Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/1431/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 16.09.2021. Зареєстровано: 17.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 17.09.2021.
Дата набрання законної сили: 16.09.2021
Номер судового провадження: К/9901/31446/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 вересня 2021 року 
		м. Київ
		справа №120/1431/20-а
		адміністративне провадження № К/9901/31446/20  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		Суддя-доповідач - Желтобрюх І.Л., 
		суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Капустинський М.М., судді - Смілянець Е.С., Сапальова Т.В.) та додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікітан» до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки,
		установив:
		У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вікітан» (далі за текстом - ТОВ «Вікітан», Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області (далі за текстом - ГУ ДПС у Миколаївській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати: наказ відповідача №672 від 10 березня 2020 року «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Вікітан» та рішення №4 від 13 березня 2020 року «Про застосування адміністративного арешту майна платника податків».
		Позивач вважав, що спірний наказ про призначення перевірки є незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки у ньому відсутні будь-які конкретні підстави до її призначення, окрім лише посилання на норму, яка регламентує питання призначення перевірки. Окрім того, у спірному наказі відсутня інформація про можливі порушення позивачем положень законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. 
		Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року в задоволенні позову Товариству відмовлено.
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року, прийнято нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.
		Додатковою постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області на користь ТОВ «Вікітан» судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 10510,00 грн.
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, прийнятим по суті спору, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване. Також, скаржник не погоджується і з додатковою постановою апеляційного суду в частині вирішення питання про повернення позивачу сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).
		У розрізі підстав касаційного оскарження рішення заявник касаційної скарги звертає увагу на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року (справа №810/1394/16), від 5 листопада 2018 року (справа №803/988/17), від 7 листопада 2019 року (справа №140/391/19) щодо тлумачення правозастосування норми підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
		Відповідач вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що у спірному наказі не наведено підстави до проведення фактичної перевірки, оскільки перевірка призначена податковим органом на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України саме з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Відповідач вважає, що норма означеного підпункту дозволяє проведення фактичної перевірки у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» покладені на органи державної податкової служби.
		У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення апеляційного суду без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу податкового органу - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив суд при ухваленні означених рішень.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Суди встановили, що 10 березня 2020 року Головним управлінням ДПС у Миколаївській області на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) прийнято наказ №672 «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Вікітан». Фактичну перевірку вирішено провести за адресою: вул. Одеська, буд. 220, м. Первомайськ, Миколаївська область, з 11 березня 2020 року, тривалістю 10 діб, за період з 1 січня 2019 року по дату закінчення перевірки. Мета перевірки - здійснення контролю за дотриманням платником податків законодавства в частині виробництва, обліку, обігу, зберігання та транспортування підакцизних товарів.
		Того ж дня податковим органом виписано направлення на перевірку №598/14-29-01 та №599/14-29-01.
		11 березня 2020 року посадові особи податкового органу прибули за адресою місцезнаходження підприємства з метою проведення фактичної перевірки, однак не були допущені до її проведення, про що складено відповідний акт. Цього ж дня було складено акт про відмову від підписання направлень на перевірку працівником ТОВ «Вікітан».
		У зв`язку із недопуском до проведення фактичної перевірки 13 березня 2020 року Головним управлінням ДПС у Миколаївській області прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платників податків ТОВ «Вікітан».
		Не погоджуючись із наказом про призначення перевірки та рішенням про застосування адміністративного арешту позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив того, що оскаржуваний наказ про призначення перевірки містить усі необхідні реквізити, передбачені ПК України, а також у ньому чітко наведено підставу до її призначення - здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
		Приймаючи протилежне рішення та задовольняючи позов у повному обсязі суд апеляційної інстанції виходив з того, що ГУ ДПС у Миколаївській області не доведено наявності підстав, передбачених підпунктом 80.2.5 пункту 8.2 статті 80 ПК України, для проведення фактичної перевірки Товариства, як і не доведено наявності інформації, яка могла б слугувати підставою до необхідності здійснити податковий контроль у формі проведення фактичної перевірки.
		Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.
		Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
		Відповідно до підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
		За приписами пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. 
		Порядок проведення фактичних перевірок, в тому числі й підстав їх призначення, регламентовано статтею 80 ПК України.
		Так, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом та за наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 ПК України.
		Як з`ясовано судом апеляційної інстанції зі змісту оскаржуваного наказу підставою до призначення фактичної перевірки у ньому наведено підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України. У наказі зазначено, що перевірка проводитиметься з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
		За приписами означеної норми фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
		Проаналізувавши зміст наказу ГУ ДПС у Миколаївській області №672 від 10 березня 2020 року «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Вікітан» суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у ньому відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім як на норму, що регулює питання призначення перевірки, - підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України; у наказі не відображено, в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності Товариства вимогам чинного законодавства. Наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про відсутність дійсних, фактичних підстав для його прийняття та необхідності здійснення податкового контролю за діяльністю Товариства у формі фактичної перевірки.
		При виборі й застосуванні норми матеріального права до спірних правовідносин апеляційним судом було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі №813/3977/16, як це передбачено частиною п`ятою статті 242 КАС України.
		Аналогічна застосованій судом апеляційної інстанції позиція висловлена Верховним Судом також у постановах від 8 вересня 2020 року (справа №640/21536/19), від 19 листопада 2020 року (справа №160/7971/19), від 17 грудня 2020 року (справа №520/12028/18).
		Таким чином, за встановлених апеляційним судом обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновком цього суду про те, що відповідач не довів наявності підстав у розумінні підпункту 80.2.5 пункту 8.2 статті 80 ПК України для проведення фактичної перевірки Товариства, що обумовлює скасування наказу №672 від 10 березня 2020 року «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «Вікітан» як протиправного. 
		Враховуючи, що наказ податкового органу №4 від 13 березня 2020 року «Про застосування адміністративного арешту майна платника податків», який також є предметом даного судового спору, прийнятий за наслідками відмови позивача у проведенні фактичної перевірки, яка, як зазначається вище, призначена безпідставно, - такий наказ правомірно скасований судом апеляційної інстанції.
		Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.
		Доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень ПК України. 
		У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду за подібних правовідносин. Однак, постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник, ухвалені за відмінних фактичних обставин та висновки, викладені в них, не є релевантними до обставин цієї справи. 
		Вирішуючи додатковою постановою від 11 листопада 2020 року питання про стягнення на користь Товариства за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень суми понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги (усього в розмірі 10510,00 грн) суд апеляційної інстанції виходив з такого.
		Так, за подання позову до Вінницького окружного адміністративного суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 4204,00, що підтверджується платіжним дорученням від 17 березня 2020 року №1521. За подання апеляційної скарги на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позивач сплатив судовий збір у розмірі 6306,00 грн, за квитанціями №1622 від 3 серпня 2020 року та №257 від 25 серпня 2020 року. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу позивача задоволено в повному обсязі.
		Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Отже, враховуючи, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року прийнято рішення на користь позивача, й при цьому вказаним рішенням не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо необхідності прийняття додаткового судового рішення у справі та стягнення на користь позивача сплаченого ним судового збору.
		Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України). 
		У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 
		п о с т а н о в и в :
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року та додаткову постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                І.Л. Желтобрюх 
		 
		Судді                                                                                     О.В. Білоус
		 
		                                                                                              Н.Є. Блажівська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...