Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/3884/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо.
Надіслано для оприлюднення: 15.09.2021. Зареєстровано: 16.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2021.

Номер судового провадження: 640/3884/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		15 вересня 2021 року справа №640/3884/21
		Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності про визнання протиправним та скасування висновку
		 
		Суть спору: ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року за Київським окружним адміністративним судом було визначено підсудність справи за позовом ОСОБА_1 (далі  ОСОБА_1 , позивач) до Громадської ради доброчесності (далі  ГРД, відповідач) з вимогою визнати протиправним і скасувати висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, що затверджений рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року.
		Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без проведення судового засідання.
		На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваний висновок є незаконним, адже наведені у ньому доводи про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 мають характер припущень і ґрунтуються на недостовірній та неперевіреній інформації.
		Позивач доводить, що в основу оскаржуваного висновку покладено матеріали кримінального провадження, в якому він не має статусу підозрюваного, зокрема аудіозаписи розмов.
		Позивач також зазначає, що вказані аудіозаписи оцінювалися Вищою радою правосуддя, яка неодноразово розглядала питання про відсторонення його та інших суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, і в усіх випадках Вища рада правосуддя дійшла висновку про те, що відповідні аудіозаписи не дають підстав стверджувати про обґрунтованість підозри.
		Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
		Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
		Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
		З огляду на зазначене, суд вважає за можливе розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
		Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		в с т а н о в и в : 
		 
		Указом Президента України від 14 березня 2007 року №201/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - ОАСК) строком на п`ять років (а.с. 138).
		Наказом ОАСК від 10 квітня 2007 року №41/к ОСОБА_1 зараховано з 10.04.2007 року на посаду судді ОАСК (а.с. 140).
		Постановою Верховної Ради України від 06 жовтня 2011 року №3833-VІ ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді ОАСК (а.с. 139).
		16 грудня 2020 року ГРД затверджено висновок про невідповідність судді ОАСК ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (далі  Висновок від 16 грудня 2020 року; а.с. 18-21).
		У Висновку від 16 грудня 2020 року ГРД зазначила про повну згоду із затвердженими рішеннями попереднього складу ГРД від 12 квітня 2017 року та 11 липня 2017 року висновком про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики та додатковою інформацією до нього.
		Водночас зазначено про те, що з огляду на нові факти ГРД у попередньому висновку помилялася у масштабах проблеми.
		Як на нові факти, що дають підстави для ухвалення Висновку від 16 грудня 2020 року, ГРД посилається на «загальновідоме розслідування Національного антикорупційного бюро України» (далі  НАБУ) щодо суддів ОАСК, у межах якого НАБУ на своєму офіційному сайті були опубліковані фрагменти аудіозаписів з кабінету голови ОАСК, отримані шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій та деякі фрагменти записів, оприлюднені командою журналістів «Слідство.Інфо» у фільмах «Нарадча кімната» та «Нарадча кімната-2».
		Оцінивши вказані записи, ГРД дійшла висновку про те, що вони підтверджують наявність у ОСОБА_1 впливу на суддів ОАСК та ухвалення політично вмотивованих рішень.
		Як зазначила ГРД, з оприлюднених записів випливає, що ОСОБА_1 контролює і вважає, що йому належить ОАСК та Конституційний Суд України; він дає вказівки Вищій раді правосуддя та має істотний вплив на Державне бюро розслідувань, поліцію, Службу безпеки України; зафіксовані факти впливу на інші суди та органи; йому вдалося заблокувати роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та поставити туди «своїх друзів».
		ГРД вважала, що вказані записи підтверджують і те, що рішення в ОАСК часто ухвалюються відповідно до попередніх домовленостей за принципом «даш на даш»; за деякі рішення треба було передавати подарунки «через ОСОБА_2 »; ОСОБА_1 стежив, щоб у суддів завжди була можливість отримати «пару копійок» за рішення; контролював ці процеси та втручався у здійснення правосуддя іншими суддями.
		Відповідно до Висновку від 16 грудня 2020 року оприлюднених записів цілком достатньо для однозначного висновку про очевидну невідповідність судді ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, а також завдання його діями катастрофічної шкоди авторитету правосуддя.
		Не погоджуючись з Висновком від 16 грудня 2020 року, позивач звернувся до суду.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинами, суд виходить з такого.
		Загальний перелік підстав для звільнення з посади судді встановлено в частині шостій статті 126 Конституції України і цей перелік є вичерпним. Однак в ході конституційної реформи у сфері правосуддя до Конституції України на рівні Перехідних її положень було внесено зміни, а саме, підпунктом 4 пункту 16-1 Розділу ХV визначено, що «відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом».
		Зазначені новели були предметом конституційного контролю (пункт 1 Висновку Конституційного Суду України у справі за зверненням Верховної Ради України про надання висновку щодо відповідності доопрацьованого законопроекту про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) вимогам статей 157 і 158 Конституції України від 30 січня 2016 року, справа № 1-22/2016). За результатами розгляду справи законопроект визнано таким, що відповідає вимогам статей 157, 158 Конституції України. 
		З урахуванням наведеного на рівні Конституції України закріплено обов`язок підтвердження відповідності займаній посаді за критерієм професійної етики та доброчесності для тих суддів, коло яких визначене наведеним підпунктом. 
		Наслідки відмови судді від такого оцінювання чи встановлення за його результатами невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності визначені там само і полягають у звільненні судді з посади.
		Оцінювання здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями покладається на Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, яка проводить його в межах процедури кваліфікаційного оцінювання (стаття 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII; далі  Закон № 1402-VIII).
		У частині першій статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності.
		Відповідно до частини шостої статті 87 Закону № 1402-VIII Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		Частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
		Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону № 1402-VIII ГРД є органом, що бере участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, зокрема професійної етики та доброчесності.
		З цією метою ГРД наділена повноваженнями збирати, перевіряти та аналізувати інформацію щодо судді, за наслідками чого може скласти висновок про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до суддівського досьє.
		Наявність у суддівському досьє висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності покладає на колегію ВККС імперативний та безальтернативний обов`язок передати його на розгляд повного складу ВККС, а ухвалення протилежного до висновку рішення про підтвердження судді здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді можливо у випадку, якщо за таке рішення проголосує не менше ніж одинадцять членів ВККС.
		Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, має істотний вплив на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними повноваженнями, що за своєю суттю є публічно-владними.
		Вирішуючи, чи може висновок ГРД бути предметом судового контролю у контексті вимог Закону № 1402-VIII, відповідно до якого повноваження ухвалювати рішення про здатність або нездатність судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді належить ВККС, суд зазначає таке.
		У статті 8 Загальної декларації прав людини, прийнятій на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
		Відповідно до статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно з статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року схвалені «Основні принципи незалежності судових органів», відповідно до яких: 
		1. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов`язані шанувати незалежність судових органів і дотримуватися її.
		2. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких би то не було причин.
		3. Судові органи мають компетенцію стосовно всіх питань судового характеру і виняткове право вирішувати, чи входить передана їм справа до їхньої встановленої законом компетенції.
		11. Термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
		12. Судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов`язкового виходу на пенсію чи завершення терміну повноважень там, де це встановлено.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 44/162 від 15 грудня 1889 року схвалені прийняті резолюцією Економічної та соціальної Ради ООН 1989/60 Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів щодо незалежності судових органів, відповідно до яких всі держави мають прийняти та впровадити Основні принципи незалежності судових органів у відповідності до правил конституційного процесу країни та внутрішньої практики.
		10 липня 1998 року Радою Європи прийнято Європейську хартію про закон «Про статус суддів» якою передбачено, що:
		1.3. Щодо кожного рішення стосовно відбору та призначення судді на посаду, підвищення по службі або припинення його повноважень, законом має бути передбачено втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів  судді, обрані їх колегами, і в якому було б гарантовано якнайширше представництво суддівського корпусу.
		1.4. Закон надає кожному судді, який вважає, що його/її права, передбачені законом, або його власна незалежність чи незалежність судового процесу знаходиться під загрозою або будь-яким чином ігнорується, можливість звернутися з цього приводу до незалежного органу з пропозицією вжити дієвих заходів для виправлення ситуації або запропонувати, яким чином її можливо виправити.
		(Хартія закріплює за кожним суддею «право на оскарження», якщо він/вона вважає, що створюється загроза її/його незалежності, незалежності правового процесу або ця незалежність якимось чином порушується. В такому випадку він/вона може передати розгляд описаному вище незалежному органу.
		Це означає, що судді не залишаються беззахисними у випадках посягань на їхню незалежність. Право на оскарження є необхідною гарантією, тому що інакше це залишиться лише бажанням встановити засади, спрямовані на захист суддів, якщо вони не будуть послідовно підтримуватися механізмами, які гарантуватимуть їх ефективну реалізацію. Обов`язок отримувати пропозицію або висновок незалежного органу перед тим, як буде прийнято рішення щодо статусу конкретного судді, не обов`язково поширюватиметься на всі можливі ситуації, в яких здійснюватиметься вплив на його/її незалежність. Саме тому надзвичайно важливо забезпечити можливість для суддів звертатися до цього органу з власної ініціативи, - з Пояснювальної записки до Хартії).
		7.1. Особливо пильно та уважно слід ставитися до формулювання умов, за наявності яких припиняється перебування судді на посаді. Важливо мати вичерпний перелік підстав для засвідчення нездатності судді продовжувати роботу на посаді.
		Відповідно до пунктів 42, 58 Додатку до Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи (17 листопада 2010 року) з метою сприяння ефективному здійсненню правосуддя та постійному підвищенню його якості відповідно до параграфа 58 держави-члени мають впроваджувати системи оцінювання суддів органами судової влади. Якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, вони мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.
		У Висновку Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) № 17 (2014 «Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади» зазначено, що:
		1. Верховенство права в демократичній державі вимагає не лише незалежності судової влади, але й створення компетентних судів, які б приймали якомога якісніші судові рішення.
		6. …Основне правило будь-якого індивідуального оцінювання суддів повинно полягати в тому, що в процесі його проведення повинна зберігатися повна повага до незалежності судової системи.
		КРЄС наголосила на необхідності підтримки та підвищення якості й ефективності судових систем в інтересах усіх громадян. Якщо проводиться індивідуальне оцінювання суддів, його метою має бути вдосконалення судової системи та забезпечення її якомога вищої якості. Це слід робити в інтересах громадськості в цілому.
		46. Узгодити принцип незалежності судової системи з будь-яким процесом індивідуального оцінювання суддів складно. Проте вирішальне значення має правильний баланс. Зрештою, незалежність судової системи повинна бути завжди першорядною.
		47. Таким чином, шляхи досягнення цього балансу включають в себе наступне: (1) Повинні існувати прості й прозорі норми щодо процедур, критеріїв і наслідків оцінювання. (2) Суддя, що проходить оцінювання, повинен мати право бути вислуханим в ході процесу, а також оскаржити незадовільну оцінку, в тому числі мати право на негайний доступ до матеріалів, які стосуються оцінювання. (3) Оцінювання не повинно ґрунтуватися тільки на кількості розглянутих справ, але має передусім зосереджуватися на якості рішень судді, а також його роботи в цілому. (4) Деяких наслідків, таких як звільнення з посади через негативну оцінку, слід уникати для всіх суддів, які постійно перебувають на посаді, крім виняткових обставин.
		Відповідно до пункту 81 Висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо, якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Європейської конвенції з прав людини; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.
		Статтею 1 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикцію і повноваження адміністративних судів визначає цей Кодекс, він же встановлює порядок здійснення адміністративного судочинства в адміністративних судах. 
		Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 1 статті 7 КАС України). 
		У частині першій статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
		У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України КСУ, серед іншого, відзначив, що «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі положень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист».
		У Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних прав і свобод людини і громадянина та відповідно до частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини), а недосконалість інституту судового контролю не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади (абзац шостий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).
		Вирішуючи питання про обсяг юрисдикції суду у цій справі, суд виходить з практики ЄСПЛ, за якою тільки орган, що користується загальною юрисдикцією, відповідає визначенню терміна «суд» відповідно до статті 6 § 1 (Beaumartin v. France (Бомартен проти Франції), § 38). Стаття 6 § 1 вимагає від суду винесення ефективного рішення (Obermeier v. Austria (Обермайєр проти Австрії), § 70). Принцип дотримання судом всіх положень відправлення правосуддя вимагає виконання усіх елементів його судових функцій (Chevrol v. France (Шевроль проти Франції), § 63). "Суд" повинен користуватись повною юрисдикцією розглядати всі факти у справі, а також відповідне законодавство (Terra Woningen B.V. v. the Netherlands (Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів), § 52).
		При цьому законність, пропорційність, обмеження дискреції, добросовісність (дотримання суб`єктом владних повноважень законної мети) і процедурні гарантії є тими законодавчими інструментами, які мають забезпечити захист особи від державного свавілля. Зокрема, у справі "Ечюс проти Латвії" Суд акцентує увагу на тому, що захист від свавілля становить сполучну ланку між Конвенцією і принципом Верховенства права.
		З огляду на відсутність органу, до повноважень якого належали б функції з повного перегляду фактичних обставин, правових підстав, правильності і обґрунтованості мотивів і висновків ГРД, адміністративний суд в даному випадку є судом повної юрисдикції. Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті.
		За загальним правилом, суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
		З матеріалів адміністративної справи вбачається, що спірний висновок ухвалений внаслідок здійснення ГРД публічно-владних функцій, стосується прав, свобод та інтересів позивача, породжує правові наслідки та обов`язки для останнього, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді, що може мати наслідком звільнення такого судді з посади. Отже, є таким, що порушує конвенційні права позивача.
		З огляду на наведене та враховуючи, що позивач має адміністративну процесуальну дієздатність, є суддею Окружного адміністративного суду міста Києва, який відповідно до підпункту 4 пункту 16-1 Розділу ХV Конституції України підлягає кваліфікаційному оцінюванню, оскаржуваним висновком ГРД його визнано таким, що не відповідає займаній посаді за критеріями професійної етики та доброчесності, що може мати наслідком його звільнення з посади,  він має право звернення до суду з цим позовом, і такий спір підлягає розгляду окружним адміністративним судом як судом першої інстанції з «повною юрисдикцією».
		Обмеження судового контролю у цьому випадку суперечило б самій природі адміністративного суду як органу, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист у сфері публічно-правових відносин, якими, зокрема, є відносини публічної служби.
		Відповідно до частини першої статті 3 КАС України «Законодавство про адміністративне судочинство», порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно з частиною другою статті 3 КАС України якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
		Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.
		Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, де систематизовано норми адміністративного процесуального права.
		Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).
		Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 
		Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 
		Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
		Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права. 
		За наведених обставин суд не застосовує при ухваленні даного рішення правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №160/9844/19 (постанова від 30 березня 2021 року). 
		Надаючи оцінку оскаржуваному висновку по суті, суд виходить з такого.
		Рішенням Громадської ради доброчесності № 1/2016 від 23 листопада 2016 року затверджено Регламент Громадської ради доброчесності (далі  Регламент).
		Відповідно до статті 2 Регламенту Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності.
		Частиною першою статті 19 Регламенту передбачено, що за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 
		1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 
		2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. 
		Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами. 
		Згідно з частиною другою статті 19 Регламенту у висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення визначені в Положенні про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 листопада 2016 року №143/зп-16 (далі - Положення №143/зп-16).
		Відповідно до пункту 1 глави 1 Положення №143/зп-16 критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
		Згідно з пунктом 11 глави 2 Положення №143/зп-16 відповідність судді критерію професійної етики оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 11.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. 11.2. Відповідність судді вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 11.3. Політична нейтральність. 11.4. Дотримання Кодексу суддівської етики та наявність обставин, передбачених підпунктами 3, 5 8, 13 частини першої статті 106 Закону. 11.5. Морально-психологічні якості (інтегративність) за складовими: 11.5.1. Розуміння і дотримання правил та норм. 11.5.2. Здатність відстоювати власні переконання. 11.5.3. Дисциплінованість. 11.5.4. Повага до інших.
		Згідно з пунктом 12 глави 2 Положення №143/зп-16 відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: 12.1. Відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. 12.2. Відповідність способу життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам. 12.3. Відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції. 12.4. Наявність обставин, передбачених підпунктами 9 12, 15 19 частини першої статті 106 Закону. 12.5. Наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді. 12.6. Наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею. 12.7. Загальна оцінка інтегративності (доброчесності) за такими складовими: 12.7.1. Чесність і порядність. 12.7.2. Контрпродуктивна поведінка. 12.7.3. Схильність до зловживань.
		Імперативні приписи частини шостої статті 87 Закону №1402-VIII, частини першої статті 19 Регламенту вимагають ухвалення ГРД саме мотивованого висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності. Вмотивованість висновку є його обов`язковою складовою, що покликана забезпечити прозорість його ухвалення й гарантує дотримання прав особи, котрої стосується висновок. 
		На користь такого висновку свідчить і Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, у пункті 58 якої вказано, що системи для оцінювання роботи суддів мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях; процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.
		Згідно з пунктом 39 Висновку Консультативної ради європейських суддів щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади від 24 жовтня 2014 року №17 (CCJE(2014)2) джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, повинні бути надійними. Це особливо стосується інформації, на якій повинно базуватися негативне оцінювання. Крім того, дуже важливо, щоб таке оцінювання ґрунтувалося на достатніх доказах. Суддя, який проходить оцінювання, повинен мати безпосередній доступ до будь-яких доказів, призначених для використання в оцінюванні, щоб мати можливість при необхідності оскаржити їх.
		У своїх рішеннях ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії» № 3780001/97, п. 36).
		Наведені засадничі принципи узгоджуються з вимогами статті 21 Регламенту, які встановлюють стандарти перевірки та аналізу інформації про суддю для цілей кваліфікаційного оцінювання. Так, з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член ГРД: 1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.
		Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що висновок ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики має ґрунтуватися на достовірній інформації, яка є достатньою для такого висновку, або має існувати обґрунтований сумнів щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватися на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях.
		Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує правила етики судді.
		Оцінивши зміст та мотивацію Висновку від 16 грудня 2020 року, суд вважає, що наведеним критеріям і стандартам доказування він не відповідає.
		Як було встановлено судом, в основу Висновку від 16 грудня 2020 року покладені записи, що були опубліковані на веб-сайті НАБУ, а також журналістами на Youtube-каналі «slidstvo info».
		Посилаючись на те, що вказані записи «повністю підтвердили наші [ГРД] обґрунтовані сумніви у незалежності, об`єктивності, чесності та непідкупності Павла Вовка у зв`язку з наявністю впливу на суддів Окружного адміністративного суду м. Києва та ухваленням політично вмотивованих рішень» ГРД оцінки вказаних записів у своєму Висновку від 16 грудня 2020 року не навела.
		Зокрема ГРД не виклала у своєму висновку встановлених фактів, не надавала їм оцінку в контексті затверджених нею Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики» (далі  Індикатори).
		Натомість ГРД зазначила, що їй «важко знайти індикатор, який би не застосовувався на підтвердження невідповідності критерію доброчесності при оцінюванні Павла Вовка». 
		У зв`язку з цим ГРД вважала, що «немає потреби наводити тут повний опис конкретних фактів, які ми вважаємо свідченнями таких порушень, через їхній величезний обсяг. Оприлюднених аудіозаписів НАБУ, на які ми посилаємося, цілком достатньо для однозначного висновку про очевидну невідповідність судді Павла Вовка критеріям доброчесності та професійної етики».
		Таким чином, суд констатує, що оскаржуваний висновок є необґрунтованим, а його мотивація зводиться до того, що зазначені записи достовірні й очевидно вказують на порушення позивачем критеріїв доброчесності.
		Проте суд не може погодитися з припущеннями ГРД як про достовірність вказаних записів так і про очевидність наведених у них фактів для висновку про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики.
		Як убачається з Висновку від 16 грудня 2020 року, записи, на які посилається ГРД, були отримані шляхом проведення негласних слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження «щодо суддів Окружного адміністративного суду м. Києва на чолі з ОСОБА_3 , у діях яких правоохоронці вбачають ознаки низки тяжких злочинів, які створюють реальну загрозу не лише авторитету правосуддя, але й національній безпеці країни».
		Разом із цим, посилання на вирок суду або інші фактичні дані, які б дозволяли пов`язати це кримінальне провадження з позивачем у Висновку від 16 грудня 2020 року відсутні.
		У контексті викладеного судом встановлено, що позивач не є підозрюваним у кримінальному провадженні, в межах якого НАБУ одержало записи, що були покладені в основу висновку щодо позивача.
		Рішенням Вищої ради правосуддя від 20 серпня 2019 року №2212/0/15-19 відмовлено у задоволенні клопотання заступника Генерального прокурора Кізя С.М. про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності (а.с. 96-109).
		При цьому, оцінюючи ті самі записи, про які йдеться у висновку ГРД, у контексті їх достатності для висновку, що підозра особи у вчиненні кримінального правопорушення є обґрунтованою, ВРП вказала, що протоколи огляду інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій  аудіо контролю особи стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є стенограмами записів «окремих епізодів розмов невстановлених осіб, не ідентифікованих органами досудового розслідування, свідчать лише про наявність розмов між невідомими особами і не доводять існування обґрунтованої підозри» (останній абзац сторінки 10 рішення ВРП від 20 серпня 2019 року №2212/0/15-19, а.с. 105).
		Ухвалою Вищої ради правосуддя від 01 вересня 2020 року №2517/0/15-20 повернуто без розгляду клопотання про тимчасове відсторонення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_5 від здійснення правосуддя у зв`язку з його притягненням до кримінальної відповідальності (а.с. 46-57).
		У цій ухвалі встановлено відсутність доказів, які б свідчили про належне виконання органом досудового розслідування чи прокурором вимог, передбачених статтями 135-136, 276-278 Кримінального процесуального кодексу України, щодо вручення судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_1 повідомлення про підозру, у зв`язку з чим він у порядку, визначеному статтею 42 Кримінального процесуального кодексу України, не набув статусу підозрюваного як у кримінальному провадженні №42014100020000046 від 25 лютого 2014 року, так і у кримінальному провадженні №52019000000000522 від 21 червня 2019 року.
		Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність заступника Генерального прокурора щодо неналежного вручення повідомлення про підозру; зобов`язано Офіс Генерального прокурора вчинити дії щодо виключення з Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про дату та час повідомлення про підозру ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №42014100020000046 від 25 лютого 2014 року у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 255, частиною третьою статті 27, частиною першою статті 109, частиною другою статті 369-2, частиною другою статті 344 Кримінального кодексу України (а.с. 110-114).
		Суд також зазначає, що оцінку записам, на які посилається ГРД в оскаржуваному висновку ВРП також давала у межах розгляду питання про відсторонення від посад інших суддів Окружного адміністративного суду міста Києва.
		В рішенні від 01 вересня 2020 року №2521/0/15-20 (а.с. 58-75), від 01 вересня 2020 року №2520/0/15-20 (а.с. 76-95) ВРП дійшла аналогічних висновків про те, що записи, одержані при застосуванні технічних засобів за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій  аудіо контролю особи є епізодами розмов між невідомими людьми.
		Незважаючи на власні стандарти оцінки інформації, що затверджені Регламентом, відповідно до яких з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член ГРД з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; порівнює інформацію з різних джерел, ГРД у Висновку від 16 грудня 2020 року замовчала про існування вказаних рішень/ухвал, не надала їм оцінку і не зазначила, з яких підстав викладені в них факти не були взяті до уваги під час складання висновку.
		Отже, суд зазначає, що Висновок від 16 грудня 2020 року про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики зроблено без необхідної та достатньої перевірки інформації щодо судді, що очевидно вплинуло на його обґрунтованість й вмотивованість.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Беручи до уваги викладене, суд вважає, що оскаржуваний Висновок від 16 грудня 2020 року був ухвалений з порушенням указаних засад, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання його протиправним і скасування.
		Також суд вважає неправомірним посилання відповідача в оскаржуваному Висновку від 16 грудня 2020 року на повну згоду із затвердженими рішеннями попереднього складу ГРД від 12 квітня 2017 року та 11 липня 2017 року висновком про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики та додатковою інформацією до нього з огляду на таке.
		Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 у справі №826/10049/17 за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  Вища кваліфікаційна комісія суддів України, про визнання протиправними та скасування висновку та рішення, визнано протиправним та скасовано висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 12 квітня 2017 р. Визнано протиправним та скасовано рішення про надання інформації на доповнення до висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджене Громадською радою доброчесності 11 липня 2017 р. (а.с. 22-45).
		Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2018 у справі №826/10049/17 набрало законної сили 28.07.2018.
		Статтею 129 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.
		Частиною другою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. 
		У статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України також зазначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		Таким чином посилання відповідача в оскаржуваному Висновку від 16 грудня 2020 року на рішення попереднього складу ГРД від 12 квітня 2017 року та 11 липня 2017 року про затвердження висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики та додаткової інформації до нього, як і підтвердження цих попередніх висновків чинним складом ГРД, є необґрунтованим та суперечить конституційним засадам щодо обов`язковості рішень суду.
		За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
		Системно проаналізувавши положення законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд
		 
		в и р і ш и в:
		 
		1.Адміністративний позов задовольнити повністю.
		2.Визнати протиправним та скасувати Висновок про невідповідність судді Окружного адміністративного суду міста Києва Вовка Павла Вячеславовича критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений Громадською радою доброчесності 16 грудня 2020 року.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд. 
		 
		 
		Суддя Кушнова А.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...