Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 274/1166/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2021.
Дата набрання законної сили: 06.09.2021
Номер судового провадження: 61-7607ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                                                       
		Іменем України
		 
		06 вересня 2021 року  
		м. Київ
		 
		справа № 274/1166/19
		провадження № 61-7607 св 21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,                Коломієць Г. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 січня 
		2021 року у складі судді Вдовиченко Т. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів: 
		Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Талько О. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 про внесення змін у свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання права власності на нерухоме майно.
		Позовна заява мотивована тим, що за життя її батькові на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 1962 року № 8977, посвідченого Бердичівською державною нотаріальною конторою та свідоцтва про право особистої власності на будинковолодіння, виданого Бердичівським відділом комунального господарства від 22 травня 1962 року, належало на праві власності 19/100 ідеальних частин домоволодіння у 
		АДРЕСА_1 . Відповідно до рішення Бердичівської міської ради народних депутатів від 29 квітня 1976 року № 286 її батьком 
		ОСОБА_3 на неприватизованій земельній ділянці було побудовано житловий будинок літ. В-1, але правовстановлюючі документи на вказаний житловий будинок не були оформлені. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати - ОСОБА_4 . 
		Позивач зазначала, що після смерті батьків прийняла та оформила спадщину на 19/100 ідеальних частин домоволодіння у 
		АДРЕСА_1 . Окрім того, вказувала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 березня 2016 року, зареєстрованого Бердичівською державною нотаріальною конторою в реєстрі за № 4-338 та свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 березня 2016 року, зареєстрованого Бердичівською державною нотаріальною конторою в реєстрі за № 4-340, їй належить права на забудовника житлового будинку, зазначеного на плані під літ. В-1 у житловому домоволодінні, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Вказувала, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Бердичівською державною нотаріальною конторою                     від 11 лютого 2009 року № 4-179, інша частина житлового домоволодіння (81/100) належить ОСОБА_2 . Зазначала, що в технічній документації на житловий будинок під літ. В-1 зазначено як складову частину житлового домоволодіння. Проте, будинок під літ. В-1 було побудовано її батьком за власні кошти та на підставі рішення Бердичівської міської ради депутатів трудящих Житомирської області, а тому не може бути об`єктом спільної власності та жодним чином впливати на розмір часток у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Позивач зазначала, що неодноразово зверталася до Бердичівської міської ради із заявою зареєструвати за нею право власності на житловий будинок літ. В-1 у АДРЕСА_1 , проте рішенням 
		від 13 серпня 2018 року № 42516332 розгляд заяви було зупинено, оскільки було встановлено, що за даною адресою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкритий розділ на домоволодіння, де зазначено, 
		що будинок під літ. В-1 входить до його складу, тому зареєструвати право власності на житловий будинок, як окремий об`єкт нерухомого майна, є неможливим. Указувала, що рішенням від 08 жовтня 2018 року № 43387661 їй було відмовлено у державній реєстрації права власності на вказаний будинок у зв`язку з тим, що нею не було усунено обставини, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію.
		Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд: внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 липня 2015 року, посвідченого Бердичівською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 4-753 (спадкова справа №203/2014) у частині складу домоволодіння: замість «Житлове домоволодіння складається з трьох будинків: А-1, Б-1, В-1» вказати «Житлове домоволодіння складається з двох будинків: А-1, Б-1»; внести зміни до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 липня 2015 року, посвідченого Бердичівською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 4-755 (спадкова справа № 203/2014) у частині складу домоволодіння: замість «Житлове домоволодіння складається з трьох будинків: А-1, Б-1, В-1» вказати «Житлове домоволодіння складається з двох будинків: А-1, Б-1»; виключити відомості про житловий будинок В-1, загальна площа 76,5 кв. м, житлова площа            57,00 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1               з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 670127518104; визнати за нею право власності на житловий будинок літ. В-1, що знаходиться за адресою:                  АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області             від 14 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем обраний невірний спосіб захисту, оскільки віднесення змін до належних їй свідоцтв про право на спадщину за законом від 01 липня 2015 року не призведе до очікуваного нею результату, а саме реєстрації житлового будинку під            літ. В-1 за адресою:  АДРЕСА_1 ., оскільки запис про даний будинок залишається в свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 11 лютого 2009 року, належному ОСОБА_2 , який позивачкою не оспорюється.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області 
		від 14 січня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення 
		у редакції цієї постанови.
		Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що правила статті 1300 ЦК України врегульовують можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за умов відсутності спору між спадкоємцями. Якщо спору між спадкоємцями не існує, то питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину вирішує нотаріус за місцем відкриття спадщини за згодою всіх спадкоємців, що прийняли спадщину. У випадку ж відсутності такої згоди, тобто, за наявності спору, питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину на вимогу одного із спадкоємців вирішується судом. Оскільки позивач вимог до спадкоємців померлого ОСОБА_3 не заявляла, а сама по собі вимога про виключення майна зі складу спадкового майна, на яке видано свідоцтво про право власності на спадщину, не є підставою для внесення змін до такого свідоцтва. Суд зазначив, що позивачка не позбавлена права захистити свої права у порядку, передбаченому законом.  
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення 
		й ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
		 
		Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року клопотання 
		ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 274/1166/19 з Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.
		У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. 
		Вказує, що судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у прийнятті заяви ОСОБА_2 про визнання позовних вимог, 
		а судом апеляційної інстанції розглянуто справу без її участі, належним чином не повідомивши про дату, час і місце судового засідання (пункти 1, 4     частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Зазначає про неправильне застосування судом статті 1300 ЦК України з помилковим трактуванням правового висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15 та неврахуванні статті 548 ЦК УРСР 1963 року, статтей 361, 1218 ЦК України, правових висновків Верховного Суду, що містяться у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц, провадження № 61-4536св18, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі 
		№ 48/340, провадження № 12-14звг19, у постанові від 12 березня 2019 року 
		у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, частини третьої 
		статті 26 та пункту дев`ятого частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.
		Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов'язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема : 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;  3) припинення дії, яка порушує право; 4)відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди ;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.  
		Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що  ІНФОРМАЦІЯ_1  помер батько позивача - ОСОБА_3 . Спадкоємцями першої черги після смерті  ОСОБА_3  були: дружина  ОСОБА_4  та донька  ОСОБА_1 .
		ІНФОРМАЦІЯ_2 померла  ОСОБА_4 .Після її смерті спадкоємцем є донька, позивачка ОСОБА_1 .
		Відповідно до рішення Бердичівської міської ради депутатів трудящих Житомирської області від 29квітня 1976 року № 286 ОСОБА_3 дозволено збудувати новий житловий будинок по проекту Т-20 на своїй ділянці, а старий будинок, який належить йому згідно «Свідоцтва на право особистої власності на домоволодіння» від 22травня 1962 року, знести після закінчення будівництва нового будинку.
		Згідно довідки комунального підприємства«Бердичівське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 09 жовтня 2013 року № 848 до будинковолодінняза адресою:     АДРЕСА_2 (назву змінено на Романівську) станом на 31 грудня 2012 року належало:  ОСОБА_3 - 5/100 ідеальних частин будинковолодіння згідно Договору купівлі-продажу від 04 грудня 1962 року № 8977, посвідченого Бердичівською державною нотаріальною конторою та 14/100 ідеальних частин будинковолодіння згідно Свідоцтва на право особистої власності на будинковолодіння, виданого Бердичівським відділом комунального господарства від 22 травня 1962 року;  ОСОБА_2 - 81/100 ідеальних частин будинковолодіння згідно Свідотва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Бердичівською державною нотаріальною конторою від 11 лютого 2009 року № 4-179. Будинковолодіння складається з житлового будинку А-1 житловою  площею 67,9 кв.м, загальна площа 81,1 кв.м; житлового будинку Б-1, житлова площа 31,9 кв.м, загальна площа 69,0 кв.м та житловий будинок В-1, житлова площа 57,0 кв.м, загальна площа 76,2 кв.м. З вказаної довідки вбачається, що                    ОСОБА_3 побудував житловий будинок на підставі рішення Бердичівської Ради народних депутатів № 286 від 29 квітня 1976 року. Правовстановлюючі документи на збудований будинок літ. В-1 не були оформлені.
		01 липня 2015 року державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Денисенко Г.А. на ім'я  ОСОБА_1 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка складалася 19/100 ідеальних частин житлового домоволодіння   АДРЕСА_2 , розташованого на неприватизованій земельній ділянці. Житлове домоволодіння складається з трьох будинків: А-1, Б-1, В-1. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку спадкового майна ще не видано.
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Денисенко Г. А. 01 липня 2015 року, ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем майна  ОСОБА_4 , отримала у спадщину 19/200 ідеальних частин житлового домоволодіння  АДРЕСА_2 та розташованого на неприватизованій земельній ділянці.            З вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що домоволодіння складається з трьох будинків: А-1, Б-1, В-1.
		13 березня 2016 року державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Денисенко Г. А. на ім'я  ОСОБА_1 було видано свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину спадщини після смерті  ОСОБА_3 , яка складалася з прав забудовника житлового будинку, зазначеного на плані під літ. В-1 у житловому домоволодінні, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_2 , та належала спадкодавцю на підставі рішення Бердичівської міської ради Житомирської області від 29 квітня 1976 року № 286. Свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку спадкового майна ще не видано.
		Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Бердичівської державної нотаріальної контори Денисенко Г. А. 13 березня 2016 року,  ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем майна                 ОСОБА_4 , отримала у спадщину 1/2 частку прав забудовника житлового будинку, зазначеного на плані під літ. В-1 у житловому домоволодінні, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_2 , що належали ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого була його дружина -  ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
		З копії технічного паспорта на житловий будинок вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 до складу домоволодіння входить три житлових будинки, а саме: житловий будинок А-1 1960 року забудови, житловий будинок Б до 1917 року забудови та житловий будинок В 1987 року забудови.
		З відповіді Бердичівської міської ради Житомирської області від 10 травня 2017 року вбачається, що  ОСОБА_1 зверталася до міської ради щодо присвоєння поштової адреси житловому будинку літ. В-1 у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_2 . Проте їй було роз'яснено, що житловий будинок, збудований  ОСОБА_3 , не введений до експлуатації, право власності на нього не оформлено, земельна ділянка під зазначеним житловим будинок не приватизована. За таких обставин дане питання може бути винесено на розгляд виконавчого комітету після введення до експлуатації даного житлового будинку та розподілу домоволодіння між усіма співвласниками. 
		Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 13 серпня 2018 року № 42516332 зупинено розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийнятої 07серпня 2018 року за реєстраційним номером 29530291 для проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований за адресою:  АДРЕСА_1 , у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не в повному обсязі подано документи.
		Згідно з рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно                         від 08 жовтня 2018 року вбачається, що  ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на приватний житловий будинок, 
		що розташований за адресою:  АДРЕСА_1 , оскільки вона не усунула обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав.
		У свідоцтві про право на спадщину за заповітом від 11 лютого 2009 року зазначено, що ОСОБА_2 є спадкоємцем всієї частки майна ОСОБА_5 . Спадкове майно складається з 81/100 ідеальних частин домоволодіння, 
		що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , розташованого на земельній ділянці, яка не приватизована. Домоволодіння складається з 3-х будинків: житловий будинок під літ. А-1 житлової площі 67,9 кв.м, загальною площею 81,1 кв.м, житловий будинок під літ. Б-1, житловою площею 31,9 кв.м, загальною площею 76,5 кв.м та житловий будинок під літ. В-1, житловою площею 57,0 кв.м й загальною площею 
		76,5 кв.м. До домоволодіння належать сарай Г-1, Е-1, погріб п/д, гараж Ж-1.
		Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просила внести зміни на підставі
		статті 1300 ЦК України у свідоцтво про право на спадщину за законом 
		від 01липня 2015 року та в свідоцтво про право на спадщину за законом 
		від 13березня 2016 року в частині складу домоволодіння: замість «Житлове домоволодіння складається з трьох будинків: А-1, Б-1, В-1» вказати «Житлове домоволодіння складається з двох будинків: А-1, Б-1» та визнати за нею право власності житловий будинок, літ. «В-1» за адресою:  АДРЕСА_1 .
		Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
		Згідно статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.
		Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
		Частиною першою статті 1280 ЦК України встановлено, якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.
		Згідно зістаттею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.
		Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 Положення про Спадковий реєстр, затвердженогонаказом Міністерства юстиції України      від 07 липня 2011 року № 1810/5).
		Відповідно достатті 1300 ЦК України за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.
		На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.
		У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
		З аналізу наведеноїнорми права убачається, що правиластатті 1300 ЦК України врегульовують можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за умов, відповідно, відсутності (частини першої зазначеної статті) та наявності (частини другої зазначеної статті) спору між спадкоємцями. Якщо спору між спадкоємцями не існує, то питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину вирішує нотаріус за місцем відкриття спадщини за згодою всіх спадкоємців, що прийняли спадщину. У випадку ж відсутності такої згоди, тобто, за наявності спору, питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину на вимогу одного із спадкоємців вирішується судом.
		Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з'являться інші спадкоємці.
		За таких обставин, передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, є самостійним способом захисту прав спадкоємців.
		Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові 
		від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15, провадження 
		№ 61-18376св18.
		Посилання заявника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі                                № 758/5329/15 (провадження № 61-18376св18), відхиляються касаційним судом, оскільки зазначена постанова ухвалена за різних установлених судами обставин справи та правозастосування.
		Із матеріалів справи встановлено, що спадкоємцями першої черги після смерті  ОСОБА_3 були: дружина - ОСОБА_4 та донька -        ОСОБА_1 , а після смерті  ОСОБА_4 -  ОСОБА_1 . Інших спадкоємців немає.
		Фактично позовні вимоги  ОСОБА_1 зводяться до виключення житлового будинку літ. «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 із складу майна, яке залишилося після смерті її батьків.
		Оскільки виключення майна із складу спадкового майна, на яке видано свідоцтво про право не спадщину, не є підставою для внесення змін у свідоцтво про право на спадщину за законом у розумінні статті 1300 ЦК України, а тому в задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 про внесення змін у свідоцтво про право на спадщину та похідної вимоги про визнання права власності суди вірновідмовили. 
		Доводи касаційної скарги скарги ОСОБА_1 зводяться до неможливості зареєструвати її право власності на житловий будинок літ. «В-1» за адресою: АДРЕСА_2 у Державному реєстрі речових прав, проте такі вимоги не є предметом позову у цій справі. А позивачка вправі захистити свої права у порядкку, передбаченому законом. 
		За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не можуть бути скасовані з підстав, викладених в касаційній скарзі.
		Інших доводів, які б спростовували висновки судів попередніх інстанцій чи доводили б порушення ними норм цивільного або цивільного процесуального законодавства, касаційна скарга не містить.
		Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Бердичівського  міськрайонного суду Житомирської області                   від 14 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду                від 30 березня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:    Д. Д. Луспеник   Б. І. Гулько   Г. В. Коломієць

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...