Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 679/1046/18 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано судом: 16.09.2021. Зареєстровано: 17.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2021.
Дата набрання законної сили: 27.02.2023
Результат оскарження 27.02.2023 Хмельницький апеляційний суд: скасовано вирок повністю з ухваленням нового вироку
Номер судового провадження: 1-кп/679/7/2021
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014240210000504

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Провадження № 1-кп/679/7/2021
		Справа № 679/1046/18
		 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 вересня 2021 року  м.Нетішин
		 
		Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:
		судді ОСОБА_1 ,
		секретарі судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		за участю:
		прокурора ОСОБА_6 , 
		обвинуваченого ОСОБА_7 ,
		захисника ОСОБА_8 ,
		потерпілого ОСОБА_9 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Нетішин кримінальне провадження №12014240210000504 щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Перм Російської Федерації, який проживає по АДРЕСА_1 , громадянина України, одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, працюючого слюсарем на КП ВП «ХАЕС», раніше не судимого, обвинуваченого за ч.1 ст. 286 КК України,
		 
		 ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до обвинувального акту із зміненим обвинуваченням від 06 вересня 2021 року ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він 10 липня 2014 року, близько 22 години 30 хвилин керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_10 , рухаючись по автодорозі Р-231316 «Нетішин-Комарівка-Стригани», зі сторони м. Славути в напрямку м. Нетішин, за селом Комарівка Славутського району Хмельницької області, на ділянці вказаної автодороги між електроопорами №10КВ-4 та №10-КВ-5, що розміщені справа, поблизу електроопори №10КВ-4, діючи недбало, проявив необережність, не врахував дорожню обстановку, виявивши перешкоду у вигляді попутного транспортного засобу, який рухався попереду нього, не вибрав безпечної для руху та об`їзду перешкоди швидкості та інтервалу, та в умовах недостатньої видимості внаслідок засліплення світлом фар зустрічного автомобіля марки «Мерседес-509», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , не зупинився, не змінюючи смуги руху та не увімкнувши аварійну світлову сигналізацію, продовжив рух, внаслідок чого здійснив наїзд на неповнолітнього велосипедиста ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався попереду в попутному напрямку на велосипеді марки «Tоrpado».
		В результаті наїзду правою передньою частиною автомобіля марки «ВАЗ 2102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в задню частину велосипеда « ОСОБА_12 , наслідком чого стало падіння потерпілого на поверхню транспортного засобу та скидання його з автомобіля на поверхню дорожнього покриття, потерпілому ОСОБА_9 заподіяно тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми середнього ступеня важкості-забою головного мозку; садна в ділянці лобу справа та зліва; садна в ділянці перенісся; синця, садна в зовнішньому куті лівого ока; закритого перелому правої ключиці; осадження і підшкірної гематоми передньо-внутрішньої поверхні правого ліктьового суглобу та правого плеча; синця передньої поверхні лівого плеча; підшкірної гематоми внутрішньої поверхні правого стегна з поширенням на підколінну ямку, осаднення правої підколінної ямки; садна передньої поверхні правої гомілки; підшкірної гематоми та осаднення задньої поверхні лівої гомілки та колінного суглобу по зовнішній та внутрішній поверхні; осаднення тильної поверхні лівої кисті; осаднення тильної поверхні лівої ступні, які відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
		За версією органу досудового розслідування дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.п. 1.5, 2.3 (б), 12.1, 12.2, 12.3, 13.1, 13.3, 19.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, зміст яких полягає в наступному:
		1.Загальні положення:
		п.1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
		2. Обов`язки і права водіїв механічних транспортних засобів:
		п.2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:
		б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
		12. Швидкість руху:
		п.12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
		п.12.2. У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги;
		п.12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.
		13. Дистанція, інтервал, зустрічний роз`їзд:
		п.13.1. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу;
		п.13.3. Під час обгону, випередження, об`їзду перешкоди чи зустрічного роз`їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.
		19. Користування зовнішніми світловими приладами:
		п.19.3. У разі погіршення видимості в напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів, водій повинен зменшити швидкість до такої, яка б не перевищувала безпечної за умовами фактичної видимості дороги в напрямку руху, а в разі засліплення - зупинитися, не змінюючи смуги руху, і увімкнути аварійну світлову сигналізацію. Відновлення руху дозволяється лише після того, як пройдуть негативні наслідки засліплення.
		Як зазначає орган досудового розслідування порушення ОСОБА_7 вказаних норм Правил безпеки дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками - отриманням потерпілим ОСОБА_9 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.
		Дії ОСОБА_7 , які виразились у порушенні Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України.
		Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні не визнав і пояснив, що рухаючись автодорогою за с. Комарівка у темну пору доби, у попутному напрямку побачив на дальньому світлі фар силуети двох велосипедистів, а в зустрічному напрямку побачив як рухався автомобіль на значній відстані від його автомобіля, після чого він переключив світло фар на режим ближнього світла. Під`їхавши ближче до велосипедистів він включив лівий поворот та почав їх об`їзд на безпечній відстані інтервалу. Під час об`їзду один з велосипедистів, яким виявився потерпілий, здійснив різкий маневр вліво, внаслідок чого відбулося зіткнення і велосипедист опинився на склі автомобіля, після чого впав посередині дороги, а він з`їхав з дороги та зупинився на правому узбіччі. Надалі до потерпілого підійшов він і пасажир його автомобіля та водій з пасажирами з зустрічного транспорту. Відразу викликали швидку допомогу та поліцію. Через деякий час приїхала швидка допомога та відвезла потерпілого в медичний заклад, а згодом приїхали працівники поліції та почали здійснювати заміри на місці пригоди. Вважає обвинувачений, що зіткнення сталося з вини потерпілого, який здійснив неочікуваний маневр вліво. Оскільки він заздалегідь бачив велосипедисті, вибрав безпечну відстань на якій він міг їх обігнати, швидкість автомобіля не зменшував, оскільки така була невелика та давала можливість безперешкодно здійснити обгін велосипедистів. Категорично заперечив обвинувачений факт його засліплення зустрічним автомобілем, що стало, за версією органу досудового розслідування, причиною ДТП з його вини.
		Зауважив обвинувачений на тому, що на слідчому експерименті, проведеного 16 лютого 2015 року за його участь, як свідка, був відсутній потерпілий та поняті, а свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 були в ролі статистів, оскільки вони весь час перебували в своїх транспортних засобах і не бачили, як проводилися заміри працівником поліції на дорозі, також безпосередньо поняті не здійснювали жодного заміру.
		Також обвинувачений вказав, що під час слідчого експерименту 16 лютого 2015 року він для слідчого, який його проводив, наголошував на тому, що слідчий експеримент проводиться не на тому місці де сталась ДТП, а приблизно за 200 метрів від нього, проте його зауваження слідчим до уваги не було взято. Так само не було взято до уваги його зауваження з приводу того, що слідчий експеримент проводився в обстановці, яка не була наближена до тієї, яка буда під час ДТП, зокрема ДТП сталась в літню пору доби в липні місяці, а слідчий експеримент проводився зимою в лютому місяці. З приводу чого в нього з слідчим виникла суперечка.
		Оскільки він не погоджувався з тим, як проводився слідчий експеримент він відмовився поставити в протоколі слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року свій підпис. Звернув увагу обвинувачений також на те, що означений протокол заздалегідь був вже надрукований з даними, які не відповідали дійсності, що також стало причиною його відмови від підписання такого протоколу.
		Також ОСОБА_7 не визнав цивільний позов прокурора.
		Прокурор у суді на доведеність винуватості ОСОБА_7  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, посилалася на наступні докази:
		-показання потерпілого ОСОБА_9 , який показав, що 10 липня 2014 року близько 22 години він разом із ОСОБА_15 їхали на велосипедах в напрямку м. Нетішин. Рухалися по краю дороги, один за одним приблизно від краю дороги 25 сантиметрів, його переднє колесо велосипеду було позаду заднього колеса велосипеда ОСОБА_15 приблизно на відстані 10 сантиметрів, перешкод для вчинення об`їзду (кущів, ям) на дорозі не було, тому напрям руху, коли почули позаду звук рухаючого автомобіля, не змінювали, а навпаки стали приймати правіше до краю дороги. Згодом почув, що ззаду їде автомобіль, який будь-яких звукових сигналів не подавав. Не пам`ятає чи рухався в той час автомобіль попереду. Коли автомобіль, що рухався позаду до них наблизився він відчув удар в голову, від чого впав разом з велосипедом, удару по велосипеду не пам`ятає, оскільки втратив свідомість. Яке було узбіччя під час ДТП також не пам`ятає, але таке не було обладнане для проїзду, а тому він їхав по проїзній частині дороги, оскільки така була більш зручна для проїзду. Вказав потерпілий, що рухаючись на велосипеді видимість в нього була приблизно 20 метрів. Від отриманих травм тривалий час лікувався стаціонарно та амбулаторно. На відтворенні не був. На даний час велосипед забрав та відремонтував. Обвинуваченеий після ДТП надавав для нього матеріальну допомогу;
		-показаннями свідка ОСОБА_15 , яка показала, що за обставин, вказаних потерпілим, вона разом із ОСОБА_9 рухалися на велосипедах по правому краю дороги з с. Комарівка в напрямку м. Нетішин, потерпілий рухався позаду неї близько 50 сантиметрів від краю дороги (узбіччя), а вона - близько 30 сантиметрів. Узбіччя було в камінні і траві, грунтове. Переднє колесо потерпілого було в рівень її заднього колеса велосипеда приблизно на 20 сантиметрів. Дорога була вільна. Почувши, що позаду їде автомобіль, вони стали притискатися до правого узбіччя, напрям руху ні вона, ні ОСОБА_9 не змінювали, ям та кущів на дорозі не було. Автомобіль звукових сигналів не подавав. Раптово почула шум, удар від зіткнення автомобіля та велосипеда ОСОБА_9 . Вона впала на узбіччя дороги справа від удару велосипеда ОСОБА_9 . Бачила іскри на бетонній дорозі. Через кілька хвилин побачила сильно пошкоджений велосипед потерпілого на узбіччі дороги праворуч, а потерпілий знаходився непритомний посередині дороги, хрипів, були судоми. Першу допомогу надавали чоловіки із автомобіля, який рухався назустріч та зупинився за метрів 20 до місця знаходження потерпілого на дорозі, на покритті дороги (бетоні) бачила один слід тертя. Момент ДТП вона не бачила, але постійно в її полі зору знаходилось переднє колесо велосипеда потерпілого;
		-показання свідка ОСОБА_16 , який показав, що того вечора близько 22 години були сутінки, він разом із ОСОБА_11 , який керував вантажним автомобілем «Мерседес-508», та ОСОБА_17 , здійснював доставку вантажу, рухалися з м. Нетішин до с. Комарівки. Він знаходився на передньому сидінні поряд з водієм. Автомобіль рухався з ближнім світлом фар, видимість на дорозі була 30 метрів. В якийсь момент побачив на дорозі спочатку автомобіль, а потім іскри, а через декілька секунд - падаюче на дорогу з висоти тіло людини. ОСОБА_11 зупинив свій транспортний засіб приблизно за 30 метрів до місця знаходження потерпілого на дорозі. Вийшовши з автомобіля він підбіг до тіла та побачив потерпілого - молодого хлопця, який знаходився посередині дороги, непритомний, хрипів, у нього була сильна гематома на руці та пошкоджене плече, а на голові червона полоска, у хлопця були судоми. До потерпілого підійшов також ОСОБА_18 та незнайома дівчина, а також водій автомобіля «Жигулі» - обвинувачений, який хотів надати допомогу. З обстановки навколо зрозумів, що мало місце ДТП за участю автомобіля «Жигулі» під керуванням обвинуваченого, автомобіль якого знаходився зліва від дороги по напрямку руху їх транспортного засобу, на узбіччі у пошкодженому стані - побитий дах та лобове скло, та велосипедистів, велосипед потерпілого був сильно пошкоджений зігнутий весь, особливо заднє колесо, вони знаходилися на лівому узбіччі дороги. Зустрічна машина щодо них їхала на ближньому світлі. ОСОБА_16 також показав, що на велосипеді потерпілого бачив червоні світлоповертачі, які були побиті. Де саме було зіткнення він не бачив. Обочина була грунтова, по ній не можливо було їхати. До приїзду карети «Швидкої допомоги» потерпілий до свідомості не приходив. Зазначив також свідок, що на місці ДТП він не допитувався слідчим, а надавав покази кілька разів в Острозі і один день в Нетішині;
		-показання свідка ОСОБА_18 , який показав, що у вечірній час того дня він, ОСОБА_16 та ОСОБА_11 рухалися на автомобілі «Мерседес» під керуванням ОСОБА_11 зі швидкістю 40 км/год. з ближнім світлом фар. У світлі фар десь за 100 метрів побачив, що на зустріч рухається автомобіль ближче до середини дороги з ближнім світлом фар, потім - іскри на дорозі десь за 60 метрів, а потім за 15 - 20 метрів від їх автомобіля - падаюче на дорогу тіло людини. Він з ОСОБА_16 вийшли з автомобіля та підійшли до потерпілого, який лежав посередині дороги, з розбитою головою, яка знаходилась на їх частині дороги, хрипів. ОСОБА_18 зазначив, що з обстановки навколо зрозумів, що сталася ДТП. На узбіччі знаходився автомобіль марки «ВАЗ 2102», у пошкодженому стані - зім`ятий дах та розбите лобове скло. При складанні схеми ДТП участі не брав.
		ОСОБА_18  також показав, що на наступний день, проїжджаючи повз місце події, бачив на дорозі полосу від тертя, проте не було гальмівного шляху автомобіля;
		-показання свідка ОСОБА_19 , який показав, що того вечора він сидів на передньому пасажирському кріслі разом із ОСОБА_7 , який керував автомобілем, та ще одним пасажиром, який знаходився на задньому пасажирському кріслі. Їхали з с.Полянь до м. Нетішин. У Поляні вони допомагали знайомому. Після виконання робіт вечеряли та він вжив 100-150 грам коньяку, але ОСОБА_7 не пив. Проїхавши с. Комарівку за метрів 50-70 від автомобіля вони побачили два силуети, один з них був менший, а задній більший, які рухалися по правому краю дороги один за одним, а на значній відстані назустріч рухався автомобіль з включеними фарами спочатку в режимі дальнього світла, а потім переключився на режим ближнього світла. За 3-4 метри до роз`їзду велосипедист, який рухався другим, став змінювати напрямок руху, повертаючи ліворуч в напрямку руху автомобіля. У цей момент автомобіль ОСОБА_7 вчинив наїзд на велосипедиста, оскільки ОСОБА_7 не встиг так різко зреагувати. Звернув увагу свідок на те, що на місці ДТП на обочині були гілки дерев;
		-матеріали кримінального провадження №12014240210000504, а саме: 
		-протокол огляду місця події від 11 липня 2014 року, схемами та фототаблицями до нього з якого вбачається, що місцем дорожньо-транспортної пригоди є ділянка дороги між с. Комарівка та Хмельницької АЕС неподалік піщаного кар`єру, не обладнана світловими знаками, без дорожньої розмітки, в задовільному стані. Проїзна частина дороги становить 4,9 метра, узбіччя не визначено тротуарами. На місці події виявлено слід тертя шин довжиною 0,8 метра, який розташований на відстані 0,87 метра та 1,05 метра від краю проїзної частини. Велосипед марки «Каманч», розташований на відстані 4,8 метра від краю проїзної частини (зліва) з лівої сторони, на відстані 33,3 метра до електроопори. Далі по дорозі виявлено слід тертя довжиною 2,1 метра, який розташовувався до краю проїзної частини (зліва) на відстані 3,38 та 3,46 метрів. На самому краю проїзної частини на відстані 4,4 метра (справа) виявлено уламки катафотів велосипеда червоного кольору. На відстані 23,3 метра від велосипеда «Каманч» в напрямку руху на місто Нетішин, на правій стороні дороги було виявлено спортивний велосипед марки «Торпадо», чорного кольору, з деформованими заднім колесом, який розташовувався на відстані 10,9 метра від електроопори справа, на відстані 15,2 метра від заднього лівого колеса автомобіля марки «ВАЗ 2102». Даний автомобіль був розташований на відстані 4,8 та 5,06 метрів від краю проїзної частини зліва, на відстані 23,134 метра від електроопори з правої сторони. В автомобілі марки «ВАЗ 2102» виявлено пошкодження: деформований капот з правої сторони, розбите лобове скло, деформований дах автомобіля з правої передньої сторони ( а.с. 7-16, т. 6);
		-протокол огляду місця події від 14 жовтня 2014 року, схемами та фототаблицями до нього з якого вбачається, що на місці огляду для прив`язки до місця дорожньо-транспортної пригоди зафіксовано електроопори під номером №10КВ-4 та №10КВ-5, проїзнаа частина бетонна, ушкодження дороги заасфальтовані, ям, дерев, кущів, не виявлено. Бетонні плити та дорозі мають асфальтовий наплив, висота якого становить 4,5 - 5 сантиметрів; розриви дорожнього покриття - це проміжки між бетонними плитами, які становлять 0,05 метра, їх глибина становить 2 сантиметра містять піщаний грунт. Поза правим узбіччям дороги по ходу руху на м. Нетішин знаходяться насадження кущів та дерев на відстані 9,1 метра від напливу на дорозі ( а.с. 125-134, т. 6);
		-протоколами огляду транспортного засобу від 11 липня 2014 року: автомобіля та велосипеда з яких убачається, що у велосипеда марки «Торпадо» виявлено пошкодження заднього колеса, лівої педальної лапки, заднього механізму, а в автомобілі марки «ВАЗ 2102» виявлено пошкодження: деформований капот з правої сторони, розбите лобове скло, деформований дах автомобіля з правої передньої сторони (а.с. 22-25, 29-31, т.6);
		-дані, що містяться в повідомленні філії «Славутський райавтодор», з якого убачається, що ДТП сталося на автодорозі Р-231316 Нетішин-Комарівка- Стригани, яка є автодорогою місцевого значення, IV технічної категорії протяжністю 8 кілометрів, має цементно-бетонне покриття, шириною 4,95 метра, пряма в плані та профілі, видимих пошкоджень дорожнього покриття не має (а.с. 210, т.5);
		-висновок судово-медичної експертизи неповнолітнього потерпілого ОСОБА_9 , №180 від 05 вересня 2014 року, згідно з яким в останнього виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми середнього ступеня важкості - забій головного мозку; садна в ділянці лобу справа та зліва: садна в ділянці перенісся; синця, садна в зовнішньому куті лівого ока; закритого перелому правої ключиці; осадження і підшкірної гематоми передньо-внутрішньої поверхні правого ліктьового суглобу та правого плеча; синця передньої поверхні лівого плеча; підшкірної гематоми внутрішньої поверхні правого стегна з поширенням на підколінну ямку, осаднення правої підколінної ямки; садна передньої поверхні правої гомілки; підшкірної гематоми та осаднення задньої поверхні лівої гомілки та колінного суглобу по зовнішній та внутрішній поверхні; осаднення тильної поверхні лівої кисті; осаднення тильної поверхні лівої ступні. Дані тілесні ушкодження виникли від дії тупих твердих предметів. Властивості та локалізація ушкоджень відповідають ударному прикладанню нерівномірної травмуючої поверхні та ударної дії травмуючих предметів в поєднанні з тертям та зсувом. Враховуючи локалізацію та властивості ушкоджень тіла потерпілого механізм травмування повністю відповілає характерним ознакам наїзду автомобіля на задню поверхню велосипеда в напрямку ззаду на перед, де в першій фазі наїзду виникли ушкодження задніх поверхонь кінцівок, з наступним можливим формуванням черепно-мозкової травми від падіння на поверхню транспортного засобу, та формуванням масивних осаднень на поверхнях тіла від скидання потерпілого на поверхню дорожнього покриття в третій фазі ДТП. Вказані тілесні ушкодження належить до категорії ушкоджень середнього ступеня тяжкості за кваліфікуючим критерієм тривалого розладу здоров`я ( а.с. 105-113, т.6);
		-протокол слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року за участю ОСОБА_7 та протокол слідчого експерименту від 20 лютого 2015 року за участю ОСОБА_20 під час яких відновлено подію, що мала місце 10 липня 2014 року ( а.с. 164-169, 170-171, т.6);
		-висновком судової транспортно-трасологічної експертизи №415А від 21 листопада 2014 року згідно з яким в умовах даної пригоди сталося попутно- паралельне-блокуюче зіткнення, під час якого первинний контакт відбувся між передньою правою частиною автомобіля марки «ВАЗ-2102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та задньою частиною велосипеда марки «Torpаdo», при чому поздовжня вісь автомобіля та поздовжня вісь велосипеда в момент первинного контакту були приблизно паралельними, тобто під кутом 0±2 градуси ( а.с. 140-144 т. 6);
		-висновком судової автотехнічної експертизи №96А від 31 березня 2015 року, згідно якого в заданій дорожній ситуації водій автомобіля марки «ВАЗ-2102» повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.2, 12.3, 12.6 (г), 13.1, 13.3, а в разі засліплення світлом фар зустрічного автомобіля, то відповідно до вимог п.19.3 Правил дорожнього руху України. В умовах даної пригоди обраний водієм автомобіля марки «ВАЗ-2102 боковий інтервал (0,9 метра) до попутно рухавшогося велосипеда марки «Torpado», під керування потерпілого є таким, що не відповідає визначеному мінімальному безпечному боковому інтервалу (1,033 метрів) між транспортними засобами. В умовах даної пригоди водій автомобіля марки «ВАЗ- 2102», мав технічну можливість уникнути зіткнення з велосипедом марки «Torpado», під керуванням потерпілого як шляхом своєчасного застосування гальмування і зменшення швидкості свого автомобіля до швидкості руху велосипеда, щоб не ввійти з останнім в контакт, так і шляхом застосування маневру об`їзду, за умови, що велосипедист не змінював свого напрямку руху з моменту виникнення перешкоди для його руху, зазначеного в вихідних даних, як при заданій швидкості руху 55 км/год., так і при визначеній безпечній швидкості руху автомобіля за умовами видимості елементів проїзної частини дороги, яка складає не більше 73,5 км/год ( а.с. 175- 179, т.6).
		Також прокурор у суді на доведеність винуватості ОСОБА_7  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України належними та допустимими доказами та для спростування аргументів сторони захисту щодо недопустимості окремих доказів, посилалася на показання допитаних у судовому засіданні свідків процесуальних дій, а саме:
		- показання свідка ОСОБА_21 , який проводив процесуальні дії, а саме проводив слідчий екперимент від 16 лютого 2015 року за участю ОСОБА_7 та слідчий експеримент від 20 лютого 2015 року за участю ОСОБА_20 та підтвердив факт проведення таких слідчих експериментів, зокрема показав, що він у групі слідчих проводив досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом ДТП за участю ОСОБА_7 . За участю всіх учасників, зазначених у протоколі слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року на місці події було проведено слідчу дію у повному обсязі. Свідок зазначив, що внесення даних: про швидкість, місце розташування транспортних засобів та інших даних до схеми ОСОБА_7 запропоновано підписати протокол слідчої дії, проте він, послухавши поради свого знайомого, відмовився від підпису протоколу, сів в машину та поїхав з місця проведення слідчого експерименту. Про відмову від підпису протоколу було вчинено запис у самому протоколі. Також свідок показав, що слідчий експеримент з метою визначення швидкості велосипедиста дійсно було проведено за участю потерпілого, його законного представника, понятих на території Славутського ВП, швидкість потерпілого визначено у метрах за секунду, яку в подальшому переведено математичним шляхом у км/год. Як зазначив свідок, у протоколі слідчого експерименту за участю потерпілого, постанові про призначення судової автотехнічної експертизи та супровідному листі до неї помилково зазначена невірна дата 20 лютого 2015 року, замість вірної 21 лютого 2015 року( у вихідний день, коли фактично таку слідчу дію проведено); 
		- показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які в якості понятих були залучені до проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року за участю ОСОБА_7 , підтвердили факт його проведення, а також факт покидання місця проведення слідчого експерименту після його завершення та відмови ОСОБА_7 підписати протокол слідчої дії. Свої підписи у протоколі слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року підтвердили. ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в судовому засіданні вказали, що вони не проводили заміри, а заміри проводив слідчий;
		-показання свідків ОСОБА_22 та ОСОБА_20 , які підтвердили факт проведення слідчого експерименту для визначення швидкості велосипедиста, а саме свідки показали, що 21 лютого 2015 року вони приймали участь у проведенні вказаного слідчого експерименту, ОСОБА_22  в якості понятого разом із ОСОБА_23 , а ОСОБА_20  як законний представник неповнолітнього потерпілого. Вказали, що слідчий експеримент проводився на території подвір`я Славутського відділку поліції. Відображену слідчим у протоколі слідчого експерименту від 20 лютого 2015 року інформацію підтвердили, як і підписи у протоколі;
		Окрім того, прокурор на спростування тверджень сторони захисту щодо невірного визначення експертом ступеню тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень через перебування його на лікуванні у різних відділеннях СМСЧ-4 м. Нетішин послалась на допит судово-медичного експерта в судовому засіданні ОСОБА_24 , який показав, що висновок про характер, ступінь тяжкості, механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 складено ним на підставі вивчення медичної документації, висновків про результати проведених медичних обстежень, наданих потерпілим, огляду потерпілого, та інших матеріалів кримінального провадження. Ступінь тяжкості визначено за критерієм тривалого розладу здоров`я, що відповідає Правилам судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом МОЗ від 17 січня 1995 року №6, виходячи із терміну лікування та отриманих тілесних ушкоджень, кожне з яких - як перелом ключиці, так і травма ноги і ЗЧМТ за терміном лікування та відновлення цілісності органу та його функцій є такою, що потребує тривалого терміну).
		Прокурор також на спростування тверджень сторони захисту щодо недопустимість такого доказу як висновок судової транспортно-трасологічної експертизи №415А від 21 листопада 2014 року, оскільки він отриманий на підставі даних слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 як свідка, послалась на допит у судовому засіданні як експерта ОСОБА_25 , який показав, що експертизу проводив враховуючи усю сукупність зібраних доказів. Під час експертизи були матеріали кримінального провадження на 175 аркушах. Основними вихідними даними для проведення експертизи були протокол огляду місця пригоди, схема, фото до цього, покази учасників події, огляд ушкоджень транспортних засобів та усіх інших даних у сукупності. Експерт показав, що стан дорожнього покриття (асфальтобетон чи бетон) не впливає на висновок про можливість сповільнення руху у разі виникнення перешкоди, засліплення. ОСОБА_7 мав можливість уникнути зіткнення з велосипедистом як шляхом гальмування для зменшення швидкості до швидкості велосипедиста, так і шляхом об`їзду. Експерт підтвердив свій висновок про те, що сталося попутно-паралельне-блокуюче зіткнення, під час якого первинний контакт відбувся між передньою правою частиною автомобіля марки «ВАЗ 2102», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та задньою частиною велосипеда марки «Torpаdo», що на думку прокурора, спростовує твердження сторони захисту про зміну напрямку руху велосипедистом перед наїздом на нього автомобіля. Експерт зазначив, що встановлений під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 боковий інтервал 0,9 метра автомобіля обвинуваченого до велосипеда марки «Torpedo», який рухався попутно, як і твердження сторони захисту про боковий інтервал у понад 1 метр з технічної точки зору є неспроможними, оскільки сталося попутно-паралельне-блокуюче зіткнення автомобіля ОСОБА_7 та велосипеда потерпілого, тобто, будь-якого бокового інтервалу у момент наїзду не було. 
		Окрім того, експерт зазначив, що відсутність ліхтарів та вимкнений ліхтар на велосипедах в умовах заданої видимості та завчасного виявлення перешкоди на дорозі не перебуває у причинному зв`язку з настанням ДТП. Безпосередньою причиною ДТП є саме не обрання безпечного інтервалу для об`їзду перешкоди.
		Оцінивши всі зібрані по справі та досліджені у судовому засіданні докази з точки зору допустимості, достовірності та належності, суд приходить до висновку, що обвинувачення ОСОБА_7 не доведено з таких підстав.
		Статтею 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, здобутих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Частиною першою статті 9 КПК України закріплено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
		Відповідно до ч. 2 і ч. 4 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Пунктами 1 і 2 частини 1 статті 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) і винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		У відповідності до практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), необхідно оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20 вересня 2012 року), і таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних не спростованих презумпцій щодо фактів. Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність і точність (п. 86 рішення ЄСПЛ у справі «Вєренцов» проти України від 11 липня 2013 року). 
		Всебічно дослідивши всі обставини даного кримінального провадження та оцінивши кожний зібраний під час досудового розслідування доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність доказів обвинувачення з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про те, що їх не можна покласти в основу обвинувального вироку, оскільки частина із них здобута з грубим порушенням норм чинного законодавства, а інші - як самі по собі, так і у сукупності - прямо чи опосередковано не підтверджують існування обставин, про які зазначено в обвинувальному акті.
		Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		За приписом ч. 1 ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
		Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12 липня 1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11 липня 2006 року і «Шабельник проти України» від 19 лютого 2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
		З рішення Конституційного Суду України №12рп/2011 від 20 жовтня 2011 року слідує, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази у кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Так, як на доказ вини обвинуваченого прокурор посилається на протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11 липня 2014 року з доданими до нього схемою та фототаблицями (а.с. 7-16, т.6). Даним протоколом зафіксоване місце ДТП, стан дорожнього покриття, положення транспортних засобів на місці пригоди та інші обставини.
		Огляд місця події у справах даної категорії є одним з найбільш важливих способів збирання доказів. Проведений вчасно, кваліфіковано і ретельно огляд місця ДТП дає змогу встановити дані та одержати відомості, що мають значення для справи, слугує гарантом успішного та об`єктивного розслідування злочину.
		Загалом огляд місця ДТП - це багатостороння слідча дія, яка передбачає вивчення слідчим матеріальної обстановки дорожньої події, транспортного засобу, різних слідів та об`єктів. Проведення огляду з метою виявлення і фіксації слідів, необхідних для встановлення обстановки дорожньої події, її механізму та інших обставин, які мають значення для розкриття та розслідування автотранспортного злочину, потребує застосування слідчим системи науково-обґрунтованих (безпосередніх і опосередкованих) прийомів, методів і способів дослідження.
		Огляд місця ДТП  це початкова слідча дія, спрямована на дослідження території, де відбулася подія, що має ознаки злочину, або настав її результат, зміст якої утворює комплекс пізнавально-посвідчувальних операцій, що включають пошук, виявлення, закріплення, вилучення, дослідження, перевірку та оцінку слідів злочину та інших речових доказів. Правильність складання протоколу огляду місця події має важливе значення для подальшого відтворення подій ДТП та носить інформативний характер для проведення подальших експертиз у кримінальному провадженні. 
		Частиною 2 статті 39 КПК України передбачено, що керівник органу досудового розслідування уповноважений, зокрема, визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
		За приписом ст. 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій. Він уповноважений, зокрема, починати досудове розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з ч. 3 ст. 104 КПК України протокол складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про, з поміж іншого, всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по-батькові, дати народження, місця проживання)…, інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; 2) описової частини, яка повинна містити відомості про… отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи.
		Частина 5 цієї статті передбачає, що, зокрема, протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою.
		За приписом ст. 105 КПК України особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки. Додатками до протоколу можуть бути, окрім іншого, фото-таблиці, схеми. Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. У частині 7 цієї статті закріплено, що при огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження.
		Однак, усупереч цим вимогам, в протоколі огляду ДТП від 11 липня 2014 року у вступній частині в переліку осіб, які беруть участь у проведенні огляду місця події відсутні відомості про учасника такого огляду ОСОБА_7 , у порушення вимог ч. 3 ст. 104 КПК України слідчим взагалі не зазначені його прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, місце проживання, однак останній, як убачається зі змісту протоколу підписав такий. До того ж, при написанні анкетних даних понятих ОСОБА_26 та ОСОБА_27 слідчий не вказав дати їх народжень. 
		Як убачається з протоколу огляду місця ДТП від 11 липня 2014 року, під час проведення даної слідчої дії було складено схему ДТП, у порушення п. 6.1 Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №77 від 26 лютого 2009 року, яка діяла на момент ДТП, слідчим ОСОБА_28 на схемі до протоколу огляду місця події графічно не зображені та не зафіксовані такі об`єкти: предмети, що стосуються пригоди: розміщення частин та об`єктів (уламки кузова, частинки фарби, уламки скла, осипання ґрунту, сліди рідини та ін.), що відокремилися від транспортного засобу, відносно елементів проїзної частини, транспортних засобів; площа розсіювання уламків скла, осипання ґрунту тощо, координати місця зіткнення, наїзду тощо відносно сталих орієнтирів; розміри ділянок з різним станом дорожнього покриття; розміри та розміщення дефектів дорожнього покриття. Також на схемі слідчим позначено цифрами об`єкти, однак така не мість розшифрування таких позначок.
		На зворотному боці схеми місця ДТП слідчим не зазначено: марку (модель) пошкодженого транспортного засобу; номерний знак транспортного засобу; власника транспортного засобу; перелік видимих (зовнішніх) пошкоджень транспортного засобу, які сталися внаслідок ДТП.
		Зазначена схема не підписана особою, яка її склала в порушення вимог п. 6.2 означеної вище Інструкції, яка діяла на момент ДТП.
		Також суд звертає увагу на те, що огляд місця події 11 липня 2014 року проводився в нічний час з 00 годин 25 хвилин по 01 годину 40 хвилин. Згідно вимог ч. 4 ст. 223 КПК України проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного.
		В даному випадку, на думку суду, не був той невідкладний випадок коли необхідно було провести огляд місця події, зважаючи на те, що огляд місця події у справах даної категорії є одним з найбільш важливих способів збирання доказів. Невідкладність його проведення, в даному випадку в нічний час, перешкодив провести огляд місця ДТП кваліфіковано, ретельно, встановити дані та одержати відомості, що мають значення для справи, що вподальшому слугувало б гарантом успішного та об`єктивного розслідування злочину.
		З наведеного суд робить висновок, що протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11 липня 2014 року з доданими до нього схемою та фототаблицями не можуть вважатися допустимими доказами, оскільки оформлені всупереч вимог КПК України та містять неповну і суперечливу інформацію. Зокрема суперечить даним наведеним у протоколі місця дорожньо-транспортної пригоди від 14 жовтня 2014 року щодо стану дорожного покриття місця де сталась ДТП.
		В ході досудового розслідування слідчим ВРДТП СУ УМВСУ в Хмельницькій області ОСОБА_21 складено протокол проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року та схеми до нього за участю ОСОБА_7 (а.с. 164-169, т.6), в якому зазначено ОСОБА_7  в процесуальному статусі «свідок». Вказана слідча дія була проведена без участі захисника. При цьому в протоколі слідчого експерименту зазначено, що слідчим було роз`яснено ОСОБА_7 його права, передбачені ст. 66 КПК України, однак підпис останнього, який би свідчив, що ОСОБА_7 з такими правами ознайомлений відсутній. На переконання суду, здобутий таким чином доказ в подальшому є недопустимим, так як здобутий завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини шляхом отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.
		Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Будь-яке порушення органом досудового розслідування конституційних прав громадян, що навіть має не безпосередній, а лише опосередкований зв`язок із самим процесом виявлення, вилучення і фіксації доказів, призводить до втрати ними юридичної сили. У такому разі «отруйне дерево» породжує «отруйні плоди» (рішення ЄСПЛ у справах «Гефген проти Німеччини» від 30 червня 2008 року та «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року). Отримання доказів на підставі інформації, отриманої з недопустимого доказу, тягне за собою їхню безумовну недопустимість. Така недопустимість доказів не залежить від характеру та ступеня того чи іншого порушення кримінально-процесуального закону.
		Також зі змісту цього протоколу проведення слідчого експерименту убачається, що ці слідчі дії проводилися за участю статиста ОСОБА_29 , однак протокол не містить підпису статиста ОСОБА_29 , що є порушенням ч. 5 ст. 104 КПК України та окремою підставою для визнання такого доказу недопустимим.
		Оскільки протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11 липня 2014 року, схема та фото-таблиця до нього, а також протокол проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року та схеми до нього є недопустимими доказами, керуючись практикою ЄСПЛ, суд визнає недопустимими похідні від них докази, а саме висновок експерта №96А від 31 березня 2015 року, який проведений на підставі наданих матеріалів кримінального провадження (а.с.175-179, т.6). 
		Також суд визнає недопустимим висновок експерта №415А від 21 листопада 2014 року з фототаблицями до нього, з тих же підстав, з яких визнаний недопустимим такий доказ, як протокол проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року. З аналізу даного висновку вбачається, що проведення експертизи відбулось за участю ОСОБА_7 в процесуальному статусі «свідок». В подальшому, ОСОБА_7 в цьому кримінальному провадженні набув статусу підозрюваного та обвинуваченого. Тому, висновок експерта №415А від 21 листопада 2014 року з фототаблицями до нього за участю ОСОБА_7 в процесуальному статусі свідка є недопустимим доказом, так як здобутий завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини шляхом отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. (а.с.140-144, т.6).
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлені у суді захисником ОСОБА_30 клопотання про визнання недопустимими протокол проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року, висновків експертів №96А від 31 березня 2015 року та №415 А від 21 листопада 2014 року, підлягають задоволенню, з підстав, указаних захисником.
		Щодо аргументів прокурора з приводу того, що протокол проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року є належним доказом, оскільки п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод діяння з отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні. Зміст цієї норми права, на думку прокурора, вказує на те, що вона має застосовуватися за умови, коли на час отримання показань від свідка уже існували дані, що його буде визнано підозрюваним чи обвинуваченим, але, всупереч наявності у такої особи права на мовчання та свободи від самовикриття, слідчий чи прокурор вчиняє дії, спрямовані на отримання показань від неї. Саме такі дії, а не власне факт отримання показань від свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим, мають визнаватися істотним порушенням прав людини і основоположних свобод. Однак на момент проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року, вказує прокурор, у слідства не було достовірних даних про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні ДТП. Під час слідчого експерименту ОСОБА_7 у присутності понятих лише надав відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, які були необхідними для відтворення обстановки та обставин дорожньо-транспортної пригоди, та які ніяким чином не викривали його як правопорушника.
		То суд з такими аргументами не погоджується та вирішуючи питання, чи були відомості про обставини дорожньо-транспортної пригоди, надані ОСОБА_7  як свідком під час проведення слідчого експерименту з його участю, такими, що отримані внаслідок вчинення слідчим діянь, які б мали ознаки істотного порушення права заявника на мовчання та свободи від самовикриття, суд бере до уваги таке.
		Із матеріалів кримінального провадження убачається, що відомості про ДТП до ЄРДР були внесені по факту кримінального правопорушення, а не щодо ОСОБА_7 . Однак у фабулі було зазначено, саме водій ОСОБА_7 керуючи автомобілем марки «ВАЗ -2102» 10 липня 2014 року близько 22 години 30 хвилин неподалік с. Комарівка Славутського району не вибрав безпечної швидкості руху та здійснив наїзд на велосипедистів, які рухались в попутному напрямі, в зв`язку з чим останні отримали тілесні ушкодження (а.с. 1, т.6). Тобто вже у фабулі зазначено, що ОСОБА_7 у провину ставиться порушення правил дорожнього руху. Останній, згідно змісту протоколу проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року, не викладав власну версію щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, а лише вказував на місце розташування учасників ДТП та уточнював певні обставини ДТП. При цьому захисник при проведенні слідчого експерименту був відсутній. Його проведенню не передувало роз`яснення ОСОБА_7 права не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. З даних протоколу убачається, що ОСОБА_7 після ознайомлення з протоколом відмовився його підписувати, проте ознайомлення з правами, передбаченими ст. 63 Конституції України має передувати початку проведення слідчого експерименту. Під час цієї слідчої дії, як убачається зі змісту протоколу, ОСОБА_7 не була надана можливість висловити свою власну точку зору причини ДТП і в такий (законний) спосіб вплинути на вирішення справи стосовно себе, що суперечить засаді верховенства права.
		Щодо тверджень прокурора з приводу того, що висновок експерта №96А від 31 березня 2015 року є допустимим доказом, оскільки для його проведення експертизи слідчим надано матеріали кримінального провадження на 175 аркушах і він проводив експертизу враховуючи усю сукупність зібраних доказів. То на думку суду, така позиція сторони обвинувачення не спростовує того, що даний висновок є недопустимим доказом з мотивів викладених вище. Поряд з цим суд зауважує, що екперт при проведенні експертизи не оцінює надані для нього в матеріалах кримінального провадження докази на предмет їх належності та допустимості, а як зазначив експерт ОСОБА_25 в судовому засіданні, він лише при проведенні експертизи керується вихідними даними, які зазначені у процесуальному рішенні про призначення експертизи. 
		Незважаючи на визнання недопустимими усіх проведених слідчих експерементів та зазначених вище експертних досліджень, суд їх аналізує та звертає увагу на наступне.
		Протокол проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року містить дані щодо місця проведення слідчого експерименту, однак такі не відповідають місцю ДПТ, яке зазначено в обвинувальному акті. Окрім того, подія сталась в літню пору доби в липні місяці, коли було темно, а слідчий експеримент проводився зимою в лютому місяці в світлу пору доби. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що слідчий експеримент проводився в обстановці, яка не була наближена до тієї, яка буда під час ДТП, як щодо місця події та і щодо пори року та доби. Означене підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які вказали, що слідчий експеримент проводився ввечері, але було світло. Також свідок ОСОБА_13 вказав, що між слідчим та ОСОБА_7 під час слідчого експерименту виникла сварка, оскільки останній не погоджувався з тим, як слідчий проводить заміри, а тому ОСОБА_7 відмовився підписати протокол слідчого експерименту на місці.
		Також з даних слідчого експерименту убачається, що усі заміри проводили поняті, водночас поняті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в судовому засіданні вказали, що вони не проводили заміри, а заміри проводив слідчий. Поряд з цим поняті вказали, що вони були весь час за кермом своїх автомобілів і за вказівкою учасників слідчого експерименту, зокрема ОСОБА_7 , переставляли свої автомобілі та не бачили, які заміри вносились до протоколу. Таким чином, на думку суду, поняті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 виконували функцію статистів, а не понятих, зокрема поняті засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі слідчої дії виконаним діям, а статисти виконують певні дії. В зв`язку з чим суд погоджується зі стороною захисту з даного приводу. 
		Окрім того, протокол слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року містить вихідні дані, які не узгоджуються з первинним протоколом огляду місця події від 11 липня 2014 року, а саме ОСОБА_7 не здійснював гальмування, про що він сам стверджував в судовому засіданні та що підтверджується даними матеріалів справи, однак в протоколі огляду місця події від 11 липня 2014 року зазначено, що на місці події виявлено тертя шин. Таким чином версія сторони захисту щодо можливого гальмування потерпілого перед перешкодою та можливої зміни напрямку руху потерпілим стороною обвинувачення не була спростована. 
		Звертається увага суду і на те, що слідчий ОСОБА_21 в судовому засіданні не зміг пояснити того, де в польових умовах він міг взяти протокол проведення слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року у друкованому вигляді. Таким чином, суд погоджується з версією захисту про те, що слідчий під час слідчого експерименту мав частково наперед заготовлений протокол проведення слідчого експерименту, що є недопустимим.
		Суд також зауважує на тому, що означений слідчий експеримент був проведений лише за участю ОСОБА_7 , як учасника ДТП. При цьому надалі такий же слідчий експеримент не проводився з потерпілим, що вказує на неповноту та однобокість проведення досудового розслідування.
		Поряд з цим, суд не погоджується з твердженнями сторони захисту з приводу того, що в даних протоколу слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року, на яких ґрунтується автотехнічна експертиза №96А від 31 березня 2015 року містяться неточності, які не узгоджуються з даними схеми ДТП. Зокрема захисник зазначає, що в протоколі зазначено, що боковий інтервал між керованим автомобілем та велосипедом становить 0,9 метра. Відповідно до розрахунків в протоколі проведення слідчого експерименту «Відстань від правого переднього колеса до правого краю проїзної частини становить 1,5 метра, відстань від заднього правого колеса 1,5 метра, переднього лівого колеса до лівого краю проїзної частини становить 1,8 метра від заднього лівого 1,8 метра. Надалі зазначено, що боковий інтервал між правою боковою частиною автомобіля та велосипедиста становить 0,9 метра». За допомогою проведення математичних дій захисник наводить спростування вказаного, а саме зазначає, що якщо ширина проїзної частини в місці ДТП становить 4,9 метра, ширина транспортного засобу автомобіля марки «ВАЗ 2102» у відповідності до технічних характеристик, становить по осях 1,4 метра, тобто 1,8 метра + 1,4 метра = 3,2 метра. Надалі від ширини проїзної частини захисник віднімає сталу виличну 4,9 метра  3,2 метра = 1,7 метра. Надалі від фактичної величини останній віднімає 0,6 метра відстань велосипедиста від краю проїзної частини 1,7 метра  0,6 метра =1,1 метра. Означені підрахунки, на думку захисника, слідчий ОСОБА_21 невірно провів та в судовому засданні не зміг пояснити яким чином боковий інтервал між правою боковою частиною автомобіля та велосипедиста за його підрахунками становить 0,9 метра. 
		Незгода суду з такими твердженнями полягає в тому, що захисник обраховуючи боковий інтервал в 1,1 метра керувався шириною транспортного засобу автомобіля марки «ВАЗ 2102» згідно технічних характеристик по осях, однак в дному випадку ширину транспортного засобу слід рахувати по кузову.
		Аргументи захисника ОСОБА_8 на визнання недопустимим доказом висновок судово-медичної експертизи №180 від 28 серпня 2014 року (а.с. 105-113, т.6), з приводу невірного визначення експертом ступеня тяжкості отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, оскільки останній перебував в різних відділеннях медичного закладу, суд відхиляє. Оскільки, означені аргументи сторони захисту були спростовані допитаним в судовому засіданні експертом ОСОБА_24 , який зазначив, що для кваліфікуючої ознаки тривалості лікування не має значення чи в одному відділення перебуває хворий чи в кількох. Він не наділений правом ставити під сумнів зазначене лікуючими лікарями в медичних документах, зокрема як щодо діагнозів так і щодо тривалості лікування хвороб, а також надавати свої міркування щодо потреби переведення хворого з одного відділення до іншого. Також сумніви сторони захисту щодо встановленого лікарями діагнозу потерпілому суд розцінює, як припущення, які належними та допустимими доказами не підтверджені, а встановлений діагноз не спростований.
		Посилання захисника ОСОБА_8 на визнання недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 20 лютого 2015 року з тих підстав, що такий протокол складений фактично 21 лютого 2015 року, а не 20 лютого 2015 року, як це зазначено у протоколі, судом до уваги не беруться, оскільки учасники такої слідчої дії ОСОБА_22 та ОСОБА_20 в судовому засіданні підтвердили факт того, що слідчий експеримент дійсно був проведений 21 лютого 2015 року. Окрім того, слідчий ОСОБА_21 , який складав означений протокол в судовому засіданні підтвердив те, що це описка, яку він допустив у зв`язку з великим навантаженням на роботі. Означена описка у протоколі, на думку суду, не є критичною. Суд бере до уваги лише те, що сам факт проведення слідчого експерименту дійсно мав місце 21 лютого 2015 року.
		Однак такі докази які є належними та допустимими доказами, жодним чином не підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. 
		Надаючи оцінку даним, що містяться в повідомленні філії «Славутський райавтодор», з яких убачається, що ДТП сталося на автодорозі Р-231316 Нетішин-Комарівка- Стригани, яка є автодорогою місцевого значення, IV технічної категорії протяжністю 8 кілометрів, має цементно-бетонне покриття, шириною 4,95 метра, пряма в плані та профілі, видимих пошкоджень дорожнього покриття не має, а також даним, що містяться в повідомленні Хмельницького обласного центру з гідрометоарології №39-01.49/254 від 29 липня 2014 року щодо погодніх умов станом на 21 годину 10 липня 2014 року, то такі дані, на думку суду, жодним чином не свідчать про наявність чи відсутність вини ОСОБА_7 та не відображають прично-наслідкового зв`язку щодо механізму та обставин ДТП і не підтверджують чи спростовують винуватість обвинуваченого у її вчиненні (а.с.210, т.5, а.с. т.6).
		Висновок експерта №179 від 02 вересня 2014 року щодо тілесних ушкоджень свідка ОСОБА_31 судом не оцінюються, оскільки даних щодо предмету доказування він не містить (а.с.161, 162, т.6).
		Покази ОСОБА_20 судом також не оцінюються, оскільки він не був очевидцем дорожньо-транспортної пригоди, а на час досудового розслідування мав статус законного представника потерпілого, оскільки останній був неповнолітнім.
		Схема дорожньо-транспорної пригоди від 25 липня 2014 року з фототаблицями до неї, самостійно складена ОСОБА_7 до уваги судом не береться, оскільки фіксування відомостей на такій відбулось в поза процесуальний спосіб (а.с.94-98, т. 6).
		Також суд звертає увагу на те, що під час розгляду даного кримінального провадження не знайшло свого підтвердження належними та допустимими доказами, що друге тертя довжиною 2,1 метра, яке зображено на схемі ДТП доданої до протоколу огляду ДТП від 11 липня 2014 року (а.с.9, т.6) утворилось внаслідок волочіння велосипеда потерпілого автомобілем обвинуваченого, як на цьому наполягає сторона обвинувачення. При цьому свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні показала, що вона бачила лише один слід тертя від велосипеду. На думку суду, походження такого тертя можливо було б встановити шляхом проведення додаткових слідчих дій, зокрема оглядом місця події в світлу пору доби, а не в темну, як це було зроблено, а також шляхом проведення огляду автомобіля на предмет наявності ушкоджень такого в зв`язку з можливим волочінням велосипеда. Суд вважає, що результати проведення таких слідчих дій могли б вплинути на подальше встановлення фактичних обставин події.
		Окрім того, в протоколі огляду місця події від 11 липня 2014 року зазначено, що на місці проведення огляду виявлено сліди шин, довжиною 0,8 метра, який розташований на відстані 0,87 метра та 1,05 метра від краю проїзної частини, а далі на дорозі виявлено слід тертя довжиною 2,1 метра, який розташований на відстані 3,38 метра та 3,46 метра до краю проїзної частини зліва. Походження таких слідів тертя, зокрема від чого вони утворились, слідством не було встановлено. Версія сторони захисту з приводу того, що перше тертя можливо утворилась внаслідок гальмування потерпілим велосипедом перед перешкодою, що стало причиною для зміни його напрямку руху, а друге тертя це безпосередньо місце зіткнення велосипеда потерпілого та автомобіля обвинуваченого, під час розгляду справи, як зазначалось вище, стороною обвинувачення не спростована. При цьому звертаю увагу на те, що в означеному протоколі зазначено, що перший слід тертя від шин, а від чого утворилось друге тертя не зазначено. Суд вважає, що результати проведення додаткових слідчих дій щодо встановлення таких обставин також могли б вплинути на подальше встановлення фактичних обставин події.
		Особливу увагу суд звертає на те, що згідно висновку автотехнічної експертизи №96А від 31 березня 2015 року за умови прямолінійного руху, без зміни свого напрямку руху, велосипедистом ОСОБА_9 , водій автомобіля марки «ВАЗ 2102», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 при дотриманні безпечного бокового інтервалу до попутного велосипеда «Torpado», мав технічну можливість уникнути зіткнення з рухаючимся попереду в попутному напрямку велосипедом «Torpado» під керуванням ОСОБА_9 . Згідно даних протоколу слідчого експерименту від 16 лютого 2015 року боковий інтервал між правою боковою частиною автомобіля та велосипедиста становить 0,9 метра. Поряд з цим з висновку судової транспортно-трасологічної експертизи №415А від 21 листопада 2014 року встановлено, що під час контакту означених транспортних засобів відбулось попутно-паралельне-блокуюче зіткнення, тобто бокового інтервалу в момент зіткнення не було. Сторона обвинувачення наполягає на тому, що потерпілий перед моментом ДТП не змінював свого напрямку руху. Не встановлено під час розгляду даної справи і того, що свій напрямок руху перед моментом ДТП змінював обвинувачений. Аналізуючи зазначене, убачається, що оскільки відбулось попутно-паралельне блокуючи зіткнення транспортних засобів, то один із учасників повинен був змінити свій напрямок руху для зменшення бокового інтервалу до того рівня, щоб первинний контакт транспортних засобів був приблизно паралельним. Однак означені суперечності слідством також було залишено поза увагою. 
		Зауважує суд на тому, що органом досудового розслідування не встановлено, яким чином потерпілий після удару ззаду автомобілем опинився на середині проїзної дороги, в тому числі частково на зустрічні полосі дороги, зважаючи на те, що момент контакту велосипеда потерпілого та автомобіля обвинувачено, згідно даних схеми ДТП від 11 липня 2014 року, становить 1,05 метра від правого краю проїзної частини дороги. Така обставна, на думку суду також потребувала вивчення та дослідження, однак залишилась слідством поза увагою.
		Не доведено стороною обвинувачення і те, що перед моментом ДТП ОСОБА_7 був засліплений світлом фар зустрічного транспортного засобу, що за версією сторони обвинувачення також стало причиною ДТП і покладено в формулювання пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення.
		Таким чином, проаналізувавши наявні у матеріалах кримінального провадження докази, суд приходить до висновку про те, що цими доказами доведені лише факт ДТП, яка відбулася за участю ОСОБА_7 і ОСОБА_9 у місці та у час, котрі зазначені у обвинувальному акті, а також наслідки цієї ДТП у вигляді спричинення тілесного ушкодження середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_9 .
		Суд звертає увагу, що унаслідок вкрай непрофесійного, поверхневого, однобічного, необ`єктивного та упередженого досудового розслідування, що супроводжувалось грубими порушеннями вимог КПК України, перелік яких наведено вище в мотивувальній частині вироку, так і залишились невстановленими всі обставини даної дорожньо-транспортної пригоди, що мають істотне та вирішальне значення для з`ясування його механізму.
		За наведених вище обставин, суд не може обґрунтовувати обвинувальний вирок лише показаннями потерпілого ОСОБА_9 і свідка ОСОБА_15 , які зацікавлені у засудженні ОСОБА_7 .
		Зібрані та надані суду докази як кожний окремо, так і у сукупності, не дозволяють зробити однозначний висновок «поза розумним сумнівом» про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху за обставин, викладених у зміненому обвинувальному акті від 06 вересня 2021 року, що призвело до середньої тяжкості тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_9 , а тому суд у відповідності з вимогами ст. 17 КПК України, ст. 62 Конституції України тлумачить усі сумніви на користь обвинуваченого.
		Показання допитаних у суді за клопотанням сторони обвинувачення свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_18 , які фактично не були очевидцями самої дорожньо-транспортної пригоди, а лише були свідками наслідків такої, то судом такі оцінюються лише на предмет того чого вони були свідками факту того, що ДТП мала місце і внаслідок ДТП були наслідки у виді пошкодження транспортних засобів учасників ДТП та тілесних ушкоджень потерпілого.
		Показання свідка ОСОБА_19 надані останнім в судовому засіданні судом беруться до уваги, оскільки такі не спростовані строною обвинувачення під час розгляду даного кримінального провадження.
		Також суд не оцінює надані у суді в режимі відеоконференції показання експерта ОСОБА_25 , оскільки останній підтвердив свій висновок, який був ним наданий в результаті проведення судової автотехнічної експертизи №96А від 31 березня 2015 року, який вподальшому був визнаний недопустимим доказом. 
		Таким чином, аналіз усіх доказів свідчить про те, що висунуте органом досудового розслідування обвинувачення ОСОБА_7 ґрунтується на припущеннях про його винуватість у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка спричинила тілесне ушкодження середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_9 .
		Будь-яких інших належних, допустимих та достовірних доказів, які б беззаперечно, «поза розумним сумнівом», доводили винуватість ОСОБА_7 у пред`явленому йому обвинуваченні, у кримінальному провадженні немає і стороною обвинувачення суду не надано, тобто у відповідності до вимог ст. ст. 91, 92 КПК України органами досудового розслідування і стороною обвинувачення не доведена винуватість ОСОБА_7 у пред`явленому йому за ч. 1 ст. 286 КК України обвинуваченні, що відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, ч. 2 і ч. 4 ст. 17, ст. 94, п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України є підставою для прийняття рішення про визнання ОСОБА_7 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні через недоведеність вини та його виправданні.
		Враховуючи, що по кримінальному провадженню не ухвалюється обвинувальний вирок і з огляду на вимоги ч. 3 ст. 129 КПК України, уточнені цивільні позови законного предстанивка потерпілого ОСОБА_20 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_33 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням і прокурора Славутської міжрайонної прокуратури, в інтересах Державного закладу «Спеціалізованан медико-санітарна частина №4» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням суд залишає без розгляду. 
		Поряд з цим суд в судовому засіданні 06 лютого 2020 року ОСОБА_9 , за згодою потерпілого ОСОБА_20 , заявив клопотання про залишення його цивільного позову без розгляду. 
		Оскільки судові витрати в даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 сплачені, тому відсутні підстави для їх вирішення в порядку ст. 124 КПК України.
		Речові докази: велосипед марки «Tоrpado» повернуто потерпілому ОСОБА_9 , а велосипед марки «Comanche» повернутий ОСОБА_15 , тому необхідності вирішувати їх долю немає.
		Питання щодо долі приналежного ОСОБА_7 автомобіля «ВАЗ 2102», реєстраційний номер НОМЕР_1 , суд не вирішує, оскільки накладений на даний автомобіль арешт ухвалою Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 червня 2015 року знятий ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 02 вересня 2020 року.
		Долю інших речових доказів суд вирішує в порядку ст. 100 КПК України.
		Під час досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_7 запобіжний захід не обирався. 
		Керуючись ст.ст.368-374 КПК України, суд
		 
		 УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_7  визнати невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.
		Цивільні позови законного предстанивка потерпілого ОСОБА_20 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 , до ОСОБА_34  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та прокурора Славутської міжрайонної прокуратури, в інтересах Державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина №4» до ОСОБА_34  про відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням - залишити без розгляду.
		Речовий доказ - уламки світловідбивача червоного та сріблястого кольору, які передані на зберігання в камеру схову Славутського РВ УМВС в Хмельницькій області  знищити.
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Нетішинський міський суд Хмельницької області.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...