Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 743/569/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 10.09.2021.
Дата набрання законної сили: 07.09.2021
Номер судового провадження: 51-1974км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12019270220000578

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		07 вересня 2021 року
		м. Київ
		справа № 743/569/20
		провадження № 51-1974км21
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого   ОСОБА_1 ,
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 , 
		прокурора    ОСОБА_5 , 
		захисника ОСОБА_6 ,
		в режимі відеоконференції
		засудженого ОСОБА_7 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2020 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270220000578, за обвинуваченням
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Запоріжжя, проживаючого у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2020року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 152 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років.
		Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він у вересні 2019 року в денний час, більш точно дата та час органом досудового розслідування не встановлено, останній, маючи мотив та мету задоволення своїх сексуальних потреб, перебуваючи в приміщенні КП «Вербівка», Добрянської селищної ради, що розташована за адресою: с. Вербівка на вул. Павла Тичини, 103 Ріпкинського району Чернігівської області, використовуючи безпорадний стан потерпілої падчерки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , достовірно знаючи, що вона не досягла 14 років та не усвідомлювала характеру вчинюваних з нею дій, зґвалтував останню, тобто з використанням геніталій вчинив дії сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи, вчинені щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
		Крім того, 15 грудня 2019 року, в денний час, більш точно час органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в спальній кімнаті будинку АДРЕСА_1 , маючи мотив та мету задоволення своїх сексуальних потреб, використовуючи безпорадний стан потерпілої падчерки ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , достовірно знаючи, що вона не досягла 14 років та не усвідомлювала характеру вчинюваних з нею дій, повторно зґвалтував останню, тобто вчинив дії сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, вчинені повторно щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її добровільної згоди.
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Стверджує, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є необґрунтованими, а висновки судів про винуватість засудженого не підтверджуються наявними у справі доказами, що все обвинувачення ґрунтується на припущеннях та доказах, які мають бути визнані недопустимими. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогамст. 419 КПК України, зокрема апеляційний суд належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги, не надав мотивованих відповідей з яких підстав вважає його доводи необґрунтованими. Так, захисник вказував в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки висновку експерта № 576 від 30 грудня 2019 року відповідно до якого факт введення статевого органу до гениталій потерпілої за об`єктивними даними не підтверджено, а відповідно до висновку експерта № 48-ц від 28 квітня 2020 року на змивах у ОСОБА_7 та його тілі відсутні будь-які біологічні сліди ОСОБА_9 . Крім того, суд апеляційної інстанції не навів переконливих доводів на спростування тверджень сторони захисту про незаконне затримання ОСОБА_7 . Поза належної уваги суду апеляційної інстанції залишилися і посилання захисника на порушення права засудженого на захист, зокрема п. 13 ст. 7 та ст. 20 КПК України, оскільки захист попереднім захисником здійснювався неналежним чином. Окрім того, вказував, що судом першої інстанції всупереч вимог ч.4 ст. 352 КПК України враховано показання представника малолітньої потерпілої ОСОБА_9  ОСОБА_10 , оскільки вона була присутня при допиті ОСОБА_9 . Вказувалось захисником в апеляційній скарзі і про недопустимість доказів: протоколу огляду місця події; висновків експертів № 49-ц від 29 квітня 2020 року та № 200 від 20 квітня 2020 року. 
		Позиції інших учасників судового провадження
		У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді першої інстанції та прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції просять залишити її без задоволення як безпідставну.
		У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає до задоволення з таких підстав.
		Мотиви Суду
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.411 КПК України) чинним законом не передбачено.
		Таким чином, переглядаючи судові рішення суд касаційної інстанції виходить із встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи.
		У цій справі встановлено, що ОСОБА_7 вчинив зґвалтування малолітньої ОСОБА_9 .
		Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення ґрунтуються на аналізі доказів, досліджених й ретельно перевірених у судовому засіданні, а саме на показаннях:
		- малолітньої потерпілої ОСОБА_9 яка пояснила, що вона проживала разом з мамою та вітчимом у м. Кривий Ріг, у 2018 році переїхали до с.Вербівка, вітчим ставився до неї погано, сварив, бив, вживав спиртне, їй показував картинки з оголеними жінками. 15 грудня 2019 року її мати пішла у справах, а вона залишилась з вітчимом, який був на підпитку, наказав їй закрити двері та покликав до кімнати, де сказав лягати на ліжко і роздягатися, також сам зняв штани і труси. Пояснила, що вітчим торкався її грудей та їй було боляче внизу живота. Пізніше до кімнати зайшла мати, вітчим відразу вибіг. Пояснила, що у 2019 році, коли було ще тепло, вітчим покликав її до приміщення КП «Вербівка», де закрив двері та наказав роздягатися, також сам зняв з себе одяг, а саме штани, труси. Їй також було боляче і вона про це повідомила його, 
		- законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_9 - ОСОБА_10 , матері потерпілої, згідно показань якої разом з ОСОБА_7 вони проживали сім років, постійно переїжджали з квартири на квартиру, він часто міняв роботу. У грудні 2019 вона зайшла у кімнату та побачила, що її дитина лежить в одній кофті на ліжку, а ОСОБА_7 вибіг з кімнати та вона побачила його ерогований статевий орган. На запитання, що сталося, ОСОБА_7 відповів, що у дитини відбулось нетримання сечі, але вона побачила речі, які були сухі і він перебував в стані алкогольного сп`яніння. Донька їй нічого з цього приводу не повідомила. В подальшому донька розповіла, що у них з ОСОБА_7 відбулись інтимні стосунки і що це не в перший раз.
		- свідків ОСОБА_11 , яка пояснила, що є сусідкою ОСОБА_12 та в її присутності ОСОБА_9 розповіла обставини вчинення злочинних дії засудженим щодо неї. Також свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 
		- даними протоколів: огляду місця події від 17 грудня 2019 року; огляду предмета від 17 грудня 2019 року, слідчого експерименту від 17 грудня 2019 року; обшуку від 17 грудня 2019 року;
		- висновками: 
		а) експерта № 576 від 30 грудня 2019 року згідно якого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 статевої зрілості не досягла, цілісність дівочої пліви ОСОБА_9 не порушена, однак будова дівочої пліви та її властивості дозволяють здійснення статевих актів з підекспертною без порушення цілісності дівочої пліви. Отже, вищезазначене не виключає можливості здійснення з підекспертною неодноразових статевих зносин, на що також, може вказувати наявність заокругленого та потовщеного вільного краю пліви в задньому її відділі;
		б) експерта № 200 від 30 квітня 2020 року відповідно до якого у змиві з дивану на марлевому тампоні, вилученому в ході огляду місця події, знайдена сперма (поодинокі голівки сперматозоїдів), без домішку крові. При встановленні групової належності виявлено антиген В ізосерологічної системи АВ0, який міг походити від сперми особи видільника з групою крові В (ІІІ) з ізоглюмаглютиніном анти-А, в тому числі і від громадянина ОСОБА_7 ;
		в) експерта № 49-ц від 29 квітня 2020 року, відповідно до якого при дослідженні трусів, вилучених у ОСОБА_7 знайдено кров людини. При встановленні групової належності слідів крові експерт не виключає присутність у вказаних слідах крові ОСОБА_9 та ОСОБА_7 . 
		Предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і суду апеляційної інстанції були доводи сторони захисту про те, що згідно висновку експерта № 576 від30 грудня 2019 року об`єктивно не підтверджено введення статевого органу до гениталій потерпілої та суди обох інстанції дійшли до наступних висновків. Так, згідно висновку експерта встановлено, що введення статевого органу до гениталій потерпілої за об`єктивними даними не підтверджено, бо цілісність дівочої пліви ОСОБА_9 не порушена, однак будова дівочої пліви та її властивості дозволяють здійснення статевих актів з підекспертною без порушення цілісності дівочої пліви і вищезазначене не виключає можливості здійснення з підекспертною неодноразових статевих зносин, на що також, може вказувати наявність заокругленого та потовщеного вільного краю пліви в задньому її відділі.
		Тому вказаний висновок експерта не дає підстав стверджувати про відсутність у потерпілої статевих актів, а навпаки вказує про можливість їх здійснення без порушення цілісності дівочої пліви на що також вказує її будова.
		Щодо доводів сторони захисту про відсутність у піхві та анальному отворі ОСОБА_9 слідів крові або слини, як і на змивах зі статевого члена, зразка із лад`євидної ямки статевого члена та лобковому волоссі ОСОБА_7 біологічних слідів ОСОБА_9 , а також відсутність пошкоджень в районі статевих органів у потерпілої, що на переконання сторони захисту свідчить про невинуватість ОСОБА_7 , то вони були також предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та були визнані такими, що не заслуговують на увагу.
		Зокрема, останні обставини, які інкримінуються обвинуваченому відбувалися 15грудня 2019 року, а огляд потерпілої та відібрання відповідних зразків відбулося 17грудня 2019 року, тобто зі спливом часу після неправомірних дій ОСОБА_7 , а тому наведені обставини не були визнанні припущенням, яке необхідно тлумачити на користь обвинуваченого.
		Що стосується доводів захисника у касаційній скарзі про недопустимість протоколу огляду місця події від 17грудня 2019 року, оскільки проведений органами досудового розслідування огляд місця події фактично був обшуком, який згідно приписами ч. 2 ст. 234 КПК України проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді, то колегія суддів зазначає наступне.
		За статтями 86, 87 КПК України доказ визнається допустимим, якщо його отримано у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використано при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може послатися суд при ухваленні судового рішення. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та іншими законами України, в тому числі внаслідок порушення права особи на захист та шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Для встановлення того, чи був протокол огляду місця події допустимим як доказ у кримінальному провадженні, необхідно визначити законодавчо встановлені підстави, порядок та умови, необхідні для його збирання, саме на той час, коли він був зафіксований і одержаний. Якщо слідчим був порушений порядок його збирання, такий доказ не може вважатись допустимим і бути підставою для прийняття процесуальних рішень.
		Згідно з частинами 1 та 2 ст. 223 КПК України слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Підставами для проведення слідчої (розшукової) дії є наявність достатніх відомостей, що вказують на можливість досягнення її мети.
		За статтею 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
		При цьому огляд місця події слід відрізняти від такої слідчої дії, як обшук.
		Обшук - це слідча дія, що полягає в примусовому обстеженні приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об`єктів, які перебувають у віданні певних осіб з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду за наявності ймовірних даних про те, що розшукуване приховане в певному місці чи в певної особи.
		У той же час огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів. За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі.
		Як слідує з протоку огляду місця події від 17 грудня 2019 року з ілюстрованою таблицею, слідчими при проведенні огляду місця події проводилось виявлення та фіксація речових доказів. При відкриванні дверцят шкафу та тумби відбувся поверхневий огляд та опис вмісту предметів, при цьому будь-якого відшукування майна при вчиненні вказаної слідчої дії не відбувалося (т. 1, а.п 118-139). 
		Тому, на думку колегії суддів, доводи захисника про те, що у даному випадку мала місце слідча дія як обшук є надуманими.
		Не залишилися без уваги судів і доводи сторони захисту про необхідність визнання неналежним доказом висновок експерта № 49-ц від 29 квітня 2020 року у зв`язку з тим, що експерт, відповідаючи на поставлені питання з порушення норм КПК України, послався на попередні висновки експертів, які йому не надавалися, то такі судами були визнані необґрунтованими. В постанові про призначення судово-цитологічної експертизи передбачено, що для ознайомлення експерту у разі виникнення необхідності надати матеріали кримінального провадження, що стосуються предмету дослідження, що у даному випадку передбачає надання попередніх висновків експертів. З такими висновками судів погоджується і колегія суддів.
		Стосовно порушення, на думку захисника, вимог ч. 4 ст. 352 КПК України в частині допиту потерпілої та свідка ОСОБА_10 необхідно зазначити наступне.
		Так, ОСОБА_10 надавала показання про ті обставини безпосереднім свідком яких була саме вона, під час допиту ОСОБА_9 остання не повідомляла тих відомостей, які для ОСОБА_10 були новими, крім того ряд показань, які вказують на винність ОСОБА_7 були надані саме ОСОБА_10 та ОСОБА_15 про них під час свого допиту не вказувала.
		Разом з тим, допит ОСОБА_9 за відсутності ОСОБА_10 з урахуванням вимог КПК України був би неможливим оскільки вона є матір`ю дитини, єдиним родичем та відповідно законним представником, а допит малолітньої без її законного представника КПК України не передбачає та її присутність під час допиту малолітньої потерпілої як законного представника не суперечить нормам КПК України.
		Вказаним обставинам надав належну оцінку і апеляційний суд зазначивши, що показання малолітньої потерпілої не суперечать іншим доказам у кримінальному провадженні, з урахуванням її віку та емоційного стану, вони є послідовними, викладені нею події як такі, що об`єктивно сприймалися нею. В ході допиту ОСОБА_9 мати не здійснювала на неї тиск в сенсі примушування до дачі неправдивих показань, а пропонувала ще раз повідомити про всі обставини, що сталися, уточнювала питання, які їй задавались, що передбачено ч. 3 ст.354 КПК України.
		Що стосується тверджень захисника про те, що засуджений був позбавленийефективного захисту під час досудового розслідування через неналежну якість наданої йому правової допомоги, то вонинезнайшли свого підтвердження матеріалами кримінального провадження.
		Так, частиною 2 ст. 20 КПК України закріплений обов`язок слідчого, прокурора, слідчого судді, суду забезпечити підозрюваному, обвинуваченому право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника передбачає не тільки вжиття ними заходів щодо реалізації вільного вибору захисника та відмову від нього або його зміну, організації побачення з ним до першого допиту, призначення захисника за рахунок держави у передбачених законом випадках, але й обов`язок відповідного реагування на факти, які відверто вказують на некомпетентність та неефективність захисту. За наявності таких фактів, якщо вони знаходять своє відображення у процесуальних документах, відсутність адекватної реакції з боку посадових осіб органів досудового слідства, дізнання, прокуратури або суду на них, то це є порушенням п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому вживати заходів щодо припинення порушення права обвинуваченого на ефективний захист зазначені посадові особи повинні як за клопотанням обвинуваченого (наприклад, про заміну захисника в зв`язку з його некомпетентністю), так і з власної ініціативи.
		У справі «Czekalla v. Portugal» ЄСПЛ вперше визнав обов`язок держави вживати заходів, необхідних для забезпечення обвинуваченому права на кваліфікований захист, у тому числі і у випадках призначення захисника.
		Також, ЄСПЛ вважає, що хоча ведення захисту по суті є справою обвинуваченого та його адвоката, національні суди не повинні пасивно спостерігати за випадками неефективного юридичного представництва («Санніно проти Італії», «Кускані проти Сполученого Королівства»). Суд відзначає, що держава не може нести відповідальність за кожну помилку адвоката, призначеного з метою надання юридичної допомоги, і що з незалежності правового співтовариства від держави випливає, що здійснення захисту - це в основному питання взаємовідносин між обвинуваченим та його захисником, незалежно від того, чи призначається захисник в межах надання правової допомоги чи оплачується приватним чином. ЄСПЛ вважає, що згідно з п. «с» ч. З ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома («Камасинський проти Австрії», «Лагерблом проти Швеції»). Якщо того вимагають обставини справи, суду слід дослідити, в якій мірі адвокат виконує свої обов`язки («Дауд проти Португалії»). Компетентні національні органи зобов`язані втручатись не лише у випадку «очевидної» нездатності призначеного для надання правової допомоги адвоката забезпечити ефективне представництво обвинуваченого, але також якщо вони в достатній мірі обізнані про це будь-яким іншим чином («Санніно проти Італії», «Камасинський проти Австрії», «Дауд проти Португалії»).
		Ефективністьзахисту неє тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з раніше обраними та узгодженими з адвокатом позицією і тактикоюзахисту несвідчить про його неефективність.
		Так, як вбачається з матеріалів провадження, на досудовому розслідуванні, захистінтересів ОСОБА_7 здійснювавадвокат ОСОБА_16 як захисник за призначенням. При цьому ОСОБА_7 , користуючись послугами захисника, будучи обізнаним зі своїми правами, у тому числі правом на заміну захисника (т. 1, а.п. 225-228), заяв про призначення йому іншого захисниканеподавав, на дії адвоката ОСОБА_16 нескаржився, від послуг останньогоневідмовлявся.
		При цьому у призмі вищезазначеної практики ЄСПЛ до відома компетентних державних органів не було доведено факту «очевидної» нездатності призначеного для надання правової допомоги адвоката забезпечити , ефективне представництво обвинуваченого, так і не було підстав вважати, що обвинуваченому надавався неефективний захист. Окрім того, слід зазначити, що стороною захисту не вказувалось про дане порушення права на захист на стадії досудового розслідування у поданій апеляційній скарзі, а лише на стадії касаційного розгляду.
		З урахуванням вищезазначеного, підстав вважати, що було порушено право засудженого на захист у колегії суддів немає.
		Що стосується доводів захисника про незаконне затримання  ОСОБА_7 , то вони були предметом перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, та були визнані безпідставними. При цьому суди послалися на те, що оцінку підстав затримання ОСОБА_7 надавав слідчий суддя під час постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яка підлягала оскарженню. При цьому стороною захисту в ході судового провадження доказів щодо встановлення порушень при затриманні ОСОБА_7 надано не було. 
		Таким чином, на переконання колегії суддів вина засудженого у вчиненні розпусних дій щодо малолітньої особи повністю підтверджена наявними в матеріалах справи доказами, а дії засудженого ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 152 КК України кваліфіковані правильно.
		Отже, у цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діянь, в касаційній скарзі не наведено.
		Крім того, доводи касаційної скарги захисника, які аналогічні за своїм змістом доводам його апеляційної скарги щодо невідповідності вироку суду вимогам ч.3 ст.374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними. Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , належним чином проаналізував усі доводи наведені у скарзі захисника засудженого ОСОБА_7  адвоката ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, на кожний з доводів дав повну та вичерпну відповідь.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому доводи захисника про невідповідність її вимогам кримінального процесуального закону є безпідставними.
		Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним, достатнім для виправлення ОСОБА_7 й попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України. 
		Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга захисника має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.
		Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд
		ухвалив: 
		 
		Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 28 жовтня 2020 року й ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...