Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 663/267/19 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 02.09.2021.
Дата набрання законної сили: 25.08.2021
Номер судового провадження: 51-3344км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018230230001727

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		25 серпня 2021 року
		м. Київ
		справа № 663/267/19
		провадження № 51-3344км20
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисника (у режимі відеоконференції)  ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Скадовського районного суду Херсонської області від17січня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 14 травня 2020року, які постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018230230001727, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Верішен Гориського району Республіки Вірменія, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст.89Кримінального кодексу України (далі  КК) не має судимостей,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
		 
		Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Скадовського районного суду Херсонської області від 17 січня 2020 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. 
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин, 04листопада 2018 року приблизно о 11:50, перебуваючи біля приміщення «Національна лотерея» на вул. Сергіївській, 17-А у м. Скадовську Херсонської області, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин умисно не менше двох разів ударив    ОСОБА_8 дерев`яною палкою у голову, спричинивши тим самим останньому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння.
		Херсонський апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2020 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без змін, а апеляційну скаргу його захисника  без задоволення.
		Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала, та заперечення інших учасників провадження 
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		По суті, в касаційній скарзі засуджений вказує на те, що місцевим судом йому призначено занадто суворе покарання, без урахування конкретних обставин справи та обставин, які його пом`якшують. Зокрема, на думку засудженого, судом не було враховано противоправної поведінки потерпілого, його перебування у стані сильного душевного хвилювання, викликаного такою поведінкою потерпілого, відшкодування завданої потерпілому шкоди та позиції останнього щодо призначення йому покарання. 
		Також вказує, що місцевим судом взагалі не вирішувалось питання щодо правильності кваліфікації його дій, оскільки, на його думку, матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження його умислу на заподіяння потерпілому саме тяжких тілесних ушкоджень. 
		До того ж, як зазначає засуджений, досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснювалось неповноважним слідчим, оскільки в матеріалах справи відсутня постанова керівника органу досудового розслідування про призначення слідчого для здійснення досудового розслідування, а тому він вважає, що всі зібрані у справі докази є недопустимими. 
		У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого потерпілий ОСОБА_8 вказує на можливість її задоволення, оскільки йому відшкодована матеріальна і моральна шкода.
		Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
		У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу засудженого, просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі, скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Також захисник просив у разі скасування оскаржуваних щодо його підзахисного судових рішень звільнити останнього з-під варти. 
		Прокурор, надавши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги, просила постановлені судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без змін. 
		Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу (далі  КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Відповідно до ч. 2ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
		Попри те, що засуджений посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, суть доводів, наведених в його касаційній скарзі, полягає у незгоді з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів і, відповідно, встановленими фактичними обставинами справи, що з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє цих доводів касаційної скарги. 
		Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.
		Як зазначено уст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
		Зокрема, такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які були очевидцями події, даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 08 грудня 2018 року, протоколі огляду від 07 листопада 2018 року (яким оглянуто оптичний диск, виданий ОСОБА_11 , та на якому містився відеофайл, записаний на мобільний телефон останньої), протоколі огляду від 21 січня 2019 року (яким оглянуто оптичний диск, виданий ОСОБА_12 (адміністратор у « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), та на якому містився відеофайл з камер спостереження в приміщенні «Національна лотерея»), у висновку експерта від 05 травня 2018 року № 90, яким, зокрема, визначено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , їх локалізацію, давність та механізм утворення, а також іншими доказами, зміст яких детально наведено у вироку.
		Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи сторони захисту про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними. 
		Установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК. 
		Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга засудженого не містить.
		Доводи засудженого щодо неправильної кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 121 КК і необхідності їх кваліфікації за ст. 128 КК, оскільки, на його думку, матеріали кримінального провадження не містять доказів на підтвердження того, що він умисно заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, Верховний Суд вважає безпідставними, виходячи з такого. 
		Обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
		Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановленням причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. 
		Кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (ст. 128 КК) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб`єктивною стороною цей злочин проявляється в необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
		Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК) здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.
		Як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_7 після конфлікту зі свідком ОСОБА_10 пішов на будівництво, взяв дерев`яну палку та, повернувшись до закладу «Національна лотерея», біля входу підійшов до потерпілого ОСОБА_8 ззаду і цією палкою завдав не менше двох ударів у життєво важливий орган  голову потерпілого, спричинивши тим самим останньому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння у вигляді забійної рани голови, забою м`яких тканин голови, багатоуламкового та втиснутого перелому кісток склепіння черепа з переходом на основу справа, забою головного мозку середнього ступеня, крововиливів над і під твердими мозковими оболонками правої півкулі головного мозку, крововиливу в м`які мозкові оболонки, а також ушкоджень на обличчі, перелому правої вилицевої кістки, перелому тіла нижньої щелепи справа, крововиливу в м`які тканини правої орбітальної ділянки, крововиливу в білкову оболонку правого ока.
		Таким чином, за встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_7 носили активний характер та останній раптово діяв щодо потерпілого.
		Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію та характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що засуджений, умисно завдаючи удари дерев`яною палкою в голову потерпілого без будь-якого попередження, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, бажав заподіяти шкоду здоров`ю потерпілого, хоча й не усвідомлював, яку ж саме шкоду здоров`ю (за тяжкістю тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, а отже, достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій. 
		Дії особи, яка завдає удару іншій, з невизначеним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень мають кваліфікуватися за наслідками таких дій, що фактично настали.
		Отже, за встановлених судами першої і апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно. 
		Посилання засудженого на постанову Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 1-100/11 (провадження 51-131км18) є необґрунтованими, оскільки обставини цього кримінального провадження істотно відрізняються від обставин справи № 1-100/11. Зокрема, у справі № 1-100/11 Верховний Суд встановив, що тяжке тілесне ушкодження було не безпосереднім наслідком заподіяного засудженим удару в ділянку голови потерпілого, арезультатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чогозасуджений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити (про що свідчили показання засудженого, потерпілого, свідків та висновок експерта), у зв`язку із чим Суд перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 121 КК на ст. 128 КК. У цьому ж кримінальному провадженні було чітко встановлено, що виявлені на тілі потерпілого тілесні ушкодження були заподіяні в результаті завданих засудженим ударів у голову потерпілого. Більше того, за висновками експертизи від 05 грудня 2018 року № 90 виявлені в потерпілого ОСОБА_8 тілесні ушкодження не характерні для утворення їх внаслідок падіння потерпілого з висоти власного росту на тверду поверхню, а також внаслідок завдання ударів руками. 
		На цих підставах Верховний Суд відхиляє вказані доводи засудженого. 
		Не погоджується Верховний Суд і з доводами засудженого про те, що в момент заподіяння потерпілому ударів він перебував у стані сильного душевного хвилювання. 
		Суд виходить із того, що кваліфікація дій винного за ст. 123 КК (у редакції, чинній на момент вчинення злочину) можлива лише тоді, коли обставини справи свідчать про наявність трьох обов`язкових елементів цього складу злочину: стан раптово виниклого сильного душевного хвилювання у винної особи; протизаконне насильство, систематичне знущання чи тяжка образа з боку потерпілого; причинний зв`язок між діями потерпілого та діями винної особи.
		За відсутності хоча б одного з цих елементів дії винної особи не можуть бути кваліфіковані за ст. 123 КК. 
		При цьому стан сильного душевного хвилювання  це такий стан психіки особи, який раптово виникає і швидко минає, за якого у свідомості особи домінує сильна емоція, що значною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
		Як установили суди попередніх інстанцій на підставі досліджених місцевим судом доказів, конфлікт відбувся між ОСОБА_7 і свідком ОСОБА_10 , а не з потерпілим ОСОБА_8 , і свідок лише вивів засудженого на вулицю та повернувся до приміщення «Національна лотерея», а засуджений через не менше ніж 5 хвилин (за показаннями свідка ОСОБА_9 5-10 хвилин) повернувся до зазначеного закладу, де на вході палкою, яку заздалегідь відшукав на будівництві, завдав ударів у голову потерпілого. 
		Таким чином, матеріали кримінального провадження не містять жодних доказів на підтвердження факту неправомірної поведінки потерпілого по відношенню до засудженого, зокрема жорстокого поводження, приниження честі і гідності або системного характеру такого поводження з боку потерпілого, а також що засуджений під час події перебував у стані вираженої емоційної напруги, ступінь якої досягав такого рівня, який позбавляв його можливості усвідомлювати реальний зміст власних дій, повною мірою керувати ними та передбачати їх наслідки.
		Безпідставними є доводи засудженого про те, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснено неуповноваженим слідчим.
		Верховний Суд зауважує, що в матеріалах даного кримінального провадження відсутня постанова керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого, але міститься письмове доручення від 04 листопада 2018 року, яким начальник СВ Скадовського ВП Новокаховського відділу поліції ГУНП в Херсонській області доручає старшому слідчому цього відділу ОСОБА_13 провести досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, а 06 листопада 2018 року аналогічним дорученням здійснення досудове розслідування доручено слідчому ОСОБА_14 .
		Засуджений, аргументуючи своїй доводи в цій частині, не заперечує, що відповідні документи, якими доручено слідчим проведення досудового розслідування, наявні в матеріалах кримінального провадження, однак, на його думку, вони не відповідають вимогам статей 39, 110 КПК, оскільки складені у формі «доручення», а не у формі «постанови».
		У судовому засіданні захисник, підтримуючи таку позицію засудженого посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі  об`єднана палата) від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 (провадження 51-4584кмо18), в якій зроблено висновок про те, що за змістом статей 36, 37, 110 КПК рішення про призначення (визначення) прокурора, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, та у разі необхідності групи прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, обов`язково повинно прийматись у формі постанови, яка має міститись у матеріалах досудового розслідування для підтвердження факту наявності повноважень. Така постанова має відповідати передбаченим КПК вимогам до процесуального рішення в формі постанови, у том числі, бути підписаною службовою особою, яка її прийняла. Відсутність зазначеної постанови в матеріалах досудового розслідування або її непідписання керівником відповідного органу прокуратури обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора (прокурорів), який не мав на те законних повноважень.
		З урахуванням того, що порядок визначення прокурора і слідчого в конкретному кримінальному провадженні врегульований у чинному КПК в різних статтях, але ці норми містять схожі формулювання, колегія суддів направила це кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати для вирішення питання, зокрема, щодо подібності правовідносин в питаннях порядку призначення (визначення) слідчого (як у цій справі) та призначення (визначення) прокурора (що було предметом розгляду, об`єднаної палати у справі № 754/7061/15).
		Ухвалою об`єднаної палати від 10 червня 2021 року кримінальне провадження, що розглядається було повернуто для розгляду колегією суддів.
		Об`єднана палата, зокрема, зауважила, що порушувані у вказаних кримінальних провадженнях правові питання є очевидно відмінними.
		На обґрунтування такої позиції об`єднана палата вказала, що в її рішенні від 22 лютого 2021 року сформульовано правовий висновок у результаті розгляду правової ситуації, яка була обумовлена відсутністю у матеріалах досудового розслідування постанови про призначення прокурора або ж відсутністю підпису прокурора на такій постанові. У ньому не ставилося і не вирішувалося питання про можливість підтвердження повноважень процесуальної особи на участь у досудовому розслідуванні у конкретному кримінальному провадженні іншим (ніж постанова) процесуальним документом  на підставі доручення. Таким чином, вказаний правовий висновок не містить орієнтирів про альтернативність процесуальних засобів (доручення чи постанова) у питанні підтвердження повноважень різних процесуальних осіб сторони обвинувачення. 
		Окрім того, об`єднана палата щодо відсутності подібності правовідносин у вказаних кримінальних провадженнях (у цьому і №754/7061/15) зауважила на тому, що в них йдеться про різних процесуальних суб`єктів. Так, правовий висновок у постанові об`єднаної палати від 22 лютого 2021 року стосується порядку призначення прокурора у конкретному кримінальному провадженні, тоді як у розглядуваному кримінальному провадженні вказується на визначення слідчого шляхом надання письмового доручення начальника слідчого відділу.
		До того ж схожість нормативного регулювання порядку визначення прокурора і слідчого, на думку об`єднаної палати, не є лише способом закріплення нормативних приписів, які регламентують різні за своїм змістом правовідносини, а тому спосіб правової регламентації не є свідченням однаковості процесуальних статусів та повноважень.
		Також, передаючи це кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, колегія суддів, зокрема, посилалась на рішення Верховного Суду у постановах від 17і24 березня 2021 року у справах №281/422/18 (провадження № 51-5167км20) та №127/10042/18 (провадження № 51-6058км20), де було вказано про обов`язковість прийняття рішення про визначення уповноважених осіб, які здійснюватимуть повноваження слідчих у конкретному кримінальному провадженні, у формі постанови. Такий висновок колегії суддів, окрім іншого, обґрунтували посиланням на висновок об`єднаної палати у справі № 754/7061/15.
		Разом з тим об`єднана палата, повертаючи кримінальне провадження на розгляд колегії суддів, вказала, що наведене ілюструє інтерпретацію в застосуванні колегіями суддів вказаного правового висновку, оскільки у змісті зазначених судових рішень визнається лише узгодженість правового висновку з розглядуваними правовідносинами, а отже, йдеться про тенденцію в застосуванні, а не вказівку на ідентичність.
		Отже, зважаючи на наведені висновки об`єднаної палати, викладені в ухвалі від 10червня 2021 року, колегія суддів, розглядаючи доводи касаційної скарги засудженого в цій частині, доходить такого висновку. 
		У ст. 110 КПК, на яку посилається ОСОБА_7 , дійсно зазначено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови.
		Однак за змістом пунктів 8, 17 ч. 1 ст. 3 цього Кодексу керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб`єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК  39 та 40. Положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов.
		Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, зокрема: посада особи керівника органу досудового розслідування, час і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР, попередню правову кваліфікацію та вказівки щодо проведення якісного, ефективного і оперативного досудового розслідування (як у цій справі), не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні. 
		Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.
		На підставах наведеного Верховний Суд не вважає істотним порушенням вимог процесуального закону (ст. 412 КПК) визначення керівником органу досудового розслідування слідчого на підставі процесуального документа  доручення, а тому Суд відхиляє ці доводи касаційної скарги засудженого. 
		Неспроможними вважає Верховний Суд доводи засудженого щодо суворості призначеного йому місцевим судом покарання. 
		Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, атакож запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. 
		Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. 
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК. 
		Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
		Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.
		При призначенні покарання засудженому  ОСОБА_7  судами враховано характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину (тяжкий злочин), дані про його особу, який в силу ст. 89 КК не судимий, офіційно не працює, одружений, проживає з батьками  пенсіонерами, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Також зважив суд на наслідки, які настали від вчиненого злочину, відношення засудженого до скоєного та думку потерпілого, який на час розгляду кримінального провадження місцевим судом просив призначити засудженому покарання з реальним його відбуванням. Крім того, не встановив суд і обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання засудженого. 
		З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції статті. На обґрунтування свого рішення місцевий суд навів у вироку відповідні мотиви. 
		Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги сторони захисту і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду в частині визначеного засудженому заходу примусу, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи і підстави для прийняття такого рішення.
		Позиція потерпілого, який під час апеляційного розгляду висловився про можливість призначення ОСОБА_7 покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, на якій акцентує увагу сторона захисту у своїй касаційній скарзі, хоча і може бути врахована судом при призначенні покарання, однак у цій справі не є вирішальною з огляду на конкретні обставини вчиненого засудженим злочину, який після того, як його вивели із закладу «Національна лотерея», відшукав дерев`яну палку і, повернувшись до зазначеного закладу, на вході підійшов до потерпілого (який жодних дій до засудженого не вчиняв) ззаду і не очікувано для останнього завдав не менше двох ударів цією палкою у життєво важливий орган  голову, заподіявши тим самим останньому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, що свідчить про суспільну небезпеку дій ОСОБА_7 .
		Крім того, звертає увагу Верховний Суд і на відношення засудженого до вчиненого ним злочину, який під час розгляду кримінального провадження судами попередніх інстанцій висловлював різні версії отримання потерпілим тілесних ушкоджень і лише після призначення йому реального покарання місцевим судом вжив заходів щодо відшкодування потерпілому завданої шкоди і фактично визнав, що вдарив потерпілого палкою по голові. 
		З урахуванням наведеного, на переконання Верховного Суду, призначене  ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, є пропорційним і співмірним ступеню тяжкості вчиненого та його наслідкам, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості. 
		Касаційна скарга засудженого не містить переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність висновків щодо правильності призначеного засудженому покарання та справедливості обраного йому заходу примусу.
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування судових рішень, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.
		З урахуванням викладених висновків Верховного Суду щодо законності і обґрунтованості постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання захисника про звільнення його підзахисного з-під варти. 
		Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436438, 441, 442КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення, а постановлені у справі рішення  без зміни.
		На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
		Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Скадовського районного суду Херсонської області від17січня 2020 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 14 травня 2020року щодо нього  без зміни.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
		Судді
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...