Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 404/3436/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 13.09.2021.
Дата набрання законної сили: 10.09.2021
Номер судового провадження: 61-740ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України
		 
		10 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 404/3436/19-ц
		провадження № 61-740св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 ,                         на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2019 року у складі судді Мохонько В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Авраменко Т. М., Суровицької Л. В., Черненка В. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом                          до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів, розірвання кредитного договору та стягнення моральної шкоди.
		Позовну заяву мотивовано тим, що 26 листопада 2012 року між нею                 та публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого                є АТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір у вигляді анкети-заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмірі 9 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. 
		ОСОБА_1 зазначала, що 21 листопада 2016 року сторонні особи незаконно заволоділи грошовими коштами з її кредитної картки у сумі 10 000,00 грн. Того ж дня та ще 01 грудня 2016 року вона повідомляла відповідача про зняття коштів, проте їй було запропоновано звернутись із відповідною заявою до правоохоронних органів, що вона і зробила. Незважаючи на проінформованість відповідача про протиправне зняття коштів та проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, 01 листопада 2017 року банк звертався до суду із позовом про стягнення з неї заборгованості за цим кредитним договором                        у розмірі 22 935,11 грн та 208,00 грн судового збору. 
		Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня              2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено частково, стягнуто з неї заборгованість у розмірі 2 992,77 грн, яка існувала                   до 21 листопада 2016 року, тобто до незаконного заволодіння грошовими коштами сторонніми особами. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішенням суду було достовірно встановлено несанкціоноване втручання сторонньої особи у мережу банку                        по заволодінню кредитними коштами. 
		Зазначене рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили               30 травня 2018 року. 
		07 червня 2018 року нею були внесені грошові кошти відповідно                до рішення суду у розмірі 3 200,77 грн, про що банком була видана квитанція. 
		ОСОБА_1 зазначала, що рішення суду нею виконано у повному обсязі, проте відповідач звернувся до Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області щодо примусового виконання виконавчого листа від 11 червня 2018 року № 404/6909/17. 24 жовтня 2018 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 56938292 та направлено постанову до її місця роботи. Тільки після її особистого втручання органами виконавчої служби направлено лист за її місцем роботи про повернення постанови без виконання.
		У грудні 2018 року до неї телефонували працівники банку із вимогою погасити неіснуючий борг. Вона неодноразово зверталась                        до відповідача із заявами щодо вирішення цього питання та надання                їй довідку про розірвання чи закриття кредитного договору. У лютому 2019 року вона отримала відповідь, у якій їй було запропоновано здійснити погашення заборгованості. Не зважаючи на те, що карткою банку вона не користувалася, оскільки остання заблокована                           21 листопада 2016 року після зняття грошових коштів сторонніми особами, не здійснювала жодних банківських операцій, на її думку, відповідач умисно продовжує вимагати здійснення погашення заборгованості, яка нібито існує у неї перед банком. 
		Такими діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, відшкодування якої передбачено статтями 23 та 1167 ЦК України.
		З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд розірвати кредитний договір, укладений між нею та АТ КБ «ПриватБанк»                       від 26 листопада 2012 року, а також стягнути з банку на її користь                   на відшкодування моральної шкоди 30 000,00 грн.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня  2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що фактично між сторонами виник спір щодо належного виконання позивачем умов договору про повернення коштів, зокрема: банк вважає, що існує заборгованість за договором, а позивач посилається на її відсутність. Наявність цього спору не є передбаченою законом підставою для розірвання договору, а його розірвання не свідчить про відсутність заборгованості та вирішення всіх спірних питань, які виникли в процесі його виконання.
		Суд першої інстанції виходив із того, що такі дії банку, як звернення                 з позовом до суду про стягнення заборгованості, пред`явлення виконавчого листа до виконання, нагадування про існування боргу                не є передбаченими законом підставами для розірвання договору,                   а також для відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , залишено без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2019 року залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки фактично між сторонами виник спір щодо належного виконання позивачем умов договору про повернення коштів, зокрема: банк вважає, що існує заборгованість за договором, а позивач посилається на її відсутність. Наявність цього спору не є передбаченою законом підставою для розірвання договору, а його розірвання                      не свідчить про відсутність заборгованості та вирішення всіх спірних питань, які виникли в процесі його виконання.
		Разом із тим суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що такі дії банку, як звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, пред`явлення виконавчого листа                      до виконання, нагадування про існування боргу не є передбаченими законом підставами для розірвання договору, а також для відшкодування моральної шкоди.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального                                  та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
		Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 виконала своє грошове зобов`язання у повному обсязі, сплативши всю суму заборгованості за кредитним договором, що була стягнута з неї                на користь банку рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня 2018 року.
		Вважає, що протиправні та несправедливі дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо ОСОБА_1 пов`язані із порушенням власних умов та правил надання банківських послуг у «ПриватБанк» та продовженням переслідування останньої, а також вимаганням здійснити погашення заборгованості, яка ніби то існує у позивача перед відповідачем, спричинили ОСОБА_1 моральні страждання у зв`язку з необхідністю повернення до умов нормального існування та життя, подолання виниклих у сукупності негативних наслідків.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи                                № 404/3436/19-ц із Кіровського районного суду м. Кіровограда.
		У лютому 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив                              АТ КБ «ПриватБанк» на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		26 листопада 2012 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг                           у ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якої отримала кредит у розмірі 9 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
		Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18 квітня               2018 року у справі № 404/6909/17-ц, яке набрало законної сили                       30 травня 2018 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 992,77 грн та 208,00 грн судового збору.                           У задоволенні інших позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено (а. с. 11-13).
		Під час розгляду справи № 404/6909/17-ц було встановлено,                             що 21 листопада 2016 року сторонні особи незаконно заволоділи грошовими коштами з кредитної картки у розмірі 10 000,00 грн                              та ОСОБА_1 наступного дня після несанкціонованого зняття коштів                з належної їй картки звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк»                              та до правоохоронних органів з цього ж приводу, що свідчить про виконання нею умов та правил надання банківських послуг, тому                ОСОБА_1 не несе відповідальності за зняття коштів з її кредитної картки у розмірі 10 000,00 грн.
		Судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені та штрафів на зазначену суму, оскільки вони                                є неправомірним та вимоги щодо стягнення зазначеної заборгованості                у розмірі 19 942,34 грн задоволенню не підлягають.
		Відповідно до копії квитанції від 07 червня 2018 року, ОСОБА_1 сплатила АТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості                 за рішенням суду у розмірі 3 200,77 грн (а. с. 14).
		24 жовтня 2018 року на адресу комунального закладу «Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги» державним виконавцем Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області було направлено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника на підставі виконавчого листа № 404/6909/17, провадження від 11 червня 2018 року № 2/404/984/18, виданого Кіровським районним судом м. Кіровограда.
		Після надання ОСОБА_1 до Фортечного відділу державної виконавчої служби м. Кропивницький Головного територіального управління юстиції в Кіровоградській області платіжної квитанції про сплату боргу, державний виконавець звернулась із заявою до комунального закладу «Кіровоградська міська лікарня швидкої медичної допомоги» із заявою про повернення постанови про звернення стягнення із заробітної плати без виконання (а. с. 16).
		05 грудня 2018 року та 31 січня 2019 року ОСОБА_1 зверталась                 до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами щодо повного погашення боргу                   (а. с. 17, 18).
		АТ КБ «ПриватБанк» було надано відповідь від 04 лютого 2019 року, згідно із якою зазначено, що оскільки на дату звернення банком до суду, а також впродовж строку від дати звернення до суду до дати повного виконання рішення суду, зобов`язання за кредитним договором не було виконано у повному обсязі, на неповернуту суму кредиту продовжували нараховуватись відсотки за його користування (а. с. 19).
		 
		 
		2. Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження                   в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня                   2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», положеннями якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються                 в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України (тут і далі                   в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права                      і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,                 що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише                   в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга представника                       ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано                   за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі                         або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором                  або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
		Встановивши, що згода банку на розірвання договору відсутня,                      за умовами укладеного договору банк свої зобов`язання виконав,                       а позивач користувалася кредитними коштами, що нею не оспорювало ся, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що між сторонами фактично виник спір щодо належного виконання позивачем умов договору про повернення коштів, зокрема: банк вважає, що існує заборгованість за договором,                 а позивач посилається на її відсутність, проте наявність цього спору                    не є передбаченою законом підставою для розірвання договору, а його розірвання не свідчить про відсутність заборгованості та вирішення всіх спірних питань, які виникли в процесі його виконання.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 червня 2018 року                у справі № 548/981/15-ц (провадження № 14-182цс18) зазначила,                   що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України). Якщо договір розривається                   у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (частина третя цієї статті). Отже, розірвання кредитного договору припиняє його дію            на майбутнє, але не впливає на факти укладення та дії цього договору включно до моменту його розірвання. Тому з моменту розірвання кредитного договору у позичальника залишається обов`язок повернути позивачеві заборгованість, нараховану за цим договором станом                    на день його розірвання, а кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені кредитним договором проценти та неустойку за період після розірвання цього договору. Права й інтереси кредитодавця                     у правовідносинах з позичальником після розірвання кредитного договору забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, про що також зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду             від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження                     № 14-10цс18). Після розірвання кредитного договору з огляду на те,              що кредитор повністю виконав умови договору до його розірвання,               не припиняються окремі зобов`язання сторін, спеціально передбачені для застосування на випадок порушення зобов`язань і після розірвання договору (див. висновок Верховного Суду України, сформульований                у постанові від 09 вересня 2015 року у справі № 6-939цс15), але в обсязі, що відповідає заборгованості, яка існувала до моменту розірвання договору.
		Згідно статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
		Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору                          у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин                  не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості                та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило               б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило                                    б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
		Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право                                     на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів,                       що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.
		Правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо надання банківських послуг.
		Згідно зі статтею 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом.
		Правила статті 1167 ЦК України регулюють позадоговірні (деліктні) відносини.
		Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров`я людей продукцією у випадках, передбачених законом.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Вирішуючи спір, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, встановивши відсутність належних та допустимих доказів наявності умов для розірвання оспорюваного договору, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що такі дії банку, як звернення з позовом до суду про стягнення заборгованості, пред`явлення виконавчого листа до виконання, нагадування про існування боргу                  не є передбаченими законом підставами для розірвання договору,                      а також для відшкодування моральної шкоди.
		Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій                       не спростовують, на законність оскаржених судових рішень                           не впливають, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та переоцінки доказів у справі, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів                           є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції                   не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі                      № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
		Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції судом апеляційної інстанції не встановлено, оцінка доказів зроблена                  як судом першої, так і судом апеляційної інстанції.
		Доводи касаційної скарги не спростовують законність                                        та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня               2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                               С. Ф. Хопта 
		Є. В. Синельников
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...