Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/3403/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Надіслано для оприлюднення: 16.09.2021. Зареєстровано: 17.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2021.
Дата набрання законної сили: 16.09.2021
Номер судового провадження: К/9901/14656/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 вересня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 120/3403/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/14656/21 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради
		про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
		за касаційною скаргою Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради
		на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року (ухвалене у складі головуючого судді Томчука А.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Ватаманюка Р.В., суддів Драчук Т.О., Полотнянка Ю.П.),
		В С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		16 липня 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (далі також - відповідач, скаржник), відповідно до якого просив: 
		визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради № М-08-32612 від 25 травня 2020 року щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 - 2014 роки у розмірі 4 мінімальних заробітних плат;
		зобов`язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2008 - 2014 роки у розмірі 4 мінімальних заробітних плат з урахуванням виплачених сум.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року, позов задоволено.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що станом на час виникненні спірних правовідносин дія статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII не призупинялась та жодним нормативно-правовим актом не було встановлено інших розмірів виплат одноразової допомоги на оздоровлення, ніж ті, що визначені статтею 48 Закону № 796-XII, а тому у період 2008-2014 року нарахування та виплата одноразової допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися у відповідності до статті 48 вказаного Закону.
		Крім того, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача стосовно пропуску позивачем встановлених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строків звернення до суду із вказаним позовом. 
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду.
		В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням положень статей 122, 123 КАС України, у зв`язку з чим, на його думку, суди дійшли хибного висновку про те, що відмова у нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат за період 2008-2014 року є неправомірною, та такою, що порушує права позивача.
		До того ж, Департамент наголошує, що судами протиправно не враховано висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 24 січня 2019 року у справі №  802/28/16-а та від 6 березня 2019 року у справі № 813/558/18 (щодо початку перебігу строку на звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20 (спірна соціальна виплата є регулярною та виплачується один раз на рік, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатись при її отриманні).
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		Касаційна скарга надійшла до суду 23 квітня 2021 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №120/3403/20-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 16 вересня 2021 року.
		З касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішень судів попередніх інстанцій, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 15 вересня  2021 року.
		Позиція інших учасників справи
		18 серпня 2021 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. 
		Зокрема, позивач вказує на безпідставність доводів касаційної скарги та зазначає, що строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги можуть підлягають задоволенню.
		Крім того, позивач вказує на те, що суд має право відступити від правового висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного раніше у постанові Верховного Суду, як це відбулося у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19.
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІІ групи захворювання (довідка до акта огляду МСЕК серії 10 ААА №318742), пов`язане з наслідком аварії на Чорнобильській АЕС, віднесена до 1-ої категорії, що підтверджується безстроковим посвідченням серії НОМЕР_1 .
		Відповідач здійснив виплату щорічної допомоги на оздоровлення позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №562 від 12 липня 2005 року "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Постанова №562), у розмірі 90 гривень у період з 2008-2014 роках.
		У травні 2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальний заробітних плат за період 2008-2014 років, згідно зі статтею 48 Закону № 796-XII.
		25 травня 2020 року листом №М-08-32612 відповідачем повідомлено позивача про те, що у період 2008-2014 років виплата щорічної одноразової грошової допомоги на оздоровлення здійснювалась у розмірі, визначеному Постановою №562.
		Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи 
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
		Касаційна скарга Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради обґрунтована тим, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми процесуального права, а саме статті 122, 123 КАС України.
		Скаржник наполягає на тому, що позивач знав про порушення свого права починаючи з 2008 року, однак звернувся до суду із адміністративним позовом лише у липня 2020 року, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого статтею 122 КАС України, при цьому не надавши доказів поважності причин пропуску вказаного строку.
		Також зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 24 січня 2019 року у справі № 802/28/16-а, від 6 березня 2019 року у справі № 813/558/18 (щодо початку перебігу строку на звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів) та висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20 (спірна виплата є регулярною та виплачується один раз на рік, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатись у квітні-травні 2014 року при її отриманні. Відтак, посилання на триваючий характер бездіяльності відповідача щодо невиплати разової допомоги у тому розмірі, який, на думку позивача, мав бути йому нарахований, є необґрунтованими).
		Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, серед іншого зазначив, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо з листа Управління соціального захисту населення (Правобережне) департаменту соціальної політики Вінницької міської ради від 25 травня 2020 року №М-08-32612, а позов до суду подано через відділення поштового зв`язку 16 липня 2020 року, тобто в межах строку, передбаченого статтею 122 КАС України. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду. 
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів попередніх інстанцій в частині дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених статтею 122 КАС України, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.
		Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
		Відповідно до статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
		Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
		Згідно з частинами першою-другою  статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 у справі № 240/12017/19 висловив наступну правову позицію щодо строків звернення до суду:
		1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
		2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо».
		У справі № 120/3403/20-а колегія суддів не знаходить підстав для відступу від вказаних правових висновків у справі № 240/12017/19.
		Так, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач в період з 2008 по 2014 роки отримував щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 90  грн відповідно до Постанови №562. Тобто, позивач щорічно отримував належну йому одноразову грошову допомогу в конкретному розмірі, відтак був обізнаний щодо суми отримуваних виплат та не був позбавлений права на звернення до суду з позовом в межах відповідного строку.
		При цьому, до суду з цим адміністративним позовом позивач звернувся лише 16 липня 2020 року.
		Однак, жодних поважних причин, які б перешкоджали зверненню до суду своєчасно, у межах строків визначених законом позивачем ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.
		Суд наголошує, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
		Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
		Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. 
		Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. 
		Необхідно зауважити на те, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом розпочинається коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права, що кореспондуються з вимогами  статті 122 КАС України. У вказаній справі це отримання позивачем щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 90 грн. колегія суддів наголошує, що незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
		Оскільки про порушення свого права ОСОБА_1 знав, починаючи з 2008 року, однак своє право на звернення до суду позивач реалізував  лише в липні 2020 року, тобто після спливу шестимісячного строку, передбаченого  статтею 122 КАС України, при цьому не надавши доказів поважності причин пропуску даного строку, то колегія суддів приходить до висновку, що наявні передбачені процесуальним законом підстави для залишення цього позову без розгляду.
		Висновки у вказаній справі узгоджується з позицією Верховного Суду щодо застосування норм права за аналогічних обставин, висловленою у постанові від 7 лютого 2018 року у справі №464/12247/14-а (2а/464/300/14). Так, у вказаній справі, оцінюючи дотримання позивачем шестимісячних строків звернення до суду з позовом, Верховний Суд дійшов наступного висновку: «доводи позивача про те, що він звернувся до суду в межах місячного строку від дати отримання ним відповіді із Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, не заслуговують на увагу, оскільки отримавши вказану виплату ще у травні 2014 року позивач знав про неї та у разі незгоди з її розміром мав можливість звернутись до суду за захистом своїх прав».
		Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
		Відповідно до частини третьої  статті 123 КАС України  якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
		Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії необхідно залишити без розгляду.
		Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суду висловлювався у подібних правовідносинах стосовно застосування статті 122 КАС України у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20, про що обґрунтовано було заначено відповідачем у касаційній скарзі. Так, у вказаній справі Верховний Суд заначив, що спірна виплата є регулярною та виплачується один раз на рік, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатись при її отриманні. Відтак, посилання на триваючий характер бездіяльності відповідача щодо невиплати разової допомоги у тому розмірі, який, на думку позивача, мав бути йому нарахований, є необґрунтованими.
		Таким чином, під час касаційного розгляду справи знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано статті 122, 123 КАС України та не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 380/5202/20. Вказане є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій.
		Водночас колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 24 січня 2019 року у справі №802/28/16 та від 6 березня 2019 року у справі № 813/558/18, оскільки спір у вказаних справах стосується трудових правовідносин. Під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій Суд у вказаних справах дійшов висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, то є достатні підстави для застосування положень статті 233 КЗпП України у цій частині. Тобто, у цих справах Верховний Суд не застосовував норми КАС України, які визначають строки звернення до суду з позовом.
		З приводу доводу позивача, викладеному у відзиві на касаційну скаргу, про те, що суд має право відступити від правового висновку про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного раніше у постанові Верховного Суду, як це відбулося у справі №500/2486/19, то колегія суддів зазначає наступне.
		З аналізу частини першої статті 346 КАС України вбачається, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів має право передати на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія дійде обґрунтованого висновку про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати.
		Водночас, як було заначено вище, у справі яка розглядається у касаційному порядку, колегія суддів не знайшла підстав для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування статті 122 КАС України, викладеного у прийнятих раніше постановах.
		Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
		Також колегія суддів зазначає, що статтею 381 КАС України передбачені особливості повороту виконання в окремих категоріях адміністративних справ. Зокрема вказаною статтею передбачено, що поворот виконання рішення про відшкодування шкоди, заподіяної суб`єктом владних повноважень, каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, рішення про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також рішення про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасоване рішення було обґрунтовано повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		За встановлених у цій справі обставин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, а касаційна скарга задоволенню.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради задовольнити.
		Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року скасувати.
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          І.В. Желєзний
		                                                                                          Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...