострокового розірвання договору оренди, укладеного між сторонами.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		14.          Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 14.12.2020 у задоволенні позову відмовив. Вказане рішення залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2021. 
		15.          Суди, посилаючись на ст. ст. 188, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК), ст. ст. 652, 784 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), ст. ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", ст. 29 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб" та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі №927/763/17, від 19.12.2019 у справі №910/5573/19, мотивували свої рішення тим, що: 
		-          згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 47.73 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; 46.46 Оптова торгівля фармацевтичними товарами; 47.74 Роздрібна торгівля медичними й ортопедичними товарами в спеціалізованих магазинах; 47.75 Роздрібна торгівля косметичними товарами та туалетними приналежностями в спеціалізованих магазинах; 73.20 Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки;
		-          введені у державі карантинні заходи негативно впливають на певні сектори економіки, однак позивач не навів доказів такого впливу на сектор аптечної торгівлі; 
		-          згідно з даними провідного спеціалізованого онлайн-видання України для фахівців в області фармації та медицини https://www.apteka.ua/ на фармакологічному ринку України протягом 2020 року демонструється постійна позитивна динаміка розвитку в грошовому вираженні порівняно з аналогічними періодами минулого року;
		-          позивач не надав належні та допустимі докази наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати); 
		-          віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину, унеможливлює виконання конкретного договору;
		-          щоб засвідчити форс-мажорні обставини особі необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання;
		-          закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обстави, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК, при істотній зміні обставин;
		-          введені державою карантинні заходи стосуються обох сторін договору оренди, тому немає підстав вважати, що внаслідок введення таких заходів сталася істотна зміна обставин, якими сторони договору керувалися при його укладенні.
		Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
		16.          06.04.2021 ТОВ звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2021, в якій просить вказані рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		Доводи учасників справи
		17.          В обґрунтування вимог касаційної скарги ТОВ посилається на п.п.2 та 3 ч.2 ст. 287 ГПК та зазначає, що судами застосовано ч.2 ст.652 ЦК без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №   911/537/19, від 18.09.2019 у справі №   916/1921/18 та від 29.01.2019 у справі №   926/708/18. 
		18.          Також ТОВ посилається на неврахування судами висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №   6-75цс13 щодо застосування ч.4 ст.652 ЦК. 
		19.          Скаржник також зазначає:
		-          при ухваленні рішення суди попередніх інстанцій не взяли до уваги докази позивача, зокрема щодо наявності чотирьох умов визначених ч. 2 ст.652 ЦК щодо зміни договору у зв`язку з істотною зміною обставин;
		-          вступаючи в договірні відносини, позивач аналізував багато чинників, які мали місце на момент укладення договору, оцінював вигоди (збитки), які він може отримати (зазнати) в результаті виконання (невиконання) договірних зобов`язань, проте зміну обставин, що відбулася, він не міг і не повинен був передбачити;
		-          договір найму (оренди) нежитлового приміщення було укладено за 2 місяці та 10 днів до введення постановою Кабінету Міністрів України карантину;
		-          зміна обставин зумовлена запровадженням карантинних обмежень, які ТОВ не має можливості усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
		-          ТОВ долучило до матеріалів справи інформацію щодо спаду фінансових показників аптек, зокрема у місті Олександрії Кіровоградської області, з часу запровадження карантинних заходів, у зв`язку з чим компанія зазнала значних економічних втрат та була вимушена зменшити обсяги діяльності на 40 % по всій Україні;
		-          виконання договору порушує співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору, зокрема використання орендарем приміщення для розміщення аптечного закладу та здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку;
		-          скаржник не має можливості використання об`єкту найму у господарській діяльності, у зв`язку із неможливістю впровадження діяльності за відсутності ліцензії та фінансової нерентабельності через впровадження карантину;
		-          ані умовами договору найму (оренди) нежитлового приміщення від 02.01.2020, ані звичаями ділового обороту даної категорії договірних відносин, не передбачено, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона;
		-          у разі, коли жодна із сторін на відповідні звичаї ділового обороту не посилається і судом такі звичаї не встановлені, а також, коли обов`язок несення ризику зміни обставин не випливає із суті договору, можна вважати, що четверта умова дотримана;
		-          суд апеляційної інстанції не взяв до уваги норму ч. 4 ст. 652 ЦК та не перевірив наявність істотної шкоди, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору ТОВ.
		20.          У відзиві на касаційну скаргу, що надійшов від ФОП, вказано: 
		-          те, що суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №   6-75цс13, не може бути підставою для касаційного оскарження в розумінні п.1 ч.2 ст.287 ГПК; 
		-          суди попередніх інстанцій застосували правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №   911/537/19, від 18.09.2019 у справі №   916/1921/18 та від 29.01.2019 у справі №   926/708/18, зазначивши, що закон пов`язує можливість розірвання договору не з наявністю істотної зміни обставини, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК, при істотній зміні обставин. Відсутність хоча б однієї з умов тягне за собою відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю таких позовних вимог; твердження скаржника про неврахування судами цих висновків є хибним;
		-          доводи ТОВ зводяться до незгоди з тим, яким чином судами попередніх інстанцій було встановлено обставини, що доводять існування чотирьох умов, визначених ч.   2 ст.   652 ЦК, та до вимоги до Верховного Суду вважати такі обставини встановленими чи доведеними; 
		-          ТОВ у своїй касаційній скарзі не спростував жоден із висновків судів першої та апеляційної інстанцій. 
		Надходження касаційної скарги на розгляд Верховного Суду
		21.          Верховний Суд ухвалою від 28.05.2021 відкрив касаційне провадження, розгляд касаційної скарги призначив на 21.07.2021.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Щодо ознак подібності правовідносин
		22.          У касаційній скарзі ТОВ посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №   911/537/19, від 18.09.2019 у справі №   916/1921/18 та від 29.01.2019 у справі №   926/708/18 як на підставу для подання касаційної скарги відповідно до п.   1 ч.   2 ст.   287 ГПК. 
		23.          П.   1 ч.   2 ст.   287 ГПК передбачено, що однією з підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 
		24.          Встановлена п.   1 ч.   2 ст.   287 ГПК та ч.   6 ст.   13 Закону "Про судоустрій та статус суддів" необхідність судами попередніх інстанцій враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах кореспондує визначеному п.   6 ч.   2 ст.   36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" завданню Верховного Суду - забезпечення однакового застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 
		25.          Відтак, для правильного вирішення цієї справи необхідно визначити чи зроблені ці висновки у справах з обставинами, подібними до справи, яка розглядається.  
		26.          З положень ГПК, зокрема ст.   11, вбачається, що застосування норми права є формою її реалізації в межах конкретної справи. При цьому необхідно враховувати, що норма права має універсальний характер, тобто є такою, що розрахована на використання невизначеним колом суб`єктів, правовідносини між якими можуть бути нею врегульовані. 
		27.          Верховним Судом зазначалось, що подібність правовідносин визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №   910/4450/19). 
		28.          Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що порівнювати подібні правовідносин необхідно за критеріями: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, та однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №   305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №   922/2383/16, від 16.01.2019 у справі №   757/31606/15-ц).
		29.          Водночас досягти повного збігу всіх зазначених обставин у двох різних справах неможливо. Відповідно, враховуючи різноманіття можливих правовідносин, в межах яких така норма права може бути застосована, для забезпечення однакового застосування норми права, визначальним при визначенні подібних правовідносин мають бути ті ознаки, які впливають на їх матеріально-правове регулювання (тобто можливість практичного застосування відповідної норми). Якщо різниця у відносинах не породжує застосування до них різного правового регулювання, то правовідносини можуть вважатись подібними.
		30.          Відповідно до вказаного Верховний Суд дійшов до висновку щодо подібності правовідносин, в межах яких були зроблені висновки Верховним Судом у постановах, на які посилається скаржник, та правовідносинах у справі, що розглядається. Так, не зважаючи на той факт, що у спірних правовідносинах, у справах №   305/1180/15-ц, №   922/2383/16,№   757/31606/15-ц та у справі, що розглядається, наявна певна різниця щодо виду, предмету договору, сторін, самої істотної обставини, яка стала підставою для звернення однієї із сторін про розірвання такого договору на підставі рішення суду, однак спільними є такі ознаки:
		-          наявність факту укладення договору;
		-          наявність обставин, які змінилися; 
		-          факт недосягнення сторонами згоди на приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання; 
		-          звернення з позовом до суду на підставі ч.2 ст.652 ЦК. 
		При цьому в постановах, ухвалених у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що розглядається, відсутні будь-які специфічні індивідуальні обставини, які б унеможливлювали застосування зазначеної норми, або б призвели до наявності суттєвих відмінностей в застосуванні. 
		31.          Відповідно, висновок Верховного суду, викладений в постановах від 11.06.2019 у справі №   305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №   922/2383/16, від 16.01.2019 у справі №   757/31606/15-ц про те, що закон пов`язує можливість розірвання чи зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК, при істотній зміні обставин, може бути так само застосований у справі, що розглядається.
		Щодо правових підстав для розірвання договору у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)
		32.          Скаржник, обґрунтовуючи вимогу про розірвання договору, одночасно посилається на настання форс-мажорних обставин, які відповідно до п.п.6.1 - 6.3 договору є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, а також для розірвання договору, та на істотну зміну обставин, яка відповідно до ст.652 ЦК теж може слугувати підставою для розірвання договору. 
		33.          Скаржник вважає форс-мажорними обставинами оголошений Кабінетом Міністрів України карантин, через що він не зміг отримати ліцензію на розміщення аптечного пункту в орендованому приміщенні, оскільки робота органу ліцензування здійснювалася у дистанційному режимі, з затримками.  Тоді як договір оренди укладався саме з метою розміщення аптечного закладу (п. 1.2. Договору). 
		34.          Суди попередніх інстанцій вважали, що скаржником не доведено правових підстав для розірвання договору в судовому порядку з посиланням на норми, які регулюють форс-мажор і ст. 652 ЦК.
		35.          Втім, ці норми не можуть бути застосовані одночасно до спірних правовідносин. 
		36.          Тому перше питання, на яке суд має відповісти, це - чи свідчать обставини, встановлені судами, про наявність форс-мажору та чи може форс-мажор бути самостійною підставою для розірвання Договору. 
		37.          Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.
		38.          Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.
		39.          Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов`язання за Договором були порушені/невиконані ТОВ. 
		40.          ТОВ не вказує, які саме на його думку зобов`язання за Договором були ним порушені або невиконані. Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що намір розірвати Договір виник у скаржника у зв`язку з неможливістю відкриття аптечного закладу в орендованому ним приміщенні. 
		41.          При цьому, оскільки використання такого приміщення для розміщення аптечного закладу є метою оренди, про що прямо вказано в п. 1.2. Договору, то неможливість розміщення в ньому аптеки матиме наслідком невикористання об`єкту оренди за призначенням та, відповідно, порушення умов Договору в частині цільового використання такого об`єкту. 
		42.          Частина 2 ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить в тому числі введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України. 
		43.          Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору. 
		44.          Суди попередніх інстанцій вважали, що єдиним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торгово-промислової палати, втім ця позиція є помилковою. Існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань, які виникли внаслідок укладення договору оренди між резидентами України, може доводитися будь-якими доказами. 
		45.          Водночас, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, скаржником не надано й будь-яких інших доказів настання неможливості виконання ним своїх зобов`язань за Договором. 
		46.          Приміщення знаходилося в користуванні скаржника, в нього була можливість сплачувати орендні платежі за Договором. При цьому відсутність у скаржника коштів на оплату оренди не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч.2 ст. 617 ЦК та ч.2 ст. 218 ГК. 
		47.          Крім того, п. 2.3.2. договору передбачає можливість передання приміщення в суборенду, тобто припускає використання приміщення скаржником і з іншими цілями (отримання доходу від суборендаря).
		48.          Також ТОВ не надано належних і допустимих доказів того, що аптечні заклади протягом карантину припиняли свою роботу. 
		49.          При цьому факт неотримання ТОВ відповідної ліцензії, що надала б йому можливість використовувати орендоване приміщення за призначенням, так само не може вважатись форс-мажором (обставиною непереборної сили). 
		50.          Так, у заяві на отримання ліцензії для провадження господарської діяльності з виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами зазначаються всі місця провадження виду господарської діяльності, що ліцензується (п.6 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №929). 
		51.          При цьому відповідно до п.4 вказаних Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) здійснюється: 1)   для виробництва (виготовлення) лікарських засобів в умовах аптеки через аптеку; 2)   для оптової торгівлі лікарськими засобами через аптечний склад (базу); 3)   для роздрібної торгівлі лікарськими засобами через аптеку, аптечний пункт. 
		52.          Отриманню ТОВ відповідної ліцензії мало передувати укладення договору оренди відповідного приміщення. А тому неотримання скаржником ліцензії на провадження відповідної господарської діяльності фактично унеможливлює використання приміщення відповідно до мети оренди, визначеної Договором. 
		53.          Пунктом 10 відповідних Ліцензійних умов передбачено, що орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше десяти робочих днів з дня отримання органом ліцензування заяви про отримання ліцензії та документів, що додаються до заяви. Зазначеним пунктом також визначено умови, за дотримання заявником яких уповноважений орган приймає рішення про видачу відповідної ліцензії. При цьому Закон "Про ліцензування видів господарської діяльності" гарантує право на оскарження рішень уповноваженого органу, в тому числі щодо відмови у видачі ліцензії. 
		54.          З огляду на законодавче закріплення Порядку отримання ліцензії скаржник, який, як він стверджує, тривалий час займається аптечним бізнесом, знав або принаймні мав знати про існування ризику отримати відмову у видачі ліцензії. 
		55.          Крім того, хоча скаржник посилається на неможливість отримання ліцензії для відкриття аптечного закладу у зв`язку з введенням карантину, однак робота державних органів в дистанційному режимі та збільшення строків розгляду документів, на які посилається скаржник, не свідчать про відсутність об`єктивної можливості отримати таку ліцензію.
		56.          Більше того, в матеріалах справи відсутні документи, які б доводили подання скаржником пакету документів до ліцензійного органу та затримку у їх розгляді чи відмову. 
		57.          Відповідно, невидача скаржнику уповноваженим органом ліцензії на провадження відповідного виду господарської діяльності, що призвела до неможливості виконання ТОВ умов Договору в частині використання орендованого приміщення відповідно до мети його оренди, не має ознак надзвичайності і невідворотності. 
		58.          Верховний Суд висловлював позицію, відповідно до якої обставина, яка залежить від волі третіх осіб не може вважатись такою, що має ознаки надзвичайності і невідворотності (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №   926/2342/16). 
		59.          Таким чином, суди дійшли правильних висновків про те, що скаржник не довів існування форс-мажорних обставин як підстави для розірвання договору. 
		Щодо правових підстав для розірвання договору у зв`язку з істотною зміною обставин
		60.          Суди попередніх інстанцій вважали, що скаржником не доведено правових підстав для розірвання договору в судовому порядку згідно ст. 652 ЦК з посиланням на істотну зміну обставин. 
		61.          При цьому ТОВ у своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій надали неправильну правову оцінку встановленим ними фактам та вважає, що у цій справі мала місце істотна зміна обставин, що дає підстави для застосування ст.652 ЦК. 
		62.          Тому для правильного вирішення справи необхідно з`ясувати, чи існують підстави для розірвання Договору у зв`язку з істотною зміною обставин. 
		63.          Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. 
		64.          На відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов`язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов`язання таким чином, що виконання такого зобов`язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов`язання.
		65.          Подібна позиція щодо суті істотної зміни обставин була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17. 
		66.          Стаття 652 ЦК містить приписи для ситуацій, коли сторона об`єктивно може виконати зобов`язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку. В цьому разі виникає потреба зміни умов зобов`язання (договору) до змінених суттєвим чином обставин. 
		67.          Стаття 652 ЦК передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
		68.          Відповідно до ч.2 ст. 652 ЦК, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
		69.          Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що закон пов`язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір. 
		70.          ТОВ посилається на те, що на момент укладення Договору він не знав та не міг знати про можливе введення карантину та неотримання ним ліцензії як наслідок такого введення. Разом з тим, як було зазначено вище, скаржник не надав доказів на підтвердження того, що він дійсно звертався до уповноваженого органу щодо отримання такої ліцензії. 
		Крім того, ризик неотримання скаржником ліцензії, яка необхідна для функціонування аптечного закладу, який мав бути розміщений в орендованому ним приміщенні, міг бути пов`язаним не лише з введенням карантину та обмеженого функціонування ліцензійного органу, однак і з отриманням відмови в її видачі на підставі того, що за результатами розгляду заяви ТОВ, уповноважений орган дійшов висновку про невідповідність наданої інформації ліцензійним вимогам. 
		71.           З матеріалів справи не вбачається, що ТОВ вчиняв дії, спрямовані на усунення такої обставини, зокрема шляхом оскарження дій/бездіяльності ліцензійного органу щодо невидачі йому ліцензії або шляхом передання приміщення в суборенду відповідно до п. 2.3.2. Договору. 
		72.          При цьому розірвання Договору в односторонньому порядку матиме наслідком порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить заінтересовану сторону - ФОП того, на що він розраховував при укладенні Договору. 
		73.          Так, за загальним правилом, передбаченим ст. 629 ЦК, договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.
		74.          Відповідно до ст. 651 ЦК України не допускається одностороння зміна або розірвання договору, крім випадків, коли це передбачено законом або самим договором.
		75.          Укладаючи Договір сторони погодили його строки, розмір та порядок оплати, а також підстави для його припинення, зазначаючи, що його чинність припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, або дострокового розірвання за взаємною згодою сторін (п. 7.3 Договору). 
		76.          Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ФОП припинив діяльність власної аптеки з метою укладення Договору. Відповідно, розірвання Договору в односторонньому порядку фактично позбавить його можливості на отримання частини орендних платежів, на які він законно розраховував внаслідок оренди. 
		77.          При цьому необхідно враховувати, ТОВ та ФОП укладали Договір як суб`єкти господарської (підприємницької) діяльності. 
		78.          Відповідно до ст.   ст. 42, 44 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
		79.          У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
		80.          Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.
		81.          Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19. 
		82.          Передбачаючи в Договорі підстави його припинення, які обмежуються закінченням строку, на який його було укладено, та достроковим розірванням за взаємною згодою сторін або за умови попереднього відстрочення виконання сторонами своїх зобов`язань при настанні форс-мажорних обставин і не визначаючи можливості і підстав для безумовного дострокового розірвання такого Договору на вимогу сторони, ТОВ та ФОП шляхом вільного волевиявлення приймали на себе ризик настання обставин, що унеможливлять виконання ним взятих на себе зобов`язань. Тому наслідки реалізації такого ризику мають бути покладені на сторін рівною мірою. 
		83.          Тому ТОВ мав можливість передати приміщення в суборенду в порядку п.2.3.2 Договору, звернутись до ФОП про відстрочення виконання взятих на нього зобов`язань на термін до двох місяців, в тому числі в частині оплати, звернутись до ФОП щодо зменшення або звільнення від орендної плати на підставі ст. 762 ЦК тощо.  
		84.          Звертаючись до суду з позовом про розірвання Договору, ТОВ обрав такий спосіб захисту, який порушує співвідношення майнових інтересів сторін як суб`єктів господарювання. 
		85.          Таким чином, Верховний Суд висновує про відсутність умов, визначених ч. 2 ст.652 ЦК, дотримання яких необхідне для розірвання договору на підставі істотної зміни обставин. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		86.          Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		87.          За ч. 1 ст. 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		88.          Ураховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції у цій справі підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
		Судові витрати
		89.          Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється (ч. 14 ст. 129 ГПК).
		Керуючись ст. ст. 287, 297, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Медична компанія "Іріс" у задоволенні касаційної скарги.
		2.          Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 14.12.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 22.03.2021 у справі №912/3323/20 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                       І.   Кондратова 
		 
		Судді                                                                                  С. Бакуліна 
		 
		                                                                                                                     О. Кібенко
		 
		Відповідно до ч. 3 ст. 314 ГПК постанову оформила суддя Кібенко О.Р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...