Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/3300/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 15.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 15.09.2021.
Дата набрання законної сили: 13.09.2021
Номер судового провадження: 61-16683ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		13 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		справа № 760/3300/17
		провадження № 61-16683св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Головне територіальне управління юстиції у м. Києві,
		особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:  Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.,          
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - ГТУЮ у м. Києві) про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6 , після якої прийняв спадщину її чоловік (батько позивачки) ОСОБА_7 , фактично вступивши в управління спадковим майном - будинком з надвірними будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
		За життя, а саме 17 лютого 1994 року, її батько склав заповіт, згідно з яким заповів їй належний йому будинок за вказаною адресою.
		Отже, вона є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 за заповітом, якому на момент смерті належав житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Солом`янського районного суду міста Києва                   від 16 вересня 2016 року у справі № 760/6758/16-ц, яке було залишено без змін у цій частині рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня      2016 року.
		Вказаними судовими рішеннями також встановлено, що право власності на домоволодіння власником не зареєстровано, оскільки чинна на той момент Інструкція про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР не передбачала реєстрації домоволодінь, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам, але до них адміністративно не приєднані. Так як на момент завершення будівництва будинку село Жуляни адміністративно не було приєднане до міста Києва, право власності на нього не підлягало державній реєстрації.
		З метою отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона звернулася до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори, одночасно долучивши попередньо отриману відмову від нотаріальної контори із рекомендацією звернутись до суду, вищезазначені судові рішення та роз`яснення Міністерства юстиції України. Однак 06 лютого 2017 року нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
		Вважала, що нотаріус неправомірно відмовив їй у вчиненні нотаріальної дії, оскільки нею виконано всі попередні вказівки нотаріальної контори щодо вчинення дій, необхідних для забезпечення отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом
		Вказувала на те, що нотаріус, відмовляючи їй у вчиненні нотаріальної дії, посилався на положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, які регулюють видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, в той час як вона є спадкоємцем за заповітом.
		Також нотаріус помилково посилався на те, що для видачі свідоцтва необхідне рішення суду про визнання за ОСОБА_7 права власності на спірне домоволодіння, оскільки чинним цивільним законодавством не передбачена можливість визнання права власності на майно за померлою особою, з огляду на що вона зверталася до суду з вимогами про встановлення факту належності вищевказаного домоволодіння померлому на момент смерті.
		Зазначала, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва                            від 16 вересня 2016 року, яке набрало законної сили, належним чином підтверджує право власності ОСОБА_7 на спадкове майно, а тому відмова Дев`ятої київської державної нотаріальної контори у видачі їй свідоцтва про право на спадщину є незаконною.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконною відмову Дев`ятої київської державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_7 від 06 лютого 2017 року за вих. № 476/02-31 та зобов`язати Дев`яту київську державну нотаріальну контору видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральня літ. «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4, після смерті ОСОБА_7 .
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 20 липня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано незаконною відмову Дев`ятої київської державної нотаріальної контори у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті                ОСОБА_7 від 06 лютого 2017 року за вих. № 476/02-31.
		Зобов`язано Дев`яту київську державну нотаріальну контору видати             ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральня літ. «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4 , після смерті ОСОБА_7 .
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня              2016 року у справі № 760/6758/16-ц,  яке набрало законної сили, встановлено факт належності померлій ОСОБА_6 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 1/2 частини жилого будинку та факт належності померлому ОСОБА_7 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 цілого житлового будинку, а ОСОБА_1 має успадкувати весь житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , тому постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії винесена            з порушенням норм чинного законодавства.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 20 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове.
		Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГТУЮ у м. Києві про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня          2016 року у справі № 760/6758/16-ц, на яке посилався суд першої інстанції, та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року й постанова Апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2018 року скасовані постановою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року (провадження № 61-15789св18).
		У вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що після смерті         ОСОБА_6 відкрилась спадщина за законом на 1/2 частини домоволодіння, спадкоємці першої черги чоловік ОСОБА_7 , та діти ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , які фактично прийняли спадщину, успадкували по 1/6 частини спірного житлового будинку. Після смерті спадкодавця ОСОБА_6 у 1993 році спадщину за законом прийняв не тільки чоловік ОСОБА_7 , а й діти спадкодавця (перша черга спадкоємців за законом). Після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина за заповітом, спадкоємцем за заповітом після смерті спадкодавця є позивач, яка прийняла спадщину після смерті батька. ІНФОРМАЦІЯ_3               ОСОБА_8 помер. Після смерті ОСОБА_8 відповідно до статті 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги є дружина ОСОБА_3 та діти ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .
		Верховним Судом зазначено, що висновки судів про належність всього будинку позивачу ( ОСОБА_1 ) у порядку спадкування за заповітом зроблений без врахування прав усіх спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_6 на спадщину, яка успадкована, у тому числі дітьми спадкодавця, суди не перевірили коло спадкоємців за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 , не залучили їх до участі у справі.
		Враховуючи вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду, справу направити  на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог. Вказувала на те, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті її батька ОСОБА_7 на підставі заповіту, а ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_3 та його брат ОСОБА_9 не відносяться до кола спадкоємців               ОСОБА_7 , що підтверджується рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 березня 2016 року у справі № 760/16785/15.
		Питання про права та інтереси ОСОБА_2 рішенням суду першої інстанції не вирішувались, а тому апеляційний суд мав закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 
		ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_3 та його брат ОСОБА_9                             є спадкоємцями ОСОБА_8 (їхній батько та чоловік), однак спірний будинок не входив до спадкового майна ОСОБА_8 .
		Єдиною підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції є постанова Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі               № 760/6758/16 (провадження № 61-15789св18).
		Разом із тим, апеляційний суд не врахував обставини, встановлені у рішенні Солом`янського районного суду міста Києва від 30 березні 2016 року у справі № 760/16785/15, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 21 липня 2016 року та постановою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року (провадження № 61-2043св18). Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_8 не мав права на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_7 , а тому не міг її успадкувати.
		Отже, ОСОБА_2 , його мати ОСОБА_3 та його брат ОСОБА_9 не могли успадкувати те майно, яке їхній батько/чоловік ОСОБА_8 не успадкував за свого життя після смерті його батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , так як останній заповів спірний будинок їй (позивачці).
		При цьому на час складання заповіту ОСОБА_7 вважав спірний будинок своїм і ОСОБА_8 за свого життя це право не оспорював, свої права на спадщину після смерті матері ОСОБА_6 протягом шістнадцяти років не заявляв.                            
		На її думку, Верховний Суд, приймаючи постанову від 10 червня 2020 року           у справі № 760/6758/16, поверхово розглянув справу та не врахував, що після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняв ОСОБА_7 , а їхній син           ОСОБА_8 не може бути визнаний таким, що прийняв спадщину, оскільки фактично не вступив в управління та володіння спадковим майном, а також у передбачений законом строк не подав заяву про прийняття спадщини.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду, щодо застосування норм права 
		у подібних правовідносинах, а саме: щодо неодноразового звернення тих же сторін з позовом щодо спадкування, відносно тих самих обставин, що вже були встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, що тривалий час позбавляє спадкоємця можливості реалізувати своє право на спадщину (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Відповідач не скористався правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направив.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
		 
		Ухвалами Верховного Суду від 11 грудня 2020 року, від 14 січня 2021 року заявнику продовжено строк для усунення недоліків касаційної скарги.
		 
		У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2021 року касаційне провадження     у цій справі зупинено до залучення у справі правонаступників ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року поновлено касаційне провадження у справі. Залучено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як правонаступників після смерті ОСОБА_2 .
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 760/6758/16-ц залишено без задоволення.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою:              АДРЕСА_1 , належав батькам позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 
		 
		ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		За життя ОСОБА_7 згідно з заповітом від 17 лютого 1994 року заповів належний йому будинок з прилеглими надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , своїй дочці ОСОБА_1 
		 
		27 вересня 2010 року у Дев`ятій київській державній нотаріальній конторі заведено спадкову справу щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини.
		 
		Згідно з інформаційною довідкою Київської міської державної адміністрації від 12 жовтня 2010 року № 41688 (И-2010) житловий будинок за адресою:       АДРЕСА_1 , на праві власності не зареєстрований.
		 
		Згідно з відповіддю Дев`ятої київської державної нотаріальної контори                від 01 листопада 2010 року, наданої на заяву ОСОБА_1 , повідомлено, що видати свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок неможливо, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно.
		 
		Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня            2016 року у справі № 760/6758/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено.
		Встановлено факт належності померлій ОСОБА_6 на момент її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральня під літ. «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4, що перебувало у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
		Встановлено факт належності померлому ОСОБА_7 на момент його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 цілої частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральня літ. «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4, що складається з 1/2 його частки у спільній сумісній власності та 1/2 частки, що перейшла до нього після смерті його дружини ОСОБА_6 .
		Встановлено факт включення до спадкового майна померлого                 ОСОБА_7 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральня літ. «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4.
		 
		Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року                     в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту включення до спадкового майна померлого           ОСОБА_7 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, житловий будинок під літ. «А», сарай літ. «Г», погреб літ. «Д», вбиральня літ. «Е», вимощена доріжка, паркан, ворота цифри 1-4, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині позовних вимог. В решті рішення суду залишено без змін.
		 
		01 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Дев`ятої київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.
		 
		Постановою державного нотаріуса Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Фролової А. О. від 06 лютого 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою:      АДРЕСА_1 , після смерті її батька               ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Відмова нотаріуса мотивована тим, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, що підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання спадкоємцями документів, що посвідчують право власності спадкодавця, а у ОСОБА_1 правовстановлюючий документ на спадкове майно відсутній, а рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року за померлим не визнано право власності на житловий будинок.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                                 є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права                      у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Питання видачі свідоцтва про право на спадщину та винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за № 296/5 (далі - Порядок).
		 
		Згідно з положеннями підпункту 1.2. пункту 1, підпунктів 2.2, 2.3 пункту 2, підпункту 3.1. пункту 3 Глави 10 Порядку у редакції, чинній на час відмови            у вчиненні нотаріальної дії, при зверненні спадкоємця у зв`язку з відкриттям спадщини нотаріус з`ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її неприйняття. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту. У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.
		 
		Відповідно до підпункту 4.15 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
		 
		За положеннями пункту 3 глави 7 розділу І Порядку, документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію, та документи або копії (витяги) з них, необхідні для вчинення нотаріальної дії, обов`язково долучаються до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса. У разі коли державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відповідно до закону проведено без видачі документа, що посвідчує таке право, нотаріальна дія щодо такого майна вчиняється на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього. Така інформація долучається до примірника правочину, свідоцтва тощо, які залишаються у справах нотаріуса.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат»         у редакції, чинній на час відмови у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
		 
		Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
		 
		Згідно з частиною першою статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
		 
		Відповідно до частини восьмої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає реєстрації (крім земельної ділянки), може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так      і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів та довідки зазначеного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики будівлі, на яку видається свідоцтво.
		 
		У справі, яка переглядається, установлено, що позивачка звернулась до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		До заяви позивачка додала свідоцтво про смерть ОСОБА_7 , її заяву про прийняття спадщини від 27 вересня 2010 року та рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року у справі                                       № 760/6758/16-ц, яким встановлено факт належності померлому          ОСОБА_7 на момент його смерті житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Судом апеляційної інстанції установлено, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року у справі                                        № 760/6758/16-ц, яке надано позивачем нотаріусу на підтвердження факту належності спадкового майна спадкодавцю, та рішення Апеляційного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року й постанова Апеляційного суду міста Києва від 30 січня 2018 року у цій же справі скасовані постановою Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року (провадження № 61-15789св18).
		 
		У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що після смерті                ОСОБА_6 відкрилась спадщина за законом на 1/2 частини домоволодіння, спадкоємці першої черги чоловік ОСОБА_7 , та діти ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , які фактично прийняли спадщину, успадкували по 1/6 частини спірного житлового будинку. Після смерті спадкодавця ОСОБА_6 у 1993 році спадщину за законом прийняв не тільки чоловік ОСОБА_7 , а й діти спадкодавця (перша черга спадкоємців за законом). Після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилась спадщина за заповітом, спадкоємцем за заповітом після смерті спадкодавця є позивач, яка прийняла спадщину після смерті батька. ІНФОРМАЦІЯ_3               ОСОБА_8 помер. Після смерті ОСОБА_8 відповідно до статті 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги є дружина ОСОБА_3 та діти ОСОБА_2 та ОСОБА_9 .
		 
		Верховним Судом зазначено, що висновки судів про належність всього будинку позивачу ( ОСОБА_1 ) у порядку спадкування за заповітом зроблений без врахування прав усіх спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_6 на спадщину, яка успадкована, у тому числі дітьми спадкодавця, суди не перевірили коло спадкоємців за законом, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_8 , не залучили їх до участі у справі.
		 
		Враховуючи, що судове рішення, яким встановлено факт належності всього будинку спадкодавцю ОСОБА_7 , скасоване, між сторонами  виник спір щодо визначення часток у спадковому майні, а саме житловому будинку           з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконною відмови у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до незгоди заявника                        з висновками суду стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну  скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:   Г. В. Коломієць     Б. І. Гулько      Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...