Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1341/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 06.09.2021. Зареєстровано: 08.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 09.09.2021.
Дата набрання законної сили: 07.02.2022
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		03 вересня 2021 року                               м. Київ                                            № 640/1341/21
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу  
		за позовомОСОБА_1                          до Конституційного Суду Українипровизнання протиправними дій зобов`язання вчинити дії.,                                 О Б С Т А В И Н И   С П Р А В И:ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Конституційного Суду України (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними дій Конституційного Суду України щодо невиплати в повному обсязі позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. та зобов`язання Конституційного Суду України здійснити перерахунок та виплату позивачу недоплаченої суми суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 28.08.2020р. у розмірі 1 275 399,20 грн. (відрахувати з цієї суми обов`язкові платежі до Державного бюджету України, а саме ПДФО та військовий збір в сумі 248 702,85 грн. та стягнути на користь позивача 1 026 696, 35грн. 
		Ухвалою суду від 21 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами
		Ухвалою суду від 03 вересня 2021 року судом відмовлено в задоволенні клопотання про залучення співвідповідача у справі.
		Частиною 2 статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь - яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. 
		Суд звертає увагу, що дана справа не належить до переліку, визначеного ч.4 статті 257 КАС України, а тому її розгляд не має відбуватися в порядку загального позовного провадження. Так само, враховуючи предмет і підстави позову, вона не належить до справ незначної складності.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про доцільність розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалам.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року №553 - IX (далі - Закон №553) було внесено зміни до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ, зокрема, доповнено статтею 29. Згідно з частиною першою вказаної статті встановлено, «що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року...».
		Відповідно до частини третьої статті 29 Закону №553 обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
		Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ. Згідно з підпунктом 4.3 пункту 4 зазначеного Рішення „обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану; однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України; таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України".
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8).
		Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року № 15-рп/2000 рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; обов`язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).
		З огляду на це, позивач вважає, що в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, виплата йому винагороди, як судді Конституційного Суду України здійснювалась з порушенням, а саме у розмірі з урахуванням частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», які є неконституційними, та без врахування ст.1481 Конституції України, статей 26, 48 Закону України «Про Конституційний Суд України» і затвердженого Конституційним Судом України кошторисом, що призвело до заборгованості по виплаті винагороди судді.
		23 жовтня 2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі посилаючись на те, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було внесено зміни до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", зокрема доповнено статтею 29, якою встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
		Таке обмеження застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України).
		Конституційний Суд України відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» з 18 квітня 2020 року почав виплачувати винагороду суддям Конституційного Суду України у розмірі, який не перевищував 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (47 230,00 грн). При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховувалися суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки.
		Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік". Відповідно до пункту 4.3 цього рішення обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
		Відповідач вважає, що з огляду на чинність положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» з 18 квітня по 28 серпня 2020 року заборгованості з виплати винагороди суддям Конституційного Суду України в бухгалтерському обліку Конституційного Суду України немає.
		Відповідно до статті 34 Бюджетного кодексу України інструкціями з підготовки бюджетних запитів можуть запроваджуватися фінансові обмеження, організаційні та інші вимоги, яких зобов`язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.
		Згідно зі статтею 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Різниця коштів у виплаті суддям Конституційного Суду України за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року (яка передбачалася кошторисом Конституційного Суду України на 2020 рік) була наприкінці 2020 року повернута до Державного бюджету України.
		Відповідач зазначає, що виплата у 2021 році повернутих до Державного бюджету України у 2020 році коштів буде порушенням бюджетного законодавства, оскільки Конституційний Суд України не має відповідних рахунків, з яких Державною казначейською службою України можливо було б списати такі кошти, а взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства (пункт 20 частини першої статті 116 Бюджетного кодексу України).
		Відповідач вважає, що відповідно до частини третьої статті 3 Закону України „Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		                                                            В С Т А Н О В И В: 
		ОСОБА_1 17 вересня 2013 року відповідно до Указу Президента України призначений суддею Конституційного Суду України. 19 вересня 2019 року позивач склав присягу судді Конституційного Суду України.
		Згідно з довідки Конституційного Суду України №21/3068 від 22.12.2020 року, ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виплачувалася суддівська винагорода з обмеженням на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ. Сума недоотриманої суддівської винагороди за даний період становить 1 275 399, 20 грн. 
		Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з цим позовом. 
		           Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України    виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
		Відповідно до частини другої статті 1481 Конституції України розмір винагороди судді Конституційного Суду України встановлюється Законом України «Про Конституційний Суд України».
		Згідно з частиною першої статті 26 Закону України «Про Конституційний Суд України» винагорода судді Конституційного Суду України встановлюється цим законом. 
		Винагорода Судді складається з посадового окладу та доплат, встановлених для судді Верховного Суду, з урахуванням положень цього Закону. Посадовий оклад судді Конституційного суду встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду.
		Посадовий оклад судді Верховного Суду закріплений в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII, в який жодних змін так як і в Закон України «Про Конституційний Суд України», щодо обмеження суддівської винагороди не вносилося.
		18 квітня 2020 року набрав чинності    Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-IX, яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 такого змісту:
		"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
		Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
		Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
		- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
		- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
		Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Зважаючи на вказане, суд констатує, що обмеження виплати позивачеві, починаючи з 18 квітня 2020 року суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року (зі змінами внесеними Законом №553-ІХ ( у редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) було неправомірним.
		Крім того, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи  Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"    суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
		Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
		За змістом зазначеної статті держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.
		Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.
		Згідно з частиною 2 статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної Асоціації Суддів в Тайпеї (Тайвань), незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною.
		Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність.
		Звуження матеріальних гарантій для суддів у цілому призводить до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
		У Рішенні Європейського суду з прав людини (надалі по тексту також ЄСПЛ, Суд) від 26 квітня 2006 року "Зубко та інші проти України" (заяви №№3955/04, 5622/04, 8538/04 та 11418/04) зазначено, що, на думку Суду, неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску та впливу на поведінку (пункт 68). Також ЄСПЛ дійшов висновку, що неспроможність гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, в якій вони залишились, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном (пункт 69).
		Пункт 42 вказаного Рішення також містить витяг з Пояснювального меморандуму до Рекомендації Комітету Міністрів № (94) 12 "Незалежність, дієвість та роль суддів", у пункті 29 якого зазначено, що статус та винагорода є важливими факторами, які визначають належні робочі умови. Статус суддів повинен відповідати високому положенню їх професії, і їх винагорода має становити достатню компенсацію за їх тягар обов`язків. Ці фактори є невід`ємними умовами незалежності суддів, особливо для розуміння важливості їх ролі як суддів, що виражається у вигляді належної поваги та адекватній фінансовій винагороді.
		Європейським судом з прав людини, зокрема, у рішенні по справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00) викладено правову позицію та зауважено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення Суду). У зв`язку з цим, ЄСПЛ, у вказаній справі не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету, і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
		Відповідно до пункту 1 Постанови Верховної Ради України від 21 травня 2015 року №462-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" схвалено Заяву Верховної Ради України про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення всіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Водночас Україна не зробила відступу від Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі щодо законних очікувань стосовно ефективного здійснення свого "права власності", а саме розміру суддівської винагороди, має бути застосована.
		Таким чином, статтю 1 указаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей. Тобто в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність "правомірних (законних) очікувань" є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності "правомірних очікувань" у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, "правомірні (законні) очікування" - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
		Рішенням  від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19), в якій розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII, "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування" від 16 жовтня 2019 року №193-IX, "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, Конституційний Суд висловив позицію, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
		Також конституційним поданням щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів»; пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392; частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яке прийнято Постановою Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року №7 визначено, що під час моніторингу розміру заробітних плат працівників різних сфер дає підстави для висновку, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, передбачає непропорційне зменшення суддівської винагороди стосовно матеріального забезпечення інших працівників бюджетних установ, що у свою чергу, порушує засаду незалежності суддів та суперечить частині першій статті 126 Конституції України.
		Таким чином, суд вважає, що відповідачем вчинені протиправні дії, щодо обмеження виплати позивачу суддівської винагороди судді Конституційного Суду України в порушення вимог статті 1481 Конституції України, статті 26 Закону України «Про Конституційний Суд України», статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
		Відповідачем протиправно застосовано до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, яке рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
		А тому суд вважає, що недоотримана позивачем сума суддівської винагороди судді Конституційного Суду України у розмірі 1 275 399,20 грн. підлягає стягненню з відповідача.
		З урахуванням вищезазначеного, суд не бере до уваги доводи відповідача, щодо відсутності заборгованості з виплати суддівської винагороди позивачу з мотивів викладених в рішенні суду. 
		Суд також враховує, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється в повному обсязі, без обмеження максимальним розміром 47 230,00 грн на місяць.
		Належних та допустимих, достатніх та достовірних у розумінні приписів статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України доказів обмеження позивачу суддівської винагороди після 27 серпня 2020 року позивачем не надано, а судом під час розгляду справи не встановлено.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, із уточненням періоду, за який стягується сума невиплаченої суддівської винагороди, а саме за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно.
		У той же час, обираючи належний та допустимий спосіб відновлення порушеного права позивача та з урахуванням норм частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо обмеження виплати в повному обсязі ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) та стягнути з Конституційного Суду України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно) у розмірі 1 275 399 грн. 20 коп.
		Відповідно до пункту 2 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
		Отже, рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми за один місяць, підлягає негайному виконанню.
		Оскільки законодавством не передбачено порядку розрахунку суми стягнення у випадку присудження заборгованості в частині суми суддівської винагороди, то з метою реалізації п.2 ч.1 ст.371 КАС України, яка передбачає негайне виконання рішення суду про присудження заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць, суд вважає за необхідне здійснити розрахунок суми стягнення суддівської винагороди на користь позивача за один місяць, виходячи із суми заборгованості, що виникла у травні 2020 року (перший повний місяць у якому застосовувалися обмеження виплати суддівської винагороди).
		А тому, сума стягнення за один місяць, в частині якої рішення суду слід допустити до негайного виконання, відповідно до довідки листа Секретаріату Конституційного Суду України становить 346 895,92 грн.
		Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		          Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
		Визнати протиправними дії Конституційного Суду України (01033, вул. Жилянська 14, кв.482, місто Київ, код ЄДРПОУ 000123534) щодо обмеження виплати в повному обсязі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )  суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (включно).
		Стягнути з Конституційного Суду України (01033, вул. Жилянська 14, місто Київ, код ЄДРПОУ 000123534)  на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020  року (включно) у розмірі 1275 399 грн. 20 коп. 
		Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Конституційного Суду України (01033, вул. Жилянська 14, місто Київ, код ЄДРПОУ 000123534) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць у розмірі 346 895,92 грн.
		Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		 
		          Суддя                                                                                             В.В. Амельохін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...