Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/16110/18 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: 09.09.2021. Зареєстровано: 09.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2021.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		11.08.2021Справа №  826/16110/18
		 
		Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді                 Літвінової М.Є.
		за участю секретаря судового засідання:                                                     Зінчук С.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
		 
		За позовом Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" 
		до Кабінету Міністрів України  
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд державного майна України 
		про визнання протиправними та скасування розпоряджень
		 
		Представники учасників справи: 
		Від позивача:        Ільєнок Є.М.;
		Від відповідача:   Бєльський-Панасюк О.О.;
		Від третьої особи: Божинський В.В.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром" з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Фонд державного майна України, в якому просило:
		- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 №358-р в частині включення ПАТ "Сумихімпром" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році;
		- визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р "Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності" в частині включення ПАТ "Сумихімпром" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності.
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 року №358-р в частині включення ПАТ "Сумихімпром" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році; визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 року №36-р "Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності" в частині включення ПАТ "Сумихімпром" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності.
		Постановою Шостого Апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі    № 826/16110/18 апеляційні скарги Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2019 року без змін.
		Постановою Верховного Суду від 02.06.2021 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Фонду державного майна задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2019 та постанову Шостого Апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі                       № 826/16110/18 скасовано, провадження у справі закрито з мотивів не підсудності цієї справи адміністративному суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09.06.2021 справу № 826/16110/18 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Витягом з протоколу автоматизованого розподілу справи від 16.06.2021 справу                     № 826/16110/18 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.21 прийнято до розгляду справу № 826/16110/18, вирішено розглядати справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено Підготовче засідання у справі № 826/16110/18 на 14.07.21.
		13.07.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з наступних підстав: 
		- розпорядження № 358-р, як і Розпорядження № 36-р Кабінет Міністрів України лише затверджує перелік об`єктів, які підлягають приватизації. При цьому порядок та умови приватизації затверджені іншими актами Уряду (які не містять норм, що зобов`язують проводити приватизацію Позивача відповідно до умов Закону № 2269).
		- відповідно до пункту 26 постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.2003                     № 1891 «Про затвердження Методики оцінки майна» висновок про вартість об`єкта приватизації, у тому числі разом із земельними ділянками, на яких такий об`єкт розташований, шляхом викупу, продажу одному покупцю або продажу способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців, у тому числі повторного продажу, дійсний протягом дев`ятимісячного строку після дати оцінки.
		При цьому висновок про вартість об`єкта приватизації повинен бути дійсним на дату укладення договору купівлі-продажу такого об`єкта (у разі викупу або продажу одному покупцю) або на дату проведення торгів (у разі його продажу способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців, у тому числі повторного продажу).
		Тобто, дійсність висновку про вартість об`єкта необхідно співвідносити саме з датою укладення договору купівлі-продажу.
		- Оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України прийнято 10.05.2018                    № 358-р, а Фондом державного майна України було прийнято рішення про приватизацію 08.06.2018 за № 765.
		- Як вказує відповідач, враховуючи порядок приватизації, передбачений статтею 10 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», можна стверджувати, що оцінка державного пакета акцій ПАТ «Сумихімпром» не може бути визнана дійсною до дати укладення договору купівлі-продажу, якщо рішення про приватизацію прийнято 08.06.2018; 
		- Відповідно до наказу ФДМУ від 13.07.2007 № 1-ДПК «Про прийняття рішення щодо приватизації акцій та підготовки проекту плану розміщення акцій» було прийнято рішення про приватизацію акцій ВАТ «Сумихімпром».
		Згідно з наказом Фонду від 27.08.2008 № 984 «Про призупинення приватизації ВАТ «Сумихімпром» приватизацію акцій та підготовку проекту плану розміщення акцій ВАТ «Сумихімпром» було призупинено.
		Наказ Фонду від 13.07.2007 № 1-ДПК «Про прийняття рішення щодо приватизації акцій та підготовки проекту плану розміщення акцій» не може бути доказом прийнятого рішення про приватизацію ПАТ «Сумихімпром» згідно з приписами абзацу 4 пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
		За доводами відповідача, ПАТ «Сумихімпром» не надало жодних доказів на підтвердження того, що, у зв`язку із включенням останнього до Розпорядження № 358-р, процедура проведення реалізації державного пакету акцій позивача буде затягнута на невизначений період. 
		- За доводами відповідача відсутність в чинному законодавстві «права» за захистом якого звернувся  ПАТ «Сумихімпром» додатково свідчить про безпідставність позовних вимог. 
		У підготовчому засіданні 14.07.2021 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення із відзивом на позовну заяву, представник третьої особи заявив усне клопотання про продовження строку для подачі пояснень.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2021, яку занесено до протоколу судового засідання, задоволено усне клопотання представника третьої особи про продовження строку для подання пояснень, задоволено усне клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання по справі № 826/16110/18 на 28.07.2021.
		16.07.2021 засобами поштового зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника третьої особи надійшли пояснення, в яких третя особа просила суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог. 
		27.07.2021 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
		27.07.2021 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на пояснення.
		28.07.2021 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти обставин, викладених відповідачем у відзиві та на вказав на те, що Кабінету Міністрів України надано право визначати перелік об`єктів великої приватизації державної власності, визначати умови приватизації, класифікації об`єктів, тощо, однак подібні правомочності реалізуються органами державної вади виключно на підставі та в порядку передбаченому діючим законодавством, тобто при прийнятті оскаржуваних розпоряджень, враховуючи, що в силу приписів ч. 1 ст. 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що Кабінет Міністрів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, а не затверджує їх, позовні вимоги ПАТ «СУМИХІМПРОМ» є обґрунтованими, законними та такими що підлягають задоволенню.
		28.07.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи щодо позову.
		28.07.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
		28.07.2021 засобами електронного зв`язку до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи щодо позову.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 826/16110/18 по суті на 11.08.2021.
		29.07.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи щодо позову та відповідь на відзив.
		У судовому засіданні 11.08.2021 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
		Представник відповідача у судовому засіданні 11.08.2021 заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
		Представник третьої особи надав пояснення по справі, заперечив проти заявлених позовних вимог.
		Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
		Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
		Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
		Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
		В судовому засіданні 11.08.2021 судом завершено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку про можливість ухвалення рішення у даній справі у відповідності до приписів ч.ч. 4, 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. N 358-р затверджено Перелік об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році, до якого серед іншого було включено Публічне акціонерне товариство «СУМИХ1МПРОМ»
		В оскаржуваному розпорядженні наявна примітка наступного змісту: «Приватизація об`єкта здійснюється відповідно до абзацу четвертого пункту 2 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна».
		Разом з тим, вона не вказана щодо процедури проведення приватизації «ПАТ «СУМИХІМПРОМ».
		Аналогічна примітка міститься, і в розпорядженні Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 року №36-р "Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності" в частині включення ПАТ "СУМИХІМПРОМ" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності.
		ПАТ «СУМИХІМПРОМ» вважає, що розпорядження КМУ від 10 травня 2018 п. N358-р та 16 січня 2019 року №36-р в частині включення до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році, ПАТ «СУМИХІМПРОМ» без вищевказаної примітки, є протиправними та такими що порушують законні права та інтереси позивача, а тому останній звернувся до суду з даним позовом.
		Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти заявлених позовних вимог.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		  Відповідно до частини першої  статті 2 Господарського процесуального кодексу України  завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Згідно із  ст. 20 ГПК України  господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених  законом  випадках, зокрема: 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.
		Беручи до уваги наведене, зважаючи на суть правовідносин, Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що спір про включення суб`єкта господарювання до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів та передав справу для розгляду в порядку господарського судочинства.
		Відповідно до статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Згідно до статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
		Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.
		Частиною 1 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" встановлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Як встановлено судом, Наказом Фонду державного майна України від 13.07.2007 №1-ДПК прийнято рішення про приватизацію ВАТ «СУМИХІМПРОМ».
		Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2015 року №271 затверджено Перелік об`єктів державної власності, що підлягають приватизації у 2015 -2017 роках, до якого було включено ПАТ «СУМИХІМПРОМ».
		Наказом Фонду державного майна України від 19.05.2015 №740 затверджено Перелік об`єктів групи В, Г, які підлягають продажу в 2015 році, серед них, крім інших, вказано ПАТ «СУМИХІМПРОМ».
		На виконання постанови КМУ від 12 травня 2015 року №271 Фондом державного майна України, наказом від 20.01.2017 №71 затверджено Перелік об`єктів групи В, Г, Е які підлягають продажу в 2017 році.
		Наказом Фонду державною майна України від 13.12.2017 №1869 затверджено план графік виставлення об`єктів груп В, Г, Е на продаж в 2018 році, до якого наказом ФДМУ від 27.03.2018 №448 включено і ПАТ «СУМИХІМПРОМ».
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. N 358-р. на підставі приписів Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18 січня 2018 року № 2269-VІІІ було затверджено Перелік об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році, до якого серед іншого було включено і ПАТ «СУМИХІМПРОМ».
		Відповідно до положень абз. 4 п. 2 розділу V (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18 січня 2018 року N 2269-УІІІ. - установити, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів,  за якими на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна",  та щодо яких є дійсною оцінка,  або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу.
		Відповідно до ст.51  Закону України «Про приватизацію державного майна» який діяв на момент прийняття Відповідачем наказу №1-ДПК від 13.07.2007 з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікуються за такими групами:
		група Г - єдині майнові комплекси державних підприємств та акції акціонерних товариств, які па момент прийняття рішення про приватизацію (продаж) мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави або ознаки домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг), підприємств оборонно-промислового комплексу, а також об`єкти, визначені уповноваженими органами управління як такі, що потребують застосування індивідуального підходу до приватизації (такі, що мають унікальні виробництва, використовують рідкісні ресурси (нематеріальні активи, ноу-хау. включаючи науково-дослідні та проектно-конструкторські організації та установи, які відповідають таким вимогам).
		Слід зазначити, що постановами Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 за №1734 та від 04.03.2015 за №83 ПАТ «СУМИХІМПРОМ» віднесено до об`єктів, державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
		Відтак, суд зазначає, що відповідно норм приватизаційного законодавства, що діяло до прийняття Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» ПАТ «СУМИХІМПРОМ»  належало до об`єктів групи Г.
		Разом з тим, суд зазначає, що за вимогами ст. 20 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ визначення вартості об`єктів приватизації або розміру статутного капіталу господарських товариств у випадках, встановлених цим Законом, проводиться відповідно до методики оцінки майна, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п. 21 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891, затвердження оцінки майна здійснюється шляхом видання наказу про затвердження висновку про вартість майна органом приватизації, одним із додатків до якого є висновок про вартість.
		Також, згідно з нормами п. 26 вказаної Методики. -  висновок про вартість об`єкта приватизації, дійсний протягом дев`ятимісячного строку після дати оцінки.
		Виходячи з висновку про вартість державного пакета акцій ПАТ «СУМИХІМПРОМ» затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.12.2017 №1944 датою оцінки є 30.09.2017.
		Отже, до набрання чинності Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18 січня 2018 року № 2269- VІІІ оцінка вартості пакета акцій ПАТ «СУМИХІМПРОМ» була дійсною.
		Разом з тим, суд зазначає, що оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України, суперечить приписами абз 4 п. 2 розділу V (Прикінцеві та перехідні положення) Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18 січня 2018 року № 2269- VІІІ, відповідно до якого, за наявності вищенаведених ознак, процедура приватизації пакета акцій ПАТ «СУМИХІМПРОМ» має здійснюватися у порядку встановленому Законом України «Про приватизацію державного майна» від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ.
		За таких обставин, норми оскаржуваного розпорядження суперечать положенням закону. Щодо того, яким актом слід керуватись у разі суперечності норм незаконного нормативно-правового акта нормам Закону України, надано роз`яснення Міністерства юстиції України в листі 30.01.2009 № Н-35267-18.
		Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
		Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
		Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
		Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
		Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
		Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
		Разом з тим, з наданих позивачем матеріалів встановлено, що ухвалою господарського суду Сумської області від 24.10.2011 за заявою ТОВ «Компанія з управління активами «Промислові інвестиції» порушено провадження у справі №5021/2509/2011. про банкрутство ПАТ «СУМИХІМПРОМ» відповідно до ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, діючій до набрання чинності змінами внесеними Законом №4212-VI від22.12.2011).
		Ухвалою господарського суду Сумської області від 30.10.2012 по справі №5021/2509/2011 введено процедуру санації ПАТ «СУМИХІМПРОМ» строком на дванадцять місяців, керуючим санацією боржника призначено його керівника - голову правління Лазаковича І.В.. розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Марченка Р.В. на строк здійснення процедури санації.
		В подальшому строк процедури санація ПАТ «СУМИХІМПРОМ» неодноразово продовжувався.
		Станом на дату звернення до суду із даним позовом, процедура санації ПАТ «СУМИХІМІІРОМ». в рамках справи №5021/2509/2011 триває.
		Позивачем зазначено, що ПАТ «СУМИХІМПРОМ» до проведення приватизації, в рамках процедур передбачених Законом України "Про приватизацію державного майна" від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ було здійснено низку заходів, таких як проведення аудиту, інвентаризації, проведено оцінку об`єкта приватизації, що підтверджується матеріалами справи.
		Разом з тим, враховуючи прийняття оскаржуваних розпоряджень процедура проведення реалізації державного пакету акцій ПАТ «СУМИХІМПРОМ» буде проводитися за вимогами ЗУ «Про приватизацію державного і комунального майна», а тому відповідно і буде затягнута на невизначений період, є перешкодою, порушенням права позивача на фінансове оздоровлення та залучення інвестиційних коштів.
		Щодо посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 по справі №926/4643/16, то суд зазначає наступне.
		Великою Палатою в справі № 926/4643/16 було розглянуто зовсім інші відносини, ніж ті, що із яких виник спір по справі №826/16110/18.
		Так, в рамках справи №926/4643/16, на постанову в якій посилається відповідач було встановлено :
		«РВ ФДМУ по Чернівецькій області в грудні 2016року звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ПАТ «Чернівецький радіотехнічний завод», фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА 1) про визнання недійсним договору майнового найму (споруди, будівлі, приміщення) від 01 березня 2016року № 2.
		Згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 жовтня 2007 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 листопада 2013 року № 12297220 спірне нерухоме майно перебуває у приватній власності ПАТ «Чернівецькийрадіотехнічний завод».
		За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що наявність в статутному капіталі господарського товариства державної частки (пакета акцій, що належить державі) не змінює правового режиму його майна, яке є приватною власністю господарського товариства.
		Особливості управління та обмеження щодо розпорядження об`єктами державної власності встановлені Законом України від 21 вересня 2006 року № 185-і' «Про управління об`єктами державної власності». За змістом статті 11 цього Закону відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлюються виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків.
		Частиною першою статті 5 Господарського кодексу України визначено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.
		Одним із загальних принципів господарювання в Україні є принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом (частина перша статті 6 Господарського кодексу України), відповідно до якого суб`єкти господарювання є вільними у використанні свого майна під час здійснення господарської діяльності та виборі своїх контрагентів.
		Оскільки ПАТ «Чернівецький радіотехнічний завод» функціонує в організаційно - правовій формі акціонерного товариства, статутний капітал якого поділено на прості акції, то порядок його створення, діяльності, припинення, правовий статус товариств а права та обов`язки його акціонерів встановлені Законом України від 17 вересня 2008 року № 514-УІ «Про акціонерні товариства».
		Частиною першою статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
		З огляду на наведені приписи законодавства України та зважаючи на те, що державі у статутному капіталі ПАТ «Чернівецький радіотехнічний завод» належить 21,524 % акцій, а інші 78,476 % акцій товариства, що становить більшість у його статутному капіталі, є власністю інших акціонерів, існуючі законодавчі обмеження щодо розпорядження майном ПАТ «Чернівецький радіотехнічний завод», у тому числі й щодо передачі його в оренду, порушують права акціонерів цього господарського товариства, гарантовані законодавством України. Застосування таких обмежень є непропорційним та таким, що порушує загальні принципи господарювання в Україні.
		Приписи статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-ХП «Про приватизацію державного майна» щодо заборони передачі в оренду майна підприємства, що перебуває в процесі приватизації, мають застосовуватися з урахуванням як загальних принципів господарювання, закріплених Господарським кодексом України, так і з огляду на приписи Закону України «Про управління об`єктами державної власності», якими відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлено виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків.»
		В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України - При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Тобто, постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 по справі №926/4643/16, стосується господарського спору, стосовно правомірності укладення договору оренди майна, та стосується суб`єкта господарювання в статутному капіталі якого державна частка (пакет акцій яки підлягає приватизації) складає лише 21,524 % акцій, а інші 78,476 % акцій товариства, що становить превалюючу більшість у його статутному капіталі, є власністю інших акціонерів, натомість в статутному капіталі ПАТ «СУМИХІМПРОМ» державна частка складає понад 99,99 відсотків, а в справі №826/16110/18 предмет спору є відмінним, оскаржується акт органу державної влади, що унеможливлює застосування правозастосовної практики Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 по справі №926/4643/16, до правовідносин, що склались між сторонами в справі №826/16110/18.
		Щодо заперечень відповідача про відсутність та недоведеність порушеного права позивача, суд зазначає наступне.
		Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Частинами 1, 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Відповідно до ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Отже, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Таким чином у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
		Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
		Як роз`яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.
		У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного рішення Конституційного Суду України.
		При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
		Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
		Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
		Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.
		Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
		Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
		Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
		Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.
		Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, а також з`ясування того, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		Частиною 1 статті 13 ЦК України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або законом.
		Звертаючись з позовом про визнання протиправним, скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 №358-р в частині включення ПАТ "Сумихімпром" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році та визнання протиправним і скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 №36-р "Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності" в частині включення ПАТ "Сумихімпром" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності, позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує порушення вимог законодавства при прийнятті оскаржуваних розпоряджень. 
		Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Таким чином, враховуючи, що судом встановлено протиправність розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. N 358-р. яким було затверджено Перелік об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році, а розпорядженням від 16 січня 2019 р. №36-р вказано Фонду Державного майна України - продовжити приватизацію об`єктів державної власності, включених до переліку рішення про приватизацію яких були прийняті в 2018 році, то  дані акти Кабінету Міністрів України є пов`язаними між собою, оскільки є фактично взаємодоповнюючими, суд вважає такі Акти Кабінету Міністрів України підлягають визнанню частково протиправними.
		Суд приходить до висновку про протиправність розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 р. N 358-р. яким було затверджено Перелік об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році та розпорядження від 16 січня 2019 р. №36-р, яким продовжено зазначену приватизацію, а позов ПАТ «СУМИХІМПРОМ» до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування розпоряджень є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
		Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Як встановлено  ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
		Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.
		У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.
		Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
		Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність  і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5  ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
		Відповідно до п.3 ч.4  ст.238 Господарського процесуального кодексу України  у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини,    яка відображає принцип,    пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у    рішеннях    судів    та інших органів з вирішення спорів мають бути    належним чином зазначені підстави,    на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт     1     статті     6    Конвенції    зобов`язує    суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.    Міра,    до якої суд має виконати    обов`язок    щодо    обґрунтування    рішення,    може    бути різною    в залежності від характеру рішення (див.    рішення у справі    «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  ) від    9    грудня 1994 року,    серія A,  303-A,    п.    29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі    та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін,  орган влади зобов`язаний виправдати    свої    дії,    навівши    обґрунтування    своїх    рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen  .  ),    N 37801/97,    п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне    призначення     обґрунтованого     рішення     полягає     в     тому,     щоб    продемонструвати    сторонам,    що    вони    були    почуті.    
		Крім     того, вмотивоване    рішення    дає    стороні    можливість    оскаржити    його та отримати його    перегляд    вищестоящою    інстанцією.    Лише    за    умови винесення    обґрунтованого    рішення    може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.    рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  ),    №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019    Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
		З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо задоволення позовних вимог.
		Згідно приписів  ст. 129 ГПК України  судовий збір покладається на відповідача.
		Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		ВИРІШИВ:
		 
		1.          Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" задовольнити.
		2.          Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 травня 2018 року №358-р в частині включення ПАТ "СУМИХІМПРОМ" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності, що підлягають приватизації у 2018 році.
		3.          Визнати протиправним та скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 січня 2019 року №36-р "Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності" в частині включення ПАТ "СУМИХІМПРОМ" до Переліку об`єктів великої приватизації державної власності.
		4.          Стягнути з Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, код ЄДРПОУ 00019442) на користь Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (40012, м. Суми, вул. Харківська п/в 12; Код ЄДРПОУ 05766356) судовий збір у розмірі 3 683,00 грн. (три тисячі шістсот вісімдесят три гривні 00 коп.)
		5.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
		6.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повний текст рішення складено 08.09.2021.
		 
		 
		Суддя                                                                                               М.Є.Літвінова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...