Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/5626/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Шахрайство.
Надіслано для оприлюднення: 31.08.2021. Зареєстровано: 01.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 03.09.2021.
Дата набрання законної сили: 25.08.2021
Номер судового провадження: 11-кп/802/570/21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020030000000059

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 161/5626/20  Провадження №11-кп/802/570/21 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1  Категорія:ч.2 ст. 190 КК України  Доповідач:                 ОСОБА_2 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		25 серпня 2021 року                                 місто Луцьк
		 
		Волинський апеляційний суд у складі:
		 
		головуючого судді             ОСОБА_2 ,
		суддів                     ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		з участю секретаря              ОСОБА_5 ,
		прокурора                      ОСОБА_6 ,
		обвинуваченого                 ОСОБА_7 ,
		захисника                     ОСОБА_8 ,
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні кримінальнепровадження,внесене доЄРДР за№ 12020030000000059від 12.02.2020за апеляційнимискаргами прокурорау кримінальномупровадженні ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7  на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2021 року,
		В С Т А Н О В И В
		Даним вироком  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Малогвардійська Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , гр. України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, в порядку ст.89 КК України  судимості не має
		визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні  за ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України та виправдати його, на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України, а також засуджено за:
		ч.2 ст.15, ч.2 ст.190 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
		   Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 , до набрання вироком законної сили залишено попередній, - тримання під вартою.
		   Строк тримання під вартою обвинуваченого постановлено рахувати з 12 лютого 2020 року, тобто з моменту його фактичного затримання.
		Вироком вирішено долю речових доказів та арештованого майна.
		 
		   За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 15 ч.2 ст.190 КК України при таких обставинах.
		   Так ОСОБА_7 діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження та невстановленою досудовим розслідуванням особою, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, вирішив шляхом обману незаконно заволодіти грошовими коштами незнайомої йому людини, а саме з використанням мобільного зв`язку зателефонувати випадковій особі, ввійти до неї в довіру, представившись близькою особою, після чого повідомити про неіснуючий факт потрапляння в дорожньо-транспортну пригоду, що спричинило тілесні ушкодження третій особі та стало підставою для реєстрації кримінального провадження за ст. 286 КК України, та відповідно висловити прохання надати йому грошові кошти для передачі працівникам правоохоронних органів в якості неправомірної вигоди з метою закриття кримінального провадження, а також відшкодування шкоди особі, потерпілої від дорожньо-транспортної пригоди, з подальшим оберненням отриманих коштів на свою користь.
		   У подальшому, вищевказана невстановлена досудовим розслідуванням особа, керуючись попередньо узгодженим злочинним планом з ОСОБА_7 , 12 лютого 2020 року, близько 11 год. 30 хв., зателефонувала на стаціонарний номер телефону НОМЕР_1 службового кабінету начальника слідчого відділу Луцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_10 та представилася знайомим останнього на ім`я ОСОБА_11 . В ході телефонної розмови згадана особа повідомила, що під час руху на автомобілі вчинив наїзд на пішохода, внаслідок чого останній отримав тілесні ушкодження. Після цього, невстановлена особа, змінивши голос, представилася слідчим у кримінальному провадженні ОСОБА_12 та повідомила, що зможе допомогти ОСОБА_11 з вирішенням питання про закриття кримінального провадження, зазначивши, що це можливо лише шляхом надання ОСОБА_10 грошових коштів в сумі 200 тис. грн. в якості неправомірної вигоди прокурору, який є процесуальним керівником в кримінальному провадженні відносно ОСОБА_11 , та матеріальної допомоги потерпілій особі. В ході даної розмови, невстановлена досудовим розслідуванням особа, наголосила ОСОБА_10 , що питання про закриття кримінального провадження по факту заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень внаслідок наїзду на неї ОСОБА_11 , тягне за собою серйозні наслідки, які можливо полягатимуть у позбавленні волі останнього з позбавленням права керування транспортним засобом.
		    ОСОБА_10 , будучи введеним в оману з приводу особи, з якою спілкувався по телефону, реально сприйнявши її за свого знайомого ОСОБА_11 , а також поставленим ОСОБА_7 і особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження та невстановленою досудовим розслідуванням особою в умови, за яких останні запевнили його, що зобов`язуються передати грошові кошти прокурору та потерпілій особі за вчинення вище обумовлених дій, а також в умови, за яких відмова від передачі ОСОБА_10 вказаної суми коштів могла потягнути прийняття негативного рішення, погодився на такі протиправні вимоги останніх, але зазначив, що зможе надати лише 1850 доларів США, що еквівалентно на момент вчинення злочину за офіційним курсом НБУ 45 177 гривень, оскільки сума неправомірної вигоди названа зазначеними особами для нього надто велика, на що ті погодилися.
		   Після цього, 12 лютого 2020 року, близько 12 год. 30 хв., попередньо домовившись в ході телефонної розмови по мобільному телефону про зустріч з ОСОБА_10 у квартирі АДРЕСА_2 , ОСОБА_7 , діючи умисно, згідно погодженого плану, прибув разом з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження на обумовлене місце з метою отримання грошових коштів в сумі 1850 доларів США, які за попередньою домовленістю із ОСОБА_10 призначалися для передачі в якості неправомірної вигоди прокурору та матеріальної допомоги потерпілій особі. В подальшому, продовжуючи діяти згідно злочинного плану, виконуючи відведу йому роль ОСОБА_7 зобов`язаний був особисто отримати у ОСОБА_10 грошові кошти, які мав намір обернути на свою користь, а особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження в той час мав доставити ОСОБА_7 на місце зустрічі, здійснювати візуальне спостереження та в результаті успішної передачі грошей перевезти ОСОБА_7 з грошовими коштами до місця призначення. Для цього ОСОБА_7 , увійшовши у під`їзд вищевказаного будинку піднявся до квартири вказаної ОСОБА_13 де мала відбутися передача грошей та в ході зустрічі з особою, яка мала передати гроші, представившись стажистом прокуратури, висловив відповідну вимогу про їх передачу з метою подальшої доставки в прокуратуру, однак був затриманий на місці події працівниками поліції.
		    ОСОБА_7 , особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження та невстановлена досудовим розслідуванням особа, виконали усі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі, оскільки ОСОБА_7 і особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження були затримані працівниками Луцького ВП ГУНП у Волинській області на місці вчинення кримінального правопорушення.
		   Окрім цього органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що він,діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з особою, матеріали відносно якої виділені в окрема провадження та невстановленою досудовим розслідуванням особою, шляхом умовлянь та повідомлення завідомо неправдивої інформації, яка полягала у запевнені ОСОБА_10 у необхідності передачі грошових коштів для закриття кримінального провадження за вчинення ДТП його знайомим ОСОБА_11 , яке насправді не відбулось, схилили останнього до передачі грошових коштів у розмірі 1850 доларів США, що еквівалентно на момент вчинення злочину за офіційним курсом НБУ 45 177 гривень, в якості неправомірної вигоди прокурору, посада якого відноситься до службових осіб, які займають відповідальне становище, та матеріальної допомоги особі, потерпілої від ДТП, і такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.4 ст.27, ч.3 ст.369 КК України, якпідбурювання до надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Однак дане обвинувачення не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення не доведено винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, а можливість здобуття інших доказів вичерпана і не пропонується стороною обвинувачення.
		Не погоджуючись з вироком суду прокурор у кримінальному провадженні просить його скасувати як незаконний та необґрунтований у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, а його висновки не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. 
		Вважає висновки суду в частині виправдання ОСОБА_7 за ч.4 ст. 27 ч.4 ст. 369 КК України необґрунтованими, оскільки матеріалами повністю доводиться обвинувачення за даною нормою, а тому судом дана невірна оцінка наданим доказам.
		Крім того посилається, що безпідставне виправдання обвинуваченого за ч.4 ст. 27 ч.4 ст. 369 КК України потягнуло безпідставне призначення мякого покарання. При призначенні покарання судом не було враховано позицію потерпілого ОСОБА_10 , який наполягав на суворому покаранні винного.
		Прокурор просить вирок суду скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати винним ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 27 ч.3 ст. 369 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки без конфіскації майна. За ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 190 КК України призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
		Зарахувати ОСОБА_7 у строк відбуття покарання термін його попереднього ув`язнення з 12 лютого 2020 року, згідно ст. 72 КК України. Початок відбуття покарання з моменту затримання в порядку ст. 208 КПК України тобто з 12 лютого 2020 року.
		Речові докази: одна сумка з одягом, мобільний телефон "IPhone" сірого кольору, куртка матерчата, дві шапки, флеш картка,два мобільні телефони "Nomi" повернути за належністю ОСОБА_7 . В решті вирок залишити без змін
		В апеляційній скарзі обвинувачений оскаржує вирок суду першої інстанції з мотивів його незаконності та необґрунтованості, невідповідності його висновків фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що на його думку призвело до безпідставного засудження невинуватої у скоєнні злочину особи.
		На переконання апелянта, суд необґрунтовано визнав його винним у вчиненні закінченого замаху на вчинення шахрайства, скоєного за попередньою змовою групою осіб, адже не враховано, що він ні з ким про вчинення злочину не домовлявся. На місце передачі грошових коштів прибув за вказівкою свого роботодавця у якості кур`єра.
		Поруч з цим судом дана невірна оцінка доказам у кримінальному провадженні, адже в основу його обвинувачення покладено відезапис, який як доказ не можна вважати допустимими, оскільки на ньому ведеться не повне відеофіксування, а змонтоване відео, що зумовлює втрату доказового значення цього доказу.
		Просить надати оцінку порушенням його прав при проведенні затримання, та застосуванню до нього незаконних методів досудового розслідування.
		Посилаються на передчасність, суперечливість та непереконливість висновку сторони обвинувачення та місцевого суду про винуватість його винуватість, оскільки ні під час досудового розслідування, ні під час судового провадження не перевірялась версія самого обвинуваченого про те, що він був лише кур`єром.
		Обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок, постановити новий вирок, яким виправдати його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 190 КК України.
		   Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, думку обвинуваченого та захисника, які апеляційну скаргу ОСОБА_7 підтримали, скаргу прокурора заперечили, міркування прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, заперечив скаргу обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
		Відповідно до приписів ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
		Згідно з положеннями ст. 2 КПК Українизавданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.
		Статтею 17КПК України встановлено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.
		Згідно до положень ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.
		Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.
		Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ при винесенні вироків» №5 від 29.06.1990 року, в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні, а всі сумніви у справі, в тому числі що стосуються достатності зібраних фактичних даних, якщо вичерпані всі можливості їх доповнення та усунення, повинні тлумачитися і вирішуватися на користь підсудних.
		Положення ст.ст.370,373КПКУкраїни регламентують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи. Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу. При цьому, саме сторона обвинувачення несе тягар доведення вини і зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
		Відповідно до п.3 ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст.374 КПК України у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.
		Виправдовуючи ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 27 ч.3 ст. 369 КК України, яке йому інкримінувалося органом досудового розслідування, суд першої інстанції з достатньою повнотою мотивував своє рішення та вказав, що винуватість обвинуваченого є недоведеною, так як під час судового розгляду не були встановлені достатні та допустимі докази для доведення події вчинення кримінального правопорушення.
		Апеляційним судом встановлено, що ухвалюючи виправдувальний вирок в цій частині, суд першої інстанції під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч.2 ст.22 КПК України, згідно якої сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив представлені сторонами докази, у тому числі й ті, на підставі яких було пред`явлено обвинувачення ОСОБА_7 , навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.
		При розгляді кримінального провадження суд першої інстанції вірно оцінив кожен наданий доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності.
		При цьому, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи не тільки із вимог національного законодавства України, а і з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі» Бочаров проти України від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року) в пункті 45 якого зазначено, що «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі» Ірландія проти Сполученого Королівства»). 
		Перевіряючи зібрані досліджені судом першої інстанції у даному кримінальному провадженні докази, апеляційний суд встановив, що обвинувачений, отримуючи гроші від потерпілого при обставинах встановлених місцевим судом, діяв з метою заволодіння ними шляхом повідомлення потерпілому неправдивих відомостей, тобто шляхом обману, під приводом необхідності передачі в якості неправомірної вигоди грошових коштів вигаданим службовим особам у вигаданому кримінальному провадженні, а тому висновки суду про необхідність кваліфікацій дій ОСОБА_7 лише за ч.2 ст. 15 ст. 190 КК України як закінченого замаху на заволодіння чужим майном шляхом обману є вірними, та додаткової кваліфікації за ч.4 ст. 27 ч.3 ст. 369 КК України не потребують. Версія обвинуваченого про передачу грошей в якості неправомірної вигоди службовим особам була висловлена ОСОБА_10 з метою отримання доступу до них та направлена на заволодіння ними. 
		З такими висновками погоджується суд апеляційної інстанції.
		Так дослідженими місцевим судом та перевіреними апеляційним судом доказами, зокрема показаннями свідків, письмовими доказами встановлюється відсутність достовірних даних про те, що ОСОБА_7 підбурив потерпілого до надання неправомірної вигоди службовим особам, які займають відповідальне становище, оскільки доказів того, що кошти необхідно надати саме працівникам правоохоронних органів з метою вирішення питання про закриття кримінального провадження не встановлено.
		Апеляційний суд знаходить вірними висновки місцевого суду про те, що фактично не було такої службової особи у даному кримінальному провадженні, якій обвинувачений ОСОБА_7 мав би передати кошти та яка в контексті обвинувачення за ст.369 КК України, могла би своїми службовими діями посприяти у вирішенні питання, щодо не притягнення до кримінальної відповідальності знайомого потерпілого, як і не існувало самого факту дорожньо-транспортної пригоди та внесення відповідних відомостей про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України до ЄРДР.
		Крім того, апеляційний суд погоджується із рішенням суду першої інстанції, що обвинувачений діяв спрямовано та у своїх особистих інтересах, а тому приходить до висновку, що в діях обвинуваченого відсутній склад злочину у виді підбурювання до надання неправомірної вигоди за вчинення службовою особою в інтересах того, хто надає таку вигоду будь-якої дії з використанням службового становища, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.
		Ухвалення нового обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , як про просить прокурор, при відсутності клопотань сторін про дослідження апеляційним судом доказів, є неможливим і з суто процесуальної точки зору, адже апеляційний суд не має права надати іншу оцінку доказам, ніж та, яку дав суд першої інстанції, безпосередньо не дослідивши їх. Тоді як суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення докази, на ґрунті яких ухвалив виправдувальний вирок в цій частині.
		   А відтак, доводи прокурора про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у даному кримінальному провадженні не ґрунтуються на законі.
		   Таким чином, на думку апеляційного суду, місцевий суд вірно встановив, що у кримінальному провадженні не наведено доказів, які б підтверджували що у діях ОСОБА_7 є склад інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 4 ст.27 ч.3 ст.369 КК України.
		   Колегія суддів оцінює покликання прокурора щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, як безпідставні та необґрунтовані, оскільки під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції встановлено, що судом при ухваленні оскаржуваного вироку належним чином дотримано вимог кримінального процесуального законодавства.
		   Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
		   Так, рішення суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.2 ст.190 КК України, підтверджуються дослідженими безпосередньо в судовому засіданні місцевого суду доказами, а саме: показаннями потерпілого ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , дослідженою інформацією, що знаходиться на оптичному диску з фіксацією телефонних розмов ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , письмовими матеріалами кримінального провадження, в тому числі протоколом прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 12.02.2020 та іншими письмовими доказами провадження.
		   Досліджені судом першої інстанції докази на підставі яких суд прийшов до висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.2 ст.190 КК України, апеляційний суд вважає належними та допустимими та такими які підтверджують передачу грошей потерпілим ОСОБА_10 обвинуваченому та про те, що обвинувачений отримуючи гроші від потерпілого при обставинах встановлених місцевим судом, сприймав дії потерпілого як добровільні дії направлені на передачу йому цих грошей, достовірно знаючи, що зазначені гроші він нікому не буде передавати оскільки намірів на їх передачу іншим службовим особам не було, а тому вірно прийшов до висновку про те, що обвинувачений діючи за попередньою змовою групою осіб, вчинив закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом обману.
		   Версія обвинуваченого, що він не знав, що вчиняється злочин, і був лише кур`єром не ґрунтується на будь-яких доказах і повністю спростовується дослідженими матеріалами кримінального провадження, в тому числі телефонними розмовами ОСОБА_10 та ОСОБА_7 з невстановленою особою, яка попередньо домовлялася з потерпілим про передачу грошових коштів в якості неправомірної вигоди, зміст яких підтверджує наявність попередньої змови між обвинуваченим та вказаною особою щодо заволодіння грошовими коштами потерпілого шляхом обману, а тому апеляційний суд вважає такі доводи ОСОБА_7 як такі, що висунуті з метою уникнути відповідальності за вчинене ним кримінальне правопорушення.
		В такому випадку, апеляційний суд приходить до висновку про належність та допустимість досліджених районним судом доказів в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч.2 ст. 15 ч.2 ст.190 КК України., а тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано розцінив такі дії ОСОБА_7 як шахрайські та кваліфікував їх за відповідною нормою Закону України про кримінальну відповідальність.
		Колегія суддів вважає непереконливими та необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що стосовно нього під час проведення досудового розслідування чинився тиск, оскільки, як було встановлено в ході апеляційного розгляду, зі скаргами на такі дії працівників поліції обвинувачений під час проведення досудового розслідування не звертався. Також є незрозумілим в чому ж, все таки, виражався цей тиск, і чи були наслідки такого тиску, оскільки вину в інкримінованому злочині обвинувачений на жодній стадії кримінального провадження не визнавав.
		З урахуванням вищевказаного, колегія суддів дійшла до висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи обвинуваченого не ставлять під сумнів законність та обґрунтованість вироку, а тому вони не підлягають задоволенню.
		Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції, як зазначено у вироку, врахував відповідно дост.65 КК Українидані про особу винного, характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, обставини його вчинення, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання - та прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
		За наведених вище обставин, апеляційний суд вважає безпідставними доводи прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_7 за ч.2 ст. 15 ч.2 ст. 190 КК України покарання, у зв`язку з чим не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора і в цій частині.
		При цьому, колегія суддів не виявила допущених істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону під час розгляду справи та постановлення вироку суду, а тому вважає, що постановлений у справі вирок щодо ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за результатами апеляційного розгляду не встановлено, а тому апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
		Разом і з тим, апеляційний суд вважає доцільним вказати початок строку відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , який слід рахувати з моменту його затримання, тобто з 12 лютого 2020 року, та звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 з-під варти в залі апеляційного суду у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного йому покарання.
		   На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України Волинський апеляційний суд
		У Х В А Л И В
		   Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2021 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
		   Вважати початком строку відбуття покарання ОСОБА_7 день його затримання  12 лютого 2020 року.
		Обвинуваченого ОСОБА_7 звільнити з-під варти в залі апеляційного суду негайно у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.
		   Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
		 
		Головуючий
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...