Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 721/910/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.09.2021.
Дата набрання законної сили: 08.09.2021
Номер судового провадження: 61-4490ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 вересня 2021 року 
		м. Київ
		 
		справа № 721/910/19
		провадження № 61-4490св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Путильська центральна районна лікарня» Путильської районної ради Чернівецької області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Литвинюк І. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, посилаючись на те, що з 15 листопада 2013 року вона працювала на посаді заступника головного лікаря з економічних питань Комунального закладу «Путильська районна лікарня» (далі - КЗ «Путильська районна лікарня»), який реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство «Путильська центральна районна лікарня» Путильської районної ради Чернівецької області (далі - КНП «Путильська ЦРЛ»). Наказом голови комісії з реорганізації КЗ «Путильська районна лікарня» лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_2 від 16 жовтня 2019 року № 77/2 її було звільнено з роботи за систематичне порушення трудової дисципліни на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Не погоджуючись із попередніми наказами роботодавця про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді доган та з наказом про звільнення, вона звернулася із відповідним позовом до суду. Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року скасовано накази голови комісії з реорганізації КЗ «Путильська районна лікарня» ОСОБА_2 від 08 та 16 жовтня 2019 року № 73 і № 77 про накладення на неї дисциплінарних стягнень у вигляді догани, а також - наказ від 16 жовтня 2019 року № 77/2 про звільнення з роботи; поновлено її на посаді заступника головного лікаря з економічних питань КЗ «Путильська районна лікарня» або на рівноцінній (рівнозначній) посаді КНП «Путильська ЦРЛ»; стягнуто на її користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 16 жовтня по 05 грудня 2019 року в сумі 27 134,49 грн; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення на роботі. Наказом КНП «Путильська ЦРЛ» від 11 грудня 2019 року її поновлено на посаді економіста. Однак вказана посада не є рівнозначною тій, яку вона обіймала (ні за посадовими обов`язками, ні за оплатою праці), що свідчить про невиконання роботодавцем рішення суду в частині поновлення її на роботі. Враховуючи викладене, на підставі статті 236 КЗпП України ОСОБА_1 просила стягнути з КНП «Путильська ЦРЛ» середній заробіток за весь час затримки виконання рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року в частині поновлення її на посаді заступника головного лікаря з економічних питань або на рівноцінній (рівнозначній) посаді з грудня 2019 року до 01 листопада 2020 року в розмірі 159 984 грн (остаточну суму розрахувати на час постановлення ухвали).
		 
		Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2020 року у складі судді Проскурняка С. П. заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з КНП «Путильська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року у справі № 721/910/19 з 06 грудня 2019 року по 22 грудня 2020 року в розмірі 187 441,03 грн з відповідним відрахуванням до Пенсійного фонду України та інших спеціальних фондів, а також до Державного бюджету України. 
		 
		Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Таке негайне виконання полягає в тому, що рішення набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. У цій справі роботодавець не виконав рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з економічних питань або на рівноцінній (рівнозначній) посаді, у зв`язку з чим наявні підстави для застосування статті 236 КЗпП України, за змістом якої у разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей суд виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Доводи КНП «Путильська ЦРЛ» про те, що наказом від 11 грудня 2019 року № 4-кнп ОСОБА_1 призначено на посаду економіста, а отже, рішення суду про поновлення на роботі є виконаним, не заслуговують на увагу, оскільки такі кадрові перестановки повинні відбуватися за згодою працівника, однак таку згоду заявник не надала. Посилання підприємства на те, що у штатному розписі лікарні відсутня посада «заступник головного лікаря з економічних питань» і не передбачена рівнозначна посада, є неспроможними, оскільки стаття 236 КЗпП України не містить застережень з приводу того, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі, якщо посада, на яку поновлено працівника, відсутня у штатному розписі. Вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до цих правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, згідно з якою у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу КНП «Путильська ЦРЛ» задоволено. Ухвалу Путильського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2020 року скасовано. В задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися. Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області                  від 05 грудня 2019 року поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з економічних питань або на рівноцінній посаді КНП «Путильська ЦРЛ». 11 грудня 2019 року КНП «Путильська ЦРЛ» видано наказ № 4кнп «Про виконання рішення суду», за змістом якого ОСОБА_1 поновлено на посаді економіста, яка була визначена роботодавцем, як рівнозначна за посадовими обов`язками посаді заступника головного лікаря з економічних питань. З цим наказом, який не оскаржувався та є чинним, заявник була ознайомлена 13 грудня 2019 року і поставила підпис з відміткою «не згідна». Таким чином, видача роботодавцем наказу про поновлення працівника на роботі та факт ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом, на думку апеляційного суду, свідчать про те, що рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року про поновлення на роботі є виконаним, оскільки виконання такого рішення законодавець пов`язує лише з виданням власником відповідного наказу. Аналізуючи дії роботодавця щодо виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі в обраний спосіб, колегія суддів вважала, що підприємство обрало єдину в умовах, що склалися (відсутність у штатному розписі КНП «Путильська ЦРЛ» посади заступника головного лікаря з економічних питань), можливу законну підставу для виконання рішення суду та поновлення заявника на роботі, чим фактично запропонувало ОСОБА_1 виконати певні дії для підтвердження чи відхилення наміру продовжити трудові відносини з підприємством на запропонованих умовах. Не оскарживши такий наказ про поновлення на посаді економіста, яка, на думку заявника, не є рівнозначною тій, що вона обіймала до звільнення, ОСОБА_1 фактично виразила мовчазну згоду на продовження трудових відносин на запропонованих підприємством умовах. Згідно з відомостями КНП «Путильська ЦРЛ» за грудень 2019 року ОСОБА_1 нараховано 27 338,36 грн, з яких: 27 134,49 грн - заробітна плата за час вимушеного прогулу; 203,87 грн - заробітна плата за відпрацьований час. Крім того, наказом КНП «Путильська ЦРЛ»      від 28 січня 2020 року № 2кнп-зв ОСОБА_1 звільнено з посади економіста за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Цей наказ також не оскаржувався, що фактично свідчить про згоду заявника на звільнення з посади. За січень 2020 року ОСОБА_1 нараховано 20 397,26 грн, з яких: 2 126,90 грн - заробітна плата за відпрацьований час; 6 080,36 грн - заробітна плата за період тимчасової непрацездатності; 9 275 грн - матеріальна допомога на оздоровлення; 2 520 грн - компенсація за невикористані дні відпустки; 395 грн - доплата заробітної плати за грудень 2019 року. Таким чином, сукупність наявних в матеріалах справи доказів свідчить про виконання КНП «Путильська ЦРЛ» рішення суду в частині поновлення заявника на роботі з 11 грудня 2019 року. Період такого невиконання складає лише 4 робочі дні - з 05 по 10 грудня 2019 року включно. Висновок суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України, є помилковим. Середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже, строк пред`явлення до суду вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Таким чином, вимога заявника в частині стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду за період з 05 по 10 грудня 2019 року не підлягає задоволенню у зв`язку з пропуском передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення до суду. 
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
		 
		У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, а ухвалу Путильського районного суду Чернівецької області від 22 грудня 2020 року залишити в силі.
		 
		На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказала, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що наказом від 11 грудня 2019 року № 4-кнп її призначено на посаду економіста, а отже, рішення суду про поновлення на роботі є виконаним. Вказана посада не є рівнозначною тій, яку вона обіймала (заступник головного лікаря з економічних питань), ні за посадовими обов`язками, ні за оплатою праці. Державним виконавцем неодноразово накладалися штрафи на КНП «Путильська ЦРЛ» за невиконання рішення суду про її поновлення на роботі. Апеляційний суд не дав будь-якої оцінки та залишив поза увагою те, що ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 18 лютого 2020 року, якою відмовлено в задоволенні скарги КНП «Путильська ЦРЛ» на дії державного виконавця, встановлено, що її не поновлено на посаді заступника головного лікаря з економічних питань або на рівноцінній посаді; при цьому поновлення на рівноцінній посаді (перестановка) повинна відбутися за згодою працівника, а таку згоду від неї роботодавець не отримав. Посилання суду на те, що вона не оскаржила наказ про поновлення на роботі та отримувала виплати із заробітної плати, у зв`язку з чим фактично виразила мовчазну згоду із запропонованою посадою економіста, є безпідставними, оскільки в цьому наказі стоїть її підпис з відміткою «не згідна». Крім того, вона не зобов`язана оскаржувати ні наказ, яким не виконано рішення суду (посада економіста не є рівнозначною тій, що вона обіймала), ні наказ про її звільнення з такої посади. В матеріалах справи відсутні докази про її ознайомлення з посадовою інструкцією економіста, в неї взагалі був відсутній обов`язок працювати на цій посаді. Невиконання рішення суду про поновлення на роботі є триваючим правопорушенням, а тому в цій справі (за відсутності належного наказу про поновлення її на рівнозначній посаді) не підлягали застосуванню положення частини першої статті 233 КЗпП України. Крім того, апеляційним судом безпідставно не враховано правових висновків, викладених, зокрема в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18.
		 
		У травні 2021 року КНП «Путильська ЦРЛ» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 30 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Путильського районного суду Чернівецької області.
		 
		14 квітня 2021 року справа № 721/910/19 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
		 
		Згідно з абзацами 1 та 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		 
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Судами встановлено, що з 15 листопада 2013 року ОСОБА_1 працювала на посаді заступника головного лікаря з економічних питань КЗ «Путильська районна лікарня», який реорганізовано шляхом перетворення в КНП «Путильська ЦРЛ».
		 
		Наказом голови комісії з реорганізації КЗ «Путильська районна лікарня» лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_2 від 16 жовтня 2019 року № 77/2 ОСОБА_1 було звільнено з роботи за систематичне порушення трудової дисципліни на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		 
		Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року, яке набрало законної сили, скасовано накази голови комісії з реорганізації КЗ «Путильська районна лікарня» ОСОБА_2 від 08 та 16 жовтня 2019 року № 73 і № 77 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень у вигляді догани. Скасовано наказ голови комісії з реорганізації КЗ «Путильська районна лікарня» ОСОБА_2 від 16 жовтня 2019 року № 77/2 про звільнення ОСОБА_1 з роботи. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з економічних питань КЗ «Путильська районна лікарня» або на рівноцінній (рівнозначній) посаді КНП «Путильська ЦРЛ». Стягнуто з КНП «Путильська ЦРЛ» на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 16 жовтня по 05 грудня 2019 року в сумі 27 134,49 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення на роботі. 
		 
		11 грудня 2019 року КНП «Путильська ЦРЛ» видало наказ № 4кнп «Про виконання рішення суду», за змістом якого ОСОБА_1 поновлено на посаді економіста, яка була визначена роботодавцем, як рівнозначна за посадовими обов`язками посаді заступника головного лікаря з економічних питань. З цим наказом заявник була ознайомлена 13 грудня 2019 року і поставила підпис з відміткою «не згідна».
		 
		Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2019 року задоволено заяву старшого державного виконавця Путильського районного відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ) (далі - Путильський РВ ДВС) Ковбиша О. І. про роз`яснення рішення цього суду від 05 грудня 2019 року. Роз`яснено, що за рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до КНП «Путильська ЦРЛ» про скасування наказів та поновлення на роботі в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника головного лікаря з економічних питань або на рівноцінній посаді КНП «Путильська ЦРЛ» рівноцінною є рівнозначна посада за посадовими обов`язками, а саме за економічним напрямком, а також щодо оплати праці не менше, ніж була до звільнення працівника.
		 
		У вказаній ухвалі зазначено, що поновлення працівника на рівнозначній посаді означає, що роботодавець має приймати рішення з цього приводу на свій розсуд, взявши при цьому до уваги згоду працівника і керуючись рівнем компетенції та обсягом повноважень працівника за такою посадою, з урахуванням його кваліфікації, тобто саме на керівника підприємства покладено обов`язок здійснювати кадрові перестановки. Але такі перестановки повинні відбутися за згодою працівника. В протилежному випадку роботодавець повинен внести зміни до штатного розпису щодо ліквідованої посади - відновити її.  
		 
		Постановою старшого державного виконавця Путильського РВ ДВС від 26 грудня 2019 року за невиконання рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року у справі № 721/910/19 в частині поновлення працівника на роботі на КНП «Путильська ЦРЛ» накладено штраф в розмірі 5 100 грн, а постановою 14 січня 2020 року - в розмірі 10 200 грн.
		 
		У зв`язку з повторним невиконанням боржником рішення суду від 05 грудня 2019 року державний виконавець надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та на підставі пункту 11 частини першої статті 11, статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» 15 січня 2020 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. 
		 
		Згідно з відомостями КНП «Путильська ЦРЛ» за грудень 2019 року ОСОБА_1 нараховано 27 338,36 грн, з яких: 27 134,49 грн - заробітна плата за час вимушеного прогулу; 203,87 грн - заробітна плата за відпрацьований час, а за січень 2020 року -20 397,26 грн, з яких: 2 126,90 грн - заробітна плата за відпрацьований час; 6 080,36 грн - заробітна плата за період тимчасової непрацездатності; 9 275 грн - матеріальна допомога на оздоровлення; 2 520 грн - компенсація за невикористані дні відпустки; 395 грн - доплата заробітної плати за грудень 2019 року.
		 
		Наказом КНП «Путильська ЦРЛ» від 28 січня 2020 року № 2кнп-зв ОСОБА_1 звільнено з посади економіста за прогул без поважних причин за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		 
		Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню(частина сьома статті 235 КЗпП України).
		 
		Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням. 
		 
		Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником наказу про це, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.
		 
		Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
		 
		Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).
		 
		Згідно зі статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		 
		Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
		 
		Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
		 
		Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка» (синонім - зволікання), за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення (див. постанову Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15).
		 
		У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) вказано, що КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня.
		 
		Аналогічного по суті висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18), на яку заявник посилалася в касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення.
		 
		У постановах Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 760/4080/19 (провадження № 61-9866св20) та від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19 (провадження № 61-17899св20) зазначено, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545сво18). Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина перша статті 233 КЗпП України).
		 
		За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		 
		Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		 
		Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		 
		Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
		 
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Скасовуючи ухвалу місцевого суду та відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що видача КНП «Путильська ЦРЛ» наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді економіста, яка була визначена роботодавцем як рівнозначна за посадовими обов`язками виведеній із штатного розпису підприємства посаді заступника головного лікаря з економічних питань, яку заявник обіймала до незаконного звільнення, та факт ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом, свідчать про те, що рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 05 грудня 2019 року про поновлення працівника на роботі (на посаді заступника головного лікаря з економічних питань або рівнозначній посаді) є виконаним, оскільки виконання такого рішення законодавець пов`язує лише із виданням власником відповідного наказу. 
		 
		При цьому, аналізуючи дії роботодавця щодо виконання рішення суду про поновлення на роботі в обраний ним спосіб, апеляційний суд вважав, що підприємство обрало єдину в умовах, які склалися (відсутність у штатному розписі КНП «Путильська ЦРЛ» посади заступника головного лікаря з економічних питань), можливу законну підставу для виконання рішення суду та поновлення заявника на роботі, чим фактично запропонувало ОСОБА_1 виконати певні дії для підтвердження чи відхилення наміру продовжити трудові відносини з підприємством на запропонованих умовах. Не оскарживши такий наказ про поновлення на посаді економіста, яка, на думку заявника, не є рівнозначною тій, що вона обіймала до звільнення, ОСОБА_1 фактично виразила мовчазну згоду на продовження трудових відносин на запропонованих підприємством умовах. 
		 
		Наведені висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (провадження № К/9901/21219/18) зазначено, що у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником.
		 
		У справі, яка переглядається, апеляційний суд залишив поза увагою те, що в разі скорочення (виведення зі штатного розпису) посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену (виведену) посаду, що і було б належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі.
		 
		При цьому сам по собі факт виконання працівником трудових обов`язків на нерівнозначній посаді, незалежно від наявності чи відсутності згоди цього працівника з наказом роботодавця про його призначення на таку посаду, не є належним виконанням з боку роботодавця рішення суду про поновлення працівника на роботі. 
		 
		Лише оформлена належним чином (відповідна заява, погодження з наказом про призначення на іншу посаду, ознайомлення під особистий підпис з посадовою інструкцією тощо) згода працівника з рішенням роботодавця про його поновлення на нерівнозначній посаді може бути підтвердженням наміру такого працівника продовжити трудові відносини на запропонованих роботодавцем умовах праці та відсутності в роботодавця обов`язку нести відповідальність, визначену статтею 236 КЗпП України.
		 
		Самостійне визначення роботодавцем відповідної посади як рівнозначної не може свідчити, що така посада відповідає вищенаведеним критеріям, у зв`язку з чим за наявності між сторонами суперечностей з цього приводу саме на суд покладається обов`язок встановити та надати юридичну оцінку таким обставинам.
		 
		Однак в порушення вимог статей 89, 263, 264, 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції взагалі не перевірив і не з`ясував, чи є посада економіста рівнозначною за посадовими обов`язками та оплатою праці виведеній із штатного розпису підприємства посаді заступника головного лікаря з економічних питань, яку заявник обіймала до незаконного звільнення. 
		 
		При цьому видача роботодавцем наказу про формальне поновлення працівника на роботі, без вчинення всіх дій, які включають у себе належне виконання рішення суду (без фактичного забезпечення поновленому працівнику доступу до належної посади, яка визначена в рішенні суду та відповідає законодавству про працю) не може бути підставою для покладення на цього працівника обов`язку оскаржувати такий наказ, яким фактично не забезпечено поновлення вже захищених судом прав особи на відповідну роботу. 
		 
		Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними. 
		 
		В цій справі, не погоджуючись з наказом роботодавця про поновлення на посаді економіста (про що свідчить, зокрема підпис заявника в цьому наказі з відміткою «не згідна»), ОСОБА_1 вважала за можливе захистити свої права шляхом стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про її поновлення на роботі, що передбачено статтею 236 КЗпП України. Саме при вирішенні цих правовідносин суду необхідно встановити та надати юридичну оцінку відповідності вчинених роботодавцем дій (його наказу, якщо такий видавався) та/або бездіяльності щодо виконання чи невиконання рішення суду про поновлення працівника на роботі.
		 
		Однак суд апеляційної інстанції взагалі не дослідив та не дав будь-якої оцінки наявним в матеріалах справи: акту від 03 липня 2020 року та висновку від 10 липня 2020 року, складеним Управлінням держпраці у Чернівецькій області за результатами перевірки дотримання підприємством законодавства про працю (том 1, а. с. 35-38, 178-185); наказам КНП «Путильська ЦРЛ» від 11 грудня 2019 року № 4кнп та від 02 січня 2020 року № 1кпн про встановлення економісту ОСОБА_1 розміру посадового окладу (том 1, а. с. 120, 121); посадовим інструкціям економіста та заступника головного лікаря з економічних питань (том 1, а. с. 167-172) і не спростував належним чином доводів заявника про те, що роботодавець фактично не виконав рішення суду про її поновлення на роботі, оскільки посада економіста не є рівнозначною тій, яку вона обіймала, ні за посадовими обов`язками, ні за оплатою праці.
		 
		Таким чином, у справі, яка переглядається, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин висновкиВерховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, суд апеляційної інстанції не встановив достатньо повно фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, достовірно не з`ясував, чи виконав роботодавець належним чином рішення суду про поновлення працівника на роботі, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про скасування ухвали місцевого суду та відмову в задоволенні заявлених ОСОБА_1 вимог.
		 
		Суд повинен сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, перевірити всі обставини, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та надати мотивування всім доводам сторін у справі, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду.
		 
		Зазначені порушення унеможливили справедливий розгляд справи та встановлення обставин, які входять до предмета доказування і мають значення для правильного її вирішення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		В оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
		 
		В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в судових рішеннях судів попередніх інстанцій.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. 
		 
		Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  Судді:В. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...