Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 554/3355/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.09.2021.
Дата набрання законної сили: 09.09.2021
Номер судового провадження: 61-7397ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		09 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 554/3355/20
		 
		провадження № 61-7397св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Шевченківська районні у місті Полтаві рада, як орган опіки і піклування в особі служби у справах дітей,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 рокуу складі колегії суддів: Триголова В. М., Лобова О. А., Дорош А. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У квітні 2020 року  ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Шевченківська районна у м. Полтаві рада, як орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
		 
		Позов мотивовано тим, що у 2008 році він набув права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		22 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 березня 2018 року. За час спільного життя відповідач ОСОБА_2 зареєструвала своє місце проживання у квартирі позивача, яка належить йому на праві приватної власності. Після розірвання шлюбу і на момент подачі відповідної позовної заяви реєстрацію у належній йому, позивачу квартирі відповідач не скасувала. Вважав, що право користування належною йому, позивачу квартирою припинилось в момент розірвання шлюбу, жодних законних прав на вказане нерухоме майно відповідач не має.
		 
		У вказаній квартирі відповідач не проживає з 2018 року, тобто більше одного року, матеріальних витрат на утримання квартири не несе, інших угод щодо можливості проживання у належному йому житловому приміщенні не укладалось, а тому, вважав, що відповідач втратила право на користування жилим приміщенням і не має жодних прав на належну позивачу квартиру.
		 
		Вказував, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 травня 2015 року у справі № 554/5498/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі ј частини усіх видів заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 28 квітня 2015 року до досягнення дитиною повноліття. 
		 
		Позивач зазначав, що його матеріальний стан погіршився, він не має фактичної можливості сплачувати такий розмір аліментів, оскільки рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2015 року у справі № 554/13273/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь його матері - ОСОБА_4 у розмірі 15% частини всіх видів заробітку, починаючи з дня подання позовної заяви, а рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 20 грудня 
		2019 року у справі № 545/1823/19 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 , який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) до закінчення терміну навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_5 23 років. Отже, на даний час з доходів позивача утримується 56,6 %. 
		 
		ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: 
		АДРЕСА_1 ; зменшити розмір аліментів, призначений на підставі рішення Октябрського районного суду 
		м. Полтави від 21 квітня 2015 року у справі № 554/5498/15-ц, стягувати з 
		ОСОБА_1 , аліменти на користь ОСОБА_2 для утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/8 від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави від 10 листопада 2020 року, з урахуванням ухвали Октябрського районного суду міста Полтави від 14 грудня 2020 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено частково.
		 
		Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 .
		 
		Зменшено розмір стягуваних аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначивши у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і продовжувати до досягнення дитиною повноліття. 
		 
		Відкликано виконавчий лист виданий Октябрським районним судом м. Полтави за рішенням від 21 травня 2015 року у цивільній справі № 554/5498/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 681,60 грн.
		 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, місцевий суд виходив з того, що спірна квартира була придбана у 2001 року, тобто до реєстрації шлюбу позивача та відповідача.
		 
		Керуючись положеннями частини другої статті 64 ЖК України, згідно яких до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки, членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство, та встановивши, що шлюб між сторонами розірвано, та ОСОБА_2 фактично не проживає у спірній квартирі, місцевий суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 втратила право користування спірною квартирою.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги в частині зменшення розміру аліментів місцевий суд дійшов висновку, що на день розгляду справи у суді позивач має на утриманні окрім малолітньої доньки від другого шлюбу також повнолітнього сина від першого шлюбу та непрацездатну матір, на користь яких стягуються аліменти за рішеннями судів винесених після рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 
		21 травня 2015 року у справі № 554/5498/15-ц про стягнення аліментів на утримання дочки.
		 
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
		 
		Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2020 року в частині зменшення розміру стягуваних аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_3 , визначення у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і продовжувати до досягнення дитиною повноліття скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено.
		 
		В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2020 року залишено без змін.
		 
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 420,40 грн.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, апеляційний суд виходив зі того, що відповідно до рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 травня 
		2015 року розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що з позивача стягуються аліменти на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчання, та непрацездатної матері, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини - ОСОБА_6 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме її інтересам. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. При цьому апеляційний суд наголосив, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
		 
		В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		29 квітня 2021 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зменшення розміру аліментів та залишити в силі в цій частині рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 10 листопада 2020 року.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що розмір аліментів, визначених рішенням суду не є незмінним. Заявник вказує, що низький рівень заробітної плати, наявність інших, окрім ОСОБА_6 , щодо яких позивач сплачує аліменти, необхідність утримувати себе особисто, відсутність жодних пільг, унеможливлює фінансову можливість ОСОБА_1 сплачувати аліменти у розмірі, встановленому судом.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 
		05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, постанові Верховного Суду від 
		20 грудня 2019 року у справі № 288/168/19 (провадження № 61-17537св19), постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 216/7779/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		25 серпня 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишити без змін.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року поновлено  ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Октябрського районного суду міста Полтави.
		 
		01 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Постанова Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
		 
		Постанова Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в частині позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням заявником не оскаржується, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не переглядається.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи 
		 
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2007 року у справі № 2-4702/07 позов ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліменти у розмірі ј частини всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму доходів громадян для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 04 вересня 
		2007 року і до досягнення повноліття сином, ОСОБА_5 .
		 
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 травня 2015 року у справі № 554/5498/15-ц задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 28 квітня 2015 року до повноліття дитини.
		 
		Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2015 року у справі № 554/13273/15-ц задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти у розмірі 15% частини зі всіх видів заробітку на користь ОСОБА_4 (матері позивача), починаючи з 
		21 жовтня 2015 року.
		 
		Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 07 травня 
		2018 року у справі № 554/10170/17 зменшено розмір стягуваних з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 з 1/4 частини до 1/5 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше ніж 50 % від прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку починаючи з 
		20 грудня 2017 року і до досягнення дитиною повнолітнього віку.
		 
		Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 20 грудня 
		2019 року у справі № 545/1823/19 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 , який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) до закінчення терміну навчання, але не більше ніж до досягнення ОСОБА_5 23 років. Стягнення аліментів проводиться починаючи з 30 липня 2019 року.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в оскаржуваній частині відповідає.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
		 
		У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		 
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		 
		Частинами першою та другою статті 27 Конвенції встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
		 
		Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
		 
		Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		 
		Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
		 
		Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		 
		Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
		 
		Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
		 
		У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 
		2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.
		 
		Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі 
		№ 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
		 
		Звертаючись до суду з позовом про зміну (зменшення) розміру аліментів, позивач посилався на те, що за судовим рішеннями з нього стягуються аліменти на утримання матері та сина.
		 
		Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
		 
		Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		 
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		 
		Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до рішення Октябрського районного суду міста Полтави від 21 травня 2015 року у справі № 554/5498/15-ц розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні сина та матір, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від шлюбу з ОСОБА_2 - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме її інтересам.
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши всі фактичні обставини справи та дослідивши зібрані у справі докази, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, оскільки належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану, а наявність сина та матері, на користь яких за рішеннями судів стягуються аліменти на їх утримання, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
		 
		Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 
		03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20) та від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21).
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,                       від 10 лютого 2010 року).
		 
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в частині позовних вимог  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини- без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення в цій частині відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Полтавського апеляційного суду від 29 березня 2021 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Коротун
		 
		 
		С. Ю. Бурлаков
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...