Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/675/20 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 06.09.2021. Зареєстровано: 06.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2021.
Дата набрання законної сили: 18.08.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 серпня 2021 року 
		м. Київ
		справа №  924/675/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С., 
		 
		секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
		 
		Акціонерного товариства «Укрсиббанк» - Кочіна Г.І., Мандика В.А.
		Акціонерного товариства «Мегабанк» - Дребот І.А.,
		Приватного підприємства «Оскар-Д» - Виговської А.В.,
		Швед Валентини Анатоліївни -  не з`явилась, 
		Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу 
		Богданович Альони Олександрівни - не з`явилась,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства «Укрсиббанк»
		 
		на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 (у складі колегії суддів: Грязнов В.В. (головуючий), Розізнана І.В., Мельник О.В.)  
		та додаткову постанову  Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 (у складі колегії суддів: Грязнов В.В. (головуючий), Розізнана І.В., Мельник О.В.)
		 
		у справі № 924/675/20 
		за позовом Акціонерного товариства «Укрсиббанк»
		до Акціонерного товариства «Мегабанк», Приватного підприємства «Оскар-Д», Швед Валентини Анатоліївни , 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Богданович Альони Олександрівни,
		про застосування наслідків нікчемності договорів та скасування записів про державну реєстрацію,
		 
		за зустрічним позовом Приватного підприємства «Оскар-Д»
		до Акціонерного товариства «Укрсиббанк»
		про визнання іпотеки припиненою,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		У червні 2020 року Акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - АТ «Укрсиббанк») звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства «Мегабанк» (далі - АТ «Мегабанк»), Приватного підприємства «Оскар-Д» (далі - ПП «Оскар-Д»), Швед Валентини Анатоліївни , у якому просило застосувати наслідки нікчемності договору іпотеки, серія та номер 500, від 31.07.2019, укладеного між АТ «Мегабанк» і ПП «Оскар-Д», а саме: скасувати запис про державну реєстрацію іпотеки (номер запису про іпотеку 32632192, зареєстрований 31.07.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О.; скасувати запис про державну реєстрацію обтяження - заборона на нерухоме майно, номер запису про обтяження 32632450, зареєстрований 31.07.2019; застосувати наслідки нікчемності договору купівлі-продажу, серія та номер 497, від 30.07.2019, укладеного між АТ «Мегабанк» і ПП «Оскар-Д», а саме: скасувати запис про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, номер запису про право власності 32615465, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 252228268101, зареєстрований 30.07.2019.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі дійсного договору іпотеки, укладеного 10.07.2007 між АТ «Укрсиббанк» і ФОП Швед В.А. у забезпечення виконання зобов`язань останньої за кредитними договорами, позивач є іпотекодержателем домоволодіння, загальною площею 473,1 кв. м, що належало іпотекодавцю на праві власності та розташоване за адресою: АДРЕСА_1.
		Під час здійснення виконавчого провадження з примусового виконання судових рішень про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитними договорами, АТ «Укрсиббанк» стало відомо про відсутність запису про іпотеку щодо зазначеного майна на його користь у зв`язку із зняттям відповідної заборони у 2008 році.
		У зв`язку з безпідставним вилученням приватним нотаріусом запису про обтяження, спірне майно неодноразово передавалося в іпотеку і відчужувалося іншим особам, а позивача було позбавлено пріоритету на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
		Оскільки в силу положень Закону України «Про іпотеку» та Цивільного кодексу України (далі - ЦК) іпотека за договором від 10.07.2007 не припинилася, а реєстрація за ПП «Оскар-Д» права власності на спірне майно та реєстрація обтяження на це майно на користь АТ «Мегабанк» на підставі нікчемних договорів купівлі-продажу та іпотеки позбавляє позивача можливості реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, АТ «Укрсиббанк» просило застосувати наслідки нікчемності договорів купівлі-продажу та іпотеки шляхом скасування відповідних записів про державну реєстрацію відповідних прав.
		АТ «Мегабанк» і ПП «Оскар-Д» заявляли про застосування позовної давності.
		У липні 2020 року ПП «Оскар-Д» звернулося до суду з зустрічним позовом до АТ «Укрсиббанк», у якому просило визнати припиненою іпотеку за договором іпотеки від 10.07.2007, укладеним між АТ «Укрсиббанк» і Швед В.А .
		Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 02.07.2020 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів залучено Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Богданович Альону Олександрівну.
		Рішенням Господарський суд Хмельницької області від 28.10.2020 позов АТ «Укрсиббанк» задоволено. У задоволенні зустрічного позову ПП «Оскар-Д» відмовлено.
		Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2020 скасовано в частині задоволення позову АТ «Укрсиббанк» та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову. У решті рішення господарського суду Хмельницької області від      28.10.2020 залишено без змін. Стягнуто з АТ «Укрсиббанк»  на користь АТ «Мегабанк» 9   459,00 грн витрат зі сплати судового збору,      50   000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з АТ «Укрсиббанк» на користь на користь ПП «Оскар-Д» 9   459,00 грн витрат зі сплати судового збору.
		Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 заяву ПП «Оскар-Д» про відшкодування витрат на професійну правову допомогу задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрсиббанк» на користь на користь ПП «Оскар-Д» 14   886,50 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2021 року АТ «Укрсиббанк» подало касаційну скаргу на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 в частині задоволення заяви ПП «Оскар-Д» про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 924/675/20 за касаційною скаргою АТ «Укрсиббанк» на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021та призначено касаційну скаргу до розгляду на 09.06.2021. 
		АТ «Укрсиббанк», не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2021 року подало касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1-4 частини 2 статті 287 ГПК, просило скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2020 залишити в силі.
		ПП «Оскар-Д», АТ «Мегабанк» у запереченнях проти відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Укрсиббанк» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 зазначали, зокрема, що скаржником у касаційній скарзі формально наведено всі підстави для касаційного оскарження судового рішення, визначені частиною 2 статті 287 ГПК, без жодного належного обґрунтування їх наявності, а також перелічено постанови Верховного Суду, в яких викладено висновки не у подібних з цією справою правовідносинах.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.06.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 924/675/20 за касаційною скаргою АТ «Укрсиббанк» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 та призначено касаційну скаргу до розгляду на 30.06.2021. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2021 розгляд касаційної скарги АТ «Укрсиббанк» на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 відкладено на 30.06.2021.
		ПП «Оскар-Д» у відзивах на касаційні скарги посилається на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін. Також ПП «Оскар-Д» подано попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат.
		АТ «Мегабанк» у відзиві на касаційну скаргу  просить залишити касаційну скаргу АТ «Укрсиббанк» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін. Також АТ «Мегабанк» просило стягнути з АТ «Укрсиббанк» на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 50   000,00 грн.
		У судовому засіданні 30.06.2021 АТ «Укрсиббанк» заявило клопотання про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.06.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 14.07.2021.
		12.07.2021 на електронну адресу Верховного Суду надійшли письмові пояснення АТ «Мегабанк», у яких зазначено, що 07.07.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, висновки у якій мають бути враховані при вирішенні справи № 924/675/20.
		14.07.2021 до Верховного Суду надійшло заперечення ПП «Оскар-Д» на клопотання АТ «Укрсиббанк». 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.08.2021.
		13.08.2021 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення АТ «Укрсиббанк».
		Швед В.А. та приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Богданович А.О. в судові засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися. 
		Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності зазначених представників.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
		Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 10.07.2007 між АКІБ «Укрсиббанк» і між фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) Швед В.А. (позичальник) укладено кредитний договір № 11181053000, за умовами якого позичальник отримав кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті на суму ліміту 210   000,00 доларів США та зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 09.07.2010.
		Також 10.07.2007 між тими ж сторонами укладено кредитний договір № 11181124000, за умовами якого позичальник отримав кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті на суму ліміту 1 400 000,00 доларів США та зобов`язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 10.07.2014.
		У забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами 10.07.2007 між ФОП Швед В.А. (іпотекодавець) та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом першої Хмельницької державної нотаріальної контори Оксанюк А.А., (реєстраційний № 1-4402), за умовами якого іпотекодавцем надано в іпотеку домоволодіння, загальною площею 473,1 кв. м, що належить іпотекодавцю на праві власності та розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі свідоцтва про право власності від 30.08.2001, виданого департаментом житлово-комунального господарства на підставі рішення міськвиконкому від 14.12.2000 № 1060, зареєстрованого в Хмельницькому бюро технічної інвентаризації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1529154. Водночас накладено заборону на відчуження зазначеного у договорі іпотеки майна, що належить ФОП Швед В.А., до припинення чи розірвання договору іпотеки (запис у реєстрі № 1-4403).
		У подальшому на підставі заяви про вилучення обтяження об`єкта нерухомого майна від 11.09.2008 вих. № 286/1 та повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек від 11.09.2008 вих. № 286/2, поданих від імені АКІБ «Укрсиббанк», приватним нотаріусом Оксанюк А.А. вилучено обтяження об`єкта нерухомого майна, зазначеного в договорі іпотеки (реєстровий № 1-4403 від 10.07.2007), виключено запис з Державного реєстру іпотек та сформовано витяг про реєстрацію у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (реєстрація вилучення запису).
		У зв`язку з неналежним виконанням ФОП Швед В.А. зобов`язань за кредитними договорами рішеннями Господарського суду Хмельницької області від 14.07.2011 у справі № 9/5025/956/11 та від 03.07.2013 у справі № 924/108/13-г задоволено позовні вимоги АТ «Укрсиббанк» про стягнення заборгованості. Згідно з постановами державних виконавців відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 10.11.2011 та від 27.12.2013 відкрито виконавчі провадження на примусове виконання цих судових рішень.
		Також встановлено, що 12.09.2008 між АТ   «Мегабанк» і ФОП Швед В.А. укладено іпотечний договір № ГД-07/2008-з1, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Твердохліб Г.Г., за умовами якого було забезпечено виконання зобов`язань ТОВ «Ельбрус» за генеральним договором на здійснення кредитних операцій від 12.09.2008 № ГД-04/2008 та будь-якими додатковими угодами до нього. Предмет іпотеки - нерухоме майно, а саме житловий будинок та земельна ділянка площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згодом відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого Начальником відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області 28.11.2013, приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. видано свідоцтво, яким посвідчено, що АТ   «Мегабанк» належить на праві власності житловий будинок загальною площею 473,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки майно не реалізоване/торги не відбулися і стягувач АТ   «Мегабанк» виявило бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало Швед В.А .
		Право власності на будинок разом із земельною ділянкою, що знаходяться за наведеною адресою (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 252228268101), було зареєстровано за АТ «Мегабанк» на підставі свідоцтва серія та номер: ВТР № 152678, виданого 23.12.2013 приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І.
		Відповідно до інформаційної довідки від 12.09.2019 № 180721801 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно житловий будинок разом з земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ПП «Оскар-Д» на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 494, виданий 30.07.2019, видавник: приватний нотаріус Богданович О.О. Будинок з 31.07.2019 знаходиться під забороною відчуження та перебуває в іпотеці AT «Мегабанк» на підставі договору іпотеки, серія та номер 500, виданий 31.07.2019 приватним нотаріусом Богданович А.О.
		АТ «Укрсиббанк», звертаючись до суду з позовом про застосування наслідків нікчемності договору купівлі-продажу від 30.07.2019 та договору іпотеки від 31.07.2021 шляхом скасування записів про державну реєстрацію відповідних прав, обґрунтувало вимоги порушенням його прав як первісного іпотекодержателя спірного майна та тими обставинами, що договори купівлі-продажу від 30.07.2019 та іпотеки від 31.07.2019, укладені між AT «Мегабанк» і ПП «Оскар-Д» є нікчемними в силу положень статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку», частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки укладено без згоди АТ «Укрсиббанк» як іпотекодержателя за договором іпотеки 10.07.2007, укладеним у забезпечення виконання зобов`язань ФОП Швед В.А. за кредитними договорами. Тому записи у відповідних реєстрах щодо зазначених договорів (від 30.07.2019 та 31.07.2021) підлягають скасуванню, як застосування наслідків нікчемності таких правочинів.
		Зустрічні позовні вимоги ПП «Оскар-Д» обґрунтувало тим, що на момент набуття AT «Мегабанк» права власності на спірне нерухоме майно жодних зареєстрованих обтяжень іпотекою АТ «Укрсиббанк» не існувало; у зв`язку з відсутністю у Державному реєстрі відомостей про іпотеку АТ «Укрсиббанк» за договором від 10.07.2007, після набрання чинності змін до Закону України «Про іпотеку» такий договір вважається неукладеним. Крім того, з огляду на чинність запису нотаріуса про зняття заборони відчуження та подальшого відчуження нерухомого майна іпотека від 10.07.2007 припинилась.
		Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги АТ «Укрсиббанк» і мотивував таке рішення тим, що підставою наявності правовідносин щодо забезпечення майна іпотекою є саме договір іпотеки від 10.07.2007, який набрав чинності та створив для сторін права та обов`язки з моменту його нотаріального посвідчення. Оскільки правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або передачі його в наступну іпотеку без згоди іпотекодержателя є недійсним, суд в силу положень статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» констатував нікчемність договору іпотеки від 31.07.2019 та договору купівлі-продажу від 30.07.2019, оскільки їх було укладено без згоди АТ «Укрсиббанк» як іпотекодержателя майна на підставі чинного договору іпотеки від 10.07.2007, та дійшов висновку про необхідність застосування наслідків нікчемності таких договорів шляхом скасування записів про державну реєстрацію відповідних прав. Судом визнано необґрунтованою заяву про застосування позовної давності з огляду на те, що записи про державну реєстрацію прав, скасування яких є предметом позову АТ «Укрсиббанк»,  датовані липнем 2019 року, а позивач звернувся з позовом до суду 29.05.2020, тобто в межах строку позовної давності.
		Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ПП «Оскар-Д» мотивовано відсутністю доказів на підтвердження наявності підстав для припинення іпотеки за договором від 10.07.2007, та те, що іпотекодержатель, не надавав згоди на продаж майна та подальшу передачу цього майна в іпотеку, тому відсутні правові підстави для визнання первісної іпотеки припиненою. 
		Апеляційний господарський суд скасував рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову АТ «Укрсиббанк» та ухвалив в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. У решті (щодо відмови у задоволенні зустрічного позову ПП «Оскар-Д») рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Суд виходив із того, що за змістом частини 1 статті 4 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній як на час укладення між ФОП Швед В.А. та АТ «Укрсиббанк» договору іпотеки від 10.07.2007, так і на час укладення між ФОП Швед В.А. та АТ «Мегабанк» договору іпотеки від 12.09.2008) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягало державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно. 
		З огляду на положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду  від 07.05.2019 у справі № 926/3371/17 та у справі № 922/1995/17, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що АТ «Укрсиббанк» хоча і є іпотекодержателем за договором іпотеки щодо спірного нерухомого майна, однак з огляду на відсутність запису про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна іпотекою вимога АТ «Укрсиббанк» не мала пріоритету відносно зареєстрованих прав АТ «Мегабанк» за договором іпотеки від 12.09.2008. При цьому АТ «УкрСиббанк» належними і допустимими доказами не доведено скасування чи визнання недійсними як іпотечного договору від 12.09.2008, укладеного між АТ «Мегабанк» та ФОП Швед В.А., так і реєстрації 23.12.2013 права власності АТ «Мегабанк» на спірний об`єкт нерухомого майна, тому останнє на відповідній правовій підставі розпорядилося зазначеним майном на власний розсуд, відчуживши його згідно з договором купівлі-продажу від 30.07.2019 на користь ПП «Оскар-Д», яке в подальшому передало зазначене майно в іпотеку відповідно до договору від 31.07.2019.
		Зв таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову АТ «Укрсиббанк».
		Крім того, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу у цій справі за заявою ПП «Оскар-Д» (додаткова постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021), з огляду на положення статей 126, 129 ГПК, надані ПП «Оскар-Д» докази на підтвердження понесених витрат при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, ураховуючи часткове задоволення апеляційної скарги цієї особи та заперечення АТ «Укрсиббанк» проти задоволення такої заяви, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви ПП «Оскар-Д» та стягнення на його користь відповідних витрат у сумі 14   886,50 грн.
		АТ «Укрсиббанк» у поданій касаційній скарзі на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, послалося на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку», а також не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12.12.2019 у справі № 910/14706/18, від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16, від 29.05.2019 у справі № 910/4989/18, від 18.03.2020 у справі № 332/4182/16-ц, від 22.01.2020 у справі № 524/1775/17  стосовно того, що договори щодо відчуження іпотекодавцем  переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку без згоди іпотекодержателя є нікчемними - недійсними в силу вимог закону (на підставі статті 12 Закону України «Про іпотеку»). 
		Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судового рішення, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, АТ «Укрсиббанк» послалося, зокрема на те, що пріоритет у зареєстрованих вимог може мати місце лише щодо правомірних правочинів, а не всіх, на підставі яких внесено записи про обтяження, тому вважало за необхідне конкретизувати висновок у частині наявності статусу іпотекодавця та уточнення висновку в частині правовірної реєстрації обтяжень (в системному зв`язку з положеннями статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку»), наведеного об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №      922/1995/17. 
		Аналогічними підставами було обґрунтовано клопотання  АТ «Укрсиббанк» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду.
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, АТ «Укрсиббанк» зазначило про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» (щодо відсутності підстав для припинення іпотеки); статей 3, 4 Закону України «Про іпотеку» (щодо пріоритету) та статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» (щодо нікчемності подальших правочинів).
		Стосовно підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК, АТ «Укрсиббанк» зазначило, зокрема, що висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності запису про державну реєстрацію іпотеки (відсутності реєстрації обтяжень)  жодним чином не спростовують чинності іпотеки та статусу АТ «Укрсиббанк»; судом не надано оцінки відомостям Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та не враховано, що в даному випадку реєстрація речових прав (іпотеки та заборони відчуження) була проведена 10.07.2007 відповідно до вимог чинного на той час законодавства, а положеннями Закону України «Про іпотеку» не було передбачено обов`язкової реєстрації іпотеки; судом безпідставно враховано відомості про вилучення обтяжень з державного реєстру, оскільки такий запис внесено приватним нотаріусом Оксанюк А.А. безпідставно та протиправно; судом в порушення частини 4 статті 75 ГПК не враховано обставин, встановлених судовим рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.10.2020 у справі № 924/237/18, стосовно наявності заборгованості за кредитними договорами № 11181053000 і № 11181124000; судом апеляційної інстанції не надано оцінки тим обставинам, що АТ «Укрсиббанк» як іпотекодержатель не надавало згоди на продаж спірного майна та передачу його в наступну іпотеку.
		У касаційній сказі на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 АТ «Укрсиббанк» послалося на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 129 ГПК щодо доведення розміру судових витрат і не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19/20, від 16.02.2021 у справі № 910/14138/18, від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, від 13.02.2019 у справі № 335/8855/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 10.02.2020 у справі № 910/18872/19, від 09.02.2020 у справі № 910/15201/17.
		Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК,  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -  на касаційне оскарження судового рішення.
		Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
		Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.  
		Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
		Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).
		У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).
		Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №   910/4647/18).
		Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
		Проте постанови Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/14706/18, від 10.12.2019 у справі № 910/15584/16, від 29.05.2019 у справі № 910/4989/18, від 18.03.2020 у справі № 332/4182/16-ц, від 22.01.2020 у справі № 524/1775/17, висновками у яких АТ «Укрсиббанк» обґрунтувало наявність підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.
		Так, у справі № 910/14706/18 Верховний Суд постановою від 12.12.2019 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про визнання недійсними іпотечних договорів, договорів про задоволення вимог іпотекодержателя та скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно на підставі статей 203, 215, 319, 328, 656 ЦК, статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку», статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»  з огляду, зокрема на встановлені обставини порушення прав позивача як іпотекодержателя спірного майна внаслідок неправомірних дій боржника (іпотекодавця) щодо проведення реконструкції іпотечного майна, виділення групи приміщень з цього майна та його державної реєстрації, подальшої реалізації такого майна без згоди банка, а також обставин, встановлених іншими судовими рішеннями, якими визнано недійсними договори купівлі-продажу з відчуження спірного іпотечного майна.
		У справі № 910/15584/16 (постанова від 10.12.2019) Верховний Суд у межах справи про банкрутство, відмовляючи у задоволенні заяви банку про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення та передаючи на новий розгляд заяву банку про застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення нежитлової будівлі у зв`язку з не вирішенням судом питання про наслідки спливу позовної давності у спірних правовідносинах, зокрема навів висновок стосовно обсягу та меж прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки, який тим, чи іншим шляхом зазнав змін та зазначив, що у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.
		У справі № 910/4989/18 (постанова від 29.05.2019) Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою відмовлено в задоволенні позову про скасування державної реєстрації права власності та визнання договорів про відступлення прав вимоги недійсними. У цій постанові судом касаційної інстанції, зокрема зазначено, що ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. У разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек. За встановлених у справі обставин чинності та належним чином зареєстрованої іпотеки щодо спірного нерухомого майна на момент набуття позивачами прав на це майно за відповідними договорами, суд касаційної інстанції вважав правомірним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що договори, укладені за участі позивачів щодо спірного майна, є недійсними (нікчемними) в силу закону, оскільки вчинені без письмової згоди банку - іпотекодержателя і визнання таких договорів недійсними в судовому порядку не вимагається.
		У справі № 332/4182/16-ц Верховний Суд постановою від 18.03.2020 скасував частково судові рішення попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позовних вимог банку про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, що є предметом іпотеки, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту. 
		У справі № 524/1775/17 Верховний Суд постановою від 22.01.2020 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця у незверненні до суду із заявою в порядку частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», визнано незаконними та скасовано постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та про результати перевірки законності виконавчого провадження, та погодився з висновками цього суду про те, що державним виконавцем при вчинені виконавчих дій, не виконано вимоги частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки, встановивши, що спірна квартира належить боржнику, однак відомості      про це відсутні в Державному реєстрі      речових прав на нерухоме майно, державний виконавець мав звернутися до суду із заявою для  вирішення питання про звернення стягнення на таке майно, чого останнім зроблено не було, чим допущено порушення вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження».
		Натомість у справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції в основу судового рішення про відмову в задоволенні позову було покладено такі установлені фактичні обставини:
		- АТ «Укрсиббанк», обґрунтовуючи позов, наголошувало, що нікчемними є договір купівлі-продажу від 30.07.2019 та договір іпотеки від 31.07.2019, укладені між AT «Мегабанк» і ПП «Оскар-Д», оскільки позивач як первісний іпотекодержатель за договором іпотеки від 10.07.2007, укладеним із ФОП Швед В.А., не надавав згоди на відчуження спірного нерухомого майна;
		- на підставі заяви про вилучення обтяження спірного об`єкта нерухомого майна від 11.09.2008 № 286/1 та повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек від 11.09.2008 № 286/2, поданих від імені АТ «Укрсиббанк», приватним нотаріусом вилучено обтяження об`єкта нерухомого майна, зазначеного в договорі іпотеки від 10.07.2007;
		- за змістом частини 1 статті 4 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній як на час укладення договору іпотеки від 10.07.2007, так і на час укладення між  AT «Мегабанк» і ФОП Швед В.А. договору іпотеки від 12.09.2008) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягало державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір вважався дійсним, але вимога іпотекодержателя не набувала пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно;
		- АТ «Укрсиббанк» не вчиняло в подальшому жодних дій для відновлення запису про обтяження речового права за договором іпотеки від 10.07.2007, поновлення державної реєстрації обтяження речового права за договором іпотеки від 10.07.2007 за реєстраційним № 1-4402 не відбулося;
		- під час розгляду справи № 9/5025/956/11 господарськими судами встановлено, що наказ господарського суду Хмельницької області від 27.09.2011 про стягнення з ФОП Швед В.А. заборгованості за кредитом на загальну суму 2 329      445,95 грн на користь АТ «Укрсиббанк» перебував на виконанні у державній виконавчій службі з 10.11.2011 за заявою стягувача - АТ «Укрсиббанк»; в порядку виконання рішення суду 16.08.2012 накладено арешт на все нерухоме майно боржника (номер запису про обтяження 818641); 29.04.2013 до виконавчої служби АТ «Укрсиббанк» подано заяву про скасування арешту всього нерухомого майна боржника в частині заставного майна (іпотеки) у зв`язку з погашенням заборгованості; 30.04.2013 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі заяви стягувача у зв`язку з погашенням заборгованості; зазначена постанова є чинною та розміщена в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень;
		- 12.09.2008 між AT «Мегабанк» і ФОП Швед В.А. укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно - житловий будинок і земельна ділянка площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1; 23.12.2013 приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Пруняк В.І. видано свідоцтво серія та номер: ВТР № 152678, яким посвідчено належність зазначеного житлового будинку на праві власності  AT «Мегабанк», і відповідні права АТ «Мегабанк» на будинок та земельну ділянку було зареєстровано 23.12.2013  в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності;
		- АТ «Укрсиббанк» не надано доказів скасування чи визнання недійсними ані іпотечного договору від 12.09.2008, укладеного між AT «Мегабанк» і ФОП Швед В.А., ані реєстрації права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна за  AT «Мегабанк».
		Зважаючи на ці обставини, з урахуванням, зокрема, правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що АТ «Укрсиббанк» хоч і є іпотекодержателем за договором іпотеки щодо спірного нерухомого майна, однак з огляду на відсутність запису про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна іпотекою вимога АТ «Укрсиббанк» не мала пріоритету відносно зареєстрованих прав АТ «Мегабанк» за договором іпотеки від 12.09.2008. При цьому судом не було встановлено будь-яких обставин того, що АТ «Мегабанк», а в подальшому ПП «Оскар-Д», набули право власності на спірне майно за відсутності достатніх правових підстав.
		Отже, аналіз висновків, зроблених у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 924/675/20, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. 
		З огляду на конкретні, встановлені судом обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку, про застосування судом апеляційної інстанції  в оскарженому судовому рішенні норм права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.
		Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК, за касаційною скаргою АТ «Укрсиббанк» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.
		Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		За змістом пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
		Як зазначалося вище, АТ «Укрсиббанк», обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, послалося зокрема на те, що пріоритет у зареєстрованих вимог може мати місце лише щодо правомірних правочинів, а не всіх, на підставі яких внесено записи про обтяження, тому вважало за необхідне конкретизувати висновок у частині наявності статусу іпотекодавця та уточнення висновку в частині правовірної реєстрації обтяжень (в системному зв`язку з положеннями статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку»), наведеного об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №      922/1995/17. 
		Аналогічними підставами було обґрунтовано клопотання  АТ «Укрсиббанк» про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду.
		Відповідно до частини 2 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		З огляду на зміст постанови об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17 цю справу було передано на розгляд об`єднаної палати у зв`язку з необхідністю відступу від правової позиції, викладеної у постанові від    07.05.2019 у    справі №    926/3371/17 щодо застосування положень Закону України «Про іпотеку» (зокрема статей    3, 4, 23 цього Закону) щодо припинення іпотеки внаслідок відсутності відомостей про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) у відповідному реєстрі, а отже і про пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
		Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 922/1995/17 зазначила, що у постанові Верховного Суду від 07.05.2019 у справі № 926/3371/17, висновок в якій став підставою для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, зазначено, що, виходячи зі змісту статті 17 Закону України «Про іпотеку» та умов укладеного між сторонами договору іпотеки, колегія суддів визнала помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо припинення договору іпотеки у зв`язку із здійсненням державної реєстрації припинення іпотеки, оскільки вилучення обтяжень про іпотеку та заборону на відчуження не тягне припинення договору іпотеки.
		Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду послалася на положення частини 1 статті 4 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин) і зауважила, що висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.05.2019 у справі № 926/3371/17 стосовно дійсності договору іпотеки у разі нездійснення державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (або вилучення такого запису) відповідає положенням законодавства, водночас не свідчить про наявність в особи статусу іпотекодержателя у разі відсутності запису про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна іпотекою, а вимога такої особи не має пріоритету відносно зареєстрованих прав, тому відсутні підстави для відступу від правового висновку, викладеного Верховним Судом у зазначеній постанові.
		За змістом пункту 2 частини 2 статті 287, пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК касаційна скарга (у разі посилання як на підставу касаційного оскарження судових рішень на пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК), окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
		Натомість у касаційній скарзі АТ «Укрсиббанк» не наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №      922/1995/17, із чіткою вказівкою на норму права, від застосування якої у наведеній постанові об`єднаної палати і у відповідних правовідносинах вважає за необхідне відступити скаржник, а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. 
		Водночас необхідно зауважити, що касаційна скарга АТ «Укрсиббанк» загалом не містить відповідних доводів щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, як це передбачено у пункті 2 частини 2 статті 287 і пункті 5 частини 2 статті 290 ГПК, а лише зводиться до викладення такого висновку у тому формулюванні, як це необхідно позивачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суд апеляційної інстанції установив фактичні обставини справи, у тому числі щодо правомірності правочинів, укладених АТ «Мегабанк`и і ПП «Оскар-Д» стосовно спірного майна, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.
		Оскільки доводи АТ «Укрсиббанк» щодо передачі справи на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду є необґрунтованими, а суд касаційної інстанції відповідно до частини 2 статті 302 ГПК не вбачає підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, то клопотання залишається без задоволення.
		Отже, викладені АТ «Укрсиббанк» підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом      2 частини 2 статті 287 ГПК, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції із цих підстав, а тому касаційну скаргу в цій частині необхідно залишити без задоволення.
		За змістом касаційної скарги  АТ «Укрсиббанк» підставою оскарження постанови суду апеляційної інстанції є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.      
		Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену АТ «Укрсиббанк» підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.
		Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
		Отже у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. 
		На обґрунтування цієї підстави касаційного оскарження судового рішення АТ «Укрсиббанк» зазначило про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 17 Закону України «Про іпотеку» (щодо відсутності підстав для припинення іпотеки); статей 3, 4 Закону України «Про іпотеку» (щодо пріоритету) та статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» (щодо нікчемності подальших правочинів) у їх системному зв`язку, при цьому послалося на існування судової практики щодо окремих висновків у застосуванні статей 9, 12  Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК,  переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, враховуючи встановлені ГПК межі такого перегляду, ураховуючи заперечення АТ «Мегабанк» і ПП «Оскар-Д» щодо відсутності підстав касаційного оскарження судового рішення, у тому числі відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, виходить із такого.
		Як установлено судом апеляційної інстанції АТ «Укрсиббанк», обґрунтовуючи позовні вимоги про застосування наслідків нікчемності правочинів шляхом скасування запису про державну реєстрацію відповідних прав, послалося на порушення його прав іпотекодержателя спірного нерухомого  майна за договором іпотеки від 10.07.2007, укладеним із ФОП Швед В.А. у забезпечення зобов`язань останньої за кредитними договорами, внаслідок укладення між АТ «Мегабанк`и і ПП «Оскар-Д» правочинів щодо спірного нерухомого майна, які, за твердженням позивача, є нікчемними, оскільки позивач не надавав згоди на їх укладення.
		Відповідно до положень статті 215 ЦК      існує розмежування видів недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
		Нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішення суду. Тому при вирішенні відповідних вимог важливим є розмежування нікчемних і оспорюваних правочинів, оскільки кожен із видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 10.07.2007 між АТ «Укрсиббанк» і ФОП Швед В.А та договору іпотеки від 12.09.2008 між АТ   «Мегабанк» і ФОП Швед В.А) іпотека - це вид  забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (частина 1); взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з дня вчинення відповідного правочину, на підставі якого виникає іпотека, або з дня набрання законної сили рішенням суду (частина 2). Пріоритет права  іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у  встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частина 6).
		У статті 9 Закону України «Про іпотеку» визначено обсяг прав іпотекодавця щодо володіння, користування і розпорядження предметом іпотеки, а статтею 12 зазначеного Закону передбачено правові наслідки порушення обов`язків іпотекодавця, у частині 3 якої зазначено, що правочин щодо  відчуження  іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
		За змістом статті 183 ЦК (у відповідній редакції) право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом. 
		За змістом статей 575, 577 ЦК (у відповідній редакції) іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в порядку, встановлених законом. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
		Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у відповідній редакції) державна реєстрація речових прав  на  нерухоме  майно  та  їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
		За змістом частини 1 статті 4 зазначеного Закону (у відповідній редакції) обов`язковій  державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема обмеження речових прав.
		Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна (частина 7 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у відповідній редакції).
		Державна реєстрація обмежень речових прав на нерухоме майно проводиться органом державної реєстрації прав на підставі договору застави (іпотеки) нерухомого майна; накладення заборони на відчуження нерухомого майна нотаріусом (частина 1 статті 23 зазначеного Закону).
		Як зазначалося вище, судом апеляційної інстанції установлено, що на підставі поданих АТ «Укрсиббанк» заяви про вилучення обтяження об`єкта нерухомого  майна № 286/1 від 11.09.2008 та повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек № 286/2 від 11.09.2008 приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А. вилучено обтяження спірного об`єкта нерухомого майна, зазначеного в договорі іпотеки від 10.07.2007, і виключено відповідний запис з Державного реєстру іпотек. 
		Також судом установлено, що як на момент укладення між АТ   «Мегабанк» і ФОП Швед В.А договору іпотеки від 12.09.2008, так і на момент набуття АТ   «Мегабанк» права власності на спірне майно у 2013 році та вчинення щодо цього майна правочинів від  30.07.2019 і 31.07.2019, АТ «Укрсиббанк» не вчинено дій для відновлення запису про обтяження речового права за договором іпотеки від 10.07.2007, поновлення державної реєстрації обтяження речового права за договором іпотеки від 10.07.2007 за реєстраційним № 1-4402 не відбулося.
		У справі № 922/1995/17 за позовом АТ «Укрсиббанк»  до АТ «Мегабанк», треті особи: Швед В.А. , ПП «Оскар-Д», про звернення стягнення на предмет іпотеки об`єднана  палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 зазначила, що  висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.05.2019 у справі № 926/3371/17 стосовно дійсності договору іпотеки у разі нездійснення державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою (або вилучення такого запису) відповідає положенням законодавства, водночас не свідчить про наявність в особи статусу іпотекодержателя у разі відсутності запису про державну реєстрацію обтяження нерухомого майна іпотекою, а вимога такої особи не має пріоритету відносно зареєстрованих прав, тому відсутні підстави для відступу від правового висновку, викладеного Верховним Судом у зазначеній постанові. Крім того, направляючи зазначену справу на новий розгляд об`єднана палата зауважила на необхідності дослідження обставин дійсності заборгованості Швед В.А. за договором, укладеним із АТ «Укрсиббанк», а також питання, які саме права АТ «Укрсиббанк» і ким порушені, ефективності обраного позивачем способу захисту, наявності підстав для пред`явлення позовної вимоги до АТ «Мегабанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, запис про реєстрацію якої за позивачем було вилучено, з`ясування  дотримання справедливого балансу у спірних правовідносинах з огляду на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/73/17 наведено висновок про те, що внесення нотаріусом до реєстру запису про припинення іпотеки є офіційним підтвердженням існування юридичного факту припинення іпотеки відповідно до підстав, передбачених положеннями чинного законодавства, але такий факт не створюється реєстраційною дією нотаріуса. Існування спірного запису в реєстрі про припинення іпотеки не позбавляє іпотекодержателя права доводити обставини дійсності такої іпотеки в суді. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 сформульовано висновок, відповідно до якого  добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
		Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики у постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 конкретизувала висновки, викладені у ряді постанов Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду України та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо деяких питань при вирішенні спорів про звернення стягнення на предмет іпотеки.  
		У постанові від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		Також у цій справі сформульовано висновки за змістом яких, зокрема виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі; запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя; при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
		У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції, за обставин, між іншим відсутності, починаючи з вересня 2008 року, у державному реєстрі прав відомостей про права інших осіб на спірне нерухоме майно або їх обтяжень, не було встановлено недобросовісність АТ «Мегабанк» як  набувача спірного нерухомого майна, так і ПП «Оскар-Д» як нового власника цього майна згідно з договором від 30.07.2019.
		Водночас  суд апеляційної інстанції, застосувавши при вирішенні цієї справи до спірних правовідносин, у тому числі положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійшов обґрунтованого висновку, що АТ «Мегабанк» у 2013 році набуло право власності на спірне майно на відповідних підставах, що не було спростовано у встановленому законом порядку, і в подальшому правомірно розпорядилося цим майном на власний розсуд,  відчуживши його на користь ПП «Оскар-Д» згідно з договором купівлі-продажу від 30.07.2019, а ПП «Оскар-Д», в свою чергу, передало це майно в іпотеку за договором від 31.07.2019, що у сукупності з іншими фактичними обставинами не дає підстав для задоволення позову АТ «Укрсиббанк» у зазначеній справі.
		Висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать висновкам, зокрема наведеним у зазначених вище постановах Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної  палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду.
		Оскільки у справі, яка розглядається, не було встановлено, що правочини від 30.07.2019 та від 31.07.2019 за участю АТ «Мегабанк»  і   ПП «Оскар-Д» є недійсними в силу закону (нікчемні), а позивачем належними і допустимими доказами не доведено підстав для застосування наслідків нікчемності таких правочинів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		З огляду на викладене та встановлені фактичні обставини справи, ураховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, у тому числі у питанні застосування положень Закону України «Про іпотеку» щодо реалізації прав іпотекодержателя на майно, що є предметом іпотеки, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для надання окремого висновку стосовно застосування положень статей 3, 4, 9, 12, 17 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах.
		При цьому необхідно зауважити, що посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду «щодо відсутності підстав для припинення іпотеки», «щодо пріоритету» та «щодо нікчемності подальших правочинів» носять загальний характер, не містять обґрунтування необхідності застосування такої правової норми для вирішення спору в контексті конкретних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та не містять обґрунтування, у чому полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідних норм права. 
		Отже, касаційна скарга АТ «Укрсиббанк» у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, також не підлягає задоволенню.
		Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
		Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд. 
		Такими підставами касаційна скарга АТ «Укрсиббанк»  не обґрунтована.
		За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Разом із тим касаційна скарга АТ «Укрсиббанк» не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.
		При цьому посилання у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК, на обставини щодо іпотеки АТ «Укрсиббанк»  та дати її виникнення, відсутності запису про державну реєстрацію іпотеки та її вплив на статус позивача як іпотекодержателя, щодо іпотеки АТ «Мегабанк» та її правової оцінки як наступної іпотеки, оцінки відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо використання відомостей державного реєстру, щодо правового обґрунтування нікчемності договорів від 30.07.2019 і 31.07.2019, щодо належного способу захисту, щодо надання оцінки порушенню з боку АТ «Менгабанк» принципу добросовісності при укладенні договорів від 30.07.2019 і 31.07.2019, також не приймається судом касаційної інстанції до уваги як необґрунтовані, оскільки стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом та фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що відповідно до норм статті 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.
		Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.
		Щодо касаційної скарги АТ «Укрсиббанк»  на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі № 924/675/20 суд касаційної інстанції зазначає таке.
		У касаційній сказі на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 АТ «Укрсиббанк» послалося на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано, зокрема положення статей 86, 129 ГПК щодо визначення розміру судових витрат і не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 16.02.2021 у справі № 910/14138/18, від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, від 13.02.2019 у справі № 335/8855/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 10.02.2020 у справі № 910/18872/19, від 09.02.2020 у справі № 910/15201/17.
		Доводи АТ «Укрсиббанк», наведені у касаційній скарзі, стосовно неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні питання розподілу судових витрат висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 821/1594/17, від 13.02.2019 у справі № 335/8855/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц з питань застосування норм процесуального права, відхиляються Верховним Судом, оскільки у цих справах судом касаційної інстанції відповідне питання вирішувалося згідно з нормами процесуального закону, якими урегульовано порядок здійснення судочинства, відповідно, у адміністративних та цивільних судах, що свідчить про застосування судами різних норм процесуального права.
		Суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, приймаючи додаткову постанову про часткове задоволення заяви ПП «Оскар-Д» про відшкодування витрат на професійну правову допомогу у справі № 924/675/20, виходив із положень статей 123, 126, 129 ГПК та поданих стороною доказів, а саме: договору № 2/02 про надання правової допомоги від 05.02.2020, додаткової угоди № 1 від 05.02.2020 до договору; додаткової угоди № 2 від 07.07.2020 до договору; акта наданих послуг (правової допомоги) від 22.01.2021 за договором з детальним описом виконаних робіт у справі № 924/675/20, на підставі яких дійшов висновку про стягнення з АТ «Укрсиббанк»  на користь ПП «Оскар-Д»  витрат у сумі  14   886,50 грн, оскільки саме такий розмір цих витрат є обґрунтованим і співмірним.  
		Натомість у справах, на постанови в яких посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, Судом питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу вирішувалося з огляду на конкретні, встановлені  обставини справи, подані сторонами обґрунтування таких витрат та докази, з урахуванням дотримання/не дотримання стороною порядку попереднього визначення сум судових витрат та вчинення інших дій, які стали підставою для прийняття відповідного рішення стосовно відшкодування таких витрат. 
		Тому з огляду на конкретні, встановлені судом обставини справи, яка розглядається, відсутні підстави для висновку про застосування судом апеляційної інстанції  в оскарженій додатковій постанові, зокрема положень статей 86, 129 ГПК без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду.
		Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК, за касаційною скаргою АТ «Укрсиббанк» на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі № 924/675/20.
		Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Закрити касаційне провадження у справі № 924/675/20 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у частині підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
		 
		3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021 у справі № 924/675/20 залишити без змін.
		 
		4. Закрити касаційне провадження у справі № 924/675/20 за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Укрсиббанк» на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021.
		 
		5. Поновити виконання додаткової постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі № 924/675/20.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  суддя          І.С. Берднік
		 
		Судді:          В.А. Зуєв 
		 
		          І.С. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...