Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 600/690/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 16.09.2021. Зареєстровано: 17.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2021.
Дата набрання законної сили: 16.09.2021
Номер судового провадження: К/9901/16516/21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 вересня 2021 року 
		м. Київ
		справа № 600/690/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/16516/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Білак М.В.,
		суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М.,
		розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
		за касаційною скаргою Чернівецької обласної прокуратури  
		на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (головуючий суддя - Біла Л.М., судді: Гонтарук В.М., Курко О.П.)
		у справі №600/690/20-а
		за  позовом ОСОБА_1      
		до Чернівецької обласної прокуратури 
		про визнання бездіяльності протиправною та стягнення вихідної допомоги.
		I. РУХ СПРАВИ
		1. У травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог,  просив:
		- визнати протиправною бездіяльність прокуратури Чернівецької області в особі її правонаступника - Чернівецької обласної прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні;
		- стягнути вихідну допомогу в розмірі 25   437,43 грн, а також середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.
		2. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у порушення вимог статті 44 Кодексу законів про працю України йому не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, у зв`язку з чим він має право і на середній заробіток за час невчасної виплати відповідно до статей 116-117 Кодексу. 
		3. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
		4. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про часткове задоволення позову.
		Визнано протиправною бездіяльність Чернівецької обласної прокуратури щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні.
		Стягнуто з Чернівецької обласної прокуратури вихідну допомогу в розмірі 25   437,43 грн.
		В задоволенні решти вимог відмовлено. 
		5. У поданій касаційній скарзі відповідач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		6. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		7. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом прокурора Чернівецької області від 28 квітня 2020 року № 219-к звільнено позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури області та органів прокуратури Чернівецької області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 квітня 2020 року.
		8. Листом від 19 травня 2020 року прокуратура Чернівецької області повідомила позивача що вихідна допомога при звільненні йому не нараховувалась і не виплачувалась, а також надано довідку про середньоденну та середньомісячну заробітну плату.
		9. Вважаючи таку бездіяльність по невиплаті вихідної допомоги при звільненні з посади прокурора неправомірною, позивач звернувся до суду з позовом.  
		IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		10. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача звільнено з підстав і в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув прав на її отримання.
		11. Окружний суд керувався правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 820/1119/16.
		12. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, апеляційний суд виходив з того, що частиною п`ятою статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми Кодексу. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 Кодексу при вирішенні спірного питання.
		13. Апеляційний суд врахував висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 23 грудня 2020 року (справа № 560/3971/19), від 11 лютого 2021 року (справа № 420/4115/20), від 21 січня 2021 року (справа № 260/1890/19), від 18 лютого 2021 року (справа № 640/23379/19), щодо необхідності проведення звільнення працівника у порядку, визначеному законом, з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
		14. Оскільки на час розгляду справи остаточний розрахунок з позивачем не проведено, це в свою чергу унеможливлює вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Проте судом роз`яснено позивачу що після остаточного розрахунку з позивачем та виплати належних сум вихідної допомоги при звільненні, він має право звернутися до суду із відповідним позовом. 
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		15. Відповідач у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував до вказаних правовідносин положення пункту 9 частини першої статті 51, частини п`ятої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», частини п`ятої статті 40, пункту 1 частини першої статті 40, статті 44 Кодексу законів про працю України, пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
		16. З дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а саме з 25 вересня 2019 року, особливості застосування до прокурорів положень пункту 1 частини першої, частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частини першої-третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 Кодексу законів про працю України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру». Тому з 25 вересня 2019 року саме цей Закон, а не Кодекс поширюються на спірні правовідносини, що залишилося поза увагою суду.
		17. Ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ні Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». У свою чергу стаття 44 Кодексу законів про працю України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
		18. Звертає увагу, що юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є неуспішне проходження атестації, тобто підстава є відмінною від тих підстав, у зв`язку з якими стаття 44 Кодексу законів про працю України передбачає виплату вихідної допомоги.
		19. Як висновок у касаційній скарзі відповідач зазначає, що оскільки ні спеціальними Законами України «Про прокуратуру» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ні статтею 44 Кодексу законів про працю України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам, яких звільнено відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ у зв`язку з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (з причин неявки), що є наслідком вільного волевиявлення позивача, правових підстав для її виплати не було.
		20. З зазначених підстав відповідач вважає необхідним відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (справа № 804/5863/17) та інших, застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		21. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити у її задоволенні, зазначаючи що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, стаття 44 якого передбачає виплату вихідної допомоги при звільненні у зв`язку зі скороченням штатів.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
		23. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		24. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу дій відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні позивача з посади прокурора.
		25. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		26. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		27. Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
		28. Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		29. Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
		30. Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
		31. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
		32. Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є   стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		33. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист  його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного  права,  не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. 
		34. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
		35. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
		36. Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої).
		37. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
		38. Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
		39. Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
		40. Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
		41. Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
		42. Верховний Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
		43. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника   обставин.
		44. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
		45. Таким чином, позовна вимога про стягнення вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою. Апеляційний суд прийшов до правильного висновку про законність позовних вимог.
		46. Аналогічна правова позиція була неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19,      від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 27 січня 2021 року у справі №380/1662/20, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі №      640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі №420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі №      640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року  у справі №      440/3166/20, від 24 червня 2021 року у справі № 420/4877/20, від 7 липня 2021 року у справі №140/727/20, від 22 липня 2021 року у справі №300/2000/20. 
		47. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання.
		48. Проте слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		49. Таким чином апеляційним судом обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин правову позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року (справа № 560/3971/19), від 11 лютого 2021 року (справа № 420/4115/20), від 21 січня 2021 року (справа № 260/1890/19), від 18 лютого 2021 року (справа № 640/23379/19) при вирішені тотожного спору. Також правомірно зазначено про помилковість відхилення посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 804/5863/17, відповідно до яких незалежно від наявності наказу про зміну формулювання причини і підстави звільнення прокурора, відповідач повинен був провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованих законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
		50. У касаційній скарзі відповідач наполягав що ні спеціальними Законами України «Про прокуратуру» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ні статтею 44 КЗпП України не передбачено виплату вихідної допомоги прокурорам яких звільнено відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв`язку з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Звільнення у зв`язку з неуспішним проходженням атестації (з причин неявки) є наслідком вільного волевиявлення позивача.
		51. З огляду на викладене, відповідач переконаний у необхідності відступлення від правового висновку   Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі №804/5863/17, та застосованого судом апеляційної інстанції при вирішенні спору.
		52. З цього приводу Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України   (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
		53. Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		54. Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
		55. За змістом частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		56. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява №27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
		57. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
		58. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
		59. З урахуванням викладеного та наведених відповідачем підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №804/5863/17, колегія суддів не вважає за необхідне у цій справі відступати від викладеного висновку.
		60. Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України.
		61. У касаційній скарзі відповідач також зазначає що юридичним фактом, який зумовив звільнення позивача, є рішення кадрової комісії за результатами проходження ним атестації, а тому є безпідставним застосування апеляційним судом до спірних правовідносин положення статті 44 КЗпП України.
		62. У той же час у наказі від 28 квітня 2020 року нормативною підставою звільнення позивача зазначено пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII - тобто у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, незважаючи на підставу чи обставини видання наказу. 
		63. Щодо посилання відповідача у касаційній скарзі що судом було залишено поза увагою що з 25 вересня 2019 року, після набрання чинності Законом № 113-ІХ, на спірні правовідносини поширюється дія саме цього закону, а не КЗпП України, то слід зазначити що Законом № 113-ІХ встановлено особливості застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 КЗпП України, а не статті 44 цього Кодексу, якою керувався апеляційний суд при врегулюванні спірних правовідносин.
		64. Оскільки питання правильності розрахунку суми стягнутої апеляційним судом на користь позивача вихідної допомоги, а також відмова у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати по день фактичного розрахунку, не оскаржується, тому Верховний Суд не перевіряє оскаржуване судове рішення в цій частині.
		65. Доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду та не спростовують висновки суду апеляційної інстанції по суті справи, і не приймаються Судом як належні.
		66. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду      апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, що стосуються предмету спору, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		67. Відповідно до статті 343 КАС України   суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		68. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 341, 345, 353, 356 КАС України, Верховний Суд, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Чернівецької обласної прокуратури  залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року у справі №600/690/20-а - без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Судді                                                                                                     М.В. Білак
		 
		О.А. Губська
		 
		Н.М. Мартинюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...