Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 378/552/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2021.
Дата набрання законної сили: 02.09.2021
Номер судового провадження: 51-5768км20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014110260000648

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		2 вересня 2021 року
		м. Київ
		справа № 378/552/15-к
		Провадження № 51-5768 км 20
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів:  ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , 
		при секретарі ОСОБА_4 ,
		за участю прокурора  ОСОБА_5 , 
		засудженого ОСОБА_6 ,
		захисника   ОСОБА_7 ,
		 
		розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014110260000648за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сквира Київської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2013 року за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 213, ст. 70 КК України, на 2 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч. 2 ст. 115 КК України,
		за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 в його інтересах на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 2 листопада 2020 року щодо ОСОБА_6 . 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України на 14 років позбавлення волі. 
		На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2013 року, остаточно призначивши покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 15 років.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати з 14 квітня2016 року.
		Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_6 зараховано строк попереднього ув`язнення, а саме період з 1 листопада 2014 р. до 14 квітня 2016 р. з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Запобіжний захід залишений у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
		Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2016 року апеляційні скарги обвинуваченого та захисника задоволено частково, вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2016 року скасовано у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки мотивувальна частина вироку не містить зазначення про встановлений мотив вчинення кримінального правопорушення за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, і призначено новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 в суді першої інстанції. В мотивувальній частині ухвалі суд вказав, що при новому судовому розгляді слід постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, а за умови доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України призначити покарання з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України.
		Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 31 липня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за п.13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.
		На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2013 року, призначивши ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю вироківшляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі -у виді довічного позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 ухвалено рахувати з моменту набуття вироком законної сили.
		Зараховано у строк покарання ОСОБА_6 строк попереднього ув`язнення з 1 листопада 2014 року по день набрання вироком законної сили відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Запобіжний захід ОСОБА_6 продовжено у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
		Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 2 листопада 2020 року вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської областівід 31 липня 2020 року залишений без зміни.
		Згідно зміненого обвинувачення від 28 жовтня 2016 року, затвердженого прокурором, судом першої інстанції визнано доведеним, що ОСОБА_6 ,будучи раніше судимим 26 червня 2002 року Апеляційним судом Київської області за ст. ст. 115 ч.2 п.4, 7, 12, ст. 296 ч.2, ст. ст. 70, 71 КК України до 10 років 6 місяців позбавлення волі, постановою Верховного Суду України від 23 січня 2003 року виключено ст. 71 КК України та ухвалено вважати засуджений за ст. ст. 115 ч.2 п.4, 7, 12, ст. 296 ч.2, ст. 70 КК України до 10 років позбавлення волі, звільнений 31 грудня 2010 року умовно-достроково на невідбутий строк 11 місяців; 25 червня 2013 року Сквирським районним судом Київської області за ст. 125 ч.2 КК України до штрафу в розмірі 1190 грн.; 31 грудня 2013 року Сквирським районним судом Київської області за ст. ст. 122 ч.1, ст. 213 ч.1, ст. 70 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив і знову обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.13 ч.2 ст.115 КК України.
		31 жовтня 2014 року ОСОБА_6 , будучи раніше судимим за скоєння умисного вбивства, судимість за яке не знято та не погашено, у будинку по  АДРЕСА_1 , спільно із дружиною ОСОБА_9 та тещою ОСОБА_10 розпивав спиртні напої, під час чого між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 виник конфлікт на побутовому ґрунті. 
		Приблизно о 23 год. 31 жовтня 2014 року ОСОБА_6 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті особистих неприязних відносин, що тривалий час існували у нього із ОСОБА_10 , які супроводжувались неодноразовим нанесенням останній тілесних ушкоджень та висловлюванням погроз про застосування фізичної сили в її адресу, підійшов до спальної кімнати, в якій на дивані лежала ОСОБА_10 , та умисно наніс не менше 3 ударів обуховою частиною слюсарного молотка в ліву лобно-тім`яно-вискову ділянки голови ОСОБА_10 , спричинивши їй згідно висновку експерта № 77 від 9 січня 2015 року тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток основи та склепіння черепа з руйнуванням речовини мозку та забоєм головного мозку. Зазначені тілесні ушкодження належать до категорії тяжких, внаслідок яких на місці події настала смерть потерпілої.
		В подальшому, з метою приховування слідів злочину, ОСОБА_6 перемістив труп на присадибну ділянку, що знаходиться за будинком по АДРЕСА_1 , де закопав труп ОСОБА_10 у землю на глибину близько 15 см.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_6 вважає вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними та постановленими у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Зазначає, що при новому судовому розгляді не було дотримано вимог ч. 2 ст. 416 КПК України, оскільки в ухвалі апеляційного суду відсутня вказівка на повне або часткове задоволення апеляційної скарги прокурора. Окрім того, покарання у виді довічного позбавлення волі є занадто суворим і не відповідає особі засудженого. Зазначає, що наявні обставини, які пом`якшують покарання, але судом це не враховано, а саме щире каяття, наявність на утриманні малолітньої дитини, наявність фізичних вад, перенесення відкритої черепно-мозкової травми, наявність ПЛР, хронічного вірусного гепатиту «С», вбивство скоєне на фоні стійких та тривалих неприязних відносин з особою, яка входила до сімейного кола, в зв`язку з чим спілкування (сварок) з якою неможливо було уникнути, в справі відсутні відомості про антисоціальну спрямованість його особистості. Зазначає, що у звязку із неналежним здійсненням захисником своїх повноважень судами було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до ухвалення незаконних та несправедливих рішень в частині призначеного покарання. Вважає, що призначене місцевим судом покарання у виді довічного позбавлення волі порушує вимоги національного законодавства та суперечить практиці Європейського суду з прав людини. Просить помякшити міру покарання до 14 років позбавлення волі.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , не оспорюючи доведеності вини засудженого та правильності кваліфікації його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, просить змінити постановлені судові рішення щодо ОСОБА_6 у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. На підставі принципів індивідуалізації, гуманізації та справедливості покарання, враховуючи дані про особу засудженого вважає, що можливо застосувати покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
		До початку касаційного розгляду від потерпілої ОСОБА_9 надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу захисника, в яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 без зміни.
		Від представника потерпілої ОСОБА_9  адвоката ОСОБА_11 надійшло клопотання про касаційній розгляд провадження за касаційними скаргами ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 без його участі та без участі потерпілої ОСОБА_9 . Подані потерпілою заперечення на касаційну скаргу підтримує в повному обсязі.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали касаційні скарги в повному обсязі, навівши відповідні пояснення,просили їх задовольнити. 
		Прокурор заперечила проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, постановлені судові рішення вважала законними та обґрунтованими.
		Мотиви Суду
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину за обставин, детально викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, в касаційних скаргах стороною захисту не оспорюються.
		Положеннямист. 50 ККУкраїни визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		Відповідно до вимогст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. 
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Положеннями ст. 64 КК України передбачено, що довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
		Застосування довічного позбавлення волі як виду і розміру призначеного покарання має бути належним чином мотивоване у вироку з посиланням на встановлені обставини вчиненого злочину і дані, які характеризують особу. 
		Разом з тим, при призначенні ОСОБА_6 покарання зап. 13 ч. 2 ст. 115 КК Україниу виді довічного позбавлення волі, суд не навів переконливих мотивів до застосування такого покарання.
		Так, місцевий суд, призначаючи засудженому найсуворішу міру покарання, вказав на те, що виправлення винного при застосуванні навіть максимальної межі строкового покарання неможливо через його суспільну небезпечність як особи, яка позбавила життя двох осіб. 
		Разом з тим, це є кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України як умисного вбивства, вчиненого особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, і на думку колегії суддів касаційного суду, не може бути безумовною підставою для призначення покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Згідно із ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком місцевого суду в тій частині, що ОСОБА_6 представляє підвищену суспільну небезпеку, його виправлення можливе лише в умовах тривалої ізоляції від суспільства.
		Однак, виходячи із встановлених обставин вчиненого злочину і даних, які характеризують особу ОСОБА_6 , призначене покарання у виді довічного позбавлення волі, на думку колегії суддів касаційного суду, є занадто суворим. 
		Враховуючи ступінь тяжкості злочину, який є особливо тяжким злочином, та обставини його вчинення, зокрема, на побутовому ґрунті та особистих неприязних відносин, що тривалий час існували у ОСОБА_6 з потерпілою, після спільного вживання спиртних напоїв та обопільної сварки, наслідки у виді смерті людини, особу засудженого, задовільну характеристику за місцем проживання, наявність обставин, що пом`якшують покарання та обставини, що обтяжують покарання, колегія суддів касаційного суду вважає, що призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі у ближче до верхньої межі санкції частини 2 ст. 115 КК України, відповідатиме меті покарання, передбаченоїст. 50 КК України, та буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Суд вважає за можливе, пом`якшити призначене ОСОБА_6 покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до 14 років позбавлення волі.
		Доводи касаційної скарги засудженого про недотримання місцевим судом вимог ч. 2 ст. 416 КПК України заслуговують на увагу, оскільки суд, приймаючи рішення про призначення засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі, послався на позицію апеляційного суду, викладену в ухвалі від 17 серпня 2016 року.
		Однак, як вбачається із ухвали Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2016 року вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2016 року щодо ОСОБА_6 було скасовано у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки його мотивувальна частина не містить зазначення про встановлений мотив вчинення кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, хоча його встановлення є обов`язковим для з`ясування суб`єктивної сторони складу цього злочину.
		Окрім того, у вказаній ухвалі апеляційного суду наявні суперечності, оскільки в мотивувальній частині ухвали міститься посилання про часткове задоволення апеляційної скарги обвинуваченого і захисника, та не міститься посилання про повне або часткове задоволення апеляційної скарги прокурора, однак одночасно в ухвалі апеляційний суд визнав слушними доводи апеляційної скарги прокурора щодо призначення судом покарання, яке не відповідає особі винного, та зазначив про те, що при новому судовому розгляді слід постановити законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення, а за умови доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України призначити покарання з дотриманням вимог ст. ст. 50, 65 КК України. Однак вказана ухвала не містить твердження про те, що лише призначення обвинуваченому при новому судовому розгляді найсуворішого покарання у виді довічного позбавлення волі буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
		Колегія суддів касаційного суду зауважує, що судове рішення має бути викладеним у ясній і зрозумілій формі для учасників кримінального провадження і не містити у собі труднощів для розуміння його точного змісту та виключати припущення іншого його тлумачення, чим викладеного в мотивації обґрунтувань прийнятого судом рішення,а будь - які сумніви та протиріччя мають тлумачитися на користь обвинуваченої особи.
		Виходячи з наведеного, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 підлягають задоволенню, а вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду зміні на підставі п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 438 КПК України у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Як вбачається з матеріалів справи, вироком Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2013 року ОСОБА_6 визнаний винним та засуджений за ч. 1 ст.122, ч.1 ст.213, ст. 70 КК Українидо 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК Українизвільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки.
		Злочин, передбачений п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, засуджений вчинив 31 жовтня 2014 року, тобто в період іспитового строку за попереднім вироком, тому остаточне покарання має бути призначено за сукупністю вироків у відповідності до вимог ст. 71 КК України.
		На підставі ст. 71 КК України до покарання призначеного цим вироком слід частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2013 року, остаточно визначивши засудженому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років. 
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зарахувати ОСОБА_6 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення, а саме період з 1 листопада 2014 року по 2 листопада 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. 
		В решті судові рішення залишити без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_8 задовольнити.
		Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 липня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 2 листопада 2020 року щодо ОСОБА_6 змінити.
		Пом`якшити призначене ОСОБА_6 покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до 14 років позбавлення волі.
		На підставі ст. 71 КК України до покарання призначеного цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Сквирського районного суду Київської області від 31 грудня 2013 року, остаточно визначивши засудженому ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.
		На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_6 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення, а саме період з 1 листопада 2014 року по 2 листопада 2020 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		У решті вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...