Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5617/21 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 17.09.2021. Зареєстровано: 17.09.2021. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2021.
Дата набрання законної сили: 16.09.2021
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"16" вересня 2021 р.           Справа№ 910/5617/21
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Шаптали  Є.Ю.
		суддів:            Грека  Б.М. 
		          Яковлєва М.Л. 
		 
		          при секретарі  Токаревій А.Г.
		за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.09.2021.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги  Акціонерного товариства "Українська залізниця" 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 (повний текст складено 03.08.2021) у справі №910/5617/21 (суддя Шкурдова Л.М.)
		за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" 
		до 1. ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.)
		2. Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
		про визнання договору недійсним
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 недійсним.    
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 22.02.2019 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) та компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмеженим партнерством, яке створене на Кайманових островах,    (покупець) укладено Договір купівлі-продажу права вимоги. Позивач вказує, що Договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, укладений між ПАТ «Промінвестбанк» і ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., є договором факторингу, виходячи з того, що ціна купівлі грошової вимоги становить 123    547    000,00 дол. США, при цьому борг за Кредитними договорами, право вимоги якої передається, оцінений сторонами у Договорі купівлі-продажу прав вимоги у    255    100    285,15 дол. США, що свідчить про наявність дисконту (різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається). Позивач вказує, що сторонами спірного договору укладено удаваний договір купівлі-продажу права вимоги    з метою    приховання факту укладення договору факторингу. Компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. не має статусу фінансової установи, яка відповідно до  Закону України «Про фінансові послуги    та державне регулювання ринків фінансових послуг»  має право здійснювати факторингові операції. Позивач вказує, що не погоджується з зазначеною у спірному договорі сумою кредитної заборгованості, компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. не мала права укладати спірний договір, чим були порушені права позивача.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П та Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 недійсним відмовлено.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/5617/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, помилково не застосовані висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі №  465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.
		Також скаржник вказує, що укладення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 призвело до порушення прав та інтересів АТ «Укрзалізниця», а також що його укладання призвело до виникнення додаткових обов`язків у позивача. 
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/5617/21 та призначено справу до розгляду на 15.09.2021.
		Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, про право на подання до суду апеляційної інстанції всіх заяв (відзивів) та клопотання в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
		Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4137/21 від 06.09.2021, у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. з 07.09.2021 у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
		Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Грек Б.М., Яковлєв М. Л.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2021 апеляційну скаргу  Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/5617/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Грек Б.М., Яковлєв М. Л. та вирішено розгляд справи здійснювати за раніше визначеною датою та часом.
		15.09.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		Представником відповідача 1 в судовому засіданні 15.09.2021 заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи.
		Колегією суддів в судовому засіданні 15.09.2021 протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотань представників відповідача 1 та 2 про відкладення розгляду справи.
		В судовому засіданні 15.09.2021 представником відповідача 1 подано заяву про відвід колегії суддів.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 визнано заяву ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) про відвід головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Грека Б.М., Яковлєва М.Л. від розгляду справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/5617/21 необгрунтованою та відмовлено у задоволенні заяви ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) про відвід головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Грека Б.М., Яковлєва М.Л. від розгляду справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/5617/21.
		В судовому засіданні 15.09.2021 оголошено перерву на 16.09.2021.
		16.09.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній заперечує проти задоволенні апеляційної скарги та просить оскаржуване рішення залишити в силі.
		Крім того, вказує на те, що спірний договір купівлі-продажу містить ознаки оплатного договору відступлення права вимоги та не містить специфічних ознак договору факторингу. 
		- Предметом спірного договору є відступлення на користь ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. права вимоги виконання обов`язку АТ "Українська залізниця" за Кредитними договорами; 
		- у спірному договорі сторони не передбачали надання фінансової послуги за плату;
		-  метою спірного договору не було здійснення фінансування клієнта за плату;
		-  законодавство України не містить заборони на придбання іноземними інвесторами права вимоги за кредитними договорами.  
		Зазначає, що АТ "Українська залізниця" не є стороною спірного Договору, вказаний договір не порушує права та інтереси позивача, а відтак у позивача відсутнє право на звернення до суду з даним позовом; 
		спірний договір не впливає на обсяг обов`язків АТ "Українська залізниця" за кредитними договорами, оскільки заміна кредитора у зобов`язанні  не створює будь-яких нових обов`язків  для АТ "Українська залізниця".
		Крім того, зазначає, що дисконт ціни сам по собі не може бути підставою для кваліфікації спірного договору купівлі-продажу як договору факторингу.
		16.09.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу у відповідності до якого останній заперечує проти задоволенні апеляційної скарги та просить оскаржуване рішення залишити в силі.
		Також вказує на те, що ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. є новим кредитором, права вимоги до якого перейшли за договором купівлі-продажу майнового права; 
		- у справах, що були розглянуті судами за участі ПАТ "Промінвестбанк" та АТ "Укрзалізниця" відбулась уступка права вимоги та відповідно судами здійснена заміна кредитора у правовідносинах; 
		- новим кредитором та стороною у спорі стала компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П.; 
		- спірний договір купівлі-продажу не містить ознак факторингу; 
		- права позивача не порушені, оскільки спірний договір не впливає на обсяг обов`язків позивача.
		В судовому засіданні 16.09.2021 представник відповідача 1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, яке підтримав представник відповідача 2.
		Представники позивача в судовому засіданні 16.09.2021 заперечили проти задоволення усного клопотання представника відповідача 1.
		Колегією суддів в судовому засіданні 16.09.2021 протокольною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача 1 про відкладення розгляду справи.
		В судове засідання 16.09.2021 з`явились всі учасники судового процесу та надали свої пояснення.
		Представники відповідача 1 заперечили проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу та просили відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити без змін.
		Представник відповідача 2 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу та просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити без змін.
		Представники скаржника підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили задовольнити її, а оскаржуване рішення скасувати.
		Згідно з частиною першою  статті 270 Господарського процесуального кодексу України  у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
		У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5  ст. 269 Господарського процесуального кодексу України  суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2019 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) та компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмеженим партнерством, яке створене на Кайманових островах,    (покупець) укладено Договір купівлі-продажу права вимоги (далі - Договір купівлі-продажу права вимоги).
		Відповідно до п.2.1 Договору купівлі-продажу права вимоги продавець погоджується продати (відступити) та передати покупцю права вимоги за кредитом, а покупець цим погоджується придбати та набути право вимоги за кредитом та сплатити ціну купівлі. Предметом цього договору є право вимоги за кредитом або у зв`язку із Кредитним договором та Договором забезпечення.
		Згідно з п.1 Договору купівлі-продажу права вимоги, право вимоги за кредитом означає всі права вимоги банку в якості кредитодавця до позичальника - акціонерного товариства «Українська залізниця» (як правонаступника державного територіально - галузевого об`єднання «Південно - Західна залізниця» та державного підприємства «Південна залізниця») за Кредитним договором або у зв`язку з ними (включаючи усі права вимагати повернення основної суми, сплати відсотків, штрафних санкцій та інших сум, у кожному випадку існуючі чи майбутні, Банку в якості кредитодавця за Кредитними договорами), а також права вимоги по відношенню до особи, що надає забезпечення, за відповідним Договором забезпечення, за виключенням виключених прав забезпечення, та усі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні ПАТ «Промінвестбанк» згідно з Кредитними договорами та застосованим законодавством.
		Згідно пункту 1 (Визначення термінів та тлумачень) Договору купівлі-продажу прав вимоги, термін Кредитні договори означає кредитні договори про відкриття кредитних ліній між АТ «Укрзалізниця» та ПАТ «Промінвестбанк» разом з усіма доповненнями, додатковими договорами та додатками до них, які зазначені у Додатку 1 (Перелік Прав вимоги за кредитом) до цього договору.
		Так, протягом 2011 - 2012 років ПАТ «Промінвестбанк» відкрито 8 кредитних ліній для ДТГО «Південно-Західна залізниця», щодо кожної з яких укладені кредитні договори про відкриття кредитної лінії №20-3759/2-1, 20-3760/2-1, 20-3761/2-1, 20-3762/2-1, 20-3763/2-1, 20-3764/2-1, 20-3765/2-1, 20-3766/2-1 від 29.12.2011, та одну кредитну лінію для ДП «Південна залізниця», про що укладено договір про відкриття кредитної лінії №К-03/140 від 07.03.2012 (надалі - Кредитні договори). Права вимоги за означеними договорами і були передані  ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., відповідно до умов Договору купівлі-продажу права вимоги.
		Розмір сукупної заборгованості за Кредитними договорами у валюті кредиту, що був переданий за Договором купівлі-продажу права вимоги (відповідно до Додатку 1 - Перелік прав вимог за кредитом) склав    255 100 285,00 доларів США.
		Крім того, відповідно до пункту 5.4 (d) Договору купівлі-продажу прав вимоги, розмір заборгованості за Кредитними договорами, визначений у Додатку 1 до цього Договору є точним та може змінюватися (коригуватися) лише на дату закриття (дату сплати ціни відступлення).
		Компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. сплачено в рахунок оплати Прав вимоги за Договором купівлі-продажу права вимоги - ціну купівлі, що становить 123 547 000,00 доларів США. Підтвердженням здійснення операції купівлі-продажу права вимоги є перерахування ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. на користь ПАТ «Промінвестбанк» ціни купівлі, що підтверджено банківською випискою по особовому рахунку від 26.02.2019.
		Відповідно до п. 11.1 Договору купівлі-продажу права вимоги, усі питання, які виникають з, або у зв`язку з цим договором, регулюються та тлумачаться відповідно до права України.
		Згідно статей  512,  514 Цивільного кодексу України  кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Як вбачається зі змісту  статей 512, 1077 ЦК України існує розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
		Під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги, за виключенням зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).
		Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: 
		а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); 
		б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); 
		в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; 
		г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; 
		д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;
		е) вимоги до форми такого договору визначені у  статті 6 Закону  України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»
		Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.
		При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.
		Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
		Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України).
		Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
		Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
		Згідно з частиною першою  статті 1084 ЦК України  якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
		Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі №  465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц. 
		Господарським судом м. Києва відмовлено в задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю підстав для кваліфікації оспорюваного договору як договору факторингу.
		Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком господарського суду з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, сторони у оспорюваному Договорі купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 передбачили наступні умови щодо його предмету:
		а) Предметом цього Договору є Права вимоги за кредитом або у зв`язку із Кредитним договором і Договорами забезпечення (пп. d п. 2.1. ст. 2 Договору купівлі-продажу).
		b) з урахуванням положень цього Договору та відповідно до них, продавець цим погоджується продати (відступити) та передати покупцю права вимоги за кредитом, а покупець цим погоджується придбати та набути права вимоги за кредитом та сплатити ціну купівлі (Договору) (пп. а п. 2.1. ст. 2 Договору купівлі-продажу).
		с) сторони підтверджують свій намір, який полягає в тому, що транзакція, передбачена цим Договором, є купівлею-продажем (відступленням), і що до неї застосовуються положення законодавства України, які регулюють купівлю-продаж (відступлення) прав вимоги. Для уникнення сумнівів, цей Договір не є договором про надання послуг, зокрема, не є договором факторингу в розумінні  статті 1077 Цивільного кодексу України»  (пп.b п.2.1. ст.2 Договору купівлі-продажу).
		Разом з тим, відповідно до п. 1 Договору купівлі-продажу права вимоги, право вимоги за кредитом означає всі права вимоги банку в якості кредитодавця до позичальника - акціонерного товариства «Українська залізниця» (як правонаступника державного територіально - галузевого об`єднання «Південно - Західна залізниця» та державного підприємства «Південна залізниця») за Кредитним договором або у зв`язку з ними (включаючи усі права вимагати повернення основної суми, сплати відсотків, штрафних санкцій та інших сум, у кожному випадку існуючі чи майбутні, Банку в якості кредитодавця за Кредитними договорами), а також права вимоги по відношенню до особи, що надає забезпечення, за відповідним Договором забезпечення, за виключенням виключених прав забезпечення, та усі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні ПАТ «Промінвестбанк» згідно з Кредитними договорами та застосованим законодавством.
		Отже, ПАТ «Промінвестбпнк» було передано право нараховувати в майбутньому відсотки  та штрафні санкції за Кредитними договорами в якості кредитодавця.
		Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231», зареєстрованого Міністерством юстиції України 03.03.2014 за № 342/25119, Нацкомфінпослуг постановила віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
		Таким чином, укладеному договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 притаманні всі вище перелічені ознаки фінансової послуги факторингу із заміною кредитодавця - банку, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на не фінансову компанію ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмежене партнерство, яке створене на Кайманових островах.
		Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Тобто визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. 
		Для здійснення придбання прав вимоги за кредитним договором сторона правочину має отримати відповідний дозвіл (ліцензію). Договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 вимогам зазначених правових норм не відповідає суб`єктним складом у зв`язку з відсутністю у ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. статусу фінансової установи у розумінні  Закону України  від  12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», що не  заперечується компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. 
		Метою укладення договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. 
		Ціль отримання Банком саме фінансування підтверджується наявним в матеріалах справи протоколом від 21.02.2019 №75 (стор. 2), який був поданий Банком разом із відзивом на позов, де зазначено, що Договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 був укладений: «…З метою виконання зобов`язань перед клієнтами, враховуючи висновки Комітету з управління активами та пасивами ПАТ «Промінвестбанк» від 30.01.2019 (протокол 18) щодо жовтого рівня загрози ліквідності, скорочення горизонту виживання банку з 3 (трьох) до 1 (одного) місяця, недопущення визнання банку неплатоспроможним…». 
		Отримання Банком за Договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 саме фінансування було підтверджено поясненнями представника Банку, наданими при розгляді справи місцевим господарським судом в судовому засіданні 06.07.2021.
		За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. 
		Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись:
		- у твердій сумі;
		- у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається;
		- у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.
		В оспорюваному договорі в п. 3 (а) Договору (стор. 15) зазначено, що Покупець сплачує Продавцю ціну купівлі у розмірі 123  547  000,00 доларів США. 
		В Договорі купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, в Додатку 1 до нього (стор. 39, 40) зазначено, що розмір сукупної заборгованості за Кредитними договорами у валюті кредиту, що був переданий за оспорюваним договором становить 255  100 285,00 доларів США. 
		Отже, оплата клієнтом (ПАТ «Промінвестбанк») послуги фінансування фактору (ВІЕР Глобал Партнерс Л.П.) відбулося шляхом дисконтування у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі та її сплаченою вартістю  у розмірі 131  533  285 дол. США. 
		Окрім дисконту між оціненою вартістю права вимоги та ціною купівлі в розмірі 131  533  285 дол. США, оплата послуги фактора ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. полягає в праві отримання від первісного кредитора: 
		а)  права вимоги на стягнення (отримання) від боржника будь-яких грошових нарахувань та вимог, у тому числі передбачених кредитним договором заходів відповідальності, які виникли у первісного кредитора до боржника до моменту укладення оспорюваного договору;
		б) права вимоги, які випливають з факту неналежного виконання боржником умов кредитних договорів; 
		в) права будь-яких інших вимог згідно кредитних договорів.
		Згідно з частиною першою  статті 1084 Цивільного кодексу України  якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
		Підтвердженням того, що компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. отримала право стягнення заборгованості на майбутнє та реалізує його саме як кредитодавець/фактор (не маючи відповідних повноважень фінансової установи) є судові справи, де ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. після 22.02.2019 було заявлено до стягнення з АТ «Укрзалізниця» проценти, пеню та штрафні санкції за кредитними договорами у справах: №№910/7254/17, 910/8911/20, 910/10204/20, 910/10206/20, 910/10207/20, 910/10208/20, 910/10209/20, 910/10210/20, 910/10205/20, 910/10203/20 (інформація міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень). 
		Поданням зазначених позовів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитними договорами компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. вийшла за межі переданого Договором купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 права вимоги у розмірі 255  100 285,00 доларів США, на загальну суму пред`явлених позовних вимог у вищезазначених справах у сумі 4  267 395, 83 доларів США та 215  684 256,86 грн. 
		З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до істотних умов договору, за правовою природою оспорюваний договір є договором факторингу, який не відповідає вимогам до його суб`єктного складу.  
		Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. 
		За таких обставин, оскільки за змістом частини першої  статті 215 Цивільного кодексу України  (далі -  ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, тому на думку колегії суддів апеляційної інстанції, він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої  статті 215 цього Кодексу.
		Крім цього, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси (п. 17 Пленуму ВСУ від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). 
		Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону може бути визнане судом недійсним. 
		Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
		Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі  статті 235 ЦК України  має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. 
		Оспорюваний договір укладений з порушенням вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу, і це, відповідно до  статті 203 ЦК України,  зумовлює його недійсність.
		Щодо відсутності доказів оскарження акціонерним товариством «Українська залізниця» ухвал про заміну сторони    (ПАТ «Промінвестбанк») правонаступником - компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. у справах №910/10565/17, №910/20947/17, №910/14104/17, №910/21454/17, №910/22113/17, №910/22125/17, №910/19925/17, №910/7252/17, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в зазначених судових справах судами здійснювалася процесуальна заміна в порядку ст. 52 ГПК України, у зв`язку з якою судами було досліджено лише питання передачі права вимоги частини кредитної заборгованості, що охоплюється розміром відступлених вимог у кожній справі окремо, та в зазначених справах правова оцінка оспорюваному договору судами не надавалася.
		Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із застосуванням судом першої інстанції у справі № 910/5617/21 правової позиції, що викладена  Великою Палатою Верховного Суду в постанові  від 16.03.2021 у справі №910/1174/18.
		При визначенні подібності правовідносин апеляційний суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		  Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
		Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
		Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
		Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №910/1174/18, на які посилався місцевий господарський суд в рішенні від 27.07.2021, та обставини справи                      № 910/5617/21, суд апеляційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними.
		Відповідно до пункту 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 по справі № 910/1174/18:
		«У справі, що розглядається, попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії, перебував у процедурі ліквідації та розпродував свої активи з метою розрахунку зі своїми кредиторами. Ця обставина суттєво відрізняє справу № 906/1174/18 від справ № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), №465/646/11 (провадження № 14-222цс18), № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20), в яких Велика Палата Верховного Суду прийняла постанови 11 вересня 2018 року, 31 жовтня 2018 року та 10 листопада 2020 року відповідно». 
		Саме неподібність правовідносин, описана вище і стала підставою перегляду Великою Палатою Верховного Суду усталеної судової практики щодо розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.
		Окрім того, роблячи висновок про можливість відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами на користь нефінансових установ, Велика Палата Верховного Суду у пункті 62 постанови від 16.03.2021 у справі №910/1174/18 зазначила про можливість такого за наявності виключних обставин: попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Такі виключні обставини були відсутні при укладенні Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019.   
		Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у акціонерного товариства «Укрзалізниця» порушеного права у зв`язку з укладенням сторонами Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 з огляду на наступне.
		Правова позиція щодо наявності у боржника порушених прав та можливості оскарження таким боржником договору про відступлення прав вимоги, яким було змінено кредитодавця в кредитному договорі, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 (пункти 80-83). Так, відступлення прав вимоги на користь кредитора, який не являється фінансовою установою порушує права боржника в частині позбавлення прав і гарантій, що визначені главою 9-10 ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Оскільки, правовідносини у справах № 910/5617/21 та № 909/968/16 є подібними, висновки Великої Палати Верховного Суду є обов`язковими для судів в силу приписів  ст. 236 ГПК України.
		За приписами ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Відповідно до ч. 2 ст. 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати докази того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою. І несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги. 
		Судом першої інстанції не було проаналізовано та не надано належної оцінки обставинам, за яких ПАТ «Промінвестбанк» передало компанії нерезиденту свої права, як кредитодавця. Оскільки укладенням Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 було позбавлено АТ «Укразалізниця» прав і гарантій, що визначені главою 9-10 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» (як от, право вимагати від кредитодавця здійснення перерахунку основної суми заборгованості у бік зменшення за рахунок сплачених процентів поза межами строку кредитування).
		Підтвердженням цього є висновки, що були зроблені Північним апеляційним господарським судом в постанові від 11.11.2020 по справі №910/19925/17: «…При цьому, як вбачається зі змісту поняття «права вимоги», яке відповідно до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019 перейшло компанії ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., не охоплює жодних прав та обов`язків щодо надмірно сплачених коштів в рахунок погашення процентів. А тому питання щодо зарахування коштів, сплачених на погашення відсотків в рахунок погашення суми тіла кредиту не може розглядатися в рамках даного судового процесу».
		Крім цього, судом першої інстанції не було досліджено питання виникнення у АТ «Укрзалізниця» додаткового обсягу зобов`язань, що виникли у зв`язку з відступленням прав вимоги за кредитними договорами на користь компанії - нерезидента. 
		У разі виконання зобов`язань на користь юридичної особи-нерезидента на підставі оспорюваного договору, у АТ «Укрзалізниця» (як податкового агента нерезидента) виникає обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку на прибуток нерезидента з джерелом його походження в Україні на загальну суму дисконтного доходу (пп. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПКУ).
		Таким чином, у зв`язку із відступленням прав вимоги за кредитними договорами на користь нерезидента, на Позивача покладається додатковий тягар у вигляді обов`язку нарахування, утримання та сплати відповідного податку та складання додаткової звітності до контролюючих органів, якого не існувало до укладення Договору купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019.
		Крім цього, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом в рішенні від 27.07.2021 безпідставно зазначено про те, що ПАТ «Промінвестбанк» 07.02.2019 отримано погодження Національного банку України на вчинення правочину з відступлення права вимоги за кредитними договорами. 
		Матеріали справи не містять листів Національного банку України від 07.02.2019 № 20-0007/7140 та від 13.02.2019 №20-0007/8394 щодо надання згоди Банку на вчинення правочину з відступлення права вимоги за кредитними договорами, зокрема на користь нерезидента, не фінансової установи.
		В рішенні суду першої інстанції також не наведено нормативного обґрунтування необхідності отримання діючим банком погодження Національного банку України на відчуження прав вимоги за кредитними договорами. 
		Щодо висновків місцевого господарського суду стосовно можливої різниці між вартістю права вимоги та ціною його продажу, яка може бути обумовлена ліквідністю майнового права. 
		Місцевим судом зроблено висновок, що це само по собі не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому. 
		В звіті «KPMG-Україна» вартість майнових прав, що відчужуються, вказана в діапазоні цін 111,4 - 135,6 млн. дол. США, а в звіті про оцінку прав вимоги ПП «МНТЦ «Транссервіс- 1» - 113,8 млн. дол. США. Отже, на думку суду першої інстанції, компанія ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. придбала право вимоги за ціною, вищою за ринкову, а тому жодного реального «дисконту» при придбанні права вимоги не було.
		Колегія суддів апеляційної інстанції зазначений висновок місцевого господарського суду до уваги не бере, оскільки місцевим господарським судом не наведено жодних обґрунтувань яким чином ліквідність майнового права впливає на розмір заборгованості за зобов`язаннями та ціну купівлі прав вимоги за такими зобов`язаннями. Позиція щодо залежності вартості права вимоги від оцінки вартості активу може мати місце у разі реалізації майна та майнових прав неплатоспроможних банків у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. 
		За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. 
		Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). 
		Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга АТ «Укрзалізниця» на рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2021 у справі №910/5617/21 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
		Водночас, рішення Господарського суду м. Києва від 27.07.2021 у справі №910/5617/21 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким слід задовольнити позовні вимоги.
		Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги на підставі  ст. 129 Господарського процесуального кодексу України  покладаються на Відповідачів.
		Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"  - задовольнити.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/5617/21 - скасувати.
		3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		4. Визнати недійсним Договір купівлі-продажу прав вимоги від 22.02.2019, що був укладений між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (продавець) та компанією ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П., обмеженим партнерством, яке створене на Кайманових островах,    (покупець).
		5. Стягнути з ВІЕР Глобал Партнерс, Л.П. (VR Global Partners, L.P.) (190 Авеню, Джорджтаун, Великий Кайман, KY1-9005, Кайманові острови (190 Elgin Avenue, George Town Grand Cayman KY1-9005 Cayman Island) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вул. Єжи Гедройця, 5 код ЄДРПОУ 40075815) 1  135 (одну тисяч сто тридцять п`ять) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 1702 (одну тисячу сімсот дві) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
		6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, вул. Малопідвальна 8, код ЄДРПОУ 00039002) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вул. Єжи Гедройця, 5 код ЄДРПОУ 40075815) 1  135 (одну тисяч сто тридцять п`ять) грн. 00 коп. судового збору за подання позовної заяви та 1702 (одну тисячу сімсот дві) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
		7. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
		8. Матеріали справи № 910/5617/21 повернути до господарського суду першої інстанції.
		Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
		          Повний текст постанови складено та підписано 17.09.2021.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                            Є.Ю. Шаптала 
		 
		Судді                                                                                Б.М. Грек
		 
		                                                                                М.Л. Яковлєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...