Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/8954/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2021.
Дата набрання законної сили: 10.09.2021
Номер судового провадження: 61-9276ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		 
		10 вересня 2021 року
		м. Київ
		 
		 
		справа № 521/8954/19
		провадження № 61-9276св20
		 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,                   Ткачука О. С.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 , 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року в складі судді Мирончук Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року в складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до                           ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Позов мотивований тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , та складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 28, 4 кв. м.
		 
		З метою забезпечення належних санітарних умов для існування власної родини вона здійснила реконструкцію належної їй на праві власності вищевказаної квартири шляхом прибудови та збільшення її площі до                           213,2 кв. м.
		 
		Після завершення реконструкції відповідного об`єкта нерухомого майна вона звернулась за допомогою для введення квартири в експлуатацію до    ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які, скориставшись її юридичною необізнаністю, на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2011 року визнали за собою право власності на прибудову до квартири    АДРЕСА_2 . 
		 
		Після вжиття нею заходів, спрямованих на оскарження вищевказаного судового рішення, рішенням Апеляційного суду Одеської області від                                22 травня 2012 року скасовано заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2011 року та в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Проте на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2011 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 віджучили квартиру  АДРЕСА_3 ОСОБА_5 , яка 23 серпня 2012 року продала її ОСОБА_2 .
		 
		З метою захисту порушених прав вона звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,  ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про визнання вказаних правочинів недійсними та скасування їх реєстрації, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2014 року задоволено. Проте ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 року, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2014 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено. 
		 
		Посилаючись на те, що у вищевказаних судових рішеннях суди зазначили, що її право підлягає захисту шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння із застосуванням механізму, передбаченого статтями 387, 388 ЦК України,  ОСОБА_1 просила витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_4 . 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада                          2019 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що                            ОСОБА_1 не є власником квартири  АДРЕСА_3 , а твердження позивача про те, спірна нерухомість вибула з володіння не з її волі, а іншим шляхом, спростовується судовими рішеннями, які набрали законної сили. 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 рокузалишено без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, вважаючи, що до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі всебічного і повного з`ясування обставин справи, дотримуючись принципу змагальності сторін.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		У червні 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із Малиновського районного суду м. Одеси. 
		У грудні 2020 року справа № 521/8954/19 передана до Верховного Суду. 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті                           400 ЦПК України). 
		Як на підставу касаційного оскарженняОСОБА_1 посилається на те, що суд ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України); суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд не залучив до участі у справі правонаступника АКБ «Порто-Франко» - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Топ Фінанс», якому на підставі іпотечного договору від 09 лютого 2007 року передана в іпотеку квартира                 АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року позивач не є власником квартири АДРЕСА_1 , суд не встановив, чи набрало вказане рішення законної сили.                          ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем, оскільки на момент придбання нею квартири АДРЕСА_3 (23 серпня 2012 року) право власності на неї попередніх власників  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі рішення Апеляційного суду Одеської області від 22 травня 2012 року було скасовано. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що дівоче прізвище позивача - ОСОБА_1 . У період з 2001 року по 30 квітня 2015 року позивач мала прізвище - ОСОБА_1 , а після укладення 30 квітня                   2015 року шлюбу - ОСОБА_1 .
		09 лютого 2007 року АКБ «Порто-Франко» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 298/2 - 07, за умовами якого ОСОБА_1 отримала кредит для купівлі нерухомості в розмірі 65 000 дол. США строком до                                 08 лютого 2014 року (а. с. 147, т. 1).
		Того ж дня ОСОБА_1 на підставі договору кyпівлі-продажу придбала ізольовану квартиру  АДРЕСА_1 , загальною площею 28,4 кв. м, житловою площею 14,3 кв. м, яку згідно з іпотечним договором від 09 лютого 2007 року передала в іпотеку банку                                                (а. с. 26-27, 147, т. 1). 
		У зв`язку з несплатою ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором АКБ «Порто-Франко» звернулось до  суду з позовом до                    ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року в справі                  № 2-767/10 задоволено. Визнано за АКБ «Порто-Франко» право власності на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру  АДРЕСА_1 , загальною площею 28,4 кв. м, житловою площею 14,3 кв. м                             (а. с. 148, т. 1).
		23 квітня 2012 року ОСОБА_1 замість втраченого ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 09 лютого 2007 року отримала його дублікат               (а. с. 26-27, т. 1).
		На підставі вказаного дублікату договору купівлі-продажу від 09 лютого                   2007 року, отриманого 23 квітня 2012 року, 24 квітня 2012 року                        ОСОБА_1 зареєструвала в КП «ОМБТІ та РОН» вказану квартиру на ОСОБА_1 (а. с. 28, т. 1). 
		Відповідно до копії технічного паспорту від 16 лютого 2007 року на квартиру   АДРЕСА_1 власником квартири є                          ОСОБА_1 (а. с.29-30, т. 1).
		Відповідно до копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , вказана квартира містить інший розмір, а саме: загальну площу 213,2 кв. м, житлову площу 66,3 кв. м, власником її станом на 18 квітня 2012 року вказано ОСОБА_1                                 (а. с. 29-30, т. 1).
		У грудні 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Одеська міська рада, про визнання права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 184,2 кв. м, житловою площею - 38,4 кв. м. 
		Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня                2011 року в справі № 1519/2-2779/11 позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею                  184,2 кв. м, житловою площею - 38,4 кв. м (а. с. 193-194, т. 1). 
		Вказаним рішенням встановлено, що 20 серпня 2007 року між                            ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_1 ) укладений договір позики, за умовами якого позичальник отримала у борг від ОСОБА_3 50 000 дол. США для будівництва квартири строком до 01 січня 2008 року. У випадку невиконання взятих зобов`язань                          ОСОБА_1 зобов`язалась передати ОСОБА_3 у приватну власність новозбудовану квартиру    АДРЕСА_3 . У лютому 2008 року ОСОБА_1 склала розписку про те, що дозволяє ОСОБА_3 добудувати квартиру за власні кошти з наступним оформленням права приватної власності на його ім`я. У серпні 2008 року  ОСОБА_1 склала розписку про те, що надає дозвіл ОСОБА_3 на реєстрацію квартири в органах МБТІ та реєстрацію її на його власне прізвище. 
		На підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу                       Марченко А.  М., ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали ОСОБА_5 квартиру  АДРЕСА_3 . 
		Одеська міська рада подала апеляційну скаргу на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2011 року, яку рішенням від 22 травня 2012 року Апеляційний суд Одеської області задовольнив, заочне рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки квартиру   АДРЕСА_3 не було введено в експлуатацію. 
		На підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Зілковською К.  А.,ОСОБА_5 продав ОСОБА_2 квартиру  АДРЕСА_3 . 
		У вересні 2013 року Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Одеська міська рада, ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Топ Фінанс», про зобов`язання привести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна до попереднього стану.
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2015 року в справі № 521/14693/13-ц в задоволенні позову відмовлено. 
		Вказаним рішенням встановлено, що квартира  АДРЕСА_3 не була витребувана у ОСОБА_2 у порядку статті 388 ЦК України, а тому її добросовісність як набувача цієї квартири згідно з частиною п`ятою статті 12 ЦК України презюмується.
		У січні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради в особі органу опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, вселення.
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада                       2015 року в справі № 521/420/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року, позов задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_3 шляхом виселення ОСОБА_1 з цієї квартири. Вселено ОСОБА_2 у вказану квартиру (а. с. 151-153,              156-157, т. 1). 
		Вказаними рішеннями встановлено, що саме ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу, правомірність якого встановлена судовим рішенням. 
		У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до  суду з  позовом до  ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради», реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та скасування державної реєстрації, який рішенням Малиновського районного суду                                м. Одеси від 01 квітня 2014 року в справі № 521/3654/13-ц задоволений.
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 вересня 2014 року, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 01 квітня 2014 року скасовано та в задоволенні позову відмовлено (а. с. 142-145, т. 1)
		Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		ЦК України передбачено як один із способів захисту порушених прав віндикація або реституція.
		 
		Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		 
		Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконної володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
		 
		Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).
		 
		Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Таким чином, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
		 
		Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження                  № 14-270цс19) відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
		 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не довела, що є власником квартири АДРЕСА_3 , а тому не має права, передбаченого статтею 388 ЦК України, на її витребування від ОСОБА_2 . 
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		 
		При цьому Верховний Суд погоджується з висновками судів, які з посиланням на обставини, встановлені судами у справі № 1519/2-2779/11, встановили, що спірна новозбудована квартира вибула саме з волі позивача, яка на підставі відповідних розписок, у зв`язку з неповерненням взятих у борг грошових коштів, надала дозвіл ОСОБА_3 її добудувати та оформити право власності на його ім`я. 
		 
		Доводи касаційної скарги з посиланням на те, що суди не залучили до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Топ Фінанс» є безпідставними, оскільки на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2010 року в справі № 2-767/10 вказане товариство є власником однокімнатної квартири  АДРЕСА_1 , загальною площею 28,4 кв. м, яка не є предметом спору у цій справі. 
		Доводи касаційної скарги про неповне встановлення судами обставин справи, ненадання належної оцінки доказам не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом, оскільки вони спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. 
		Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).
		Таким чином, Верховний Суд як суд права не має повноважень втручатися в оцінку доказів, надану судами першої та апеляційної інстанцій, вдаватися до переоцінки доказів та підміняти собою апеляцію.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 листопада                     2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 18 травня 2020 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді :А. А. Калараш   Є. В. Петров   О. С. Ткачук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...